Анонс

 Запрошуємо Вас відвідати унікальну подію в стінах Ужгородського замку!

2 жовтня о 15:00, до 135-річчя від дня народження Йосипа Йосиповича Бокшая — відомого живописця і монументаліста, народного художника України, одного з фундаторів закарпатської школи живопису, — у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відбудеться відкриття виставки одного експонату.

Цього дня відвідувачі матимуть унікальну можливість на власні очі побачити картину Йосипа Бокшая «Палаюче серце Ісуса» (1944).

Особливість цієї виставки полягає в тому, що твір уперше буде представлений широкому загалу. Це рідкісна можливість побачити окрему сторінку творчої спадщини Йосипа Бокшая та простежити, як у його мистецтві поєдналися глибокий духовний зміст, художня майстерність і традиції закарпатської школи живопису.

Виставка одного експонату — це нагода зупинитися перед одним твором, роздивитися його деталі та відкрити для себе маловідомі грані творчості видатного закарпатського митця. Вона триватиме тиждень.

Дата: 2 жовтня;

Час: 15:00;

Місце проведення: каплиця Ужгородського замку (вул. Капітульна, 33);

Вхід: за музейним квитком.

Запрошуємо долучитися до відкриття та особисто побачити твір Йосипа Бокшая, який вперше постане перед відвідувачами у форматі виставки одного експонату!

Запрошуємо до Ужгородського замку!

Музейна праця задля збереження спільної пам’яті: досліджуємо єврейську історію та культуру України

 30 вересня 2026 р. відбувся другий день масштабної науково-просвітницької події – онлайн-семінар «Історія та культура єврейської громади в Україні». Наш музей на семінарі представляв старший науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіальний музей-кімната ім. А. Волошина, професор Василь Міщанин, який брав безпосередню участь у дискусіях та аналізі новітніх наукових підходів. Семінар стартував ще 28 вересня з фокусом на історичному контексті та матеріальній спадщині. У той перший день учасники мали змогу поглянути на єврейську історію в широкому спектрі – від розвитку громадського, релігійного й економічного життя до мистецтва, архівних джерел і книжкових колекцій. Тоді своїми напрацюваннями ділилися провідні науковці, серед яких Таїсія Сидорчук (НаУКМА), мистецтвознавець Євген Котляр та дослідниця Владислава Москалець (УКУ).

Сьогоднішня ж частина програми повністю присвячена традиційній культурі, літературній спадщині та пам’яті про Голокост в Україні. Графік дня надзвичайно насичений лекціями та практичними панелями. На початку робочих сесій дослідниця Надія Уфімцева представила лекцію «Основи єврейської традиційної культури», поділившись базовими поняттями, які допомагають ефективно орієнтуватися у профільних музейних предметах, книгах та документах. Доповідь Тетяни Непипенко стосувався літературної та культурної єврейської спадщини в Україні, її мови, проявів та контекстів. Після цього керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський висвітлив сучасні методологічні виклики, особливості викладання та зміни у підходах до дослідження цієї теми. Завершиться день заключним колом рефлексій, під час якого учасники обговорили отримані знання та можливості їх інтеграції у свою професійну діяльність.

Варто підкреслити, що ця теоретична робота є безпосереднім продовженням практичної меморіальної діяльності нашого закладу. Наприкінці січня 2026 р. в музеї проходила виставка-реквієм «Трагедія, що немає терміну давності», приурочена до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, під час відкриття якої директорка музею Ольга Шумовська наголосила на місії установи як осередку формування культури пам’яті та історичної свідомості. Важливою частиною тієї експозиції стала інсталяція з оригінальних артефактів та копії світлин із всесвітньо відомого «Альбому Аушвіц». Цей унікальний документ зберігся завдяки Лілі Якоб, уродженці села Білки (тепер Хустський район), яка знайшла його в казармах СС. На фотографіях зафіксовано трагічне прибуття євреїв, депортованих із Закарпаття (зокрема з Берегівського гетто) до таборів знищення у 1944 році. За підрахунками істориків, жертвами Голокосту на Закарпатті у 1944 році стало близько 86 тисяч євреїв, а загальні втрати єврейської громади регіону впродовж 1938–1944 років склали понад 100 тисяч осіб, що призвело до фактичного зникнення юдейської спільноти краю.

Дослідження цієї проблематики є невід’ємною частиною постійної наукової роботи нашого музею. Сьогодні зібрані матеріали інтегровані в оновлену експозицію Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького «Закарпаття в роки Другої світової війни. Від Карпатської до Закарпатської України».

Закарпаття історично є мультикультурним регіоном, де століттями перетиналися долі різних народів. Саме тому участь наших співробітників у заходах такого рівня дозволяє впроваджувати найсучасніші наукові підходи у роботу з фондами нашого музею. Отриманий досвід допоможе нам ще глибше та об’єктивніше розкривати трагічні й водночас багаті сторінки крайової історії в екскурсійних програмах, лекціях та нових експозиціях. Дякуємо організаторам за можливість долучитися до важливого діалогу та запрошуємо стежити за нашими наступними публікаціями, щоб залишатися в центрі наукового життя краю!

Василь МІЩАНИН,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати ім. А. Волошина

Родинна пам’ять у вишитих рушниках

 Важливим завданням музею є не тільки зберігати предмети як свідчення історії та культури нашого народу, а й берегти пам’ять про людей, з якими ці предмети пов’язані. Саме такою родинною пам’яттю наповнена колекція рушників, яку днями передала до Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Еріка Свида. За кожним рушником стоїть своя історія – родинна, жіноча, сповнена праці, традицій і особистих спогадів. Ці рушники дісталися їй у спадок від бабусь по материнській та батьківській лініях і стали своєрідним матеріальним зв’язком між поколіннями. Разом із рушниками до музейної колекції прийшла й історія кількох поколінь жінок – майстринь, які вирощували й обробляли сировину, пряли нитки, ткали полотно, вишивали та дбайливо зберігали свої роботи як частину родинного життя.

Частину з переданих рушників виготовила Марія Кармазин (дівоче Ремета), уродженка села Бенедиківці, яка після одруження жила в Домбоках на Мукачівщині. Вона майстерно володіла традиційним ткацтвом: виготовляла полотно для рушників, скатертин і простирадл, уміла снувати основу та заправляти нитки в кросна. Її майстерність була відома далеко за межами родини, до неї зверталися жінки із села та навколишніх поселень по допомогу в підготовці ткацького верстата.

Дочка Марії, Меланія Дудаш (Кармазин), успадкувала від матері любов до рукоділля. Із полотна, витканого матір’ю, вона вишивала рушники, які входили до складу весільного приданого. Такі рушники мали важливе обрядове значення: ними обдаровували родину нареченого, перев’язували старосту, а також використовували під час вінчання.

Інша група рушників була виготовлена в 1950-х роках у родині Доктор. Полотно для них ткала Єлизавета Доктор (1910 р. н.), а вишивали її дочки Єлизавета Доктор (1937–1987) та Маргарита Доктор (1947–2013).

Донька Єлизавети Доктор – Клара Кармазин (Мейсар), мати дарувальниці Еріки Свиди, – поділилася спогадами про технологію виготовлення самотканого полотна. Для його виробництва вирощували коноплі, які після збирання вимочували у воді, сушили, обробляли на терниці та вичісували. Отримане волокно пряли на куделі, формуючи тонку міцну нитку. Готову пряжу використовували для ткання полотна на верстаті. Нитки вручну заправляли через ничильниці та бердо, після чого готове полотно розрізали на окремі рушники.

У середині ХХ століття вишитий рушник залишався важливою складовою дівочого приданого. Жінки вишивали вечорами після важкої роботи в колгоспі та господарстві, самостійно добирали й обмінювалися нитками.

До наших днів ці рушники збереглися завдяки дбайливому ставленню кількох поколінь. Їх не використовували в повсякденному побуті, а складали та берегли як родинну реліквію. Сьогодні ці речі залишають приватний простір родини й отримують нове життя в музеї. Відтепер вони розповідатимуть не лише про традиційне ткацтво та вишивку Закарпаття, а й про силу родинної пам’яті, жіночу працю та здатність культурної спадщини долати час.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

До дня захисників і захисниць України

 До дня захисників і захисниць УкраїниЗакарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького запрошує на історико-просвітницький захід «Вартові української землі» та відкриття оновленої експозиції «За Україну, за її волю».

  Українська земля має багатовікову історію, а в найважчі часи саме її захисники й захисниці ставали на оборону свободи та незалежності. Від княжих дружин до сучасних Сил оборони України покоління українців передавали одне одному відповідальність за майбутнє держави. Під час заходу говоритимемо про тих, хто стояв і стоїть на захисті України.   Оновлена експозиції «За Україну, за її волю» представить події 2013 – 2026 років – від Євромайдану та Революції Гідності до повномасштабної війни, з особливим акцентом на участі закарпатців. Експозиція покликана вшанувати захисників і захисниць України та зберегти пам’ять про Героїв, які віддали життя за нашу свободу.   1 жовтня 2026 року; Початок о 10:00 год; Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького;   Запрошуємо 1 жовтня разом відзначити День захисників і захисниць України, дізнатися більше про історію боротьби за свободу та незалежність нашої держави та відкрити сторінки новітньої історії нашої держави через музейні експонати.   Слава захисникам та захисницям України. Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

 30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек - справжнє свято для тих, хто цінує книги та безмежний світ знань. Книги є своєрідним літописом часу, який бібліотеки зберігають для сьогодішніх і майбутніх користувачів.

Наукова бібліотека З акарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького існує в структурі закладу від часу його створення. Простежити шлях історії музейної бібліотеки, окремих видань допомагають печатки, книжкові знаки, власницька записи, автографи. що робить книгу рідкісною. Фонд бібліотеки становить понад 25 тисяч книг, журналів, газет. XVIII-XXI ст. на різних мовах світу. Серед них видання з історії краю, України та інших країн, збірники законів, статистичні дані, юридичні документи, енциклопедичні видання, багатомовні словники. Книжковий фонд складає і цінна археологічна, церковна та мистецька література. Тут науковці досліджують соціально-економічну, політичну, воєнну історію, етнографію, освіту, культуру і спорт, природу. Неабиякий інтерес представляють твори місцевих дослідників, краєзнавців, письменників, журналістів: Т. Легоцького, А. Годинки, В. Гаджеги, О. Мицюка, М. Лелекача, Ф. Потушняка, А. Волошина, П. Сови, П. Федаки, І. Хланти, І. Сенька та інших.

Зібрано періодику, зокрема “Місяцеслов”, “Місійний вісник”, “Наука”, “Карпатський голос”, “Літературна неділя”, збірники Наукового товариства “Просвіта” в Ужгороді, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського університету у Празі, Ужгородського державного університету, закордонних наукових інституцій, річні звіти гімназій краю. Збережено окремі номери та річні підшивки газет “Ung”, “Наша Земля”, “Пластун”, “Пчолка”, “Наш рідний край” “Підкарпатська Русь”, “Українське слово”, “Свобода” та багато інших.

Фонди бібліотеки постійно поповнюються книгами з дарчими написами. Це - видання, подаровані автором після презентації книги, зустрічей майстрів слова.

Інформаційний масив бібліотеки представляє великий інтерес для наукових співробітників з тематики наукових досліджень, при створенні експозицій і стаціонарних виставок, сприяння видавничій та екскурсійній роботі музею, надання допомоги фахівцям, краєзнавцям, проведення презентацій музейних видань. За останні 3 роки розкриття фонду бібліотеки в цілому активно відбувається через постійні книжкові виставки: до знаменних та пам’ятних дат, виставки-інсталяції, нових надходжень, виставки-експозиції (синтез бібліотечної та музейної виставки).

“Бібліотека – це показчик культурності даного народу, а рівночасно і тих доріг, якими культура до нас приходила. На жаль, цьому питанню уділяється найменше уваги” - цими рядками починається стаття Федора Потушняка “Бібліотеки Ужгорода в минулому”. Оскільки автор акцентує, що “в минулому, значить до 1944 року”, це стосується й історії бібліотеки нашого музею. Адже на початку її становлення книжковий фонд формувався з видань, переданих і врятованих із деяких бібліотек, перелічених Потушняком.

Вчений описує як приватні, так і публічні заклади. Найстарішою вважає приватну книгарню Івана Чурговича, частина з якої потрапила до бібліотек учительської семінарії, ужгородської гімназії. Згадує велику кількість латинських книг у невідомого з Чингави, досить вартісні бібліотеки на фарах, наприклад у Довжанській (книги і метрика писані рукою Довговича), з приватних бібліотек по селах – колекцію Злоцького. Бібліотеку єпископату вважає найціннішою, бо тут систематично збиралися рукописи і все, що було видано на Закарпатті, на жаль, тільки до 1950 року, як пише Федір Потушняк. Цінні наукові видання, твори світової класики в оригіналі знаходилися в Ужгородській гімназії, церковні книги відомих авторів – у римо-католиіькій церкві. Згадані бібліотеки общества О. Духновича, “Просвіти”, але на основну увагу заслуговує бібліотека м. Ужгород, де після Першої світової війни була зібрана велика кількість слов'янської наукової та художньої літератури, що потрібно закарпатському вченому, наприклад філологу.

Рукопис відомого закарпатського вченого, написаний чорнилом на 4 листах учительського журналу, скріпленого паперовою палітуркою вручну. Музей придбав його у 2014 році. Поповнив архівну музейну колекцію.

Наталія Свчавська,

завідувач наукової бібліотеки

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

«З історії кави: поширення кавової традиції в місті Ужгород наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. (До міжнародного дня кави)

  Міжнародний день кави – це не просто дата в календарі, а можливість зупинитися та оцінити напій, який щодня дарує нам енергію, натхнення та єдність. Чи то ранковий еспресо, післяобідній капучино, чи розмова з другом за лате, Міжнародний день кави нагадує нам, що кава – це спосіб життя.

29 вересня наукові співробітники музею Валерія Русин та Михайло Лесів провели культурно-просвітницький захід «З історії кави: поширення кавової традиції в місті Ужгород наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.».

Завітавши до виставкової зали під назвою “Кава на жорнах століть”, гостей зустрів відтворений музейниками інтер'єр однієї з популярних ужгородських кав'ярень наприкінці ХІХ — початку ХХ століття. В Австро-Угорщині культура кав҆ярень була справжньою релігією. І Ужгород, як адміністративне і культурне місто, не міг залишитись осторонь.

Директорка музею Ольга Шумовська подякувала воїнам ЗСУ за можливість працювати й запропонувала вшанувати хвилиною мовчання всіх, хто загинув за Незалежність України. Вона також відзначила, що кавова історія нашого міста є унікальною, і вона глибоко вплетена у щоденне життя його мешканців. Адже традиція кавування в Ужгороді – це не лише про напій, а й його ритуал.

Завідувач відділу науково-освітньої роботи Михайло Лесів розповів, що ініціатори заходу не мали на меті зупинятися на видах кави, техніках її спраження, шляхові, який проходить кава від місця збирання до споживача. Проте деякі факти було цікаво почути: про походження назви, історичні витоки розповсюдження кави в Європі та нашому місті, зокрема в Ужгородському замку вже наприкінці XVII ст., адже її поширення відбулося завдяки аристократії, згодом завдяки військовим, акторам, посадовцям, які приїздили з Відня, Будапешта та інших великих міст.

Кураторка виставки Валерія Русин підкреслила, що невипадково локацією для цієї події було обрано експозицію про каву, адже завдяки оригінальним експонатам, цікавим місцевим фактам присутні змогли поринути в атмосферу ужгородських кав'ярень того періоду. Станом на 10 листопада 1911 р. в Ужгороді налічувалось 10 кавових будинків, серед яких найперший «Гунгарія», який став «Міленіумом», «Золотий ключ» перейменоваий на «Фіуме», «Уніо», Ігнаца Ройзмана, «Аббазія», «Сечені», «Отгон», «Орієнт», при готелі «Ержибет». Найбільше історичних фактів пов'язано з кав'ярнями в найпопулярніших готелях Ужгорода «Корона» та «Берчені». Наприклад, готель «Берчені», збудований на місці ресторану «Герц», належав відомому ужгородському кондитеру Ендре Дюлої і називався «Гранд готель Дюлої», котрий через місяць після відкриття разом із кав'ярнею віддав в оренду за назвою «Берчені» іншому підприємцю (1910 р.). Цей кавовий дім довго був улюбленим місцем відпочинку офіцерів ужгородської казарми. Подив та інтерес викликали історії з касирками в кавових будинках Ужгорода у 1890-х роках або скандальні випадки при іграх у карти у 1878 році, про що писалося у місцевій пресі. Роздивляючися експонати, словник кавових сленгів, присутнім було цікаво дізнатися, яка кава була популярною, що до неї пропонувалося, яким життям вирувала ужгородська кав'ярня.

На завершення заходу адміністрація музею пригощала усіх гостей кавою із смаком історії.

Ініціатори «кавового» заходу сподіваються на подальші цікаві музейні зустрічі, адже Ужгород і надалі залишається містом кави, містом кав'ярнь!

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

РОБОЧИЙ ВІЗИТ ДО ТРАКАЙСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ: РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ МУЗЕЙНОЇ СПІВПРАЦІ

У межах робочого візиту до Литовської Республіки директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольга Шумовська відвідала Тракайський історичний музей та взяла участь у низці культурно-мистецьких заходів, що відбулися у Тракаї.

Тракайський історичний музей та Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького об’єднує важлива спільна риса — обидві інституції працюють у просторі визначних історичних пам’яток-фортець. Тракайські замки та Ужгородський замок є не лише носіями історичної пам’яті, а й сучасними культурними просторами, відкритими до міжнародного співробітництва, виставкових проєктів, освітніх ініціатив та професійного обміну.

Під час візиту відбулися зустрічі з литовськими музейними колегами, під час яких обговорено подальший розвиток співпраці між музеями, спільні виставкові та культурні проєкти, обмін професійним досвідом і нові можливості для реалізації спільних ініціатив.

Важливою частиною програми стала участь в урочистій презентації спільної виставки українського сучасного та модерного мистецтва «ВІЛЬНОДУМЦІ: Роса на сонці», представленої у Тракайському замку на півострові в межах міжнародного форуму «Triduum».

У виставці представлені роботи дев’ятьох українських митців: Оксани Брензович, Владислава Габди, Наталії Корольової, Павла Ковача, Миколи Маценка, Марини Скугарєвої, Тараса Табаки, Олега Тістола та Надії Тістол. Кожен автор представляє три твори, створюючи своєрідну мистецьку тріаду.

Різні художні мови, стилі та творчі підходи об’єднані спільними темами свободи, пам’яті, ідентичності та сили сучасного українського мистецтва.

Особливого значення такі проєкти набувають в умовах повномасштабної війни, коли підтримка українських митців та представлення української культури за кордоном є важливою складовою культурної дипломатії України.

Окремо варто відзначити Оксану Брензович — художницю, активну промоутерку української культури в Литві та людину, яка стала важливим містком між українським і литовським культурним середовищами.

Саме завдяки її відкритості, підтримці України, постійному культурному діалогу та готовності об’єднувати людей і професійні середовища розпочалося й активно розвивається співробітництво між Тракайським історичним музеєм та Закарпатським обласним краєзнавчим музеєм ім. Тиводара Легоцького.

Завдяки таким контактам з’являються можливості для спільної музейної роботи, обміну професійним досвідом, організації виставок та реалізації нових культурних ініціатив.

Символічно, що українське мистецтво у Тракаї представлено саме в історичному просторі замку. Середньовічні оборонні мури, створені для захисту території, сьогодні стають відкритим простором для культури, мистецтва та міжнародного діалогу.

Під час робочого візиту також відбулося обговорення нових ідей та напрямів подальшої співпраці, їх практичного втілення та можливих спільних музейних проєктів.

Для Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького розвиток міжнародних партнерств є важливою складовою сучасної музейної роботи. Професійний обмін, спільні проєкти та представлення української культури за кордоном сприяють популяризації культурної спадщини України, формуванню нових професійних зв’язків та розвитку музею.

Щиро дякуємо Тракайському історичному музею та литовським колегам за запрошення, відкритість і готовність продовжувати цей діалог.

І окрема вдячність Оксані Брензович — за ту культурну дипломатію, яка не потребує гучних слів, адже її результат видно у нових знайомствах, спільних виставках, музейних зустрічах і проєктах, що народжуються між Україною та Литвою.

Музеї зберігають минуле, але саме такі партнерства допомагають разом створювати майбутнє.

Адміністрація музею

Анонс

 29 вересня запрошуємо бажаючих на святкування Міжнародного дня кави, де у замковій атмосфері ми створимо моживість приємно поспілкуватися та насолодится ароматним напоєм.

Музейні співробітники проведуть культурно-просвітницький захід історії кави: поширення кавової традиції в місті Ужтород наприкінці XIX - початку XX століття".

Міжнародний день кави - це не просто дата в календарі, а можливість відпочити та оцінити напій, який щодня дарує нам енерпю, натхнення та єдність. Чи то ранковий еспресо, післяобідній капучино, чи розмова з другом за лате, Міжнародний день кави нагадує нам, що кава — це спосіб життя.

Ми не зупинятимося на видах кави, техніках її спраження, шляхові, який проходить кава від місця збирання до споживача. Проте деякі факти буде цікаво почути. Ужгородська кавова культура насправді має глибоке історичне коріння.

Традиції кавування в Ужгороді - це не лише про напій, а й про ригуал.

Дата: 29 вересня 2026 року;

Час: 15:00;

Місце проведення: експозиція "Кава на жорнах століть" на ІІ-му поверсі музею;

Запрошуємо до експозиції "Кава на жорнах століть", де ви зможете поринути в атмосферу ужгородських кавʼярень наприкінці XIX - початку XX століття;

Робочий візит у межах міжнародного партнерського форуму «Triduum»

 З нагоди Міжнародного дня туризму та в межах розвитку міжнародного музейного партнерства відбувся робочий візит українських музейників до Литви для участі у Міжнародному партнерському форумі «Triduum».

На запрошення директорки Тракайського історичного музею Альвіги Змеєвскене у роботі форуму взяла участь директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Ольга Шумовська.

До складу української музейної делегації також увійшли керівники провідних музейних та культурно-туристичних інституцій України: генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк, директор Львівського історичного музею Роман Чмелик, генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан, директор Національного заповідника «Замки Тернопілля» Анатолій Маціпура, директор комунального підприємства «Центр розвитку туризму», яке управляє музейним простором «Окольний замок» у Луцьку, Дмитро Зінько.

Програма робочого візиту поєднала професійний діалог, знайомство з музейними інституціями Литви та відвідування визначних історико-культурних і туристичних об’єктів.

Учасники форуму відвідали Тракайський історичний музей, після чого вирушили до Куршської коси — унікального природного та культурного ландшафту, що перебуває під охороною ЮНЕСКО. У Ніді відбулося відвідування Меморіального музею лауреата Нобелівської премії Томаса Манна, знайомство з культурним ландшафтом Малої Литви та прогулянка кораблем до Шилуте.

Важливою складовою програми стали професійні дискусії у форматі «круглого столу в русі». Учасники обговорювали горизонти вільної думки, геополітичні загрози для музейних колекцій, питання збереження культурної спадщини та перспективи культурного діалогу між Україною і Литвою.

Також українські музейники ознайомилися з музеєм-палацом Гуго Шоя (Hugo Scheu) у Шилуте.

Особливого значення така робоча поїздка набуває саме напередодні та в день Міжнародного дня туризму. У сучасному світі подорожі є не лише способом пізнання нових країн, міст і культур, а й важливим інструментом професійного та міжкультурного обміну. Відвідування історичних місць, музеїв, культурних ландшафтів і туристичних об’єктів дозволяє безпосередньо знайомитися з практиками збереження та представлення культурної спадщини, організації туристичних маршрутів і взаємодії музеїв із відвідувачами.

Для українських музейних установ міжнародні робочі візити є важливою можливістю обмінюватися досвідом, налагоджувати професійні контакти, формувати нові партнерства та напрацьовувати спільні культурні й туристичні проєкти.

Українсько-литовська музейна співпраця має особливе значення в умовах сьогодення, адже культурний діалог, взаємна підтримка та спільна робота задля збереження історичної пам’яті є важливою складовою європейського культурного простору.

Міжнародний день туризму — це також нагода нагадати, що кожна подорож може стати можливістю для пізнання, професійного розвитку, обміну досвідом і створення нових зв’язків між людьми та країнами.

Адміністрація музею

Коли історія звучить: «Пікнік з хором “Кантус”» в Ужгородському замку

 Сьогодні, 26 вересня, у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького звучала особлива музика!

До музею завітав камерний хор «Кантус», який уже вп’яте організовує «Пікнік з хором “Кантус”» — некомерційний інтерактивний перформанс-екскурсію історичними пам’ятками Ужгорода.

Цьогоріч Ужгородський замок став однією з особливих точок маршруту. Саме сьогодні стіни каплиці наповнилися багатоголоссям, гармонією та неповторним звучанням хору «Кантус». У поєднанні з історичною атмосферою замку ця музична зустріч стала по-справжньому особливою — коли історія оживає не лише у музейних предметах та архітектурі, а й у музиці.

Разом із хором до музею завітало чимало глядачів, які стали учасниками цієї незвичайної мандрівки Ужгородом. Для нас надзвичайно цінно бути частиною такого культурного маршруту та бачити, як музейний простір відкривається для нових форматів, зустрічей і мистецьких подій.

Щиро дякуємо хору «Кантус» за те, що обираєте наш музей та даруєте його просторам своє унікальне звучання. Дякуємо всім, хто сьогодні долучився до цієї музичної подорожі!

Сподіваємося, що Ужгородський замок ще не раз стане зупинкою «Пікніка з хором “Кантус”», а його історичні стіни знову й знову наповнюватимуться живою музикою.

Неллі Гасинець,

ст. науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи