Оновлена. Сучасна. Мультимедійна

 (оновлену експозицію «Народні музичні інструменти та народний одяг Закарпаття» представили в обласному краєзнавчому музеї)

Сьогодні, 18 травня, світова музейна спільнота відзначає своє професійне свято. З цієї нагоди в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького представили оновлену експозицію «Народні музичні інструменти та народний одяг Закарпаття». Вона стала чудовим підтвердженням цьогорічного гасла ICOM «Музеї, що об’єднують розділений світ». У експозиції представлені народний одяг та музичні інструменти багатонаціонального населення краю, що засвідчують культурне розмаїття Закарпаття, взаємопроникнення традицій та духовну єдність різних етнічних спільнот.

Відкриття експозиції розпочалося із виступу артистів оркестру Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, які виконали твір "Волошин" (Михайло Матола (скрипка), Михайло Бровді (баян), Юрій Свистун (бубен)).

Із вітальним словом до присутніх звернулася директор музею Ольга Шумовська. Вона наголосила на важливості цієї експозиції як такої, що знайомить відвідувачів із матеріальною та нематеріальною культурою і традиційними заняттями мешканців краю. Для побудови експозиції музейники знайомилися із кращим досвідом українських та закордонних музеїв. Особливу увагу було приділено сучасним підходам до представлення етнографічних колекцій, поєднанню автентичних музейних предметів із мультимедійними елементами та створенню цілісного тематичного простору. За словами директорки, нова експозиція покликана не лише зберігати культурну спадщину, а й сприяти міжкультурному діалогу, формуванню поваги до традицій різних народів та популяризації історико-культурного надбання Закарпаття серед молоді й гостей краю.

Депутат обласної ради Наталія Штефуца висловила своє захоплення від проведеної музейниками роботи. Вона наголосила, що це – дійсно європейський рівень. І важливим є те, що тут представлено культурні надбання різних національностей, які проживають на цій території, адже вони є тим, на чому базується унікальність нашого регіону.

Заступник директора департаменту культури Закарпатської ОВА Віктор Кравчук підкреслив, що у цей нелегкий для країни час музеї продовжують велику роботу – вони не тільки зберігають і примножують Музейний фонд України, а й знайомлять відвідувачів із надбаннями і культурою попередніх поколінь.

Заступник директора управління туризму та курортів Закарпатської ОВА Любов Когуч акцентувала на тому, що, відвідуючи музей, часто бувала у експозиції до її оновлення. І зміни, які відбулися, вражають та підтверджують вихід музею на європейський рівень. А підхід до представлення експонатів зробить їх огляд ще цікавішим, привабливішим для туристів.

Завідувач сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова розповіла про структуру експозиції, яка складається із двох розділів – народні музичні інструменти та народний одяг етнографічних груп, що проживають у регіоні. У музеї зберігається чудова колекція народних музичних інструментів, якої немає більше в жодному музейному закладі нашого краю. У експозиції репрезентовані всі основні групи музичних інструментів, поширені серед населення Закарпаття. Чудовим доповненням до їх представлення став музичний супровід у виконанні артистів оркестру Закарпатського народного хору. Так, до прикладу, представлені у першій вітрині дримби озвучили мелодією із "Сухого танцю" Михайло Бровді (дримба) та Іван Вархол (сопілка). "Сухий танець" - це унікальний танок, що виконувався на Хустщині у період Різдвяного посту під акомпанемент дримби та сопілки. Наталії Петій-Потапчук, директору-художньому керівнику, головному диригенту Закарпатського народного хору, вдалося відшукати інформацію про цей звичай. "Інвертіта" (румунський народний танець) у виконанні Івана Вархола (сопілка), Михайла Матоли (скрипка), Михайла Бровді (баян) та Юрія Свистуна (бубен) став чудовою демонстрацією мембранних музичних інструментів, які демонструються у другій вітрині. У третій вітрині експонуються інструменти, у яких джерелом акустичних коливань є повітря, замкнене в резонансному просторі стовбуру інструменту. Для їх озвучення артисти оркестру виконали наступні твори: «Коломийки на тилинці» (виконують Іван Вархол (тилинка), Михайло Матола (скрипка), Михайло Бровді (баян)); "Мир вам" Бейли Ковача (соло на кларнеті – Шандор Шрайнер); фрагмент "Фантазії для сопілки" Василя Попадюка (соло на сопілці – Іван Вархол). А унікальний музичний інструмент нашого краю – трембіту - озвучив соліст Віктор Орос. Струнні інструменти, які демонструються у четвертій вітрині, зазвучали у виконанні Михайла Матоли (скрипка) із «Коломийками». В'язанку гуцульських мелодій з репертуару П. Вередюка, а саме соло на гуцульських цимбалах виконав Леонтій Ленарт. На завершення музичного номеру артисти оркестру виконали «Гуцулку».

Друга частина експозиції демонструє особливості народного костюму різних етнографічних груп населення краю – бойків, лемків, гуцулів, а також долинян, зокрема боржавських та королівських. Показано також і одяг національних меншин – румунів і угорців. Кожен комплекс доповнюють зразки вишивки, дерев’яного різьблення та гончарства, виконані у техніці й стилі, притаманному для тієї чи іншої місцевості.

На завершення увазі присутніх було представлено мультимедійне доповнення – віртуальне 3D-дзеркало, яке дає можливість приміряти цифрову копію костюму бойків, лемків, гуцулів чи королівських долинян. На згадку можна зробити фото, а свій образ доповнити спецефектами. Поява такого мультимедійного доповнення стала можлива завдяки співпраці з компанією 3dcomlab. Колаборація директора музею Ольги Шумовської та керівника компанії Михайла Шишкіна сприяла тому, що саме в нашому закладі першим серед усіх музеїв Західної України з’явилося таке обладнання.

Запрошуємо всіх оглянути оновлену експозицію! Вас чекає море вражень!

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Міжнародний день музеїв в Ужгородському замку: свято культури, традицій та єдності

 У Міжнародний день музеїв Ужгородський замок наповнився особливою атмосферою єдності, культури та живої історії. Цьогорічне гасло свята — «Музеї об’єднують розділений світ» — стало головною ідеєю всього святкового дня в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького.

Урочистості розпочалися зі слів вдячності всім, хто підтримує музейну справу, береже культурну спадщину та щодня працює задля збереження історичної пам’яті. Особливе місце під час відкриття заходу зайняла хвилина мовчання на вшанування полеглих Героїв та мирних громадян, які загинули внаслідок війни. Також пролунали слова щирої вдячності воїнам Збройних сил України та всім захисникам і захисницям, завдяки яким ми маємо можливість працювати, творити та зберігати нашу культуру.

Надзвичайно піднесену та емоційну атмосферу свята створив Заслужений академічний Закарпатський народний хор під керівництвом Наталії Петій-Потапчук. Саме у виконанні хору прозвучав Державний Гімн України, який став одним із найзворушливіших моментів урочистостей. Гості також насолодилися музичними номерами — піснею «Гей, на високій полонині» в обробці Петра Миславського у виконанні соліста Андрія Свида та піснею «Євичка» в обробці Наталії Петій-Потапчук на слова Тетяни Рибак і музику Ігоря Білика у виконанні солістки Мирослави Ганжерлі. Народна музика, автентичне звучання та щирість виконання наповнили стіни замку теплом, емоціями та справжнім духом Закарпаття.

Особливістю цьогорічного свята стало відкриття оновленої експозиції «Народні музичні інструменти та народний одяг Закарпаття», яка стала центральною подією програми та ще раз підкреслила важливість збереження традиційної культури нашого краю.

Також у межах святкування відбулося відкриття виставки «Історія кав’ярень Будапешта», організованої спільно з Генеральним консульством Угорщини в місті Ужгороді, відкриття виставки малюнків «Естетика флори» авторства Ігоря Землянських та Альони Бобко, а також презентація спеціального сюрпризу — нового доповнення до однієї з постійно діючих експозицій музею.

Із вітальними словами до гостей звернулися директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольга Шумовська, перший заступник голови Закарпатської ОДА Андрій Шекета, Ужгородський міський голова Богдан Андріїв, директор Департаменту культури Закарпатської ОДА Євген Тищук, Генеральний консул Угорщини в місті Ужгород Йожеф Бачкаї, Генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Генріх Сасай та Генеральний консул Республіки Польща у Львові Марек Радзівон.

Під час урочистостей працівників музею було відзначено грамотами та подяками від Закарпатської обласної військової адміністрації, Ужгородської міської ради, Департаменту культури Закарпатської ОДА, Закарпатської обласної ради та музейної спільноти. Такі відзнаки — це висока оцінка щоденної сумлінної праці музейників, їхньої відданості професії та вагомого внеску у збереження культурної спадщини Закарпаття.

Щиро дякуємо всім, хто розділив із нами цей особливий день. Разом ми вкотре довели, що музей — це живий простір культури, пам’яті, традицій та єдності.

Надія Роуканич,

ст.науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи

МАНДРІВНА ВИСТАВКА ВІД УГОРСЬКИХ КОЛЕГ

 Наступним етапом у насиченій святковій програмі нашого музею до Міжнародного дня музеїв 18 травня стало урочисте відкриття мандрівної виставки під назвою «Старі кав’ярні Будапешта». Раніше її вже могли побачити відвідувачі в Таллінні, Києві та Генеральному консульстві Угорщини в м. Ужгород. Експозиція за допомогою фотографій і детальних описів відтворює світ кав’ярень угорської столиці від XVII століття до 1980-х років. Вона налічує 11 великих постерів, де за науковою концепцією відомої угорської дослідниці Ноемі Шалі виділено 9 ключових тем: від ознайомлення з напоєм, історією найвідоміших кав'ярень до їх ролі у суспільному житті. Подані конкретні історії, багато цікавих даних. Тексти складені трьома мовами: українською, угорською та англійською. Документи, фотографії надані з колекцій Музею торгівлі та туризму Угорщини, Будапештського історичного музею, з приватних збірок та тогочасних газет і журналів.

Виставка організована Міністерством зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини, від імені якого усіх присутніх привітала перший заступник Генерального консула Генерального консульства Угорщини в м. Ужгород пані Андрея Фюлоп. До привітань приєдналися директор музею Ольга Шумовська та завідувач відділу історії та краєзнавства Валерія Русин.

Кав'ярні завжди були частиною суспільного життя та й першочерговими осередками демократії у Європі. У найбільших з них. особливо на літніх майданчиках, грали військові оркестри. У менших місцях обходилися циганськими ансамблями з 4-5 музикантів, але й тут виступали першокласні музиканти, які задовольняли всі стилі та всі потреби: вони грали на народних цимбалах, джазовій трубі та надсучасному саксофоні. Цей факт підтверджується й історією кавової традиції у нашому краї. Отож не випадково на відкритті виставки лунала музика у прекрасному виконанні оркестрової групи Заслуженого академічного Закарпатського народного хору.

За створення атмосферного кавового задуму щира подяка знаним художникам Олександру та Іванці Войтовичам, картини яких розміщені у галереї.

Мандрівну виставку розмістили у замковій галереї на другому поверсі поряд із експозицією “Кава на жорнах століть”. До 22 червня 2026 року маєте нагоду краще пізнати світ кав'ярень, куди ходили не лише за кавою, але і за культурою та спілкуванням.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

Виставка «Естетика Флори»

 18 травня відзначають Міжнародний день музеїв та Міжнародний день рослин. З нагоди свят у музеї відкрили виставку ботанічної ілюстрації «Естетика Флори», яка об’єднала роботи любителів природи Альони Бобко та Ігоря Землянських. У них наукова точність поєднується з художнім баченням, а спостереження за природою перетворюється на мистецтво Ботанічний малюнок – це більше, ніж зображення рослин. Це спосібє побачити красу у деталях: у вигині стебла, тендітності пелюстки, ритмі листя та гармонії природних форм.

Землянських Ігор Іванович народився 9 грудня 1974 року в місті Олександрівськ на Луганщині. У 1980 році переїхав до села Вороньків Бориспільського району на Київщині.

Ще під час навчання в школі, публікував свої перші статті на орнітологічну тематику. Одночасно почав малювати птахів. Знаходив час для пернатих навіть під час служби в Збройних силах України (1992-1993 роки).

Рівень знань у молодого художника був настільки високим, що в 1995 році його без відповідної освіти прийняли лаборантом Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАН України. Тут він займався кільцюванням птахів, проводив обліки, брав участь у експедиціях і продовжував малювати У 1998 році Ігор Землянських обрав фах вільного художника і почав ілюструвати різні наукові та науково-популярні видання.

Ігор Землянських є автором малюнків птахів у третьому виданні Червоної книги України (2009), ілюстрував із співавторами польовий визначник «Птахи фауни України» (Фесенко Г. В., Бокотей А. А., 2002), «Заповідні куточки Кіровоградської землі», «Заповідні куточки Сумської області», «Заповідні куточки Харківської області», книги проекту «Пернаті друзі»: «Знайомі незнайомці» (2014, 2019), «Вартові ночі» (2015), «Володарі неба» (2016), «Крила над водою» (2021). Зараз він освоює техніку малювання рослин.

Альона Бобко народилася в м. Бердянськ Запорізької області. Закінчила Бердянську дитячу художню школу. Навчалася на Факультеті культурології Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальності музеєзнавство. Працювала в Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини. Зараз займається сімейним бізнесом в галузі поліграфії та вихованням дітей. Мистецтво акварельного малюнку освоїла самотужки. Основні теми творчості – натюрморти, квіти, комахи.

Під час відкриття директорка музею Ольга Шумовська подякувала військовим, які захищають зараз нашу Батьківщину і закликала вшанувати хвилиною мовчання тих, хто віддав своє життя. Художник Ігор Землянських, на жаль, не зміг приїхати, тому записав відео звернення, а своїми враженнями від роботи над малюнками поділилася Альона Бобко.

Виставка запрошує сповільнитися, придивитися до звичних форм і відчути естетику живого світу, яка надихає, заспокоює та пробуджує уважність до навколишнього середовища.

Руслана Джахман,

завідувач сектору природи

Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького до Дня пам’яті жертв політичних репресій

 День пам’яті жертв політичних репресій є щорічною пам’ятною датою в Україні, яку вшановують у третю неділю травня. Її запроваджено Указом Президента України від 21 травня 2007 р. з метою вшанування пам’яті людей, страчених комуністичним режимом, а також тих, хто зазнали арештів, ув’язнень, заслання, перебування в таборах або примусового психіатричного лікування.

Однією з найтрагічніших сторінок в історії України ХХ ст. став «Великий терор» 1937 – 1938 років, коли з ініціативи керівництва СРСР розпочалися масові репресії. Вони були спрямовані на знищення реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення та зміну національної й соціальної структури суспільства. Лише впродовж 1937 – 1938 років на території УРСР було засуджено майже 200 тисяч осіб, із яких понад 120 тисяч – до розстрілу. Серед репресованих були науковці, діячі культури, священнослужителі, військові, педагоги та селяни. Тисячі людей зазнали ув’язнення в таборах ГУЛАГу та інших місцях позбавлення волі за безпідставними обвинуваченнями у статусі «ворогів народу».

Наслідки комуністичного терору для України були трагічними й довготривалими. Масові репресії призвели до знищення значної частини політичної, наукової та культурної еліти держави – людей, які формували національну свідомість, розвивали освіту, науку, мистецтво та громадське життя. Переслідування й фізичне винищення інтелігенції, духовенства, військових і громадських діячів завдали непоправної шкоди розвитку українського суспільства.

Політика терору спричинила руйнування суспільних зв’язків і традиційних моральних цінностей. Атмосфера постійного страху, доносів і недовіри змушувала людей приховувати власні переконання, уникати відкритого спілкування та втрачати віру в справедливість. Репресії стали інструментом залякування населення та придушення будь-яких проявів інакодумства.

Одним із наслідків тоталітарної політики стала й денаціоналізація суспільства. Комуністичний режим прагнув зламати духовну основу українського народу, позбавити його історичної пам’яті та права на власний голос.

Упродовж десятиліть радянська влада цілеспрямовано приховувала правду про масові політичні репресії та масштаби злочинів тоталітарного режиму. Родини репресованих роками не знали правди про долю своїх близьких. Політика замовчування та фальсифікації історії стала одним із інструментів збереження тоталітарної системи та уникнення відповідальності за скоєні злочини.

Лише після відновлення незалежності України відбулося державне визнання злочинів комуністичного режиму. 17 квiтня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила закон «Про реабiлiтацiю жертв полiтичних репресiй на Українi», у якому зазначено, що «мiльйони безвинних людей на пiдставi антигуманних i антидемократичних законiв та внаслiдок прямого беззаконня i свавiлля зазнали переслiдувань за свою полiтичну дiяльнiсть, висловлювання та релiгiйнi переконання. Особливо тяжкою спадщиною минулого є масовi репресiї, якi чинилися сталiнським режимом та його провiдниками в республiцi. При судових та позасудових розправах грубо нехтувалися норми Конституцiї, покликаної охороняти права i свободи громадян, елементарнi норми судочинства» (Реабілітовані історією. Закарпатська область. Книга перша. Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2003. С. 5-6.).

У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького значну увагу приділяють збереженню історичної пам’яті про жертв політичних репресій та дослідженню трагічних сторінок історії України ХХ ст. Через музейні експозиції, архівні матеріали, науково-просвітницькі заходи й тематичні виставки музей прагне пролити світло на долі людей, які стали жертвами тоталітарного режиму.

Особливе місце у цій роботі займає вивчення історій репресованих закарпатців – політиків, діячів культури, духовенства, освітян, громадських активістів та звичайних людей, чиї життя були зламані політичними переслідуваннями.

Серед жертв радянського тоталітарного режиму є президент Карпатської України А. Волошин. У травні 1945 р. його заарештували співробітники радянської військової контррозвідки СМЕРШ у Празі та вивезли до Москви. А. Волошина утримували у Лефортовській та Бутирській в’язницях НКВС, де він помер після допитів і жорстокого поводження. За даними Українського інституту національної пам’яті, йому було висунуто обвинувачення у «ворожій діяльності проти Радянського Союзу», а самі допити супроводжувалися фізичним і психологічним тиском. Історики розглядають арешт і смерть А. Волошина як один із проявів репресивної політики радянської влади щодо українських політичних, культурних та національних діячів. У експозиції «Меморіальна кімната президента Карпатської України Августина Волошина» в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького представлені матеріали, які висвітлюють цю трагічну сторінку життя нашого земляка, його громадсько-політичну діяльність, обставини арешту та останні роки життя. Важливим етапом у відновленні історичної справедливості щодо постаті А. Волошина стало офіційне визнання безпідставності висунутих проти нього звинувачень. 12 вересня 1991 р. Прокуратура УРСР, розглянувши матеріали кримінальної справи президента Карпатської України, прийняла рішення про його реабілітацію.

В експозиції «Закарпаття у роки Другої світової війни», серед іншого, представлені матеріали, що висвітлюють долі закарпатців, які стали жертвами політичних репресій радянської влади під час війни. Архівні документи, світлини та біографічні відомості дають змогу простежити трагічні сторінки життя людей, переслідуваних тоталітарним режимом. Серед них – Марія Фурд (1923 р.н., с. Буковець), Олена Плавайко (1921 р.н., с. Тур’я-Бистра) та Володимир Матіко (1923 р.н., с. Приборжавське), які були засуджені у 1940 – 1941 роках Особливою нарадою при НКВС. Цей позасудовий орган ухвалював вироки без відкритого судового розгляду та належного захисту обвинувачених, що стало одним із інструментів масових політичних репресій у СРСР. Долі цих людей є свідченням того, як радянська каральна система нищила людські життя, позбавляла свободи та переслідувала громадян за сфабрикованими звинуваченнями. Лише через десятиліття, у 1990 р. Марію Фурд, Олену Плавайко та Володимира Матіко було офіційно реабілітовано, а звинувачення проти них визнано безпідставними.

Представлені в експозиціях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького матеріали є важливим нагадуванням про необхідність збереження історичної пам’яті та вшанування жертв тоталітарного режиму, які зазнали переслідувань і репресій. Через архівні документи, фотографії, особисті історії та свідчення музей допомагає відтворити трагічні сторінки минулого, які тривалий час замовчувалися або навмисно приховувалися радянською владою. Вони мають не лише історичне, а й суспільне значення, адже дають можливість сучасним поколінням усвідомити масштаби людських втрат і трагедій, спричинених тоталітарною системою. Нагадують нам про ціну свободи, людської гідності та права на власні переконання, а також застерігають від повторення подібних злочинів у майбутньому.

Збереження пам’яті про репресованих є важливим кроком до відновлення історичної справедливості та повернення із забуття імен невинно засуджених людей. Саме тому День пам’яті жертв політичних репресій нагадує про трагічні наслідки тоталітарного режиму, важливість збереження історичної правди та недопущення подібних злочинів у майбутньому.

Ігор Шніцер,

старший науковий співробітник

відділу новітньої історії, «Меморіальна кімната-музей

ім. Августина Волошина»

ЗАБУТІ ПРЕДМЕТИ МИНУЛОГО: ГАЗЕТНИЙ ТРИМАЧ

 Напередодні нашого професійного свята Міжнародного дня музеїв ділимося ще одною приємною новиною. Музей отримав у подарунок рідкісний предмет, дуже популярний на початку ХХ ст. у всіх кав'ярнях, а саме тримач для газет. Він привезений із Будапешта, у хорошому стані як на свій вік і досі придатний для використання! Це є прямокутна рамка для читання газет, виготовлена з дерева та гнутого ротанга, з товстою точеною дерев'яною ручкою. У ніжці є паз для стрижня із залізного сплаву, під який можна вставити газету.

Оновлюючи експозицію «Кава на жорнах століть», яку ми відтворили за зразками відомих ужгородських кав'ярень минулого століття, наукові співробітники відділу історії та краєзнавства давно мріяли про цей популярний атрибут. Будинки кави по всій Європі, в т.ч. і в нашому краї, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. все частіше ставали місцем для зустрічей, спілкування, де могли творити, політизувати, філософствувати, читати газети Відвідувачів приваблювали не тільки величезні дзеркала, картини, розкішні люстри, барвисті гобелени на стінах, плюшеві завіси, мармурові столи, зручні крісла, запах кави в повітрі. Обмін ідеями та розмови стали місцем для потоку інформації. Розповсюдження газет також забезпечувало добру поінформованість відвідувачів кав'ярень. Саме з цієї причини через деякий час дерев'яні тримачі для газет стали незамінними аксесуарами кав'ярень того часу, що, по суті, було нововведеннями віденських кав'ярень.й (Наприклад, будапештське кафе "New York" розповсюдило рекордну кількість 400 газет у 1900 році, віденське кафе «Central>» 251 журнал у 1913 році). Проте дослідники історії кави та кавової культури відмічають той факт, що у 1830 році в одній із паризьких кав'ярень вже з'явилися газетні тримачі з очерету.

Тримач для газет, виготовлений із верби, іноді бамбука, полегшував читання в кав'ярнях. Останній випуск газети вже чекав на гостей, які приходили, тримаючи його в руках, щоб вони могли зручно гортати сторінки. Віднині і в нашій музейній стилізованій кав'ярні на старій дерев'яній вішалці висить тримач для газет, завдяки якому відвідувачам, сидячи за столиками, можна було гортати, до прикладу, 23 номер відомої місцевої газети «Ungvári közlöny" («Ужгородські вісті») за 8 червня 1905 року.

За цінний подарунок, за повагу до культурної спадщини нашого краю щиро дякуємо нашій подрузі Юдіті МАТЯШ з Будапешта.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнаства

АНОНС. Культурно-мистецька програма за участі вихованців ПАДІЮН «Культурна мозаїка Закарпаття»

 ДЕНЬ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛАГОДИ ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗМАЇТТЯ

Запрошуємо вас поринути у яскравий світ традицій, музики, танцю та дружби народів на святкову програму до Дня міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття — «Культурна мозаїка Закарпаття»!

ДЕНЬ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛАГОДИ ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗМАЇТТЯ Запрошуємо вас поринути у яскравий світ традицій, музики, танцю та дружби народів на святкову програму до Дня міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття — «Культурна мозаїка Закарпаття»! ДЕНЬ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛАГОДИ ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗМАЇТТЯ Культурно-мистецька програма за участі вихованців Ужгородської школи мистецтв «Культурна мозаїка Закарпаття». Закарпаття — край, де століттями у мирі та взаємоповазі переплітаються культури, традиції й звичаї різних народів. Саме це багатство стане головною окрасою святкового заходу, який подарує гостям атмосферу єдності, творчості та натхнення. На відвідувачів чекають яскраві виступи та справжня палітра культур нашого багатонаціонального краю у виконанні талановитих вихованців Ужгородської школи мистецтв. Дата: 21 травня 2026 року Час: 15:00 Місце проведення: Ужгородський замок, вул. Капітульна, 33, м. Ужгород. Організатор — Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького спільно з Ужгородською школою мистецтв. Щиро запрошуємо мешканців та гостей міста долучитися до свята культурного різноманіття творчості та міжнаціональної злагоди!

Сюргюн (Sürgün): трагедія вигнання кримськотатарського народу.

 18 травня в Україні вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу — однієї з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття. Ця дата є символом болю, втрати Батьківщини та багаторічної боротьби кримських татар за право жити на рідній землі. У 2026 році минає 82 рік від початку насильницької депортації кримських татар із Кримського півострова, здійсненої сталінським режимом у 1944 році. У ніч з 17 на 18 травня 1944 року радянська влада розпочала масштабну спецоперацію НКВС із примусового виселення кримських татар із Криму. Упродовж кількох днів із півострова було депортовано понад 190 тисяч осіб. Більшість чоловіків на той час перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії, тому основними жертвами депортації стали жінки, діти та люди похилого віку.

Формальним приводом для депортації стали безпідставні звинувачення кримськотатарського народу у «масовій співпраці з нацистами». Водночас тисячі кримських татар воювали проти нацистської Німеччини, брали участь у бойових діях та були відзначені державними нагородами. Сьогодні історики наголошують, що депортація стала складовою політики СРСР, спрямованої на витіснення корінного населення Криму та зміну етнічного складу півострова.

Людям давали лише кілька хвилин на збори, після чого їх силоміць вантажили у товарні вагони та відправляли до віддалених районів Середньої Азії, Сибіру й Уралу. Дорога тривала тижнями у нелюдських умовах — без належного харчування, води та медичної допомоги. Значна кількість депортованих загинула ще під час перевезення.

Після завершення депортації кримських татар оголосили «спецпереселенцями», фактично позбавивши їх громадянських прав та свободи пересування. Люди перебували під постійним наглядом радянських репресивних органів, змушені були працювати у важких умовах та виживати в незнайомому кліматі. За перші роки вигнання загинули десятки тисяч представників кримськотатарського народу. Водночас радянська влада намагалася знищити будь-які згадки про корінний народ Криму. Із карт та офіційних документів зникали історичні кримськотатарські назви населених пунктів, руйнувалися пам’ятки культури, а сам півострів зазнавав активної русифікації.

Дослідники вважають, що депортація 1944 року стала продовженням тривалої імперської політики Росії щодо Криму та його корінного населення. У кримськотатарській історичній пам’яті ці події відомі як «Сюргюн» — вигнання. Попри багаторічні переслідування та заборони, кримські татари не припинили боротьби за право повернутися на Батьківщину. У 1960–1980-х роках національний рух кримських татар став одним із наймасовіших правозахисних рухів у Радянському Союзі. Лише наприкінці 1980-х років розпочалося поступове повернення кримських татар до Криму. Особливої актуальності тема геноциду кримськотатарського народу набула після незаконної окупації Криму Російською Федерацією у 2014 році. На тимчасово окупованому півострові кримські татари знову зазнають переслідувань, обшуків, незаконних арештів та політичного тиску. Російська влада заборонила діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, а представники корінного народу Криму стали одними з головних об’єктів репресій.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду та встановила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Сьогодні дедалі більше держав світу визнають цей злочин актом геноциду, наголошуючи на необхідності збереження історичної правди та недопущення подібних трагедій у майбутньому. Щороку в Україні до цієї пам’ятної дати проводять тематичні заходи: уроки пам’яті, лекції, конференції, виставки, меморіальні акції та покази документальних фільмів. Особливу увагу приділяють просвітницькій роботі серед молоді, адже збереження національної пам’яті є важливою складовою боротьби за історичну справедливість і територіальну цілісність України.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тисяч невинних жертв геноциду кримськотатарського народу та віддаємо шану тим, хто, попри репресії й вигнання, зумів зберегти свою культуру, мову та національну ідентичність. Пам’ять про трагедію 1944 року є важливою складовою української національної пам’яті та нагадуванням про небезпеку тоталітаризму, політики ненависті та етнічних переслідувань.

Надія Роуканич,

старший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи.

Список використаних джерел та літератури:

1. Депортація кримських татар. Інститут історії України НАН України. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Інститут історії України НАН України

(Дата звернення: 16.05.2026).

2. Геноцид кримськотатарського народу: хроніка депортації 1944 року в документах. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

КримSOS

(Дата звернення: 16.05.2026).

3. Депортація та переслідування кримських татар. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Асоціація мусульман України

(Дата звернення: 16.05.2026).

4. Депортація кримських татар — трагедія корінного народу Криму. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Crimea is Ukraine

(Дата звернення: 16.05.2026).

5. Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Український інститут національної пам’яті

(Дата звернення: 16.05.2026).

6. Крим депортований: до роковин депортації кримськотатарського народу. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Український інститут національної пам’яті — Крим депортований

(Дата звернення: 16.05.2026).

7. Унікальні фото депортованих кримських татар. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

Історична правда

(Дата звернення: 16.05.2026).

Анонс. Виставка творів студентів та виклавдачів Закарпаської академії мистецтв У МЕЖАХ І ЗА МЕЖАМИ.

 

Анонс. Виставка ботанічної ілюстрації ЕСТЕТИКА ФЛОРИ.