Анонс: Безкоштовна екскурсія - "Археологія Ужгородського замку".

    Для вимушених переселенців, містян та всіх охочих в Ужгороді проводять безкоштовні екскурсії. У співпраці між Закарпатським обласним краєзнавчим музеєм ім. Т. Легоцького та відомим науковцем Мойжесом Володимиром, за сприяння Федора Шандора.


26 червня 2022 року, початок о14.00 біля Миколайчика
 (міні-скульптура поблизу пішохідного мосту).

Анонс

Мальовниче Закарпаття

Виставка художніх картин із фондів Закарпатського обласного
краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького

Виставка приурочена до Дня Конституції України

28 червня 2022 р.
Відкриття о 15 год.

Запрошуємо всіх бажаючих

Щира подяка захиснику України Ф.Ф. Шандору

    В Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького працює з 2015 року постійно діюча експозиція на тему «Коли гримять гармати, музи мовчать», де розкрито події Революції Гідності, АТО, ООС, та російсько- української війни 2022 року. Експозиція постійно поповнюється новими експонатами. До Міжнародного дня музеїв в ній було створено новий розділ про масштабне вторгнення російських військ в Україну, героїчний захист країни Українською армією, розгортання волонтерства і допомоги в її захисті і звільненні усього українського народу.

    В останні дні музей отримав ще кілька десятків цінних експонатів, які передав із передової відомий педагог, доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук вищої школи України Шандор Федір Федорович. Експонати приніс до музею доктор історичних наук, професор Офіцинський Р.А.

    З початком російського вторгнення в Україну 2022 року він став бійцем 68 батальйону територіальної оборони. Двічі на тиждень, прямо з передової, з району бойових дій Ізюмського напрямку після нічного чергування читає лекції студентам УжНУ.

    В отриманій колекції речових експонатів нараховується близько 30 одиниць. Це гільзи від бойових снарядів, уламки розривних мін, начиння бойових гранат. Ці експонати після наукової обробки скоро будуть виставлені в діючій експозиції.

    Колектив музею щиро дякує захиснику України п. Шандору Ф.Ф. за отримані експонати.

    Українській державі мирного неба, її захисникам чим скоріше повернутися живими додому.

Слава Україні, Героям Слава.

Орос І.І.- завідувач відділом історії Карпатської України,
меморіальної кімнати А. Волошина,
меморіального комплексу «Красне поле».

Досліджуємо природу замкового парку

    Літні канікули розпочалися. У школярів з’явилося багато вільного часу, який можна проводити цікаво й корисно. Наприклад: читати книги, гратися, гуляти на свіжому повітрі й досліджувати природу. 


    24 червня маленькі ужгородці спостерігали за природними явищами в замковому парку. Екологічне заняття з елементами гри організували для них наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького. Дітки вивчали видовий склад дерев та трав’янистих рослин,  які тут зростають. Із цікавістю слухали розповідь про тис ягідний. Це хвойне дерево з плодами, які нагадують ягоди. Поодинокі «ягідки» вони вже могли й побачити. Дізналися багато цікавих фактів про лаванду, яка зараз цвіте й пахне на  замковому подвір’ї. 


    Старший науковий співробітник музею Руслана Джахман  розказала про тварин, які живуть у парку. Протягом року тут можна зустріти близько 50 видів птахів. Діти спостерігали за припутнем – найбільшим голубом в Європі, який останніми роками став уже міським видом, горихвісткою чорною та галасливими серпокрильцями. Постійною мешканкою парку є білочка, яка теж вийшла «привітатися» з дітками. 

    Під час заняття юні дослідники грали в гру «Жива-нежива природа». Із заплющеними очима вони діставали із мішка певний предмет і вгадували його. Потім була цікава руханка. Діти імітували веселу змійку та пташок.

    В експозиції «Природа Закарпаття» школярі отримали знання про рослинний і тваринний світ Закарпаття, а потім всі активно працювали над створенням плакатів із закликом берегти природу. 


    Такий відпочинок із навчанням дуже сподобався маленьким відвідувачам. Біля старої липи вони загадали бажання й обіцяли повернутися ще.

Відреставроана пам'ятка цехового ремесла краю в експозиції “Тиводар Легоцький – відомий історик, археолог, музеєзнавець”

    У колекції Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігається чимало цікавих експонатів, які висвітлюють історію цехового ремесла у нашому краї. Серед них неабиякий інтерес представляють цехові скрині. Найдавніша з них походить з XVIII ст.


    Цехові скрині є найхарактернішою матеріальною пам'яткою цехового ремесла у краї. Розвиток міст дав поштовх для створення цехів, адже значну частину населення становили ремісники, що робило цехи найважливішими організаціями міського життя. Трудове життя ремісників проходило перед цеховою скринею, що стала символом діяльності цехів. Найважливішою функцією скрині було збереження реліквій цеху, статуту, майнових документів, печаток, навіть хресних листів, відомостей про навчання учнів. Важливі справи цехового життя вирішувалися на загальних зборах майстрів (звичайних чи святкових), до участі у яких підмайстри допускалися лише у виняткових випадках, але без права голосу, саме перед скринею, яку цехмістр відкривав із ключем – ознакою влади. Перед відкритою цеховою скринею заборонялося бути присутнім у неохайному виді, озброєному, лаятися, плювати, смалити, грати в карти. Місце знаходження цехової скрині, зберігання ключів від неї зазвичай передбачалося окремо цеховими правилами, так званими артікулами. Вони визначали майже кожну дрібницю життя цехових майстрів, порядок виборів цехового майстра, звільнення чи призначення підмайстра, регулювання релігійного життя майстрів. Щороку, на Водохреща, потрібно було обрати майстра для двох цехів з метою нести відповідальність за них. Ця процедура супроводжувалася парадною ходою до новообраного цехового майстра з несенням цехової скрині. Цим підкреслювалося передавання влади від старого цехового майстра новому.



    Скриня як ємність для збереження цінних речей відома з давніх часів у різних народів. Цехові скрині з'являються у другій половини XV ст., але їх характерна форма склалася лише у XVI ст., коли вони набули широкого розповсюдження. Взірцем служили панські скрині. Загалом вони виготовлялися з твердого або м'якого дерева і складалися з 3-х основних частин: основи, середньої частини і кришки. Мали 4 ніжки, іноді навіть 8. Траплялися і без ніжок. На зовнішній частині скрині фарбою наносили назву цеху, дату виготовлення скрині, імена майстрів або символи професій, іноді зображення святих – покровителів того чи іншого цеху. Розміри були різні, але зазвичай довжина коливалась від 50 до 70 см, ширина – від 35 до 50 см, висота – від 30 до 50 см.


    Скриня, обрана нами для реставрації з метою показу її в експозиції музею, є цікавим експонатом як з історичного аспекту, так і мистецтвознавчого. Виготовлена у 1810 році, потрапила до колекції старожитностей завдяки Тиводару Легоцького. Скриня дерев'яна, прямокутної форми, на 4 ніжках пряникоподібної форми. Боки прямі. На бокових стінках по одній гладкій металевій ручці. Усередині кришка прикріплена до основи двома залізними петлями. Спереду, на зовнішній частині скрині, надпис латинською мовою із зображенням цехових символів. На кришці з внутрішнього боку перелік імен угорською мовою, з яких після реставрації прочитуються імена Йожеф, Янош, Йожеф. Найцікавіший той факт, що саме 4 символи – знаряддя праці, зображені на зовнішній частині, та скорочений надпис угорською мовою на зворотньому боці, допомогли визначити професію ремісників, яким належала скриня. Це був типовий середньовічний цех шкірників. Загалом у нашому краї досить вагомим був відсоток ремісників, які займалися виготовленням різноманітного одягу та взуття (шевців, кравців, кушнірів, шкірників, шапочників, калитників, сумників, чоботарів тощо). Шкірники були спеціалістами з виготовлення шкіри (наприклад кіз, лосів, оленів, зубрів, ведмедів). Щоб зробити її гнучкою, міцною та водонепроникною вони займалися процесом замочування, ламання, видалення волосяного покрову. На початку ХІХ століття це все ще був процвітаючий вид ремесла, який поступово занепадав, особливо у 1940-х роках, коли обробка шкіри стала державною монополією, тому представників ремесла більше не залишилося.


    У травні 2022 р. у рамках співпраці музею з Закарпатською академією мистецтв студентом реставратором під керівництвом зав. сектору реставрації Клісою К. були завершені реставраційні роботи над цеховою скринею 1810 р. Скриня з деревини горіха, має прямокутну форму з вигнутими боками, точеними ніжками і пласкою кришкою. Надзвичайно цікавими є написи і знаки, виконані технікою інтарсії. Поступила на реставрацію у поганому стані. Були ураження шашелем, розсихання дошок, тріщини, втрати, подряпини. Після ретельного огляду реставраторами були виявлені різночасові ремонти і попередні реставрації, що сильно змінили автентичний вигляд. Найкраще збереглася центральна частина з написами з обох боків і металеві литі ручки. Оригінальні прямокутні ніжки були замінені на круглі, точені ще у кінці ХІХ ст. Причиною могло бути ураження жуком і гниття деревини, оскільки збережені дошки дна мали сліди подібних пошкоджень. Кришка скрині була повністю перероблена попереднім реставратором у середині ХХ ст. Збереглися тільки внутрішні дошки з ледь помітними слідами імен майстрів по всій поверхні. Помітні сліди від квадратних замків, які, нажаль, є втраченими і ми можемо тільки здогадуватись, як вони виглядали колись. Також попередні реставратори замінили втрачені металеві завіси і накладки. Зверху до кришки був прикріплений лист фанери.

    У першу чергу над скринею були проведені рятівні консерваційні заходи. Продезинфікували і укріпили деревину. Заповнили тріщини, вклеїли дерев’яні вставки у місця втрат. Пошкоджені дві точені ніжки були замінені на нові з деревини американського горіха. Оскільки ніжки не були автентичні, але надавали естетичної привабливості скрині, було вирішено залишити їх такими за формою. Вм’ятини і подряпини були вирівняні. Після шліфування і тонування скриня була покрита натуральним воском. Завдяки проведеним реставраційним роботам пам’ятка декоративно-прикладного мистецтва набула експозиційного вигляду і є представлена для огляду в експозиційних залах, присвячених життєвому і творчому шляху Тиводара Легоцького.



Валерія Русин, завідувач відділу
історії та краєзнавства музею

Крістіна Кліса, завідувач сектору
реставрації відділу фондів

Нова експозиція музею

    22 червня 2022 року в День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрита нова експозиція «Закарпаття в роки Другої Світової війни (1939-1945 р.р.). В музейному залі представлені історичні світлини, архівні документи, оригінальні речові експонати періоду війни, особисті речі багатьох учасників бойових дій в Карпатах, історична література, близько двох сотень експонатів.


    Друга Світова війна розпочалася для закарпатців 15 березня 1939 року, коли війська Угорщини за згодою гітлерівської Німеччини вторглися в Карпатську Україну.

    Спочатку, відповідно до Першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року до Угорщини відійшла частина краю (включно з містами Ужгород, Мукачево, Берегово), а внаслідок військової окупації15-18 березня 1939 року решта територій під назвою Карпатська Україна.


    Із перших днів окупації в краї був запроваджений репресивний режим, що супроводжувався жорстким терором, насиллям над населенням. Водночас нещадно використовувалися природні багатства Закарпаття, значно погіршилося економічне становище краю. Всі ці події підтверджуються відповідними експонатами музею. Вперше виставлені архівні документи- експонати музею «Повідомлення хустського курівництва поліцейського відділу до Середнянського жандармського про встановлення нагляду над активістом часів Карпатської України Перевузником І.І. від 19 жовтня 1939 року» та лист- відповідь про нагляд за ним від 31 жовтня 1939 року.


    Внаслідок окупації Закарпаття угорськими військовими у березні 1939 року і початку Другої Світової війни розпочався масовий нелегальний перехід місцевих жителів у Радянський Союз. Там вони були засуджені і відправлені до сталінських таборів. За даними МЗС Чехословаччини в ГУЛАГу перебувало 10 тисяч закарпатців, їх утримували по всьому СРФ від Архангельська до Магадану.

    Подальша доля закарпатців склалася по-різному, здебільшого трагічно. Багатьом з них довелося пережити тюрму, виправно- трудові табори, перенести важкі хвороби, відчути голод, муки і приниження. 19 листопада 1942 року радянський уряд визнав всіх закарпатців чехословацькими громадянами. Вони звільнялися з таборів і відправлялися в Бузулук, де формувався Перший чехословацький батальйон, пізніше корпус Л. Свободи. До нього вступило близько 3 тисяч закарпатців. В експозиції портрет та особисті речі Семена Вайди - командира екіпажу танку Чехословацького танкового батальйону. Виставлені блокнот та кілька знімків із нього Бокотея М.П.- репресованого за нелегальний перехід кордону жителя села Скотарське.


    В цьому розділі експозиції унікальні експонати. Кілька знімків сім’ї Урбанік Р.Ф. та Качур О.П- репресованих в СРСР в 40-і та 50-і роки. Урбанік Ріхард Францович - музикант європейського рівня і його скрипка, яка у важких таборах Сибіру врятувала їм життя. Скрипку передала нашому музею дружина музиканта- репресована медсестра Качур Олена Павлівна.

    Далі експозицію продовжують експонати про Голокост на Закарпатті. У роки угорської окупації страхітливих репресій зазнало єврейське населення Закарпаття. Подаються матеріали про першу та другу хвилю репресій. В концтаборах Освенцим, Дахау, Бухенвальд було знищено 85 тисяч осіб.

    На фотознімках - в’язні концентраційних таборів, роба ув’язненого, шестикутна жовта зірка, листівки тих часів.

22 червня 2022 року в День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрита нова експозиція "Закарпаття в роки Другої Світової війни (1939-1945 р.р.)". В музейному залі представлені історичні світлини, архівні документи, оригінальні речові експонати періоду війни, особисті речі багатьох учасників бойових дій в Карпатах, історична література, близько двох сотень експонатів.


    В експозиції дві карти Закарпаття: підпільного і партизанського руху та воєнних дій в Карпатах у вересні – листопаді 1944 року. На видному місці три художні роботи – оферти заслуженого художника України, учасника воєнних дій в Карпатах Уовлєва А.М. «З нами Чехословацький корпус», «На Ужоцькому перевалі», «За Карпатами Мукачево», 1985 р.

    На історичних знімках подаються лінія «Арпада», важкі бої в гірській місцевості, підйом важкої техніки в гори тощо. У вітринах німецькі і радянські солдатські металеві каски періоду війни, гільзи, компаси, біноклі, солдатські речі.

    В експозиції наведені цифрові дані про людські втрати в Другій Світовій війні в Закарпатській області за матеріалами поіменного обліку Книги Пам’яті України. Вони разом складають 102727 осіб.

    Завершують зал Експозиції експонати про Закарпатську Україну (листопад 1944- червень 1945 р.р.). Подаються матеріали про створення народних комітетів, роботу Першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України в Мукачеві 26 листопада 1944 року, на якому було ухвалено Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Подається оригінал Маніфесту з підписами жителів краю. 22 січня 1946 року було утворено Закарпатську область.

    На зібранні колективу музею з нагоди відкриття оновленої, перебудованої експозиції – вступним словом виступив заступник директора музею з наукової роботи Делеган М.В. Він розповів, що в день скорботи і вшанування пам’яті жертв в Другій Світовій війні в музеї відкривається в одному залі нова експозиція «Закарпаття в роки Другої Світової війни (1939-1945). Події тодішньої історії дуже перекликаються із подіями сьогодення. Звернув увагу на те, як правильно подавати історичні події, що відбувалися в краї музейними експонатами, архівними документами, історичними світлинами.

    Далі завідувач відділом запросив усіх присутніх в експозиційну залу. Розповів про тематичні розділи експозиції, показав на ті експонати, що демонструються вперше, найважливіші історичні документи. Після відкриття зали експозиції його її вже оглянули перші відвідувачі музею.

Орос І.І.- завідувач відділу історії Карпатської України,
 меморіальної кімнати музею А. Волошина,
меморіального комплексу «Красне поле».

Вистава "Король Лір" в Ужгородському замку


    В Ужгородському замку, Краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького театр-студія переселенців УжіК показала виставу за мотивами п’єси Вільяма Шекспіра «Король Лір: Як ми шукали любов під час війни».
 
    Вистава відбулася в Ужгороді 17 червня і пройшла з великим успіхом. Акторами є аматори, люди різних професій, які переїхали на Закарпаття з Кривого Рогу, Одеси, Харківщини та інших міст України.

Адміністрація музею завжди сприяє творчим проектам і розвитку мистецтва.

Король Лір в Ужгородському замку:

Posted by Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького on Friday, June 17, 2022





Король Лір - саме тепер в Ужгородському замку

Posted by Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького on Friday, June 17, 2022

Як лікувалися закарпатці у кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.?

    Щороку у третю неділю червня в Україні відзначають професійне свято ті, хто присвятив своє життя медицині. Цьогоріч воно припадає на 19 червня. 

    У ці важкі для нас часи, коли світом прокотилася страшна епідемія, а слідом за нею Україну спіткало велике горе – широкомасштабне вторгнення російської федерації, медики стали на захист співгромадян, ризикуючи своїм життям та здоров’ям. Не відмітити їх подвиг неможливо. Адже, навіть володіючи останніми розробками медицини та фармакології, вони постійно наражають себе на небезпеку. А ще 100 років тому у них була тільки одна зброя проти хвороб – власна інтуїція та віра у свої сили, сили хворого та Божу поміч.

    Тому з метою підкреслити роль медиків у житті та здоров’ї всього людства, відділ історії та краєзнавста Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького вирішив нагадати, як же ж боролися за життя людей медики Закарпаття наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.

Участь музею у Всеукраїнському конкурсі

    Державний комітет телебачення і радіомовлення України в 2022 році оголосив проведення Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Олени Теліги та Олега Ольжича під назвою «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг».

    Всеукраїнський конкурс проводить жіноче товариство ім. Ольги Басараб, Олени Теліги та Організація українських націоналістів (ОУН). Цього року конкурс проводиться вже вчетверте.

    Основним завданням конкурсу є утвердження в свідомості та почуттях громадян патріотичних цінностей, переконань і поваги до пам’яті українського народу, його національної свідомості , формувань і поширення духовних цінностей та пріоритетів-патріотизму, відданості справі державотворення, вшанування учасників українських національно- визвольних змагань нашого народу XX- XXI століть. До участі в конкурсі запрошені учні X-XI класів шкіл, студенти, науковці, краєзнавці. 

    В руслі вимог часу, особливостей воєнного стану в Україні та щирого патріотизму цікавий твір на конкурс запропонував завідувач відділу історії Карпатської України, меморіальної кімнати-музею А. Волошина, меморіального комплексу «Красне поле» Орос І. І. Ним підготовлена і відправлена на конкурс робота «Мамо, якщо не я, то хто…батьки пробачте мені, що я вже не з Вами». В ній викладена біль згорьованих батьків, які втратили на російсько-українській війні єдиного сина, воїна 128 гірсько-штурмової  бригади Наливайка Василя Васильовича, жителя села Ставне на Великоберезняньщині. 

    Особисті речі українського Героя представлені в діючій експозиції  музею «Коли гримлять гармати, музи мовчать». Текст ілюстровано світлинами з експозиції музею.

Анонс

    У червні відзначають своє свято медичні працівники – професіонали, які щодня стоять на сторожі життя й здоров’я людства. Ті, хто присвятив себе цій благородній справі, демонструють величезний героїзм та мужність – спочатку ставши у першу лінію на фронті боротьби зі світовою пандемією COVID-19, а потім зайняли своє місце на фронті не менш страшному – боротьбі з російським агресором. Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького захоплюється представниками цієї професії, їх самовідданістю та звитягою. Тому з метою підкреслити роль медиків у житті та здоров’ї всього людства увазі відвідувачів сайту музею буде представлено онлайн-виставку «Як лікувалися закарпатці у кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.», котра презентує підбірку матеріалів, які розповідають, як боролися за життя людей медики Закарпаття наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.

МАЙСТЕР-КЛАС ІЗ ВИГОТОВЛЕННЯ БЕТ-БОКСА ДЛЯ КАЖАНІВ


    Яких тільки міфів ми не чули про кажанів: вони п’ють кров, плутаються у волоссі, а дехто серйозно вірить у те, що в лиликів перетворюються домашні мишки, які з’їли освячену їжу на Великдень. Насправді це дуже милі й приємні звірятка. В цьому пересвідчилися дітки під час науково-освітнього заходу, який організували для них наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.



    Спочатку учні разом із науковою співробітницею музею Русланою Джахман з’ясували, що це ссавці, які вміють літати, активні вночі й люблять їсти комах. Також вони є дуже рідкісними і всі занесені до Червоної книги України. Потім переглянули пізнавальне відео, в якому побачили для чого кажанам потрібні бет-бокси і де їх встановлюють. Завідувач сектору природи Михайло Біланич розповів про те, які дослідження рукокрилих проводять науковці на Закарпатті. Протягом двох років вони вивчають життєвий простір горищ храмів. Він також показав із чого складається будиночок і запропонував діткам спробувати власноруч скласти таку конструкцію. Охочих було дуже багато. Кожен спробував спочатку закрутити шуруп, а потім приєднувався до створення колективної роботи із виготовлення інформаційного плакатів про кажанів. Тут допомогу надавала наукова співробітниця сектору природи Олена Бучмей.




    У приємній атмосфері дітки розвіяли всі міфи про кажанів і обіцяли їх охороняти й не знищувати. Бет-бокс для кажанів створювали учні перших класів Ужгородської ЗОШ І-ІІІ ст. №20-ліцею «Лідер» та приватної школи «Лоза».

Краєзнавчі замітки з хіроптерологічної експедиції по Мукачівському району

    Згідно з доповідною запискою № 207 від 30.05.2022  з метою поглиблення наукової роботи  на тему «Біологічні та краєзнавчі дослідження життєвого простору церковних веж на Закарпатті»  завідувач сектору природи Біланич М. взяв участь у  триденному виїзді (з 9 по 11 червня) у Мукачівський район Закарпатської області. До співпраці в експедиції він був запрошений старшим науковим співробітником  Інституту екології Карпат Національної академії наук України Андрієм-Тарасом Баштою, провідним науковцем у сфері дослідження птахів та рукокрилих. Разом з ними у команді був орнітолог з м. Берегова Леонід Покритюк. 

    Під час експедиції дослідницькою групою було обстежено низку храмів (деякі з яких є дерев’яними) у великій частині сіл і селищ Мукачівського району: околиць м. Мукачева, м. Свалява та смт Іршава. Експертами були обстежені:

    Греко-католицькі храми в селах: Кучава, Лецьовиця, Ділок, Макарьово, Доробратово, Загаття, Дубино, Обава, Чабин; 

    Православні храми в селах: Бистриця, Вільховица, Брестів, Софія, Яблунів, Залужжя (Мукачівського р-ну) та с. Плоске, що на колишній Свалявщині;

    Римо-католицькі храми в селах:  Лалово, Фрідяшово, Барбово, Мукачівського району. 

    У цілому під час експедиції було обстежено 25 храмів у 23 населених пунктах Закарпаття. Виявлено, що для цих районів у цей час під дахом храму живуть виводкові колонії та поодинокі особини вуханя звичайного (Plecotus auritus) та нічниці великої (Myotis myotis) та кажана пізнього. Кажани зустрічались у 10 храмах (тобто в 40% обстежених храмів). Окрім храмів була обстежена і одна печера в с. Кучава, Мукачівського району, в якій живуть кажани  - підковик малий  (Rhinolophus hipposideros) - що є також цікавим фактом для природничого краєзнавства.


     У кількох хамах виявлено хижих птахів: сича хатнього (Athene noctua) та сипухи (Tyto alba). На ялинках, які зростають біля храмів, часто селяться вухаті сови, сліди яких – пелетки – дослідники зафіксували і в цій експедиції. З інших птахів зауважували на стінах храмів гнізда ластівок міських (Delichon urbica), горихвісток (Phoenicurus ochruros), голубів (Columba) … У чотирьох храмах були зазначені сліди життєдіяльності куниці.

    Окрім біорізноманіття храмового простору, дослідили також етнографічні особливості назв та різноманіття конструкцій церковних клепал (калатал) у визначеному регіоні. Клепала, деркачі, ковтала та ще кілька синонімів – має цей важливий прилад, який застосовується у Великодну п’ятницю замість дзвонів. Він буває різних форм та розмірів і є у всіх храмах православної, греко-католицької та римо-католицької конфесій.

    У ході досліджень робили систематичну фотофіксацію місць та об’єктів досліджень. Зібрані фотоматеріали за умови відповідності їх вимогам до музейних експонатів можуть бути переданий до фондів музею.

ЗАПРОШУЄМО ДІТОК ВІКОМ 8-10 РОКІВ НА МАЙСТЕР-КЛАС ІЗ ВИГОТОВЛЕННЯ БЕТ-БОКСА ДЛЯ КАЖАНІВ

 

Дата: 14 червня

ЧАС: 11 год

МІСЦЕ: Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького (Ужгородський замок)

Реєстрація за номером 0958913062

Мамо, якщо не я, то хто…; батьки, пробачте мені, що я вже не з Вами

    В Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького в 2015 році була відкрита експозиція «Inter arma silent  musae» («Коли гримлять гармати, музи мовчать»). На ній представлені сотні оригінальних експонатів від учасників бойових дій в АТО, ООС, російсько-української війни 2022 року, волонтерів, студентів та учнівської молоді. Поміщені портрети померлих захисників України, їхніх бойових побратимів, особисті речі тощо.

    Експозиція служить місцем відзначення в музеї героїчних і трагічних сторінок історії нашої незалежної країни. Тут родичі загиблих героїв наочно бачать своїх рідних в експонатах музею, мають можливість зустрітись з їхніми друзями та бойовими побратимами.

    Одним з експонатів музею є бігборд «Військовослужбовці та правоохоронці, які загинули за єдність України. Закарпатська область» з портретами загиблих. На ньому десятки молодих обличь. Одним серед них є у верхньому ряду Наливайко Василь Васильович, уродженець с. Ставне, водій 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади. Він загинув 28 червня 2014 року в районі населених пунктів Нижня Вільхова та Комишне внаслідок обстрілу ворогом колони тилового забезпечення сил АТО. 

    До портрету сина в музеї регулярно, як до Божого храму, навідується батько Героя -  Наливайко Василь. Ми, музейні працівники випадково дізналися про це і напросилися до родини у відрядження в село Ставне на Великоберезняньщині, за 75 кілометрів від Ужгорода. Дві години їзди електричкою і ми в привітній родині ще зовсім молодих батьків - Люби та Василя Наливайків. Навколо чудесна карпатська природа, швидкоплинна річка Уж, зелені хребти гір та чепурні сільські хати. Красивий батьківський дім, великий сад. Добре доглянуті грядки з городиною та господарські будівлі.

    Важко починати розмову з вбитими горем батьками. Спочатку вони показали кімнату сина, в якій нічого з від’їзду сина на війну не змінилося. Його книги, одяг, домашні речі, альбоми із світлинами, музичні інструменти, електроприлади. Батькам здається, що син тільки десь вийшов на хвилину-другу, що скоро повернеться… Важко батькам ще й тому, що він був єдиною дитиною в до безтями люблячій родині.

    Народився наш Герой в січні 1991 року у Великому Березному. До шостого класу вчився в райцентрі. Через сімейні обставини батьки були змушені переїхати в село Ставне, де продовжив навчання до дев’ятого класу. Далі вчився у Львівському політехнічному коледжі. Отримав спеціальність механіка-водія. Був призваний до війська на строкову службу у внутрішні війська у м. Золочів на Львівщині. Згодом був направлений в Крим. Через півтора року повернувся додому.

    Ще з дитячих років Василеві були притаманні риси справедливості: не міг пройти повз неправди, ніколи не скривдив меншого і слабшого. З юності мав велике бажання служити в поліції, щоб захищати законні права громадян України. Часи були важкі - масове безробіття, відсутність грошей. Він, не роздумуючи, вирішив заробити якусь копійчину для сім᾽ї. Наймався на будь яку роботу. Працював на важких роботах, підірвав здоров’я, згодом влаштувався на автомийку в Ужгороді. Робота була важкою, майже цілодобова, не висипався, приходив додому дуже втомлений.

    Мати Героя Люба Іванівна веде далі розмову про сина.

    Коли в Києві розпочався Євромайдан, він одним з перших рвався в «бій». Казав батькам: «Потрібно змінити цю країну, бачите що робиться. Всюди корупція, всі крадуть. Панує беззаконня і несправедливість». Нарікав на важке життя, відсутність роботи. Він казав, що маємо самі навести лад в своїй державі. Коли дивився новини, весь час підкреслював «Дивіться скільки їх таких, як я.» Він був не по роках надзвичайно відповідальним і серйозним.

    Коли розпочалися бойові дії на Сході України, Василь добровільно пішов у військову частину в м. Ужгороді та підписав контракт на три роки. А в перших числах березня 2014 року прийшло повідомлення з військової  частини прибути до місця призначення. Після проходження військової підготовки на полігоні в Оріховицях був відправлений в пункт призначення – м. Конотоп Сумської області. Третього травня з Конотопа виїхав в АТО, а дев’ятого травня вже отримав довідку про зарахування в частину. Батькам нічого не повідомляв, щоб уберегти від хвилювання.  Про все це ми дізналися тільки згодом.

    На місці бойового призначення сину виділили старенький ГАЗ-66, який ще був «учасником» афганської війни. Добряче довелося потрудитися, аби це «диво» техніки зрушило з місця. В кінці травня отримав 5-тиденну короткострокову відпустку. Не хотів затримуватися вдома. Рвався на фронт, до своїх побратимів. Він казав: «Мамо, ви не можете уявити, що то за звірі – окупант, терористи, найманці. Що вони там витворяють - палять, руйнують, вбивають. Їх потрібно терміново зупинити, інакше вони прийдуть і до нас, у наші хати, все знищать, повбивають нас усіх. Ви це розумієте, мамо?»

    Змалку син ріс слухняною дитиною. Любив спорт, музику, футбол. Любив природу і ліс, особливо зимою. Був справжнім патріотом. Він першим у селі вивісив на хату державний прапор. І був дуже гордий цим та ніколи не розставався, до кінця свого короткого життя, з синьо-жовтим символом української незалежної держави. 

    На фронті зустрів вірних друзів, однодумців. Для них був справжнім побратимом. На війні працював водієм, доставляв боєприпаси, продукти харчування, воду і т. ін. Коли привозив на передову вантаж - радості  було безмежно. Раділи всі: і хто отримав, і хто доставив речі та продукти. Важкою і небезпечною була його робота. Поїздки відбувалися весь час під шаленим артилерійським та кулеметним вогнем ворога. Добре знав яка небезпека на нього чатує. Та він розумів одне – якщо не я, то хто? На війні всім важко. Кожний відповідає за свою ділянку роботи. Одного дня син мені телефонував – «Мамо, у нас сьогодні свято». Боже, думаю яке? – «Нам сьогодні виділили по п’ять літрів води. Вистачило і помитися, поголитися, трохи освіжитися. Це для нас було велике свято».

    Останній день життя сина пережила дуже багато і добре пам’ятаю все по годинах, хоча я була від нього за півтора тисячі кілометрів. Двадцять восьмого червня 2014 року в 5 годині ранку отримую смс: - «Мамо, живий, здоровий, все в порядку». Наступне повідомлення надійщло о 10:00 : «Їду за водою, згодом передзвоню». Пройшло дві години. Дзвінка немає. Згодом отримую смс: «Пройшов три пости, потрібно ще один, останній, передзвоню». Вже після цієї смс зв'язок перервався…Я заціпеніла, піді мною підкосилися ноги…присіла…загойдалася стеля… Блискавично промайнуло в голові:…четвертий пост…

    О четвертій годині ранку пролунав дзвінок, який приніс найжахливішу у моєму житті звістку: «На ділянці лінії оборони відбувся бій, зв'язок був перерваний. Ворожий снаряд влучив в машину вашого сина. Вночі один з його друзів повідомив невтішну вістку…Тієї ж ночі отримала інше повідомлення: «Тіло буде доставлено через п’ять днів». З доставкою «вантажу-200» було багато труднощів. Літак весь час обстрілювали. Після цієї звістки серце здало – інфаркт.

    І як жити далі згорьованим батькам, коли залишилися сиротами, без єдиного сина. Як жити люблячій дівчині Богдані, з якою не встигли побратися, а перед війною ділили всі радості і незгоди, планували щасливу родину. Важко змиритися з обставинами. Допомагає те, що відчуваємо підтримку з військової частини, в якій син служив. Особливо добрі і теплі стосунки з командиром підрозділу. Син часто згадував про нього, підкреслював, що він був для підлеглих як батько для дітей. Завжди ділив з ними усі нечисленні хвилини радості та негаразди. Світла і глибоко порядна людина. Не забувають про нашу сім’ю і в райвійськкоматі.

    На будинку Ставненської школи, де навчався Василь Наливайко встановлено меморіальну дошку: портрет, роки життя - 04.01.1991- 28.06.2014 і слова:

«Пробачте, не вернусь уже додому.

Не лийте сльози - серце не міцне.

Хтось мусив захищати рідну землю.

Для цього доля вибрала мене».

    Батьки вдома показали працівникам музею усі особисті речі сина. Для них вони святі до кінця їхніх днів. Погодилися передати обласному краєзнавчому музею ті речі, яким Василь дуже тішився і дорожив: футбольний м’яч, мобільний телефон, фірмову поліцейську шапку, яку носив коли навчався в поліцейській школі, кілька фотознімків.  

    Наступного дня батько Наливайко Василя електричкою приїхав до Ужгорода. Він приніс в дарунок обласному краєзнавчому музею найкращий портрет сина. В діючій експозиції ми разом оформили вітрину з особистими речами і світлинами Героя.

    Ось про це в тихому смутку розповіла нам, науковим співробітникам музею, мати одного із захисників, Героя української незалежності, який віддав за свободу рідної землі найдорожче – своє життя. Таких героїв та історій в експозиції нашого музею – десятки. Це лише один із них.

    …Біля цієї виставки щодня велелюдно. Старики і дорослі, діти і молодь, громадяни України та іноземних держав низько вклоняються пам᾽яті Героїв і висловлюють щиру вдячність науковим працівникам музею за збереження історичної пам᾽яті українського народу та поширення правди про героїв – борців за суверенітет і незалежність Української держави.

    Прикметно, що відвідувач музею Л. Пушкар у книзі відгуків залишив пам᾽ятний запис: «Звичайні українці бажають стати вільними людьми й жити нормальним людським життям. Мріють, щоб їх держава Україна стала демократичною європейською державою, яка визнає основні людські права і свободи. Але вороги України, як на її території так і за її межами, намагаються цьому процесу перешкодити.

    Демократичний світ став на бік України, тому що був змушений визнати мужність і героїзм українців які захищають не лише себе, але й всі народи Європи.

    Трагічні сторінки історії України - це сторінки героїчної боротьби за її волю та незалежність. Найновіша сторінка цієї історії пишеться якраз в наш час, а її автором є весь український народ.

    Я дійсно гордий за Вас, гордий за те, що і в нашому краї є хлопці сумлінні, відважні, нескорені, які стали на захист власної країни, власної гідності. Ви є дійсні герої, тому що Ви не боїтеся дивитися смерті прямо у вічі, й не жалкуєте свого життя за краще майбутнє своєї країни.

Слава Україні! Героям Слава! Бережіть себе!»


Орос І.І.- завідувач відділом
історії Карпатської України,
меморіальної кімнати А. Волошина,
 меморіального комплексу «Красне поле».