Анонс

Пташині дні в музеї

    Протягом трьох останніх днів травня в Ужгородському замку було шумно й гучно. Майже 75 учнів Ужгородської ЗОШ №8 разом зі своїми вчителями та батьками брали участь у тематичних екскурсіях-квестах, які організували для них наукові співробітники Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького.

    Учні 5 А і 5 Б класів під час квесту «Пізнай птахів замкового парку» вивчали птахів, які живуть у замковому парку. У кабінеті сектору природи завідувач сектору Михайло Біланич запропонував їм розмістити пташок у гнізда. Дітки таким чином побачили справжнє гніздо ремеза, ластівки сільської, горихвістки чорної, коноплянки та дрозда чорного. На подвір’ї старший науковий співробітник сектору природи Руслана Джахман допомагала визначити птахів, зображених на світлинах, а бібліотекарка музею Наталія Сачавська у внутрішньому дворику підготувала прислів’я про пернатих. На зупинці «Батьки і діти» старший науковий співробітник відділу фондів Анастасія Хома дала завдання розкласти по парах пташеня і дорослого птаха одного виду. Вчителі Марія Ласлова та Емілія Русин перевіряли знання учнів за допомогою вікторини «У царстві пернатих».

    Учні 2 Г класу (класний керівник Граб Г. В.) взяли участь у квесті «Пташині дітки». Вони поділилися на 5 команд. З найбільшою кількістю балів перемогла команда «Працьовиті повзики», на другому місці – «Жваві горобчики», а третє місце отримали команди «Милі синички», «Спритні ластівки», «Веселі зяблики». Найціннішим призом для дітей були знання, які вони отримали, а партнер музею Інститут еколого-релігійних студій пригостив усіх учасників солодощами.

Учні 2 Г класу Ужгородської ЗОШ №8

учні 5 А класу Ужгородської ЗОШ №8

учні 5 Б класу Ужгородської ЗОШ №8

Вітаємо: 28 травня – Всеукраїнський день краєзнавства

Шановні краєзнавці та любителі історії! Адміністрація нашого музею щиро вітає вас з професійним святом! Сьогодні ми...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Неділя, 28 травня 2023 р.

Свято всіх, хто книги видає, книги в кожен дім несе

    Щорічно в останню суботу травня в Україні відзначають професійне свято – День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України. Свято встановлене згідно з Указом Президента України «Про день працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження» від 25 травня 1999 року. Видавнича справа – творчо-виробнича сфера, пов'язана з створенням і масовим поширенням інформаційних продуктів. До них належать книги, брошури, газети, журнали та інші друковані видання.

    Значна роль у процесі культурного збагачення суспільства відводиться видавцям. Завдяки їх роботі всі верстви населення держави отримують доступ до цінностей національної та світової літератури. Щоб вшанувати працю професіоналів цієї сфери, в Україні було встановлено професійне свято. Це свято тих людей, хто за родом діяльності задіяний у створенні друкованої продукції – редактори, видавці, ілюстратори, коректори, дизайнери, менеджери, розповсюджувачі та інші.

    У бібліотеці Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького зберігається велика кількість друкованих видань 1920 – 1930-их років. Із входженням Закарпаття до складу Чехословацької республіки найбільші позитивні зміни відбулися в галузі культури, у формуванні самосвідомості українців та інших етнічних груп. Уряд Чехословаччини вперше в історії краю створив реальні умови для розвитку національних культур українців, угорців, румунів, євреїв і т. д., кожна етнічна група, зростаючи культурно, беручи активну участь у громадському і політичному житті, змогла вільно визначитися, хто вона така, куди належить, яке її минуле, які шляхи подальшого розвитку. На початку 1920-их рр. у краї створюються нові політичні партії, виникають культурно-освітні товариства та громадські організації. На зламі 1920 – 1930-их рр. у Чехословаччині була проведена освітня реформа. Празький уряд розгорнув широку роботу з піднесення освітнього рівня населення краю. Навчання в школах велося чеською, українською (русинською), угорською ті іншими мовами. Всі ці процеси сприяли бурхливому розвитку видавничої справи у нашому краї. У цей час діяли відомі та маловідомі видавництва та друкарні, які видавали книги, підручники, журнали, різноманітні брошури, газети тощо. Це були друкарня акціонерного товариства «УНІО», друкарня Г. Міравчика, друкарня Ю. Фелдешія, друкарня О. О. Василіян, друкарні «ŠKOLNAJA POMOŠČ» (Школьная помощь), «NOVINA» (Новіна), «Свобода», «Вікторія», Державна друкарня в Ужгороді; видавництва товариства «Просвіти» та «Тиса» та інші. Більшість з них знаходилася в Ужгороді та Мукачеві. На світлинах можна побачити деякі їх видання.

Транскордонна співпраця між музеями України, Словаччини та Угорщини

👩‍💼 Другий день тренінгу в межах транскордонної конференції музейних установ і організацій з прикордонних регіонів...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Пʼятниця, 26 травня 2023 р.

Транскордонна конференція музейних установ і організацій з прикордонних регіонів Угорщини, Словаччини та України МІСЦЕ...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Четвер, 25 травня 2023 р.

Благодійна виставка-продаж «Барви Замкової гори» у стінах Ужгородського замку

    У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького триває благодійна художня виставка «Барви Замкової гори». Деякі представлені твори митців можна придбати, а частина виручених коштів буде передана на підтримку Збройних Сил України.

    Виставка організована Закарпатським ОКМ ім. Т. Легоцького та ЗО Національної спілки художників України приурочена до Міжнародного дня музеїв. Відкриття відбулося 18 травня. Виставка присвячена Ужгородському замку – найдавнішій історико-архітектурній пам'ятці нашого міста. Замок має майже тисячолітню історію, до наших днів зберігся у чудовому стані,  чим притягує до себе сотні тисяч туристів щороку. Фортеця розміщена на вершині Замкової гори в різні часи притягувала до себе знаменитих майстрів пензля, про що свідчать десятки картин із її зображенням. Виставка покликана зберегти такі пам'ятки історії, архітектури та культури рідного краю, сприяти відтворенню їх у полотнах, щоб передати нашим нащадкам їх велич та красу.

    На виставці представлені картини народних художників України Габди В. Г., Приходька В. О., Шолтеса С. З., Кузьми Б. Г.; заслужених художників України Габди В. В., Павлишина В. Ю., Вовчка В. І., Кондратюк О. Ю., Усика Т. С.; членів Національної Спілки художників України: Малеша О. Ю., Дуленка Я. М., Приймич О. Ю., Свалявчика П. В., Кліси І. І., Пилипа Р. І.. Також на виставці представлені художні твори із запасників музею. На картинах художників відображено краєвиди замкової гори, яскраву колористичну гаму, велич і красоту замку овіяного легендами, цікавою історією та самобутньою культурою. 

    Запрошуємо всіх відвідати наш музей, оглянути чудові твори мистецтва та прийняти участь у благодійній акції. Варто знайти час, відволіктися на позитив та красу і зробити добру справу, що наблизить нас на крок до Перемоги та підтримати наших захисників.

Тарасенко Н. І. – провідний науковий співробітник

відділу експозиційної та науково-методичної роботи

Квест «Флора й фауна замкового парку»

    Біологічне різноманіття – це сукупність усіх видів живих організмів, невід’ємною частиною яких є людина. У 1992 році в Ріо-де-Жанейро була підписана Конвенція про збереження    біологічного різноманіття на генетичному, видовому та екосистемному рівнях, а 20 грудня 2000 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 22 травня Міжнародним днем біологічного різноманіття (International Biological Diversity Day).

    23 травня наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства організували для школярів квест «Флора й фауна замкового парку». На захід завітали учні 4 В класу Ужгородської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №5 з поглибленим вивченням іноземних мов разом зі своєю вчителькою Кияк Л. І. Виконуючи різні завдання на зупинках, дітки вивчали біорізноманіття парку Ужгородського замку, а так як квест відбувався на подвір’ї, то вони мали можливість спостерігати багато цікавих природних об’єктів. До прикладу, в колодязі побачили чотири види папоротей, у парку – майже всі основні лісоутворюючі породи дерев, білочку та пташенят, які зараз дуже активні.

    У квесті взяли участь 5 команд: «Добрі ведмедики», «Веселі пташки», «Працьовиті білочки», «Забавні комашки» та «Яскраві метелики». З найбільшою кількістю балів перемогла команда «Забавні комашки». Вони першими й закінчили гру.

    Так як основне завдання: пізнати біорізноманіття замкового парку, учасники квесту виконали, то в кінці всі отримали солодкі призи від партнера музею Інституту еколого-релігійних студій, за що ми йому дуже вдячні.

Круглий стіл на тему: «Збереження та розвиток Ужгородського замку»

✍🏻 У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім.Т.Легоцького відбувся круглий стіл на тему: «Збереження та розвиток...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Вівторок, 23 травня 2023 р.

Таємниці Ужгородського замку. Коли і як зникли три птахи з герба Другетів

1. Дерев`яний міст та вхід до палацу Ужгородського замку

    У самому центрі древнього Ужгорода височіє Замкова гора, на вершині якої знаходиться могутній, суворий, овіяний легендами Ужгородський замок. Ця найдавніша та найцінніша історико-архітектурна пам'ятка міста є його візитівкою. Замок має давню та цікаву історію, до наших днів зберігся у чудовому стані, чим притягує до себе сотні тисяч туристів щороку. І це не дивно, адже саме замок став тим ядром навколо якого почало розростатися місто.

2. Головний вхід до палацу Ужгородського замку. 2019 р.

   Протягом майже чотирьох століть історія Ужгорода і угорської держави була тісно пов’язана з родом графів Другетів. Першим до Угорського королівства прибув Філіп І Другет, який на початку ХІV ст. отримав від короля Карла Роберта у якості гонору Ужгородський замок та належну до нього територію, а у 1322 – 1327 роках обіймав посаду королівського палатина (першого міністра). За час володарювання у краї, Другети збудували, а точніше докорінно перебудували Невицький та Ужгородський замки. Багато для розбудови замку та міста зробили такі представники цього роду: Іштван V (? – 1599), Дєрьдь ІІІ (1583 – 1620), Янош Х (1611 – 1645) та Дєрдь IV (1633 – 1661).

3. Малюнок герба Другетів зроблений Тиводаром Легоцьким

   Наукові дослідження, а саме обстеження замку спеціалістами Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління у 1968 – 69 років, доводять, що замок, який зберіг основні риси до наших днів, будувався і перебудовувався у кілька етапів протягом ХІV – ХVІІ ст. Спочатку у ХІV – ХV  ст. були зведені з каменю східне та західне крило палацу, які між собою з'єднувалися фортечними стінами. Ці споруди були обнесені сухим ровом та земляним насипом із частоколом. Зведені вони були у романському стилі.

4. Фрагмент плану Ужгородського замку. 1760-ті роки

   Останні суттєві перетворення замку родиною Другетів були здійснені у кін. ХVІ – середині ХVІІ ст.. У кінці ХVІ ст. перебудовано палац Ужгородського замку, зведено могутні вежі в усіх чотирьох кутах та з'єднано житловими приміщеннями східне та західне крила палацу. Тогочасну перебудову замку пов'язують із одним з найбільших землевласників Північно-Східної Угорщини – Ужанським та Земплинським наджупаном Іштваном V Другетом. Він десь між 1580 – 1588-им роком вигнав силою з Ужгорода вдову Міклоша Другета з дочками і захопив їх володіння. (фото 1).

5. В`їзна брама палацу Ужгородського замку. 1930-ті роки

   Для спорудження замку-палацу використано переважно андезит та базальт, які видобували у кар'єрах в околицях Ужгорода. Тесаний камінь пісковик використовували для обрамлення вікон, дверей і т. д. Кладка стін виконана на вапняному розчині. У стінах, товщина яких сягає 2.5 м., були заховані таємні переходи та сходи. Ними можна було таємно переміщатися всередині споруд та виходити за межі фортеці. Деякі збереглися до наших днів. Перекриття приміщень переважно склепінчасті. Їх кладка виконана із цегли, яку вже починаючи з ХVІ ст. застосовують у будівництві. У частині споруди перекриття було облаштоване по масивних дубових балках, і саме вони зазнали найбільшої руйнації під час масштабної пожежі в 1728 році.

6. В`їзна брама палацу Ужгородського замку. 1968 р.

   Потрапити у палац можна було через єдині ворота, які закривалися підйомним мостом. Вхід, як і частина вікон та дверей, був прикрашений білокам'яним порталом у стилі ренесансу. На обрамленні головних воріт палацу (внутрішнього замку) є викарбувана дата 1598 (у деяких джерелах 1592). Тобто до цього часу були завершені основні будівельні роботи. Над воротами у стіну було замуровано камінь з висіченим гербом родини Другетів. (фото 2)

7. В`їзна брама палацу Ужгородського замку. 1970-1980-ті роки

   У 1884 році відомий краєзнавець, засновник музейної справи на Закарпатті Тиводар Легоцький в угорському науковому журналі «Турул» подав інформацію про старий родинний герб Другетів, який зберігся над головним входом до замкового палацу. Геральдичний щит розміщувався над карнизом, практично стояв на ньому. Вчений не тільки подав досить детальний опис герба, але і зробив точний його малюнок. Це була майже квадратної форми кам'яна плита з майстерно витесаним рельєфним зображенням. У обрамленні  декоративної  смужки (облямівки) знаходиться центральна композиція, розділена навпіл стрічкою з трьома пряжками. У верхній частині зображені чотири птахи, у нижній – три. Повернуті всі вони у праву геральдичну сторону У голові композиції рослинний орнамент із декоративного стилізованого листя. Композиційно герб нагадує інші відомі нам герби та гербові печатки роду Другетів ХVІ – ХVІІ ст.. Т. Легоцький зазначає, що вже на той час кам'яна плита була потріскана, а нижня частина майже повністю втрачена. (фото 3)

   На сьогоднішній день триває дискусія, які птахи зображені на гербі Другетів: шпаки чи дрозди. Цікаво, що при описі герба науковець кілька разів вживав слово птахи не вказуючи їх видову назву. А в дужках один раз, можливо як припущення написано «seregéli», що з угорської мови перекладається як шпак. Не заглиблюючись у дослідження цього питання хочеться зазначити, що чорний дрізд є рідкісною фігурою у європейській геральдиці. Найчастіше його застосовували у територіальній геральдиці Франції і рідше на родових гербах. А от шпак є негеральдичною фігурою і використовується переважно у територіальній геральдиці. (фото 4)

   У ХІV ст. невеликих птахів у геральдиці називали мерлетами. Пов'язували їх появу з хрестоносцями, які розміщували на своїх гербах невеликих пташок символізуючи тим самим їх мандрівний спосіб життя. Нерідко птахів зображували без лапок та дзьобів, що символізувало поранення та втрату кінцівок. Поступово із закінченням епохи хрестових походів у дворянських родових гербах мерлети перестають використовувати.

   На світлині 1930-их років ще чітко видно вцілілу верхню частину старовинного герба з чотирма птахами та пряжками внизу. Нижня частина геральдичного щита вже була втрачена на той час. Можливо, причиною цього стало встановлення металевого піддашка над кам'яним карнизом. Нагадаємо, що на той час у замку діяла Ужгородська духовна семінарія Мукачівської греко-католицької єпархії (1778 – 1945). (фото 5)

   А от на знімку 1968 року на місці геральдичного щита бачимо тільки велику вирву у стіні. Точно не відомо коли протягом трьох десятиліть було остаточно втрачено чи демонтовано старий герб Другетів, який служив стражем замкових воріт майже три століття. (фото 6) У ході реставраційних робіт було зроблено реконструкцію, але на жаль, не зовсім точну. Було відтворено тільки верхню частину геральдичного щита із чотирма птахами та стилізованим листям. (фото 7) Маємо надію, що в майбутньому на основі малюнку Т. Легоцького над в'їзною брамою палацу буде відтворено повний герб Другетів. 

Михайло Джахман – завідувач відділу

експозиційної та науково-методичної роботи

Експонати музею про політичні репресії громадян Закарпаття

    21 травня - День пам’яті жертв політичних репресій в Україні. Однією з найтрагічніших сторінок в історії Закарпаття були політичні репресії та репресії за національною ознакою над місцевим населенням. Десятки тисяч безвинних людей на підставі антигуманних, антидемократичних законів та свавілля правлячих чиновників зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, різні висловлювання та релігійні переконання. 

    В 20-му столітті закарпатці зазнали кілька хвиль масових репресій. Першою була хвиля репресій над відомими активістами і діячами Карпатської України та героями-січовиками. Далі була хвиля репресій над юнаками та дівчатами, які в 1939-1941 роках переходили державний кордон СРСР. В роки війни масових репресій Зазнали люди єврейської національності. Восени 1944р. були піддані репресіям жителі німецької та угорської національності. В перші роки радянської влади були репресовані священники греко-католицької церкви, а сама церква ліквідована. Після війни поплатилися за свої ідейні переконання багато жителів області. В останній час українці зазнають багато переслідувань, катувань і репресій від російських окупантів.

    За роки діяльності музею науковими працівниками проводилася пошукова робота і збір експонатів та спогадів від людей, які були піддані репресіям. Багато із зібраних експонатів представлено в діючих експозиціях, решта зберігається у фондах музею. 

    В діючих експозиціях «Карпатська Україна» та «Меморіальна кімната-музей Августина Волошина» виставлені фотографії та документи діячів Карпатської України, репресованих після війни: Августина Волошина, Ю. Бращайка, С. Клочурака, Д. Климпуша, М. Бандусяка. 

    Автором даної публікації у численних відрядженнях по районах області зібрані десятки експонатів про громадян, підданих репресіям. Багато з них показані в залі «Закарпаття В роки другої світової війни». В експозиції матеріали про сім’ю Ріхарда і Олени Урбанік.

    Одна із жертв сталінського терору стала молода дівчина з Мукачівщини Олена Качур. Разом із старшим братом Юрієм переходять кордон в 1939р. в Радянський союз. Як перебіжчиків, були затримані і засуджені як «вороги народу». Олена відбувала покарання в Сибіру, а брат у далекий Воркуті. В таборі познайомилася з майбутнім чоловіком, чехом з Моравської Острави Ріхардом Урбаніком, великим музикантом, який вже відбув у таборах 15 років. Найбільшою сімейною реліквією родини Урбанік була скрипка, якою голова сім’ї «заробляв» у далекому Тобальську, Граючи у камерному оркестрі. Керував духовим оркестром дітей « Ворогів народу». Після смерті чоловіка Олена привезла скрипку на Закарпаття і в 1991р. передала на зберігання нашому музею. Нині вона разом із історичними знімками та іншими цікавими експонатами виставлена в залі експозиції. Свою сповідь вона записала в зошит, який теж подарувала музею.

    Експозиції, присвячені подіям війни, є окремий стенд про виникнення, створення і боротьбу підпільних організацій проти масового терору. Одним із організаторів та активістів молодіжного руху був Михайло Петричко із Чинадієво. В часи окупації в 1942р. був арештований, пройшов через слідчу катівню «Ковнер каштіль». Після війни за співпрацю і участь у національно-визвольному русі знову був ув’язнений і засуджений до страти. Врятували його від страти односельчани. Вирок замінили на 20 років каторжних робіт. Лише у вільній Україні у поважному віці став активістом громадсько-політичного життя області. Багато своїх документів і реліквій передав у краєзнавчий музей.

    Після війни жертвами сталінських репресій стало багато представників інтелігенції, творчої молоді, політичних діячів, простих трудівників. Однією з них була педагог Георгіна Мейсарош, дочка професора Ужгородської учительської семінарії Івана Мурані. Крім неї, в її родині були репресовані чоловік та брат Микола.

    В листопаді 1946р. була заарештована органами УМБД. Її було пред’явлено стандартне на той час звинувачення про те, що вона проводила антирадянську агітацію, дискредитувала заходи партії. У 1955р. повернулася додому, а 11 вересня 1991р. реабілітована постановою Генеральної прокуратури України. У поважному віці подарувала музею кілька цікавих експонатів, вишиту скатертину з червоною калиною.

    В експозиції і фондах музею ще багато матеріалів про репресованих громадян Закарпаття, більшість з яких по політичних мотивів. Повернути добре ім’я всім безвинно потерпілим — наш спільний громадський обов’язок.

    Сьогодні на долю українського народу випало важке випробування. Вже в котрий раз ми виборюємо свою свободу і незалежність. В боротьбі з російським агресором втрачаємо кращих синів і дочок України, лише через те, що ми українці. Покладаємося на наші збройні сили, хлопців і дівчат, котрій з кожним днем наближають той день, коли ми неодмінно скоро переможемо!

Орос Іван Іванович - завідувач відділом

історії Карпатської України, меморіальної

кімнати музею Августина Волошина,

меморіального комплексу  « Красне поле».

Лист Августину Волошину від знайомого Івана Бушка, жителя села Есень

    В експозиції меморіальної кімнати-музею Президента Карпатської України Августина Волошина представлений цікавий експонат — лист від знайомого (Арх. -15390). Лист був вилучений у Августина Волошина представниками СМЕРШу в Празі під час арешту 15 травня 1945р. Тоді серед вилучених документів були візитки, лікарські рецепти, аркуші з особистими нотатками, кілька фотознімків і цей лист. Всього було 20 архівних матеріалів. Ці документи були передані краєзнавчому музею 15 липня 1999р. на офіційній передачі службою безпеки України в Закарпатській області. Вони стали одними з перших безцінних експонатів при створенні експозиції меморіальної кімнати-музею.

    Лист написаний на одному аркуші паперу 12 квітня 1937р. жителем села Есень Іваном Бушко. Автор листа, мабуть, добре знав родину Августина Волошина. Зміст листа носить приватний характер і стосується дружини Ірини Петрик-Волошинної. Лист написаний через рік після її смерті 13 березня 1936р. Іван Бушко повідомляє Августину Волошину про три сни, в яких він бачив люблячу його дружину Ірину.

    Текст повідомлення в листі був дуже дорогим для Августина Волошина, оскільки через 8 років після написання він носив його з собою. Лист був складений вчетверо і на згинах в окремих місцях пошкоджений. 

Ось, що пише в листі Іван Бушко адресату:

12 квітня 1937р.

Слава Ісусу Христу!

Заявляю славному Великому Мужови, що Ваша Пані три рази явилася мені у сні, а все по півночі.

На Різдво Христове 7 січня 1937р. по півночі, у прекрасному вбранні на біло, лише опасок чорний і просила аби удати…

2-й раз на Благовіщення Пресвятої Богородиці, у краснім саду, указивала вночи, пошла згори з якої сонце сходить рано (блискає) так світло ударило в очі.т

Третій раз 11 квітня з’явилася у Келечині, на цвинтарі і указивала де спочиває славного мужа няньку. На фарі в Келечині,  воскликнула: «пом’яни» пом’яни мого мужа, що жиє у краснім саду і наровних листах, при великій воді. 

Вічна їй пам’ять блаженний покій

Бушко Іван

Есень(Чоп)

    Це перше повідомлення про цей експонат, що знаходиться в меморіальний кімнаті-музей Августина Волошина. І цілком символічно, що це сталося день пам’яті жертв політичних репресій в Україні.

Анімоване відео про історичного персонажа в шоу-рум Ужгородського замку

В Ужгородському замку стає дедалі цікавіше

Ужгородський замок отримав оновлений знак "Пам'ятки Культурної Спадщини" - символ від організації Blue Shield International

🏰 Ужгородський замок отримав оновлений знак "Пам'ятки Культурної Спадщини" - символ від організації Blue Shield...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Пʼятниця, 19 травня 2023 р.

Олександр Грабар і краєзнавчий музей

    18 травня, до Міжнародного дня музею, у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрилася виставка «Барви замкової гори». Митці, які входять до Закарпатської організації Національної спілки художників України, представили свої художні твори, на яких   зображений  Ужгородський замок та його околиці. Виставку доповнили картини із фондів музею, серед яких і акварельна робота орнітолога, натураліста Олександра Грабаря. Він був одним із тих, хто стояв у витоків створення Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.  

Олександр Грабар і його колекція птахів

    17 серпня  цього року  ми будемо відзначати  140-річчя від дня його народження. Народився він у Будапешті, а  через деякий час його сім’я переїхала до Ужгорода і тут він вступив до Ужгородської королівської католицької гімназії імені Другетів. З 1902 по 1906 рік навчався на філософському факультеті в Будапешті. У 1909 році отримує диплом вчителя природознавства й географії. Деякий час подорожує, а в 1910 році повертається до Ужгорода.  З 1911 року працює в своїй рідній гімназії аж до її закриття.

Гагара чорношия. Експонат із природничої колекції гімназії.

    З музейною справою Олександр Грабар пов’язаний  з молодих років. Ще під час навчався захопився птахами, виготовляв опудала й дарував їх природничому музею своєї рідної гімназії. Про це неодноразово повідомлялося у гімназійних звітах. Так, у щорічнику за  1909-1910 навчальний рік є інформація про те, що  він передав для гімназії рожевого шпака. По закінченні університету майбутньому педагогу  пропонували посаду помічника завідувача зоологічного відділу в Національному музеї Будапешта, але він відмовився й повернувся до Ужгорода.  Його птахи експонувалися у Земському музеї  Підкарпатської Русі, який знаходився у  будівлі жупанату (зараз там художній музей ім. Й. Бокшая). Згодом вони стали частиною орнітологічної колекції краєзнавчого музею. Із 1925 до 1944 року він був завідувачем природничого музею в гімназії, в якому на 1938 рік налічувалося понад 3000 предметів.

Опудала, виготовлені Олександром Грабарем,
зберігаються в Зоологічному музеї УжНУ

У червні 1945 року в Ужгороді був створений Народний Музей Закарпатської України. Спочатку він знаходився у тій же будівлі, де й колись був Земський музей. Директором було призначено Коломійця І. Г., а заступником – Олександра Грабаря. На цій посаді він перебував недовго і, як свідчить запис у його трудовій книжці, вже з грудня 1945 року очолив відділ природи. У деяких звітах, складених першим директором, Олександр Грабар фігурує як завідувач краєзнавчого відділу. Очевидно так ще називали відділ природи. Так його назвала й Баранова Р. у статті про музей, яка була надрукована в «Закарпатській правді» від 15 лютого 1948 року. У річному звіті Петра Сови (другий директор музею) за 1947 у структурі музею вже чітко вказаний відділ природи.

Олександр Грабар на бастіоні Ужгородського замку

    Через рік музей було реорганізовано в Історико-краєзнавчий музей республіканського значення. Олександр Грабар залишається на своїй посаді і працює над створенням виставки «Природні багатства, флора і фауна Закарпаття». Розробляє тематико-експозиційний план та збирає експонати. Одна з перших експозицій музею була відкрита 18 серпня 1946 року.  У «Закарпатській правді» за 21 серпня 1946 рік є замітка про виставку, в якій вказано, що експонати розміщені в 10 залах. Першого ж дня виставку відвідало понад 100 чоловік.  За півтора місяці її оглянули більше  2000 відвідувачів, залишивши хороші відгуки про неї.  

Тематико-експозиційний план природничої експозиції. 1949 р.

    На початку другого кварталу 1947 року музей із комітатського будинку переїжджає до   Ужгородському замку. Для відділу природи, згідно плану, відведена західна частина другого поверху головного корпусу. Олександр Олександрович разом зі своїми колегами по відділу працюють над створенням нової природничої експозиції. У 1950 році її перенесли  на перший поверх, де вона  й зараз. У першому залі тоді знаходилася «Нежива природа», другий  був зайнятий темою «Ліс», у інших   залах у порядку систематики розміщувалися опудала тварин. З ініціативи завідуючого було створено три діорами: «Буковий ліс», «Хвойний ліс» та «Боржавські полонини». Він сам підібрав стовбури дерев у лісі для діорам, а відомі художники краю намалювали картини для заднього плану з особистих фотографій Олександра Грабаря. «Буковий ліс» дотепер прикрашає експозицію «Природа Закарпаття». 

      Працюючи в музеї, Олександр Олександрович займався також і науковою роботою. Він збирав та описував експонати, продовжував свої дослідження в області орнітології, розробляв тексти тематичних екскурсій та лекції на природничу тематику. Допомагав також відчистити скульптуру Геракла, яка в 1947 році була встановлена на замковому подвір’ї. 

Інвентарна картка на експонат, складена Олександром Грабарем

       Характеризуючи наукових  співробітників,   Іван Коломієць зауважив, що всі мають вищу освіту, але не мають музейного досвіду. Олександра Грабаря відзначив   як фахівця, що цілком відповідає своєму призначенню. «Добре  знає свою справу, допоміг музею зібрати значну колекцію фауни, флори, зразків природних багатств. Склав наукову характеристику флори і фауни Закарпаття. Обстежив та взяв на облік пам’ятники природи», – писав  він у звіті про стан Ужгородського музею в 1946 році. 

    Майже до самої смерті працював Олександр Грабар в музеї. 30 червня після хвороби він помер, залишивши для нас унікальну колекцію опудал птахів. Декілька експонатів є в краєзнавчому музеї, а більша частина  зберігається в Зоологічному музеї УжНУ. Окрім птахів він збирав  комах,  виготовляв вологі препарати, а також багато малював. У музейній бібліотеці зберігаються оригінальні журнали, в яких він публікувався, зокрема й часописи «Подкарпатська Русь» за 1931 рік, в яких була надрукована головна його праця «Птаство Підкарпатської Русі».

Руслана Джахман, старший науковий

співробітник сектору природи відділу історії та краєзнавства

Відзначення Міжнародного Дня музеїв в Ужгородському замку, Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького.

Відзначення Міжнародного Дня музеїв в Ужгородському замку, Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Четвер, 18 травня 2023 р.

Виставка одного експонату до Дня вишиванки: традиційна жіноча сорочка з с. Порошково

Виставка одного експонату до Дня вишиванки: традиційна жіноча сорочка з с. Порошково. Щороку в третій четвер травня в Україні відзначається День вишиванки. Початки цього свято було покладено ще в 2006 р. Його зміст – у збереженні українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького також долучається до відзначення цього свята. Цьогоріч на честь Дня вишиванки наукові співробітники музею представили унікальний експонат – традиційну жіночу сорочку, якій близько 150 років. Презентація експонату відбулася 17 травня в експозиції «Народні музичні інструменти та одяг Закарпаття». Привітальним словом колектив та гостей музею зустріла директор Ольга Шумовська, яка відзначила важливість подібних заходів та їх роль у збереженні духовної культури краю. Урочисту частину продовжили вихованці гуртка «Музичний фольклор» відділу духовного і творчого розвитку «Джерела» КЗПО «ПАДІЮНу» (керівник – Надь Вікторія (до речі, Ольга Шумовська є її вихованкою – протягом 5 років була солісткою ансамблю «Віночок» у «ПАДІЮНі»). Вони представили чудовий репертуар – пісня «Летіла зозуля», яка є саундреком до фільму «І будуть люди» (Вайда Ольга), номер «Закарпатська в’язанка» (тріо – Вайда Анастасія, Ярчич Єлизавета, Сабов Вероніка, аранжування – Короленко В.). Після цього до слова запросили провідного наукового співробітника відділу історії та краєзнавства Палинчак-Кутузову Василину, яка розповіла про історію та особливості представленого експоната. Інтерес до народного одягу, способів його прикрашання, зокрема до вишивки, спостерігається вже давно. Ще на початку ХХ ст. почали вивчати особливості одягу в населення того чи іншого регіону. Відмінності зустрічалися навіть в сусідніх селах. У цьому плані Закарпаття для дослідників того часу – terra nova. Одним із першовідкривачів видів закарпатської вишивки став Сергій Маковський, який переїхав на ці землі на початку 20-х років ХХ ст. Тут він працював в Ужгородському відділі шкільної управи. А оскільки в той час територія Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь» входила до складу І Чехословацької республіки, то за вказівкою влади зайнявся збором експонатів для майбутньої виставки «Життя і мистецтво Підкарпатської Русі», яка з успіхом була презентована у 1924 р. в Празі й відображала життя корінного населення краю, його культуру та побут. Її також експонували в Брно та Кошицях. Більшість предметів потрапило до етнографічних музеїв Праги та Брно, частину передали шкільному відділу в Ужгороді, де розмістили у підвалах єпископської резиденції через відсутність придатного для експонування предметів приміщення. Одним із експонатів, який був відібраний для показу в Празі, була старовинна жіноча сорочка з с. Порошково, яке відноситься до турянського етнографічного району. Долина річки Тур’я – від сіл Ворочево через Тур’я-Ремети, Тур’я Пасіку, Порошково, Плоске до Голубиного біля Сваляви. У силу географічного розташування в долині р. Тур’я найдовше зберігались традиції вишивання, ніж у мукачівському та ужгородському районах. Вже в 40-50-х роках ХХ ст. на вбранні та вишивці тур’янської долини міські впливи позначились більшою мірою, ніж в інших районах Закарпаття. Ця жіноча сорочка є типовим взірцем одягу з цього територіально-етнографічного типу вишивки, який співпадає з локальним одяговим комплексом. Вона коротка, має овальний виріз горловини, зшивалася з двох пілок, рукави зібрані та мають пришивні манжети. Такі сорочки мали розріз спереду – «фараметлики», котрий оздоблювався вишивкою. Тут притаманний дещо інший, тур’янський, тип вишивки, з характерною грою чорного візерунку і кольорових вкраплень і різноманіттям швів: «хрест» постійно змінюється петельками білою ниткою, «оплетачкою» (конопляна біла нитка, якою вишивалися чоловічі сорочки, комір, пазухи, манжети), вирізом, стібками гладдю. Для вишивки тур’янської долини характерна ажурність візерунку, орнаментальні мотиви заповнюють тло не щільно. Основні орнаментальні взірці – зіркові та S-видні мотиви у вигляді меандру. Тур’янська вишивка вишукано скромна. У деяких селах рукави і коміри сорочок, особливо чоловічих, відтінені нею ледь помітно. Викрійка короткої жіночої сорочки також інша. С. Маковський не вказує вік сорочки, проте за публікацією можемо припустити, що їй вже понад 150 років. На основі пам’ятки можна судити про крій сорочки, що притаманна даному осередку. Проаналізувавши вишивку, що побутувала в кінці ХІХ та на початку ХХ ст., та порівнявши з більш пізніми експонатами, можемо виявити певні закономірності розвитку вишивки. Взірець з таким розміщенням вишивки є унікальним і дає можливість судити про взірці більш ранні. На завершення присутні мали можливість насолодитися чудовими піснями «Гуцулка Ксеня» у виконанні Вайди Ольги та «Черешнічкі» (словацька народна пісня), яку заспівала Ярчич Єлизавета. Щиро запрошуємо всіх оглянути унікальний експонат! Палинчак-Кутузова Василина, провідний науковий співробітник відділу історії та краєзнавства. КЗПО "Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості ПАДІЮН

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 17 травня 2023 р.

Відеорепортаж від телеканалу "Перший Кабельний" про гурт "CON BRIO", який відзняв свій музичний відеокліп в Ужгородському замку.

Відеорепортаж від телеканалу Перший Кабельний про гурт "CON BRIO", який відзняв свій музичний відеокліп в Ужгородському замку.

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 17 травня 2023 р.

Ужгородський замок: анонс до Міжнародного Дня музеїв

Анонс відзначення Міжнародного Дня музеїв в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького. Завітайте в день відкритих дверей до нашого музею 18 Травня. Чекаємо на Вас!

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 17 травня 2023 р.

В очікуванні Міжнародного Дня музеїв

Всі працівники музею з нетерпінням чекають на Міжнародний день музеїв і вкладають всі свої зусилля, щоб установа...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Вівторок, 16 травня 2023 р.