Анонс

 26 вересня відзначають День Карпат. Це свято було засноване в жовтні 2023 року з ініціативи Карпатської конвенції для того, щоб популяризувати знання про цей унікальний регіон та його природну й культурну спадщину.

Запрошуємо на виставку дитячих робіт «Дикі хижаки Карпат – герої природи», на якій будуть представлені малюнки та композиції учасників конкурсу «Хижаки Карпат: господарі дикої природи». Конкурс проходив у травні з ініціативи Комунального закладу позашкільної освіти «Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості ПАДІЮН» Закарпатської обласної ради та Інституту еколого-релігійних студій.

Відкриття 23 вересня;

15:00;.

Галерея Ужгородського замку 1 поверх.

Коли оживають замкові стіни: незабутній вечір музики, оркестру та щирих емоцій

 Неймовірна атмосфера, синергія епох та справжнє мистецтво під відкритим небом – саме так у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького пройшов грандіозний акустичний концерт. До свого дня народження Діля (Едуард Приступа) – співак, композитор, екс-учасник гурту «Танок на Майдані Конго» – запросив усіх на концерт просто неба, і не хоч де, а в стінах нашої величної фортеці. Цей вечір став унікальною подією, де багатовікова історія краю та сучасне українське мистецтво злилися в єдине ціле, подарувавши гостям відчуття справжнього культурного тріумфу.

У цей вечір артист презентував абсолютно нову, ексклюзивну програму, над якою працював довгий час. Разом із ним на замкову сцену вийшли масштабний оркестр, хор та відомий джазовий піаніст Усеіна Бекіров, чий віртуозний акомпанемент додав вечору особливого шарму. Улюблені мільйонами хіти «Гранули», «Тільки дощ», «I can fly» та інші відомі пісні знайшли друге дихання в новому, глибокому аранжуванні. Потужний інструментальний супровід та багатоголосся хору змусили знайомі мелодії звучати зовсім інакше, а стародавні мури Ужгородського замку стали природними декораціями, які підсилили кожну ноту, акустично збагатили простір та створили неповторний, затишний і навіть містичний затишок.

Едуард також дотримався свого слова та підготував для слухачів декілька дуже раптових і приємних сюрпризів, які до самого початку виступу трималися в суворій таємниці та по-справжньому вразили всіх присутніх. Це, зокрема, виступ хору Академії культури і мистецтв Закарпатської обласної ради.

В ході концерту також було організовано збір коштів на EcoFlow, для одного із підрозділів закарпатців, які захищають нашу країну від ворога.

Енергетика на майданчику була неймовірною: повністю заповнена глядацька зона, тисячі вогнів, щирі сльози радості, гучні оплески та незабутні емоції, які тепер назавжди залишаться в літописі нашого музею.

Щиро дякуємо артистам за неймовірне свято високоякісної музики, а всім гостям – за те, що провели цей вечір разом із нами в самому серці історичного Ужгорода! Гортайте наш фотозвіт, шукайте себе та друзів на світлинах, залишайте лайки та обов’язково діліться своїми враженнями й спогадами!

Василь МІЩАНИН,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати ім. Августина Волошина Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького

Відчути подих минулого: в Ужгородському замку відкрилася виставка світлин «Дзеркало старого міста»

 18 вересня 2026 року у стінах Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького в древньому Ужгородському замку до 1133 річчя Ужгорода відкрили виставку світлин «Дзеркало старого міста». Традиційно відкриття виставки розпочалося вшануванням пам’яті всіх, хто загинув у боротьбі за Українську державу. Директорка музею Ольга Шумовська у своєму виступі наголосила на важливості виставкового проєкту як засобу збереження історичної пам’яті та культурної тяглості поколінь. За її словами, представлені матеріали дають змогу простежити зв’язок сучасних мешканців Ужгорода з попередніми поколіннями містян, які проживали та формували міський простір у минулому. Виставку організовано в межах загальноміських благодійних і культурних заходів, спрямованих, зокрема, на збереження історико-культурної спадщини та пам’яті про минуле.

Виставка світлин пропонує зазирнути в Ужгород першої половини XX століття – епоху, коли місто формувало свій унікальний архітектурний фундамент, а на його вулицях панував особливий, неспішний європейський шарм. Десятки рідкісних архівних знімків на мить зупинили час, аби показати нам справжнє обличчя старовинного міста. Завітавши до музею зможете побачити знакові локації – набережні Ужа, площі та затишні вулички Корзо й Волошина – очищеними від сучасного галасу, реклами та машин. Ці кадри зберігають не просто архітектуру, а живі емоції, одяг та повсякденні турботи тогочасних містян.

Фотокопії, представлені в експозиції, виготовлено на основі оригінальних фотографій і поштових листівок, що зберігаються у фондовій збірці музею. Використання цих матеріалів у виставковій практиці забезпечує доступ до візуальних джерел, які документують особливості міського простору та його трансформації впродовж кінця ХІХ – першої половини ХХ століття.

Поява та поширення перших ілюстрованих поштових карток із зображеннями Ужгорода припадає на кінець ХІХ століття. Такі видання сприяли популяризації міста за межами регіону та виконували функцію своєрідних візуальних репрезентацій його архітектури й міського середовища. Однією з найвідоміших ранніх панорамних світлин є фотографія із видом на правобережну частину Ужгорода, датована 1892 роком. Перша відома листівка із зображенням Ужгородського замку датується 1899 роком. Її видавцями були брати Феверліхт. У міжвоєнний період багато світлин зроблено і надруковано різними тиражами М. Ліхтігом, С. Качуреком, Е. Кантором. Ужгородські книготорговці замовляли листівки у провідних європейських друкарнях: в Лейпцігу, Відні, Парижі, Пряшеві та Будапешті. Великі тиражі листівок друкували в ужгородських друкарнях «Вікторія» та «Уніо». Замовниками переважно були книговидавці та торгівці старовинного Ужгорода Ш. Балаж, Ю. Фельдешій, Бровді-Готліб, Сейкель-Іллеш, «Темац» та ін.

Слід відмітити, що фотографія є важливим історичним джерелом, оскільки забезпечує безпосередню фіксацію об’єктів, подій та явищ певного історичного періоду. Її джерелознавча цінність полягає у можливості зберігати візуальну інформацію та передавати її наступним поколінням. Фотографічні матеріали дають змогу дослідникам реконструювати особливості минулого міського середовища, простежувати його структурні та функціональні зміни, а також аналізувати трансформації архітектури й містобудівного простору. У цьому контексті колекції старих фотографій і поштових листівок становлять важливу складову джерельної бази для дослідження історії та розвитку Ужгорода.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

ДО ІСТОРІЇ НАШОГО МІСТА. (декілька цікавих фактів за матеріалами з музейного архіву)

 Архівна збірка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького налічує чимало цікавих та оригінальних рукописів, документів і друкованих видань, які є достовірними джерелами з минулого нашого краю. Тут зберігаються й рідкісні матеріали з історії нашого міста, серед них і описи Ужанського комітату. Серед комітатів краю комітат Унг був одним із найстаріших з часів Угорського королівства, тому багато дослідників досліджували цю тему. У музеї є монографія Ужанського комітату авторства першого історика міста Ужгород Кароя Мейсароша, яка зберігається у рукописному варіанті фрагментами. Інтерес являє для істориків і краєзнавців й інша, надрукована, монографія на цю тему. ЇЇ автором є Янош Горват. Окрім того, нами розпочато опис з перекладом 2 рукописів від нього: „Ungvár város eredeti határleirása” («Опис меж міста Ужгород») та „Ungvár eredeti neve” («Походження назви Ужгород»), написані вірогідніше у ХІХ ст.

Що вдалося дізнатися про самого автора - Яноша Горвата? Відомо, що він народився у 1802 р. у Палоці (нині сучасне село в Словаччині Павловце-над-Угом), яке історично належало до комітату Унґ. Родина Горват була однією з найбагатших родин комітату, володіла землями в селі Палоц, яке дало їм свою назву. Янош Горват виховувався у військовій школі, пізніше працював управителем панського маєтку. Був активним учасником визвольної війни 1848-49 року. З 1853 до своєї смерті у 1876 році займав посаду архіваріуса Ужанського комітату. Як відзначає у своєму дослідженні «З історії архіву комітату Унг» відомий історик і краєзнавець Юрій Чотарі, перші відомості про архівні зібрання у комітаті з'являються вже у 1620 році. З роками книги, рукописи, акти тощо накопичувалися, що привело до нестачі приміщень для зберігання і комплектування, тому архіви постійно переносилися або перевозилися, часто зберігалися в приватних будинках. В епоху великих реформ у 60-і роки ХІХ ст. державна адміністрація комітату визнала, що для управління архівами слід найняти окрему особу, оскільки колекції документів вимагали не періодичної, а постійної систематизації. Відтоді була запроваджена посада архіваріуса.

Історія написання монографії про Ужанський комітат досить цікава. Обидва автори — і Янош Горват, і Карой Мейсарош майже одночасно підготували свої дослідження, однак тільки праця архіваріуса була опублікована при його житті. Загальні збори Угорського історичного товариства 19 січня 1868 року, що зафіксовано у його віснику “Századok” (“Століття”) за лютий, прийняли рішення, що дослідження Яноша Горвата та Кароя Мейсароша мають бути рецензовані, і, залежно від того, яке з них виявиться кращим, тому має бути надана не лише моральна, а й фінансова підтримка, що мало би бути прикладом для усіх міст і комітатів. За фінансовою допомогою від комітату, який їх підтримав, обидва дослідники звернулися до влади вже наступного року (1869), розпочавши передплату на видання. На жаль, Мейсарошу не вдалося вчасно ознайомити членів Угорського історичного товариства, що призвело до непорозуміння і схилило терези на користь Яноша Горвата. 2 зошити останнього були видані у 1872 році, проте подальше видання зупинилося із-за смерті автора. У ХVI випуску щорічника “Századok” (“Століття”) за 1882 рік повідомлялося, що дописувач за ініціалами I.B. ще у 1868 р. у місцевій газеті „Ungvári közlöny” («Ужгородські вісті») звернувся до керівництва комітату довірити Карою Мейсарошу видання монографії якнайскоріше у зв'язку з похилим віком автора. Хоч останній і відписав у наступному номері газети, що робота над рукописом завершена, вона не була опублікована. Фактично рукопис, три частини якого фрагментами зберігаються у фондах музею, датують 1880-1881 роком.

Монографія Яноша Горвата про Ужанський комітат була опублікована угорською мовою в 1872 році в Унгварі, у друкарні вдови Кароя Єгера. Дослідження присвячене доктору юридичних та філософських наук графу Івану Вандштайну-Вортенбергському, тодішньому наджупану Ужанського комітату. Книга залишилася незавершеною, були надруковані лише I та II зошити (загалом 112 сторінок) запланованої більшої книги у вигляді брошури, у м'якій обкладинці видавця, декорованій вихідними даними та гербом Ужанського комітату. Обидва зошити скріплені в книжковий блок коричневого кольору. Перший зошит налічує 48 с., другий зошит — з 49-112с.

Що спонукало до написання монографії, автор наголошує у передмові: працюючи на посаді архіваріуса, перебираючи і систематизуючи кожний документ щодо історії краю, його багатого на події минулого, ніхто не написав про це для нащадків на основі зібраних достовірних даних в архіві. За задумом архіваріуса, що описано у вступі у 1-му зошиті, уся книга мала складатися з 9 розділів, розбитих на окремі підрозділи: від походження назви комітату до його географічного та геологічного положення, топографічних і гідрографічних умов, фауну та флору, адміністративно-судову систему, історію, релігію, список шляхетних родин комітату за алфавітним порядком і за їх походженням. Проте зміст опублікованих двох зошитів розкриває тільки 2 розділи з їх підрозділами.

Праця Яноша Горвата «Монографія Ужанського комітату» була однією з перших спроб комплексного наукового осмислення історичного комітату Унг і є цінним джерелом з крайової історії та бібліографічного дослідження нашого минулого.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

Відкриття виставки «Хранителі музики народу: голос, традиція, спадщина» (відео)

 

У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відкрили виставку «Хранителі музики народу: голос, традиція, спадщина» до Дня української музики

 У третю суботу вересня в Україні святкують День української музики, метою якого є вшанування музичної спадщини, підтримка сучасних виконавців і композиторів та підкреслити роль музики як елемента національного спротиву й культурної ідентичності в умовах війни.

З нагоди цього свята у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відкрили виставку «Хранителі музики народу: голос, традиція, спадщина», яка відкрила для відвідувачів світ народної музики Закарпаття – світ, у якому оживають голоси поколінь, звучать мелодії рідного краю та зберігається наша культурна пам’ять.

Відкриття розпочали із найважливішого – вшанування пам’яті тих, завдяки кому ми маємо можливість жити, досліджувати й берегти наше минуле, наш спадок.

Директор музею Ольга Шумовська, звертаючись до присутніх, підкреслила, що музика супроводжує людину все життя, чи то сумні ноти, чи веселі. Сьогоднішня виставка – це не тільки про музику як спадок, це і про тих, хто досліджує, популяризує, береже цю частину народної культури. Вона знайомить із діяльністю Національного заслуженого академічного Закарпатського народного хору як популяризатора й зберігача, науковими напрацюваннями етномузиколога Володимира Гошовського як збирача пісенного спадку та диригента Івана Крайника як продовжувача традицій музичної культури краю. Знайомлячи відвідувачів із різними сторінками історії Закарпаття, музей не лише зберігає культурні цінності, а й представляє їх широкій аудиторії, розкриваючи їхнє значення для сьогодення та майбутніх поколінь.

Модератор заходу та автор виставки, завідувач сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова вказала на те, що вересень для музичної спадщини нашого краю – знаковий. Цей місяць об’єднує кілька важливих дат, пов’язаних із людьми й подіями, що залишили помітний слід в історії музичної культури Закарпаття. 25 вересня 1945 року в Ужгороді було засновано Закарпатський ансамбль пісні і танцю, який згодом став Закарпатським народним хором. А 17 вересня 1946 року відбувся його перший публічний концерт. Ці вересневі дати стали початком історії колективу, який упродовж десятиліть зберігає та популяризує народну пісню, музику й танець. Не менш важливим в історії хору є вересень 2006 року, коли Наталія Петій-Потапчук очолила Закарпатський народний хор. Її діяльність пов’язана з продовженням мистецьких традицій колективу, збереженням його репертуару та популяризацією народного мистецтва. Від імені колективу музею із 20-літнім ювілеєм діяльності на посаді та з присвоєнням статусу Національного для Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Наталію Йосипівну привітала Ольга Шумовська.

У вітальному слові, зверненому до присутніх, Наталія Петій-Потапчук наголосила, що хор – це не просто про колектив, який виконує народні пісні, мелодії й танці. Це колектив, який досліджує, відроджує, вивчає вокально-хорову спадщину нашого народу. І їй, як керівнику, надзвичайно приємно, що історія Закарпатського народного хору в постатях, фото, документах, предметах відображена в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького, який є найбільшим музеєм області та серед провідних музеїв країни. І з нагоди такої чудової події вона передала до фондів нашого закладу чудовий дарунок – одне з перших фото колективу Закарпатського народного хору на самому початку його існування.

З нагоди свята та відкриття виставки Закарпатський народний хор привітав гостей музичним виступом. У виконанні колективу прозвучала пісня «За горою високою», улюблений твір одного з перших керівників хору Петра Милославського. Саме ця пісня була виконана під час першого концерту колективу в 1946 році. Ще одним музичним подарунком для гостей став виступ солісток хору Василини Вовканич і Вікторії Тимко. Вони виконали пісню «Тече вода каламутна» в обробці Михайла Кречка, доповнивши святкову атмосферу відкриття виставки. Творчість Закарпатського народного хору охоплює не лише пісенну, а й танцювальну спадщину. Танцювальна група колективу представила «Березнянку» - хореографічну постановку Клари Балог, у якій розкривається самобутність народного танцю Закарпаття.

Діяльність Закарпатського народного хору на виставці висвітлена в окремому розділі. Представлені матеріали розповідають про становлення колективу, його мистецький шлях, керівників і виконавців, які формували його неповторне творче обличчя. Показано і діяльність Клари Балог, видатної балетмейстерки, чия діяльність сприяла збереженню та розвитку народної хореографії Закарпаття. У репертуарі хору відображено культурне розмаїття нашого краю: українські народні пісні, мелодії та танці різних етнічних спільнот Закарпаття. Через сценічне мистецтво колектив передає красу традицій, які формувалися тут упродовж століть. Все це яскраво ілюструють світлини із виступів минулих років.

Наступний розділ знайомить відвідувачів із Володимиром Гошовським – видатним етномузикологом, фольклористом і дослідником народної музики. Він присвятив своє життя збиранню, дослідженню та систематизації народнопісенної спадщини, записував пісні в закарпатських селах, вивчав особливості народного співу й музичні традиції різних народів. Учений прагнув не лише зберегти пісенні зразки, а й дослідити їхню будову, походження та місце в культурі. Його праці й зібрані матеріали стали важливим джерелом для науковців і виконавців та вагомим надбанням української етномузикології.

Ще одна постать, представлена на виставці, - Іван Іванович Крайник, композитор і диригент, який народився 12 лютого 1922 року. Хоча його день народження припадає на іншу пору року, вересень також має особливе значення для його творчої історії. Восени 1947 року відбувся один із ранніх концертів Івана Крайника з оркестром у Тур’я Реметі. А в 1949 році він організував хорову капелу Перечинського лісохімкомбінату, яка стала важливим осередком музичного життя Перечина.

Крайник присвятив себе композиторській і диригентській діяльності, оспівував рідний край і співпрацював із закарпатським поетом Василем Вовчком. Його твори, зокрема «Я дівчина з Перечина», «Верховинське кохання» та «Верховиночка», увійшли до репертуару вокальних колективів. Матеріали й нотні записи, представлені на виставці, дали змогу побачити, як народна мелодія переходила в нові мистецькі форми. Дякуємо Микульця Наталії Іванівні настоятельці монастиря Святого Василія Великого сестер ЧСВВ Української греко-католицької Церкви с. Северіяні Йовжій (м. Ужгород) за те, що подбали про збереження спадку та пердали його до музею.

Виставка стала виявом вдячності всім, хто зберігав, досліджував і популяризував народну музичну спадщину Закарпаття. Вона нагадала, що музика – це не лише мелодія чи пісня, а й пам’ять про людей, родини, громади та покоління, які передавали свої традиції далі.

Дякуємо всім, хто долучився до відкриття виставки, та кожному відвідувачу, хто завітав, щоб познайомитися з експонатами й історіями справжніх хранителів музики нашого народу.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Анонс

 Виставка світлин «Дзеркало старого міста» до Дня міста Ужгорода

До Дня міста Ужгорода Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького запрошує на відкриття виставки світлин «Дзеркало старого міста», присвяченої Ужгороду першої половини ХХ століття.

Старі світлини знайомлять нас з неповторнимобразом міста – його вулицями й площами, архітектурою, знаковими місцями та щоденнимжиттям ужгородців. Фотографії дають можливість здійснити своєрідну мандрівку в минуле й побачити, яким був Ужгород понад сто років тому.

Фотокопії світлин, представлених на виставці, виготовлено з оригіналів фотографій, що зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.

18 вересня 2026 року

Початок о 15:00 год.

Галерея другого поверху Ужгородського замкуЗакарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

Запрошуємо разом відкрити для себе Ужгород минулих епох – місто, яке змінюється з часом, але зберігає свою неповторну історію та пам’ять.

Чекаємо на вас!

Анонс

 Виставка до Дня української музики «Хранителі музики народу: голос, традиція, спадщина»

Українська музика – це голос народу, в якому живуть його історія, пам’ять і душа. Вона єднає покоління, зберігає традиції та передає у спадок безцінні скарби національної культури.

Запрошуємо на відкриття виставки «Хранителі музики народу: голос, традиція, спадщина», присвяченої людям і колективам, які присвятили своє життя збереженню та популяризації української музичної спадщини.

На виставці буде представлено матеріали, які знайомлять з творчим шляхом і культурною місією Національного Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, науковою діяльністю видатного етномузиколога Володимира Гошовського та диригентське мистецтво Івана Крайника.

17 вересня о 15:00;

Закарпатський обласний краєзнавчий музей, виставковий зал на 3-му поверсі;

Вхід – за музейним квитком.

«Код Незламності: історико-гуманітарний дискурс» у Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького

 14 вересня 2026 року, у стінах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького відбувся просвітницький захід під назвою «Код Незламності: історико-гуманітарний дискурс». До обговорення важливих питань історичної пам’яті та національної ідентичності у стінах музею долучилися учні старших класів Ужгородського наукового ліцею разом із вчителем історії Людмилою Матьовкою.

Просвітницьку зустріч відкрив старший науковий співробітник відділу новітньої історії Ігор Шніцер. У своїй доповіді науковець зосередив увагу на історичних випробуваннях, які впливали на формування українського суспільства, феномені людської стійкості та важливості збереження культурної спадщини й історичної пам’яті, особливо в умовах сучасних викликів. Окрему увагу було приділено питанню національної ідентичності, а саме тому, як історія, культура, мова, родинна пам’ять та усвідомлення власного коріння формують відчуття приналежності до спільноти. Учні мали можливість не лише слухати, а й долучатися до дискусії, висловлювати власні думки та ставити запитання.

Продовжив захід у музеї старший науковий співробітник відділу новітньої історії Василь Міщанин із доповіддю «Музейний код: як історія гартує незламність». Він наголосив, що війна, яку веде росія проти України, має на меті знищення української ідентичності, тому музеї стали першочерговими цілями агресора. Присутнім було представлено шокуючі факти масштабів катастрофи: станом на початок 2026 року понад 2000 об’єктів культурної інфраструктури пошкоджено або зруйновано, зокрема постраждали Національний музей Г. Сковороди, Маріупольський художній музей ім. А. Куїнджі, Іванківський історико-краєзнавчий музей, а нещодавно – Національний музей «Чорнобиль» та Національний художній музей України. Окрему увагу було приділено наймасштабнішому пограбуванню сучасності – мародерству на державному рівні, внаслідок якого понад 480 000 музейних предметів було незаконно вивезено до рф та окупованого Криму.

В умовах війни Закарпатський обласний краєзнавчий музей перетворився на стратегічний хаб і надійний тил, який регулярно надає свої зали для проєктів колег із постраждалих регіонів та допомагає вимушеним переселенцям віднайти історичну опору. Головний посил виступу – ворог може розбити стіни, але не здатний знищити нашу пам’ять.

Підбиваючи підсумки просвітницького заходу, директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольга Шумовська наголосила на важливій місії музею у збереженні, осмисленні та передачі майбутнім поколінням історичного досвіду українців. За її словами, незламність полягає не лише у здатності вистояти перед складними випробуваннями, а й у збереженні історичної пам’яті, прагненні знати та розуміти власне минуле, берегти правду й передавати її наступним поколінням. Музей, на переконання Ольги Шумовської, є особливим простором, де історія оживає, перестає бути сукупністю дат та імен із підручника й набуває особистого та зрозумілого для кожного виміру. Саме через глибоке осмислення минулого, зазначила директорка, ми можемо краще усвідомити себе сьогодні, зрозуміти цінності, які нас об’єднують, і відповідальніше дивитися у майбутнє.

Зустріч стала простором для відкритого діалогу між музейниками, педагогами та молоддю, адже саме через такі розмови формується живе й відповідальне ставлення до історії. Дякуємо юним ліцеїстам та педагогам за щирий інтерес до історії та активну участь у дискусії.

Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького й надалі продовжує реалізовувати просвітницькі ініціативи, спрямовані на популяризацію історико-культурної спадщини краю, розвиток критичного мислення та формування у молодого покоління усвідомленого ставлення до національної пам’яті.

Василь МІЩАНИН,

Ігор ШНІЦЕР,

старші наукові співробітники відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати ім. Августина Волошина Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького

Осінній вечір в Ужгородському замку

 Осінній вечір в Ужгородському замку має свій особливий, майже відчутний на дотик шарм. Коли літня спека спадає, а старовинний дворик занурюється у перші прохолодні сутінки, кам'яні мури фортеці наче оживають. Саме в такій атмосфері відбувся 12 вересня концерт вокальної формації «Піккардійська Терція». Це культовий український вокальний гурт, який уже понад тридцять років є візитівкою українського акапельного співу. Створена 24 вересня 1992 року у Львові, формація пройшла шлях від студентського гурту до лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка та заслужених артистів України. Унікальність колективу полягає в тому, що вони не просто співають без інструментального супроводу (а капела), а здатні своїми голосами майстерно імітувати звуки найрізноманітніших музичних інструментів – від духових до перкусії.

Виступ вокальної формації «Піккардійська Терція» – це унікальний мистецький вечір, де багатовікова історія зустрічається із чистою магією людського голосу. Внутрішній дворик старовинної фортеці, в якій розміщується Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького, перетворюється на відкритий акустичний майданчик із неймовірною атмосферою. Старі кам'яні мури, які бачили століття історії, стають природними резонаторами для бездоганного акапельного співу легендарного львівського колективу. Музична програма «Піккардійської Терції» під куполом вечірнього ужгородського неба дарує слухачам справжню палітру емоцій.

Концерт у стінах замку зібрав багато поціновувачів якісної музики – як місцевих жителів, так і гостей Закарпаття. Коли сонце ховається за замкові вежі, а простір наповнюється багатоголоссям без жодного інструментального супроводу, виникає відчуття повної гармонії та затишку. Осінь додає цій події неповторних візуальних та емоційних акцентів. Прохолодне вечірнє повітря стає густішим, завдяки чому унікальні голоси «піккардійців» звучать ще чіткіше, глибше та проникливіше, розлітаючись луною поміж замкових галерей. Програма осіннього концерту підбирається з особливим настроєм – вона коливається між світлою ностальгією, глибокою лірикою та зігріваючим затишком.

Відсутність інструментів створює ефект прямого зв'язку між артистами та слухачами. Здається, ніби музика народжується безпосередньо тут і зараз, зігріваючи серця присутніх. Між піснями учасники формації діляться теплими спогадами, жартують та розмовляють із глядачами, перетворюючи великий концерт на дружні посиденьки у колі близьких людей.

Коли наприкінці вечора весь замковий двір в унісон підспівував «Червону калину», межа між сценою та залом остаточно зникала. Осінній концерт «Піккардійської Терції» в Ужгороді залишив довгий і теплий післясмак надовго.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина