«Карпатська Україна. Історичні есе» доктора історичних наук, професора Романа Андрійовича Офіцинського прийшла до читача.


     Книга рекомендована до видання Національною спілкою краєзнавців України (Офіцинський Роман. Карпатська Україна: Історичні есе. Ужгород: TIMPANI, 2020. – 288 с.).

     Нова книга обʹєднує наукові, науково-популярні, публіцистичні статті й інтрвʹю вченого, який досліджує карпатоукраїнську тематику близько трьох десятиліть.

     Автор широко використав архівні документи й наполегливо відстоює свій погляд і розуміння подій, повʹязаних з проголошнням Карпатської України й політичної діяльності А. І. Волошина.

     Наукові консультанти книги - член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, голова Національної спілки краєзнавців України О. П. Реєнт та доктор юридичних наук, професор, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина, президент Міжнародної академії богословських наук В. Бедь.

     Рецензенти видання: член-кореспондент Академії педагогічних наук НАН України, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту історії України НАН України О. А. Удод, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького» Закарпатської обласної ради М. В. Делеган, кандидат історичних наук, доцент, директор Науково-дослідного інституту "Центр досліджень проблем державотворення" Карпатського університету ім. А. Волошина М. Токар.
     
Додатки: відгуки та коротку рецензії на книгу:

Прес-конференція голови Закарпатської обласної державної адміністрації Олексія Геннадійовича Петрова на фоні свідків древньої історії.


     30 липня 2020 рок голова Закарпатської обласної державної адміністрації О. Г. Петров провів прес-конференцію – звіт про свою діяльність за перші 100 днів на новій посаді. Зустріч з представниками змі відбулася, згідно вибору голови ОДА, у внутрішньому дворику Ужгородського замку – на території обласного краєзнавчого музею.


     Працівники музею сприйняли такий вибір О. Г. Петрова як прояв цивілізованого ставлення до історико-культурної спадщини Закарпаття і надію на належну увагу органів влади до гострих проблем установи.


     Користуючись нагодою директор музею В. С. Шеба обговорив з головою ОДА проблемні питання закладу. О. Г. Петров пообіцяв підтримку музею, зокрема щодо забезпечення фінансування ремонту аварійного даху і т. ін.

Інтерв‘ю директора музею Шеби В. С. про гострі проблеми:


Про аварійний стан даху ужгородського замку говорять вже давно, однак цьогоріч ситуація стала просто таки загрозливою: після нещодавніх дощів вода полилася по стінах другого поверху, загрожуючи цілісності експонатів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Працівникам музею довелося терміново демонтувати виставку «Закарпаття між двома світовими війнами» та експозицію меморіальної кімнати-музею А. Волошина. Як планують рятувати замок – дізнавався «Про Захід».


Звичайний перехожий, стоячи перед стінами замку на вулиці Капітульній, навіть не помітить тих великих проблем, від яких нині потерпає символ Ужгорода. Минулоріч, у 2019-му, Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького прийняв близько 300 тисяч туристів, нині ж, починаючи з кінця березня, експозиції стоять порожні, поодинокі ж гості через карантинні заходи можуть хіба оглянути замкове подвір’я. Та навіть звідти вже видно плачевний стан покрівлі даху будівлі замку. Якби вхід у внутрішній дворик не обладнали захисною сіткою, когось із туристів чи працівників музею запросто могла би травмувати черепиця, яка на проблемних ділянках від вітру зсувається вниз.


У квадратному внутрішньому дворику з колодязем теж привертає увагу обмежувальна стрічка, натягнута вздовж двох стін. Все тому, що там обвалюється карниз і так само зсувається з даху важка черепиця. Однак найпроблемнішу ділянку споруди туристам та ужгородцям роздивитися важко, бо вона знаходиться з північно-західного боку і «виходить» на господарське подвір’я замку. У 2008 році північно-західну вежу, яка тоді також перебувала в аварійному стані, вдалося врятувати за кошти, виділені урядом країни. Тоді провели складні роботи з укріплення основи вежі, замінили на ній і покрівлю, тож нині ця ділянка даху – чи не єдина, яка перебуває у хорошому стані.


Директор краєзнавчого музею Василь Шеба розповідає, що загалом ремонт необхідно провести на 4 тис. кв. метрів даху. «Підприємство «Укрпроектреставрація» ще у 2018 році розробило проєкт, кошторис якого передбачав на ремонт даху 18 мільйонів гривень. Із цієї суми нам вдалося добитися цьогоріч виділення лише двох мільйонів гривень – мізеру у порівнянні з тим, що нам потрібно», – зазначає директор музею. За його словами, ситуація наразі склалася така, що чекати виділення всієї суми замок не може. Якщо не почати ремонтні роботи просто зараз, дощі зіпсують ремонт другого і навіть першого поверхів, а це призведе до нових витрат у майбутньому.


Минулого тижня у замку побувала комісія, яка визнала технічний стан споруди аварійним (IV категорія технічного стану, що несе загрозу життю та здоров’ю людей, які можуть перебувати у будівлі або біля неї під час можливих обвалів) і визначила, що для того, аби виконати першочергові протиаварійні реставраційні роботи покрівлі на площі 1400 кв.м, потрібно 5 мільйонів гривень. Як ми вже зазначали, з обласного бюджету на ці роботи були виділені лише 2 мільйони, які зараз починає освоювати музей. Його директор Василь Шеба розповів, що цієї суми вистачить на те, аби розібрати стару покрівлю, побудувати нову систему крокв та накрити усе спеціальною плівкою. Для того ж, аби закупити черепицю і покрити нею дах, грошей наразі немає.


«Ми дуже ризикуємо, розпочинаючи ці роботи, – зізнається Василь Шеба. – Але чекати далі не можемо. Працівники підрядної організації вже почали розбирати покрівлю. Огляд крокв показав, що серед старих дубових балок, яким хтозна скільки років, ще є такі, що збереглися в дуже хорошому стані. Їх ми хочемо залишити. Інші будівельники демонтують, потім змонтують нову систему крокв і тимчасово перекриють все плівкою. Головне, щоб це «тимчасово» не затягнулося до довший час, бо плівка не зможе надовго захистити дах замку, не витримає тривалих дощів чи снігопадів. Якщо ми швидко не знайдемо ще 3 мільйони гривень, аби встановити покрівлю на найпроблемнішій північно-західній ділянці, буде велика біда».


У Закарпатській ОДА про проблему, звісно, знають і теж шукають шляхи її вирішення. Перший заступник голови ОДА Олег Коцюба розповів «Про Заходу», що наразі виділити потрібні для ремонту кошти з обласного бюджету немає змоги, оскільки значне фінансування йде на заходи з подолання Covid-19. «Проте ми пішли іншими шляхом. Добре, що Міністерство культури і Президент відгукнулися на пропозицію представників культурної сфери щодо включення об’єктів культури до програми «Велике будівництво». Ми подали на участь у програмі два наших об’єкти: замок і філармонію. Наскільки нам відомо, замок був включений до переліку об’єктів, причому виділення коштів передбачене вже на цей рік. Таким чином ми сподіваємся, що цього року, до зими, проблемну ділянку даху вдасться відремонтувати», – зауважив Олег Коцюба.


Варто зазначити, що ремонти старовинного замку завжди завдавали його власникам великого клопоту, адже були справою непростою і дорогою. Ще на початку ХХ століття дах замку був покритий дерев’яним гонтом, який замінили на вогнетривку черепицю, коли місцева влада зобов’язала у рамках протипожежних заходів провести такі роботи на усіх будівлях міста. Під час цих масштабних робіт будівельники змінили геометрію даху, що критикувалося потім ще багато років, оскільки мешканці міста вважали, що вигляд замку слід було залишити таким, яким він був з часу великого ремонту, проведеного за Міклоша Берчені.


А стан північно-західного крила замку викликав занепокоєння ще на початку 1930-х років. Тоді зокрема загрожувала зсунутися на вулицю Підградську північно-західна вежа, яку укріпили не так давно, у 2008-му. В ті часи у цій вежі діяла кухня, на якій готували їжу для студентів духовної семінарії. Греко-католицька єпархія, якій належав замок, та влада міста були дуже занепокоєні тим, що 500 кубометрів каміння будь-якої миті можуть накрити вулицю Підградську з усіма її мешканцями. Однак грошей на ремонт не було, а вежа продовжувала стояти. Нині вона надійно укріплена, однак загалом північно-західна частина замку не була ремонтована вже дуже давно і нині потребує захисту. У краєзнавчому музеї кажуть, що зроблять усе, аби не допустити ситуації, коли через недоремонтовану стріху вода литиметься на експонати. Обіцяють не допустити цього і в ОДА, а між тим часу до зими залишається все менше.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Відзначення річниці національно-визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. в Ужгородському замку

   19 липня в Ужгородському замку представники угорських культурних громадських організацій Ужгорода й Ужгородського району поклали вінки до бюстів сподвижника Ференца Ракоці II Міклоша Берчені та його дружини - графині Крістіни Чакі. Акція була приурочена до річниці національно-визвольної війни угорського народу під проводом Ференці Ракоці II у 1703 - 1711 рр., у якій брали активну участь й русини Закарпаття.


  У покладанні вінків взяли участь голова осередку ГО «ТУКЗ – КМКС» Ужгородського району та депутат Ужгородської райради Лівія Балог, депутат Закарпатської обласної ради Йожеф Баторі, голова осередку ГО «ТУКЗ – КМКС» у м. Ужгород Юдіт Кулін, депутат Ужгородської міської ради Золтан Кулін, депутат Ужгородської райради Каталін Палко, консул Генерального консульства Угорщини у м. Ужгород Крістіна Беге та інші.

    Як відомо, Ужгородський замок тривалий період був резиденцією Міклоша Берчені.

    На акції був присутній заступник директора музею з наукової роботи Делеган М. В.

Нові сторінки краєзнавства

     17 липня у внутрішньому дворику Ужгородського замку презентовано нові сторінки краєзнавства Ужгорода – третю збірку із серії «Втрачений Ужгород» Тетяни Літерарті. Видання служить глибшому пізнанню діяльності помітних підриємців та діячів інших галузей громадського життя Ужгорода XX століття. Колоритно звучали виступи нащадків підприємців – Олександра Махліна, Віктора Миговича та ін.


     Відкрив презентацію краєзнавчого видання директор Закарпатського обласного краєзнавчого музею Шеба В. С.

     Вихід у світ зазначеного видання – вагома подія в справу дослідження і формування почуття поваги до рідного міста й краю.

Історія музею у документах та фотографіях

До 75 років від дня смерті президента Карпатської Україна Августина Волошина

     19 липня 2020 року виповнюється 75 років з дня смерті смерті в Бутирській в’язниці у Москві президента Карпатської України Августина Волошина. Його ім‘я стало загальновідомим постатей за роки незалежності України. А. Волошин пройшов шлях від простого вчителя до багаторічного директора Ужгородської чоловічої греко-католицької учительської семінарії, відомого педагога, науковця, журналіста, депутата Чехословацького парламенту, громадського діяча, прем’єра і президента Карпатської України в 1939 р.

Августи́н Іва́нович Воло́шин

     У роки Другої світової війни А. Волошин проживав у Празі і працював в Українському Вільному Університеті. У 1945 році до Праги вступили радянські війська. Зразу ж радянська спецслужба «Смерш» арештувала майже всіх провідних діячів Карпатської України, які проживали у Празі. Одним з перших був арештований Президент Карпатської України А. Волошин. Це сталося 15 травня 1945 року. Літаком його відвезли в Москву і помістили у Лефортову в’язницю. Тут же 22 травня розпочалися допити, які вів слідчий Вайндорф, працівник відділу головного управління контррозвідки «Смерш». Було проведено 8 допитів, які завершилися 20 червня 1945 р.

    Особова справа А. Волошина містить цікаві й маловідомі факти про політичну і громадську діяльність з 20-х років до останніх днів, які він провів на волі. В ув’язненні він перебував 52 дні.

    20 червня 1945 року А. Волошину було оголошено обвинувачення у проведенні ворожої діяльності проти Радянського Союзу. Вперше він звернувся у в’язниці за медичною допомогою 23 травня 1945 року із скаргами на болі у серці, проблеми із диханням та загальну слабкість. З кожним подальшим допитом стан його здоров’я погіршувався.

    Як відомо, А. Волошина не встигли судити. На нього не поширювалася юрисдикція радянських законів. Офіційні документи спецслужб свідчать, що через хворобу 11 липня 1945 року його перевели до лікарні Бутирської в’язниці, де він і помер. У довідці про смерть зазначено: «Ув’язнений Волошин Августин Іванович, 1874 р. народження, який перебував у лікарні з 11 липня 1945 р. з приводу декомпенсованого пороку серця, запалення нирок, хронічного коліту, 19 липня 1945 р. о 15 годині 20 хвилин помер від паралічу серця». Так закінчилося життя президента Карпатської України Августина Волошина.

    У 2002 році в обласному краєзнавчому музеї (в Ужгородському замку), де він навчався в духовній семінарії, а згодом викладав, була відкрита кімната-музей А. Волошина.

    У меморіальному музеї зберігається велика кількість експонатів про останні трагічні дні життя А. Волошина. Першими експонатами музею стали реліквії, які в 1999 р. були передані в Ужгород ФСБ Росії. 15 травня 1945 року вони були вилучені у А. Волошина під час арешту працівниками СМЕРШУ у Празі. Серед них - фотознімки, візитки на кількох мовах, лікарські рецепти, блокнот з особистими записами, лист до знайомого, всього близько двадцяти документів. Більша частина з них представлена в діючій експозиції меморіальної кімнати-музею.

    Впродовж 2017-2019 рр. в музей передані ще ряд цікавих експонатів. У вітрині музею можна побачити рукописну копію архівної слідчої справи під номером Н-17681 на президента Карпатської України А. Волошина, оригінал якої зберігається в архіві ФСБ Росії. Цей важливий документ подарував музею кандидат історичних наук, доцент УжНУ І. М. Чаварга.
Місце поховання А. Волошина досі залишається невідомим. Хоча до відповідних органів Росії зверталися багато разів члени родини, державні і громадські структури, дипломатичні працівники України. Прислані відповіді завжди невтішні.

    За визначну особисту роль в боротьбі за утвердження української державності Указом президента України від 15 березня 2002 року А. Волошину присвоєно посмертно звання Герой України, єдиній особі в історії України, яка не була громадянином України.

    Ім’я славного сина українського народу А. Волошина навічно залишиться в історії українського народу, бо справа, за яку він віддав своє життя була справедлива – побудова Незалежної Української держави.

Орос І.І. – завідувач відділу історії Карпатської України, 
Меморіальної кімнати-музею А. Волошина,
Меморіальний комплекс «Красне поле»

Мексиканська гостя - прикраса клумб Ужгородського замку

    У парку Ужгородського замку розкинулись маленькі  тропічні острівці екзотичної рослини – юки нитчастої, або Філаментоза. Вона належить до роду вічнозелених деревоподібних рослин родини Агавових. Батьківщина юки – посушливі райони Мексики і Центральної Америки. Коли  вона цвіте, то сотні її білих, кремово-зелених, жовтих дзвіночків виглядають дійсно дивовижно. А інші рослини тільки доповнюють її красу.


     Ефектні, величезні суцвіття, мечеподібні листя королеви клумб виглядають в парку незвично. Листя жорстке, довжиною 25-100 см і шириною, як правило, не більше 8 см. Воно зібране в пучок на верхівці стебла або утворює незвичайну розетку біля кореня, покрите нитками. Краї листка - гладкі або зазубрені. Висота розетки може досягати 70 см - 80 см. А квітконос із сотнями кремово-білих квіток, зібраних в суцвіття – від 120 см до 200 см. Саме суцвіття може досягати 60 см. Цвітіння починається в середині літа.  Воно подібне на величезну шапку квітів, піднесену на двометрову висоту. Кожна окрема квітка  досягає 5 см - 8 см, форма – дзвоникоподібна. Краї пелюсток – загострені. При цьому, у рослини досить потужна коренева система, щоб утримувати жорстке високе стебло без підв'язки. Після закінчення цвітіння, суцвіття залишаються декоративними, на них зав'язуються плоди до 8 см. Листя виглядають декоративними цілорічно, мають гарний синьо-зелений відтінок з «сивиною». Чим старша рослина, тим крупніша розетка листя і розкішніше цвітіння. Хоч своїх плодів рослина не підносить, але зате тішить погляд красивими великими квітами у вигляді дзвіночків. Цвітіння юки - справжнє свято, що триває протягом двох-трьох тижнів.

Юка в пісках Мексики, джерело: https://www.britannica.com/place/White-Sands-National-Monument
(це фото приведено для порівняння)
    Юку дуже люблять бджоли, і не лише через пилок, але й через сік, який виділяє рослина. Цей сік, трішки солодкуватий на смак, втамовує бджолину спрагу. Відчути ніжний солодкий аромат юки можна тільки ввечері, адже   вдень він майже непомітний.

    «Дерево щастя» - так охрестили юку. Вважається, що вона несе удачу і благополуччя своїм власникам. Юка - краса, користь і везіння в одній рослині.


     Юка – не лише декоративна рослина, її використовують і в різних галузях промисловості. Так, за не підтвердженою інформацією, перші джинси були зроблені саме з юки, а не з бавовни. Кажуть, що навіть зараз найякісніші джинси роблять з ниток, що містять бодай кілька відсотків волокон з листя юки.

     Із твердих листків юки отримують міцне технічне волокно, з якого виробляють мотузки, щітки, рибальські знаряддя тощо. На батьківщині рослина - не тільки елемент декору, але і промислова культура. З соку квітів добувають цукор. 

Олена Бучмей, ст. науковий співробітник ЗОКМ ім. Т. Легоцького

До 75-річчя включення Закарпаття до складу України

     В історії Закарпаття є чимало подій, які заслуговують на шанобливе всенародне визнання. Одна з них – возз’єднання краю з Україною, що було юридично оформлене укладенням 29 червня 1945 року в Москві Договору між тодішніми СРСР і Чехословаччиною.


     Того дня здійснилося те, про що століттями мріяли мільйони українців, розкиданих по всіх-усюдах, розділених кордонами і горами. Край, якому судилося віками бути відокремленим від свого історичного кореня, злився нарешті зі своїм материнським руслом.

     В бібліотеці музею оформлено книжково-ілюстративну виставку з нагоди включення Закарпаття до складу України, де експонуються видання  з фонду бібліотеки.

Підготувала бібліотекар І категорії  Сачавська Н.Є.