Серед природничих колекцій Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького важливе місце займають палеонтологічні знахідки: відбитки рослин, скам’янілості безхребетних тварин різних геологічних епох, відбитки риб, фрагменти кісток ссавців четвертинного періоду тощо. Невелика частина найхарактерніших викопних зразків представлена в експозиції «Природа Закарпаття», решта знаходиться у фондах музею.
Як відомо, територія сучасних Карпат мільйони років тому була затоплена морем, яке проіснувало більше 100 млн. років. Море вперше затопило ці краї в палеозойській ері (~ 345 млн. років тому) і проіснувало до середини кайнозойської ери (приблизно 25 млн. років тому). У ті далекі часи "Карпатське море" було частиною потужного океану Тетіс, води якого покривали всю територію Європи. Реліктовими залишками цього океану на сьогодні є басейни Середземного, Каспійського, Чорного та Азовського морів.
У вапнякових товщах сучасних закарпатських кар'єрів досі зустрічається велика кількість відбитків на камені, або навіть справжніх залишків морських організмів - коралів, морських лілій, різних черепашок, гігантських молюсків, белемнітів і т. д. Зокрема, унікальні знахідки - ростри белемнітів були виявлені у Приборжавському вапняковому кар’єрі в Іршавському районі.
Белемніти (Belemnoidea) – це група десятируких головоногих молюсків, що були поширені в морях юрського та крейдового періодів. Це були рухливі хижі тварини, зовні схожі на сучасних кальмарів, плавали завдяки плавцям і реактивному виштовхуванню води з мантійної порожнини. Полювали зграями у складі особин приблизно одного віку та розміру. Втім, деякі види, напевне, вели самітний спосіб життя. Переважно белемніти проживали в шельфових водах, де харчувалися рибою, ракоподібними та іншими молюсками. Різні види віддавали перевагу проживанню на різній глибині. Відповідно харчувалися як вільно плаваючими тваринами, так і донними.
Самці белемнітів часто мали збільшені гачки на кількох щупальцях (мегаоніхіти). Вони слугували як для відлякування суперників, так і для утримання самиць при спарюванні. Вірогідно, мегаоніхіти виростали у самців при досягненні статевої зрілості, а не були властиві від появи на світ. Вважається, що белемніти спарювалися раз в житті, а після відкладення самицями яєць масово помирали. Белемніти вилуплялися з яєць, маючи зовнішню раковину, що потім заглиблювалася в тіло. Молоді молюски були частиною морського планктону.
Белемніти нагадували виглядом і будовою сучасних кальмарів. Ближче до заднього кінця тіла містилися трикутні плавці. Молюски мали внутрішній, вкритий мантією скелет, викопні рештки якого часто зустрічаються у породах мезозойської ери. Скелет складався з фрагмокону (багатокамерної арагонітової черепашки, що у белемнітів мала вигляд маленького прямого конуса), ростра (rostrum -масивної кальцитової структури, що охоплювала фрагмокон ззаду) та проостракуму - довгого виросту фрагмокону спереду, що являв собою рудимент верхньої стінки передньої камери. В найбільшій камері фрагмокона містилося тіло молюска, а всі інші камери були, ймовірно, наповнені газом і сполучалися з тілом сифоном, що пронизував його поблизу черевної сторони. Ростр міг як міститися глибоко всередині тіла, так і покриватися лише тонким шаром шкіри. В останньому випадку він мав у деяких видів яскраве забарвлення. У деяких видів ростри могли досягати 50-60 см. у довжину, при цьому розмір скелета тварини досягав близько трьох метрів довжини. За мільйони років море відступило і белемніти перетворились в камінь. У викопному стані ростр зустрічається часто, фрагмокон — рідко, проостракум — дуже рідко.
Легенди про белемніти зустрічаються в багатьох народів світу. Появі цього каменю приписують міфічні історії, про що говорять самі назви, адже ростри белемнітів відомі в народі як «чортів палець», «русалчин палець», «громовиці», «громові стріли», «ельфійські стріли». Белемніти вважали стрілами богів, які ті метали з неба в непокірних людей. Одна з легенд розповідає, що одного разу чорт захотів заволодіти всім світом, проте добрі сили завадили йому це зробити і перетворили його в неприступну скелю. З того часу єдине, що нагадує про того чорта – це його закам'янілі пальці, які розсипались по всьому світу.
Олена Бучмей, старший науковий співробітник музею
