Виставка художніх картин із фондів Закарпатського обласного
краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького
В Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького працює з 2015 року постійно діюча експозиція на тему «Коли гримять гармати, музи мовчать», де розкрито події Революції Гідності, АТО, ООС, та російсько- української війни 2022 року. Експозиція постійно поповнюється новими експонатами. До Міжнародного дня музеїв в ній було створено новий розділ про масштабне вторгнення російських військ в Україну, героїчний захист країни Українською армією, розгортання волонтерства і допомоги в її захисті і звільненні усього українського народу.
В останні дні музей отримав ще кілька десятків цінних експонатів, які передав із передової відомий педагог, доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук вищої школи України Шандор Федір Федорович. Експонати приніс до музею доктор історичних наук, професор Офіцинський Р.А.
З початком російського вторгнення в Україну 2022 року він став бійцем 68 батальйону територіальної оборони. Двічі на тиждень, прямо з передової, з району бойових дій Ізюмського напрямку після нічного чергування читає лекції студентам УжНУ.
.jpeg)
В отриманій колекції речових експонатів нараховується близько 30 одиниць. Це гільзи від бойових снарядів, уламки розривних мін, начиння бойових гранат. Ці експонати після наукової обробки скоро будуть виставлені в діючій експозиції.
Колектив музею щиро дякує захиснику України п. Шандору Ф.Ф. за отримані експонати.
Українській державі мирного неба, її захисникам чим скоріше повернутися живими додому.
Слава Україні, Героям Слава.
Літні канікули розпочалися. У школярів з’явилося багато вільного часу, який можна проводити цікаво й корисно. Наприклад: читати книги, гратися, гуляти на свіжому повітрі й досліджувати природу.
24 червня маленькі ужгородці спостерігали за природними явищами в замковому парку. Екологічне заняття з елементами гри організували для них наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького. Дітки вивчали видовий склад дерев та трав’янистих рослин, які тут зростають. Із цікавістю слухали розповідь про тис ягідний. Це хвойне дерево з плодами, які нагадують ягоди. Поодинокі «ягідки» вони вже могли й побачити. Дізналися багато цікавих фактів про лаванду, яка зараз цвіте й пахне на замковому подвір’ї.
Старший науковий співробітник музею Руслана Джахман розказала про тварин, які живуть у парку. Протягом року тут можна зустріти близько 50 видів птахів. Діти спостерігали за припутнем – найбільшим голубом в Європі, який останніми роками став уже міським видом, горихвісткою чорною та галасливими серпокрильцями. Постійною мешканкою парку є білочка, яка теж вийшла «привітатися» з дітками.
Під час заняття юні дослідники грали в гру «Жива-нежива природа». Із заплющеними очима вони діставали із мішка певний предмет і вгадували його. Потім була цікава руханка. Діти імітували веселу змійку та пташок.
В експозиції «Природа Закарпаття» школярі отримали знання про рослинний і тваринний світ Закарпаття, а потім всі активно працювали над створенням плакатів із закликом берегти природу.
Такий відпочинок із навчанням дуже сподобався маленьким відвідувачам. Біля старої липи вони загадали бажання й обіцяли повернутися ще.
22 червня 2022 року в День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрита нова експозиція "Закарпаття в роки Другої Світової війни (1939-1945 р.р.)". В музейному залі представлені історичні світлини, архівні документи, оригінальні речові експонати періоду війни, особисті речі багатьох учасників бойових дій в Карпатах, історична література, близько двох сотень експонатів.
Posted by Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького on Wednesday, June 22, 2022
Король Лір в Ужгородському замку:
Posted by Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького on Friday, June 17, 2022
Король Лір - саме тепер в Ужгородському замку
Posted by Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького on Friday, June 17, 2022
Щороку у третю неділю червня в Україні відзначають професійне свято ті, хто присвятив своє життя медицині. Цьогоріч воно припадає на 19 червня.
У ці важкі для нас часи, коли світом прокотилася страшна епідемія, а слідом за нею Україну спіткало велике горе – широкомасштабне вторгнення російської федерації, медики стали на захист співгромадян, ризикуючи своїм життям та здоров’ям. Не відмітити їх подвиг неможливо. Адже, навіть володіючи останніми розробками медицини та фармакології, вони постійно наражають себе на небезпеку. А ще 100 років тому у них була тільки одна зброя проти хвороб – власна інтуїція та віра у свої сили, сили хворого та Божу поміч.
Тому з метою підкреслити роль медиків у житті та здоров’ї всього людства, відділ історії та краєзнавста Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького вирішив нагадати, як же ж боролися за життя людей медики Закарпаття наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.
Державний комітет телебачення і радіомовлення України в 2022 році оголосив проведення Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Олени Теліги та Олега Ольжича під назвою «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг».
Всеукраїнський конкурс проводить жіноче товариство ім. Ольги Басараб, Олени Теліги та Організація українських націоналістів (ОУН). Цього року конкурс проводиться вже вчетверте.
Основним завданням конкурсу є утвердження в свідомості та почуттях громадян патріотичних цінностей, переконань і поваги до пам’яті українського народу, його національної свідомості , формувань і поширення духовних цінностей та пріоритетів-патріотизму, відданості справі державотворення, вшанування учасників українських національно- визвольних змагань нашого народу XX- XXI століть. До участі в конкурсі запрошені учні X-XI класів шкіл, студенти, науковці, краєзнавці.
В руслі вимог часу, особливостей воєнного стану в Україні та щирого патріотизму цікавий твір на конкурс запропонував завідувач відділу історії Карпатської України, меморіальної кімнати-музею А. Волошина, меморіального комплексу «Красне поле» Орос І. І. Ним підготовлена і відправлена на конкурс робота «Мамо, якщо не я, то хто…батьки пробачте мені, що я вже не з Вами». В ній викладена біль згорьованих батьків, які втратили на російсько-українській війні єдиного сина, воїна 128 гірсько-штурмової бригади Наливайка Василя Васильовича, жителя села Ставне на Великоберезняньщині.
Особисті речі українського Героя представлені в діючій експозиції музею «Коли гримлять гармати, музи мовчать». Текст ілюстровано світлинами з експозиції музею.
У червні відзначають своє свято медичні працівники – професіонали, які щодня стоять на сторожі життя й здоров’я людства. Ті, хто присвятив себе цій благородній справі, демонструють величезний героїзм та мужність – спочатку ставши у першу лінію на фронті боротьби зі світовою пандемією COVID-19, а потім зайняли своє місце на фронті не менш страшному – боротьбі з російським агресором. Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького захоплюється представниками цієї професії, їх самовідданістю та звитягою. Тому з метою підкреслити роль медиків у житті та здоров’ї всього людства увазі відвідувачів сайту музею буде представлено онлайн-виставку «Як лікувалися закарпатці у кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.», котра презентує підбірку матеріалів, які розповідають, як боролися за життя людей медики Закарпаття наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Згідно з доповідною запискою № 207 від 30.05.2022 з метою поглиблення наукової роботи на тему «Біологічні та краєзнавчі дослідження життєвого простору церковних веж на Закарпатті» завідувач сектору природи Біланич М. взяв участь у триденному виїзді (з 9 по 11 червня) у Мукачівський район Закарпатської області. До співпраці в експедиції він був запрошений старшим науковим співробітником Інституту екології Карпат Національної академії наук України Андрієм-Тарасом Баштою, провідним науковцем у сфері дослідження птахів та рукокрилих. Разом з ними у команді був орнітолог з м. Берегова Леонід Покритюк.
Під час експедиції дослідницькою групою було обстежено низку храмів (деякі з яких є дерев’яними) у великій частині сіл і селищ Мукачівського району: околиць м. Мукачева, м. Свалява та смт Іршава. Експертами були обстежені:
Греко-католицькі храми в селах: Кучава, Лецьовиця, Ділок, Макарьово, Доробратово, Загаття, Дубино, Обава, Чабин;
Православні храми в селах: Бистриця, Вільховица, Брестів, Софія, Яблунів, Залужжя (Мукачівського р-ну) та с. Плоске, що на колишній Свалявщині;
Римо-католицькі храми в селах: Лалово, Фрідяшово, Барбово, Мукачівського району.
У цілому під час експедиції було обстежено 25 храмів у 23 населених пунктах Закарпаття. Виявлено, що для цих районів у цей час під дахом храму живуть виводкові колонії та поодинокі особини вуханя звичайного (Plecotus auritus) та нічниці великої (Myotis myotis) та кажана пізнього. Кажани зустрічались у 10 храмах (тобто в 40% обстежених храмів). Окрім храмів була обстежена і одна печера в с. Кучава, Мукачівського району, в якій живуть кажани - підковик малий (Rhinolophus hipposideros) - що є також цікавим фактом для природничого краєзнавства.
У кількох хамах виявлено хижих птахів: сича хатнього (Athene noctua) та сипухи (Tyto alba). На ялинках, які зростають біля храмів, часто селяться вухаті сови, сліди яких – пелетки – дослідники зафіксували і в цій експедиції. З інших птахів зауважували на стінах храмів гнізда ластівок міських (Delichon urbica), горихвісток (Phoenicurus ochruros), голубів (Columba) … У чотирьох храмах були зазначені сліди життєдіяльності куниці.
Окрім біорізноманіття храмового простору, дослідили також етнографічні особливості назв та різноманіття конструкцій церковних клепал (калатал) у визначеному регіоні. Клепала, деркачі, ковтала та ще кілька синонімів – має цей важливий прилад, який застосовується у Великодну п’ятницю замість дзвонів. Він буває різних форм та розмірів і є у всіх храмах православної, греко-католицької та римо-католицької конфесій.
У ході досліджень робили систематичну фотофіксацію місць та об’єктів досліджень. Зібрані фотоматеріали за умови відповідності їх вимогам до музейних експонатів можуть бути переданий до фондів музею.
Дата: 14 червня
ЧАС: 11 год
МІСЦЕ: Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького (Ужгородський замок)
Реєстрація за номером 0958913062
В Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького в 2015 році була відкрита експозиція «Inter arma silent musae» («Коли гримлять гармати, музи мовчать»). На ній представлені сотні оригінальних експонатів від учасників бойових дій в АТО, ООС, російсько-української війни 2022 року, волонтерів, студентів та учнівської молоді. Поміщені портрети померлих захисників України, їхніх бойових побратимів, особисті речі тощо.
Експозиція служить місцем відзначення в музеї героїчних і трагічних сторінок історії нашої незалежної країни. Тут родичі загиблих героїв наочно бачать своїх рідних в експонатах музею, мають можливість зустрітись з їхніми друзями та бойовими побратимами.
Одним з експонатів музею є бігборд «Військовослужбовці та правоохоронці, які загинули за єдність України. Закарпатська область» з портретами загиблих. На ньому десятки молодих обличь. Одним серед них є у верхньому ряду Наливайко Василь Васильович, уродженець с. Ставне, водій 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади. Він загинув 28 червня 2014 року в районі населених пунктів Нижня Вільхова та Комишне внаслідок обстрілу ворогом колони тилового забезпечення сил АТО.
До портрету сина в музеї регулярно, як до Божого храму, навідується батько Героя - Наливайко Василь. Ми, музейні працівники випадково дізналися про це і напросилися до родини у відрядження в село Ставне на Великоберезняньщині, за 75 кілометрів від Ужгорода. Дві години їзди електричкою і ми в привітній родині ще зовсім молодих батьків - Люби та Василя Наливайків. Навколо чудесна карпатська природа, швидкоплинна річка Уж, зелені хребти гір та чепурні сільські хати. Красивий батьківський дім, великий сад. Добре доглянуті грядки з городиною та господарські будівлі.
Важко починати розмову з вбитими горем батьками. Спочатку вони показали кімнату сина, в якій нічого з від’їзду сина на війну не змінилося. Його книги, одяг, домашні речі, альбоми із світлинами, музичні інструменти, електроприлади. Батькам здається, що син тільки десь вийшов на хвилину-другу, що скоро повернеться… Важко батькам ще й тому, що він був єдиною дитиною в до безтями люблячій родині.
Народився наш Герой в січні 1991 року у Великому Березному. До шостого класу вчився в райцентрі. Через сімейні обставини батьки були змушені переїхати в село Ставне, де продовжив навчання до дев’ятого класу. Далі вчився у Львівському політехнічному коледжі. Отримав спеціальність механіка-водія. Був призваний до війська на строкову службу у внутрішні війська у м. Золочів на Львівщині. Згодом був направлений в Крим. Через півтора року повернувся додому.
Ще з дитячих років Василеві були притаманні риси справедливості: не міг пройти повз неправди, ніколи не скривдив меншого і слабшого. З юності мав велике бажання служити в поліції, щоб захищати законні права громадян України. Часи були важкі - масове безробіття, відсутність грошей. Він, не роздумуючи, вирішив заробити якусь копійчину для сім᾽ї. Наймався на будь яку роботу. Працював на важких роботах, підірвав здоров’я, згодом влаштувався на автомийку в Ужгороді. Робота була важкою, майже цілодобова, не висипався, приходив додому дуже втомлений.
Мати Героя Люба Іванівна веде далі розмову про сина.
Коли в Києві розпочався Євромайдан, він одним з перших рвався в «бій». Казав батькам: «Потрібно змінити цю країну, бачите що робиться. Всюди корупція, всі крадуть. Панує беззаконня і несправедливість». Нарікав на важке життя, відсутність роботи. Він казав, що маємо самі навести лад в своїй державі. Коли дивився новини, весь час підкреслював «Дивіться скільки їх таких, як я.» Він був не по роках надзвичайно відповідальним і серйозним.
Коли розпочалися бойові дії на Сході України, Василь добровільно пішов у військову частину в м. Ужгороді та підписав контракт на три роки. А в перших числах березня 2014 року прийшло повідомлення з військової частини прибути до місця призначення. Після проходження військової підготовки на полігоні в Оріховицях був відправлений в пункт призначення – м. Конотоп Сумської області. Третього травня з Конотопа виїхав в АТО, а дев’ятого травня вже отримав довідку про зарахування в частину. Батькам нічого не повідомляв, щоб уберегти від хвилювання. Про все це ми дізналися тільки згодом.
На місці бойового призначення сину виділили старенький ГАЗ-66, який ще був «учасником» афганської війни. Добряче довелося потрудитися, аби це «диво» техніки зрушило з місця. В кінці травня отримав 5-тиденну короткострокову відпустку. Не хотів затримуватися вдома. Рвався на фронт, до своїх побратимів. Він казав: «Мамо, ви не можете уявити, що то за звірі – окупант, терористи, найманці. Що вони там витворяють - палять, руйнують, вбивають. Їх потрібно терміново зупинити, інакше вони прийдуть і до нас, у наші хати, все знищать, повбивають нас усіх. Ви це розумієте, мамо?»
Змалку син ріс слухняною дитиною. Любив спорт, музику, футбол. Любив природу і ліс, особливо зимою. Був справжнім патріотом. Він першим у селі вивісив на хату державний прапор. І був дуже гордий цим та ніколи не розставався, до кінця свого короткого життя, з синьо-жовтим символом української незалежної держави.
На фронті зустрів вірних друзів, однодумців. Для них був справжнім побратимом. На війні працював водієм, доставляв боєприпаси, продукти харчування, воду і т. ін. Коли привозив на передову вантаж - радості було безмежно. Раділи всі: і хто отримав, і хто доставив речі та продукти. Важкою і небезпечною була його робота. Поїздки відбувалися весь час під шаленим артилерійським та кулеметним вогнем ворога. Добре знав яка небезпека на нього чатує. Та він розумів одне – якщо не я, то хто? На війні всім важко. Кожний відповідає за свою ділянку роботи. Одного дня син мені телефонував – «Мамо, у нас сьогодні свято». Боже, думаю яке? – «Нам сьогодні виділили по п’ять літрів води. Вистачило і помитися, поголитися, трохи освіжитися. Це для нас було велике свято».
Останній день життя сина пережила дуже багато і добре пам’ятаю все по годинах, хоча я була від нього за півтора тисячі кілометрів. Двадцять восьмого червня 2014 року в 5 годині ранку отримую смс: - «Мамо, живий, здоровий, все в порядку». Наступне повідомлення надійщло о 10:00 : «Їду за водою, згодом передзвоню». Пройшло дві години. Дзвінка немає. Згодом отримую смс: «Пройшов три пости, потрібно ще один, останній, передзвоню». Вже після цієї смс зв'язок перервався…Я заціпеніла, піді мною підкосилися ноги…присіла…загойдалася стеля… Блискавично промайнуло в голові:…четвертий пост…
О четвертій годині ранку пролунав дзвінок, який приніс найжахливішу у моєму житті звістку: «На ділянці лінії оборони відбувся бій, зв'язок був перерваний. Ворожий снаряд влучив в машину вашого сина. Вночі один з його друзів повідомив невтішну вістку…Тієї ж ночі отримала інше повідомлення: «Тіло буде доставлено через п’ять днів». З доставкою «вантажу-200» було багато труднощів. Літак весь час обстрілювали. Після цієї звістки серце здало – інфаркт.
І як жити далі згорьованим батькам, коли залишилися сиротами, без єдиного сина. Як жити люблячій дівчині Богдані, з якою не встигли побратися, а перед війною ділили всі радості і незгоди, планували щасливу родину. Важко змиритися з обставинами. Допомагає те, що відчуваємо підтримку з військової частини, в якій син служив. Особливо добрі і теплі стосунки з командиром підрозділу. Син часто згадував про нього, підкреслював, що він був для підлеглих як батько для дітей. Завжди ділив з ними усі нечисленні хвилини радості та негаразди. Світла і глибоко порядна людина. Не забувають про нашу сім’ю і в райвійськкоматі.
На будинку Ставненської школи, де навчався Василь Наливайко встановлено меморіальну дошку: портрет, роки життя - 04.01.1991- 28.06.2014 і слова:
«Пробачте, не вернусь уже додому.
Не лийте сльози - серце не міцне.
Хтось мусив захищати рідну землю.
Для цього доля вибрала мене».
Батьки вдома показали працівникам музею усі особисті речі сина. Для них вони святі до кінця їхніх днів. Погодилися передати обласному краєзнавчому музею ті речі, яким Василь дуже тішився і дорожив: футбольний м’яч, мобільний телефон, фірмову поліцейську шапку, яку носив коли навчався в поліцейській школі, кілька фотознімків.
Наступного дня батько Наливайко Василя електричкою приїхав до Ужгорода. Він приніс в дарунок обласному краєзнавчому музею найкращий портрет сина. В діючій експозиції ми разом оформили вітрину з особистими речами і світлинами Героя.
Ось про це в тихому смутку розповіла нам, науковим співробітникам музею, мати одного із захисників, Героя української незалежності, який віддав за свободу рідної землі найдорожче – своє життя. Таких героїв та історій в експозиції нашого музею – десятки. Це лише один із них.
…Біля цієї виставки щодня велелюдно. Старики і дорослі, діти і молодь, громадяни України та іноземних держав низько вклоняються пам᾽яті Героїв і висловлюють щиру вдячність науковим працівникам музею за збереження історичної пам᾽яті українського народу та поширення правди про героїв – борців за суверенітет і незалежність Української держави.
Прикметно, що відвідувач музею Л. Пушкар у книзі відгуків залишив пам᾽ятний запис: «Звичайні українці бажають стати вільними людьми й жити нормальним людським життям. Мріють, щоб їх держава Україна стала демократичною європейською державою, яка визнає основні людські права і свободи. Але вороги України, як на її території так і за її межами, намагаються цьому процесу перешкодити.
Демократичний світ став на бік України, тому що був змушений визнати мужність і героїзм українців які захищають не лише себе, але й всі народи Європи.
Трагічні сторінки історії України - це сторінки героїчної боротьби за її волю та незалежність. Найновіша сторінка цієї історії пишеться якраз в наш час, а її автором є весь український народ.
Я дійсно гордий за Вас, гордий за те, що і в нашому краї є хлопці сумлінні, відважні, нескорені, які стали на захист власної країни, власної гідності. Ви є дійсні герої, тому що Ви не боїтеся дивитися смерті прямо у вічі, й не жалкуєте свого життя за краще майбутнє своєї країни.
Слава Україні! Героям Слава! Бережіть себе!»
Орос І.І.- завідувач відділом
історії Карпатської України,
меморіальної кімнати А. Волошина,
меморіального комплексу «Красне поле».