РІЗДВЯНІ ТРАДИЦІЇ КРАЮ: ПРЯНИК

(кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.)


    Пряники, приготовані з медом, були добре відомими ласощами протягом тисячоліть. Оскільки мед був дорогим, то калачі з ним пекли лише на свята. Перша письмова згадка про медовий пряник зафіксована в ХІ ст. в м. Нюрнберг у Німеччині. Походження пряників на території Карпатського басейну неясно. На думку одних дослідників, медовики випікають в Угорщині лише 300 років, інші вважають це ремеслом німецького походження: нібито сакси, які оселилися в Трансільванії, привезли з собою перші форми для випічки (у XIV ст.). У всякому разі, тільки в період цехового ремесла пряничне випікання прижилося тут. Про якісний золотистий підсолоджувач для двору подбала угорська королівська пасіка. За часів правління Арпадів навколо монастирів, що займалися бджільництвом, виготовляли медові напої та медові коржі. Медову ляльку, ймовірно, поширили чернечі ордени, перейнявши римську язичницьку традицію. Під час правління короля Матяша через віденське посередництво на угорський ринок потрапило багато нових східних прянощів, що також вплинуло на приправу медовиків. В Угорщині, в області Шопрон є згадка про ремесло випікання ляльок ще в 1535 році. Угорські лінгвісти слово mezespogácsa відносять до 1554 року, а слово mezesbáb (медова лялька) до 1587 року. Перша пряникова гільдія була заснована в Братиславі в 1619 році. Цехи по виготовленню пряників пізніше виникли у Кошице і Банській Бистриці, а з часом у Клужі і Дебрецені, стали популярними і на території сучасного Закарпаття вже у кінці XVIII століття.


    Німецькі майстри для випікання пряників почали використовувати унікальні форми і власні печі, і саме завдяки їм цей пиріг остаточно підкорив всю Європу. Поблизу місць релігійних відпустів утворювалися перші цехи по випіканню пряників: їхні вироби продавали на відпустах і ярмарках. Кожен продавець брав із собою до 80 000 медових ляльок для продажу. Найвідомішими фігурками ярмарків були серце, шабля, гусар і немовля в пеленах – їх вважали справжніми подарунками. Крім того, цехові майстри випікали також велику кількість фігур релігійного характеру, таких як народження Ісуса, Адама і Єви, Святого Миколая та інші.




    Форми для випікання виготовляли золотарі спочатку з металу і так детально розробляли, що ті цінувалися як художній витвір. Пізніше для формування тіста використовували дерев’яні дошки, тобто форми, вирізані з твердої деревини, наповнювали м’яким тістом і потім випікали. Дерев'яні дошки зазвичай покривають рапсовою олією, щоб тісто до них не прилипало. Різьблення по дереву вважалося серйозним мистецтвом, тому високоякісні дошки-форми були в пошані. Як і ремесло, дерев'яні форми-дошки передавалися від батька до сина.


    Розквіт пряничного ремесла припадав на середні віки. Потім, у кінці ХІХ ст. виникло виробництво цукерок. Цехові майстри вже не могли заробляти на життя одними пряниками і були змушені розширювати асортимент виробів. Представлені на тематичній виставці “Різдвяні традиції у краї: пряник” доказують, що цехи по виготовленню пряників користувалися популярністю до середини 1940-х років. Оригінальна цехова вивіска, розмальована з обох боків кольоровими фарбами, акцентуючи на різних видах пряників, походить з першої половини ХІХ ст. Її подарувала вдова Бугноскі Онтола у 1930 р. Тут можна побачити популярні дерев'яні форми для випікання медовиків, які виготовлені у кінці XVIII ст., з образом оленя серед квітів, виноградного грозна, ангела з крилами і ляльки пеленованої, музиканта із басолею, шаблі і рушниці, гусара на коні, самотнього гусара, кошика, люльки. У 1931 році ці форми-дошки були подаровані відомими майстрами у Мукачеві Єневом Кирі і Мігалем Штоллом Державному музею ім. Т. Легоцького, а у 1950-х роках передані Закарпатському обласному краєзнавчому музею ім. Т. Легоцького. Велика кількість цехів по виготовленню пряників у краї зокрема у Мукачеві. Ужгороді свідчить про великий попит на цей вид випічки. Ужгородець Аурел Ціпорські зміг утримати власне виробництво пряників аж до середини 1940-х років. Наші музейні співробітники стерли пил зі старих книг рецептів, показавши, як 100 років тому виготовлялися медові пряники у краї. Пряники готуються з борошна, яєць, меду та спецій. Простий і чудовий рецепт. І це зовсім не новий винахід! У вітрині показано стару дерев'яну миску для борошна, качалки для розкатування тіста з с. Косино Берегівського району початку ХХ ст.