Запрошуємо всіх на ексклюзивну екскурсію за участі одразу 7 відомих екскурсоводів Ужгорода!

 Напередодні Всесвітнього дня екскурсовода, ми підготували для Вас особливий подарунок - спеціальну екскурсію за участі семи відомих екскурсоводів міста!

На вас чекають:

Юрій Зизич - гід-екскурсовод, менеджер Muse Travel;

Ірина Газій - екскурсовод, голова Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття;

Марія Заболотна - гідеса Ужгорода;

Тетяна Літераті - авторка проекту «Втрачений Ужгород»;

Юліанна Карпова-Малик - гідеса Ужгорода;

Оксана Надзельська - екскурсовод;

Юрій Славік - історик, екскурсовод;

7 екскурсоводів, 7 локацій, 7 незабутніх історій з минулого Закарпаття

Ця екскурсія є можливістю дізнатися багато нового з історії Ужгородського замку і Закарпаття, поринути в особливу атмосферу маленьких історій з нашого минулого, а що найголовніше, зробити корисну і благородну справу, адже екскурсія благодійна!

Ми продовжуємо збір коштів для маленького хлопчика Олега Ригана, який, нажаль, хворіє на рідкісне генетичне захворювання.

Але разом з Вами, ми можемо допомогти йому одужати! Тож приходьте до нас на екскурсію і поєднайте приємне з корисним!

19 лютого (четвер)

12:00

Ужгородський замок (Капітульна 33)

Вхід: довільний донат на лікування Олежика Ригана

Зустрічаємось біля входу до замку, поруч з міні-скульптуркою князя Лаборця чекаємо на Вас!

Весільні традиції краю

 У жовті минулого року ми вже знайомили читачів із весільними традиціями краю, зокрема зі сватанням. Як і обіцяли, продовжуємо розповідати далі про весільні звичаї й обряди. А День святого Валентина – чудова для цього нагода.

Весільні обряди, які були поширені на Закарпатті в минулому, зокрема, в одній із місцевостей, представлено у машинописі статті колишнього співробітника музею Людвіга Філіпа «Весільна обрядовість на Великоберезнянщині в минулому (20-30-і роки ХХ ст.)». Він детально описує обряди та розповідає про дійових осіб, задіяних у весіллі окрім, звісно, молодих та їх батьків. Сюди входили також і дружби та дружки, староста молодого й молодої, 4 свашки (їх обирали з-поміж старших жінок для виконання певних весільних ритуалів) та «сокачки» (кухарки). Весілля грали у вівторок і четвер, тривати воно могло 2 і більше днів. На подвір’ї молодої готували «шатер» (намет), прикрашений «весільним деревцем» (берізкою або гілками, оздобленими стрічками). У переддень весілля збиралася молодь, яка готувалася до майбутнього свята – дружби готували жезли «тростовки», декоровані стрічками, та «сокирку» для старшого дружби. На «зачудованках», як ще називали цей вечір, грали музики, а присутніх пригощали їжею та напоями. У сам день весілля зранку збирали барвінок, яким прикрашали фату молодої. Барвінок збирали або в лісі або заздалегідь домовлялися, де його брати. Не можна було збирати той барвінок, з якого рвали покійнику, бо це принесе нещастя молодим. Збирання рослини супроводжувалося співом пісень. Потім поверталися до молодої, де виконували традиційний танець – співають та крутяться справа наліво. Після короткої гостини із принесеного барвінку робили «богрийди» молодому й дружбам, вінки молодим, прикрашали фату нареченої. У цей же час у молодого збиралися гості з його боку, дружби і шли за молодою. Зустріч молодих теж супроводжувалася обрядами та іграми, серед яких і намагання підсунути молодому замість нареченої «страшку» - переодягненого в жіночий одяг чоловіка, що повторювалося кілька разів. Після цього віддавали наречену, яка прикріплювала молодому на куртку «богрийду», так само робили й дружки, прикріплюючи прикрасу дружбам. Виконувався «бокрийтовий» танець, а присутнім роздавали букетики з барвінку та робили невеличку гостину. І тільки після цього староста «одпрошує» молоду та просить від батьків благословення на вінчання. Весільний кортеж до церкви супроводжували піснями, а діти кидали молодим під ноги квіти. Вінчання було головним актом весільного обряду, без нього весілля вважалося незаконним і засуджувалося. Про тих, хто жив разом без вінчання, а тільки розписавшись, казали, що «живуть лем на книжку».

Повінчавшись, поверталися до хати молодої, де наречену забирали від молодого й ховали, а молодому намагалися підсунути «страшку». Повернувши справжню молоду, перерізали мотузку, якою були перев’язані ворота, і заходили у двір. Свашки посипали молодих зерном пшениці, вівса, змішаних із цукром, та обприскували свяченою водою, що символізувало плодовитість, багатство та здоров’я. Перед тим, як молода заходила до хати, туди запускали малих дітей, «бо молоду не слобудно пущати в порожню хижу». На порозі ставили «колач», а під ноги кидали сірак. Першою заходила молода, далі молодий і тільки так інші гості. Перед тим, як сісти за стіл, молились, далі на честь молодих виголошували здравицю. Проводили також обряд «обдаровання» - мати молодої підносила дарунки сім’ї молодого, а після цього присутні обдаровували молодих. Зазвичай дарували гроші, рушники, хустки, серветки, скатертини. «Обдаровували» і свашок, переважно грошима, що потім йшло на користь молодих. Гроші давали й музикантам.

Наприкінці весілля з молодої знімали вінок і одягали чепець. Цей обряд називався «чіпчення» або «латкання». Молодого садили на стілець, йому на коліна сідала молода, а їй на руки давали маленького хлопчика, що символізувало побажання першою дитиною мати сина. Віночок з молодої знімали староста і свашки, інколи мати й дружки. Під час цього співали пісень. Потім молодий повязував на молоду червону хустку, а вона знімала з нього «богрейду». Після обряду «латкання» оголошували танець молодої, або ж хустковий. Починав танцювати з молодою молодий, потім батьки, дружби, дружки та всі присутні. Кожен клав на тарілку гроші. Останнім знову танцював молодий, який, коли музика зупинялася, заносив молоду на руках до хати. Якщо весілля гуляли кілька днів, то «чіпчення» відбувалося в останній день. До того часу молода не могла зняти фату й віночок.

Останнім весільним обрядом було перенесення приданого молодої в хату молодого. На прикрашеному возі перевозили все майно і з тим проходили через все село, аби люди бачили, як везуть «рухо» молодої і яка вона багата.

Чудовою ілюстрацією до описаного обряду є листівка із фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. На ній зображено початок весільної церемонії в селі Люта на Великоберезнянщині: молода у білій хустині, поверх якої барвінковий віночок, в оточенні дружок. Датується ця поштівка кінцем 30-х – початком 40-х років минулого століття.

Цікавий весільний ритуал описав і Федір Потушняк. Рукопис із його записами також зберігається у фондах музею. Дослідник згадує про звичай ставити перед молодими тарілку, накриту іншою тарілкою. Всередині знаходилися кістки курки. Вважалося, що кому з молодих стане більше кісток у руку, той буде більш «серенчливий», тобто щасливий. Вчений вказував, що давніше під тарілку ставили горобців, щоб новостворена сім’я «любилися, як птахи в стрісі сиділи і множилися». Також обряд символізував, що молодих випускають на волю – як птахів.

Щодо весільного вбрання, то особливості одягу молодих ілюструє набір листівок «Українське весільне вбрання», які демонструють вигляд молодих з багатьох регіонів нашої держави. Представлене тут і Закарпаття, зокрема листівки з зображенням пар із закарпатської Гуцульщини (Рахівський район) та Верховини (Міжгірщина).

Звичайно, що з плином часу деякі традиції забулися чи трансформувалися, виникають нові звичаї та обряди. Але варто пам’ятати і те, як було заведено у наших предків.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Мовчазний свідок кохання

 13 лютого, напередодні Дня закоханих, у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбулася публічна лекція «Мовчазний свідок кохання», яку провела завідувачка відділу історії та краєзнавства Валерія Русин. Захід розпочався хвилиною мовчання, після чого слухачі поринули в історію одного з найцікавіших експонатів музею — барокового секретера XVIII століття, що належав знатному роду баронів Перені.

Значна частина оригінальних документів і старовинних меблів музейної колекції пов’язана саме з родиною Перені, яка з 1399 року понад чотири століття володіла Севлюшем (нині Виноградів) і створила тут розкішну резиденцію в ренесансному палаці XVI століття. Саме з цього маєтку до музею потрапив секретер, у потаємному відділі якого під час реставрації у 2021 році було виявлено рукописні листи англійською мовою. Під час лекції Валерія Русин разом із завідувачкою відділу фондів Анастасією Хомою продемонстрували присутнім цю схованку.

Знайдені листи відкрили історію кохання американки Елеонор Стоун та барона Жігмонда (Жіги) Перені. Їхнє знайомство відбулося у 1937 році в Будапешті на дипломатичному прийомі, і вже з перших розмов між ними виник глибокий зв’язок. Попри різницю культур і непрості історичні обставини, молоді люди свідомо обрали спільний шлях. Після одруження вони оселилися в родовому маєтку Перені в Севлюші, де Елеонор із захопленням занурилася в нове життя: відновлювала господарство, працювала у виноградниках, вивчала мову, пізнавала традиції краю. Замок із його бібліотекою, старими меблями та великим парком став для неї джерелом натхнення і місцем, де народилися її перші літературні твори, зокрема мемуари «Більше було втрачено».

Однак Друга світова війна безжально втрутилася в їхню долю. У 1940 році Елеонор змушена була раптово залишити маєток. Вона поїхала так, ніби мала повернутися за кілька днів: ні з ким не попрощалася, не оглянула востаннє сад, не пройшлася алеями парку — лише одна валіза й дорога в невідомість. Повернення так і не відбулося. Листування поступово обірвалося, а після війни подружжя розлучилося. Попри це, Елеонор до кінця життя зберігала прізвище Перені та з повагою згадувала чоловіка у своїх спогадах, залишивши світові щиру історію кохання, зруйнованого війною.

На завершення заходу, директорка музею Ольга Шумовська наголосила, що подібні дослідження є надзвичайно важливими для розвитку музейної справи, адже вони дозволяють глибше осмислити експонати та відкривають нові сторінки історії для відвідувачів. Лекція залишила сильне емоційне враження, а секретер, який стільки років зберігав у собі цю історію, став для присутніх справжнім символом пам’яті про велике почуття.

Неллі Гасинець,

провідний екскурсовод відділу науково-освітньої роботи

АНОНС ПОДІЇ

 Генеральне консульство Республіки Польща у Львові спільно з Закарпатським обласним краєзнавчим музеєм ім. Т. Легоцького запрошують на відкриття виставки графічних робіт відомого польського художника і графіка, професора, ректора Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, почесного доктора honoris causa Львівської Національної академії мистецтв Блажея Остоя Льніского.

Виставка «Мітологічний бестіарій»

19 лютого 2026 року

Початок о 16:00 год.

Ужгородський замок

(м. Ужгород, вул. Капітульна, 33)

Виставка «Мітологічний бестіарій» – це сучасне художнє переосмислення античної мітології у графічних роботах проф., д-р габ. Блажея Остоя Льніского. Твори поєднують відсилання до традиції чорнофігурного малярства з сучасною візуальною мовою.

Виставка представляє галерею мітичних постатей Середземноморського світу у новітньому контексті та стилістичному прочитанні. Роботи виходять за межі ілюстративності, формуючи особливу атмосферу, в якій мітологічні образи набувають нового розуміння категорій чудовиськості й дивовижності.

Запрошуємо представників медіа, мистецьку спільноту та всіх поціновувачів графічного мистецтва долучитися до події.

Між Краєзнавчим музеєм ім. Тиводара Легоцького та факультетом суспільних наук УжНУ підписано договір про співпрацю

 12 лютого в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбулося підписання договору про співпрацю між музеєм і факультетом суспільних наук Ужгородського національного університету. Предметом домовленостей є взаємна підтримка інституцій у сфері популяризації історії та культури Карпатського регіону, обмін досвідом та залучення здобувачів освіти вищої школи до практичного засвоєння мистецько-культурних надбань, участь у просвітницьких і науково-практичних заходах, конференціях, круглих столах, публікаційна діяльність.

На підписанні договору були присутні директор Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького Ольга Шумовська, декан факультету суспільних наук УжНУ професор Василь Левкулич, завідувач кафедри філософії професор Юрій Остапець та провідний науковий співробітник відділу історії та краєзнавства музею, професор кафедри соціології та соціальної роботи УжНУ Маріан Токар.

Під час зустрічі йшлося, зокрема, про те, що на базі музею планується системне проведення ознайомчих практик для здобувачів всіх рівнів вищої освіти зі спеціальності «Філософія», що є складовою їх професійної підготовки. Вона спрямована на формування цілісного уявлення про музей як соціокультурну, світоглядну та освітню інституцію, осмислення музею як простору філософської рефлексії культури, пам’яті та смислів. Практика також передбачає аналіз світоглядних ідей, закладених в експозиціях, їх вивчення крізь призму філософії історії (прогрес, циклічність, пам’ять), філософії мистецтва (форма, зміст, інтерпретація), аксіології (цінності, ідеали, норми).

Краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького має можливість ознайомити з основними напрямами музейної діяльності, подавати аналіз експозицій як форм репрезентації історичної та культурної пам’яті, а також розвивати навички філософського осмислення й критичної інтерпретації культурної спадщини. У процесі проходження практики здобувачі зможуть набути первинного досвіду професійної діяльності у гуманітарній сфері, сформувати здатність застосовувати філософські методи аналізу до музейних об’єктів і наративів, а також усвідомити етичну відповідальність за інтерпретацію історико-культурного знання. Значущість такої практики для здобувачів також обумовлена і вступом бакалаврів у магістратуру зі спеціальності «Філософія», де одним із вступних іспитів є «Історія мистецтва».

Щиро раді співпраці й готові забезпечити її форми належним чином.

Маріан Токар,

провідний науковий співробітник відділу історії та краєзнавства

«Голос Срібної Землі: Референдум гідності перед лицем війни»

 Під такою назвою в Ужгородському ліцеї ім. Тараса Шевченка відбулася надзвичайно важлива просвітницька подія, яка зібрала учнів старших класів для глибокого осмислення героїчних та водночас драматичних сторінок нашої минувшини. 12 лютого 1939 року в Карпатській Україні відбулися вибори до Сойму. Головним гостем заходу виступив доктор історичних наук, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн Ужгородського національного університету, старший науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького Василь Міщанин. Його візит до ліцею дозволив старшокласникам почути не просто сухі факти з підручників, а отримати фаховий аналіз державотворчих процесів від науковця.

Під час лекції особлива увага була приділена історичному значенню виборам до Сойму, коли населення нашого краю продемонструвало всьому світові небачену раніше єдність та політичну зрілість. Василь Міщанин детально розповів ліцеїстам про атмосферу неймовірного патріотичного піднесення, що панувала під час підготовки та проведення виборів. Лектор навів переконливі факти про те, як понад дев’яносто два відсотки закарпатців, попри складну міжнародну ситуацію та тиск зовнішніх сил, свідомо віддали свої голоси за українську державність. Цей акт волевиявлення був представлений учням як справжній референдум гідності, що став символом незламного прагнення закарпатських українців до свободи.

Окремий блок зустрічі стосувався безпосередньої діяльності Сойму Карпатської України як легітимного представницького органу. Лектор розгорнуто описав історичне засідання в Хусті 15 березня 1939 року, де в умовах наближення війни було офіційно проголошено державну незалежність. Учні дізналися про важливість прийнятих тоді конституційних законів, які визначили українську мову державною, затвердили національну символіку та обрали першого Президента – Августина Волошина. Лектор підкреслив, що закарпатська парламентська традиція стала невід’ємною частиною загальноукраїнської історії, свідчачи про споконвічне прагнення нашого народу до соборності.

Завершуючи виступ, Василь Міщанин звернувся до молоді з роздумами про уроки минулого, які залишаються критично важливими для нас сьогодні. Він зазначив, що досвід Карпатської України вчить сучасне покоління національному гарту та вмінню об’єднуватися перед обличчям великих викликів. Історія Срібної Землі доводить, що воля до свободи та власної державності є незламною, а пам’ять про героїзм карпатських січовиків та мудрість тогочасних політиків має надихати молодь на розбудову сучасної України. Зустріч пройшла у форматі живого діалогу, залишивши у ліцеїстів усвідомлення важливості збереження історичної правди про боротьбу за власну державу. Науковець закликав молодь вивчати історію рідного краю та запросив відвідати експозиції Меморіального музею-кімнати Августина Волошина, Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина

Світське та повсякденне життя жінок роду Другетів

 11 лютого, до Всесвітнього дня жінок та дівчат у науці, в ЗОКМ ім. Т. Легоцького відбулась цікава подія – наукова лекція на тематику ролі жінок, представниць відомих родів, котрі були пов'язані з Другетами, і чия діяльність свого часу яскраво відобразилася в історії нашого замку, Ужгорода та Закарпаття.

Тема, вочевидь, більш ніж актуальна, адже сьогодні в нашому залі, яблуку не було де впасти, цілковитий «аншлаг» та інтерес до історії жіночого роду Другетів. І дійсно, це та тема, котра переважно висвітлюється або мало, або не висвітлюється взагалі, тому дізнатися щось нове, або поповнити свій багаж знань з цієї теми, надзвичайно корисно для кожного хто цікавиться історіє Закарпаття та займається її дослідженням професійно.

Тема була розкрита кандидаткою історичних наук, доценткою кафедри археології, етнології та культурології ФІМВ УжНУ, співкоординаторкою центру досліджень історії Угорщини та українсько-угорських відносин ФІМВ УжНУ – пані Оксаною Ферков. Оксана Ферков вже багато років професійно займається дослідженням історії Північно-Східної Угорщини в добу раннього нового часу та Реформації, зокрема і з акцентом на окремих персоналіях, серед яких якраз і жінки.

Відтак, сьогодні ми поговорили про таких видатних жінок свого часу як, Марія Фолія, Фружіна Доці, Катерина Надошді, Анна Якушич, Марія Естергазі, Терезія Кеглевіч. Було зосереджено увагу на особливостях життя дружин Другетів у XIV–XVII ст., зокрема на світських аспектах у контексті політичних, соціальних та релігійних процесів Угорського королівства. Також розкрито їхній вплив на конфесійну політику, культурне життя й управління маєтками. Окремо окреслено специфіку повсякдення аристократок, їхню освіту, виховання, побут, дозвілля та репрезентаційну роль у ранньомодерному суспільстві.

Лекція стала не лише нагодою поглибити знання про малодосліджені сторінки минулого, а й можливістю по-новому поглянути на роль жінки в історії загалом. Адже історичний наратив тривалий час зосереджувався переважно на постатях чоловіків — правителів, воєначальників, політиків. Водночас внесок жінок, їхній вплив на політичні рішення, конфесійні процеси, розвиток культури та освіти часто залишався поза увагою. Саме тому такі лекції є надзвичайно важливими як в історичній перспективі, так і в сучасному суспільному контексті.

В історичному вимірі вони допомагають відновити баланс і справедливість у висвітленні минулого, розкривають багатогранність життя аристократичних родів, дозволяють глибше зрозуміти соціальні та культурні процеси ранньомодерної доби. Через призму жіночих біографій ми краще усвідомлюємо механізми функціонування родинних союзів, роль династичних шлюбів, управління маєтностями та формування конфесійної ідентичності регіону.

У сучасному ж контексті подібні заходи сприяють формуванню культури рівності, підкреслюють значущість жіночого інтелектуального та суспільного внеску, надихають молоде покоління дослідниць і дослідників звертатися до нових тем і джерел. Особливо символічно, що лекція відбулася напередодні Всесвітнього дня жінок та дівчат у науці — дня, який покликаний нагадати про необхідність підтримки жінок у науковому середовищі та визнання їхніх досягнень.

Щиро дякуємо всім, хто завітав до ЗОКМ ім. Т. Легоцького та розділив із нами цей інтелектуальний вечір. Для нас надзвичайно цінно бачити повну залу, живий інтерес, зацікавлені погляди та активну дискусію. Ми завжди раді такій кількості гостей і з нетерпінням чекаємо на вас на наступних заходах музею!

Окрему подяку висловлюємо пані Оксані Ферков за глибоку, змістовну та професійну лекцію, за багаторічну дослідницьку працю та популяризацію історії нашого краю. Як підкреслила в кінці лекції, Ольга Шумовська – директор музею, саме завдяки таким науковцям та такому щирому інтересу до неї в суспільстві, вона стає ближчою, зрозумілішою та по-справжньому живою.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи.

Спільне між Італією та Україною? Так — і його значно більше, ніж може здатися на перший погляд.

 Сьогодні, 10 лютого, у цьому переконалися поважні гості Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького з Італії. Цими днями на Закарпатті з робочим візитом перебувають представники регіону Фріулі — Венеція-Джулія Республіки Італія та словацької громадської організації «Соціальне проживання». Саме італійська делегація сьогодні завітала до стін Ужгородського замку — місця, де історія говорить не мовою дат, а мовою долей, символів і спільної європейської пам’яті.

Гостей супроводжували заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації — начальник обласної військової адміністрації Юрій Гузинець та начальниця служби у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації Якімеліна Світлана.

У складі делегації були Морено Лірутті, радник Регіональної ради Фріулі — Венеція-Джулія, та Еммануель Олів’єр, віцепрезидент Асоціації святого Луїджі Скросоппі (ETS). Для них було проведено оглядову екскурсію музеєм та замком з особливим акцентом на тих історичних нитках, що протягом століть поєднували Закарпаття з Італією.

Саме тут, у мурах середньовічної твердині, оживає історія роду Другетів — вихідців з Італії, які стали одними з найвпливовіших власників Ужгородського замку. Разом із ними до нашого краю прийшли нові архітектурні форми, управлінські традиції та культурні уявлення, що вписали Закарпаття в ширший європейський контекст. І сьогодні в силуетах замкових стін, у пропорціях будівель і деталях інтер’єрів можна вловити подих Півдня, відлуння італійської ренесансної та барокової культури.

Особливе місце в розповіді зайняла й Ужгородська унія 1646 року — подія, яка стала духовним мостом між Закарпаттям і Римом, між місцевою традицією та вселенською церквою. Вона символічно поєднала наш край з Ватиканом, закарбувавши Закарпаття на мапі європейських релігійних і культурних процесів. Цей зв’язок, народжений кілька століть тому, і сьогодні залишається живим елементом нашої ідентичності.

Подібні візити важливі не лише як знак пошани до спільного минулого. Вони є проявом сучасної солідарності, відкритості до діалогу та готовності будувати майбутнє на основі спільних цінностей. У час, коли Україна виборює своє право на свободу і європейський вибір, така увага та підтримка з боку міжнародних партнерів мають особливе значення.

Щиро дякуємо нашим італійським гостям за візит, за щирий інтерес до історії та культурної спадщини Закарпаття, за готовність слухати й бачити. Спільна історія не залишається в минулому — вона оживає в таких зустрічах, стає мовою порозуміння і міцним фундаментом для співпраці сьогодні та завтра.

Михайло Лесів,

зав. відділу науково-освітньої роботи

Подяка за передані фотоматеріали з історії Закарпаття

 Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького висловлює щиру подяку Артуру Колідзею — зберігачу колекції фотоматеріалів музею «Євреї в Латвії» — за передані до нашого музею матеріали, пов’язані з історією Закарпатської області.

У вересні 2025 року Артур Колідзей звернувся до нашого музею з інформацією про виявлення у музеї «Євреї в Латвії» близько 100 діапозитивів зі світлинами, зробленими у 1980-х роках. Ці матеріали були знайдені під час опрацювання однієї з колекцій особистих речей, що надійшли до музею після смерті їхнього власника.

Світлини відображають краєвиди Закарпаття, побутові сцени та фрагменти повсякденного життя регіону другої половини ХХ ст. Згодом діапозитиви були оцифровані, а електронні копії передані до Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Оригінали матеріалів також були надіслані поштою та поповнять музейний фонд.

Колектив музею щиро вдячний Артуру Колідзею за ініціативу, відкритість до співпраці та дбайливе ставлення до збереження історичної спадщини. Передані матеріали стануть джерелом для подальших наукових досліджень, виставкових проектів і популяризації історії Закарпаття.

https://www.facebook.com/EbrejuMuzejs/

Хома Анастасія,

завідувач відділу фондів

Ще один крок до безбар’єрного музейного простору

 10 лютого 2026 року співробітники Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького долучилися до першої частини всеукраїнського онлайн-навчання на тему «Безбар’єрність: філософія суспільства без обмежень», яке відбулося у форматі Zoom.

Захід розпочався вступним словом Тетяни Ломакіної — радниці-уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності, Анастасії Бондар — заступниці Міністра культури України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, та Тетяни Король — менеджерки програм соціальних та поведінкових змін ЮНІСЕФ Україна. Модератором навчання виступила Леся Хемраєва, начальниця Відділу політики безбар’єрності Міністерства культури України, а експерткою з навчання — Світлана Гнатюк, експертка громадської організації «Безбар’єрність».

Захід був спрямований на підвищення рівня обізнаності учасників щодо основних аспектів безбар’єрності, зокрема формування понятійного апарату, розуміння цільових аудиторій, ознайомлення з нормативно-правовим регулюванням у цій сфері, а також визначення ключових видів бар’єрів і шляхів їх подолання.

Під час навчання було розглянуто філософію безбар’єрності та її значення для сучасного суспільства, окреслено цільові аудиторії, для яких питання доступності є особливо актуальними, а також проаналізовано нормативно-правове поле у сфері безбар’єрності, зокрема положення Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року. Окрему увагу приділено основним напрямам безбар’єрності — фізичному, інформаційному, цифровому, освітньому, суспільному та економічному, а також наявним бар’єрам у закладах культури та типовим помилкам, які виникають під час облаштування безбар’єрного середовища.

Заключною частиною заходу стала сесія питань і відповідей, під час якої учасники мали змогу отримати фахові роз’яснення та практичні рекомендації від експертів.

Участь музейних працівників у таких навчаннях є частиною послідовної роботи музею над безбар’єрністю. Наш музей постійно долучається до професійних обговорень, навчальних програм і державних ініціатив у цій сфері. Це допомагає поступово впроваджувати принципи інклюзії та крок за кроком робити музей більш доступним, відкритим і зручним для всіх відвідувачів — незалежно від віку, фізичних можливостей чи особливих потреб.

Неллі Гасинець,

провідний екскурсовод відділу науково-освітньої роботи