Музейна ікона. Ікона «Святий Рівноапостольний Князь Володимир»

Ікона «Святий Рівноапостольний Князь Володимир»
Кінець ХІХ – початок ХХ століття
Дерево, фарба, оксамит
Розмір 30,8 х 26 см

    Ікона поповнила колекцію Закарпатського краєзнавчого музею в 1988 р.

    28 (15) липня християни східного та західного обряду відзначають свято Рівноапостольного Князя Володимира. Цього ж дня святкують День Хрещення Київської Русі та День Української Державності. 

    Володимир Святославович (960(3) – 1015) – київський князь, хреститель Київської Русі (988), син київського князя Святослава, онук княгині Ольги, засновник династії Володимировичів. Князь Володимир Великий значно розширив та укріпив кордони Київської держави, збудував Десятинну церкву, першим з князів почав карбувати золоті монети. Він використовував власний знак «тризуб» – Знак Княжої Держави Володимира Великого, який з 1992 р. став Держаним гербом України.

    Володимир Великий шанується християнами східного та західного обряду і канонізований католицькою та православними церквами як рівноапостольний святий. На іконах Володимир зображується у пишному одязі, на голові в нього корона або князівська шапка, а в руці – хрест, який є символом хрещення країни. 

    У рамках проекту «Музейна ікона» відвідувачі зможуть оглянути ікону «Святий Рівноапостольний Князь Володимир» у експозиції «З історії духовної культури Закарпаття» (Каплиця Ужгородського замку) з 28 липня по 27 серпня.

До Дня Української Державності

    28 липня 2023 року  український народ вдруге відзначає День Української Державності, встановлений указом Президента України від 24 серпня 2021року.

    День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Київської Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна демократична держава.

    Ознаки успішної державності є втілене право нації на незалежність, ефективний державний апарат і дієздатний військо, система юридичних норм,  міжнародне визнання держави та її права ідентифікації в світі.

Історія українського державотворення сягає своїми витоками від Руської середньовічної держави, центром якої був Київ. Саме Київська Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом Герб, грошова одиниця, а головне, Київ як політичний і культурний центр України.

    Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Київської Русі. Прийняте в 988 році християнство, стало для України цивілізованим вибором. Традиції Київської Русі у розбудові загальноєвропейського культурно – релігійного простору продовжили Галицько – Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропацького, Карпатська Україна та сучасна Незалежна Україна.

    Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом Августином Волошином. Державні атрибути вона прийняла від УНР.

    24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення Незалежності України, який став початком відліку сучасної державності.

    День Української Державності нероздільно пов’язаний із розвитком війська та військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів — русичів, козаків, січових стрільців, вояків УПА. Сучасні Збройні Сили України, стримуючи агресора – рашистську росію, захищаючи суверенітет і незалежність Української держави доводять, що українці як на фронті, так і в тилу – народ - військо.

    Державними Символами України є Державний Герб, Державний Гімн, Державний Прапор.

    Державний Герб - Тризуб є нашим давнім символом. Сьогодні наше суспільство об’єднує той же знак, що об’єднував і Київську Русь. Ми є спадкоємцями Київської Русі, Тризуба Володимира Великого. Державний Герб –це символ, що презентує країну, як суверенну незалежну державу. Він зображується на офіційних документах, печатках, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ.

    Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року, Тризуб, як малий Державний Герб, затверджений 19 лютого 1992 року Постановою Верховної Ради України. Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави.

    В експозиції музею багато експонатів з атрибутикою Української держави. Зокрема, в експозиції історії Карпатської України представлені державні символи молодої республіки, затверджені на засіданні Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року. Тут же представлена історична фотографія «Осв’ячення Українського Національного Прапора біля храму села Ставне Великоберезнянського округу» Августином Волошиним, 14 січня 1939 р.

    В експозиції «Коли гримлять гармати, музи мовчать» значна кількість експонатів із зображенням державних символів України присвячена подіям Революції Гідності, АТО, ООС та російсько - української війни 2022 - 2023 років. Представлено художній стенд із всіма атрибутами держави: Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн України. На стінах шість прапорів учасників Євромайдану, воїнів – визволителів Української Армії. Один із прапорів значно пошкоджений, обгорілий, якого бійці знайшли всередині знищеного ворогом танка.

    На стендах велика кількість історичних фотографій, які зображають події Революції Гідності та історичні моменти війни, де серед героїв бачимо багато українських прапорів. 

    Велике захоплення у відвідувачів музею викликає захисне спорядження, виготовлене  вручну учасниками Євромайдану. Серед них великий дерев’яний щит, на якому кольорове зображення Тризуба. Не можна без сліз дивитися на один  дитячий малюнок. Він обгорілий, пошкоджений із плямами запеченої людської крові. На малюнку такі слова: «Слава Україні! Героям Слава!

В усьому світі кожен зна,

Батьківщина лиш одна,

У нас вона одна єдина

Наша славна Україна!

Любіть Україну!».

    Ще один цікавий експонат музею — дитячий подарунок, виготовлений в кольорах українського прапора з написом «Слава Україні!». Його виготовили учні Мукачівської школи незрячих дітей для продажу, щоб допомагати Українській Армії. Таку країну ніколи не здолати!

    Український народ зустрічає День Української Державності з вірою в скору і близьку Перемогу. Молимося за здоров’я наших воїнів – визволителів і чим скоріше чекаємо їх у рідні домівки.

Слава Україні!
 Героям Слава!

Орос І.І. — зав. відділу історії Карпатської України,
меморіальної кімнати - музею А. Волошина,
Меморіального комплексу «Красне поле».

Науково-освітній захід до Дня Української Державності

    28 липня Україна відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента від 24 серпня 2021 року з метою утвердження понад тисячолітніх традицій державотворення.

Початки цього процесу сягають періоду середньовічної держави – Київської Русі. Коли у 988 році київський князь Володимир приймає християнство державною релігією Русі, то визначає цивілізаційний розвиток наших земель на подальші роки. Тому недивно, що ці два свята відзначаються в Україні одночасно.

Про основні етапи державотворення та історичні обставини прийняття християнства в Київській Русі говорила із військовослужбовцями строкової служби військової частини А1778 міста Ужгорода старший науковий співробітник музею Вероніка Петрушка 27-го липня в рамках науково-освітнього заходу, присвяченого Дню Української Державності.

          Державність – це не просто історичний процес, шлях до власної держави, але і уособлення волі нації до самовизначення, в основі якої історичний досвід народу, його менталітет та правові традиції. Тому у це свято ми також згадуємо усіх, хто активно долучився до українського державотворення та ті зусилля, які були докладені, щоб Україна існувала як вільна і незалежна держава. 

Старший науковий співробітник В. Петрушка

Онлайн-виставка до Дня медика – «З історії акушерської школи в Ужгороді»

    У календарі професійних та державних свят є одна дата, оминути яку важко. Послугами людей, які присвятили своє життя цій професії, користувався кожен. І це й не дивно. Адже лікарі супроводжують нас усе життя – від народження й до самої смерті. Зараз до них звернутися може кожен, а кількість медичних спеціальностей і напрямів вражає. А ще якихось 100 років тому користуватися послугами служителів Гіппократа міг не кожен. Ба більше – їх боялися, при появі в селі жителі втікали, а зверталися до них лише за величезної потреби. Навіть народжувати намагалися вдома, користуючись послугами баб-повитух. Влада намагалася зробити так, щоб лікарям більше довіряли, зверталися до медичних закладів по допомогу. Це б дало можливість попередити спалах епідемій, покращити стан здоров’я населення та навіть вести перепис жителів того чи іншого населеного пункту. Один з напрямів медицини, який мав цьому сприяти, було акушерство та гінекологія.

    Не були винятком і можновладці Підкарпатської Русі (назва Закарпаття у складі Чехословаччини у 1919-1939 рр.) та Ужгорода зокрема. У 1930 р. було збудовано новий корпус лікарні на вулиці Капушанській, який слугував одночасно і пологовим будинком, і школою для майбутніх акушерок, і лікарнею, де займалися «жіночими хворобами». Історії відкриття цього закладу й присвячено цю онлайн-виставку.

Музею подароване давнє венеційське дзеркало XVIII ст.

🪞Давнє венеційське дзеркало XVIII століття, подароване музею Ігорем Христенком, знайшло своє гідне місце в експозиції...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Вівторок, 25 липня 2023 р.

Договір між нашим музеєм та УжНУ про співпрацю у науковій, навчальній, науково-дослідницькій та лекційно-репрезентативній діяльності

🤝 Між Закарпатським обласним краєзнавчим музеєм ім. Т. Легоцького, в особі директора Шумовської Ольги, та Факультетом...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Понеділок, 24 липня 2023 р.

Маловідома частина території фортеці Ужгородського замку

Ми вирішили показати всім поціновувачам історії Ужгородського замку надзвичайно маловідому частину території фортеці (з...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Пʼятниця, 21 липня 2023 р.

МУЗЕЙНИЙ АРХІВ КАРОЯ МЕЙСАРОША ПОПОВНИВСЯ НОВИМ РУКОПИСОМ

МУЗЕЙНИЙ АРХІВ КАРОЯ МЕЙСАРОША ПОПОВНИВСЯ НОВИМ РУКОПИСОМ 20 липня 2023 року виповнюється 202-ий рік від дня...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 19 липня 2023 р.

Вшановуємо 78 роковини з дня смерті Президента Карпатської України, Героя України (посмертно) – о.Августина Волошина

✝️ "Коли агенти "Смершу" відвозили отця Августина Волошина до тюрми Лєфортово, він молився. А тоді агент Шибайлов...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 19 липня 2023 р.

Виставка «Комунізм = Рашизм»

Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького долучився до дуже важливої і вартої в наш час...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Середа, 19 липня 2023 р.

Венеційське дзеркало - XVIII ст. – у подарунок музею

🪞Венеційське дзеркало - XVIII ст. – у подарунок нашому музею! За останні два роки до фондів Закарпатського обласного...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Вівторок, 18 липня 2023 р.

Нові фотозони в Ужгородському замку

Валентин Віллашек – майстер художнього литва

Статуетка собачки (притискач для паперу). ХІХ ст.
Із колекції Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького

    Щорічно в третю неділю липня Україна відзначає День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості. У 2023-му році свято припадає на 16 липня. Професія металургів і гірників одна є однією з найважчих та найдавніших. Металургам та ливарникам ми зобов’язані не тільки безліччю прогресивних досягнень у металургійній галузі, а й багатою культурною спадщиною. 

   Розквіт художньо-побутового литва на Фрідешівському та Шелестівському залізоробних заводах пов'язують з іменами двох скульпторів-модельєрів: Валентина Віллашека та Андраша Шоссела. Хронологічно першим почав працювати на мукачівських заводах Віллашек (Willaschek) (1810 – 1886).

Печатка нотаря с. Фрідешево. 1844 р.

   Багато дослідників у своїх працях певну увагу приділяють цьому відомому скульптору, з яким пов'язують появу та розквіт художньо-декоративного литва у нашому краї. Окремо хочеться відзначити дослідження Ласло Пустаї, Людвіга Філіпа, Михайла Біланича та Сергія Мільчевича.

   Припускають, що рід Віллашека походить із Чехії або Німеччини. І на сьогоднішній день це прізвище найбільш поширене саме у цих країнах. Валентин Віллашек був одружений на Юдіті Паворіс (Pavorisz). За віросповіданням він був римо-католик, а дружина протестантка. У шлюбі в них народилося восьмеро дітей. Всі діти були хрещені в Мукачівському римо-католицькому соборі про що є записи у Книзі реєстрації актів про народження за 1827 – 1863 рр.. Також у метричній книзі є відомості про те, що він довгий час був наглядачем Фрідешівського залізоливарного заводу.

Тарілка декоративна. Скульптор В. Вілашек. Шелестівський залізо-ливарний завод.
Перша половина ХІХ ст.

   Угорський дослідник Ласло Пустаї доводив, що виробництво розп’ять, прес-пап’є, чорнильниць, свічників, рам для картин, десертних тарілок, підставок могло з’явитися після появи в 1834 р. у Мукачеві формувальника й скульптора В. Вілашека, який привіз з Німеччини ряд моделей. Міграція моделей серед ливарних заводів у той час була поширеним явищем. Вони переходили не лише від провідних заводів до провінційних, а й мігрували серед підприємств одного рівня в певному регіоні. Так, ажурні десертні тарілки виготовлені на мукачівських заводах, аналогічні тим, що вироблялися в Гляйвіці та Берліні. 

   Багато ливарних виробів, хоча й схожі на німецькі взірці, однак не є їх точними копіями, а змодельовані заново. Цю складну операцію міг виконати тільки модельєр, обізнаний з методом пустотілої заливки, який мав практику зокрема на німецьких заводах. Науковці припускають, що Віллашек практикував на провідних ливарних підприємствах того часу. Взявши за основу німецькі аналоги, він вносив суттєві зміни, які вимагали виготовлення нової моделі. Поряд з цим ним було виготовлено багато власних взірців. 

Фігурка лежачої собаки. «Відпочиваюча собака».
Прес-папє. Фрідешівський залізо-ливарний завод.
Скульптор-модельєр В. Віллашек. ХІХ ст.

   Зростаюче виробництво художньо-декоративного та побутового литва стало можливим завдяки перебудові в 1830 –1832 роках доменної печі в Шелестові, яка внаслідок реконструкції почала працювати на кам’яному вугіллі й досягла висоти 22 фути (6.7 метра). В той же час спорудили ливарний цех разом із формувальною та столярно-модельною майстернею й спеціальним сушильним цехом.

   Серед робіт В. Віллашека особливе місце займають декоративні ажурні тарілки (1835), підсвічник з Амуром (1836), Варвікська ваза (1840), плакетки із зображенням святих Петра і Павла (1840), підсвічники з жіночими фігурами (1840 – 1849), підставки для годинників (1840 – 1849) тощо. Більшість його виробів знаходяться в музейних та приватних колекціях Угорщини, Чехії та Словаччини. Окремі роботи майстра можна побачити в еспозиціях Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького. Це декоративна тарілка, підсвічники та мала пластика (фігура лежачої собаки, лежачого оленя, сидячого лева, статуетка собаки). Останні використовували для притискання документів або паперу. До відомих виробів майстра належать свічники, відлиті у 1840 – 1850 роках. Серед них свічник‐канделябр посріблений, дворамний у вигляді жіночої фігурки з крилами; свічник, основа якого відлита у вигляді скульптурної фігурки хлопчика, який тримає на голові основу чаші; свічник, що зображує фігуру жінки, яка опущена на ліве коліно.

Підсвічник. ХІХ ст. Із колекції Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького

   Протягом 1835 – 1850 pоків скульптором було виготовлено чимало високохудожніх виробів у стилі малої пластики. При цьому високий професійний рівень та неабияка майстерність автора стають відомими далеко за межами краю. Низка його виробів, виготовлених в цей час, сформували окремий стиль – «обличчя» підприємства. Скульптор-модельєр намагався перенести багатство античної пластики у світ побутових предметів, підняти їх до рівня художніх виробів. Відомий угорський дослідник залізо-ливарної справи Ласло Пустаї стверджував, що появу ранньої готики у німецькому художньо-декоративному литві пов'язують з іменем Фрідріха Шінкеля, а в Угорщині з іменем Валентина Віллашека, принаймні у галузі прикладного мистецтва. Підтвердженням є його витончена пропорційна Мадонна – перший зразок ранньої готики в Угорщині, виготовлений з чавуну та чудові розп'яття, виготовлені у 1835 – 1843 роках.

Лист-запрошення графа Е. Шенборна барону
Ж. Перені на урочистості з нагоди нагородження
Фрідешівського залізо-ливарного заводу
золотою медаллю. 1843 р.

   Його високохудожні вироби з чавуну на Угорській промисловій виставці, що проходила у Будапешті у 1842 та 1843 роках двічі діставали високе визнання. В угорському журналі «Tűkör» (Дзеркало) за березень 1967 р. вміщено дві світлини, на одній із них зображено вишукану чавунну вазу на іншій – медаль якою було відзначено цей витвір. Оцінюючи високохудожні вироби мукачівських заводів, Лайош Кошут відмічав, що вони нічим не поступаються закордонним аналогам і найвищу нагороду – Золоту медаль Угорського промислового товариства отримали цілком заслужено. Вислів Кошута стосувався насамперед виробів Вілашека. Чавунна копія золотої медалі нагорода Угорського промислового товариства у 1842 р., відлита на Фрідешівському заводі, зберігається в Угорському національному музеї. У колекції Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького зберігається лист-запрошення графа Е. Шенборна барону Ж. Перені на урочистості з нагоди нагородження Фрідешівського залізо-ливарного заводу. Ласло Пустої згадує, що зберігся перелік виробів представлених на виставці 1843 р. Всього до Пешта було привезено 479 найкращих взірців залізо-ливарних виробів які представляли мукачівські заводи.

   П'ятнадцятирічний період роботи Віллашека вважають першим розквітом ливарного виробництва на мукачівських заводах. На посаді скульптора-модельєра ним було виготовлено близько 60 моделей, на основі яких на Шелестівському заводі виготовляли чудову продукцію, яка реалізовувалася на внутрішньому ринку та експортувалася за кордон. Він працював скульптором до 1849 р. після чого зайняв посаду ливарного майстра.

Михайло Джахман – завідувач відділу

експозиційної та науково-методичної роботи

Декларація про державний суверенітет України сформувала передумови незалежності України

    16 липня 2023 року виповнюється тридцять третя річниця прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет. В новій історії України – це вагома подія державотворчих процесів в нашій державі.

    Зростання громадської активності українського суспільства в кінці 80-х років виявилося у бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії. Усе це радикально вплинуло на свідомість населення, стала поштовхом до боротьби за свободу, демократію і незалежність.

    Поступово відкривалася правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як Українська революція 1917 – 1921 рр., масовий штучний голод 1921 – 1923 рр., геноцид українського народу – Голодомор 1932 – 1933 рр., насильницька колективізація, сталінські репресії, заборона діяльності греко – католицької церкви, діяльність ОУН та збройна боротьба УПА тощо.

    Виявом політичної активності населення, розгортання національно – визвольного руху українського народу стали численні мітинги, тисячні масові акції. 21 січня 1990 року між Києвом і Львовом був утворений «живий ланцюг» - «Українська хвиля». Ця подія мала резонанс у всіх областях України. Вона закріплювала в свідомості громадян республіки ідею непорушної єдності українських земель, відновила в пам’яті народу національну символіку. 

    Про ці вікові події нам нагадують експонати музею. Багатотисячні мітинги на вимогу легалізації діяльності греко-католицької церкви. В містах і селах області відбувалися чисельні акції на заборону будівництва радянського монстра – Пістрялівської РЛС. В області, як і по всій країні зароджувались нові демократичні партії, рухи, національно-культурні товариства.

    На фоні таких бурхливих подій 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію по державний суверенітет України, якою було проголошено намір народу України самостійно вирішувати свою долю.

    Державний суверенітет України Декларація характеризувала як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади-республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

    Основний принцип державотворення в республіці – «Україна самостійна у вирішенні будь яких питань свого державного життя».

    3 серпня 1990 року з метою виконання положень Декларації було ухвалено закон «Про економічну самостійність України».

    В експозиції музею чисельні відвідувачі мають можливість побачити вже історичні світлини багатолюдних мітингів в Ужгороді на площі Театральній до Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Тут ж фото людського моря напередодні Дня незалежності України через рік, в кінці липня 1991 року. 

    Бурхливі політичні події в країні та області, а також прийняття Декларації про державний суверенітет прискорили проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року та створення самостійної української держави – України.

    Сьогодні героїчний український народ в черговий раз виборює своє право жити у власній державі в колі дружніх європейських країн ісповідуючи демократію, гуманізм і справжні людські цінності. Віримо Збройним Силам України, непохитному духу українського народу і віримо в близьку Перемогу.  

Слава Україні!

Героям Слава!

Орос І.І. – зав. відділом історії Карпатської України,
меморіальної кімнати – музею А. Волошина,
меморіального комплексу «Красне поле».  

За перше півріччя 2023 року в Меморіальному парку "Красне поле" побувало майже двадцять тисяч відвідувачів.

👉 За перше півріччя 2023 року в Меморіальному парку "Красне поле", філіалі Закарпатського обласного краєзнавчого музею...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Субота, 15 липня 2023 р.

Історичну реконструкцію гармати на бастіоні Ужгородського замку доповнено репліками кам'яних ядер

👉 Історичну реконструкцію гармати на бастіоні Ужгородського замку доповнено репліками кам'яних ядер. В нашому музеї продовжуються роботи по відновленню атмосфери стародавньої фортеці над Ужем.

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Пʼятниця, 14 липня 2023 р.

В Ужгородському замку завершили монтаж нових історичних реконструкцій - реплік стародавньої зброї в нещодавно відкритій локації: "Середньовічний Шоу-Рум"

⚔️🛡️ В Ужгородському замку, Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького завершили монтаж нових...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Четвер, 13 липня 2023 р.

Роботи по розчистці мурів Ужгородського замку

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Понеділок, 10 липня 2023 р.

Музей продовжує роботу над брендовою сувенірною продукцією

Наш музей продовжує роботу над брендовою сувенірною продукцією, яка створюється з метою популяризації Ужгородського...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Понеділок, 10 липня 2023 р.

Протягом першого півріччя 2023 року в Ужгородському замку побувало понад 70000 відвідувачів

📈🏰🏛️ Протягом першого півріччя 2023 року в Ужгородському замку, Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т....

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Неділя, 9 липня 2023 р.

Агенція ALIVE - Культурний Центр Ужгорода провела "Денну вечірку в стилі Джоджо для фанатів к-поп та аніме в Ужгороді

В Ужгородському замку агенція ALIVE - Культурний Центр Ужгорода провела "Денну вечірку в стилі Джоджо для фанатів к-поп та аніме в Ужгороді".

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Субота, 8 липня 2023 р.

Візит міжнародної фотокореспондентки в Ужгородський замок

📸🏰 Візит міжнародної фотокореспондентки в Ужгородський замок. Kasia Strek - відома фотокореспондентка американських та...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Четвер, 6 липня 2023 р.

Щороку працівники служби ДСНС проводять складні роботи по очищенню мурів фортеці від рослин-шкідників

🏰 Перлина стародавньої архітектури міста, Ужгородський замок, потребує дбайливого піклування задля збереження її для...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Четвер, 6 липня 2023 р.

Майстер-клас «Намалюй свою екоторбинку»

    3 липня у Всесвітній день без поліетилену наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства організували для дітей цікавий майстер-клас із малювання на полотняних торбинках. Основною метою заходу було привернути увагу молодшого покоління до проблем забруднення нашої планети пластиком та відходами з поліетилену.

    Найперше, що може зробити кожен із нас – це зменшити кількість пластику в своєму житті: обмежити використання одноразового посуду, замість поліетиленових пакетів користуватися полотняним мішечками, торбинками, тощо. Старший науковий співробітник сектору природи Руслана Джахман розповіла про вплив пластику та поліетилену на довкілля. Потім всі подивилися повчальний мультфільм і повчилися сортувати сміття за допомогою лепбуків «На шляху до ZERO WASTE», який створили колеги із Інституту еколого-релігійних студій. Основними принципами «ZERO WASTE» є: відмова від зайвого, повторне використання, сортування та переробка.

    Після наукової частини всі учасники мали можливість проявити свою фантазію й розмалювати власну сумку, яку можна використовувати для походів у магазин чи в бібліотеку.

    Наукові співробітники сектору природи відділу історії та краєзнавства вдячні Інституту еколого-релігійних студій за надані полотняні торбинки та розмальовки «Пригоди Степана в Квадратляндії».

«Літописець закарпатського спорту»

1. Стаття Василя Федака «Спорт у Японії» надрукована у журналі «Пчǒлка». 1931 р.

    Щороку 2 липня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день спортивного журналіста (World Sports Journalists Day). Свято започатковане у 1995 році, з ініціативи Міжнародної асоціації спортивної преси. У цей день у 1924 році в Парижі була створена Міжнародна асоціація спортивної преси (International Sports Press Association, AIPS), яка сьогодні об’єднує майже півтори сотні національних спілок журналістів. (фото 1)

Василь Федак (1911-1991)

    У цей день хочеться згадати про відомого спортсмена, спортивного журналіста, історика – Василя Федака. Багато дослідників історії спорту та журналістів заслужено називають його «літописецем закарпатського спорту». (фото 2)

3. Колективне фото перед футбольним матчем між командами СК «Русь» (Ужгород)
та СК «Вранов» (Вранов, Словаччина). 1936 р.

    Народився Василь Федак 15 вересня 1911 р. в Ужгороді у сім’ї робітника лісопилки. Навчався у початковій школі, а з 1921 р. – в Ужгородській гімназії. З дитячих років почав захоплюватися та знайомитися з спортом. Був учасником спортивних товариств «Сокол» та «Пласт». З-поміж інших видів спорту молодого Федака найбільше приваблював футбол. Вирішальним в цьому плані став матч між об’єднаними ужгородськими командами УГК (Ужгородський гімнастичний клуб) та ЧсСК «Ужгород» (Чехословацький спортивний клуб «Ужгород») з однієї сторони і збірною Чехословаччини з другої. Захопившись грою голкіпера УГК Йожефа Кореня він дав собі слово стати воротарем. Його мрія збулася: 14 років поспіль у воротах другої та першої команд СК «Русь» захищав честь закарпатського футболу. У 1933 та 1936 рр. він у складі команди ставав чемпіоном Словаччини. (фото 3)

4. Перша стаття Василя Федака «Про спортовий клуб
«Русь» надрукована в журналі «Пчǒлка». 1929 р.

5. Стаття Василя Федака «З життя Союзу підкарпатських
студентів у Празі». Журнал «Пчǒлка». 1931 р.

    Вже будучи гімназистом, почав захоплюється журналістикою, як наслідок з’являються його замітки про пластове життя краю. Перша стаття на спортивну тему «Про спортовий клуб «Русь» надрукована в журналі «Пчǒлка» за 1929 рік.. (фото 4) З 1930 р. Василь Федак стає постійним дописувачем цього журналу. Поступово від заміток про спортивне життя в Ужгороді він піднімає питання про наболілі проблеми у фізичному вихованні. У 1930 – 32 рр. Василь Федак навчався на філологічному факультеті Карлового університету в Празі. Тут він і надалі брав активну участь у спортивному та громадському житті. Друкується в альманасі підкарпатських студентів, виступає ініціатором створення спортивного університетського товариства. (фото 5)

    Після служби в чехословацькій армії, поєднуючи вчительську та тренерську роботу, весь вільний час він віддавав журналістиці. У періодичних виданнях 1930–1940-их рр. постійно з’являлися матеріали Василя Федака на спортивну тематику, що говорить про надзвичайну працьовитість та обдарованість цієї людини. Журнали «Пчǒлка», «Учительський голос», газети «Свобода», «Нова Свобода», «Карпатська правда», «Наш путь», «Українське слово», «Земля і воля», «Неділя», «Русскоє слово», «Русская правда», «Русский народный голосъ», «Kárpáti hirado» – ось неповний перелік видань, які друкували його статті. А в кінці 1920-их рр. він видавав спортивну пластову газету «Домівка». 

    В окремих виданнях Василь Федак вів постійні спортивні рубрики. Наприклад: у журналі «Пчǒлка» під рубрикою «Спорт» підписано «Проводить В. Федак», а в «Новій Свободі» –«Редагує В. Федак». Його статті з’являлися не тільки під власним прізвищем, але й під різними псевдонімами: Петро Копанський, Водяник, Ведучий, Друг спорту, а також під криптонімами: ВК, ВФ, Б, М, Е, (В – К), (В. К.), – ВК– , - дак. За період до 1944 р. Василь Федак написав та опублікував понад 300 статей на спортивну тематику. 

    З часом у своїх статтях він поступово ставить все гостріші питання. Багато з них було написано на захист українського народного фізкультурного руху, про поточні проблеми та способи їх розв’язання. Ось деякі заголовки його статей за цей час: «Хто спрямовує наше спортивне життя?», «Збільшимо зв’язки з закордонними командами», «Смисл спортивної освіти», «Просвіта і спорт».

    У ювілейному збірнику «Підкарпатська Русь» за 1936 рік вміщена його стаття під назвою «17 лъть спортивной жизни на Подк. Руси». Не дивлячись на те, що автор здебільшого акцентував увагу на історії розвитку спорту в нашому краї, ця публікація викликала гостру дискусію в тогочасному суспільстві. Василь Федак піднімає питання про те, що уряд Чехословаччини фізичному вихованню приділяє дуже мало уваги, головним чином тепер, коли така напружена міжнародна обстановка, і є потреба в здорових, фізично підготовлених юнаках, які в разі агресії змогли б захищати наші кордони. Наголошує, що для того, щоб виправити ці недоліки за короткий час потрібно запровадити посаду референта, який би опікувався фізкультурою та спортом в нашому краї.

6. Титульна сторінка книги Василя Федака
«Організація футбола» 1936 р.

    У цьому ж році виходить його книга «Організація футбола», де під іменем автора підписано: «Культурний референт Підк. Жупи Футболової» (далі ПЖФ). Тут вміщена передмова голови ПЖФ Антоніна Бращайка, яка надала фінансову підтримку для цього видання у розмірі 500 чехословацьких крон. Згадана організація посприяла у виданні цієї книги, щоб методично допомогти малим спортивним клубам при їх створенні, проведенні змагань і т. д.. Хоча Василю Федаку вдалося охопити і вмістити тут великий обсяг матеріалу, а саме: значення футболу, організація футбольного клубу, проведення футбольних турнірів, правила гри, технічні дані футбольного поля, склад команди, футбольна термінологія, виховання молодих футболістів та залучення молоді до спорту і футболу зокрема. (фото 6)

    Василь Федак писав не тільки про спорт та його наболілі проблеми, а час від часу під його іменем з’являлися резонансні статті на суспільну тематику. Так, в газеті «Свобода» за 1935 р. надрукована праця «Воскресім Еганову акцію». Практично вся вона рябить цензорськими плямами, на яких відтиснуте лише слово: «сконфісковано». В ній йшла мова про чехізацію, яка проводилася в нашому краї, про невиконання ЧСР зобов’язань, взятих на себе у 1919 році. Автор ставить питання : «Як ми маємо на них дивитися на ті уряди, котрі і досі не постаралися, аби всі вони знали мову того народу на землі котрого живуть». Як вже згадувалося, у Василя Федака був надзвичайно широкий діапазон інтересів та громадської діяльності.

    У 1938 р. в житті нашого краю настають великі зміни, які покалічили тисячі доль закарпатців. Не обійшло це стороною і Василя Федака. В цьому ж році його знову призивають до чехословацької армії. Згодом частина Закарпаття, а саме територія на південь від Ужгорода, Мукачева, Берегова після Віденського арбітражу відходить до Угорщини. Повернувшись до Ужгорода, він так і не зміг влаштуватися на роботу. Ліквідували і команду СК «Русь», але перед цим вирішили її принизити. Зважаючи на те, що ряд провідних футболістів цього клубу покинули Ужгород, власті забажали влаштувати розгром славній команді спочатку на футбольному полі. Василь Федак поспіхом збирає друзів-гравців. Він виводить команду на матч з угорським клубом УАК (Ужгородський атлетичний клуб), який відбувся 17 листопада 1938 р., і закінчився з результатом 7:2 на користь СК «Русь». Після цього йому вже потрібно було думати про збереження життя, а не шукати роботу.

    Василь Федак залишає родину в Доманинцях, а сам у середині лютого 1939 р. переїжджає до Хуста. Тут в перший же день він зустрівся з В. Гренджа-Донським, який був редактором газети «Нова Свобода», і дістав пропозицію вести спортивну рубрику в газеті. Поряд з цим, його направляють учителем у село Сокирниця, де працював з перервами до 1945 р. Але і в Хусті Федак не залишався поза спортом. Керував спортивною секцією клубу «Русь», який тоді одержав назву УСК–Хуст (Український спортивний клуб – Хуст). 

    З приходом радянських військ на Закарпатті починається створення нових органів влади. 2 листопада 1944 року Василя Федака обирають секретарем народного комітету Сокирниці, а 15 листопада–делегатом першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України. У квітні 1945 р. його призначають інспектором по фізичній культурі і спорту при уповноваженому Народної Ради у справах освіти, а у червні головою новоствореного комітету у справах фізкультури та спорту при Народній Раді Закарпатської України.

    12 жовтня 1948 р. Василя Федака арештували. На основі надуманих, можна сказати абсурдних, звинувачень Закарпатський обласний суд 18 грудня 1948 р. засудив його на 25 років виправно-трудових робіт за ст. 54-4 карного кодексу УРСР. Пізніше він згадував, що за цією статтею можна засудити і стілець, на якому «сидів ворог», адже той допомагав тому відпочити. Після «хрущовської відлиги» розпочалася амністія незаслужено засуджених громадян. Відсидівши в таборах 7 років, 1 місяць і 7 днів, 29 листопада 1955 р. був звільнений і Василь Федак. До Ужгорода він приїхав у березні 1956 р.. Тут довелося починати все з початку. Працював підсобним робітником на стадіоні  «Авангард». Згодом завдяки старим знайомим йому вдалося влаштуватися тренером дитячо-юнацької спортивної школи, пізніше тренером юнацької команди «Спартак». З 1961 р. ще десять років працював інструктором з фізкультури Ужгородського машинобудівного заводу. Василь Федак, як тренер, підготував і відкрив дорогу у великий спорт багатьом відомим спортсменам.

    Не забував Василь Федак і про журналістику. Писав спортивні замітки, надсилав до редакцій, але його відмовлялися друкувати, як «ворога народу». В цей час світ побачила тільки одна його ґрунтовна стаття у збірнику «Молодість на старт» у 1960 р.. Тут він підписаний як тренер збірної юнацької команди  «Спартака». У роботі автор наголошує на необхідності розвитку дитячого та юнацького футболу, викладає методику виховання маленьких футболістів; акцентує увагу на тому, що для того, щоб виховати хорошого гравця, потрібно з ним займатися з 8-10 років, викладає основні етапи в підготовці майбутніх спортсменів. Все це підтверджують його слова: «Тренер схожий на скульптора». Є такі люди, яких важко уявити без свого звичного оточення – так неможливо було в той час уявити Василя Федака без молоді.

    Після виходу на заслужений відпочинок у 1971 р., він все більше уваги приділяє дослідженню історії спорту на Закарпатті. Насамперед приводить до ладу свій власний архів, працює в державних архівах та бібліотеках, збирає інформацію у своїх знайомих, робить фотокопії світлин та документів на спортивну тематику. Поряд з цим відвідує майже всі спортивні змагання, футбольні матчі, які проходили в Ужгороді та за його межами. Час від часу в періодиці з’являються його невеликі спортивні замітки та інформації, зокрема в берегівській районні газеті «Червоний прапор», обласних: «Молодь Закарпаття», «Карпаті Ігоз со». Намагався Василь Федак видрукувати і свої статті з історії спорту, але в 1970-их рр. міг це зробити тільки в берегівській районці. Навчившись фотосправі, він став і фотокореспондентом, опублікувавши у «Закарпатській правді» та вже раніше згаданих виданнях сотні спортивних фото. З фотоапаратом в руках його можна було побачити на більшості спортивних заходів у нашому краї. 

    У грудні 1974 р. у Будинку культури була відкрита виставка, створена за участі Василя Федака під назвою «Розвиток фізкультури та спорту в м. Ужгороді за 30 радянських років», присвячена 30-річчю визволення міста від фашистських загарбників. З цього часу він загорівся ідеєю про створення музею з історії спорту на Закарпатті. Як свідок зародження розвитку спорту в нашому краї, він особисто знав і навіть дружив з багатьма видатними спортсменами. Це допомагало йому в пошуку експонатів та інших матеріалів для музею. Водночас нове захоплення ще більше поглиблює його інтерес до історії.

7. Титульна сторінка книги Василя Федака
«Закарпаття у спортивному вимірі». 1994 р.

    Як наслідок, з другої половини 70-их рр. минулого століття в періодичних виданнях регулярно з’являються його матеріали з історії спорту. Спочатку були публікації в календарях та газетах, що виходили в Ужгороді на угорській мові. А в 1979 р. вже надрукували ряд статей Василя Федака, присвячених зародженню фізкультурного руху на Закарпатті та окремим видам спорту, в газеті «Молодь Закарпаття». У 1980-1981 рр. в угорсько-мовній газеті «Kárpáti Іgaz Szó» виходить цикл статей під рубрикою «З історії закарпатського спорту». Хронологічно автор охоплює період 1856-1944 рр., тобто дорадянський. Цикл складається з двадцяти великих за змістом статей з фотоілюстраціями. Саме цей матеріал ліг в основу його книги та майбутніх публікацій на українській мові. З кінця 1980-их рр. статті Василя Федака друкують і в «Закарпатській правді», яка для нього довгий час була закрита. Тут періодично з’являються його публікації, присвячені видатним спортсменам, окремим видам спорту, визначним спортивним подіям і т. д.. У 1989 р. виходить серія статей під назвою «Спорт на Закарпатті». Одночасно він друкується і в нових періодичних виданнях: «Закарпатський калейдоскоп», «Новини Закарпаття», «Карпатський край». У останньому у 1991 р. вийшов цикл статей, присвячених історії розвитку футболу в нашому краї. На цей час у видавництві  вже лежала готова до друку його книга з історії спорту на Закарпатті «Закарпаття у спортивному вимірі». Над цією по суті енциклопедією закарпатської фізкультури та спорту Василь Федак працював майже два десятки років. Він обробив власний величезний архівний матеріал та статті інших дописувачів періодичної преси австро-угорського, чехословацького, угорського та радянського періодів історії краю, зустрічався з спортсменами та організаторами спортивного життя в нашому краї. Дорога у світ цієї книги була досить важка. Нестача коштів, нові ринкові відносини стали на перешкоді цьому виданню. А найгірше те, що талановитий автор так і не побачив свого «дітища». Книга вийшла у видавництві «Карпати», завдяки сприянню Закарпатської обласної ради спортивного товариства профспілок України та його голови Владислава Кушнірчука, тільки в 1994 р. Складається вона з 21 розділу, в яких іде мова про зародження та розвиток фізкультури та спорту в краї, спортивні товариства і клуби, історичний шлях закарпатського футболу і т. д.. Власне кажучи це була перша монографія з історії спорту на Закарпатті і на довгі роки залишиться основою для майбутніх дослідників цієї проблеми. (фото 7)

8. Афіша-програмка футбольного матчу за участі команди
«Спартак» (Ужгород) передана до музею Василем Федаком

    Майже до кінця свого життя Василь Федак намагався втілити в життя ще одну ідею – створити музей з історії спорту. Довгі роки «вибивав» приміщення для цього, але все марно. Та він не опускав руки і далі продовжував збирати матеріали. Для цього налагодив тісні контакти з музейними установами, зокрема Закарпатським краєзнавчим музеєм (ЗКМ) (сьогодні Закарпатський ОКМ ім. Т. Легоцького), де був частим гостем. За домовленістю з директором Юлієм Кондором, у 1984 р. при перебудові експозиції вирішили присвятити розділ історії фізкультури та спорту на Закарпатті в 1919-44-их рр. Разом із працівниками музею, і зокрема зав. відділом історії дорадянського періоду – Людвігом Філіпом, Василь Федак особисто бере участь у зборі експонатів, надає консультації з даної теми, працює безпосередньо в експозиційних залах над створенням експозиції. У наступні роки музей закуповував від нього все нові експонати. Саме завдяки йому у фондових зібраннях з’явилися цінні матеріали з історії спорту. У 1986-87 рр. від Василя Федака музей придбав 21 спортивну медаль, 9 плакеток, 6 вимпелів, пам’ятні значки тощо. Серед нагород є і його особисті, зокрема нагорода, виготовлена з бронзи, якою було відзначено гравця СК «Русь» – чемпіона Словаччини з футболу 1933 р. Частина відзнак належала його жінці Бланці Бем – багаторазовій призерці тенісних змагань, а у 1932 р. – чемпіонці краю. В цей же час він безкоштовно передав до музею багато фотографій, спортивні афіші, програмки спортивних змагань, власні книги, статті та рукописи. (фото 8)

    У кінці 1980-их рр. після демонтажу постійно діючої експозиції, Василь Федак робить спроби домовитися про створення музею спорту на базі ЗКМ, але це йому не вдалося здійснити. Незважаючи на це, експонати, зібрані Федаком, постійно приваблюють відвідувачів. У 2012 р. вони склали основу виставки «Сторінки історії закарпатського футболу»

    У вересні 1991 р. спортивна громадськість краю святкувала 80-річчя Василя Федака. У перерві футбольного матчу на ужгородському стадіоні «Авангард» на табло висвітилося: «Вітаємо. В. В. Федаку-80». Вітали іменинника друзі, його вихованці, колеги журналісти, спортсмени, шанувальники його талантів. І ніхто не міг навіть подумати, що буквально через місяць всі вони зберуться знову, на цей раз з трагічної події. 25 жовтня 1991 р. він помер. Поховали його в Ужгороді на кладовищі «Кальварія».

    Василь Федак прожив насичене й активне життя. Він приклав багато зусиль для розвитку та пропаганди спорту, став фундатором вивчення історії спорту на Закарпатті й залишив після себе багату спадщину. 

Михайло Джахман – завідувач відділу

експозиційної та науково-методичної роботи

До 100-річчя від дня народження Михайла РОСКІНА

💯 До 100-річчя від дня народження Михайла РОСКІНА 👩‍🔬 Наукові співробітники нашого музею своєю пріоритетною місією...

Опубліковано Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Субота, 1 липня 2023 р.