Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького, Ужгородський замок: листопада 2022

Птахи Ужгородського замку: сови

Пташенята сірої сови.
м. Ужгород, парк Підзамковий, 31.03.2017 р.

Сови – птахи, які завжди викликали підвищену цікавість у людини, тому й не дивно, що всі працівники й відвідувачі музею одразу звернули увагу на сову, яка вперше з’явилася на території Ужгородського замку влітку цього року. Протягом декількох днів у червні вона відпочивала на горищі замкового палацу й час від часу «виходила на люди». Всі, хто був тоді на внутрішньому дворику, мали можливість побачити загадкову й таємничу пташку.

Сова сіра гніздиться в Підзамковому парку, можливо звідти вона й залетіла до Ужгородського замку. Назва вказує на те, що забарвлення тіла птаха в сірих тонах, але дуже часто сіра сова може бути й рудою. Саме руду морфу ми спостерігали на замковому подвір’ї.

Сич хатній. Ужгородський замок, серпень 2022 р.

Цікава поведінка птахів у гніздовий період. Самець підносить самці спійману здобич і таким чином приділяє їй знаки уваги. Гніздо вони не будують, а оселяються в дуплах, печерах, на горищах, або в шпаківнях. У березні, коли перелітні птахи ще тільки повертаються додому, у сови сірої, яка мешкає в місті, вже дорослі пташенята готуються до самостійного життя.

У серпні цьогоріч ми вперше відмітили й хатнього сича на території Ужгородського замку. Птах веде переважно нічний спосіб життя, проте він добре бачить і вдень і, навіть, літає. Надвечір може навідатися й близько до освітленого вікна, а його пронизливі крики завжди насторожують і лякають. «Якщо сова закричить опівночі – хтось у тій хаті невдовзі помре», – вважали в давнину, тому й недолюблювали незвичних птахів. Багато людей, на жаль, і зараз вірять у ці забобони й проганяють птахів від своїх осель. Насправді, вони приносять тільки користь, тому що знищують велику кількість гризунів.

Сова сіра. Ужгородський замок червень 2022 р.

Сови, які трапляються в Карпатах, є осілими. Вони витримують лютий холод завдяки пухкому пір’ячку, мають добре розвинені очі та слух, що допомагає їм почути дрібних гризунів під снігом. В умовах сильних морозів сови намагаються менше літати, а полювати з невеликих стовпців, молодих дерев, щоб зменшити витрати енергії, тому не треба їх лишній раз турбувати.

Сподіваємося, що загадкові й таємничі птахи ще навідаються до парку Ужгородського замку і саме вам пощастить їх побачити, якщо відвідаєте Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім.Т.Легоцького. А якщо ні, то познайомитися з совами нашого краю можна в експозиції «Природа Закарпаття».

Руслана Джахман старший науковий співробітник

сектору природи відділу історії та краєзнавства

Відеорепортажі про мобільну виставку "Маріуполь. Де ти?" в Ужгородському замку

НОВІ ЕКСПОНАТИ В ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ “ТИВОДАР ЛЕГОЦЬКИЙ (1830-1915) — ВІДОМИЙ ІСТОРИК, АРХЕОЛОГ, МУЗЕЄЗНАВЕЦЬ”

Тиводар Легоцький, як знавець і поціновувач виноробства, присвятив питанню виноградарства і виготовленню вина на Закарпатті спеціальний розділ у 2 томі своєї монографії з історії Березької жупи, виданого ним у 1881 році. Адже традиція виноградарства і виноробства на Закарпатті сягає початку 13 ст., коли воно на горах Берегівщини було вже у повному розквіті. Товариства виноградарів у краї були засновані на засадах обов'язкового входження до них власників виноградників даної території для охорони спільних інтересів і керування справами. Кожна община мала свій статут, печатку і скриньку для зберігання документів та інших цінностей. Цей факт підтверджує цехова скриня XVIII ст. виноградарської общини з Павлової Гори, виставлена в діючій експозиції музею “Тиводар Легоцький (18-1915) — історик, археолог, музеєзнавець”. То ж було логічним представити біля неї нові екпонати музею — дубову бочку для вина початку ХХ ст., подаровану музею родиною Кліса, і спеціальну керамічну лійку для вина з колекції Т. Легоцького, датовану 1820 роком.

Велика дубова бочка для вина знайдена у селі Косино, що на Берегівщині. На початку ХХ ст. вона належала місцевому жителю Йожефу Надю, що підтверджують його ініціали на днищі бочки. Ємність бочки 307 літрів. Клепки скріплені залізними обручами. Обручі з'єднані за допомогою заклепок.

Відомо, що бочка — це закрита циліндрична дерев'яна ємність опуклої форми для зберігання, витримки та транспортування вина. Походження слова можна простежити до 13 ст. Ймовірно, що до цього часу для зберігання вина в бочках вже розвинулося використання дерев'яного посуду. Додаткові дані з XIV-XVI століття дозволяють припустити, що мовні форми bocs, bocska та bot означали порожнисту бочкоподібну посудину. Виготовленням дерев'яних ємностей займалися бондарі. Протягом XVI-XVIII століття цехи бондарів виробляли бочки і продавали за назвами місцевості, наприклад шопронська (Шопрон), пожонська (Братислава), середнянська (Середнє), кошицька (Кошице), із Гьонца (Гьонц), олфелдська (Олфелд) бочки. В основному 2-5 окові (оков — міра, яка містить 50 л), тобто 100-300 літрові, з дуба або каштана, до середини XVIII ст. прикрашали дерев'яними обручами (з верби, берези, ліщини). На горловину ставили дубову пробку (садло, акона, пінка), а на середньому обусі висвердлювали отвір для дерев'яного, мідного краника. Виробництво ж більшої бочки, 15–18 окової, пов’язане з використанням залізного обруча, на яких дно бочки міські бондарі прикрашали різьбленням (прижиттєвий портрет, монограма). Вино з виноградних общин Павлової, Красної, Чорної гори та інших йшло на продаж у бочках, одинарних (це було характерно і для області Токай) або парами, тому бочка, особливо в XVI-XIX ст. виступала і як одиниця міри вина. Бочки виготовлялися спеціально для зберігання різних сортів вина.Зазвичай бочки 3–5 окові, відносно невеликі за розміром, наприклад характерні для винних підвалів Середнього, пояснюються труднощами транспортування та вузькими підвалами, де дозрівало вино у бочках у 2 ряди на так званих асоках (балках). Бочка-асок використовувалася тільки для дозрівання вин, а бочка для транспортування брала участь в торгівлі; цей поділ став загальноприйнятим у XIX столітті.

Лійка для розливу вина, виставлена в експозиції, керамічна, поліхромна. Походить з 1820 року, про що свідчить надпис на кераміці. Прикрашена рослинним орнаментом, характерним для угорців, червоними тюльпанами. Знаходилася в колекції Тиводара Легоцького. До музею потрапила у 1950-х роках.

Якщо дубова бочка для вина з Косина є взірцем роботи бондарів краю, то лійка — прекрасний артефакт, виготовлений місцевими гончарами на початку ХІХ ст.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

Захід «Голодомор. Особисті свідчення.»

26 листопада у День ушанування пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років, у каплиці Ужгородського замку відбувся захід «Голодомор. Особисті свідчення».

У програмі заходу:

Відкриття. Професор УЖНУ Федір Шандор «Голодомор 1932-1933. Ми воюємо щоб Геноцид українського народу ніколи не відбувся більше» online
Лекція, начальниці Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам'яті Марії Тахтаулової «Слобожанщина. Голодомор. Крізь призму науки та особисті свідчення». Online
Антон Бондарєв. «Родинні спогади моєї родини».
Також окрім цього, усі бажаючи будуть мати змогу поділитися своїх рідних. Адже Голодомор 1932-1933 років це не формальна траурна дата а живі трагедії сучасних українських родин.

Організатори. Професор УЖНУ Федір Шандор, Гуманітарний центр Харківщини, Північно-східний відділ Українського інституту національної пам'яті. Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького."

Голодомор 1932-1933 років — геноцид проти українського селянства

26 листопада 2022року в Україні вшановують 90-ту річницю пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. Але на самому ділі українці пережили три страшні голодомори 1921-1923 років, 1932-1933 років та 1946-1947 років. Голодомор 1932-1933 років був найбільш масштабний, що призвів до катастрофічних наслідків для України. Він був спричинений репресивною політикою тоталітарної держави, як засіб нищення села.

Голод був способом політичної боротьби проти цілої української нації, він підірвав біологічну силу нашого народу, його генофонд.

Держава відбирала хліб у голодуючого села і запроваджувала позакарткову торгівлю хлібом у містах, вивозила зерно на експорт.

Стендова виставка “Спротив геноциду”, яку ми демонструємо відвідувачам музею, демонструє докази опору, який чинило українське суспільство сталінському тоталітарному режиму в 1920-х та 1930-х роках.

Саме страх перед українським визвольним рухом штовхнув Й. Сталіна і його оточення до вчинення злочину Голодомору — геноциду 1932-1933 років.

На стендах виставки представлені унікальні документи та фото, які розкривають масштаби спротиву, його форми і методи. Значна частина цих документів оприлюднені вперше.

Голодуючі селяни нападали на зерносховища, де зберігалось зерно, саботували роботу колгоспів, а з посиленням свавілля та викликаного ним голод, взялися за зброю: в 1932 році відбулося понад 1000 актів збройного опору. Вони відстоювали право на свободу та життя.

Про голод 1932-1933р.р. на Україні писали газети, які видавалися на території Підкарпатської Русі. Найбільше матеріалів про ці трагічні події друкували газети “Свобода”, “Вперед”, “Українське слово” та інші.

Першого вересня 1933 року газета “Вперед” помістила матеріал “Україна вимирає”. В ньому є такі слова: “Жахливі вісті йдуть з України. Московські комуністи рішили винищити українців голодом. Вони забирають увесь хліб від селян і цим женуть їх на голодну смерть.”Газета “Свобода” від 23 червня 1932 року в матеріалі “Що чувати в світі?”писала: “Безпримірне горе українського народу в комуністичному "раю”. “Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти населення розпочато масову мандрівку. Хто село не бачив на власні очі, той не може собі уявити всього жаху безпримірного горя українського народу”.

Стендову виставку доповнює книжкова виставка з бібліотеки музею, де представлені документальні і наукові видання, газетні і журнальні публікації по даній темі. Заслуговує на увагу серія книг “Національна книга пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні”. 2008р., “Відлуння жахливої трагедії “ Ужгород, 2008р., “Голодомор не зламав”, пам`яті жертв геноциду Українського народу. Дніпро.2018р.та інші.

Орос І.І. - завідувач відділу історії

Карпатської України, меморіальної

кімнати - музею А.Волошина,

меморіального комплексу "Красне поле"

Науково-просвітній захід «Архістратиг Михаїл – Небесний охоронець України»

21 листопада християнська церква відзначає день Собору Архістратига Михаїла та всіх Небесних Сил Безплотних. Командувач усього Небесного воїнства Михаїл – символ рішучості та безкомпромісної вірності Істині. Ангел, який не піддався бунту і залишився відданим Богу.

Саме таким його зображують іконописці, описує Святе Письмо. Тож недивно, що своїм патроном столиця України обрала саме Архангела Михаїла. Скульптура Архістратига в латах стоїть на головній площі країни – Майдані Незалежності.

З метою культурного, духовного та патріотичного виховання молоді у вівторок, 22 листопада старший науковий співробітник відділу історії та краєзнавства Вероніка Петрушка провела науково-просвітній захід «Архістратиг Михаїл – Небесний охоронець України». Гостями музею в цей день стали учні 6-го класу приватного ліцею «Гірчичне зерно» міста Ужгорода.

Про Небесного Захисника Вероніка Петрушка говорила з учнями біля ікони Архангела Михаїла ХІХ ст., яка була спеціально експонована до свята, в каплиці музею.

Щоб актуалізувати знання про місто та замок, старший науковий співробітник музею додатково провела екскурсію для запрошених дітей.

Закарпатський ОКМ запрошує до співпраці навчальні заклади на ниві просвітницької роботи серед школярів та студентів.

Відкриття мобільної виставки "Маріуполь. Де Ти?"

Діюча експозиція музею поповнилася новими експонатами

В день Революції Гідності і 9-ої річниці початку подій Євромайдану діюча експозиція Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького поповнилася новими безцінними експонатами – оригіналами, зразками озброєння Української армії та відстріляного смертоносного металу російської армії. Їх передали з передової російсько-української війни 2022 року наші захисники з 15-го ОГШБ 128 гірсько-штурмової Закарпатської бригади та громадської організації «Щит і меч». Ними захищали українську землю на південному і південно-східному напрямі війни, а російська зброя дісталася як трофей відступаючого ворога.

Уже завтра відвідувачі музею побачать сучасне озброєння, яке надають країни НАТО Українській Армії. Контейнер і пускова установка американської системи «Еклау», спільну розробку Німеччини і Великобританії – сучасний гранатомет, тубус від французького озброєння, перебитий осколками дорожній знак.

Російське озброєння складає РПГ – 3, «Крук» та хвостовик міни 120-го калібру. Експонати уже представлені в експозиції.

Дирекція та весь колектив музею висловлюють нашим захисникам глибоку подяку, надіємося на подальшу співпрацю і чекаємо Вас оглянути наші діючі експозиції.

Слава Україні! Героям Слава! 21.11.2022 р.

Книга про Мукачівський замок "Паланок" подарована автором бібліотеці музею

Автор книги про Мукачівський замок "Паланок" пан Олександр сьогодні подарував для бібліотеки Закарпатського ОКМ ім. Т....
Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Понеділок, 21 листопада 2022 р.

Музейна ікона. Ікона «Святий Архістратиг Михаїл». ХІХ ст.

Ікона «Святий Архістратиг Михаїл». ХІХ ст.
Дерево, фарба, золочення. Розмір 30,7 х 26,8 см
Ікону передано Закарпатському краєзнавчому музею
Чопською митницею у 1979 р.

21 листопада християни східного обряду відзначають – Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Це свято було встановлене після проведення Лаодикійського помісного собору в IV столітті, на якому було засуджено поклоніння ангелам як творцям і правителям світу і запроваджено шанування Ангелів, як служителів Божих та охоронців людського роду. Це свято дуже шанується віруючими людьми і є головним з усіх свят на честь святих ангелів. У народі його називають Михайля або Михайлів день.

У християнстві Михайло – головний архангел, який є одним із найшанованих біблійних осіб. Архангел Михаїл – архістратиг (грецькою – верховний воєначальник), полководець, воєвода вірних Богові ангелів, переможець зла. Він вважається покровителем воїнів, які борються за праведне діло. Саме ім’я Михайло означає з давньоєврейської мови “подібний Богу”.

На іконах його зображують, як грізного воєначальника небесного воїнства: на голові шолом, у руці – меч або спис. Київські князі вважали Святого Михаїла своїм покровителем, зображуючи архістратига на стародавніх гербах Києва. В його честь у ХІІ столітті було споруджено Михайлівський Золотоверхий собор, який вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Його лик був присутній також на головній хоругві гетьмана Богдана Хмельницького та на багатьох козацьких знаменах. Лицарський обладунок та караючий меч в руках, войовничий вигляд архангела, – все це стало символом заступництва українського народу, і сьогодні додає нам духовної сили і впевненості в майбутньому.

У рамках проекту «Музейна ікона» в першій залі експозиції «З історії духовної культури ХVІІ – початку ХХ ст.» (Каплиця Ужгородського замку) представлено ікону «Собор Архістратига Михаїла» з фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького».

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати наш музей та оглянути чудову ікону до 30 листопада.

Михайло Джахман, Лариса Ганусинець –

співробітники відділу експозиційної та

науково-методичної роботи

Закарпатський обласний Краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького долучився до флешмобу "Жовта стрічка" до Дня гідності й свободи

Анонс: Захід «Голодомор. Особисті свідчення.»

Кожну четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років. У цьому ж році цей день на відміну від інших років дещо особливий. Бо зараз багато нащадків людей які пережили геноцид Українського народу опинилися на Закарпатті. А багато закарпатців в цей же саме час знаходитися у населених пунктах які безпосередньо постраждали від цієї страшної трагедії.

І саме через призму родинних спогадів живих нащадків, 26 листопада у каплиці Ужгородського замку о 14:00 відбудеться захід «Голодомор. Особисті свідчення.»

Відкриття. Професор УЖНУ Федір Шандор «Голодомор 1932-1933. Ми воюємо щоб Геноцид українського народу ніколи не відбувся більше» online
Лекція, начальниці Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам'яті Марії Тахтаулової «Слобожанщина. Голодомор. Крізь призму науки та особисті свідчення». Online
Антон Бондарєв. «Родинні спогади моєї родини».
Також окрім цього, усі бажаючи будуть мати змогу поділитися своїх рідних. Адже Голодомор 1932-1933 років це не формальна траурна дата а живі трагедії сучасних українських родин.

Відкрита лекція "Локальні особливості та обрядова роль народного одягу Закарпаття кінця XIX - п.п. XX ст."

До Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку (виставка відділу історії та краєзнавства)

Цього дня – 16 листопада – відзначаємо День працівників радіо, телебачення і зв'язку. Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького не міг пройти мимо цієї дати. Тому відділ історії та краєзнавства приурочив до свята невеличку імпровізовану виставку.

Сьогодні – у добу урбанізації, технократизму і прагматиків – у світі майже щодня з'являються нові технології. Часи змінилися. Життя минулих років можливо відтворити, демонструючи старі документи, предмети – свідки старих часів. Цього разу ми представляємо експонати, так чи інакше пов'язані з історією радіо, телебачення і зв'язку, які побутували у 1950-х роках на Закарпатті.

Привертають увагу стаціонарні телефонні апарати, кожний з яких має свою власну історію. Апарат, за допомогою якого тримали зв'язок на початку будівництва Теребле-Ріцької ГЕС у 1949 р., нині є раритетним.

Радіо – це чудовий винахід ХХ ст., за допомогою якого прискорився потік інформації у світі. Народження радіо стало результатом тривалого процесу роботи багатьох вчених – натуралістів, фізиків, хіміків, інженерів і винахідників у дуже віддалених у часі та просторі областях. Слово «радіо» походить від латинського radius (радіус), яке означає, що електромагнітні хвилі випромінюють у всіх напрямках простору. Отже, поняття радіо включає в себе все, що необхідно для виробництва електромагнітних хвиль, їх випромінювання, виявлення і прийому.

Період з 1791 року, коли з'явився перший радіоприймач, до 1898 р., коли в Європі та в Америці вже з'явився радіотелеграф, а в Україні та в Америці перші радіосистеми, можна вважати терміном виникнення радіо. До речі, в Ужгороді перший телеграф (підприємство зв’язку, обладнане комплексом пристроїв для телеграфного зв’язку) з'явився у 1897 р.

На Закарпатті вже на початку ХХ ст. міська преса активно рекламувала різні види радіоприймачів, запчастин до них. Як видно з газет, які є у музейних фондах, окремі магазини спеціалізувалися на їх розповсюдженні, такі як “Радіо Секереш”, “Радіета” в Ужгороді, “Губертус” у Мукачеві. Найрозповсюдженими марками радіо були “Телефункен”, “Філіпс”, ”Оріон”, пізніше – “РИГА – ВЕФ”. “Урал” та інші. Останні представлені для огляду.

На Закарпатті вперше позивні радіо прозвучали 10 листопада 1945 р. Тоді радіо розміщувалося на площі Жупанатській в Ужгороді. У 1957 р. ввели в експлуатацію будинок радіо, фото якого можна побачити на стенді. Закарпатське радіо починало мовлення українською і угорською мовами.

Роздивляючись телевізор “Весна–5” Дніпропетровського концерну “Весна”, сьогодні вже майже ніхто не пам'ятає, а молодь взагалі не знає, що цей завод був одним з найкращих. Найвідомішим і масовим продуктом цього виробника був телевізор “Весна-346”. Ще одним легендарним виробником телевізорів в УРСР був львівський завод “Електрон”, філіал якого знаходився у Сваляві. У 1980-х роках він випустив відразу кілька популярних на весь Радянський Союз моделей кольорових телевізорів, які мали гарну якість зображення, високу надійність і низьке споживання електрики.

Закарпатське телебачення починає свою історію з 1962 року. Вперше у Хусті було встановлено передавач у тамтешній школі-інтернаті, який у 1964 році перевезли до обласного центру.

Запрошуємо до огляду всіх бажаючих!

Валерія Русин та Василина Палинчак-Кутузова,

наукові співробітники відділу історії та краєзнавства

МАЙСТЕР-КЛАС «Сова із джинсової тканини»

До Всесвітнього дня вторинної переробки, який відзначають щорічно 15 листопада, наукові співробітники сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького організували майстер-клас із виготовлення пташки сови. Матеріалом для цього був використаний картон, джинсова тканина, ґудзики та інші речі, які, зазвичай, ми викидаємо на смітник.

Які відходи можна переробляти з’ясовували учні 5-А (класний керівник Конкіна Я. В., та 5-Б класів (замісник директора Попович Г. І.) Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №6 імені Василя Степановича Гренджі-Донського Ужгородської міської ради Закарпатської області зі старшим науковим співробітником сектору природи Джахман Р. В. Діти знають, що вторинній переробці підлягають папір, скло, тканина та метал. Багато хто з них поділився досвідом сортування сміття вдома. Потім вони переглянули цікавий мультик про історію джинсів і дуже здивувалися, що спочатку їх носили тільки робітники, а зараз речі з джинсової тканини є дуже модними.

Із вживаних джинсів кожен створив виріб, який можна подарувати близькій людині чи залишити для себе, а, розглядаючи інформаційні плакати, надані Інститутом еколого-релігійних студій, учні також дізналися, які види сов зустрічаються на Закарпатті. До речі, сова сіра та сич хатній цьогоріч залітали й до парку Ужгородського замку.

У майстер-класі взяли участь і діти ВПО, які навчаються в Ужгородській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №6 імені Василя Степановича Гренджі-Донського. Під час таких заходів учні навчаються, відпочивають і відволікаються від звуків повітряної тривоги, які останнім часом так часто лунають у нашому місті.