Культурна програма - важлива складова робочих візитів.

 Перебуваючи з робочим візитом у нашому місті на екскурсію до Музею завітали керівники прес-служб обласних рад та ОВА Харківської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Вінницької, Сумської, Львівської та інших областей разом з представниками Українського кризового медіацентру. Саме наше місто стало осередком проведення міжнародного тренінгу з інформаційної безпеки, яка є надважливою під час війни. Раді , що колеги з інших областей цікавляться історією та культурою нашого краю.

 Справді дуже важкий рік. Війна, брак кадрів, не ясність завтрішнього дня і багато інших факторів. Але це не привід зневіритися. Навпаки допоки наші хлопці і дівчата боронять нашу Державу ми маєм, як і вони, працювати попри все, боронити свій культурний фронт, зберігати, а це основне завдання музею, і популяризувати наше історичне надбання, культуру.

У 2023 році наш музей показав рекордні показники у роботі.

Сьогодні на звітній нараді серед закладів культури наш Музей є першим серед успішності у роботі. Коротко інформуєм і вас наші шановні поціновувачі.

 Сьогодні у експозиції " З історії духовної культури Закарпаття XVII - початку XX століть", а саме " Каплиці Трьох Святителів" відбулася Архієрейська Божественна Літургія, яку відслужили духівники Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Теодора Ромжі.

За новоюліанським календарем сьогоднішньої днини ми відзначаємо релігійне свято Трьох Святих. Саме на честь Трьох Святителів Каплицю висвятили у 1858 року - Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Златоуста.

Святі Іоан Златоуст, Василій Великий та Григорій Богослов – найбільш шановані з поміж Святих Отців, адже вони багато зробили для розвитку християнства.

Цей рік є ювілейним і для музейників, і для духівників, оскільки 245 років тому греко-католицька духовна семінарія розпочала навчання у стінах Ужгородського замку.

Птахи Ужгородського замку: дрізд чорний

 

     Чорний дрізд – невеликий птах розмірами щось середнє між горобцем і вороною сірою. Ще на початку ХХ століття він був лісовим видом і не зустрічався в Ужгороді, а зараз його можна побачити майже в кожному міському парку та скверику.  Птахи є постійними мешканцями замкової гори. Вони радують  своєю присутністю як працівників, так  і відвідувачів Ужгородського замку, а деколи навіть зустрічають їх своїм співом біля вхідної брами.

         Для чорних дроздів характерний статевий диморфізм. Самець чорного кольору з яскравим жовтим дзьобом. Саме він найчастіше потрапляє на очі туристам. Самки мають темно-буру спину,  черевний бік світліший. Вони не дуже люблять показуватися на люди і, мов мишки, шарудять під розлогими кущами тису ягідного у пошуках дощових черв’ячків. Це улюблена їжа чорних дроздів. Ними вони харчуються навесні та влітку.  Восени та взимку віддають перевагу  рослинним плодам, тож залишені в садку яблука чи виноград для них будуть дуже актуальними.

         Чорні дрозди є чудовими будівельниками. Свої гнізда вони розміщують на деревах, у живоплоті, тріщинах старих стін. Можуть поселитися і на балконі у вазоні з квітами. Гніздо має круглу форму, побудоване з сухої трави та корінців, всередині «поштукатурене» глиною, змішаною зі шматочками моху. Вже  наприкінці березня міська самка відкладає яйця, а лісова – у квітні. У травні вже поряд із дорослими можна  бачити й діток. Пташенята схожі на маму.

         За італійською легендою колись дорослі птахи були білого кольору. Одного разу в Мілані була дуже тепла зима і, коли до кінця першого зимового місяця залишилося три дні, дрізд заспівав образливу пісню про січень.

 Січень дуже розсердився і засипав місто снігом. Злякався дрізд і разом зі своєю дроздихою заховався у димар, від якого йшло тепло. Через три дні сніг перестав падати, птахи вилетіли й побачили, що тато-дрізд став повністю чорний від сажі, а маму з малими ще й попелом притрусило. Відтоді вони такими й залишилися, а італійці період із 29 по 31 січня «Днями Дрозда» (Giorni della Merla).

         Чорні дрозди в замковому парку зараз поводяться чемно і не дражнять зиму, тож сподіваємося, що січневі дні 2024 року будуть не дуже холодними. Їхніми співами ми будемо насолоджуватися в кінці лютого на початку березня. В той час, коли соловейки ще лише будуть збиратися додому з теплих країв, чорні птахи з жовтими дзьобиками вже будуть радувати нас своїми піснями і повідомляти про прихід весни.

 

 

                                         Руслана Джахман старший науковий       співробітник сектору природи

   

Патріотично-виховний захід до Дня пам’яті Героїв Крут

Український народ століттями боровся за Незалежну Українську Державу. Було чимало спроб зупинити зазіхання інших держав на українські землі. В славетних війнах і битвах полягло чимало героїв, які поклали своє життя за ідею української державності.

29 січня 1918 р. відбулася одна з таких битв. Саме тоді підрозділи Армії УНР, основу яких складало студенти міста Києва, стримували наступ більшовицьких військ під командуванням Михайла Муравйова на залізничній станції Крути (неподалік Ніжину).

Молоді хлопці, в середньому у віці сімнадцяти-вісімнадцяти років, зуміли призупинити захоплення Києва російськими військами на кілька днів, що дало змогу уряду УНР підписати Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу.

З метою підвищення рівня знань наших школярів про цю важливу історичну подію та виховання в них шанобливого ставлення до героїв боротьби за українську ідею державотворення було проведено патріотично-виховний захід «Герої Крут» та організовано перегляд художньої кінострічки «Крути 1918» режисера Олексія Шапарєва. На захід 29-го січня було запрошено учнів 8-го класу ЗОШ № 12 міста Ужгород (класний керівник − Матій Інна Богданівна).

Окрему подяку хочемо висловити продюсеру фільму Андрію Корнієнко за дозвіл демонстрування кінофільму в стінах Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.

Поповнення музейної колекції

Замкова гора в Ужгороді та її околиці протягом тисячоліть вабили людей, носіїв багатьох культур, своєю географією та багатствами природи. Внаслідок своєї життєдіяльності вони лишали після себе сліди, культурні шари - розбиті горщики, пляшки, загублені або ж спеціально заховані предмети. Так, зокрема, найвиразнішим слідом були сміттєві ями, що не зважаючи на свою назву є найбільшим скарбом для археологів. Тільки вони дають можливість повноцінно розглянути побут людей, що проживали на нашій землі.

Так попри жахаючу війну на сході нашої держави життя людей продовжується. Під час городніх робіт під Замковою горою місцевими жителями було виявлено саме сміттєву яму, речі з якої задля збереження культурної спадщини нашого краю були дбайливо передані нашому музею.

Так ці речі, або ж супровідний матеріал, нами був датований поч. XVIII - друг. пол. ХХ ст. це свідчить про тривалий процес життєдіяльності на наших теренах.

Із цікавого, нетипова для цього комплексу знахідка - фрагмент кахлі, що датується ХVI-XVII ст. Невідомо, як вона туди потрапила, проте вона є одним зі свідчень багатства та вишуканого смаку тодішніх господарів Ужгородського замку та його околиць - графів Другетів. Також нашу увагу привернули куля, вишуканий ґудзик з рослинним орнаментом, фрагменти скляної посудини та клейма, що дадуть змогу визначити місце її виготовлення.

Колектив нашого музею дуже вдячний жителям нашого краю, що вони не забувають про важливість розвитку і збереження власної, унікальної культури та історії. І незважаючи на невелику кількість надходжень, відносно усієї колекції музею, ми крок за кроком, цеглинка за цеглинкою, зберігаємо і збагачуємо нашу ідентичність для нашого сьогодення та майбутніх поколінь.

Любіть Україну.

Салко А. В.

Зав. сектору археології

ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА ІМРЕ РЕВЕСА НА ЗАКАРПАТТІ

Саме таку назву отримала невелика камерна виставка в одному із залів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, присвячена 165-річчю від дня народження відомого угорського художника Імре Ревеса, послідовника М. Мункачі, художника-демократа, представника реалістиного мистецтва. Вшанувати пам'ять митця прийшло багато представників ЗМІ, мистецької еліти краю, іноземні гості, науковці, шанувальники нашого музею. Приємним доповненням до виставки слугувала оцінка з вуст заслуженого художника України Бориса Кузьми, директора Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая Франциска Ерфана, директора видавництва «Карпати» Браславця Віктора. Вони відзначили важливість подібних заходів, акцентуючи на тому, що культура часто розвивалася всупереч, окремішно і попереду всіх тих суспільно-політичних процесів, які відбувалися в країні. Окрім того, вони вручили дотичні до теми виставки подарунки. Директор музею Ольга Шумовська у вітальному слові до присутніх підкреслила важливість подібних заходів, які відбуваються у музеї попри війну у країні, та закликала згуртуватися у благородній справі вшанування нашої історії.

Досліджуючи й опрацьовуючи документальні матеріали, ті роботи Імре Ревеса, якими володіє музей, можемо прослідкувати тісний зв'язок митця з нашим краєм.

На виставці представлені 4 твори Імре Ревеса: “Автопортрет” на полотні, у техніці олія, “Стара криниця” на полотні, у техніці олія, естамп “На заробітки” на папері, гравюра “Сільські новини” на папері, які демонструються вперше. Ще показано знайдену музейниками фоторепродукцію твору“Підозріла фігура”, надруковану у 1901 р. у популярному угорському журналі “Недільна газета” (Vasárnapi Újság).

Художня спадщина доповнена меморіальними предметами, а саме: оригіналами світлин із різного періоду життя художника – студентських років у Відні, Парижі наприкінці ХІХ ст., життя у Виноградові у 1930-1940-их роках. Улюблене плетене крісло, на якому часто засиджувався Ревес, розміщене біля невеликого столика, де виставлені попільниця, тютюн, яким набивав свої люльки художник. Імре Ревеса, вже у старшому віці, часто бачили з палицею, яка звисає з вішака, ніби чекаючи на свого господаря.

Цінними є документальні речі, серед яких виділимо машинописну “Автобіографію” художника, датовану травнем 1930 р., але відкорегований варіант його першою дружиною Герміною. Документ готувався до Угорської художньої енциклопедії, яка так і не побачила тоді світ. Багато цікавих фактів, інформаційних даних містять листи доньки Імре Ревеса Клари, котра вела активне листування з Ласло Шандором, першим директором Ужгородської картинної галереї. Завдяки йому постать Імре Ревеса досить яскраво висвітлювалася і була відомою.

Адже на зламі 1940-50-х років працівники Закарпатського художнього музею заходилися збирати полотна і малюнки художника. Музей одразу закупив 30 робіт майстра завдяки старанням Ласло Шандора і колишнього зберігача фондів Йожефа Барти. У 1955 році науковий працівник художнього музею Ю. Сташко склав каталог меморіальної виставки Імре Ревеса, публікував статті про нього, а Ласло Шандор опублікував наукову статтю “Художня спадщина Імре Ревеса в Україні”, що вийшла й угорською мовою у 1964 р. У 1989 р. відбулася меморіальна виставка І. Ревеса в його рідному місті Шаторольоуйгей, що підтверджують каталоги, демонстровані в одній із вітрин. 24 січня 1994 р. в Ужгородському МП «Галерея» відбулася ювілейна виставка творів Імре Ревеса з фондів ЗХМ та приватних колекцій.

Різноманітна друкована продукція засвідчує той факт, що з 1990 року ім’я Імре Ревеса носить Товариство угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва.

Сімейна історія Імре Ревеса починається із містечка Шаторольоуйгей, тоді Земплинського комітату, де сходилися три етнічні масиви – угорський, словацький і український. 21 січня 1959 р. у реформатській родині вчителя дівочої школи Кароя Чеброй і Паули Лойщ народився первісток Імре Карой, а наступного року – його сестра Моргіт Кароліна. Після розлучення мати з дітьми перебирається до Севлюша, невеликого живописного містечка на Угочанщині, де очолює місцеву пошту. Із Севлюша молодий юнак їде вчитися до реформатського коледжу в Дебрецені. Інтерес до малювання, що проявився ще у дитинстві, все більше захоплює його, внаслідок чого він домагається продовжити навчання вже у Відні. Перший етап охоплює 2 роки: з 1875 по 1877 рік. Здібний студент вже тоді привертає увагу багатьох викладачів віденської Академії мистецтв. Восени 1877 року Імре повертається до Будапешта, де бере уроки малювання у відомого угорського художника Бертолона Сейкеля. 1878 – 1881 роки – другий етап навчання у Відні, але вже завдяки королівській стипендії. Стає найкращим учнем з основ жанрового живопису Карла Леопольда Мюллера, який вже на першому етапі перебування Ревеса у Відні звернув на нього особливу увагу.

Імперська столиця надихає художника, він багато і плідно малює. Його роботи цього періоду користуються славою, купуються знаними особами. Наприклад, у 1880 р. оголошується художній конкурс на премію М. Мункачі, який 21-річний молодик виграє своїм полотном “У чарді”. Отримавши премію у розмірі 6000 франків Імре Ревес вирушає до Парижа, на навчання в художній майстерні самого метра угорського живопису – Мігая Мункачі. Тут Імре малює відому картину “Петефі серед народу”, яка із паризького Салону купується і потрапляє у Лондон, до музею мистецтв, але пізніше буде викуплена угорською державою. Влітку 1884 р. 25-річний Ревес одружується з молодою мисткинею, своєю ученицею ще у Відні, Герміною Кюрбіш, в улюбленому місті Севлюші, до якого подружжя буде дуже часто навідуватися звідусіль, де б воно не перебувало. Після весілля Ревес повертається до Відня, де продовжує жити і творити, маючи свою власну художню майстерню. Саме тут створюється картина “Дезертир”, за яку автор нагороджений бронзовою медаллю на художній виставці у Парижі у 1889 р., полотно “Панем”, отримавше золоту медаль на міжнародній виставці у Мюнхені у 1901 р.

У 1903 р. Імре Ревеса запрошують до Будапешта, де він майже 20 років викладає в Інституті образотворчого мистецтва. Саме тоді стали його учнями корифеї закарпатської школи живопису Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі З 1920 по 1932 рік Ревес очолює мистецьку колонію, що відноситься до Інституту, в місті Кечкемет. Давні проблеми із погіршенням зору змушують старіючого художника відійти від творчості, хоч пленери він ще відвідує. З Кечкемета перебирається до Будапешта, звідки у 1941 р. вирішує остаточно переїхати до такого рідного йому Севлюша., до маминої домівки. Тув Імре Ревес доживає свій вік у колі своєї доньки Клари, серед старих друзів і однодумців, таких як ще один відомий художник із Фанчикова Іштван Кутлан.

Можемо сміливо казати, що прекрасна, сповнена надіями кар'єра художника Імре Ревеса як розпочалася у Виноградові, так і закінчилася тут 3 лютого 1945 року.

У картинах Імре Ревеса постає реальність життя, яку, як справжній митець, він прагнув правдиво відобразити, чи це був сільський краєвид, чи квітковий натюрморт, чи портрет, або чи виявилася його соціальна чуттєвість на полотні. Барви сяяли від його душі і серця, що зробило його великим майстром художнього реалізму.

Валерія Русин, завідувач відділу історії та краєзнавства

"Найвідоміші освітні заклади історичного Ужгорода»

24 січня відзначають Міжнародний день освіти, проголошений Організацією Об’єднаних Націй у 2019 році. «Освіта – це найпотужніший інструмент для зміни світу. Вона дає дітям сходи, якими вони можуть вибратися зі злиднів, та шлях до перспективного майбутнього», – наголосили в ООН.

Саме тому з нагоди цього свята старший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи та промоції Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Вероніка Петрушка у співпраці із Закарпатським інститутом післядипломної педагогічної освіти провела науково-освітній захід: «Найвідоміші освітні заклади історичного Ужгорода» для вчителів історії Закарпаття (18 чол.).

Учасники заходу дізналися, що у 1646 р. в місті була заснована єзуїтська колегія, яка з к. ХVIII ст. діяла як Королівська гімназія Другетів. У 1778 р. в стінах Ужгородського замку почала діяти Ужгородська греко-католицька семінарія, яка вважається першим вищим навчальним закладом на Закарпатті. З її лав вийшли такі видатні постаті, як Августин Волошин, Олександр Духнович, Василь Довгович та багато інших. Особливе значення для становлення педагогічної освіти мало заснування двох педагогічних закладів − учительської греко-католицької чоловічої семінарії (1794 р.) та греко-католицької жіночої вчительської семінарії (1902 р.), де вже готували професійних вчителів.

 

 Ознайомитися з діяльністю цих навчальних закладів можна в експозиціях "З історії духовної культури Закарпаття ХVII-XX ст." та "Ужгородська духовна семінарія - перший вищий навчальний заклад Закарпаття" Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького.  

Окрему подяку хотіли б виразити Юрію Юрійовичу Шимону, методисту навчально-методичного кабінету методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін ЗІППО, керівнику курсів для вчителів історії та громадянської освіти, за організацію заходу на базі ЗІППО. 

 

З Днем Соборності України!

22 січня, в День Соборності України в музеї співробітники сектору природи для своїх колег провели майстер-клас з виготовлення окопних свічок, які дуже необхідні нашим захисникам і захисницям у холодних окопах.

За допомогою парафіну, металічних баночок та м’якого картону учасники майстер-класу навчились виготовляти власні окопні свічки і довідалася, що таким чином не лише допомагають захисникам, які матимуть змогу в окопах та бліндажах зігрітися та освічувати їх в середині.

Окопна свічка – можливість допомогти захисникам та є повторною переробкою відходів.

Під час їх виготовлення переробляється старий картон, відпрацьований парафін та жерстяні баночки з-під консервів, які в інакшому разі могли потрапити на смітники чи навіть у природне навколишнє середовище, в результаті забруднюючи його. Слід зауважити, що складові для «свічок» співробітники нашого музею збирали ще з грудня і тому сектор природи щиро вдячний всім за таку допомогу.

Інструктаж по виготовленню окопної свічки провів завідуючий сектору природи Біланич Михайло, заодно ще раз нагадавши про правила техніки безпеки під час роботи. Всі колеги щиро долучились до роботи та в процесі відчули задоволення і отримали цінний досвід, який, за бажання, зможуть використовувати для створення окопних свічок самостійно.

Майстер-клас став чудовою нагодою проведення часу разом, покращення навичок саморобної праці та розширення знань про різноманітні методи виготовлення свічок.

Насамкінець, вироби були забрендовані наклейками з логотипами ЗОКМ ім. Т. Легоцького. Окопні свічки будуть передані волонтерам, які доставлять їх за призначенням.

Вітаємо ще раз всіх з Днем Соборності України та дякуємо захисникам і захисницям та волонтерам, які ризикуючи своїм життям виборюють свободу для України!

«Об’єднані в минулому, сьогодні і завтра: День Соборності України»

 В Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького було проведено патріотично-виховний захід «Об’єднані в минулому, сьогодні і завтра: День Соборності України» та майстер-клас з виготовлення карти символу України  для дітей внутрішньо переміщених осіб. В сучасних реаліях подібні заходи є вкрай важливими для привернення уваги суспільства до процесів національного державотворення та соборності (єдності) українських земель, що відбувалися століття тому та є надзвичайно важливою темою в умовах повномасштабної російської агресії проти України. 

Метою заходу було: 

1. Формування історичної свідомості:  

Надання учасникам глибокого розуміння історичних подій, які призвели до створення об'єднаної України. 

2. Утвердження цінностей спільного державного існування:  

Виховання поваги до ідеї єдності, підтримка цінностей, що сприяють гармонійному життю спільноти. 

3. Активна участь громадян:  

Залучення громадськості до заходів, що сприяють взаєморозумінню та зміцненню єдності. 

4. Розвиток патріотичних почуттів:  

Сприяння створенню позитивного патріотичного настрою, підтримка гордості за свою країну. 

5. Стимулювання активного громадянства:  

Поширення ідеї активної участі у власній країні, зокрема через освіту, громадську активність та державотворення. 

Ці аспекти сприяють комплексному розвитку патріотичної свідомості та громадянської відповідальності серед учасників заходу. 

На патріотично- виховному заході з нагоди Дня Соборності України діти дізналися: 

Історію створення єдиної держави: деталі історичних подій, які призвели до об'єднання України; Символіку та емблематику: значення та історію національного прапору, герба, гімну, а також інших символів, що відзначають єдність країни; Важливих історичних постатей: інформацію про видатних постатей, які відіграли ключову роль у створенні та утвердженні соборності; Традиції та звичаї: ознайомлення з українськими традиціями, які відображають національний характер та дух; Патріотичний настрій: передачу патріотичного ставлення до рідної країни та розуміння важливості об'єднання для її процвітання. 

 Запрошуємо всіх на відкриття камерної виставки «Художня спадщина Імре Ревеса на Закарпатті»!

Відкриття виставки до 165-річчя від дня народження художника відбудеться 25 січня о 15:00 на другому поверсі музею.