Анонс

 13 серпня о 15:00 в Ужгородському замку відбудеться відкриття тимчасової виставки «Відлуння першого свистка: 125 років футбольної історії краю».

Виставка присвячена 125-річній історії футболу на Закарпатті та пропонує відвідувачам мандрівку від першого футбольного матчу, проведеного в Ужгороді 15 серпня 1901 року, до сучасних здобутків закарпатських команд.
Виставка представить унікальні матеріали з історії розвитку футболу краю: перші друковані методичні матеріали з правилами гри, архівні фотографії спортивних майданчиків на берегах Ужа, футбольні афіші та програми, світлини футбольних команд XX століття. Окремі розділи виставки присвячені легендарному ужгородському СК «Русь», розвитку футболу в незалежній Україні, а також історії «Говерли», ФК «Минай» і сучасного аматорського та дитячо-юнацького футболу Закарпаття.
Під час відкриття відбудеться погашення пам’ятним штемпелем поштового конверта, присвяченого 125-річчю закарпатського футболу.
📅 Дата: 13 серпня 2026 року;
🕒 Час: початок о 15:00;
📍 Місце проведення: Ужгородський замок, вул. Капітульна, 33, м. Ужгород, ІІ поверх замкового палацу;
🎟️ Вхід: за вхідним квитком до музею.
Виставка діятиме протягом місяця. Музей відчинений щодня, крім понеділка, з 10:00 до 18:00;
Запрошуємо журналістів, ветеранів спорту, вболівальників, мешканців і гостей краю відвідати відкриття виставки та дізнатися більше про 125 років футбольної історії Закарпаття.



Кіно під зорями в Ужгородському замку

 9 серпня 2026 року у внутрішньому дворику Ужгородського замку відбувся показ фільму-закриття міжнародного кінофестивалю «Кіно сусідів», який через кіномистецтво відкриває спільний культурний простір країн Центральної Європи та досліджує історії й досвіди, які особливо близькі Закарпаттю. Програма кінофестивалю впродовж цього тижня об’єднала фільми зі Словаччини, Угорщини, Чехії, Австрії, Польщі та Румунії. У 2026 році фестиваль відбувся вже вп’яте, вкотре створивши простір для зустрічей, діалогу та знайомства з кінематографом наших сусідів.

Фільм-закриття кінофестивалю «Найсамотніша людина в місті» створили режисери Тіцци Кові та Райнер Фріммель – авторський дует, відомий поєднанням документальної спостережливості та художньої оповіді. У центрі історії – 80-річний співак і гітарист Ел Кук, усе життя якого нерозривно пов’язане з блюзом. Його дім, справжній архів пам’яті, наповнений вініловими платівками, книгами, газетними вирізками, фотографіями музикантів, гітарами та старими піаніно. Коли будинок опиняється під загрозою знесення, звичний світ Ел Кука починає руйнуватися. Саме тоді в ньому оживає давно забута мрія – побачити батьківщину улюбленої музики.
«Найсамотніша людина в місті» – це прониклива історія про самотність, пам’ять, любов до музики та плин часу. І водночас, нагадування про те, що здійснити давню мрію ніколи не пізно.
Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького щиро дякуємо організаторам кінофестивалю «Кіно сусідів», які вже не перший рік обирають Ужгородський замок майданчиком для проведення фестивалю.
Дякуємо за довіру, за можливість бути частиною цієї важливої культурної події та за ще один особливий кіновечір у стінах Ужгородського замку.
Ігор Шніцер,
старший науковий співробітник







Відома на всю Європу: історія ужгородки Лілі Орсаг

 Серед уродженців Ужгорода було і є чимало талановитих людей, чия діяльність прославила їх і наше місто на всю Європу та світ. Особливе місце серед їх числа завжди займали митці та художники. І до 100-річчя від Дня народження, ми підготували невелику розповідь про Лілі Орсаг – одну з найвідоміших в Європі художниць сюрреалісток, що народилась саме в Ужгороді.

Справжнім ім'ям Лілі Орсаг було Лівія Єва Остеррайхер і народилася вона 8 серпня 1926 року в заможній єврейській родині. Її батько, Остерайхер Мано Міхай, був заможним торговцем. Родина мешкала в Ужгороді в будинку № 2 на набережній Рошковича, який зберігся до наших днів. Про її маму, Марковіц Аліс Марію, відомо небагато. Багато де згадується, що вона славилася своєю вродою. У двадцять один рік вона народила свою першу дитину — Лілі.
Шлюб її батьків, судячи з усього, був нещасливим і згодом завершився розлученням. Згодом дядько Лілі, Аладар Осстерайхер, який був духовним цілителем, захоплювався кабалою та окультними вченнями, пробудив у дівчинки ранній інтерес до містицизму, що супроводжував її протягом усього життя.
Незважаючи на відсутність емоційної та матеріальної підтримки з боку батьків, вона почала відвідувати уроки малювання, оплачуючи їх самостійно коштом випадкових підробітків. Її викладач малювання Міклош Розенберг (пізніше — Роберт) став одним із найближчих друзів, дружбу з яким вона зберегла на все життя.
«Якби мені випало загадати одне бажання, як це буває в казках, то я побажала б собі народитися італійською дитиною. Бо так, як тут батьки люблять своїх дітей, я ще ніде не бачила. Тут дитина — табу, святиня, недоторканна істота. Якби я не побачила цього на власні очі, то не повірила б. Я добре знаю, що жахливе дитинство переслідує мене все життя, і саме звідти походять усі мої невпевненість і страхи. Але як цьому можна зарадити? Постійно виникають речі, через які інші, мабуть, не тривожаться, а я — дуже. Це нестерпно, і для мене самої теж, не кажучи вже про інших, яким довелося б на це дивитися. Саме тому я відгороджуюся від людей, щоб вони цього не бачили, а коли почуваюся краще, лише тоді виходжу до людей», — писала Оршої Лілі у вересні 1968 року Роберту Міклошу під час свого навчального стажування в Римі.
Єдиною людиною, яка беззастережно підтримувала Лілі, була її обожнювана бабуся. Саме від неї дівчинка отримувала ту любов і турботу, яких їй бракувало від батьків. У 1937 році бабуся взяла Лілі із собою на відпочинок до Аббації. Саме під час цієї подорожі одинадцятирічна Лілі остаточно вирішила, що стане художницею.
Вона навчалася в ужгородській гімназії до 1941-го року (до речі, у гімназії малювання у неї викладав Адальберт Ерделі).
У роки війни її батьки, як євреї, ніяк не могли здобути документи про угорське громадянство, без яких важко було вести бізнес і почуватися безпечно у ті неспокійні дні. Якимось дивом Мано таки зумів для всієї сім'ї отримати документи, які називали “винятком”. Але навіть із цим документами Остеррайхерів навесні 1944-го забрали до гетто, розташованого на території цегляного заводу. Перебування Лілі на території ужгородського цегельного заводу було відносно недовгим, але залишило в душі 17-річної дівчини таку глибоку рану, що вона потім ще багато років не могла писати нічого, крім цегляних стін.
Одного дня їх посадили у вагони для худоби, що прямували до Освенцима: але завдяки їхнім документам вони змогли вийти з поїзда в Кошицях та втекти до Будапешта. Батько згодом повернувся до Ужгорода, але там його заарештувала вже радянська влада і згодом в 1950 році він помер у вязниці у Львові.
Родина, яка залишилася в Будапешті, після війни дуже важко виживала без глави сім'ї. Проте мрія Лілі здійснилася: у 1945 році вона вступила до Угорської академії образотворчих мистецтв.
Через три роки всі члени родини змінили прізвище. У 1950 році Лілі отримала диплом. Її наставниками були Іштван Сьоньї, Роберт Берень та Лайош Сентіваньї. Того ж року, 20 травня, вона вийшла заміж за дитячого лікаря та психолога Дьордя Майлата.
Подружжя не мало дітей. Лілі працювала невтомно, часто і вдень, і вночі, тому майже не займалася домашнім господарством. Її чоловік також багато працював і часто подорожував. Згодом вони віддалилися одне від одного й у 1968 році розлучилися.
Ніхто й ніколи не бачив, як Лілі пише свої картини. Вона багато працювала в Ляльковому театрі, тож щодня мусила ходити на службу. Прокидалася ще до світанку, щоб мати час для власної творчості, а після третьої години дня знову сідала перед полотнами й працювала при електричному світлі до пізньої ночі.
У листах до Міклоша Розенберга Лілі часто скаржилася, як болісно переживала періоди, коли не могла творити. Таких криз у її житті було чимало, але коли приходило натхнення, вона працювала майже безперервно.
Перші роки Оршаг Лілі писала картини потайки. Згодом полотна без рам, які вона ховала у шафі, почали з'являтися на людях. Спочатку художниця брала участь у колективних виставках, а в 1967 році в місті Секешфегервар відбулася її перша персональна виставка.
Також вона багато подорожувала. У Болгарії захоплювалася православними іконами, у Празі – старовинним єврейським кладовищем, у Парижі обходила всі художні галереї, у Тель-Авіві дуже успішно презентувала персональну виставку. А от в Ужгороді жодного разу після того трагічного дня, коли її вивезли звідти у товарному вагоні, не була.
Улюбленим художником Лілі був Макс Ернст, але великий вплив на неї також справили де Кіріко, Міро, Руссо та Шагал.
Лілі Орсаг зазвичай зараховують до художників-сюрреалістів, однак Ласло Фельдені у статті, опублікованій в газеті «Élet és Irodalom», писав про неї:
«Її картини, написані у 1950-х роках, називають сюрреалістичними. Вона й сама так їх означувала. Та насправді це — справжній реалізм. Йдеться про реальний процес самопізнання. Засобом цього стають стіни — головні герої її раннього живопису. Вони подібні до дзеркал; і справді, деякі її постаті, вдивляючись у стіну або притулившись до неї, ніби стоять перед дзеркалом.»
У другій половині 1960-х років розпочався так званий «період письма» у творчості Оршаг Лілі. На зображених на сіро-коричневих полотнах фрагментах стін з'являлися загадкові, ніби пошкоджені письмена. Часто це були літери івриту, але поряд із ними можна побачити єгипетські ієрогліфи, вірменські, коптські, перські та грецькі літери, а також ассирійський клинопис.
Підсумком її творчого шляху стала серія «Лабіринт», що складається із 48 полотен і була створена протягом останніх чотирьох років її життя.
«[...] Це мій лабіринт, я повинна пройти його до кінця, і проходжу його, малюючи. Це жахлива мука, але тут неможливо піти на компроміс. [...] Цей шлях потрібно пройти, і його брама зачиниться лише тоді, коли мене вже не буде», — писала Лілі.
Художниця глибоко захоплювалася нумерологією, кабалою та астрологією. Її сучасники згадували про надзвичайно яскраві містичні видіння. За переказами, у жовтні 1956 року вона навіть передбачила введення танків до Будапешта та майбутнє кровопролиття.
У червні 1978 року Оршаг Лілі нарешті отримала довгоочікувану світлу й простору квартиру-майстерню в Будайській фортеці. Проте вже в середині вересня вона не з'явилася на роботі. На четвертий день її колеги зламали двері квартири й знайшли художницю майже без свідомості. 15 вересня її доправили до лікарні, але 1 жовтня 1978 року її організм не витримав і вона помирає.
Її творчість заслуговує на пам'ять і уважне прочитання, адже за мовчазними стінами, лабіринтами й загадковими знаками прихований цілий світ людських переживань, пошуку себе та прагнення осягнути нерозгадані таємниці буття.
Джерела:
1. Both Gabi. Sebzett madárként élt Ország Lili, a falak és a labirintusok festője. WMN. 2024.
2. Lili Ország (1926-1978). Art by Women – Women in Arts. 2024
3. Літераті Т. Втрачений Ужгород: історія художниці Лілі Орсаг. ПроЗахід. 2017
Михайло Лесів,
зав. відділу науково-освітньої роботи









Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького долучився до національної програми «Подорож до себе».

 Раді повідомити, що Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького став учасником національної програми «Подорож до себе».

Для нас велика честь бути серед спільноти, яка формує нову культуру усвідомленого туризму в Україні. Програма об'єднує музеї, культурні простори, природні локації, туристичні об'єкти та інші ініціативи, що допомагають людям відновлювати внутрішній баланс через подорожі, знайомство з культурною спадщиною, природою та автентичними місцями України.
Наш музей – це простір, де історія, культура та традиції Закарпаття відкриваються відвідувачам у спокійному, змістовному знайомстві з минулим. Саме такі культурні досвіди є важливою складовою відновлювального туризму, який популяризує програма «Подорож до себе».
Віримо, що участь у програмі відкриє нові можливості для розвитку музею, створення якісних культурних продуктів та залучення ще більшої кількості відвідувачів, які шукають не лише нові маршрути, а й глибокі враження, натхнення та можливість краще пізнати себе через пізнання України.
Запрошуємо відкрити для себе Закарпаття разом із нами!
Запрошуємо вас до свого простору! А більше про програму дізнавайтесь тут:
• сайт – dosebe.travel






Магічна атмосфера, глибокі сенси та вечір під зорями в Ужгородському замку!

 6 серпня 2026 року, затишний дворик Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького перетворився на справжній кінотеатр просто неба. У рамках Міжнародного фестивалю «Кіно сусідів» відбувся ексклюзивний показ культового анімаційного шедевра «Фантастична планета» (1973) режисера Рене Лалу. Дворик нашого замку вже не вперше стає платформою для масштабних культурних колаборацій. Проте цього вечора синергія багатовікової історії, архітектури та сюрреалістичного кіномистецтва була особливою. Понад сотня ужгородців та гостей міста зібралися разом, щоб зануритися у філософський світ класики світової фантастики.

«Фантастична планета» (фр. La Planète sauvage) – це не просто кіно, а справжній пам’ятник художній сміливості та унікальній техніці, історія створення якого заслуговує на окрему увагу. Візуальний стиль стрічки – це повністю заслуга видатного французького художника та письменника Ролана Топора. Його гротескні, тривожні та водночас неймовірно красиві графічні роботи перетворили кожен кадр на витвір мистецтва. Світ планети Ігам із її дивовижною флорою та фауною досі вважається одним із найоригінальніших в історії кіно. Фільм створено за допомогою складної та кропіткої техніки паперової перекладки. Художники вирізали фігурки з паперу та крок за кроком рухали їх під камерою. Це надало анімації особливого «живого», трохи рваного ритму та унікальної текстури.
Робота над стрічкою розпочалася на відомій чехословацькій студії Jiří Trnka Studio у Празі. Проте у 1968 році до Чехословаччини ввели радянські танки. Через жорстку цензуру, політичний тиск та очевидні паралелі між сюжетом (де гігантські драаги пригнічують маленьких людців-омів) і радянською окупацією, виробництво було заморожене. Французьким продюсерам довелося рятувати матеріали, а завершували виробництво вже в Парижі. Попри всі труднощі, у 1973 році фільм вийшов на екрани та викликав фурор. Він став першим повнометражним анімаційним фільмом, який отримав Спеціальний приз журі на престижному Каннському кінофестивалі, назавжди вписавши імена творців в історію. Окремим магнітом для глядачів стала музика композитора Алена Горагера. Його гіпнотичний джаз-фанк із психоделічними мотивами ідеально доповнив атмосферу та став культовим серед поціновувачів музики.
Унікальний візуальний стиль на тлі середньовічних мурів Ужгородського замку створив абсолютно неповторний ефект присутності. Глядачі побачили глибоку притчу про співіснування та толерантність між різними видами, ціну свободи, непереборне прагнення людини до знань, а також про екологічний баланс та небезпеку гордині істот, які вважають себе вищими за інших. Після перегляду гості вечора не поспішали розходитися. В атмосферних сутінках замкового дворика відбулося живе обговорення фільму. Глядачі ділилися враженнями, аналізували приховані метафори та проводили прямі паралелі із сучасними подіями у світі.
Адміністрація Закарпатського краєзнавчого музею щиро дякує організаторам фестивалю «Кіно сусідів» за довіру та вибір нашої локації для такої знакової події. Також ми дякуємо кожному глядачеві, який обрав провести цей вечір з нами. Наш музей вкотре доводить, що він є не лише охоронцем старовини та артефактів, а й живим, динамічним простором для актуального мистецтва, культурної дипломатії та інтелектуального дозвілля громади.
Василь Міщанин,
старший науковий співробітник музею









«Кіно сусідів» у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї: програма «За сімейними обставинами»

 5 серпня 2026 року внутрішній дворик Ужгородського замку вчергове став платформою доя кінопоказу. В Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького відбувся показ програми короткометражних фільмів «За сімейними обставинами» у межах міжнародного фестивалю «Кіно сусідів».

Програма об'єднала чотири короткометражні стрічки режисерів із Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та України, які крізь різні художні форми й авторські стилі розкривають одну з найважливіших тем людського життя — сім'ю. Глядачі переглянули абсурдистську комедію «Тест», драматичну історію «Чомусь дике», психологічну стрічку «Міа Донна» та зворушливий фільм «В унісон». Кожна з цих робіт по-своєму осмислює взаємини між близькими людьми, пошук взаєморозуміння, прийняття, дорослішання та здатність залишатися поруч навіть у найскладніші моменти.
Попри різні сюжети, культурні традиції та кінематографічні підходи, усі чотири фільми об'єднані спільною ідеєю: сім'я є простором, де людина вчиться любити, підтримувати, прощати та нести відповідальність одне за одного. Саме через щоденні, на перший погляд непомітні стосунки формується довіра, що є основою як родини, так і суспільства.
У час, коли українські родини проходять через важкі випробування війною, вимушеною розлукою та втратами, тема сімейних цінностей набуває особливого значення. Підтримка рідних, взаєморозуміння, турбота й збереження духовної єдності стають джерелом сили, допомагаючи долати труднощі та зберігати людяність навіть у найскладніших обставинах.
Фестиваль «Кіно сусідів» уже традиційно створює простір для культурного діалогу між країнами Центральної Європи та Україною, знайомлячи глядачів із сучасним авторським кіно, яке порушує актуальні суспільні теми та спонукає до осмислення важливих людських цінностей.
Проведення фестивалю у стінах замку дає можливість долучитися до цього міжнародного культурного проєкту всім присутнім.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії






У колі друзів та історії: чудова зустріч в Ужгородському замку

 4 серпня попри літню спеку, в Ужгородському замку панувала особливо приємна атмосфера. Дружнім колом ми зібралися на благодійній екскурсії, присвяченій Дню друзів, який нещодавно відзначався у світі. Захід було організовано відділом науково-освітньої роботи Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького за підтримки ГО «Неємія», яка вже багато років допомагає дітям, родинам і громадам, створюючи можливості для розвитку, взаємопідтримки та спілкування.

Під час екскурсії учасники вирушили у захопливу подорож сторінками історії Ужгородського замку та Закарпаття. Гості дізналися про найважливіші етапи розвитку замкової фортеці, познайомилися з унікальними музейними колекціями, почули цікаві історії про людей, які творили минуле нашого краю, а також відкрили для себе чимало маловідомих фактів про культурну спадщину Закарпаття.
Такі зустрічі мають особливе значення, адже музей є не лише місцем збереження історії, а й простором, де народжується живе спілкування, зміцнюються людські зв'язки та формується відчуття спільності. Для нашого колективу велика честь і щира радість долучатися до таких ініціатив, відкривати відвідувачам багатство культурної спадщини та створювати атмосферу, у якій кожен почувається бажаним гостем.
Щиро дякуємо ГО «Неємія» за плідну співпрацю, а всім учасникам — за гарний настрій, щирий інтерес до історії та тепле спілкування. Будемо раді новим зустрічам у стінах Ужгородського замку!
Михайло Лесів, завідувач відділу науково-освітньої роботи






У музеї відкрили виставку «Роми Закарпаття: історія, пам'ять, гідність»

 У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького до Міжнародного дня пам'яті жертв геноциду ромів відкрито тематичну фотовиставку «Роми Закарпаття: історія, пам'ять, гідність», присвячену історії, культурній спадщині та збереженню пам'яті про ромську спільноту нашого краю. Захід розпочався хвилиною мовчання на вшанування пам'яті захисників України та жертв геноциду ромів.

Виставка знайомить відвідувачів із життям ромів Закарпаття у міжвоєнний період, коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословацької Республіки. Архівні світлини відображають повсякденний побут, традиційні заняття, житло, родинне життя та портрети ромів із різних населених пунктів краю, зберігаючи унікальні свідчення багатонаціональної історії Закарпаття. Окремий розділ виставки присвячено діяльності першої в Європі ромської школи, відкритої в Ужгороді у 1926 році.
На виставці демонструються роботи відомих фотомайстрів міжвоєнного часу – Еміла Кантора, Степана Качурека, Фердинанда Бучини, Богуміла Ваврушека, Яромира Функе та американської фотокореспондентки Маргарет Бурк-Вайт. Також представлені фотографії з колекцій Національного музею Чехії, Музею культури ромів у Варшаві, Меморіального музею Голокосту США, а також копії світлин із фондової збірки Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького. Їх доповнюють інформаційні банери про історію, культуру, ремесла ромського народу.
Важливою складовою відкриття став показ тематичного відео «Пораймос на Закарпатті під час Другої світової війни», створеного в межах віртуального музею «Пораймос на Закарпатті». Стрічка, підготовлена на основі архівних документів, фотографій та сучасних історичних досліджень, висвітлює антиромську політику угорської влади на Закарпатті у 1939–1944 роках, примусову працю, створення таборів-гетто, підготовку до депортації ромського населення та трагічні наслідки Пораймосу для ромської громади краю. Проєкт також знайомить із документальними матеріалами, спогадами очевидців і нащадків жертв, сприяючи збереженню історичної пам'яті про одну з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття.
Особливий інтерес у відвідувачів викликав традиційний жіночий ромський стрій із фондової збірки музею, нещодавно подарований родиною Давида та Катерини Богар із села Підвиноградів. Комплекс, що складається з головного убору, блузи та спідниці, є цінною пам'яткою матеріальної культури ромів Закарпаття. Цей експонат не лише знайомить із традиційним вбранням ромської громади, а й символізує важливість збереження культурної спадщини та плідної співпраці музею з представниками національних спільнот краю.
Завершенням заходу став виступ Петра Габрина – журналіста, громадського діяча, дослідника ромської історії та культури Закарпаття, автора численних наукових і просвітницьких праць з ромології. Він розповів присутнім про сучасне життя ромської громади краю, її культурні традиції, громадські ініціативи та виклики, з якими вона стикається сьогодні. У своєму виступі дослідник наголосив на важливості збереження історичної пам'яті про Пораймос, популяризації ромської культурної спадщини та розвитку міжкультурного діалогу як основи взаєморозуміння, взаємоповаги й толерантності в сучасному суспільстві.
Фотовиставка покликана не лише ознайомити відвідувачів із маловідомими сторінками історії ромської спільноти Закарпаття, а й привернути увагу до необхідності збереження історичної пам'яті, подолання стереотипів та утвердження цінностей людської гідності, взаємоповаги й культурного різноманіття.
Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку та більше дізнатися про історію ромів Закарпаття, їхню багату культурну спадщину та трагічні події Пораймосу, пам'ять про які є невід'ємною складовою спільної історії нашого краю.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії






Ужгородський замок став місцем благодійного вечора «Богема літньої ночі»

 2 серпня в Ужгородському замку відбувся благодійний вечір «Богема літньої ночі», який об’єднав мистецтво, моду, музику та благодійність заради спільної важливої мети — збору коштів на підтримку маленького Олега Ригана задля його лікування та швидкого одужання.

Організатором заходу виступив проєкт «Міс та Місіс Закарпаття 2026», який уже не вперше поєднує культурні події з благодійними ініціативами. Впродовж вечора гості мали змогу долучитися до збору коштів, взяти участь у благодійному аукціоні та підтримати добру справу.
Символічним місцем проведення благодійного вечора став саме Ужгородський замок — історична пам’ятка, що впродовж століть була осередком сили, честі та незламності. Поєднання величної архітектури, багатовікової історії та сучасного мистецтва створило особливу атмосферу, яка надала заходу глибокого змісту й емоційного звучання.
Програму відкрили хвилиною мовчання на вшанування пам’яті загиблих Героїв України та виконанням Державного Гімну. Надалі подвір’я замку наповнили звуки симфонічної музики у виконанні Symphony Show Orchestra під орудою Вікторії Свалявчик-Цанько, а також вокальні номери молодих талановитих виконавців.
Центральною частиною вечора стали покази колекцій провідних українських дизайнерів. Гості побачили роботи брендів DUMKA by Nadiya Dumka, CHERNIKOVA, BY VEL, Magic Global Rebels та ANDREAS MOSKIN. Кожна колекція мала власну ідею та художню концепцію, поєднуючи сучасну моду з українською культурною спадщиною, символами пам’яті, незламності та національної ідентичності.
Особливу атмосферу заходу створювало гармонійне поєднання історичного простору замку, живої симфонічної музики, світла вечірніх вогнів і вишуканих дизайнерських образів. Благодійний аукціон, мистецькі виступи та покази мод перетворили вечір на подію, що ще раз продемонструвала: культура здатна не лише надихати, а й об’єднувати людей навколо важливих суспільних цінностей.
Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького щиро дякує організаторам, учасникам, партнерам та всім гостям благодійного вечора за підтримку благородної ініціативи. Проведення таких заходів у стінах Ужгородського замку вкотре підтверджує, що історична спадщина є не лише свідком минулого, а й живим простором, де народжуються нові традиції, зміцнюється єдність суспільства та творяться добрі справи.
Михайло Лесів, завідувач відділу науково-освітньої роботи








Пам'ять крізь покоління: до Міжнародного дня пам'яті жертв геноциду ромів

 Щороку 2 серпня світ вшановує Міжнародний день пам'яті жертв геноциду ромів. Саме в ніч із 2 на 3 серпня 1944 року в нацистському концтаборі Аушвіц-Біркенау було ліквідовано так званий «ромський сімейний табір» (Zigeunerlager). За одну ніч у газових камерах загинули близько трьох тисяч ромських чоловіків, жінок і дітей. Ця дата стала символом трагедії, відомої як Пораймос (ром. Porajmos – «поглинання», «знищення») – геноциду ромського народу, здійсненого нацистським режимом та його союзниками під час Другої світової війни. За різними оцінками, жертвами переслідувань стали від 220 до 500 тисяч ромів Європи.

Для Закарпаття ця дата має особливе значення. Ромська громада є невід'ємною складовою історії та культурної спадщини краю, а її трагічна доля в роки Другої світової війни ще донедавна залишалася малодослідженою. Лише останніми роками, завдяки роботі істориків, архівістів та ромських громадських організацій, вдалося відновити багато невідомих сторінок цієї історії.
У 1939–1944 роках Закарпаття перебувало під владою Королівства Угорщина. Саме в цей період ромське населення краю опинилося під постійним адміністративним контролем. На відміну від окупованих нацистами територій, де масові розстріли розпочалися вже у перші роки війни, на Закарпатті переслідування здійснювалися поступово: через дискримінаційне законодавство, адміністративний нагляд, примусову працю, ізоляцію та підготовку до депортацій.
Дослідження закарпатської ромологині Євгенії Навроцької свідчать, що вже на початку 1940-х років угорська адміністрація проводила систематичний перепис ромського населення, здійснювала контроль за місцями проживання ромських родин, обмежувала їхнє пересування та збирала інформацію про майновий стан і склад сімей. Такі обліки стали одним із перших етапів політики переслідування ромів Закарпаття.
Особливо показовою є ситуація в Ужгороді. Уже у 1942 році міська влада ухвалила рішення про ліквідацію ромських поселень та примусове переселення їхніх мешканців за межі міста. До виконання цього рішення були залучені міська адміністрація, поліція, санітарна служба та інженерний відділ. Під час реалізації цього плану не враховувалися ані думка ромської громади, ані елементарні умови для життя людей після переселення. Такі дії були складовою загальної політики ізоляції ромського населення.
Одночасно проводився детальний перепис ромських родин. У березні 1943 року було складено повний список ромського населення Ужгорода. Лише в поселенні на вулиці Берчені проживали 56 родин, що налічували 284 особи. Подібні реєстри створювалися і в інших населених пунктах краю. Зібрані відомості використовувалися для посилення контролю над ромським населенням та стали підготовчим етапом до його ізоляції.
Однією з найпоширеніших форм переслідування стала примусова праця. Чоловіків мобілізували до угорських трудових батальйонів, де вони виконували важкі фізичні роботи без належного забезпечення та соціального захисту. Значну кількість ромів було направлено на будівництво оборонної «лінії Арпада», де вони споруджували траншеї, укріплення та бліндажі. Жінок, навіть тих, які залишалися самі з малолітніми дітьми, примушували до сезонних сільськогосподарських робіт. Усні свідчення очевидців зберегли спогади про виснажливу працю, постійний голод, жорстоке поводження та роз'єднання сімей.
Після завершення депортації єврейського населення Закарпаття навесні–влітку 1944 року переслідування ромів набули ще більш масштабного характеру. Угорська влада розпочала створення спеціальних ромських таборів-гетто. Такі табори діяли в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Сваляві, Рахові, Чопі та інших населених пунктах краю. Їх оточували колючим дротом, а охорону здійснювали угорські жандарми. Люди перебували в ізоляції, потерпали від нестачі харчів, антисанітарії та поширення інфекційних хвороб. У таборах проводили примусову санітарну обробку, людей голили наголо, дезінфікували одяг, готуючи їх до депортації в концентраційні табори Третього Рейху.
На щастя, реалізувати цей задум повністю не вдалося. Стрімкий наступ радянських військ восени 1944 року зірвав плани масової депортації ромського населення Закарпаття до таборів смерті. Водночас багато закарпатських ромів уже стали жертвами примусової праці, голоду, катувань, розстрілів і депортацій.
Міжнародний день пам'яті жертв геноциду ромів є нагадуванням про те, до яких наслідків призводять расизм, дискримінація, ксенофобія та мова ненависті. Збереження пам'яті про Пораймос є невід'ємною складовою європейської культури пам'яті та важливою умовою формування суспільства, заснованого на повазі до людської гідності, прав людини та культурного різноманіття. У колишньому концтаборі Аушвіц ІІ – Біркенау на місці «ромського сімейного табору» встановлено Меморіал жертвам геноциду ромів. Сьогодні це місце є одним із найважливіших міжнародних символів пам'яті про Пораймос – геноцид ромського народу під час Другої світової війни. В Ужгороді 2 серпня 2023 р. відкрили меморіальний знак. Це – бронзова міні-скульптура ромської родини, яка розташована на великому колесі, що символізує свободу. Її встановлено на подвір’ї найстарішої в Європі «ромської» школи, заснованої у 1926 році. Поряд – одне із найстаріших ромських поселень Ужгорода, відоме як Мочар.
Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького долучається до вшанування пам'яті невинних жертв Пораймосу. Збереження історичної пам'яті, популяризація достовірних знань про минуле та вивчення історії всіх етнічних спільнот Закарпаття є важливою складовою музейної діяльності.
Схиляємо голови перед пам'яттю всіх, чиї життя були обірвані лише через їхнє походження. Пам'ятаючи трагедії минулого, ми утверджуємо цінності людяності, взаємної поваги та відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії






Підписатися на: Дописи (Atom)