Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького: стабільна ефективна діяльність

     Завдяки злагодженій, системній роботі трудового колективу провідної установи галузі в області, в складних кризових умовах, музей продовжує стабільно розвиватися.

     У 2019 році здійснено ремонт Меморіального комплексу «Красне Поле», відремонтовано два поверхи замку. Відкрито нові й оновлено окремі діючі виставки. Підготовлено до виходу у світ XVIII-XIX випуск наукового збірника музею. Видано унікальний календар на 2020 рік («Казка в камені – закарпатські мінерали»), новими цінними експонатами поповнено фондове зібрання установи і т. ін. Поповнення фондів здійснено в основному за рахунок закупівлі за власні кошти музею, а також в результаті дарунку, зокрема, відомим скульптором М. О. Беленем. Цікаві й важливі експонати збагатили музейне зібрання численні предмети, віднайдені в результаті відновлених археологічних розкопок (після майже 50-річної перерви). Кількість скарбів музею збільшилася з 135 658 у 2016 році до 163 560 експонатів основного та 12 554 - допоміжного фондів. Важливо зазначити, що, на відміну від інших музеїв області за останні близько 30 років, Закарпатський обласний краєзнавчий музей жодного разу не отримав кошти на придбання нових експонатів. 

     Заслуженою нагородою трудівникам музею за їх добру працю стало суттєве зростання відвідування найпривабливішої архітектурної пам᾽ятки та історико-культурної скарбниці Закарпаття: якщо у 2016 році музей відвідали 189 278 осіб, то у 2018 – 276 306, а у 2019 – 286 714 чоловік. Близько 25 тисяч чоловік минулого року відвідали музей безкоштовно. Зростання кількості відвідувачів спостерігається усі останні роки. Науковими працівниками установи проведено 658 екскурсій. 

     Впродовж минулого року надходження до бюджету музею склали 4 732 944,43 грн. (у т. ч. 752 428,44 грн – пдв). Із загальної суми надходжень 119 920,05 грн. становить орендна плата.

     В умовах нинішніх реалій у роботі музею є чимало проблемних питань, головним з яких є аварійний стан крівлі древнього замку. Без якнайшвидшого вирішення зазначеної гострої проблеми експозиції та виставки провідної музейної установи Закарпаття можуть припинити обслуговування зростаючої чисельності вітчизняних й зарубіжних відвідувачів.

Заступник директора музею з наукової роботи М. В. Делеган

Грамота музею Йоша Андраша, м. Ніредьгаза (Угорщина)

Василь Станіславович Шеба, директор музею, 

за особистий внесок у розвиток співробітництва між двома музейними установами України та Угорщини нагороджений

ГРАМОТОЮ

музею Йоша Андраша, м. Ніредьгаза (Угорщина). 

     Музей Йоша Андраша – один із найстаріших державних музейних, культурно-мистецьких, освітніх та наукових закладів Східної Угорщини. 

     Багату й унікальну колекцію комітатського музею заснував Андраш Йоша, відомий археолог і лікар. У фондах, в експозиціях і на виставках музею зберігається близько мільйона цінних історико-культурних предметів, творів мистецтва. Майже 90 відсотків експонатів - археологічні матеріали, а також колекції історичних, етнографічних предметів і творів образотворчого мистецтва.

     З метою активізації співпраці Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького із європейськими партнерами, зокрема Угорщиною, директором В. С. Шебою 29 травня 2017 року у м. Ніредьгаза було підписано чотиристоронню Угоду про співпрацю між Угорським музеєм Андраша Йоша, Східнословацьким музеєм та Повітовим музеєм Сату – Маре (Румунія). 

     Також було підписано «Протокол про наміри» між Адміністрацією Прем'єр міністра Угорщини, Урядовим Комітетом з питань взаємовідносин, співробітництва і координаційного розвитку між Угорщиною та Закарпатською областю щодо співробітництва та отримання допомоги у відновлені окремої частини приміщень Ужгородського замку, а також у створенні постійно діючої експозиції, що відтворить період історії Закарпаття з VIII ст. до початку ХХ ст. 

     З метою належного виконання спільного українсько – угорського проекту щодо створення нової, сучасної експозиції до роботи були залучені фахівці з музею Йоша Андраша. В результаті успішної міжнародної співпраці наукових співробітників двох музеїв 21 листопада 2017 року було урочисто відкрито постійно діючу експозицію «Закарпаття у період з VIII – початку XX століть».

22 січня – День Соборності України

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбувся 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918р.) Четвертого універсалу  Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. ЗУНР було проголошено в листопаді 1918 р.

Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року. Сьогодні проблема Соборності України є, на жаль, не менш актуальною. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу і Заходу існували завжди. Однак завжди наші співвітчизники прагнули єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.

На полях Першої світової війни відбулося братання Українських січових стрільців, що воювали в складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні райони до проголошення самостійності з метою Злуки з УНР.

Населення нашого краю завжди бажало возз’єднатися  з українським народом. Про це, зокрема, свідчить Всенародний форум в Хусті, що відбувся 21 січня 1919 року. На нього прибуло 420 делегатів – представників 175 населених пунктів краю.

Метою Хустського з’їзду було об’єднати всі, раніше створені Народні Ради, які висловились на Злуку з Україною, в одну центральну і спільно виробити відповідний документ про державно-правовий статус краю та возз’єднання його з Україною.

Складовою частиною політичних подій, в яких викристалізовувалося бажання українців-русинів Закарпаття жити в Україні і є переможна і трагічна історія Гуцульської республіки.

Проголошення Гуцульської республіки, керівники якої вважали її складовою частиною ЗУНР, є важливим етапом не лише в розвитку політичного життя в краї, але й загальноукраїнського державотворчого процесу.

21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивший день Акту Злуки 1919 року. Згадуючи ці події є доброю нагодою актуалізувати базові цінності українського суспільства, осмислити непростий досвід державотворення, вшанувати героїзм учасників визвольного руху та врахувати помилки минулого. В Ужгороді цю подію відзначають живим ланцюгом поєднання двох берегів Ужа від пішохідного моста до пам’ятника Т. Г. Шевченку.

Тож нам необхідно пам’ятати, що національна єдність є не тільки базовою цінністю, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні захист територіальної цілісності України є святим обов’язком її громадян, продовженням боротьби попередніх поколінь за соборність.

Експонати про соборність українських земель представлені в діючій експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. В бібліотеці працює книжкова виставка історичної літератури, газетних і журнальних публікацій.

Орос І.І. – зав. відділом

історії Карпатської України.

Зимуючі птахи: вивчаємо, спостерігаємо, допомагаємо

      17 січня 2020 року науковими співробітниками сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького було проведено природничо-екологічний освітньо-виховний захід «Зимуючі птахи: вивчаємо, спостерігаємо, допомагаємо», приурочений Всесвітньому дню снігу. У ньому взяли участь учні 8-их класів ЗОШ № 12 м. Ужгорода . Про історію свята розповіла ст. науковий співробітник музею Бучмей О. В. Вона наголосила, що в 2020 році Всесвітній день снігу припадає на 19 січня. У цей день в багатьох країнах світу  проходять «снігові фестивалі», під час яких діти та дорослі  насолоджуються  снігом, беруть  участь у зимових видах спорту. Катання на санках, ліплення снігової баби, будівництво снігових фортець, зимова риболовля – далеко не все, чим можна займатися взимку.  Але найбільший акцент було поставлено на те, як допомогти птахам вижити в холодну пору року.

      Ще перед зимовими канікулами вчителька школи Негер М. Д. разом із старшим науковим співробітником сектору природи Бучмей О.В. запропонували школярам виготовити годівнички для птахів.  Облаштувати годівничку  можна у будь-якому вигляді. Нею може стати  підвіконня або будь-яка конструкція з пластикової пляшки, пакету від соку або будь-чого іншого. 

     Під час екскурсії  по  експозиції «Природа Закарпаття» учні дізналися важливу інформацію про зимуючих птахів нашого міста. Птахи природно тягнуться до населених пунктів, де взимку можна знайти хоч трохи більше їжі. Підгодівля їх є вкрай важливою справою, яка щодня може врятувати багато пташиних життів.

     Після цікавої розповіді учні розвішали годівнички на деревах на території парку «Кірпічка». Тут  старший науковий співробітник сектору природи Джахман Р.  наочно показала корисну і шкідливу їжу   та розповіла як правильно підгодовувати пернатих. 

    Незважаючи на відсутність снігу, діти були залучені  до своєрідного, унікального, активного відпочинку, під час якого  дізналися корисну і цікаву інформацію про зимуючих птахів нашого міста.

Бучмей О., ст. науковий співробітник сектору природи

Відкрита лекція на тему: "Невицький замок. Результати досліджень"

     4 січня 2020 року в Закарптському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького істориком, археологом, краєзнавцем, експертом проекту "Невицький замок" Дзембасом О. В. була проведена відкрита лекція на тему: "Невицький замок. Результати досліджень". Захід відбувся завдяки плідній співпраці Закарпатського центру туризму і ЗОКМ ім. Т. Легоцького. 

     Серед присутніх були юні гуртківці (гурток" Юні археологи" при центрі туризму), вчителі, батьки, працівники ЗОКМ ім. Т. Легоцького, відомі краяни та гості нашого міста. Метою заходу - була популяризація пам'яток замкової архітектури Закарпаття та можливий набір нових волонтерів для археологічних досліджень на територіях Ужгородського та Невицького замків. Учасники заходу висловили щиру подяку Закарпатському обласному краєзнавчому музею ім. Т. Легоцького за надану можливість проведення лекції, плідну співпрацю, сподіваючись на її продовження. Найближчим часом планується проведення подібних заходів, отож слідкуйте за анонсами.

Книгу «Шкільництво» презентовано в Ужгородському замку

     26 грудня 2019 року  в каплиці Ужгородського замку відбулася презентація книги Станіслава Михайловича Аржевітіна «Шкільництво» — чергового тому із серії «Історія верховинського села Колочава», організована обласною організацією Національної спілки краєзнавців України (ЗОО НСКУ) за підтримки керівництва Закарпатського обласного краєзнавчого  музею ім. Т. Легоцького. Перед численною аудиторією виступив автор книги, який розповів про роботу над новим дослідницьким доробком і творчі плани. Одночасно він вручив заступнику директора музею з наукової роботи, голові ЗОО НСКУ М. В. Делегану, який модерував на зібранні,  диплом про удостоєння його відзнаки «Почесний член Закарпатського Товариства у Києві».

     С. М. Аржевітін також передав у дарунок бібліотекам систем освіти та культури по 25 книг «Шкільництво».

     Перед книгою «Шкільництво»  вийшли у світ книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), згодом — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві.  Книга «Шкільництво» складається з 1328 сторінок. Окремі читачі її уже назвали освітнім капіталом, а інші  - шкільною Біблією. Автор дослідив величезну кількість архівних документів і матеріалів, а за сприяння у дослідницькій діяльності він у книзі висловив вдячність директору Державному архіву Закарпатської області (1995-2011 рр.).

  «Шкільництво» - розповіді не тільки про колочавські освітянські справи, а й про зародження й становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Окремі розділи розповідають про добу урядування у цій галузі за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.) та радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. На жаль, не висвітлено стан освіти у період незалежної української держави. 

     В обговоренні книги взяли участь: доцент Ужгородського Національного університету, кандидат філологічних наук, краєзнавець, І. М. Сенько; професор, доктор історичних наук, заступник голови Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Р. А. Офіцинський; доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, письменник, краєзнавець П. М. Ходанич; директор Закарпатського музею народної  архітектури та побуту, кандидат історичних наук, відповідальний секретар ЗОО НСКУ В. В. Коцан; Заслужений працівник культури України, член правління ЗОО НСКУ В. С. Габорець; заступник голови Товариства «Закарпатці у Києві», професор, доктор юридичних наук, генерал В. П. Мікулін, колишня вчителька математики Колочавської середньої школи Г. П. Штаєр та ін.
З пісенним вітанням учасників зібрання виступив народний артист України, соліст П. П. Матій, який виконав твори на слова письменників – краєзнавців області В. С. Габорця та В. П. Густі.

     З особливим зацікавленням учасники зібрання слухали виступ директора провідного закладу культури галузі, члена правління ЗОО НСКУ В. С. Шеби, який, зокрема, продемонстрував оригінал рукопису 1737 року «Перло драгоценноє», написаного колочавським дяком Лугошем. Рукопис зберігається у фондах музею. Він також привернув увагу до проблеми компіляторства, що характерна для окремих так званих вчених-істориків.

     У присутності поважних учасників зібрання голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган вручив квитки новоприйнятим до обласної організації краєзнавців та Подяку Національної спілки краєзнавців України М. М. Греньо, голові Громадської ради при Закарпатській обласній державній адміністрації.

     У минулому році презентацію книги проведено також у Національній спілці краєзнавців України (м. Київ) та музейному комплексі «Старе село Колочава» Міжгірського району Закарпатської області.

     У 2020 році ЗОО НСКУ спільно з С. М. Аржевітіним планує презентацію нового тому з історії Колочави й Закарпаття  - періоду Закарпатської України, унікальної сторінки в історії Срібної Землі.

     До С. М. Аржевітіна глибоку повагу мають насамперед жителі Колочави, де він провів дитячі й шкільні роки. Останніми десятиріччями він масштабно розповів про село над Тереблею, під гірським масивом — майже на весь світ. Невипадково Колочава, село у долині чарівно-казкових гір, у підніжжя величної Стрмби  стало центром туризму Закарпаття й визнано серед туристів найпопулярнішим селом в Україні. Загальновідомим став і приватний музейний комплекс «Старе село Колочава», створений з ініціативи й на кошти Аржевітіна. Як результат, гірське верховинське село має нині 10 різнотипних музейних закладів. Не кожне велике місто може похвалитися такою вражаючою кількістю історичних культурно-освітніх об’єктів. До заслуг вихідця з Колочави перед земляками можна додати й багато інших добрих справ. Зокрема, завдяки його старанням тут традиційно проводиться оригінальний фестиваль «Ріплянка», організовано школу вівчарства, прокладено асфальтівку в житловому масиві Брадолець — таку добротну, що хоч коти нею яйце. А ще Аржевітін бере участь у організації щорічного святкування Дня села, проведенні спортивних змагань, за його сценарієм знято серію фільмів із життя та історії Колочави...

     Щойно побачила світ книга Аржевітіна «Шкільництво» — черговий том із серії «Історія верховинського села». Перед тим були книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), потім — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві. Що не видання, то фоліант. Остання книга складається з 1300(!) з гаком сторінок. Одні її уже назвали освітнім капіталом, а інші шкільною Біблією. Авторові довелося перелопатити силу-силенну архівних матеріалів, за що він вдячний Державному архіву Закарпатської області.

     «Шкільництво» —  оповіді не лише про колочавські освітянські справи, а й про зародження та становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Охоплено добу урядування на цих теренах за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.), радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. Скажімо, у розділі «Путівник по шкільництву Закарпаття, Міжгірщини, Колочави» можна довідатися, що за австрійсько-угорський час перші державні школи відкрилися на Верховині у середині ХІХ ст. А в селах Тереблянської долини — на початку ХХ ст. Першими навчителями були дяки, згодом дипломовані церковнопарафіяльні вчителі. На завершення цього проміжку часу у Волівському окрузі (нинішній Міжгірський район) налічувалося 14 державних і 23 церковні школи, головною метою яких було змадяризувати горян, утримувати своїх парафіян у своїй конфесії. Бурхливішим став розвиток шкільництва під час чеського періоду. Як пише автор, «на початку 1921 року у 487 селах на Підкарпатській Русі було: 527 шкіл з народною (руською) мовою навчання (28817 учнів), 116 — з мадярською (11579 учнів), 32 — зі словацькою (2692 учні), 7 — з румунською, 2 — з німецькою (796 учнів), одна — з єврейською. Серед цих шкіл 267 були державними, 318 уніатськими, 51 реформаторська... У 1938 році кількість шкіл збільшилася до 938, зокрема на Мараморощинині - до 319, кількість вчителів зросла до 1321 особи...

     За джерелами фінансування школи поділялися на державні, церковні (римо-католицькі, греко-католицькі, євангелістські, юдейські), казенні і приватні; за мовою навчання — на підкарпатські (народні), чехословацькі, мадярські, німецькі, румунські, єврейські, циганські...»

     Цікавий розділ — «Вчителі з «Вкрайіни». Одразу після Другої світової війни Міністерство освіти УРСР у зв’язку з браком педагогів направило на Закарпаття 805 учителів, а на 1950 р. їх було вже майже 5000 чоловік, котрі переїхали зі східних і центральних областей республіки. Понад 250 освітян потрапило і в Колочаву, проте лише 15 із них назавше пов’язали свою професійну долю з цим селом. З-поміж них — батько автора, вже покійний Михайло Іванович, який викладав фізкультуру і військову підготовку, та мати Любов Дмитрівна, котрій уже нівроку 86 літ.

     На знак данини пам’яті захожим освітянам С. Аржевітін зініціював встановлення пам’ятника у 2009 році, назва якого «Вчителька з Вкрайіни» — так місцевою говіркою тоді величали нашу нинішню державу. 

     Дебютна презентація книги «Шкільництво» відбулася у Колочаві за присутності освітян району на чолі з начальником відділу освіти Міжгірської РДА Надією Олексієнко. Автор вручив примірники шкільним бібліотекам.

Довідково
     Станіслав Аржевітін народився 14 червня 1961 р. в сім’ї вчителів у селі Колочава Міжгірського району Закарпаття.

     Доктор економічних наук. Завідувач кафедри банківської справи Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. Народний депутат України п’ятого та шостого скликань. Заступник міністра МНС з економічних питань (2004—2005 рр.). Радник Президента України (2005—2010 рр.). Секретар Ради Українського козацтва при Президентові України (2005—2012 рр.). Член правління Національної спілки краєзнавців України. Член Національної спілки письменників України. Нагороджений державними орденами: Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст., відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи.