Традиції колядування на Закарпатті – у дослідженнях та публікаціях

 Цими днями світ святкує Народження Ісуса, Спасителя нашого. За давнім звичаєм, про цю подію сповіщають колядники, переходячи від хати до хати і співаючи колядки, в який прославляють Боже дитятко, величають Його та бажають господарям всіх благ у наступному році.

Традиції колядування на Закарпатті, та й по Україні, – це не тільки бетлегеми, які розігрували у кожній хаті театралізовані вистави на релігійну тематику, переважно про народження Ісуса Христа. Колядувати ходили й поодинці або невеличкими групками. Зазвичай такі обходи домівками, крім колядки, супроводжувалися й віншуваннями – віршованими побажаннями про щастя, здоров'я, достаток, мир та Боже благословення для господарів, що символізують звістку про народження Ісуса Христа. Поширені на території нашого краю віншовання записав відомий дослідник, етнограф Федір Потушняк. Його записи, які стосуються різдвяних звичаїв на Закарпатті, зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Тут таки знаходяться і його вірші на цю тему, а також самі колядки, зібрані вченим.

Цікавою є й підбірка, яка зберігається у книжкових фондах бібліотеки музею. Тут можна знайти не тільки тексти самих колядок, вміщені в журналах, які виходили на території краю у 20-40-х роках ХХ ст., а й сценарії різдвяних п’єс, бетлегемських вистав. Також у цих журналах друкували й різдвяні оповідання, в тому числі й закордонних письменників. Викликають інтерес і описи давніх звичаїв святкування, які друкувалися в тих же журналах. Їх надсилали до редакцій учителі сільських шкіл або ж учні. Є серед них і публікація Юрія Жатковича.

Такі публікації, вміщені на сторінках преси першої половини ХХ ст., є важливими для збереження традицій нашого краю. Вони дозволяють не тільки вивчати ті звичаї Різдва, які були поширеними тут, а й є джерелом для їх відродження й відновлення.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Привітання від колективу ЗОКМ ім. Т. Легоцького з Різдвом та Новим Роком!

 

Хрестиківка «Ужгородський замок»

  23 грудня у Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького до Всесвітнього дня кросворду у вузькому колі було представлено кросворд «Ужгородський замок».

Кросворд (англ. Crossword – перехрестя слів) визначається як лінгвістична задача, що полягає у заповненні пересічних рядків клітинок літерами, які утворюють слова за заданими дефініціями.

Офіційною точкою відліку в історії сучасного кросворда є 21 грудня 1913 року. Саме цього дня у недільному випуску газети The New York World (додаток «Fun») було опубліковано авторську розробку журналіста Артура Вінна. Об’єкт мав ромбоподібну структуру і спочатку був ідентифікований автором як «Word-cross». Унаслідок технічної помилки при верстці назва була трансформована у «Cross-word», що згодом закріпилося як стандартний термін у лексикографії. В українській мові кросворд ще називають «хрестиківкою»

Первинна модель А. Вінна відрізнялася від сучасної архітектоніки відсутністю порожніх (чорних) секторів усередині ігрового поля. Протягом 1920-х років відбулася стандартизація правил складання кросвордів: впровадження симетрії сітки, використання чорних блоків для розділення слів, класифікація за географічним принципом. Сьогодні існує безліч видів цієї гри: скандинавські (сканворди), угорські (філворди), японські, ключі та чайнворди.

З наукової точки зору, регулярне розгадування кросвордів стимулює нейропластичність головного мозку. Дослідження в галузі когнітивної психології підтверджують позитивні ефекти.

Щорічне відзначення 21 грудня як Дня народження кросворда виконує функцію популяризації інтелектуального дозвілля. Станом на 2025 рік, ця дата є міжнародно визнаним професійним святом для укладачів (круцивербістів) та любителів лінгвістичних задач.

Так поступово кросворд трансформувався з газетної розваги початку XX століття у глобальний культурний феномен. Його вивчення в межах медіалінгвістики та психології дозволяє глибше зрозуміти механізми взаємодії людини з текстовою інформацією та способи підтримки когнітивного здоров'я нації.

​Найближчим часом співробітники планують створювати кросворди різної складності. Спочатку – для юних відвідувачів музею, а згодом – для інших вікових категорій і таким чином популяризувати музей та Ужгородський замок серед поціновувачів історії.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

Представник музею – в журі ІІ (обласного) етапу Всеукраїнської виставки-конкурсу «Український сувенір»

 Музейна робота – це не тільки виставки і експозиції, наукові розвідки з історії краю, публікації у фахових виданнях чи участь у конференціях. Це ще і пошук і підтримка талановитої молоді, заохочення її до творчої самореалізації. Одним із шляхів до цього є участь у журі різних конкурсів. Серед них і Всеукраїнська виставка-конкурс «Український сувенір», обласний етап якої проходить цими днями на базі КЗПО «ПАДІЮН». Метою її є виховання національного світогляду учнівської молоді, залучення молодого покоління до джерел і процесу творення українського народного мистецтва, стимулювання розвитку творчого пошуку, художнього смаку при виконанні креативних робіт з використанням традиційних матеріалів і технік.

Від Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького до журі конкурсу було включено завідувача сектору етнографії Василину Палинчак-Кутузову. Разом із іншими членами комісії вона мала відібрати предмети, які будуть представляти нашу область на наступному, всеукраїнському, етапі. До участі в конкурсі були допущені зразки традиційних іграшок, копії стародавніх іграшок, які зберігаються в родинах впродовж декількох поколінь, предмети вжитку, що можуть розглядатися як сувенірна продукція, сучасні дизайнерські вироби-сувеніри. Представлені тут вироби з глини, дерева, лози, соломи, трави, паперу, солоного тіста, сиру тощо. Надіслані на виставку витвори були поділені на три номінації: «Подарунок воїну», «Дідух», «Скарбничка родинної творчості».

При відборі виробів журі орієнтувалося на їх оригінальність, відповідність традиціям, індивідуальність творчого почерку та ужиткового призначення. У ході тривалої дискусії були відібрані найкращі вироби, які представлять Закарпаття на виставці в Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді в Києві.

Приємно бачити, наскільки обдарована і талановита молодь нашого краю. І не менш приємно, що наш музей долучився до відбору тих зразків творчості, які гідно представлять нашу область на державному рівні.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Символ незламності: прикордонний стовп з острова Зміїний в Ужгородському замку

 21 грудня на території Ужгородського замку відбулася надзвичайно знакова подія — не лише для нашого міста, а й для всієї країни. Перед історичними стінами замку, які пам’ятають ключові віхи нашого минулого, постаті та випробування різних епох, було встановлено особливий знак — прикордонний стовп з острова Зміїний.

Цей знак став одним із найвпізнаваніших символів українського спротиву російському загарбнику. Саме з острова Зміїний у перші дні повномасштабного вторгнення пролунала фраза, що облетіла весь світ і назавжди увійшла в історію сучасної України — про «російський воєнний корабель…», який відтоді неухильно рухається у визначеному нашими захисниками напрямку.

І ось настав день, коли прикордонний знак із цих, уже сакральних для кожного українця місць, опинився в Ужгородському замку.

Для всіх нас це — потужний знак незламності держави та її єдності. Адже події сьогодення і матеріальні свідчення цієї боротьби — артефакти сучасної війни — стали тим, що по-справжньому об’єднало українців у спільному ритмі боротьби за своє теперішнє і майбутнє.

Цього дня Ужгородський замок, також мав честь приймати високоповажних гостей, завдяки яким поява цього унікального артефакту стала можливою. Серед них:

Роланд Цебер — голова Альянсу національних спільнот Європейська коаліція, за підтримки якого було придбано цей символічний знак;

Петро Яценко — представник Головне управління розвідки Міністерства оборони України;

Ігор Вернер — заступник голови Державна служба України з етнополітики та свободи совісті;

Алім Насіров — представник Азербайджанської спільноти в Україні;

Ольга Шумовська — директор Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького, а також інші запрошені гості. До заходу і його підтримки долучились також представники Департаменту культури Закарпаискої ОДА - Віктор Кравчук та Роман Молдавчук - директор Департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської ОДА

Під час події лунали вітальні слова, звучав Державний гімн України у виконанні Любов Слісенко, було оголошено хвилину мовчання… Захід провела Анастасія Стельмах.

Адже артефакт, який ми сьогодні приймаємо, — це передусім вияв мужності українських воїнів, які визволяли український острів, заплативши за це, на жаль, і найвищу ціну — власні життя. Цей знак — про них, про їхній подвиг і про пам’ять, яку ми зобов’язуємося берегти й передати наступним поколінням.

Ми віримо, що ці покоління житимуть у мирній, європейській, безпечній та цивілізованій країні — такій, якою ми прагнемо бачити Україну сьогодні і за яку всі разом воюємо, працюємо й творимо. Тож прикордонний стовп з острова Зміїний — це не лише символ боротьби, а й символ надії та цілей, які неодмінно будуть досягнуті.

Після урочистої частини для всіх гостей було проведено екскурсію територією та експозиціями Ужгородського замку.

Щиро дякуємо всім, хто долучився до організації цієї події, нашим гостям, партнерам і захисникам України. Такі акції, події та артефакти є надзвичайно важливими — вони допомагають осмислювати сучасну історію, зберігати живу пам’ять про війну та формувати спільне відповідальне бачення майбутнього.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Зберегти не лише землю, але й пам’ять про страшну війну

 ​19 грудня Закарпатський ОКМ ім. Т. Легоцького відвідав військовий лікар, лейтенант медичної роти 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ерік Глеба, який приїхав у коротку відпустку. Він уже довгий час співпрацює з музеєм. Завдяки його зусиллям до музею передано багато предметів, які стали експонатами та є матеріальними свідками російсько-української війни. Останніми предметами, які він переда, були ударний БПЛА російського виробництва та тубуси від мін ПМ-60. За період повномасштабної війни військовий медик Ерік Глеба провів понад 1000 евакуацій поранених бійців. Це найбільша кількість успішно проведених евакуацій поранених бійців серед військових медиків Закарпаття.

​Його робота – це тисячі врятованих життів, тисячі поранених військовослужбовців, які отримали медичну допомогу завдяки його швидкості та професіоналізму. Це приклад того, що справжні герої – це ті, хто бореться за кожне життя, навіть коли власне життя в небезпеці.

​Коли військовий заходить до музею, це завжди особлива подія для колективу. Це не звичайний відвідувач, а людина, яка сьогодні власноруч пише історію, подібну до тієї, що вже відображена в експозиціях. Дружній візит зазвичай починається не з сухої лекції, а з живого діалогу. Спілкування з колективом у таких випадках перетворюється на взаємний обмін енергією. Для музейників – це шанс почути «правду з перших вуст», отримати натхнення та відчути сенс своєї роботи. Адже зберігати артефакти варто лише тоді, коли є кому їх захищати.

​Під час таких зустрічей народжуються нові ідеї. Музейники діляться досвідом евакуації цінностей, а військові – порадами щодо безпеки або передають нові експонати: відстріляні гільзи з підписами, шеврони чи трофейні карти. Такі подарунки стають найціннішою частиною сучасних виставок.

​Візит військового до музею – це акт культурної єдності. Це свідчення того, що ми боремося не лише за території, а й за право бути собою. Коли воїн тисне руку хранителю музею, замикається коло нашої незламності: минуле дає сили майбутньому, а сучасність стає гарантом того, що це минуле ніхто не забере.

​Після теплого спілкування у кабінеті директора Ольги Шумовської, для медичного підрозділу 128-ї ОГШБр через Еріка Глебу було передано кошти, зібрані у вигляді донатів під час різних музейних заходів. Двадцять тисяч гривень будуть спрямовані на потреби військових медиків для порятунку життя наших воїнів. Музейна спільнота продовжує працювати над тим, щоб культурні заходи приносили реальну користь захисникам, зокрема через закупівлю медичного обладнання та медикаментів за зібрані кошти.

Михайло Джахман завідувач відділу новітньої історії та Меморіального музею-кімнати А. Волошина

Подорож у часі: особлива екскурсія для особливих гостей

 Сьогодні Ужгородський замок мав приємну й почесну нагоду приймати гостей з Тернопільщини — пані Світлану Батайлюк, директорку Департаменту культури та туризму Тернопільської ОДА. Її візит став логічним і красивим продовженням насиченого подіями дня, адже відбувся одразу після презентації торта «Ужгородський замок», який гості також вже встигли скуштувати.

Для пані Світлани було організовано спеціальну екскурсію експозиціями Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Екскурсію провів Михайло Лесів, який після завершення презентаційного заходу залишився в образі персонажа ХІХ століття. Такий формат дозволив подати історичний матеріал у доступний і водночас змістовний спосіб, зберігаючи відповідну атмосферу музею. У такому форматі музей постає не лише сховищем пам’яті, а справжнім простором переживань, де історія відчувається особливо емоційно, де кожен зал має свій настрій, а кожна епоха — власний голос. І ця жива, щира подача не могла не залишити враження.

Під час огляду експозицій гості ознайомилися з ключовими етапами історії Ужгородського замку, його роллю в культурному та суспільному житті регіону, а також з унікальними музейними предметами, що репрезентують різні історичні періоди. Особлива увага була приділена значенню замку як одного з провідних осередків збереження культурної спадщини Закарпаття.

Щиро дякуємо пані Світлані Батайлюк за візит, увагу до діяльності музею та інтерес до історико-культурної спадщини нашого краю. Запрошуємо знову відвідати Ужгородський замок і продовжити знайомство з його експозиціями та культурними ініціативами.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Ті, хто далеко від дому (до Міжнародного дня мігранта)

 З 2000 року 18 грудня Генеральною Асамблеєю ООН проголошено Міжнародним днем мігранта. Цього дня в 1990 році була прийнята Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Асамблея підкреслила необхідність прийняття подальших заходів для забезпечення дотримання прав людини та основних свобод всіх мігрантів.

Мігрантами називають людей, які змінюють місця проживання, часто перетинаючи державні кордони. Їх метою є змінити умови життя, знайти роботу (трудова міграція), отримати кращу освіту, втекти від війни чи переслідувань (біженці). Це широке поняття, що включає як тих, хто мігрує добровільно (трудові мігранти, студенти), так і тих, хто змушений це робити (вимушені мігранти), а також їх поділяють на емігрантів (тих, хто виїхав) та іммігрантів (тих, хто в'їхав).

Міграційні процеси існували в історії людства споконвіків, штовхаючи на пошуки кращого життя чи з метою порятунку. Історія міграції на Закарпатті є давньою, пов'язаною з економічними, політичними та соціальними змінами, здебільшого у США та Канаду, особливо у міжвоєнний період (після 1918) та під час Великої депресії, коли люди шукали кращої долі.

У фондах та бібліотеці Закарпатського обласного краєзнавчого музею зберігаються архівні матеріали та документи, а також дослідження науковців з цього питання. Цікавими експонатами є документи Міхаеля Ліповського, ужгородця, 1888 р.н., який емігрував до США у 1906 р. і звідки його депортували назад до Ужгорода у 1920 р. Він служив у американській армії, про що свідчить посвідчення Міхаела Ліповського про призов до армії, видане в Чикаго у 1918 р., книжечка про оплату воєнного податку 4 ¼ % уряду США від 21.10.1918 р. Викликає інтерес і сторінка з його паспорта громадянина Чехословаччини, виданого в 1920 р. (на момент повернення Ліповського з США Закарпаття входило до складу Чехословаччини). Ці документи є свідченнями тих змін і перипетій, які випали на долю цієї людини. Виїхавши з рідного краю у пошуках кращої долі, він встиг повоювати на стороні країни, яка його прийняла. Та все-таки обставини склалися так, що Міхаель Ліповський змушений був повернутися додому.

Причини міграційних процесів, їх етапи та життя людей, які покинули рідний край – все це предмет інтересу для дослідників по всьому світу. Наукові розвідки на цю тематику зберігаються в бібліотеці нашого музею. Вони охоплюють вивчення міграції як в загальноукраїнському контексті, так і на території нашого краю. Серед авторів, які звертали увагу на це питання – викладачі УжНУ Іван Мандрик, Володимир Задорожній. Є у книжковому фонді бібліотеки й праця українського вченого, дослідника української еміграції, бібліографа, історика Симона Наріжного, автора багатьох публікацій з цього питання.

У теперішній час питання міграції знову гостро постало перед нашим народом. Воєнні дії, соціально-економічні причини та спроби пошуку кращого – все це штовхає людей їхати далеко від дому. Важливим залишається і вивчення та дослідження історій тих людей, які виїхали. Все це – частина історії соціальної. Експонати, які зберігаються в нашому музеї, є речовими і письмовими свідченнями тих подій. Тож запрошуємо дослідників до їх вивчення, а відвідувачів – знайомитися з історіями людей, які стали мігрантами.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

Смак, у якому живе історія: народження торту «Ужгородський замок»

 19 грудня в історичних стінах каплиці Ужгородського замку панувала особлива атмосфера — тут переплелися минуле і сучасність, культура й гастрономія, спогади та нові сенси. Саме цього дня відбулася офіційна презентація авторського торту «Ужгородський замок» від кондитерської компанії «ASA Sweets».

Подія зібрала численних гостей: творців десерту, представників Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького, представників влади, екскурсоводів, блогерів і, звісно ж, поціновувачів солодкого мистецтва. Кожен із присутніх прийшов не лише скуштувати новинку, а й стати свідком народження символу.

Зі вступним словом виступила директорка ЗОКМ ім. Т. Легоцького Ольга Шумовська. Вона наголосила на важливості подібних ініціатив, адже саме в них втілюються найсміливіші ідеї, що репрезентують багатство історії нашого краю та його гастрономічні традиції. Ужгородський замок — головна історико-культурна перлина міста — постає тут не просто архітектурним об’єктом, а джерелом натхнення. Як і торт, він зберігає багатошаровість історії, пам’ять поколінь і відчуття тяглості часу. Саме тому це поєднання виявилося напрочуд вдалим.

Своїми роздумами поділився й Євген Тищук, директор департаменту культури Закарпатської ОДА. Він влучно зауважив, що людина завжди прагне гармонії: ми відвідуємо музеї, щоб наситити духовний світ, але водночас шукаємо радості й для смакових рецепторів. Торт «Ужгородський замок» органічно поєднав ці два світи — духовний та матеріальний, історичний і цілком земний, знайомий кожному з нас через смак.

Про ще один важливий аспект — синергію культури та бізнесу — говорила Наталія Штефуца, депутатка обласної ради, голова бюджетної комісії. Вона наголосила, що саме у співпраці цих сфер народжуються проєкти, здатні не лише дивувати, а й формувати нові культурні традиції регіону.

Про шлях від ідеї до реалізації розповів власник компанії «ASA Sweets» Сергій Семак. За його словами, задум створити торт, присвячений Ужгородському замку, жив у ньому давно — ще з дитинства, адже багато років його життя тісно пов’язані з цим місцем. Проте справжнім каталізатором стали трагічні події 2022 року. Під враженням від пісні гурту «АНТИТІЛА» «Фортеця Бахмут» народилася ідея поєднати два образи-фортеці: Бахмут — як символ стійкості й незламності української державності, та Ужгород — як символ історичної пам’яті й збереження спадщини. Так з’явився торт, який, надихаючись історією, однозначно стане її частиною.

Про смакову палітру десерту розповіла представниця компанії пані Юлія. Основу торта складає безе з додаванням подрібненого фундука, що дарує легку хрусткість і благородну горіхову нотку. Центральний акцент — насичений крем на основі чорного шоколаду з глибоким, оксамитовим смаком. Йому вторить ніжний білий заварний крем із натуральною ваніллю, що додає м’якості й витонченості. Особливої гармонії надає прошарок ароматної солоної карамелі, де солодке й солонувате зливаються в ідеальний баланс. Завершує композицію вишуканий декор із білого шоколаду у формі Ужгородського замку — впізнаваного символу міста та його величі.

Після офіційної частини гості із задоволенням перейшли до дегустації: смакували торт, ділилися враженнями, обговорювали нові ідеї та можливі майбутні проєкти. У повітрі відчувалося не просто задоволення від десерту, а щире натхнення.

Наприкінці хочеться щиро подякувати всім, хто долучився до реалізації цієї події: творцям, партнерам, представникам культурної сфери та кожному гостю. Подібні проєкти мають надзвичайну цінність, адже вони не лише популяризують історію рідного краю, а й показують, що культура може бути живою, смачною та близькою кожному. Саме в таких ініціативах народжується сучасна ідентичність — та, яку хочеться зберігати, примножувати й передавати далі.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Розповідь-екскурс про Старий церковний бетлегем від Михайла Тофелюка

 Відвідувачі Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького сьогодні мали можливість почути про колядницькі гурти бетлегеми від їх безпосереднього учасника. Про колорит цього дійства, його учасників, особливості підготовки розповів керівник колективу колядників з Кобилецької Поляни, дослідник-краєзнавець селища Михайло Тофелюк. Таку можливість ми отримали завдяки сприянню Маріана Токаря, провідного наукового співробітника відділу історії та краєзнавства. Завдяки співпраці між структурними підрозділами музею відвідувачі нашого закладу змогли почути цікаву інформацію про закарпатські традиції бетлегемів.

Свою розповідь пан Михайло розпочав із короткого ознайомлення з історією населеного пункту, його історією та відомими особистостями, народженими тут. Після цього він перейшов до розповіді про традиції колядування в рідному населеному пункті. Його виступ базувався передусім на описі діяльності бетлегемів за 30-річну історію після відродження традиції, яка майже зникла за радянський період. Відновилася їх діяльність за ініціативи Федора Тофелюка у 1994 р. Колядницький колектив селища за цей час неодноразово брав участь у різних різдвяних фестивалях та святкуваннях, займаючи призові місця та популяризуючи свої культуру й традиції. Такі визнання на фестивалях є свідченням правильного вектору – збереження й відтворення прадавніх традицій колядування, що передаються вже не одне покоління.

До 30-ї річниці з моменту відновлення традицій колядування Михайло Тофелюк разом з батьком випустив збірник колядок Кобилецької Поляни, щоб ці слова прославляння Різдва й надалі зберігали свою актуальність, бо до цього колядки та вистави передавалися в усному порядку, і тільки інколи рукописно записувалися десь на листках чи зошитах. Примірники цієї збірки були подаровані й нашому музею. Відтепер всі бажаючі ознайомитися із різноманіттям колядок нашого краю зможуть зробити це в бібліотеці закладу.

Окрему увагу було звернено на опис костюмів бетлегемського колективу, роль кожного учасника дійства, важливість деталей. Пан Михайло розповів присутнім про підготовку до колядування, розподіл персонажів, початок походу бетлегему селищем. Його оповідь охопила й традиційні забави та ігри, які розігрують бетлегеми, завітавши до хати, зокрема прадавню різдвяну розвагу під назвою «ліганя».

Такі розповіді є актуальними у контексті наближення свят, адже дозволяють зрозуміти весь процес та особливості колядницьких традицій нашого краю.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії