ПЕЙЗАЖІ УЖГОРОДА ІВАНА БУЧМЕЯ

    Ужгород відзначає черговий День народження. Кожен по-своєму  виражає любов до рідного міста: хтось – віршами, хтось оспівує в піснях, фотографує чи малює. Тисячолітньому місту над Ужем присвячена і виставка картин молодого ужгородця  Івана Бучмея, яка відкрилася в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького 23 вересня.


    Іван Бучмей народився 10 липня 1990 року в Ужгороді, навчався в Ужгородській ЗОШ №12. Малювати любив із дитинства, тому паралельно навчався в Ужгородській школі мистецтв. Тут його незвичний творчий підхід  у роботах  запримітила досвідчений педагог, викладач Емма Левадська. Вона завжди  наполягала, щоб її учень приймав участь у виставках та конкурсах. І недарма: роботи Івана неодноразово перемагали і займали призові місця як в Україні, так і за кордоном.


    Дитяче хобі переросло в  професію. У 2010 році він закінчує коледж, а в 2012 – Закарпатський художній інститут і починає працювати в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая. Майже кожен день проводить серед   полотен відомих класиків художнього мистецтва, вивчає їх, розповідає про них під час екскурсій відвідувачам музею і продовжує малювати. У 2012 році вийшла  книжка Кобаля В. В. «Славну вісточку почуйте», а в 2013 р. –«Нерозлучні подруги Мея і Мія» (автор Марія Раді). Художні ілюстрації до них виконав Іван Бучмей. У 2013,  2015, 2017 роках брав участь у обласних виставках, присвячених Дню художника.


    Цьогоріч Ужгород, як і весь світ, переживає пандемію, пов’язану з COVID-19. Карантин по-різному вплинув на життя людей: хтось займався саморозвитком, довершував  відкладені справи, дехто освоїв нову професію, хобі, а творчі люди здійснювали й реалізовували свої задуми. Саме в цей час в молодого художника з’явилася ідея замалювати різні куточки міста під час карантину. На його роботах зображені і впізнавані в місті об’єкти: річка Уж, набережна Незалежності, кар’єр на Радванці, озеро «Кірпічка» і куточки дворів звичайних багатоповерхівок, які не відзначаються такою популярністю в художників, як історичні центральні вулиці чи архітектура. На картинах багато зеленого кольору, є тут і рожеві  сакури, які цвіли у квітні на безлюдних вулицях Ужгорода.  


    Вже через декілька днів  природа змінить декорації на жовто-червоні відтінки, а потім місто стане сірим і пригніченим. Замальовані пейзажі будуть нагадувати нам про весняну зелень, про квітучі сакури, які, сподіваємось,  наступного року обов’язково побачать натовпи туристів під своїми гілками. Загалом   представлено  23 роботи, виконаних олійними фарбами. Виставка знаходиться у галереї  Ужгородського замку на першому поверсі.   
 
Руслана Джахман, старший науковий співробітник
сектору природи відділу історії та краєзнавства музею.

Берчені-фест-2020

    Вже очікуваний «Берчені-фест-2020», з врахуванням карантинних обмежень, вчетверте відбувся в урізаному варіанті. 20 вересня у внутрішньому дворику Ужгородського замку представники угорської дипломатичної місії  на Закарпатті, керівники угорських культурних товариств і активісти покладанням вінків до бюстів Міклоша Берчені та Крістіни Чакі вшанували ці видатні постаті в угорській історії.

    Учасниками покладання вінків були Генеральний консул Угорщини в м. Ужгороді Йожеф Бугайло, консул Угорщини в м. Берегові Томаш Гайгато, голова ТУКЗ-КМКС Василь Брензович, президент Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства та громадської організації «Pro Cultura Subkarpathika», депутат обласної ради Ілдика Орос, в.о. ректора Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштван Черничко, депутат обласної ради Йожеф Баторі, голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Ужгородського району, керівник фракції КМКС в Ужгородській райраді Лівія Балог, голова осередку ТУКЗ-КМКС м. Ужгорода Юдіт Кулін.

    Михайло Делеган, виконуючий обов’язки директора Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького висловив угорським партнерам вдячність за ділову й конкретну співпрацю, висловивши надію на її перспективне продовження, і  вручив унікальні грамоти з нагоди 75-річчя закладу та за вагомий внесок у розвиток українсько-угорських зв‘язків у галузі культури  і, зокрема, музейної справи  Василю Брензовичу та Ілдиці Орос.

Організатор меморіального заходу – громадська структура «Pro Cultura Subkarpathira»

КОЦЮБА О. А. - ОЗНАЙОМЛЕННЯ З СКАРБАМИ ІСТОРІЇ

    19 вересня, в суботу, із скарбами історії, що зберігаються у обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького знайомився перший заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Коцюба Олег Анатолійович з дружиною. В ході відвідин експозицій і виставок Коцюбою О. А. з в. о. директора музею Делеганом М. В. обговорено проблемні питання закладу та перспективи їх вирішення.

    Першого заступника голови облдержадміністрації супроводила заступник голови ОДА Травіна О. В. Екскурсію для керівників ОДА провела Марич М. Д., завідувач відділу культурно-масової роботи музею.

Головна подія Дня міста – в Ужгородському замку

    12 вересня у внутрішньому дворику Ужгородського замку проведено загальноміське зібрання з нагоди Дня Ужгорода. Перед початком віче Закарпатський академічний народний хор виконав Гімн України.



    На зібранні виступили міський голова Андріїв Б.Є., перший заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Коцюба О. А., перший міський голова періоду незалежності України Ландовський Е. Ф. та інші.



    Міський голова вручив посвідчення новообраним Почесним громадянам Ужгорода та почесні відзнаки Ужгородської міської ради лауреатам 2020 року. Також було вручено лауреатам міської премії ім. П. Скунця за 2020 рік у галузі літератури й краєзнавства.



Свідки минулого - белемніти ( «чортові пальці»)

       Серед природничих колекцій Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького важливе місце займають палеонтологічні знахідки: відбитки рослин, скам’янілості безхребетних тварин різних геологічних епох, відбитки риб, фрагменти кісток ссавців четвертинного періоду тощо. Невелика частина найхарактерніших викопних зразків представлена в експозиції «Природа Закарпаття», решта знаходиться у фондах музею.

      Як відомо, територія сучасних Карпат мільйони років тому була затоплена морем, яке проіснувало більше 100 млн. років. Море вперше затопило ці краї в палеозойській ері (~ 345 млн. років тому) і проіснувало до середини кайнозойської ери (приблизно 25 млн. років тому).  У ті далекі часи "Карпатське море" було частиною потужного океану Тетіс, води якого покривали всю територію Європи. Реліктовими залишками цього океану на сьогодні є басейни Середземного, Каспійського, Чорного та Азовського морів.  

      У вапнякових товщах сучасних закарпатських кар'єрів досі зустрічається велика кількість відбитків на камені, або навіть справжніх залишків морських організмів - коралів, морських лілій, різних черепашок, гігантських молюсків, белемнітів і т. д. Зокрема, унікальні знахідки - ростри белемнітів були виявлені у Приборжавському вапняковому кар’єрі в Іршавському районі.  

    Белемніти (Belemnoidea) – це група десятируких головоногих молюсків, що були поширені в морях юрського та крейдового періодів. Це були рухливі хижі тварини, зовні схожі на сучасних кальмарів, плавали завдяки плавцям і реактивному виштовхуванню води з мантійної порожнини. Полювали зграями у складі особин приблизно одного віку та розміру. Втім, деякі види, напевне, вели самітний спосіб життя. Переважно белемніти проживали в шельфових водах, де харчувалися рибою, ракоподібними та іншими молюсками. Різні види віддавали перевагу проживанню на різній глибині. Відповідно харчувалися як вільно плаваючими тваринами, так і донними.

      Самці белемнітів часто мали збільшені гачки на кількох щупальцях (мегаоніхіти). Вони слугували як для відлякування суперників, так і для утримання самиць при спарюванні. Вірогідно, мегаоніхіти виростали у самців при досягненні статевої зрілості, а не були властиві від появи на світ. Вважається, що белемніти спарювалися раз в житті, а після відкладення самицями яєць масово помирали. Белемніти вилуплялися з яєць, маючи зовнішню раковину, що потім заглиблювалася в тіло. Молоді молюски були частиною морського планктону.

      Белемніти нагадували виглядом і будовою сучасних кальмарів. Ближче до заднього кінця тіла містилися трикутні плавці. Молюски мали внутрішній, вкритий мантією скелет, викопні рештки якого часто зустрічаються у породах мезозойської ери. Скелет складався з фрагмокону (багатокамерної арагонітової черепашки, що у белемнітів мала вигляд маленького прямого конуса), ростра (rostrum -масивної кальцитової структури, що охоплювала фрагмокон ззаду) та проостракуму - довгого виросту фрагмокону спереду, що являв собою рудимент верхньої стінки передньої камери. В найбільшій камері фрагмокона містилося тіло молюска, а всі інші камери були, ймовірно, наповнені газом і сполучалися з тілом сифоном, що пронизував його поблизу черевної сторони. Ростр міг як міститися глибоко всередині тіла, так і покриватися лише тонким шаром шкіри. В останньому випадку він мав у деяких видів яскраве забарвлення.  У деяких видів ростри могли досягати 50-60 см. у довжину, при цьому розмір скелета тварини досягав близько трьох метрів довжини. За мільйони років море відступило і белемніти перетворились в камінь. У викопному стані ростр зустрічається часто, фрагмокон — рідко, проостракум — дуже рідко.

    Легенди про белемніти зустрічаються в багатьох народів світу. Появі цього каменю приписують міфічні історії, про що говорять самі назви, адже ростри белемнітів відомі в народі як «чортів палець», «русалчин палець», «громовиці», «громові стріли», «ельфійські стріли». Белемніти вважали стрілами богів, які ті метали з неба в непокірних людей. Одна з легенд розповідає, що одного разу чорт захотів заволодіти всім світом, проте добрі сили завадили йому це зробити і перетворили його в неприступну скелю. З того часу єдине, що нагадує про того чорта – це його закам'янілі пальці, які розсипались по всьому світу. 

Олена Бучмей, старший науковий співробітник музею

Бронзовий вік на Закарпатті

БРО́НЗОВИЙ ВІК – культурно-історичний період в історії людства, коли набули поширення вироби з бронзи (штучний сплав міді з оловом, миш’яком, свинцем тощо). Вироби з бронзи використовувалися поряд із кам’яними, поступово їх витісняючи. Бронзовий вік прийшов на зміну мідному, оскільки бронза плавиться легше, вироби з неї твердіші й гостріші від мідних. 




Серед археологічних артефактів доби бронзи (1900–800 рік до н. е.), що служать джерельною базою для вивчення історії краю, вагоме місце належить знахідкам бронзових скарбів, у складі яких знаряддя праці, зброя, прикраси, побутові речі. 

Вивчення бронзових скарбів Закарпаття розпочалося ще в середині XIX ст. завдяки зусиллям збирача місцевих старожитностей Тиводара Легоцького. Будучи адвокатом домінії графів Шенборнів у Березькому комітаті, він створив групи громадських кореспондентів з місцевої інтелігенції (нотарі, вчителі, священики, службовці лісних управ), за допомогою яких збирав старожитності краю, у тому числі й бронзові скарби та поодинокі речі. Це був період, коли археологічна наука в Європі тільки зароджувалася і там проходило інтенсивне накопичення археологічних артефактів. Завдяки старанням Т.Легоцького наш край у цій справі не відставав від таких країн, як Франція, Великобританія, Італія, Австрія. З середини XIX ст. і до початку ХХ ст. його колекція збагатилася на 51 скарб та значну кількість речових знахідок і вважалася однією з найбільших в Австро-Угорщині.




Що саме слід розуміти під поняттям «скарб»? Насамперед ним не можуть бути випадково загублені речі. Скарб є результатом свідомої дії людини і, як правило, складається з двох та більше навмисно схованих предметів. Як вважає більша частина дослідників, практика ховати речі в населення Тисо-Дунайського басейну має глибокі традиції. Вона найчастіше пов’язана з давнім віруванням – не дозволити ворогам оволодіти особистими речами їхніх власників, наділеними захисними функціями. Тому дії із закопування речей не випадкові. Є кілька причин, які викликали ховання коштовних речей. Головна з них – напад чужоземців на місцеве населення та пов’язаний з цим відхід з насиджених місць. Раптовий відхід міг бути спричинений також хворобою, природними катаклізмами: землетрусом, вогнем, повінню тощо. Залежно від асортименту речей скарби можна поділити на змішані (знаряддя праці, зброя, прикраси, побутові речі) та видові. Останні складаються виключно зі знарядь праці, зброї, прикрас чи побутових речей.





Найбільше скарбів було знайдено в роки інтенсивного розорювання земель і пасовиськ, тобто в другій половині XIX – першій половині XX ст. Хронологічно вони охоплюють час з кінця середньої бронзи і закінчуються добою пізньої бронзи і ранньозалізним віком, що в абсолютному датуванні відповідає ХV–XIV – IX–VIII ст. до н. е.

Як відомо, оригінальне бронзоливарне виробництво східнокарпатського регіону видозмінювалося і розвивалося під впливом досягнень двох великих європейських культурно-соціальних спільнот, якими були курганна культура і культура поховальних урн. Виробниками і користувачами виробів з бронзи були носії отоманської, станівської, беркес-демечерської та гавської культур і культурних груп. 








Знахідки бронзових скарбів скоро можна буде побачити у ЗОКМ ім. Т. Легоцького. 

Завідувач сектору археології О.Ю. Шумовська