Ця ікона – перший експонат проекту «Музейна ікона. Церковно-календарний рік». Протягом року щомісяця ми будемо розміщувати інформацію про одну ікону. Мета проекту – знайомити читачів із найкращими музейними предметами, що зберігаються у фондосховищах, долучати до життя музею якомога ширшу аудиторію.
У фондових зібраннях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького невелике, але помітне місце займає колекція ікон на дереві ХVІІІ – початку ХХ ст., яка нараховує 476 музейних предметів. Невелика частина виставлена для огляду відвідувачами в експозиціях та на виставках, а більшість зберігається у запасниках музею. Колекція формувалася з 1948 р. шляхом закупки від приватних осіб, передачі з Чопської митниці, церков та інших організацій.
Ікона (від грец. – зображення, образ) – живописне, мозаїчне чи рельєфне зображення Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці Марії, апостолів, пророків і канонізованих церквами святих. Святі отці називали ікону Євангелієм для неграмотних. «Зображення використовується у храмах, щоб ті, хто не знає грамоти, хоча б, дивлячись на стіни, читали те, що не в силах прочитати в книгах», – писав святитель Григорій І Великий (бл. 540 – 604) (64-й папа Римський). Ікони малювали спеціальною технікою за традиційними приписами: кипарисову, дубову, липову чи ін. дошку скріплювали тонким полотном, покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яєчною темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).
В українському суспільстві ікона займає особливе місце у житті людини та є невід'ємною частиною християнської традиції. Без них важко уявити інтер'єр храму чи житло людини.