Сумна звістка надійшла до колективу працівників Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. На 95-му році життя відійшов у вічність п’ятий директор музею Степан Іванович Пеняк. Більше 35-ти років його творчої діяльності пов’язані з Ужгородським замком, краєзнавчим музеєм та археологічними дослідженнями міста і області.
Народився С. І. Пеняк в Ужгороді 29 вересня 1927 року в працьовитій хліборобській родині. Початкову підготовчу школу закінчив при Ужгородській учительській семінарії, де навчався з 1934 по 1940 роки. В експозиції Меморіальної кімнати музею А. Волошина знаходиться ксерокопія свідоцтва про закінчення ним підготовчого класу школи, підписаний директором учительської семінарії А. Волошином. Продовжив навчання в Ужгородській «угро-руській» горожанській школі, один рік навчався в учительській семінарії, яка в 1946 році була перейменована в педагогічне училище. Після закінчення в 1947 році педучилища за направленням Міносвіти УРСР в 1947-1950 роках вчителював в селах Ставне, Вишка і Княгиня Великоберезнянського району. В 1950-у році поступив на стаціонарне відділення історичного факультету УжНУ. З дипломом історика був направлений на посаду директора вечірньої середньої школи робітничої молоді с. Нересниця Тячівського району та вчителя-історика Нересницької середньої школи.
З 1956 року його творча діяльність пов’язана із обласним краєзнавчим музеєм. Спочатку займав посаду наукового співробітника відділу історії дорадянського періоду музею. Згодом за сімнадцять років роботи в музеї пройшов всі посадові щаблі від наукового працівника до директора музею. Саме в цей час в музеї проводилися побудови нових сучасних експозицій, особливо цікавими і вдалими були зали відділу історії дорадянського періоду, відділу природи та інші.
На базі новостворених експозицій в м. Ужгороді була проведена Всесоюзна наукова конференція директорів і працівників музеїв СРСР.
З усіх напрямів музейної роботи найбільше його цікавили пошукові роботи та археологічні дослідження. Взявся за розробку та вивчення важливої для Закарпаття проблеми історії – давньословянського і давноруського населення краю VI-VIII ст. За підготовку і написання монографії по цій тематиці в 1969 році йому було присвоєно вчений ступінь кандидата історичних наук.
В січні 1973 року отримав запрошення очолити Ужгородську групу Інституту археології АНУРСР. За 20 польових сезонів Ужгородська група Інституту археології, що складалася з трьох чоловік, відкрила і частково дослідила близько 150 археологічних пам’яток від палеоліту до середньовіччя, що проводилися в місцях будівництва нафто і газопроводів, меліорації земель, будівництві нових доріг. В 90-і роки ХХ ст. археологічна група передала краєзнавчому музею більше 30 тис. одиниць археологічних розкопок, що значно збільшили фондові археологічні колекції музею.
У 1993 році С. І. Пеняк вийшов на пенсію, але продовжив працювати в археологічній групі старшим лаборантом. Враховуючи великий досвід краєзнавчої, археологічної та політикознавчої роботи, департамент культури облдержадміністрації в березні 1998 року запропонував йому очолити редколегію по підготовці та випуску «Зводу пам’яток історії та культури Закарпатської області». На посаді відповідального секретаря редколегії Зводу пам’яток продовжував працювати до недавнього часу. За цей період окрім редагування статей, особисто підготував до Зводу понад 300 статей про пам’ятки археології, історії та багато нарисів про міста і села області, виготовив сотні схем і карт розташування археологічних пам’яток.
Для студентів історичного факультету Ужгородського державного університету 70-90-х років С. І. Пеняк запам’ятався як досвідчений викладач предмету археології високого рівня.
Будучи в поважному віці Степан Іванович періодично приходив пішки в музей, цікавився ходом реставрації замку, побудови нових експозицій, надавав цікаві поради працівникам музею. Останній раз побував в музеї перед початком пандемії коронавірусу.
Смерть Степана Івановича – велика втрата для рідних, близьких, істориків області, краєзнавців і працівників музею. Розділяючи біль та схиляючись у скорботі, колектив обласного краєзнавчого музею висловлює щирі співчуття родині, близьким та колегам з приводу тяжкої втрати. Світлі спогади про Степана Павловича назавжди залишаться в наших серцях.
