Екскурсія по ЗОКМЕкскурсія по ЗОКМ. Марія Марич, завідувач відділу науково-освітньої роботи.
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Wednesday, March 31, 2021
Екскурсія по нашому музею
Графиня-вдова, що успадкувала Ужгородський замок та керувала ним понад 17 років.
Графиня-вдова, що успадкувала Ужгородський замок та керувала ним понад 17 роківГрафиня-вдова, що успадкувала Ужгородський замок та керувала ним понад 17 років. Графиня Марія Естерхазі Другет (1638 - 1684) походить з відомого угорського магнатського роду. Народилася 2 лютого 1638 року у місті Галанта, що на схід від Братіслави. Її батько - Міклош Естерхазі був палатином Угорського королівства, лицарем ордену Золотого руна. Мати Крістіна Нярі - друга дружина Міклоша Естерхазі. Їх донька Марія одружилася з Дьордєм Другетом IV - верховним головнокомандувачем Верхньої Угорщини, феішпан ом Ужанського та Земплінського комітату, 28 квітня 1652 року. Після одруження проживала в Ужгородському замку. У подружжя народилося четверо дітей. Після смерті свого чоловіка, графиня Марія Естерхазі Другет успадкувала все майно і всю владу. З 1662 по 1679 рік (17 років!) керувала комітатом Унг, була володаркою Ужгородського замку (це було дуже рідкісне явище на той час!) Померла та похована Другет Марія Естерхазі в Ужгородському замку 2 квітня 1684 року. Нагадаємо, що ми вже розповідали про цікавий збіг між деталями на її портреті та артефактами з церкви Ужгородського замку: https://fb.watch/4yrVlhGBAM/ Провідний програміст музею - В. В. Габорець, Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Monday, March 29, 2021
Графиня Марія Естерхазі Другет (1638 - 1684) походить з відомого угорського магнатського роду. Народилася 2 лютого 1638 року у місті Галанта, що на схід від Братіслави. Її батько - Міклош Естерхазі був палатином Угорського королівства, лицарем ордену Золотого руна. Мати Крістіна Нярі - друга дружина Міклоша Естерхазі. Їх донька Марія одружилася з Дьордєм Другетом IV - верховним головнокомандувачем Верхньої Угорщини, феішпан ом Ужанського та Земплінського комітату, 28 квітня 1652 року. Після одруження проживала в Ужгородському замку. У подружжя народилося четверо дітей. Після смерті свого чоловіка, графиня Марія Естерхазі Другет успадкувала все майно і всю владу. З 1662 по 1679 рік (17 років!) керувала комітатом Унг, була володаркою Ужгородського замку (це було дуже рідкісне явище на той час!) Померла та похована Другет Марія Естерхазі в Ужгородському замку 2 квітня 1684 року.
Нагадаємо, що ми вже розповідали про цікавий збіг між деталями на її портреті та артефактами з церкви Ужгородського замку: https://fb.watch/4yrVlhGBAM/
Провідний програміст музею - В. В. Габорець,
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Пернаті мешканці замкового парку
1 квітня відзначають Міжнародний день птахів. Кожного року, починаючи з 2009 р. наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства спільно із педагогами Закарпатського еколого-натуралістичного центру учнівської молоді організовували цікаві заходи до цього свята для школярів Ужгорода. Зазвичай вони проходили весело й пізнавально. В музеї діти отримували корисну інформацію про птахів під час екскурсії по експозиції «Природа Закарпаття», зустрічалися з професійними орнітологами, брали участь у квестах та спостерігали за птахами на подвір'ї.
На жаль, цьогоріч через карантинні обмеження ми не можемо відзначити День птахів так, як це було колись в Ужгородському замку, тому пропонуємо онлайн-знайомство з пернатими мешканцями замкового парку.
Майже кожного дня тут можна побачити синичок великих, галасливих повзиків, ворон та чорних дроздів. Весною сюди повертаються горихвістки чорні, ластівки та серпокрильці, восени підживитися залітають зеленяки, щиглики, синиці чорні та довгохвості. Золотомушки жовточубі – найменші пташки України, теж полюбляють шишки хвойних порід дерев, що зростають у замковому парку. Під час міграцій над замком пролітають лелеки, журавлі, баклани великі та інші пролітні птахи. Загалом, ми відмітили тут більше 40 видів птахів, тож замкова гора буде цікава не тільки для тих, хто любить історію, а й для спостерігачів за пернатими.
Руслана Джахман старший науковий співробітник
сектору природи відділу історії та краєзнавства
Бідзіля Василь Іванович – відомий археолог із Закарпаття (85 років від дня народження, 1936 – 1999 рр.)
 |
| Василь Бідзіля |
Народився 23 березня 1936 року в селі Сасово (тепер Виноградівського району Закарпаття) в багатодітній селянській родині. У рідному селі закінчив початкову школу, потім – Хустське педагогічне училище, після якого вступив на історичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. З першого курсу на канікулах ходив в палеонтологічні та археологічні експедиції, здобув досвід наукових розкопок. Далі навчався в аспірантурі в Інституті археології АН УРСР, захистив кандидатську дисертацію, що стосувалася історіографії племен, які проживали в Карпатській улоговині в останній чверті I-го тисячоліття до нашої ери. Ці матеріали викладені в монографії “Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери” (Київ : Наукова думка, 1971). В книзі вперше в радянській історіографії висвітлюється історія племен північно-східної частини карпатської улоговини – основного поселення Закарпаття в останній чверті І тис. до н.е. Праця написана на основі вивченого археологічного матеріалу. Монографія багато ілюстрована предметами, частина яких знаходиться в експозиції - «Тиводар Легоцький - історик, археолог, краєзнавець» та фондах Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького.
 |
| Кинджал, культура латен ІІІ - І ст. до н. е. Експонат демонструюється в експозиції "Тиводар Легоцький - історик, етнограф, археолог" Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького. |
 |
| Пряжка, культура латен ІІІ - І ст. до н. е. Експонат демонструюється в експозиції "Тиводар Легоцький - історик, етнограф, археолог" Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького. |
Накопичення археологічних артефактів, які інтенсивно поповнювались у 60 - 80-х рр. ХХ ст. В.І.Бідзілею та іншими дослідниками, дало змогу уточнити хронологію існування латенської культури на Закарпатті. Беручи до уваги срібні імітації тетрадрахм Філіпа ІІ Македонського (359 - 336 рр. до н.е.) і Олександра Великого (336 - 323 рр. до н.е.).
Проводив наукову роботу, постійно брав участь в експедиціях, у тому числі і на Закарпатті — у селах Нове Клинове, Веряця. Основним досягненням науковця були розкопки у 1969 році скіфського кургану”. На початку 1970 року він очолив новостворену Запорізьку наукову археологічну експедицію Інституту археології АН УРСР, з якою і поїхав на Запоріжжя в “Долину царських скіфських курганів” на берегах Дніпра у Василівському районі. Знайдені в могилі золоті та срібні побутові предмети (більше 20 найменувань, крім дрібних прикрас і “фібул”) скіфських царів на той період за науковою цінністю були самими видатними в археології Європи з 1912 року (“Чортомлик”). Золота чаша “Братина”, ритони та срібні ковші відразу були відправлені до Ермітажу в Ленінград для консервації. Про ці розкопки В. І. Бідзілі у 1969–1970 роках писала європейська і світова преса, у тому числі “Кур'єр ЮНЕСКО”, радянські газети і журнали, наукові журнали. Зараз ці матеріали зберігаються у Музеї історичних коштовностей України. Про них написано і в “Большой советской энциклопедии”. У 1989-1997 рр. очолював підрозділ Інституту археології НАН України - Науково-виробничий кооператив “Археолог”. Помер в січні 1999 року після важкої хвороби. Похований в Києві на “Південному цвинтарі”.
 |
| Цю срібну з позолотою чашу, прикрашену рельєфним зображенням скіфів, Василь Бідзіля знайшов у 1969 році в кургані Гайманова могила. Артефакт датується IV ст. до н. е. і зберігається в Музеї історичних коштовностей України. |
Велика колекція наукових праць Бідзілі В. І. знаходиться у бібліотеці Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького.
1. Балагурі Е.А., Бідзіля В.І., Пеняк С.І. Давні металурги українських Карпат [Текст] історико-краєзнавчі нариси / Е.А.Балагурі, В.І.Бідзіля, С.І.Пеняк. – Ужгород: Карпати, 1978. – 128 с. : іл. – Бібліогр. : с. 122-123.
3. Бідзіля В. Латенська культура [Текст] / В.Бідзіля // Археологія Української РСР.- том 3.- К.,1986.- с. 44-52.
4. Бідзіля В.І. До історії чорної металургії Карпатського узгір’я рубежу нашої ери [Текст] / В.І. Бідзіля // Археологія. – 1970. – Т. XXIV. – С. 34-41.
5. Бідзіля В.І. Залізоплавні горни середини І тисячоліття н.е. на Південному Бузі [Текст] / В.І. Бідзіля // Археологія. – 1963. – Т. XV. – С. 123-144.
6. Бідзіля В.І. Скарб бронзових браслетів із Закарпаття [Текст] / В.І. Бідзіля // Археологія. – 1966. – Т. ХХ. – С. 211-213.
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Шумовська,
Бібліотекар - Н. Сачавська.
Кабмін заборонив перебувати на вулицях, у парках, скверах без масок на територіях, де встановлено «червоний» рівень епідемічної небезпеки.
Зміни внесли 22 березня постановою Кабінету Міністрів України №230 до постанови №1236 від 9 грудня 2020 р. Таким чином до обмежень, що діють на територіях із «червоним» рівнем епідемічної небезпеки додали й заборону перебувати «на територіях загального користування без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно».
Щодо заборони перебування на територіях загального користування без одягнутих засобів індивідуального захисту, то це стосується:
- парків (гідропарків, лугопарків, лісопарків, парків культури та відпочинку, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, спортивних, дитячих, історичних, національних, меморіальних та інших), рекреаційних зон, садів, скверів та майданчиків;
- пам'яток культурної та історичної спадщини;
- майданів, площ, бульварів, проспектів;
- вулиць, доріг, провулків, узвозів, проїздів, пішохідних та велосипедних доріжок;
- пляжів;
- кладовищ;
- інших територій загального користування;
- прибудинкових територій;
- територій будівель та споруд інженерного захисту територій;
- територій підприємств, установ, організацій та закріплених за ними територій на умовах договору.
Використання засобів індивідуального захисту може зменшити поширення коронавірусу. Бережіть себе та своїх близьких, дотримуйтеся карантинних обмежень!
Другет Дьордь ІІІ рятує свою репутацію, маєтки, та навіть життя, підписуючи в Ужгородському замку заснування Єзуїтського Колегіуму в 1615 році.
Другет Дьордь ІІІ рятує своє життя, репутацію та маєтки підписуючи в Ужгородському замку заснування Єзуїтського Колегіуму в 1615 році.Другет Дьордь ІІІ рятує свою репутацію, маєтки, та навіть життя, підписуючи в Ужгородському замку заснування Єзуїтського Колегіуму в 1615 році. Дьордь ІІІ Другет - феішпан (наджупан) Ужанського і Земплінського комітатів. Був яскравим представником роду Другетів, виходець із гуменської гілки роду. Народився у 1583 році. Дитинство провів у Невицькому замку. Одружений був на Каталіні Надошді, весілля відбулося 6 січня 1610 року. У якості весільного подарунку король Матяш ІІ 23 січня 1610 року призначив Дьордя Другета ІІІ королівським підчашним - один з придворних титулів. Навчався Дьордь у єзуїтському колегіумі, який знаходився у Празі. У молодому віці був протистантом, вважають, що католиком він став під впливом Естергомського єпископа Петра Позманя під час навчання. В 1609 році остаточно переходить у католицьку віру і стає поборником католицизму у Гуменному, Земплинському та Ужанському комітатах. Після повстання Іштвана Бочкая і переслідування єзуїтів, Дьордь ІІІ прихистив їх у Гуменному. Їм передали у володіння францисканський монастир із церквою та дохід з кількох населених пунктів. Із 1612 р. Другет веде перемовини про відкриття єзуїтської гімназії. У кінці 1613 р. єзуїти переїжджають до Гуменного, а 23 листопада 1613 р. графом була підписана фундаційна грамота про заснування колегії «на славу Божу і благо церкви». Через два роки (2 липня) документ був доповнений і підписаний в Ужгородському замку. Під час Тридцятилітньої війни армія Габора Бетлена захопила землі Другетів, Дьордь ІІІ Другет був змушений втікати до Польщі. Там він зібрав армію із 6 тисяч козаків і в листопаді 1619 року розбив протистантську армію під керівництвом Дьордя І Ракоці. Завдяки перемозі були повернуті землі Другетів і Габор Бетлен був змушений зняти осаду Відня і повернути військо у Братіславу. Після перемоги Дьордь ІІІ Другет повернувся до Польщі, де помер 21 червня 1620 року від отруєння. Пізніше єзуїти перехоронили його тіло у Соборі святого Миколая в місті Трнава.
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Saturday, March 20, 2021
Дьордь ІІІ Другет - феішпан (наджупан) Ужанського і Земплінського комітатів. Був яскравим представником роду Другетів, виходець із гуменської гілки роду. Народився у 1583 році. Дитинство провів у Невицькому замку. Одружений був на Каталіні Надошді, весілля відбулося 6 січня 1610 року. У якості весільного подарунку король Матяш ІІ 23 січня 1610 року призначив Дьордя Другета ІІІ королівським підчашним - один з придворних титулів. Навчався Дьордь у єзуїтському колегіумі, який знаходився у Празі. У молодому віці був протестантом, вважають, що католиком він став під впливом Естергомського єпископа Петра Позманя під час навчання. В 1609 році остаточно переходить у католицьку віру і стає поборником католицизму у Гуменному, Земплинському та Ужанському комітатах.
Після повстання Іштвана Бочкая і переслідування єзуїтів, Дьордь ІІІ прихистив їх у Гуменному. Їм передали у володіння францисканський монастир із церквою та дохід з кількох населених пунктів.
Із 1612 р. Другет веде перемовини про відкриття єзуїтської гімназії. У кінці 1613 р. єзуїти переїжджають до Гуменного, а 23 листопада 1613 р. графом була підписана фундаційна грамота про заснування колегії «на славу Божу і благо церкви». Через два роки (2 липня) документ був доповнений і підписаний в Ужгородському замку.
Саме завдяки своєму переходу в Католицизм та створенню Єзуїтьского Колегіуму в місті Гуменне він зміг врятувати себе від переслідування за певні гріхи своєї молодості, за які на нього в шести столицях були серйозні звинувачення.
Під час Тридцятилітньої війни армія Габора Бетлена захопила землі Другетів, Дьордь ІІІ Другет був змушений втікати до Польщі. Там він зібрав армію із 6 тисяч козаків і в листопаді 1619 року розбив протестантську армію під керівництвом Дьордя І Ракоці. Завдяки перемозі були повернуті землі Другетів і Габор Бетлен був змушений зняти осаду Відня і повернути військо у Братіславу. Після перемоги Дьордь ІІІ Другет повернувся до Польщі, де помер 21 червня 1620 року від отруєння. Пізніше єзуїти перехоронили його тіло у Соборі святого Миколая в місті Трнава.
Оригінал цього портрету зберігається в Вігорлатському музеї в місті Гуменне, Словаччина:
Провідний програміст музею - В. В. Габорець,
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
ПАМЯТНИК А. ВОЛОШИНУ ВІДКРИТО У КИЄВІ
15 березня з нагоди 82-річчя Карпатської України з ініціативи Товариства закарпатців у Києві і за сприяння меценатів, дипломатів, духовенства та громадських організацій у Києві, на Аскольдовій Могилі, відкрито памʹятник Президенту Карпатської України Августину Івановичу Волошину. Учасниками цієї історичної події були В. В. Лазоришинець, В. В. Дурдинеь, С. М. Квіт, І. О. Цинцадзе, В. В. Пацкан, автор памʹятника, скульптор А. С. Балог та ін.
Освятив пам'ятник глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.
Учасників історичної події привітав президент Товариства закарпатців у Києві Василь Васильович Лазоришинець. Він наголосив на важливості справедливої оцінки особистостей в історії українського державотворення.
Для учасників урочистого зібрання з нагоди відкриття пам'ятника А. Волошину, тут же на Аскольдовій Могилі було презентовано двотомну історико-документальну працю члена правлінь Національної Спілки та Закарпатської обласної організації краєзнавців України Станіслава Михайловича Аржевітіна «Закарпатська Україна: викорінення Карпатської України» загальним обсягом 2109 сторінок. У солідному фоліанті автор чи не вперше в Україні власними зусиллями зібрав і систематизував архівні документи, персоніфіковано визначив роль особистостей у державотворенні та дав належну інформацію про події періоду Закарпатської України.
Перший том книги складається з трьох розділів: І - Карпатська Україна. ІІ - Закарпатська Україна. ІІІ - ОУН та УПА у Закарпатті. Другий том книги логічно продовжує зміст першого та складається з двох розділів: ІV - Діяльність радянської репресивної системи у Закарпатті. V - «Інший антирадянський елемент». У книзі вміщено змістовні передмови державного, політичного, громадського діяча та дипломата Василя Васильовича Дурдинця «З Україною навіки» та директора Інституту історії України НАН України, академіка НАН України Валерія Андрійовича Смолія «Закарпаття - це цілий мікрокосм українського західного порубіжжя». У своїй передмові Василь Дурдинець зазначає: «Автор цього фундаментального дослідження мій славний земляк - державний і громадський діяч, доктор економічних наук, багатогранний дослідник правдивої історії Закарпаття, професор Станіслав Аржевітін, який сміливо взявся грунтовно, комплексно, систематизовано і неупереджено дослідити «закарпато-українське державотворення», починаючи з 1920 року через поглиблене вивчення та поєднання усіх патріотичних центрів Закарпаття минулого століття … ». « … Станіслав Михайлович вдало використав чисельні документи і матеріали, законодавчі, нормативно-правові акти, акти Верховної Ради України, спеціальних парламентських, урядових комісій щодо об’єктивного вивчення діяльності ОУН - УПА та вироблення офіційної державної позиції щодо її історичного і юридичного обґрунтування».
Делеган М. В., в. о. директора обласного
краєзнавчого музею, голова Закарпатської
обласної організації НСКУ.
Творчість приваблює: 8000 переглядів за 8 днів
Карантинні умови суспільного життя сформували штучні й нездоланні бар᾽єри у спілкуванні людей, можливостях подорожувати, пізнавати світ, зокрема через відвідування експозицій і виставок у музейних зібраннях.
 |
| Графиня Крістіна Чакі, граф Міклош Берчені та граф Ференц Ракоці |
В таких умовах працівники Закарпатського обласного краєзнавчого музею вишукують шляхи стабільного спілкування й донесення цікавої та пізнавальної музейної інформації до шанувальників музею й тих, хто хоче більше та глибше пізнати свій рідний край. Інноваційні підходи в творчій діяльності музейників розширюють коло шанувальників музею, а також тих хто цікавиться історією й культурою Закарпаття та країн Карпатського регіону. Саме тому працівники музею Габорець В. В. та Шумовська О. Ю. в результаті творчих зусиль, з використанням технологій штучного інтелекту, розмістили впродовж тижня «оживші» анімовані портрети трьох відомих історичних осіб, життя і діяльність яких пов᾽язані з Ужгородським замком.
Робота музейників принесла дуже добрі результати: за вісім днів ці "живі" портрети на сторінці музею в соціальній мережі Фейсбук побачили більше 8 тисяч відвідувачів. Ми впевнені, що значна частина з відвідувачів сторінки після закінчення карантинних обмежень з радістю завітає в експозиції і на виставки музею, які, як відомо, останніми роками регулярно оновлюються і поповнюються.
Шановні відвідувачі! Будемо раді бачити Вас у нашому чудовому музеї.
ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗЕМЛІ
Земля – наша Планета, без неї важко уявити Сонячну систему. На ній живемо, її «соками» живимося, її повітрям дихаємо, а небом насолоджуємося. Вона – колиска всього живого, що оточує нас: трав'янистих лук, зелених гаїв та лісів, хвилястих рік, голубих озер, кам'янистих гір та всіх тих рослин і тварин, що населяють її.
Від любові до Землі оновлюється природа, світлішає людська душа, корчуючи зло і примножуючи добро, міцнішають почуття відданості і гордості за свій рідний отчий край.
Дату святкування Всесвітнього дня Землі було запроваджено за ініціативи ООН, при цьому подібних свят навесні відразу два – одне відзначають у День весняного рівнодення, 20 березня, а друге – 22 квітня. Різниця між ними в тематиці: якщо перше гуманістичної спрямованості, то друге – екологічної.
20 березня було затверджено й офіційно обрано в 1971 році. Символізм полягає в тому, що саме в день весняного рівнодення, коли змінюється біологічний ритм планети, вона переходить на новий виток розвитку. Пробуджується й оновлюється природа.
Засновник цього дня – відомий американський громадський діяч Джон Мортон. Він розгорнув кампанію з висаджування дерев і чагарників у 1840-х роках, щоб розвивати в людях дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Ця ідея так сильно його захопила, що коли він став секретарем штату Небраска, в 1872 році, то запропонував встановити спеціальний день, присвячений озелененню. Так з’явився День дерева, який одразу став дуже популярним. За перший такий день жителі штату висадили приблизно мільйон дерев, після чого їх ініціатива переросла в громадський рух.
Зміст цього свята розширився, й ідея перетворилася на День Землі, який став загальнонаціональним. А в 1971 році ООН офіційно визнала це свято, і воно стало всесвітнім. Зміст цього дня в тому, щоб замислитися про проблеми вразливості навколишнього середовища, а також про те, які проблеми стоять перед людиною та світом, який її оточує.
Співробітники сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею уже протягом більше десяти років долучаються до відзначення Всесвітнього дня Землі. Зокрема у 2011 році проведено цікавий освітньо-виховний «Квітковий бал» з учнями ЗОШ № 12 та № 8 м. Ужгорода; у 2012 – тематичний захід «Свято зустрічі весни», в якому приймали участь учні 2-Б класу (класовод В.М. Костьо та вчитель музики і співів Л. А. Овчіннікова). Не менш цікавим був тематичний екскурс на тему «Земля – наш спільний дім» для учнів 7-Б класу ЗОШ № 12 (класний керівник М.Д.Негер) та учнів 3-А класу Ужгородської спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземних мов № 5 (класовод Кияк Л.І.). Зворушливі вірші про охорону та дбайливе ставлення до природи продекламували учні ЗОШ № 12, а учні ЗОШ № 5 проявили добрі знання під час розгадування загадок.
Ось уже рік, як нашу матінку-Землю охопила страшна епідемія КОВІДу-19. Саме тепер нам потрібно задуматись над тим, як допомогти їй очиститися від негативного людського відношення до всього того, що росте й живе на ній. Тому співробітники музею проводять різні природничо-екологічні заходи молоді і школярів. На превеликий жаль, відзначити з учнями шкіл м. Ужгорода Всесвітній день Землі у цьому році нам не вдасться, так як на заваді став карантин. Але ми віримо в те, про що вони дізнавалися на таких заходах – не пройшло повз їх увагу.
Бучмей О., ст. науковий співробітник сектору природи.
КВІТИ ДО МЕМОРІАЛУ НА КРАСНОМУ ПОЛІ
З нагоди 82-ї річниці Карпатської України 15 березня 2021 року в. о. директора музею Делеган М. В. поклав квіти до меморіалу на Красному Полі.
У приміщення малої архітектурної форми на Красному Полі відкрита постійно діюча тематична виставка.
Ференц Ракоці II - портрет "оживили" технологією штучного інтелекту
Ференц Ракоці II - мало відомий портрет "оживили" технологією штучного інтелектуМи використали менш відомий портрет Ференца Ракоці II з замку 16-го століття в місті Шарошпоток (Sárospatak), що є об'єктом Світової спадщини Юнеско. Сам портрет був написаний в 1896 році до святкування Тисячоліття Угорщини (підписаний як László F.). На портреті граф Ференц Ракоці II одягнений в обладунки під темно-червоним плащем, обробленим горностаєм і закріпленим ювелірною застібкою, має орден Золотого руна на шиї, рукавиці золотого кольору та церемоніальну булаву у правій руці. Ференц ІІ Ракоці - князь Трансільванії, граф Валахський, керівник антигабсбурзької національно-визвольної війни 1703 - 1711 років. Останній старший представник династії Ракоці, син Ференца І Ракоці та Ілони Зріні. Ференц Ракоці одружився у вересні з 1694 року в Кельні з князівною Кароліною Амалією Гесенською-Рейнфальс, був батьком чотирьох дітей. Володів Мукачівським замком та вів міцну дружбу з володарем Ужгородського замку - Міклошем Берчені та його дружиною Крістіною Чакі. Разом з Берчені вони вели антигабсбурзьку національно-визвольну війну угорського населення. Після поразки війни у 1711 році Ференц Ракоці переховувався в Данцігу під ім'ям графа Шарош. Деякий час жив у Московії, Франції, а надалі переїхав до Стамбулу. На чужині він перебував зі своїми друзями - Міклошем Берчені і його жінкою Крістіною Чакі. Цікава ситуація сталась з графом у день смерті Крістіни Чакі. Слуги родини Берчені повідомили Ференца ІІ Ракоці, що графиня помирає. Князь негайно прийшов до будинку графів. Але Міклош його не зустрів. Виявилося, що він, як завжди у цей час, спав. І слуги не сміли його будити. Тож до ліжка Крістіни Чакі підійшов лише князь Ракоці, і він був останній, хто втішав графиню, тримаючи її за руку. Написав Ференц ІІ «Мемуари про угорську війну». Помер у місті Родосто. 29 жовтня 1906 року прах Ракоці Ференца ІІ було перенесено на батьківщину у м. Кошице, Словаччина, і перепоховано у крипті собору Святої Єлизавети. Провідний програміст музею - В. В. Габорець, Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Saturday, March 13, 2021
Ми використали менш відомий портрет Ференца Ракоці II з замку 16-го століття в місті Шарошпоток (Sárospatak), що є об'єктом Світової спадщини Юнеско. Сам портрет був написаний в 1896 році до святкування Тисячоліття Угорщини (підписаний як László F.).
На портреті граф Ференц Ракоці II одягнений в обладунки під темно-червоним плащем, обробленим горностаєм і закріпленим ювелірною застібкою, має орден Золотого руна на шиї, рукавиці золотого кольору та церемоніальну булаву у правій руці.
Ференц ІІ Ракоці - князь Трансільванії, граф Валахський, керівник антигабсбурзької національно-визвольної війни 1703 - 1711 років. Останній старший представник династії Ракоці, син Ференца І Ракоці та Ілони Зріні. Ференц Ракоці одружився у вересні з 1694 року в Кельні з князівною Кароліною Амалією Гесенською-Рейнфальс, був батьком чотирьох дітей. Володів Мукачівським замком та вів міцну дружбу з володарем Ужгородського замку - Міклошем Берчені та його дружиною Крістіною Чакі. Разом з Берчені вони вели антигабсбурзьку національно-визвольну війну угорського населення. Після поразки війни у 1711 році Ференц Ракоці переховувався в Данцігу під ім'ям графа Шарош. Деякий час жив у Московії, Франції, а надалі переїхав до Стамбулу. На чужині він перебував зі своїми друзями - Міклошем Берчені і його жінкою Крістіною Чакі.
Цікава ситуація сталась з графом у день смерті Крістіни Чакі. Слуги родини Берчені повідомили Ференца ІІ Ракоці, що графиня помирає. Князь негайно прийшов до будинку графів. Але Міклош його не зустрів. Виявилося, що він, як завжди у цей час, спав. І слуги не сміли його будити. Тож до ліжка Крістіни Чакі підійшов лише князь Ракоці, і він був останній, хто втішав графиню, тримаючи її за руку.
Написав Ференц ІІ «Мемуари про угорську війну». Помер у місті Родосто. 29 жовтня 1906 року прах Ракоці Ференца ІІ було перенесено на батьківщину у м. Кошице, Словаччина, і перепоховано у крипті собору Святої Єлизавети.
Провідний програміст музею - В. В. Габорець,
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Граф Міклош Берчені - цифрова реконструкція портрету технологіями "штучного інтелекту"
Граф Міклош Берчені - цифрова реконструкція портрету технологіями "штучного інтелекту"Ми реконструювали портрет Графа Міклоша Берчені використовуючи два його портрети. Один із них був написаний ще за життя цієї історичної постаті, інший був створений пізніше художником Jakobey Károly (1826-1891). Оскільки в історичному варіанті портрету показано лише напів-профіль, то його подальші історичні реконструкції пробували це виправити. Саме тому після ретельної цифрової реставрації обидвох портретів в Adobe Photoshop ми їх об'єднали так, що на історичний варіант наклали відтворене пізнішим художником обличчя героя. Далі ми "оживили" портрет за допомогою алгоритму на основі технології "штучного інтелекту". Міклош Берчені - відомий угорський граф, один з лідерів антигабзбурської національно-визвольної боротьби 1703 - 1711 років. Свого часу Міклош Берчені разом зі своєю другою дружиною Крістіною Чакі 13 років володів Ужгородським замком. У 1689 році Берчені отримав від імператора Леопольда І Габсбурга графський титул. Після смерті першої дружини Крістіни Другет став жупаном комітату Унг та отримав у володіння Ужгород. У 1694 році одружився вдруге — із Крістіною Чакі. Був активним політичним і військовим діячем. Після програшу антигабсбурського повстання у 1711 році змушений був покинути свої володіння і втік до Речі Посполитої, а згодом переселився до Османської імперії де султан Ахмед ІІІ надав йому, Крістіні Чакі та Ференцу Ракоці ІІ притулок у місті Текірдаг. Помер Міклош Берчені 6 листопада 1725 року. У 1906 році тіло Берчені було перепоховано у соборі святої Єлизавети Угорської в Кошіце. Провідний програміст - В. В. Габорець, Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Tuesday, March 9, 2021
Ми реконструювали портрет Графа Міклоша Берчені використовуючи два його портрети. Один із них був написаний ще за життя цієї історичної постаті, інший був створений пізніше художником Jakobey Károly (1826-1891). Оскільки в історичному варіанті портрету показано лише напів-профіль, то його подальші історичні реконструкції пробували це виправити. Саме тому після ретельної цифрової реставрації обидвох портретів в Adobe Photoshop ми їх об'єднали так, що на історичний варіант наклали відтворене пізнішим художником обличчя героя. Далі ми "оживили" портрет за допомогою алгоритму на основі технології "штучного інтелекту".
Міклош Берчені - відомий угорський граф, один з лідерів антигабзбурської національно-визвольної боротьби 1703 - 1711 років. Свого часу Міклош Берчені разом зі своєю другою дружиною Крістіною Чакі 13 років володів Ужгородським замком. У 1689 році Берчені отримав від імператора Леопольда І Габсбурга графський титул. Після смерті першої дружини Крістіни Другет став жупаном комітату Унг та отримав у володіння Ужгород. У 1694 році одружився вдруге — із Крістіною Чакі. Був активним політичним і військовим діячем. Після програшу антигабсбурського повстання у 1711 році змушений був покинути свої володіння і втік до Речі Посполитої, а згодом переселився до Османської імперії де султан Ахмед ІІІ надав йому, Крістіні Чакі та Ференцу Ракоці ІІ притулок у місті Текірдаг. Помер Міклош Берчені 6 листопада 1725 року.
У 1906 році тіло Берчені було перепоховано у соборі святої Єлизавети Угорської в Кошіце.
Провідний програміст музею - В. В. Габорець,
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
Графиня Крістіна Чакі - Цифрова реставрація портрету технологіями "штучного інтелекту"
Графиня Крістіна Чакі - Цифрова реставрація портрету технологіями штучного інтелектуМи відреставрували фото 1903 року з портрету Графині Крістіни Чакі. Для цього ми використали декілька алгоритмів на основі "штучного інтелекту". Так "машинне бачення" розмалювало (додало кольори) чорно-білий варіант портрету, додало деталі пензля художника на периферії портрету, збільшило та додало чіткості зображення та створило анімацію обличчя (ніби воскресивши її). Таким чином, ми скористалися 4-ри алгоритми обробки зображень треновані на штучному інтелекті від 4-х різних виробників програмного забезпечення. Фінальний результат ми обробляли та компонували в Adobe Photoshop та Premiere Pro. Крістіна Чакі - угорська графиня, відома жінка свого часу, друга дружина Міклоша Берчені, яка була на 11 років старшою за чоловіка. Після одруження сімейна пара своїм родинним гніздом обрала Ужгородський замок, який перетворила на великосвітський центр культурного і політичного життя кінця XVII — початку XVIII століть. Володіла замком пара 13 років. За їх часів Ужгородський замок зажив найбільшого свого розквіту. На правах господарки Крістіна регулярно проводила бали, світські прийоми та деякі офіційні урочистості. Померла Крістіна Чакі у квітні 1723 року в Текірдазі. Поховали її у Стамбулі, в єзуїтській церкві, що знаходилася під патронатом французьких королів, біля знаменитої Ілони Зріні.
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Monday, March 8, 2021
Ми відреставрували фото 1903 року з оригінального портрету Графині Крістіни Чакі. Для цього нами використано декілька алгоритмів на основі "штучного інтелекту". Так "машинне бачення" розмалювало (додало кольори) чорно-білий варіант портрету, додало деталі пензля художника на периферії портрету, збільшило та додало чіткості зображення та створило анімацію обличчя (ніби воскресивши її). Таким чином, ми скористалися 4-ма алгоритмами обробки зображень треновані на штучному інтелекті від 4-х різних виробників програмного забезпечення. Фінальний результат ми обробили та компонували в Adobe Photoshop та Premiere Pro.
 |
| Графиня Крістіна Чакі - фото 1903 року з оригіналу її портрету |
Крістіна Чакі - угорська графиня, відома жінка свого часу, друга дружина Міклоша Берчені, яка була на 11 років старшою за чоловіка. Після одруження сімейна пара своїм родинним гніздом обрала Ужгородський замок, який перетворила на великосвітський центр культурного і політичного життя кінця XVII — початку XVIII століть.
Володіла замком пара 13 років. За їх часів Ужгородський замок зажив найбільшого свого розквіту. На правах господарки Крістіна регулярно проводила бали, світські прийоми та деякі офіційні урочистості.
Померла Крістіна Чакі у квітні 1723 року в Текірдазі. Поховали її у Стамбулі, в єзуїтській церкві, що знаходилася під патронатом французьких королів, біля знаменитої Ілони Зріні.
Провідний програміст музею - В. В. Габорець,
Зав. сектору археології відділу історії та краєзнавства - О. Ю. Шумовська
З Міжнародним жіночим днем!
Шановні жінки! Щиро вітаю Вас з святом весни – Міжнародним жіночим днем 8 Березня! Бажаю міцного здоровʹя, успішного подолання сучасних, загрозливих для життя викликів, великого щастя й радості та стабільних успіхів у праці.
Гідного рівня життя Вам та чудового весняного настрою. Даруйте відвідувачам музею усмішки й настрій приходити до нас знову з рідними, близькими та друзями. Цінуйте й наповнюйте радістю кожну мить, кожну годину, кожен день Вашого земного життя.
Добра й удачі Вам і Вашим рідним.
В. о. директора музею Делеган М. В.
Збори трудового колективу
5 березня відбулися загальні збори трудового колективу музею. На зібранні було висунуто три кандидатури для включення до складу конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора комунального закладу.
Всесвітній день дикої природи
У третій день весни багато країн відзначають Всесвітній день дикої природи. Саме 3 березня 1973 року у м. Вашингтоні була прийнята Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Виконання CITES повинно сприяти усуненню економічної зацікавленості в процесі використання дикої флори і фауни шляхом обмеження їхнього переміщення за межі країн, які є ареалом їхньої ж географічної популяції. Учасниками конвенції є 180 держав, а 14 травня 1999 року до них приєдналася й Україна. Цей день являє собою унікальну можливість ознайомитися з красою і розмаїттям форм дикої природи, а також підвищити свідомість та розуміння необхідності збереження видів дикої флори та фауни.
25 лютого наукові співробітники сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького провели екскурсію берегом Ужа для учнів 2 В класу ЗОШ №5 (класний керівник Кияк Л. І.). Дітки досліджували диких птахів, які давно облюбували річку. Під час прогулянки юні дослідники дізналися про величних лебедів-шипунів, які часто прилітають на річку, про крижнів – постійних мешканців Ужа. За ними вони мали можливість навіть спостерігати. Довідалися про рибалочку – одну з найкрасивіших пташок, яка часто полює на березі напроти їхньої школи, про бакланів великих, малих білих чепур та червонокнижного лелеку чорного. Час від часу на Ужі можна побачити пірникозу малу, гуску білолобу, шилохвоста, а на початку 2021 року поряд із крижнями та лебедями плавали крехи великі.
Після короткої інформації учні взяли участь у змаганні: хто з них краще знає птахів. Вони поділилися на 3 команди: Рибалочки, Лебеді та Лелеки і виконували певні завдання: розгадували ребуси, вгадували птахів, шукали правильні відповіді у тестах, відповідали на питання вікторини. Завдання для кожної команди відрізнялися, тому, відповідаючи на питання, учні ще й ділилися корисною інформацією зі своїми однокласниками. В результаті змагання найкращими знавцями птахів річки Уж виявилася команда «Рибалочки», а команди «Лебеді» та «Лелеки» були визнані кращими знавцями птахів річки Уж.
Дітки весело й пізнавально провели час і обіцяли дбайливо відноситися до навколишнього середовища, адже Природа дає нам і чисте повітря, їжу, сировину для різних потреб і позитивні емоції.
Підписатися на:
Дописи (Atom)