Засніжені мури Ужгородського замку (автор фото: в.о. директора музею М. В. Делеган).
Posted by Uzhhorod Castle, T. Lehoczky Transcarpathian Regional Local History Museum on Friday, January 28, 2022
Засніжені мури Ужгородського замку
«Виклик довжиною століття»
22 січня Україна відзначає велике державне свято День Соборності України, приурочене до Акту об'єднання цього дня Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
«Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України…»
21 січня 1919 року, в місті Хуст, на закарпатських народних зборах було прийнято рішення про возз’єднання Закарпаття з Великою Україною.
А уже 22 січня 1919 році, на Софійській площі в Києві, директорія Української народної республіки урочисто проголосила Акт возз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Українську державу. Це свято має історичне та політичне значення для суверенітету нашої держави.
Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності.
З метою виховання в підростаючого покоління глибокої поваги та любові до Батьківщини, людської гідності, формування національної свідомості школярів, виховання у них почуття патріотизму та з нагоди відзначення Дня Соборності у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім Т. Легоцького проведено освітньо-пізнавальний захід для учнівської молоді, на якому були присутні учні 5-А та 5-В класів ЗОШ №2 І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням окремих предметів зі своїми вчителями історії Я. М. Бабяк та О. І. Граб. Зав. відділу Карпатської України М. Марич розповіла дітям про події, які відбувалися в цей період, прагнення українців об’єднатися у єдину країну, передумови і причини об’єднавчого процесу, тернистий шлях України до соборності та участь закарпатців Гуцульської Народної республіки у воз’єднанні української держави.
На жаль, цей Акт проіснував недовго, але ідея єдності наших земель живе і досі.
Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст). Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.
21 січня 1990 року українці створили Перший “живий ланцюг”, в якому люди у різних містах та селах взяли один одного за руки. Це була одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій. Вона стала головною традицією українців, яка проходить у цей день.
Соборність України – це результат тривалої боротьби українського народу за свою свободу та незалежність. І подвиги героїв України ХХІ століття доводять, що за 100 років бажання українців жити в соборній незалежній Україні тільки укріпилося. Це бажання, яке тече по жилах нових поколінь українців, обов’язково допоможе їм вирости гідними громадянами своєї держави.
Після тематичного уроку діти взяли участь у майстер-класі, в якому мали можливість виготовити своїми руками символ української держави «дівчинку-українку».
На завершення заходу учні відвідали виставки та експозиції музею. Їхні обличчя сіяли радістю та захопленням. Вони були дуже активними та отримали багато позитивних емоцій.
М. Марич зав. відділу
Карпатської України.
«Жива легенда нашої культури»
Стою біля брами музею,Де сходяться мури столітні,Де понад святою землеюТворилися події новітні.… … …І в залах тих, ні, не даремноСтарання тут звідкись беруться,Тож низько вклонімось доземноХранителям пам’яті людства.
Ужгород, 2015 рік
В. С. Габорець заслужений
працівник культури України
Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького вітає з днем народження відомого культурно-громадського діяча, краєзнавця, культуролога Василя Степановича Габорця. Народився 20 січня 1936 р. у селі Липча Хустского району. Після закінчення навчання в Хустському педагогічному училищі навчався в Ужгородському державному університеті на факультеті української філології, де всі роки навчання був Шевченківським стипендіатом.
Усе життя його позначене невтомною працею, прагненням якомога повніше реалізувати свої наміри, спрямовані на піднесення культури й самосвідомості народу. Понад 17 років працював завідувачем відділу культурно-масової роботи, потім секретарем облпрофради, а згодом – в управлінні культури облдержадміністрації, де майже двадцять років обіймав посаду начальника. Багато прекрасних починань, задумів та заходів, які проводилися в області, а саме: фестивалі, конкурси, свята, виставки художників, створення нових художніх колективів забов’язані саме Василеві Степановичу.
Завдяки ініціативі Василя Габорця на базі кращих хорових колективів була створена обласна філармонія, яка стала своєрідною лабораторією для керівників аматорських хорових колективів, студентів вищих навчальних, мистецьких закладів.
Василь Габорець – автор великої кількості книг і публікацій. Зробив величезний внесок в історію культури, етнографії, фольклору. Його поезія щира. У ній чітко видно повагу до людей, вона не тільки зігріває серце, але і звеличує душу.
Після виходу на заслужений відпочинок його запросили на роботу викладачем культурології в Ужгородський факультет Київського національного університету культури і мистецтв.
За багаторічну сумлінну працю В. Габорцю присвоєно почесне звання «Заслуженого працівника культури України», нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.
В. С. Габорець – член правління Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Нагороджений відзнаками НСКУ.
Бажаємо імениннику бадьорого настрою, добра, здоров’я, натхнення, здійснення світлих мрій, яких у Василя Степановича так багато, а також невичерпної молодості душі на довгі роки.
ВООЗ порадила країнам послабити туристичні обмеження через їх шкоду економіці - очікуємо на суттєвий приріст кількості відвідувачів музею
Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендувала державам скасувати чи послабити обмеження на міжнародні подорожі, бо вони шкодять економіці та не допомагають стримувати поширення штаму "Омікрону".
Відповідна заява за результати засідання організації 19 січня оприлюднена на сайті.
Там зазначили, що запобіжні заходи мають "ґрунтуватися на оцінюванні ризиків та не допускати фінансового тягаря для осіб, які здійснюють міжнародні поїздки".
Комітет також рекомендує не вимагати підтвердження вакцинації від COVID-19 для міжнародних поїздок через обмежений глобальний доступ та несправедливий розподіл вакцин від коронавірусу.
"Країнам варто розглянути підхід з полегшення міжнародних поїздок шляхом скасування або зміни заходів, таких як вимоги щодо тестування та/або карантину, коли це доречно, відповідно до керівництва ВООЗ", – ідеться у повідомленні.
Водночас пандемія залишається загрозою для нормального функціонування світового господарства, тому ВООЗ поставила за ціль вакцинувати не менше 70% населення планети задля утворення "колективного" імунітету.
Що відомо
- Всесвітня організація охорони здоров’я планує вакцинувати проти COVID-19 70% людей у світі до початку липня 2022 року.
- Про новий штам коронавірусу, який вперше виявили на півдні Африки, британські вчені повідомили 24 листопада. Він характеризується великою кількістю мутацій у шиповидному білку, що може ускладнити його нейтралізацію антитілами, сприяти швидкому поширенню та стійкості до наявних вакцин.
- Науковці з’ясували, що штам "Омікрон" здатний розмножуватись у тканинах бронхів у 70 разів швидше, ніж вихідний варіант вірусу та штам "Дельта", однак демонструє повільнішу швидкість реплікації у легенях. Водночас міністр охорони здоров’я ПАР Джо Фаала заявив, що інфікованих штамом "Омікрон" в 11 разів рідше кладуть у лікарні, ніж інфікованих "Дельтою".
- За попередніми даними, більшість вакцин не забезпечують дієвий захист від інфікування "Омікроном", але запобігають тяжкому перебігу хвороби й госпіталізаціям. Крім того, підвищує дієвість щеплень третя (бустерна) доза.
- Люди, в яких виявили штам коронавірусу "Омікрон", у середньому мають на 50-70% менший ризик бути ушпиталеними через ускладнення COVID-19, ніж "Дельтою", підрахувало Управління з питань охорони здоров'я Великої Британії.
Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т.Легоцького вітає з днем народження свого керівника
Шановний Михайло Васильович!
Прийміть найщиріші вітання
з нагоди Вашого Дня народження!
Нехай завжди Вас супроводжує вдача, постійно зігріває тепло людської вдячності, а будні і свята наповнюються радістю, світлом та любов’ю рідних та близьких.
Вічної молодості Вашій душі та доброти серцю, здійснення всіх Ваших планів та сподівань!
Щоб це свято подарувало Вам нові успішні відкриття та неймовірні звершення, успіхи в кар’єрі та виконання заповітних бажань!
Спасибі за те, що ми маємо змогу вчитися у Вас, спасибі за збереження нашої дружної команди, за те, що ви прощаєте наші помилки і упущення, за розуміння і терпіння, за відстоювання наших інтересів і заступництво. Хай доля щедро нагородить вас за все, що ви зробили для колективу. Ну, а ми в свою чергу обіцяємо – ми не підведемо!
Бажаємо енергійності, стійкості духу, наснаги, реалізації планів та нових ідей. Нехай успіх завжди буде на Вашому боці, а будь-яка справа має позитивний результат!
Нехай шлях по кар’єрних сходах веде лише на вершину успіху!
Колектив музею.
«Служителі музи Мельпомени» (спадщина братів Шерегіїв у фондах ЗОКМ ім. Т. Легоцького)
Нову онлайн виставку Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького «Служителі музи Мельпомени» (спадщина братів Шерегіїв у фондах ЗОКМ ім. Т. Легоцького) підготували співробітники відділу історії та краєзнавства у січні 2022 року з нагоди святкування 75-річчя Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Вона презентує тільки незначну частину з майже півтисячі оригінальних експонатів, які є у фондосховищі музею.
Колекція кавомолок у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького
Першими, хто почав перемелювати зерна кави, були бедуїни-кочівники. Саме вони вперше спробували справжній смак кави і дізналися про способи їх приготування. Бедуїни розтирали зерна кави у ступках, але це не давало потрібного ефекту, натомість вимагало багато фізичних зусиль. Бо як відомо, для приготування кави по-східному (турецька) потрібно, щоб кава була дрібного помолу. Для цього були створені ручні кавомолки різних конструкцій, в яких зерна перемелювали (на зразок борошняних млинів) жорнами.
Згідно наукових досліджень, перші кавомолки з’явилися у XV ст. За конструкцією ручні кавомолки поділяються на кілька видів. На території Європи найбільшого поширення набули ручні кавомолки у вигляді квадратного, переважно дерев’яного ящика, внизу якого знаходилася висувна шухлядка для меленої кави. До верхньої частини кріпився металевий механізм для перемелювання. У середині такої кавомолки знаходяться два жорна які мелють каву. За допомогою гвинта їх можна зжати і розжимати. Таким чином регулювали помол зернят. Жорна виготовляли з різних матеріалів: чавун, сталь та кераміка. Металеві відомі своєю міцністю та довговічністю, а от керамічні краще зберігають смакові якості кави. Це пояснюється тим, що кераміка не вступає у хімічні реакції при нагріванні. Цікавим фактом є те, що відомий на сьогодні французький автогігант «ПЕЖО» свою виробничу діяльність розпочав із виготовлення млинків у другій половині ХІХ ст.
За іншим принципом створені млинки для кави на сході, зокрема турецькі. Вони мають форму циліндру, що набагато зручніше у використанні, і дають дуже дрібний помол. Але був у них і недолік: розраховані на малі заправки, які складали у середньому 30 г. Досить поширеними були і кавомолки на зразок м’ясорубки. Принцип дії аналогічний, тільки замість ножа стоять диски для перетирання продукту.
Деякі старі кавомолки схожі на колісниці через колеса по боках, які служили ручками. Такі пристрої розраховані на більші обсяги переробки кави. Вони використовувалися у комерційних цілях і були поширені переважно на американських просторах. Цікаво, що «кавомолками» називали перші кулемети системи Аджира у ХІХ ст.; все через ті ж великі колеса по боках.
У фондових зібраннях Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького невелике але помітне місце займає колекція млинків для помолу кави та інших продуктів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Загалом зібрання нараховує 34 пристрої для перемелювання сипучих продуктів. Колекція формувалася шляхом закупки музейних предметів у приватних осіб. У 1980 р. два пристрої для помолу закупили від гр. Чулак М. А. з Мукачева та один від гр. Якоб О. Д. з Ужгорода. Колекція фактично була сформована у 1981 р. коли від гр. Крамського В. М. з Ужгорода було закуплено колекцію з 26 млинків. Тут представлені пристрої виключно європейського виробництва. Є серед них вироби відомих торгових марок: «F. O. Osterreich & Ungarische Industrie» (Австро-Угорщина), «Aero», «Sphinx. Filakovo», «Sava», «Garantie. B. O.» (Чехословаччина, Словаччина), «Java», «Leinbrock's-Reform (Reform)», «F. O.», «M. G. St. Garantiert» (Mocca maklwerk geschmiedetes garantiert) (Німеччина), «Goldenberg et Cie» (Франція) та ін. Також представлені кавомолки виготовлені підприємствами у нашому краї. Зокрема, по одному екземпляру із Буштина та Кобилецької Поляни. Механізми для перемелювання з чавуну відливали на залізо-ливарних підприємствах нашого краю, зокрема на заводі у Кобилецькій Поляні. Всі млинки, за винятком одного, належать до європейського зразка з характерним ящиком внизу переважно квадратним і виготовленим з дерева, проте у колекції є екземпляри і з циліндричними та овальними нижніми частинами та виготовлені з металу. У нижній частині контейнера розміщувалися висувні шухлядки для мелених продуктів. До верхньої частини прикріплений механізм для перемелювання.
Тематичним доповненням колекції є дві чудові кавоварки, виготовлені у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Одна з них мідна гасова кавоварка виготовлена у Сполучених Штатах Америки, інша – спиртова, виготовлена в Австрії (Відень). Всіх поціновувачів історії та ароматного напою запрошуємо відвідати експозицію Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького «Кава на жорнах століть», де можна побачити всі ці експонати
Михайло Джахман – завідувач відділу
експозиційної та науково-методичної роботи
НАСОЛОДИТИСЯ РІЗДВЯНИМИ КОЛЯДКАМИ, ВЕРТЕПНИМ ДІЙСТВОМ ТА ПОРИНУТИ У АТМОСФЕРУ ТРАДИЦІЙНОГО СВЯТКУВАННЯ МОЖНА БУЛО В ЗАКАРПАТСЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ ІМ Т. ЛЕГОЦЬКОГО
Різдво Христове - перш за все свято добра, миру, милосердя. Незважаючи на те, що Різдво - сімейне свято, дуже важливим в цей час допомагати хворим, потребуючим і всім хто з різних причин позбавлений святкових радощів. В дні різдвяних свят прийнято також миритися з ким у сварці, пробачити будь – які образи, щоб відчути всю радість і чарівність не тільки свята, а й життя. Різдво Христове — це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов’язує нас до внутрішнього відродження.
11 січня 2022 року в Каплиці Ужгородського замку відбулася різдвяна програма для вихованців дитячих будинків сімейного типу Ужгородського району.
Метою проведення святкової програми було дізнатися про значення свята Різдва Христового, привернути увагу дітей до християнських традицій , ознайомити дітей із традиціями і обрядами нашого краю, пригадати колядки, щедрівки. Поглибити знання дітей з культури, традицій, фольклору етнічних закарпатців, виховувати любов і повагу до рідного краю і людей різних національностей та їх традицій.
Атмосферу свята допомогли створити семінаристи ужгородської греко-католицької академії ім. Блаженного Теодора Ромжі, які подарували запрошеним дітям чудові емоції під час виконання автентичних різдвяних колядок. Ми маємо дуже багату спадщину- наші колядки. Є колядки , які знають більшість закарпатців, проте є такі, які з кожним роком забуваються і втрачаються.
Науково - освітнє заняття на тему « Народні традиції наших пращурів гуцулів, бойків, лемків на Святий Вечір, Різдво та Новий рік за старим стилем кінця XIX ст. – 50 років XX ст.», яке провів зав. сектору етнографії Грибанич Ілля Іванович сприяло поглибленню знань дітей із звичаями та традиціями нашого краю.
Давнім і унікальним різдвяним звичаєм в нашому краї було і залишається ходіння із вертепом. Різдвяний вертеп за участі чудової молоді з парафії Покрова Пресвятої Богородиці (Ротонда) допоміг дітям здійснити освітню подорож у давні часи, ознайомитися з історією Різдва, традиціями українського народу, замислитися над тим, що таке добрі вчинки, як кожна людина може допомогти добру перемогти зло.
Різдвяна зустріч в Ужгородському замку пройшла дуже гармонійно, захопливо та атмосферно, а запрошеним гостями та присутнім намагалися подарувати приємні враження, радість.
Птахи Ужгородського замку: синички
В кінці 2021 року Закарпатська туристична організація оголосила туристичний рік в Закарпатті 2021-22 роком бірдвотч-туризму (спостереження за птахами). Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук Федір Шандор https://www.facebook.com/photo/?fbid=4202293709899889&set=a.235482703247696. У парку Ужгородського замку теж можна спостерігати за птахами. Загалом тут зафіксовано близько 50 видів пернатих, які у різні пори року можна побачити на замковій горі. Це чудове місце для тих, хто тільки починає знайомитися з птахами.
 |
| Синиця велика |
Наша перша розповідь присвячена синиці великій та її «родичам». Майже всі, від малого до великого, впізнають синицю велику. Симпатична пташка має гарне забарвлення. Спинка в неї жовто-зелена з маслиновим відтінком, крила та хвіст темні, голова чорна з білими щічками, посеред яскраво-жовтого черевця проходить чорна смуга. Пташка зовсім невелика, розміром з горобця, просто є найбільшою в родині синичок, тому й називається так. Вона добре пристосувалася до людських ландшафтів. Її завжди можна побачити у парку Ужгородського замку.
 |
| Синиця чорна |
Кожного дня великі синиці займаються своїми синиччиними справами. Весною співають, радіють сонечку, влітку займаються вихованням малих, а холодний період проводять у пошуках їжі. Часто залітають у виставкові зали чи робочі кабінети працівників.
 |
| Синиця велика |
Деколи поруч крутиться менша, одягнена в світло-синю «шапочку», синиця блакитна. Ці два види дуже подібні за способом життя: гніздяться в дуплах, весною і літом харчуються павуками, комахами, а ближче до зими — насінням.
 |
| Синиця блакитна |
 |
| Синиця велика |
Рідше, ніж попередні види, трапляється синиця чорна. Вона схожа на велику синицю, тільки менша, голова і потилиця в неї чорні, щоки бруднувато-білі, на горлі і у верхній частині грудей — велика чорна пляма, полюбляє насіння хвойних. Побачити її на території замкового парку можна тільки в осінньо-зимовий період. Тут вона разом із іншими синичками поїдає насіння біоти східної, модрини та червоні плоди тису ягідного.
Зрідка на обід навідуються довгохвості синички. Ці рожеві кульки з довгими хвостиками ніколи не літають поодинці. Невеличкі зграйки раптово з’являються у кронах дерев, погаласують і миттю зникають, наче їх тут і не було. Надовго вони не затримуються, тому побачити їх — це справжня удача.
 |
| Синиця велика |
 |
| Синиця довгохвоста |
Зараз основне завдання синичок — знайти достатньо їжі й пережити зиму. Весь день проводять у пошуках їжі. Цікаво спостерігати, як вони безперервно бігають по гілках дерев, іноді навіть зависають головою донизу. Деколи через харчі можуть і почубитися. Залюбки вони приймають і гостинці від людей, зокрема несмажене насіння соняшнику та несолоне сало на годівничці.
Руслана Джахман старший науковий співробітник
сектору природи відділу історії та краєзнавства
Музейна ікона. Ікона «Різдво Христове» ХІХ ст.
Ікона «Різдво Христове» ХІХ ст.
Дерево, фарба. Розмір 31 х 35,5 см
Передано Чопською митницею у 1983 р.
Ця ікона – перший експонат проекту «Музейна ікона. Церковно-календарний рік». Протягом року щомісяця ми будемо розміщувати інформацію про одну ікону. Мета проекту – знайомити читачів із найкращими музейними предметами, що зберігаються у фондосховищах, долучати до життя музею якомога ширшу аудиторію.
У фондових зібраннях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького невелике, але помітне місце займає колекція ікон на дереві ХVІІІ – початку ХХ ст., яка нараховує 476 музейних предметів. Невелика частина виставлена для огляду відвідувачами в експозиціях та на виставках, а більшість зберігається у запасниках музею. Колекція формувалася з 1948 р. шляхом закупки від приватних осіб, передачі з Чопської митниці, церков та інших організацій.
Ікона (від грец. – зображення, образ) – живописне, мозаїчне чи рельєфне зображення Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці Марії, апостолів, пророків і канонізованих церквами святих. Святі отці називали ікону Євангелієм для неграмотних. «Зображення використовується у храмах, щоб ті, хто не знає грамоти, хоча б, дивлячись на стіни, читали те, що не в силах прочитати в книгах», – писав святитель Григорій І Великий (бл. 540 – 604) (64-й папа Римський). Ікони малювали спеціальною технікою за традиційними приписами: кипарисову, дубову, липову чи ін. дошку скріплювали тонким полотном, покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яєчною темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).
В українському суспільстві ікона займає особливе місце у житті людини та є невід'ємною частиною християнської традиції. Без них важко уявити інтер'єр храму чи житло людини.
Лариса Ганусинець, Михайло Джахман –
співробітники відділу експозиційної та
науково-методичної роботи
ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ ФЕДАКА
«Кожного із нас веде у минуле свій шлях, єднає із ним свій живильний нерв. Звичайно, наскільки ми проникли у нього – залежить не єдино від нас самих, але святий наш обов’язок – вберегти набуток пам’яті людської…»
Василь Федак
Автору цих рядків – Василю Федаку в 2021 році виповнилося би 110 років з дня народження та пройшло 30 років від дня смерті. Василь Васильович Федак (1911–1991) – спортивний журналіст, спортсмен, педагог, тренер, громадський та спортивний діяч, спортивний функціонер та адміністратор (організатор), спортивний фотокореспондент. Цей перелік можна продовжувати і далі.
Найкращим вшануванням його пам'яті стало видання книги «На Голгофу й назад. Справа Василя Федака». Книга побачила світ наприкінці 2021 р. у видавництві «Арт Економі» у Києві, укладачі Баняс В. В. та Павловець В. А.
У книзі вміщено й роботу завідувача відділу експозиційної та науково-методичної роботи Михайла Джахмана «Навіки зі спортом». У статті поряд із загальними бібліографічними даними більше уваги акцентовано на журналістській та видавничій діяльності Василя Федака, його намаганнях створити музей спорту на Закарпатті і співпраці зі Закарпатським ОКМ ім. Т. Легоцького.
У другій частині книги можна ознайомитися з вибраними документами зі слідчої справи Федака №5959, яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Закарпатській області.
Михайло Джахман – завідувач відділу експозиційної
та науково-методичної роботи.
Підписатися на:
Дописи (Atom)