Тиводар Легоцький, як знавець і поціновувач виноробства, присвятив питанню виноградарства і виготовленню вина на Закарпатті спеціальний розділ у 2 томі своєї монографії з історії Березької жупи, виданого ним у 1881 році. Адже традиція виноградарства і виноробства на Закарпатті сягає початку 13 ст., коли воно на горах Берегівщини було вже у повному розквіті. Товариства виноградарів у краї були засновані на засадах обов'язкового входження до них власників виноградників даної території для охорони спільних інтересів і керування справами. Кожна община мала свій статут, печатку і скриньку для зберігання документів та інших цінностей. Цей факт підтверджує цехова скриня XVIII ст. виноградарської общини з Павлової Гори, виставлена в діючій експозиції музею “Тиводар Легоцький (18-1915) — історик, археолог, музеєзнавець”. То ж було логічним представити біля неї нові екпонати музею — дубову бочку для вина початку ХХ ст., подаровану музею родиною Кліса, і спеціальну керамічну лійку для вина з колекції Т. Легоцького, датовану 1820 роком.
НОВІ ЕКСПОНАТИ В ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ “ТИВОДАР ЛЕГОЦЬКИЙ (1830-1915) — ВІДОМИЙ ІСТОРИК, АРХЕОЛОГ, МУЗЕЄЗНАВЕЦЬ”
Велика дубова бочка для вина знайдена у селі Косино, що на Берегівщині. На початку ХХ ст. вона належала місцевому жителю Йожефу Надю, що підтверджують його ініціали на днищі бочки. Ємність бочки 307 літрів. Клепки скріплені залізними обручами. Обручі з'єднані за допомогою заклепок.
Відомо, що бочка — це закрита циліндрична дерев'яна ємність опуклої форми для зберігання, витримки та транспортування вина. Походження слова можна простежити до 13 ст. Ймовірно, що до цього часу для зберігання вина в бочках вже розвинулося використання дерев'яного посуду. Додаткові дані з XIV-XVI століття дозволяють припустити, що мовні форми bocs, bocska та bot означали порожнисту бочкоподібну посудину. Виготовленням дерев'яних ємностей займалися бондарі. Протягом XVI-XVIII століття цехи бондарів виробляли бочки і продавали за назвами місцевості, наприклад шопронська (Шопрон), пожонська (Братислава), середнянська (Середнє), кошицька (Кошице), із Гьонца (Гьонц), олфелдська (Олфелд) бочки. В основному 2-5 окові (оков — міра, яка містить 50 л), тобто 100-300 літрові, з дуба або каштана, до середини XVIII ст. прикрашали дерев'яними обручами (з верби, берези, ліщини). На горловину ставили дубову пробку (садло, акона, пінка), а на середньому обусі висвердлювали отвір для дерев'яного, мідного краника. Виробництво ж більшої бочки, 15–18 окової, пов’язане з використанням залізного обруча, на яких дно бочки міські бондарі прикрашали різьбленням (прижиттєвий портрет, монограма). Вино з виноградних общин Павлової, Красної, Чорної гори та інших йшло на продаж у бочках, одинарних (це було характерно і для області Токай) або парами, тому бочка, особливо в XVI-XIX ст. виступала і як одиниця міри вина. Бочки виготовлялися спеціально для зберігання різних сортів вина.Зазвичай бочки 3–5 окові, відносно невеликі за розміром, наприклад характерні для винних підвалів Середнього, пояснюються труднощами транспортування та вузькими підвалами, де дозрівало вино у бочках у 2 ряди на так званих асоках (балках). Бочка-асок використовувалася тільки для дозрівання вин, а бочка для транспортування брала участь в торгівлі; цей поділ став загальноприйнятим у XIX столітті.
Лійка для розливу вина, виставлена в експозиції, керамічна, поліхромна. Походить з 1820 року, про що свідчить надпис на кераміці. Прикрашена рослинним орнаментом, характерним для угорців, червоними тюльпанами. Знаходилася в колекції Тиводара Легоцького. До музею потрапила у 1950-х роках.
Якщо дубова бочка для вина з Косина є взірцем роботи бондарів краю, то лійка — прекрасний артефакт, виготовлений місцевими гончарами на початку ХІХ ст.
Валерія Русин,
завідувач відділу історії та краєзнавства