Грабар Олександр Олександрович народився 17 серпня 1883 року в Будапешті. Через деякий час його сім’я переїхала до Ужгорода і тут він вступив до Ужгородської королівської католицької гімназії імені Другетів. Потім продовжив навчання в столиці на філософському факультеті Будапештського університету. В квітні 1909 отримав диплом вчителя природознавства й географії в гімназії. По закінченні університету деякий час подорожує, працює педагогом у Сечовцях (Словаччина), а з 1911 року викладає у своїй рідній гімназії аж до її закриття.
 |
Сип білоголовий, здобутий О.
Грабарем
в околицях Ужгорода в 1928 році |
Ще під час навчання починає захоплюватися орнітологією. Протягом всього життя він досліджував і колекціонував птахів. Сам виготовляв опудала, які експонувалися в природничому кабінеті гімназії та в Земському музеї Підкарпатської Русі. Музей знаходився у будівлі жупанату (зараз там художній музей ім. Й. Бокшая) до 1938 року. У своєму машинописі, присвяченому Олександру Грабарю, Петро Сова писав, що фонди, після ліквідації музею, знаходилися на першому поверсі бувшого пивоварного заводу в Ужгороді біля головної пошти. У жовтні 1944 року в цьому будинку сталася пожежа й колекцію потрібно було рятувати. Тут Олександр Олександрович надав велику допомогу. Петро Сова, виконуючи обов’язки голови Народного Комітету Ужгорода, призначив його завідувачем музею і дав вказівку перевезти експонати в будинок культурно-просвітницького товариства ім. Духновича. Там вони зберігалися до 1946 року. Згодом стали основою для створеного у червні 1945 року Народного Музею Закарпатської України, який розмістився у жупанаті.
 |
| В Ужгородській гімназії |
Директором музею було призначено Коломійця І. Г., а заступником – Олександра Грабаря. На цій посаді він перебував недовго і, як свідчить запис у його трудовій книжці, вже з грудня 1945 року очолив відділ природи. У деяких звітах, складених першим директором, Олександр Грабар фігурує як завідувач краєзнавчого відділу. Очевидно так ще називали відділ природи. Так його назвала й Р. Баранова у статті про музей, яка була надрукована в «Закарпатській правді» від 15 лютого 1948 року. У річному звіті Петра Сови (другий директор музею) за 1947 у структурі музею вже чітко вказаний відділ природи.
 |
| Клара Йосипівна Вавра – внучка Олександра Грабаря розповідає юними натуралістам про свого діда. Закарпатський ОКМ ім. Тиводара Легоцького, квітень, 2013 |
Характеризуючи наукових співробітників, Іван Коломієць зауважив, що всі вони мають вищу освіту, але не мають музейного досвіду. Олександра Грабаря відзначив як фахівця, що цілком відповідає своєму призначенню. «Добре знає свою справу, допоміг музею зібрати значну колекцію фауни, флори, зразків природних багатств. Склав наукову характеристику флори і фауни Закарпаття. Обстежив та взяв на облік пам’ятники природи», – писав він у звіті про стан Ужгородського музею в 1946 році. Натураліст добре знався на музейній справі. Він з 1925 року був завідувачем природничого музею гімназії, в якому на 1938 рік налічувалося понад 3000 предметів.
 |
| Наукові праці Олександра Грабаря |
У червні 1946 року музей було реорганізовано в Історико-краєзнавчий музей республіканського значення. Олександр Грабар залишається на своїй посаді і працює над створенням виставки «Природні багатства, флора і фауна Закарпаття». Розробляє тематико-експозиційний план та збирає експонати. Одна з перших експозицій музею була відкрита 18 серпня 1946 року. У «Закарпатській правді» за 21 серпня 1946 рік є замітка про виставку, в якій вказано, що експонати розміщені в 10 залах. Першого ж дня виставку відвідало понад 100 чоловік. За півтора місяці її оглянули більше 2000 відвідувачів, залишивши хороші відгуки про неї.
 |
| Олександр Грабар із улюбленою собачкою |
На початку другого кварталу 1947 року музей із комітатського будинку переїжджає до Ужгородському замку. Для відділу природи, згідно плану, відведена західна частина другого поверху головного корпусу. Олександр Олександрович разом зі своїми колегами по відділу працюють над створенням нової природничої експозиції. У 1950 році її переносять на перший поверх, де вона й зараз. У першому залі тоді знаходилася «Нежива природа», другий був зайнятий темою «Ліс», у інших залах у порядку систематики розміщувалися опудала тварин. З ініціативи завідуючого було створено три діорами «Буковий ліс», «Хвойний ліс» та «Боржавські полонини». Він сам підібрав стовбури дерев у лісі для діорам, а відомі художники краю намалювали картини для заднього плану з особистих фотографій Олександра Грабаря. «Буковий ліс» дотепер прикрашає експозицію «Природа Закарпаття». У залах природи недостатньо було таких популярних на той час цитат марксизму-ленінізму. За це його дуже часто критикували. Та, не дивлячись на це, комісія з Києва дала високу оцінку створеній ним експозиції.
 |
| На бастіоні Ужгородського замку |
Працюючи в музеї, Олександр Олександрович займався також і науковою роботою. Він збирав та описував експонати, продовжував свої дослідження в області орнітології, розробляв тексти тематичних екскурсій та лекції на природничу тематику. Допомагав також відчистити скульптуру Геракла, яка в 1947 році була встановлена на замковому подвір’ї. В цей період багато малює аквареллю і мріяв намалювати хижих птахів усього Радянського Союзу. Для покращення вивчення природи рідного краю, пробував зв’язатися з керівниками шкільних гуртків юних натуралістів. Але дуже мало директорів шкіл відгукнулися на це позитивно. Більшість вважали, що краєзнавство – це зайве навантаження на учнів. На жаль, і в наш час йому дуже мало приділяють уваги.
 |
Фрагмент виставки «Олександр Грабар – любитель і знавець природи Закарпаття».
Ужгородський замок, 16 серпня, 2013 р. |
Всі, хто знав Олександра Грабаря, описують його, як чудову, скромну, інтелігентну людину. Він міг би працювати в Національному музеї Будапешта. По закінченні університету йому пропонували посаду помічника завідувача зоологічного відділу. Але він відмовився і обрав Ужгород, в якому пропрацював усе життя. Спочатку в гімназії, а потім – в музеї, майже до самої смерті. 30 червня 1959 року після тривалої хвороби Олександр Олександрович помирає, залишивши для нас унікальну колекцію птахів. Більша частина її зберігається в Зоологічному музеї УжНУ. Багато експонатів залишилося і в краєзнавчому музеї: чучела птахів, картини, збірки комах, вологі препарати. У музейній бібліотеці зберігаються оригінальні журнали, в яких він публікувався. Праця “Птаство Подкарпатської Русі”, надрукована в 1931 році у декількох номерах журналу “Подкарпатська Русь”, стала основою для всіх науковців, які досліджували й продовжують вивчати пернатих Закарпатської області. Публікації, присвячені птахам, та експонати дають нам можливість дізнатися багато цікавого про види, які залітали чи гніздилися на території нашого краю в минулому столітті. До прикладу, рідкісного зараз птаха, сипа білоголового колись спостерігали в околицях Ужгорода. Вчений здобув його у 1928 році в Горянах (зараз мкр-н Ужгорода). Білоголовий сип та багато інших птахів виставлені для огляду в постійній експозиції «Природа Закарпаття» краєзнавчого музею.
 |
Диплом Олександра Грабаря про те, що він є дійсним спостерігачем
Королівського угорського орнітологічного центру |
В сімейному житті Олександр Олександрович був щасливою людиною. Разом із дружиною Елеонорою Кіш вони прожили понад 40 років. Їх будинок знаходився неподалік від Ужгородського замку по вул. Михайла Лучкая №13 (зараз №15). У 2013 році, до 130-річчя від Дня народження природознавця, на вході в двір встановили пам’ятну табличку, а в музеї йому була присвячена виставка «Олександр Грабар – любитель і знавець природи Закарпаття». Через рік, 14 жовтня 2014 року, на фасаді будинку науковці разом із внучкою вченого відкрили барельєф зі зображенням Олександра Грабаря. Кожного року весною, під час святкування Дня птахів, наукові співробітники сектору природи розповідають про відомого орнітолога школярам міста, готують виставки його публікацій, особистих світлин та документів, які передала на постійне зберігання внучка орнітолога – Клара Йосипівна Вавра.
В музеї бережуть пам’ять про першого завідувача відділу природи і через такі заходи доносять інформацію до підростаючого покоління. Молодь повинна знати про видатних людей свого краю, а Олександр Олександрович, без сумніву, до них належить.
Руслана Джахман, старший науковий
співробітник Закарпатського обласного
краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького
