Анонс

 Напередодні Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького запрошує на відкриття виставки «Сакральна скарбниця музею»

Дерево здавна було одним із найважливіших матеріалів у сакральному мистецтві, адже саме в ньому майстри минулих століть втілювали віру, духовні переживання та уявлення про Божественне. Через іконопис, скульптуру та декоративно-ужиткове мистецтво дерев’яні вироби стали невід’ємною частиною української релігійної та культурної спадщини.

На виставці будуть представлені унікальні музейні пам’ятки: старовинні ікони, сакральна дерев’яна скульптура, свічники та хрести. Кожен із цих предметів має власну історію, зберігає сліди майстерності давніх ремісників і відображає багатовікові духовні традиції нашого народу.

Це не просто зібрання предметів сакрального мистецтва, а можливість доторкнутися до культурної пам’яті, відчути тяглість поколінь і глибше усвідомити значення духовної спадщини для збереження української національної ідентичності та духовної незалежності.

Дата: 6 листопада 2026 року Початок: 15:00 Місце проведення: Ужгородський замок, другий поверх замкового палацу.

Вхід: за музейними квитками

Щиро запрошуємо всіх поціновувачів історії, сакрального мистецтва та музейних старожитностей відвідати виставку й відкрити для себе унікальні скарби духовної спадщини, які зберігаються у фондах нашого музею!

Звичаї останнього прощання: поховальна обрядовість Закарпаття

 1 листопада – особливий день на Закарпатті. За традицією, цього дня люди відвідують кладовища, впорядковують могили рідних, запалюють свічки, приносять квіти та моляться за душі померлих. За цими звичними сьогодні діями стоїть глибока культура пам'яті, у якій переплелися християнські уявлення, родинні традиції та давні народні вірування. Для закарпатців це не лише нагода вшанувати тих, кого вже немає поруч, а й можливість зберегти зв'язок між поколіннями.

Цінними для вивчення поховальної обрядовості Закарпаття є записи відомого закарпатського дослідника, етнографа та письменника Федора Потушняка, які зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Вчений приділяв увагу не лише народним віруванням, а й повсякденним звичаям, обрядовим діям та предметам, які супроводжували людину впродовж життя і на її останньому шляху.

Особливу вагу мають матеріали Ф. Потушняка про рідне село Осій. У рукописі «Етнографічні матеріали з с. Осій», у розділі «Смерть», дослідник зафіксував місцеві звичаї, пов'язані з підготовкою до поховання та облаштуванням місць спочинку. Описуючи цвинтар, Потушняк наводив місцеву назву «тинитув», утворену від угорського temető – кладовище. Один із сільських цвинтарів розташовувався на пагорбі біля церкви й не мав огорожі. За словами дослідника, так повелося здавна. Інший цвинтар містився на околиці села та призначався для худоби.

Потушняк записав і місцеву назву труни – «деревище». Її виготовляли з дерева, надаючи характерної форми: ширшої біля голови та вужчої в ногах. Могильні хрести робили переважно з дерева. Дослідник згадував також кам'яні хрести, які колись стояли на цвинтарі, однак згодом традиція їх виготовлення занепала.

Окрему увагу він звернув на прикрашання могил. На похованнях садили дерева, натомість звичаю висаджувати квіти тоді не було. Дитячі могили прикрашали «пантликами» – стрічками та «шириночками» – хусточками. Це свідчить, що навіть оформлення дитячих поховань мало власні особливості.

Інший цікавий документ із музейних фондів – машинопис дослідження Федора Потушняка «Серп в похороннім обряді». У ньому етнограф звернув увагу на незвичайну поховальну практику, яку зафіксував на Закарпатті.

У 1948 році під час похорону в селі Осій Іршавського району Потушняк став свідком того, як одна з жінок поклала залізний серп на живіт померлого, коли його вже вкладали до домовини. Згодом місцеві мешканці пояснили дослідникові, що так робили, аби тіло небіжчика «не росло», тобто не розпухало після смерті.

За спостереженнями Потушняка, подібний звичай побутував не лише в Осої, а й в інших населених пунктах Іршавщини та Закарпаття. Дослідник намагався з'ясувати його походження та символічне значення, розглядаючи використання серпа в контексті народних магічних уявлень. Він також наводив етнографічні паралелі, пов'язані з вірою в особливі властивості залізних предметів та їхню захисну силу.

Таким чином, серп у поховальному обряді був не просто господарським знаряддям, а предметом, якому народна традиція надавала особливого значення. Сам факт його використання під час поховання засвідчує, наскільки тісно в традиційній культурі перепліталися практичний досвід, спостереження за природними процесами та магічні уявлення.

Ще одним промовистим свідченням поховальної обрядовості є традиція використання жіночого головного убору – весільного чепця. У традиційному вбранні бойкинь Воловеччини та Міжгірщини особливе місце посідав весільний чепець, який мав не лише практичне, а й обрядове значення. Його одягали під час весілля, а згодом використовували і для поховання жінки. Такий головний убір зберігали протягом усього життя, а перед похороном із нього зрізали кольорові стрічки, залишаючи лише чорні. Таким чином, чепець символічно поєднував два важливі етапи жіночої долі: весілля, що знаменувало набуття нового сімейного статусу, та поховання, яке ставало завершенням земного шляху.

Сьогодні деякі з цих звичаїв можуть здаватися незвичними або незрозумілими. Проте саме в таких деталях відкривається світогляд наших предків, їхнє ставлення до смерті, пам'яті та невидимого зв'язку між поколіннями.

Збережені у фондах музею рукописи й машинописи Федора Потушняка – це не просто записи про минуле. Це документальні свідчення життя закарпатського села, його звичаїв, вірувань і традицій. Дослідник зберіг для наступних поколінь відомості про елементи культури, які з часом зазнали змін або відійшли в минуле. Пам'ять про померлих живе не лише в родинних спогадах, а й у культурі, яку ми успадкували та зберігаємо для наступних поколінь.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

На шляху єднання: піднесення рідного слова на Закарпатті у міжвоєнний період

 30 жовтня в Ужгородському замку, з нагоди Дня української писемності, відбулася тематична лекція «На шляху єднання: піднесення рідного слова на Закарпатті у міжвоєнний період».

Під час зустрічі було розглянуто історичні обставини розвитку української мови та писемності на Закарпатті в 1919–1939 роках, коли край перебував у складі Чехословаччини. Цей період став часом активізації культурного й освітнього життя, розвитку української преси, літератури та громадських ініціатив. Особливу увагу приділили процесам утвердження української літературної мови, адже питання мовної ідентичності та вибору культурної орієнтації було одним із важливих чинників суспільного життя краю. Також ішлося про співіснування місцевих мовних особливостей і літературної традиції, що формувалася в загальноукраїнському культурному просторі.

Значну частину лекції присвятили письменникам, які своєю творчістю та громадською діяльністю сприяли розвитку українського літературного процесу на Закарпатті. Зокрема, було представлено постаті Василя Ґренджі-Донського, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Зореслава (Степана Сабола), Олександра Маркуша, Луки Дем’яна, Юрія Станинця, Марка Бараболі (Івана Рознійчука), Федора Потушняка та інших митців.

Окремо розглянули творчий доробок Василя Ґренджі-Донського, який був не лише поетом і прозаїком, а й активним журналістом та організатором літературного життя краю. Йшлося про поезію Юлія Боршоша-Кум’ятського, сповнену любові до рідної землі й карпатської природи, духовно-релігійні мотиви у творах Зореслава, а також прозу Олександра Маркуша, Луки Дем’яна та Юрія Станинця, які зверталися до повсякденного життя закарпатського села, народних звичаїв, суспільних відносин і моральних проблем. Особливу увагу приділили сатиричній творчості Марка Бараболі, який через гумор викривав людські вади та суспільні суперечності, і багатогранній діяльності Федора Потушняка — поета, прозаїка, драматурга й науковця.

У ході лекції було наголошено, що літературний процес міжвоєнного Закарпаття вирізнявся жанровим і тематичним розмаїттям. Письменники використовували фольклорні мотиви, місцеву говірку, змальовували побут і світогляд закарпатців, порушували питання віри, морального вибору, патріотизму та національної самобутності. Їхня творчість поступово ставала частиною ширшого українського літературного процесу.

Також учасники дізналися про діяльність культурно-освітніх товариств «Просвіта» та «Учительська громада», які відігравали важливу роль у поширенні української мови, освіти й культури. Було висвітлено розвиток української періодики та видавничої справи, зокрема діяльність часописів «Наша земля», «Слово» та «Нова свобода». Важливим етапом стало створення у 1935 році Спілки українських письменників і журналістів Закарпаття, що сприяло об’єднанню творчих сил краю та активізації літературного життя.

Окремо йшлося про культурні зв’язки закарпатських діячів із Галичиною, українською еміграцією в Празі та іншими осередками українського життя. Ці контакти сприяли обміну літературним досвідом, поширенню видань і зміцненню усвідомлення належності Закарпаття до єдиного українського культурного простору. Лекція також охопила події кінця 1930-х років, пов’язані з автономними прагненнями краю та проголошенням Карпатської України, у контексті яких українська мова й преса набули особливого суспільного значення.

Зустріч дала змогу простежити, як у складних історичних обставинах завдяки праці письменників, педагогів, журналістів і громадських діячів українське слово утверджувалося в культурному житті Закарпаття. Їхня діяльність стала важливою сторінкою історії краю, а літературна спадщина — свідченням прагнення зберегти рідну мову, національну самобутність і духовну єдність з усією Україною.

Лесів Михайло,

зав. відділу науково-освітньої роботи

ЮВІЛЕЙНА ВІДЗНАКА - ЗАКАРПАТСЬКОМУ ОБЛАСНОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЮ ІМЕНІ ТИВОДАРА ЛЕГОЦЬКОГО

 29 жовтня 2026 року в Закарпатському угорському університеті імені

Ференца Ракоці ІІ в Берегові відбулися велелюдні урочистості з нагоди святкування 30-річчя від заснування навчального закладу, які обʼєднали представників міської влади, наукових інституцій з Угорщини, Румунії та України, культурно-освітніх закладів, міжнародних благодійних організацій, різних релігійних конфесій, масмедіа. Нам, музейникам, було цікаво ознайомитися з новоствореним музеєм історії університету, який був відкритий саме цього дня. Тим паче, що мали змогу поспілкуватися та поділитися враженнями зі знаними колегами: доктором Тібором Риміашем, днректором музею імені Ондраша Йоші в Ніредьгазі, та доктором філософії

Йосипом Торпої, директором Угорського дому імені Мігая Мункачі в Мукачеві.

У музеї зібрано багатий документальний матеріал, меморіальні речі, спортивні, наукові нагороди, світлини перших керівників, викладачів, випускні табло студентів, які переносять відвідувачів із сьогодення до перших днів створення університету - до 1996 року. Експонати засвідчують обставини виникнення закладу, роль громади у цьому процесі, основні етапи розвитку, про що наголосив і директор музею Дьордь Данч. Події останніх трьох десятиліть вдалося показати у інтерпретованій структурі, роблячи їх зрозумілими та доступними навіть для тих, хто менш знайомий з університетом.

Після візну до музею гостей запросили до атріуму, де відбулася церемонія вручення ювілейних памʼятних пакеток і срібних дипломів президентом університету Ільдіко Орос та ректором Степаном Черничко. Ільдіко Орос надала короткий огляд історії становлення угорського навчального закладу від педагогічного до інституту, а нині - універснтету імені Ференца Ракоці ІІ

Ректор Степан Черничко підкреслив, що логін святкових заходів «Від інституту до університету — тридцять років служіння рідному краю» Церемоніал супроводжувався музичними виступами молоді, декламуванням віршів, танцювально-ігровою композицією популярної днтячої групи «Туліпан».

Приємним враженням стало нагородження Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького памʼятною плакеткою та ювілейною відзнакою за вагомий внесок у розвиток університету, за співпрацю на найвищому рівні та активну підтримку його діяльності. Наш музей вже давно є потужною платформою для дослідників, адже договір про співпрацю між двома закладами відкрив нові можливості у музейній справі, архівній роботі, науковому вивченні, описі артефактів, доступу до джерел, спільних публікацій і проєктів.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

Невидиме Закарпаття: про народні вірування, демонологію та таємниці минулого говорили в музеї

 29 жовтня 2026 року в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відбувся тематичний захід «Невидиме Закарпаття. Кого боялися наші предки?», присвячений народним віруванням, демонологічним персонажам і традиційним уявленням про невидимий світ. Розпочався він хвилиною мовчання на знак вшанування пам’яті захисників і захисниць України.

Традиційну культуру Закарпаття ми найчастіше асоціюємо з народним одягом, вишивкою, обрядами, піснями та ремеслами. Проте світогляд наших предків був значно більшим. Поряд із видимим світом існував світ невидимий, населений духами, душами померлих, надприродними істотами та людьми, яким приписували незвичайні здібності.

Завідувач сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова розповіла, як у народній уяві пояснювали незрозумілі природні явища, хвороби, нещасні випадки, раптову загибель худоби та інші події, що викликали страх і потребували пояснення. У центрі розповіді опинилися персонажі закарпатської демонології – чорт, домовик, годованець, газдівник і хованець, босорканя та босоркун, ночник, дводушник, вовкун, повітруля, вітрениця, водяний дух та упир. Кожен із цих образів мав свої особливості, а пов’язані з ним народні перекази відображали уявлення про небезпеку й добробут, людську поведінку та межу між світом живих і потойбіччям. Лекторка також розповіла про місця й час, які в народних віруваннях вважалися небезпечними: межі між селами, перехрестя, віддалені дороги та нічну пору.

Окремо розглянули вірування про домашнього помічника, якому приписували здатність сприяти господарському успіху. Водночас незвичайне багатство, здобуте за допомогою надприродної сили, могло викликати підозру. Не оминули увагою і розплату за допомогу нечистої сили: згідно з народними уявленнями, за підтримку від потойбічних сил доводилося платити. Найстрашнішою платою вважалася людська душа.

Важливою частиною заходу стала розповідь про те, як наші предки намагалися захистити себе, родину, оселю та господарство від невідомого. У народній традиції для цього використовували обереги, молитви, освячені предмети, замовляння й різноманітні обрядові практики. Їхнє значення залежало від місцевих звичаїв і конкретних обставин.

Примітне місце в дослідженні демонологічної спадщини Закарпаття посідає Федір Потушняк – письменник, етнограф і дослідник народних вірувань. Його записи та публікації допомагають відтворити уявлення, які побутували в громадах краю, і зберегти свідчення про багатство місцевої усної традиції. Увазі присутніх було запропоновано уривки з досліджень вченого, у яких він розкриває природу й персонажів народних вірувань краю.

У межах заходу було представлено народні перекази та легенди Закарпаття, зібрані Іваном Сеньком, Юрієм Чорі, Оленою Тиховською та іншими дослідниками. Зокрема, лекторка навела народні перекази про повітруль, які, за віруваннями, могли заманювати пастухів у гори, та водяних духів, пов’язаних із покаранням людей за порушення звичаїв. Також ішлося про вірування в упирів, нічників і босоркань та про незвичайні перетворення і зустрічі з істотами потойбічного світу. Окрему увагу приділили народним способам її виявлення: за повір’ями, розпізнати відьму можна було під час церковних богослужінь або за допомогою особливих обрядових предметів – сиру, крашанки, часнику чи осикових воріт.

Знайомство з демонологічними образами – це не лише подорож у світ загадкових істот і моторошних переказів. Це також можливість зрозуміти, як наші предки сприймали навколишній світ, пояснювали незрозуміле, визначали межі дозволеного й небезпечного та передавали власний досвід наступним поколінням. Захід дав можливість поглянути на традиційну культуру краю з іншого боку – через історії про тих, кого боялися наші предки, і через прагнення людини знайти пояснення невідомому та захистити свій світ.

Сьогодні ми можемо не поділяти давніх вірувань, проте вони залишаються частиною культурної спадщини Закарпаття. У них відображено страхи й надії людей, їхнє ставлення до природи, родини, громади та смерті.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Ужгородський замок зустрів юних науковців: екскурсія для учасників турніру «BioChem-Quest»

 29 жовтня 2026 року Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького мав за честь приймати особливих гостей – учасників відкритого командного біолого-хімічного турніру «BioChem-Quest», який проходив на базі Ужгородського наукового ліцею Закарпатської обласної ради. Цей візит став яскравим прикладом активної співпраці нашого музею з освітніми закладами та молодіжними організаціями краю, спрямованої на всебічний розвиток талановитої молоді, популяризацію історико-культурної спадщини та інтеграцію науки й культури.

Після кількох днів напружених інтелектуальних випробувань, олімпіадних задач та лактонів, талановита учнівська молодь (зокрема учні 9–10 класів), яка з’їхалася до Ужгорода з різних куточків України – Дніпра, Чернігова, Львова та безпосередньо обласного центру, завітала до стін середньовічного Ужгородського замку.

Захопливу та глибоку подорож багатовіковою історією для юних дослідників провів завідувач відділу науково-освітньої роботи та промоції музею Михайло Лесів. Під час екскурсії гості дізналися про таємниці оборонних мурів, оглянули унікальні археологічні, історичні та природничі фонди, а також відкрили для себе нові сторінки культурної спадщини Закарпаття. Інтелектуальний азарт молодих науковців знайшов своє відображення в щирому зацікавленні експозиціями, адже природа та історія завжди йдуть пліч-о-пліч.

Освітньо-культурна програма та знайомство з музеєм стали гарним, надихаючим завершенням насиченого турніру. Колектив Закарпатського краєзнавчого музею щиро вітає переможців, призерів та всіх учасників «BioChem-Quest»! Ми переконані, що подібні спільні ініціативи допомагають виховувати нове покоління української еліти. Двері Ужгородського замку завжди гостинно відкриті для молодих талантів, які прагнуть відкривати нові горизонти!

Василь Міщанин,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії, «Меморіальний музей-кімната ім. А. Волошина»,

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи та промоції

Анонс

 На шляху єднання: піднесення рідного слова на Закарпатті у міжвоєнний період

До Дня української писемності Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького запрошує на тематичну лекцію, присвячену розвитку українського слова на Закарпатті в міжвоєнний період.

Українська мова та писемність — це не лише засіб спілкування, а й важливі складові національної ідентичності, культурної пам’яті та духовної єдності народу. У міжвоєнний період Закарпаття стало простором активного культурного й освітнього розвитку, боротьби за утвердження рідного слова та формування української національної свідомості.

Під час лекції йтиметься про історичні обставини розвитку української писемності в краї, роль діячів освіти, літератури та культури у популяризації рідної мови, а також про значення українського слова для збереження національної самобутності закарпатців.

Дата: 30 жовтня 2026 року

Початок: 15:00

Місце проведення: Ужгородський замок (вул. Капітульна 33)

Вхід: за музейними квитками

Щиро запрошуємо всіх, хто цікавиться історією Закарпаття, розвитком української культури та долею рідного слова!

Анонс

 Невидиме Закарпаття. Кого боялися наші предки?

Що приховували карпатські ліси, темні водойми та старі оселі? Кого наші предки остерігалися зустріти вночі та які таємничі істоти, за народними віруваннями, могли жити поруч із людьми? Яких істот можна було прикликати на допомогу та чим за це розплачувалися?

29 жовтня о 15:00. Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького запрошує на тематичний захід «Невидиме Закарпаття. Кого боялися наші предки?».

На відвідувачів чекає знайомство з невидимим світом Закарпаття - його загадковими персонажами, давніми віруваннями та уявленнями про невидимі сили, що супроводжували людину в повсякденному житті. Від чорта й домашнього духа-хованця до Мани, повітрулі та вовкуна - кожен образ відкриє окрему сторінку традиційної культури краю.

Запрошуємо зазирнути за межу видимого, дізнатися, чому люди вірили в незвичайних істот, як пояснювали незрозумілі явища та намагалися захиститися від невідомого. Відкрийте для себе невидимий світ Закарпаття - світ, у якому давні страхи, народна мудрість і таємниці минулого переплітаються в захопливу історію.

Дата: 29 жовтня 2026 року

Початок: 15:00

Місце: експозиція «Народні музичні інструменти та народний одяг Закарпаття»

Вхід: за музейним квитком

На сторожі рідного слова: у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відкрили виставку до Дня української писемності та мови

 27 жовтня 2026 року в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбулося відкриття виставки «На сторожі рідного слова: творчий спадок Марійки Підгірянки та Олександра Маркуша», приуроченої до Дня української писемності та мови. Захід розпочався хвилиною мовчання на знак вшанування пам’яті захисників і захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Саме завдяки їхній мужності й самопожертві ми маємо змогу жити, розмовляти рідною мовою та зберігати свою національну ідентичність.

Ідея виставки належить завідувачу відділу новітньої історії, «Меморіальний музей-кімната ім. А. Волошина» Михайлу Джахману. На виставці представлено близько 30 оригінальних предметів із фондів і бібліотеки музею, розміщених у п’яти вітринах. Відвідувачі мають змогу ознайомитися з книжковими виданнями, портретними світлинами та документами, що розкривають життєвий і творчий шлях Марійки Підгірянки та Олександра Маркуша. На виставці також представлено філателістичні матеріали, що засвідчують визнання їхнього внеску в українську літературу й культуру.

Документальні свідчення доповнює художня інсталяція – узагальнений образ творчої майстерні, що символізує народження літературного слова, письменницьку працю та безперервність культурної традиції. Тематичні розділи виставки послідовно розкриватимуть значення рідного слова як носія історичної пам’яті, духовної опори народу та зв’язку між поколіннями.

Під час відкриття заходу завідувачка відділу історії та краєзнавства Валерія Русин відзначила, що подібні виставки мають важливе значення для збереження й популяризації української культурної спадщини, адже знайомлять відвідувачів із творчістю Марійки Підгірянки та Олександра Маркуша, які зробили вагомий внесок у розвиток українського слова на Закарпатті.

Старший науковий співробітник музею Ігор Шніцер, який модерував відкриття виставки, представив постать Олександра Маркуша, відомого письменника, педагога та видавця, чия діяльність посідає важливе місце в культурному й літературному житті краю. Значну частину свого життя він присвятив освітній і культурно-просвітницькій праці. Працюючи вчителем і шкільним інспектором, він дбав про розвиток українського шкільництва, укладав підручники та читанки, збирав зразки народної творчості. Важливим напрямом його діяльності стало редагування й видання журналу «Наш рідний край», який знайомив читачів із літературою, історією, традиціями та природою Закарпаття.

Про життєвий і творчий шлях Марійки Підгірянки розповів присутнім на відкритті виставки старший науковий співробітник музею Василь Міщанин. Особливу увагу він приділив закарпатському періоду життя поетеси та її педагогічній діяльності, що стала важливою складовою культурно-просвітницької праці. У своїх поетичних творах і щоденній роботі з дітьми Марійка Підгірянка плекала любов до рідної мови, України та національних традицій. Її творчість і педагогічна спадщина суголосні головній ідеї виставки – збереженню українського слова як духовного надбання народу та передаванню його наступним поколінням.

Відзначення Дня української писемності та мови у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького в 2026 році стало нагодою наголосити, що рідне слово є носієм історичної пам’яті, духовних цінностей і культурних традицій. Воно єднає покоління, зберігає зв’язок із минулим і зміцнює нашу національну стійкість.

Ігор Шніцер,

Василь Міщанин,

старші наукові співробітники музею

Анонс

 До Дня української писемності та мови, запрошуємо Вас на відкриття виставки «На сторожі рідного слова: творчий спадок Марійки Підгірянки та Олександра Маркуша».

Ідея виставки – розкрити значення літературного спадку Марійки Підгірянки та Олександра Маркуша у збереженні, розвитку й популяризації українського слова, утвердженні національної самосвідомості та формуванні культурної пам’яті Закарпаття.

Виставка об’єднує дві творчі постаті, різні за індивідуальним стилем і способом осмислення світу, але споріднені любов’ю до рідного слова, української культури та людини. Через книжкові видання, світлини й художню інсталяцію відвідувачам пропонується простежити, як слово стає носієм пам’яті, духовною опорою народу та зв’язком між поколіннями.

27 жовтня

Початок о 15.00 год.

Перший поверх замкового палацу, нова експозиційна зала

Діятиме до 17 листопада 2026 року