Важливі результати

     Одним з пріоритетних напрямів роботи музею нинішнього року визначено археологічні дослідження, які давно грунтовно не проводилися. Як результат, нещодавно завершила польові дослідження сезону 2018 року по вивченню церкви св. Юрія в Ужгородському замку археологічна експедиція Ужгородського національного університету (кер. - к. і. н. Мойжес В. В.). Експедиція реалізувала першочергові планові завдання у плідній співпраці з Комунальним закладом  «Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького» Закарпатської обласної ради та регіональним центром туризму. Координатором діяльності археологічної розвідки було визначено Дзембаса О.В., який справився з дорученою важливою ділянкою роботи уміло й ефективно.

Археологічні дослідження по вивченню церкви св. Юрія в Ужгородському замку

     Під час комплексу робіт досліджено північно-східну частину церкви. Виявлено підлогу 17 століття, а також 17 цілих або напівзруйнованих поховань 15-17 століть, два пограбованих різночасових склепи. Серед знахідок - керамічний матеріал (уламки посуду та кахлів), прикраси, монети, цвяхи, уламки скляного посуду та вітражів, вирізані з каменю малі архітектурні форми й деталі церковного інтер’єру. 

     Скелети небіжчиків відібрано для проведення комплексного наукового аналізу. Особливо важливо те, що знайдено фрагменти дерева, які придатні для дендрохронологічного аналізу й створення відповідної регіональної шкали. У перспективі, вважають науковці,  це дасть змогу датувати окремі споруди чи комплекси з точністю до 1 року. 

     Результати археологічних досліджень 2018 року на території Ужгородського замку привели науковців та музейників до однозначного і важливого висновку - дослідження церкви необхідно продовжити й у наступні роки. Попереду наукова обробка отриманого внаслідок розкопок матеріалу. 

"Закарпатці у XXI столітті. Монохром"

     15 серпня в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрилася виставка відомого фотографа, члена Міжнародної Федерації Фотомистецтва (FIAP) Володимира Ньорби «Закарпатці у XXI столітті. Монохром». Виставка присвячена до Дня Незалежності України. До експозиції, відповідно до задуму автора, ввійшли тільки чорно-білі світлини. Митець репрезентував вибрані фотороботи, створені протягом десятиліть творчої діяльності. В переважній своїй більшості – це фотопортрети закарпатців та кілька пейзажів, що їх доповнюють, і допомагають краще пізнати людей, наш край, розкривають його унікальність.


     Виставку відкрив заступник директора музею з наукової роботи В.М. Делеган, який наголосив на тому, що світлини В. Ньорби вирізняє глибокий психологізм, вміння створювати узагальнений образ портретованих. Вони сповнені щирої любові до людини, до Землі і всього сущого на ній. У відкритті виставки взяв участь і виступив голова Громадської ради Закарпатської облдержадміністрації М. Гриньо.

Виставка триватиме до 24 серпня ц.р.

До 135-річчя з Дня народження орнітолога, першого завідувача відділу природи Олександра Грабаря

   Грабар Олександр Олександрович народився 17 серпня 1883 року  в Будапешті. Через деякий час його сім’я переїхала до Ужгорода і тут він вступив до Ужгородської королівської католицької гімназії імені Другетів.  Потім продовжив навчання в столиці на філософському факультеті Будапештського університету. В квітні 1909  отримав диплом  вчителя природознавства й географії в гімназії.  По закінченні університету деякий час подорожує, працює педагогом у Сечовцях (Словаччина), а з 1911 року викладає у  своїй рідній гімназії аж до її закриття.

Сип білоголовий, здобутий О. Грабарем
в околицях Ужгорода в 1928 році

     Ще під час навчання починає захоплюватися орнітологією.  Протягом всього життя він  досліджував  і колекціонував птахів. Сам виготовляв  опудала, які експонувалися в природничому кабінеті гімназії та в  Земському музеї  Підкарпатської Русі. Музей знаходився  у  будівлі жупанату (зараз там художній музей ім. Й. Бокшая) до  1938 року. У своєму машинописі, присвяченому Олександру Грабарю, Петро Сова писав, що фонди, після ліквідації  музею,  знаходилися на першому поверсі бувшого пивоварного заводу в Ужгороді біля головної пошти.  У жовтні 1944 року в цьому будинку  сталася  пожежа й колекцію   потрібно було рятувати. Тут  Олександр Олександрович    надав велику  допомогу. Петро Сова, виконуючи обов’язки голови Народного Комітету Ужгорода, призначив його завідувачем  музею і дав вказівку  перевезти експонати в будинок культурно-просвітницького товариства ім. Духновича. Там вони зберігалися до 1946 року. Згодом  стали основою для створеного у червні 1945 року Народного Музею Закарпатської України, який розмістився у жупанаті.

В Ужгородській гімназії

      Директором музею було призначено Коломійця І. Г., а заступником – Олександра Грабаря. На цій посаді він перебував недовго і, як свідчить запис у його трудовій книжці,  вже з грудня 1945 року очолив відділ природи. У деяких  звітах, складених  першим директором, Олександр Грабар фігурує як завідувач краєзнавчого відділу. Очевидно так ще називали  відділ природи. Так його назвала й Р. Баранова у статті про музей, яка була надрукована в «Закарпатській правді» від 15 лютого 1948 року. У річному звіті Петра Сови (другий директор музею) за 1947  у структурі музею вже чітко вказаний   відділ природи.

Клара Йосипівна Вавра – внучка Олександра Грабаря розповідає юними натуралістам   про свого діда. Закарпатський ОКМ ім. Тиводара Легоцького,  квітень, 2013

     Характеризуючи наукових  співробітників,   Іван Коломієць зауважив, що всі вони мають вищу освіту, але не мають музейного досвіду. Олександра Грабаря відзначив   як фахівця, що цілком відповідає своєму призначенню. «Добре  знає свою справу, допоміг музею зібрати значну колекцію фауни, флори, зразків природних багатств. Склав наукову характеристику флори і фауни Закарпаття. Обстежив та взяв на облік пам’ятники природи», – писав  він у звіті про стан Ужгородського музею в 1946 році. Натураліст добре знався на музейній справі.  Він з 1925 року  був завідувачем природничого музею гімназії, в якому на 1938 рік налічувалося понад 3000 предметів.

Наукові праці Олександра Грабаря

    У червні 1946 року  музей було реорганізовано в Історико-краєзнавчий музей республіканського значення. Олександр Грабар залишається на своїй посаді і працює над створенням виставки «Природні багатства, флора і фауна Закарпаття». Розробляє тематико-експозиційний план та збирає експонати. Одна з перших експозицій музею була відкрита 18 серпня 1946 року.  У «Закарпатській правді» за 21 серпня 1946 рік є замітка про виставку, в якій вказано, що експонати розміщені в 10 залах. Першого ж дня виставку відвідало понад 100 чоловік.  За півтора місяці її оглянули більше  2000 відвідувачів, залишивши хороші відгуки про неї.

Олександр Грабар із улюбленою собачкою

    На початку другого кварталу 1947 року музей із комітатського будинку переїжджає до   Ужгородському замку. Для відділу природи, згідно плану, відведена західна частина другого поверху головного корпусу. Олександр Олександрович разом зі своїми колегами по відділу працюють над створенням нової природничої експозиції. У 1950 році її переносять на перший поверх, де вона  й зараз. У першому залі тоді знаходилася «Нежива природа», другий  був зайнятий темою «Ліс», у інших   залах у порядку систематики розміщувалися опудала тварин. З ініціативи завідуючого було створено три діорами «Буковий ліс», «Хвойний ліс» та «Боржавські полонини». Він сам підібрав стовбури дерев у лісі для діорам, а відомі художники краю намалювали картини для заднього плану з особистих фотографій Олександра Грабаря. «Буковий ліс» дотепер прикрашає експозицію «Природа Закарпаття». У залах природи недостатньо було таких популярних на той час цитат марксизму-ленінізму. За це його дуже часто критикували. Та, не дивлячись на це, комісія з Києва дала високу оцінку створеній ним експозиції.

На бастіоні Ужгородського замку

    Працюючи в музеї, Олександр Олександрович займався також і науковою роботою. Він збирав та описував експонати, продовжував свої дослідження в області орнітології, розробляв тексти тематичних екскурсій та лекції на природничу тематику. Допомагав також відчистити скульптуру Геракла, яка в 1947 році була встановлена на замковому подвір’ї. В цей період багато малює аквареллю і мріяв намалювати хижих птахів усього Радянського Союзу. Для покращення вивчення природи рідного краю, пробував зв’язатися з керівниками  шкільних гуртків юних натуралістів. Але дуже мало директорів шкіл відгукнулися на це позитивно. Більшість вважали, що краєзнавство – це зайве навантаження на учнів. На жаль, і в наш час йому дуже мало приділяють уваги.

Фрагмент виставки «Олександр Грабар – любитель і знавець природи Закарпаття».
Ужгородський замок, 16 серпня, 2013 р.

    Всі, хто знав Олександра Грабаря, описують  його, як чудову, скромну, інтелігентну людину. Він міг би працювати в Національному музеї Будапешта. По закінченні університету йому пропонували посаду помічника завідувача зоологічного відділу. Але він відмовився і обрав Ужгород, в якому пропрацював усе життя. Спочатку в гімназії, а потім  – в музеї, майже до самої смерті.  30 червня 1959 року після тривалої хвороби Олександр Олександрович помирає, залишивши для нас унікальну колекцію птахів.  Більша частина її зберігається в Зоологічному музеї УжНУ. Багато експонатів залишилося і в краєзнавчому музеї: чучела птахів, картини, збірки комах, вологі препарати. У музейній бібліотеці зберігаються оригінальні журнали, в яких він публікувався. Праця “Птаство Подкарпатської Русі”, надрукована  в 1931 році у декількох номерах журналу “Подкарпатська Русь”, стала основою для всіх науковців, які досліджували й продовжують вивчати пернатих Закарпатської області.    Публікації, присвячені птахам, та експонати дають нам  можливість  дізнатися багато цікавого про  види, які залітали чи гніздилися  на території нашого краю в минулому столітті.  До прикладу,  рідкісного зараз птаха, сипа білоголового колись спостерігали в околицях Ужгорода. Вчений здобув його у 1928 році в Горянах (зараз мкр-н Ужгорода). Білоголовий сип  та багато інших  птахів  виставлені для огляду в постійній експозиції «Природа Закарпаття» краєзнавчого  музею.

Диплом Олександра Грабаря про те, що він є дійсним спостерігачем
Королівського угорського орнітологічного центру

    В сімейному житті Олександр Олександрович був щасливою людиною. Разом із дружиною Елеонорою Кіш вони прожили понад 40 років. Їх будинок знаходився неподалік від Ужгородського замку по вул. Михайла Лучкая №13 (зараз №15). У 2013 році, до 130-річчя від Дня народження природознавця,  на вході в двір  встановили пам’ятну табличку, а  в музеї  йому була присвячена виставка «Олександр Грабар – любитель і знавець природи Закарпаття». Через рік, 14 жовтня  2014 року,  на фасаді будинку науковці разом із внучкою вченого відкрили  барельєф зі зображенням Олександра Грабаря.   Кожного року весною, під час святкування Дня птахів, наукові співробітники сектору природи розповідають про відомого орнітолога школярам міста, готують виставки його публікацій,  особистих світлин та документів, які передала на постійне зберігання внучка орнітолога – Клара Йосипівна Вавра.  

    В музеї  бережуть пам’ять  про першого завідувача відділу природи  і через такі заходи доносять інформацію до підростаючого покоління. Молодь повинна знати про видатних людей свого краю, а Олександр Олександрович, без сумніву, до них належить.

Руслана Джахман, старший науковий 
співробітник Закарпатського обласного   
краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

День археолога

Вітаємо з професійним святом археологів України,
бажаємо їм цікавих знахідок та удачі в пошуках нових скарбів!

Археологічні дослідження на території Ужгородського замку

Вітаємо!

     Міцного здоровʹя й невпинного творчого натхнення щиро бажає колектив Комунального закладу «Закарпатський краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького» Закарпатської обласної ради завідувачу сектору етнографії Віктору Андрійовичу Шостаку з нагоди поважної віхи у швидкоплинному  земному житті – 70-річчя з дня народження.


     Віктор Андрійович – знана особистість у музейних та етномузикознавчих колах не тільки України, але й зарубіжжя. Його активна науково-дослідницька етнографічна робота у музеї тривалістю понад 30 років призвела до створення цікавих музейних виставок, серед яких «Музичні механічні інструменти і апарати», «Народні музичні інструменти Закарпаття», актуальність і науково-просвітницька цінність яких з роками тільки зростає. Системне вивчення закарпатських народних музичних інструментів та інструментальної музики стало домінуючою темою в науковій діяльності Віктора Шостака, що знайшло належне відображення в численних наукових публікаціях, зокрема,  - «Роль музичного інструментарію в традиційних обрядах Закарпаття», «Архаїчні форми інструментального музикування на Закарпатті»,  унікальному виданні «Тисячолітнє дерево. Народні музичні інструменти Закарпаття: музичні традиції і сучасність». Його плідна праця щодо популяризації народної музики краю була високо оцінена - у 2017 році Віктор Шостак отримав премію імені Дезидерія Задора в галузі музичного і виконавського мистецтва у номінації “Фольклорист” за видання пісенних та музичних творів Закарпаття “Музика незабутніх предків”. 
     Інструментальний ансамбль народної музики за участі музейних співробітників, створений Віктором Андрійовичем у 1985 р., згодом переріс у етнографічний вокально-інструментальний колектив «Ужгород» і отримав звання народного.
Фундаментальність і  неповторність, оригінальність і актуальність  його досліджень і публікацій, авторитетність і відданість та високий професіоналізм аргументовано ставлять його в основу нинішнього музейництва краю і України у цілому! Він – приклад для наслідування. Молоді музею є на кого рівнятися.
Міцного доровʹя,  усіх земних благ, довгих літ творчого життя і неосяжних сімейних радостей бажаємо Вам, шановний ювіляре!