«Трагедія, що немає терміну давності»

 27 січня 2026 року у Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького відбулося відкриття тимчасової виставки-реквієму до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту «Трагедія, що немає терміну давності». Під час відкриття директорка музею Ольга Шумовська наголосила на важливості подібних меморіальних заходів у сучасному суспільстві, підкресливши, що музей є не лише простором збереження артефактів минулого, а й осередком формування історичної свідомості та культури пам’яті. За її словами, такі виставки сприяють усвідомленню цінності людського життя та вихованню неприйняття будь-яких проявів ненависті, дискримінації й насильства, нагадуючи суспільству про небезпеку повторення трагедій, подібних до Голокосту.

Завідувач відділу Михайло Джахман відзначив, що міжнародний день пам’яті жертв Голокосту щороку відзначається 27 січня, у день, коли в 1945 році війська антигітлерівської коаліції звільнили нацистський концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, що став символом масового знищення людей. У 2005 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, якою закріпила цю дату як Міжнародний день вшанування пам’яті жертв Голокосту. Саме тому збереження історичної пам’яті про ці події є важливою складовою моральної та громадянської відповідальності й застереженням для майбутніх поколінь.

Своїми спогадами про трагічні події Голокосту з присутніми поділилися представник Закарпатського відділення Всеукраїнського благодійного фонду «Хесед-Аріє» Юрій Гальперт та член фонду Аркадій Гендлер. Цим вони надали виставці глибокого особистого й емоційного виміру.

Для Закарпаття Голокост став особливо трагічною сторінкою історії: у роки Другої світової війни було знищено значну частину єврейської громади краю. У період із 1938 по 1944 роки на Закарпатті діяла політика юридичних обмежень прав єврейського населення, а з 1944 року розпочалася фізична ліквідація єврейської громади шляхом масових депортацій до таборів знищення. За підрахунками істориків, жертвами Голокосту на Закарпатті у 1944 році стало близько 86 тис. євреїв. Загальні ж втрати єврейської громади регіону впродовж 1938 – 1944 років склали понад 100 тис. осіб. Реалізація «Остаточного розв’язання єврейського питання» на Закарпатті призвела до фактичного зникнення єврейської громади краю.

На виставці представлено інсталяцію з оригінальних експонатів, що відображає депортацію євреїв до концтабору та виставлено копії світлин із так званого «Альбому Аушвіц». Фотознімки були зроблені наприкінці травня співробітниками СС, до обов’язків яких входило фотографування в’язнів для документів та зняття відбитків пальців. На фотографіях зафіксовано прибуття угорських євреїв, депортованих із Закарпаття. Значну частину з них доставили з Берегівського гетто, яке слугувало збірним пунктом для єврейського населення з кількох менших населених пунктів. «Альбом Аушвіца» зберігся завдяки Лілі Якоб, уродженці села Білки (тепер Хустський район), яка виявила його в одній із казарм СС після звільнення табору.

Лілі Якоб зберігала альбом до 1980 року, коли за ініціативи Сержа Кларсфельда його було передано на зберігання до Яд Вашем (Ізраїльський національний меморіал Голокосту). У 1994 році альбом відреставровано й описано в електронній архівній базі, а в 1999 році – повністю оцифровано. «Альбом Аушвіца» містить 56 сторінок і 193 фотографії.

Виставка-реквієм є даниною пам’яті мільйонам безневинних жертв та нагадуванням про трагедію, яка не має ані строку давності, ані права на забуття. Запрошуємо всіх зацікавлених відвідати наш музей та ознайомитися з виставкою, яка дієтиме у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького до 6 лютого 2026 року.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

До 110-річчя від дня смерті великого ужгородця Мігая Фінцицького (1842 - 1916)

 27 січня 2026 року минає 110 років від дня смерті одного з найвідоміших ужгородців - Мігая Фінцицького. Цього дня 1916 року громадськість Ужгорода, міські чиновники багато втратили зі смертю свого улюбленого мера, адже фактичний розвиток міста, перш за все, був пов'язаний з його іменем. Протягом двох термінів його перебування на посаді мера (1890—1894, 1904—1916) місто Ужгород справді заслужило назву міста, як писала 30 січня 1916 року газета “Унг” у некролозі у 5 номері. Про діяльність Фінцицького, як керівника Ужгорода, можна дізнатися з опублікованих ним же трьох випусків звітів під назвою “Polgármesteri jelentés Ungvár város közállapotaról” 1907-го, 1909-го і 1912-го років, де він подає цікаві дані з історії та розвитку міста. Гортаючи ці видання, музейники часто черпають цінну інформацію не тільки про наш Ужгород наприкінці ХІХ — початку ХХ століття, але й про самого автора, як досвідченої людини, яка детально знала минуле міста, вивчаючи старі міські записи та документи. Був знаною й достойною людиною на посаді

Різнобічна діяльність Мігая Фінцицького дає підставу сприймати його і як талановитого представника нашої культури. Пригадаймо, як його у юні роки зачарувала усна народна творчість, якою він захопився ще більше, ніж перекладами творів відомих російських та українських письменників і вчених. Значнішими за його літературні переклади є його збірки народної поезії: зібрані народні казки, народні пісні та прислів'я. Під час своєї збиральницької роботи він опрацював 339 народних пісень та 92 тексти казок. На жаль, оригінальний текст цієї праці втрачено. Його колегою по колекціюванню фольклору був Тиводар Легоцький, збірник якого «Угро-русинські народні пісні» побачив світ у 1864р. р. (демонструється в експозиції обласного краєзнавчого музею). В Ужанському комітаті пошуки етнографічного матеріалу розпочав саме Мігай Фінцицький. У 1870 році Товариство ім. Кішфолуді видало його збірку «Угорсько-руські народні пісні». Відомо. що від учителя І. Торми із села Зарічова, М. Фінцицький отримав і записав 41 казку. Перекладені ним на угорську мову казки намагалося надрукувати у 1912 р. літературне товариство Кішфалуді в Ужгороді, але цьому завадила Перша Світова війна… Пізніше цей рукопис був знайдений і виданий у Будапешті під назвою «Залізоноса Інджі-баба». Відомий закарпатський поет і перекладач Юрій Шкробинець зробив чудовий переклад цієї збірки українською мовою: «Закарпатські народні казки, зібрані Михайлом Фінцицьким» вийшли друком у видавництві «Карпати» під назвою «Таємниця скляної гори» у 1974 р.

Додамо, що свої перші літературні спроби Фінцицький друкував ще навчаючись в університеті, чим привернув до себе неабияку увагу в тогочасному літературному середовищі. Він забезпечив пештські журнали не однією проникливою літературною публікацією про Унгвар (Ужгород).. Для видання “Опис Австро-Угорсьої монархії в ілюстраціях”, яке редагував Мор Йокаі під патронатом кронпринца Рудольфа, на прохання редакційної колегії підготував нарис про місто Унгвар (Ужгород) та комітат Унг. Поряд із Кароєм Мейсарошем, Леврінцем Самовольським, Мігаєм Манковічем, Ференцом Турнером був піонером журналістики в Ужгороді. Здобувши юридичну освіту, став головним редактором популярного ужгородського політичного тижневика “Унг” з 2 липня до 21 грудня 1876 року, потім із 7 січня 1883 до 21 грудня 1891 року. У лютому 1892 р. “Унг” вже друкувала звіт Фінцицького як мера про діяльність міської влади у 1891 році та фінансовий стан міста. З публікацій місцевої угорськомовної преси ми дізналися, що Мігай Фінцицький став постійним членом Літературного товариства Дєндєші, заснованого у 1906 р. в Ужгороді Мігаєм Романецем, з 1911 року. Але і до того його відзначали як оратора, талановитого літератора. Це промовисто підкреслює і огляд виступу Мігая Фінцицького на літературному вечорі товариства Дєндєші у газеті “Унг”. 2 березня 1912 року. Фінцицький прочитав цікаву лекцію під назвою «Поезія сліз», у якій спочатку розглянув наукове визначення сліз, а потім виклав цінні думки про сльози в поезії, які далі ми процитуємо у власному вільному перекладі: “...читець провів нас від найдавніших поетів до поетів сучасної епохи. Він завершує своє читання словами, що кожна вібрація людських почуттів викликає сльози на очах людей, бо є сльози горя, радості, болю та плачу, і все це йде зсередини серця. І оскільки джерело людського життя лежить глибоко в серці, поети світу подавали і постійно подають найпрекрасніші думки навколо цього джерела. Ці думки породжують нові поетичні ідеї в чутливих душах, і так поезія проростає своїми найпрекраснішими квітами у сонячному світлі життя, а аромат цих квітів п'янить усіх, хто ним насолоджується.”

Іменем людини, яка з ентузіазмом працювала на благо свого улюбленого міста, після його смерті, була названа одна із ужгородських вулиць. Пам’ять колишнього мера Ужгорода Мігая Фінцицького увічнює і скульптурна композиція нашого колеги Романа Мурника на фасаді будинку на вулиці Духновича, який свого часу був домівкою шанованого міського голови.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

Поповнення фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

 Нещодавно в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбулась публічна бесіда приурочена до 80-ліття створення Закарпатської області. Зі слухачами спілкувались наукові працівники – Маріан Токар та Василь Міщанин. Їхні виступи викликали зацікавлення у всіх присутніх на заході, а також у соціальних мережах.

По завершенні публічного заходу Василь Міщанин подарував до фондів музею свої наукові праці – кандидатську (284 с.) і докторську (606 с.) дисертації, написані на правах рукопису. З вдячністю прийняла подарунок директорка краєзнавчого музею Ольга Шумовська. Вона відзначила, що ця подія є вагомим внеском у збереження історичної пам’яті регіону. Передача наукових праць Василя Міщанина (кандидатської та докторської дисертацій загальним обсягом майже 900 сторінок) до фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького забезпечить науковцям доступ до ґрунтовних досліджень з історії краю середини ХХ століття.

Обидві вони в часовому проміжку стосуються створення та перших років існування Закарпатської області. Кандидатська дисертація «Аграрна політика на Закарпатті (1944-1950 рр.)» була захищена автором 26 грудня 2003 року. У ній досліджується процес формування і реалізації аграрної політики на Закарпатті в 1944-1950 років. Партійно-державна політика в сфері аграрних відносин розглядається в якості одного із головних важелів системних суспільних змін і радянізації краю. Виділяються два періоди аграрної політики на Закарпатті в (1944-1950 рр.): 1944-1945 рр. – проведення земельної реформи в Закарпатській Україні, 1946-1950 рр. – політика колективізації сільського господарства в умовах Закарпатської області, складової частини УРСР. Розкриваються основні напрями, механізми, методи і наслідки здійснення партійно-державної політики в сільському господарстві краю. Опинившись у складі тоталітарного СРСР, закарпатське село відчуло на собі всю міць партійно-державної машини: примус, податковий тиск та нищення традиційного господарського укладу. В роботі підкреслюється значення історичного досвіду для успішної реалізації сучасної аграрної реформи в незалежній Україні.

Докторська дисертація Василя Міщанина «Радянізація Закарпаття 1944-1950 рр.», захищена 31 травня 2019 року, представляє комплексний аналіз радикальної трансформації Закарпаття, яка відбулася внаслідок зміни геополітичної приналежності регіону. Автор переконливо доводить, що радянізація не була одномоментним актом, а пройшла шлях від прихованої підготовки до відкритого насадження тоталітарної моделі. На першому, превентивному етапі (1944–1945 рр.), радянське керівництво використовувало перехідну форму державності – Закарпатську Україну, щоб створити ілюзію самовизначення народу та легітимізувати вихід зі складу Чехословаччини. Для цього московські більшовики цілком скористалися прагненням українців жити в єдиній державі.

На другому етапі, після офіційного утворення Закарпатської області у складі УРСР (22 січня 1946 р.), почалася тотальна радянізація краю. Фундаментом нової влади стала жорстка кадрова політика, що базувалася на масовому залученні фахівців зі східних областей України (СРСР), оскільки місцеве населення вважалося політично ненадійним. Цей процес супроводжувався агресивною пропагандою та запровадженням суворої цензури, яка фільтрувала будь-які прояви національної або «буржуазної» свідомості. Соціально-економічний блок реформ включав швидку націоналізацію промисловості та фінансового сектору, а також земельну реформу, яка з короткочасного етапу наділення селян землею стрімко переросла у примусову колективізацію, що зламала традиційний уклад сільського життя.

Особливу увагу в дослідженні приділено соціокультурній та релігійній політиці. Радянська влада розглядала освіту та культуру як інструменти ідеологічного тиску, насаджуючи принципи соцреалізму та здійснюючи тотальний контроль над творчою інтелігенцією. Дослідження висвітлює трагедію греко-католицької спільноти, яку режим цілеспрямовано знищував як потужну інтелектуальну та духовну опозицію. Репресії проти священників та ліквідація єпископа Т. Ромжі мали на меті зачистити суспільне поле від впливу релігії, що була несумісною з радянським світоглядом. Загалом, дисертація демонструє, що в період 1944–1950 років відбувся насильницький злам цивілізаційної ідентичності Закарпаття та його уніфікація з загальносоюзним суспільно-політичним стандартом.

Відділ новітньої історії та Меморіального музею-кімнати А. Волошина Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького.

Науковий журнал краєзнавчого музею імені Т. Легоцького запрошує до подальшої співпраці

 «Науковий вісник Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького» –науковий журнал Комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького» Закарпатської обласної ради оголошує черговий набір матеріалів для публікації. Цього разу передбачено видання 23-го випуску.

У випуску, вихід з друку якого передбачено на травень поточного року, крім традиційних наукових тез і статей з історії та культури, археології, етнографії, краєзнавства, архіво- та музеєзнавства, окремим блоком планується розміщення й матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Ужгородській унії – 380 років: історичний феномен і культурна спадщина», яку організовує і проводитиме Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького в Ужгородському замку 24 квітня 2026 року. До слова, в рамках наукового форуму буде представлено висвітлення тематичних поглядів сучасників на Ужгородську церковну унію як історичний феномен, археологічну спадщину замкової церковної споруди, в стінах якої й відбулася історична подія 380 років тому, а також обговорення інших духовно-релігійних і соціокультурних аспектів історичного минулого Карпатського регіону.

Для публікації матеріалів редакційна колегія видання просить надсилати на електронну адресу carpatia.doslid@gmail.com наступну інформацію: 1 файл – Дані про автора (ім’я і прізвище, науковий ступінь і вчене звання за наявності, посада й місце роботи, місто, країна) українською та англійською мовами; 2 файл – Текст статті (назва, анотація (до 1000 знаків), ключові слова (все – українською та англійською мовами), основний текст (актуальність, мета, основна частина, висновки), список використаних джерел (формування за абеткою) повинен відповідати параметрам: шрифт Times New Roman, 8–12 стор., 14 кегль, 1,5 інтервал.

Для іноземних авторів допускається публікація рідною мовою. Зауважимо, що публікування текстів російською мовою та посилання на російськомовні джерела в нашому виданні неприпустимі!

Дедлайн прийому матеріалів – 10 квітня 2026 року.

Нагадуємо, що «Науковий вісник Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Т. Легоцького» є багаторічним міжнародним періодичним науковим виданням, що представляє наукові, науково-дослідні, пошукові матеріали як співробітників музейної установи, так і інших фахівців серед науковців, дослідників історії та культури, краєзнавців, музеєзнавців, природознавців, етнологів, археологів тощо.

Тож щиро запрошуємо науковців, дослідників, теоретиків і практиків, авторів різноманітних тематичних праць до активного співробітництва на видавничому майданчику нашого краєзнавчого музею.

Маріан ТОКАР,

науковий редактор журналу, провідний науковий співробітник відділу історії та краєзнавства

Ужгородський замок як простір підтримки: візит дітей з Рівного.

 Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького відвідали дітки з міста Рівне. Поїздка була організована за сприяння Консульства Угорщини, яке в умовах повномасштабної війни системно підтримує дітей України, даруючи їм можливість відпочинку, емоційного перепочинку та пізнавальних мандрівок.

Ініціатива цієї подорожі мала на меті не лише оздоровлення, а й культурно-просвітницьку складову — знайомство з історією, традиціями та багатою спадщиною різних регіонів України. За рекомендацією Закарпатської обласної державної адміністрації одним із ключових пунктів маршруту став саме наш музей — Ужгородський замок, справжній осередок історичної пам’яті краю.

Для юних гостей на чолі із супроводжуючою Оксаною Зайчук працівниками музею було проведено оглядову тематичну екскурсію. Під час мандрівки замком діти змогли поринути в атмосферу справжньої маленької казки — серед оригінальних експонатів, цікавих реконструкцій, пізнавальних історичних довідок та автентичного наповнення музейних залів.

Інтерактивні родзинки експозиції, живі розповіді та візуальні образи допомогли не лише дізнатися більше про минуле Закарпаття, а й на деякий час відволіктися від тривожної реальності, відчути легкість, захоплення та щиру дитячу радість.

Такі зустрічі стають особливо цінними у непростий для країни час, адже дарують дітям нові емоції, підтримку, натхнення , нові знання та враження.

Надія Роуканич,

ст. науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи

Книжкова виставка до Дня Соборності України

 22 січня 1919 року увійшло до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, символ єдності та об’єднання нашого народу. Саме цього дня на площі перед Софією Київською було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської народних республік. Цей історичний крок увінчав соборницькі прагнення українців, розділених кордонами імперій.

І сьогодні, попри тимчасову окупацію частини українських земель, ми залишаємося єдиною нацією. Через понад століття після проголошення Акту Злуки український народ як ніколи згуртований у відстоюванні своєї незалежності та державності. Після перемоги над російським агресором Україна остаточно утвердить свою соборність.

До Дня Соборності України Науковою бібліотекою Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького підготовлено та оформлено книжкову виставку «Ми єдина Україна», покликану нагадати про історичні витоки української державності та ідею єдності українських земель.

Експозиція знайомить відвідувачів із науковими, історичними та публіцистичними виданнями, що висвітлюють ключові етапи становлення соборної України. Представлена література розкриває передумови та причини об’єднавчих процесів, події Української революції 1917 – 1921 років, проголошення Акту Злуки, а також складний і тривалий шлях українського народу до державної єдності.

Окрему увагу приділено працям, у яких простежується розвиток ідеї соборності, формування національної самосвідомості та прагнення до побудови єдиної, незалежної української держави. Виставка є нагодою не лише поглибити знання з історії України, а й осмислити значення соборності в умовах сьогодення.

Запрошуємо відвідувачів музею долучитися до перегляду книжкової виставки та віддати шану подіям, що стали символом єдності українського народу.

Наталія Сачавська,

завідувач Наукової бібліотеки

Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького

У краєзнавчому музеї в Ужгороді до 80-річчя утворення Закарпатської області провели публічний захід

 22 січня 1946 року – дата утворення Закарпатської області як адміністративно-територіальної одиниці, назва якої збережена і до сьогодні. Апелюючи до специфічної долі регіону в умовах мінливих геополітичних змін в ХХ столітті, наукові співробітники музею Маріан Токар і Василь Міщанин організували і провели публічну лекцію для краєзнавців, науковців, гідів, журналістів, гостей краю… 

Відзначення 80-річчя утворення Закарпатської області як адміністративно-територіальної одиниці видалося доброю нагодою, щоб нагадати (а декому й уперше про це повідомити) про долю назв регіону в попередні історичні періоди, вказати на їх специфіку, причини й обставини творення. Відтак, краєзнавчий проєкт «лекція вдвох» цілком себе виправдав, оскільки поєднав тематичний ракурс не тільки на конкретній проблемі, а й фахово візуалізував її в системі «до і після». Спікерами було подано власне дослідницьке бачення динаміки змін офіційних назв сучасного Закарпаття, де особливо показовим є ХХ століття, коли край опинявся в унікальній, але водночас драматичній ситуації неодноразово… 

Краєзнавець Маріан Токар, зокрема, акцентував увагу присутніх на тому, що наш регіон у своїй історії змінював не лише державну приналежність, а й власну офіційну назву. І ці зміни були не випадковими й не суто лінгвістичними, а насамперед відображали політичні мотиви, бажання панівної в краї влади боротися не тільки за географічний простір, територію, а й за історичну пам’ять та політико-ідеологічне майбутнє режиму. Адже всі офіційні й символічні назви краю (наприклад, Верхня Угорщина, Руська Крайна, Гуцульська республіка, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Підкарпаття, Подкарпатська територія, Закарпатська Україна, Закарпатська область та інші) формувалися з позиції «центру» (столиці держави, до якої входив регіон), що формувало різноманітне політико-адміністративне бачення – від периферії чи автономії до національно-державницького проєкту й просто адміністративно-територіальної одиниці держави. У цій логіці історія Закарпаття посідає особливе місце навіть у межах усієї Центральної Європи: за останні понад 100 років регіон до десяти разів змінював державну приналежність чи «зависав» у міждержав’ї, залишаючись між кількома цивілізаційними просторами, при цьому традиційно вирізняючись та зберігаючи унікальну поліетнічність, багатомовність та складну соціокультурну структуру місцевого населення. 

Василь Міщанин, продовжуючи логіку думки колеги, зупинився на конкретних аспектах історичних перипетій у період творення Закарпатської України й офіційної інкорпорації регіону до складу Радянської України, обставин і наслідків утворення Закарпатської області. Представлена інформація, слайдова презентація були наповнені авторськими розробками змін і доповнювалися архівним статистичним, документальним і фотографічним фактажем. Спікер вказав на чисельні негативні явища, які були привнесені до краю у процесі радянізації: монопольна комунізація, колективізація, репресії проти інакомислячих, переслідування за політичними та релігійними мотивами тощо. Водночас було подано статистичні дані про розвиток краю і в сучасній Україні, зокрема й у контексті адміністративно-територіальної реформи та обставин російсько-української війни, пам'ять жертв якої присутні вшанували хвилиною мовчання.

Публічну бесіду краєзнавців влучно доповнили представлені оригінали документів періоду Закарпатської України з архівних фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького (подяка Михайлу Джахману) та виставка видань із фондів Наукової бібліотеки музею (подяка Наталії Сачавській).

На завершення заходу директорка краєзнавчого музею Ольга Шумовська подякувала організаторам і всім присутнім за участь у цікавому дійстві, наголосивши на незмінній необхідності продовження культурно-просвітницького проєкту публічних лекцій, ініційованого музеєм, із метою популяризації історико-культурної спадщини нашого регіону. Слова очільниці музейного закладу підтримав і один із провідних вчених факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету Юрій Данилець, який висловив думку про важливість проведення подібних заходів у контексті обговорення різноманітних дискусійних питань в історії нашого краю.

Тож щиро запрошуємо всіх бажаючих до публічного дискусійного майданчика на базі Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького, де сформоване якісне науково-методичне й фахове середовище для пізнання історії та культури Закарпаття.

Маріан ТОКАР, Василь МІЩАНИН, 

наукові співробітники Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького

Ланцюг єдності музеїв: День Соборності України в онлайн-форматі

 День Соборності України у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбувся в атмосфері справжньої єдності. Захід пройшов в онлайн-форматі на платформі Google Meet, що дало змогу музейним установам з різних куточків України долучитися до зустрічі, попри складні умови сьогодення — воєнні виклики, нестабільний зв’язок та відключення електроенергії.

У межах події було створено єдиний культурний простір — символічний «ланцюг єдності» музейних установ від заходу до сходу України. Музеї не залишилися байдужими й, попри всі виклики, прагнули бути разом, підтримати одне одного та засвідчити єдність музейної спільноти. Це унікальна акція, яка відбулася вперше серед музейних установ України, і її значення важко переоцінити.

У ході заходу окремі музейні установи представили свою діяльність та особливості функціонування, розповіли про музейне наповнення, культурно-освітні заходи, ініціативи та здобутки. Учасники поділилися досвідом роботи в умовах повномасштабного вторгнення Росії, розповіли про виклики, з якими стикаються, та окреслили подальші цілі й перспективи розвитку. Значну увагу було приділено питанням майбутньої співпраці, взаємної підтримки, запрошенню колег до Закарпаття та формуванню атмосфери довіри й взаєморозуміння. Усі учасники об’єдналися навколо спільної мети — збереження та популяризації культурної спадщини України.

Почесним гостем заходу став Євген Тищук — директор департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації, який представляв культурну сферу Закарпаття. Від Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького основні надбання, плани та досягнення установи презентувала директорка музею Ольга Шумовська.

Модерацію заходу, товариську комунікацію між учасниками та обговорення спільного досвіду забезпечував Михайло Лесів — завідувач відділу науково-освітньої роботи, який також висловив слова підтримки музейній спільноті.

Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького щиро дякує всім мвзейним установам які виразили бажання долучитись :

Львівський історичний музей

Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького (Палац Лозинського)

Львівський національний музей імені Андрія Шептицького

Чернівецький обласний краєзнавчий музей

Музей мистецтв Прикарпаття

Рівненський обласний краєзнавчий музей

Хмельницький обласний краєзнавчий музей

Білоцерківський краєзнавчий музей

Обухівський історико-краєзнавчий музей

Національний музей історії України

Бобринецький міський краєзнавчий музей імені Миколи Смоленчука

Перший всеукраїнський музей історії однострою

Полтавський краєзнавчий музей

Музей Одеського кіно

Одеський національний художній музей

Херсонський обласний краєзнавчий музей

Харківський художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна

Сумський краєзнавчий музей

Донецький обласний краєзнавчий музей

Цей захід є надзвичайно вагомим, оскільки об’єднав музейні установи з різних регіонів України у символічному «ланцюзі єдності» та підтвердив єдність культурного простору держави навіть у складних умовах сьогодення.

Він став майданчиком взаємної підтримки, обміну досвідом та практиками виживання, де учасники ділилися ефективними рішеннями для збереження культурної спадщини. Проведення заходу на онлайн-платформі Google Meet демонструє гнучкість і здатність музейної сфери функціонувати та комунікувати попри воєнні обмеження.

Надія Роуканич,

ст. науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи

Тепла зустріч Товариства польської культури в Ужгородському замку . Мультикультурна коляда в музеї.

 У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького відбулася тепла й надзвичайно атмосферна зустріч за участі Товариства польської культури Закарпаття імені Ґневи Волосевич.

Захід було організовано з ініціативи голови Товариства польської культури Закарпаття імені Ґневи Волосевич Александри Землинської та родини Боболовичів, за підтримки адміністрації музею.

Подія стала прикладом живого мультикультурного діалогу, у якому традиції, пам’ять і сучасність поєдналися у щирому спілкуванні.

Стіни Ужгородського замку цього дня наповнилися різдвяними колядками — традиційними польськими, українськими, а подекуди й із колоритним закарпатським діалектом. Учасники виконували знайомі композиції, ділилися спогадами про звичаї, родинні традиції, рецепти святкових страв. Для гостей були підготовлені пісенники, тож кожен охочий міг долучитися до співу, відчувши себе частиною спільної традиції.

Особливо зворушливою стала участь дітей, які декламували віршики та колядки, наповнюючи простір замку щирістю й радістю. Лунали також розповіді про значення коляди як духовної та культурної спадщини. Отець Генрик, представник римо-католицької церкви, наголосив, що головна цінність колядки — це її посил: нагадування про прості дива, які може творити кожен із нас, про добро, світло й цінності, які ми передаємо наступним поколінням.

Важливим акцентом зустрічі стало усвідомлення єдності у складний для країни час. Члени товариства — серед яких є воїни та волонтери, що боронять свободу України, — є яскравим свідченням того, що збереження власної культурної ідентичності поєднується з глибокою підтримкою української держави.

Директорка музею Ольга Шумовська підкреслила, що саме через такі прості, щирі жести співпраці й взаємопідтримки вибудовуються культурні мости співдружності. Добро, про яке цього дня йшлося як у релігійному, так і в етичному вимірі, є основою взаєморозуміння між народами.

У невимушеній, затишній атмосфері замку учасники обговорювали досвід діяльності товариства та музею, ділилися ідеями й планами майбутньої співпраці — реалізації спільних проєктів, присвячених традиціям, звичаям, фольклору та культурній спадщині.

Такі зустрічі є надзвичайно цінними для музею, адже вони знайомлять із культурою сусідніх народів, дають змогу порівнювати, вчитися й разом творити відкритий мультикультурний простір для партнерів, які шанують і поважають як власну культуру, так і культуру України.

Захід залишив по собі відчуття тепла, щирості та взаємної поваги, ще раз довівши: Ужгородський замок — це не лише історична пам’ятка, а й живий простір зустрічі людей, традицій і добрих смислів.

Надія Роуканич,

ст. науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи.

Зафіксувати мить у просторі пам’яті

 У День музейного селфі Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького тематично підготувався до зустрічі відвідувачів. Уже біля входу до Ужгородського замку гостей чекала спеціально облаштована зона зі скринькою, у якій причаїлися білетики із завданнями для музейних селфі.

Скануючи QR-код при вході, гості мали змогу ознайомитися з соціальними мережами музею, долучитися до конкурсу на найкраще музейне селфі та отримати подарунок за самостійне виконання завдань. Значна кількість відвідувачів охоче приєдналася до квесту, серед них різні вікові категорії людей. Метою якого було поєднати історичну довідку з естетикою, креативністю та особистим баченням музейного простору.

Селфі-пригоди цього дня спонукали гостей глибше зануритися в історичний контекст краю, уважніше придивитися до різноманіття експонатів, відкрити для себе нестандартні підходи до пізнання історії та провести дозвілля у форматі жвавого й захопливого дослідження.

Приходячи до замку, відвідувачі не завжди замислюються над цінністю миті, у якій перебувають. Натомість День музейного селфі став чудовою нагодою зафіксувати себе серед локацій, де звичайна мить перетворюється на культурну спадщину та живу пам’ятку історії.

Наш музей — це багатство локацій, тематичних виставок, цінних експозицій і різноманітних колекцій. Це простір пам’яті, яку важливо осмислювати та актуалізовувати відповідно до сучасних суспільних тенденцій. Створюючи міст між народом і культурою, ми не лише зберігаємо історію, а й надихаємо продовжувати її далі.

Надія Роуканич,

ст. науковий співробітник