30 листопада християни вшановують День пам'яті апостола Андрія Первозванного. Так його називають тому, що він раніше за інших апостолів став учнем Христа. На теренах нашої держави його шанують за те, що Андрій приніс християнську віру на ці землі.
Попри те, що Андрій – християнський святий, народні традиції й обряди, пов’язані з цим днем, мають стародавній, дохристиянський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусання «калити». У народі вважають, що ніч напередодні Андрія здатна привідкрити людині завісу майбутнього. Особливо дівчата бажали отримати відповіді на їхні найпотаємніші запитання. Для цього намагалися гадати-ворожити, звертаючись до віщунів і гадалок, а то й самі намагалися заглянути в незвідане.
У селах Закарпаття збереглася давня традиція: поки дівчата займаються ворожіннями, хлопці жартують над незаміжніми господинями – можуть зняти ворота чи винести з подвір’я якусь річ, залишивши її у найнесподіванішому місці. Вважається, що в ніч на святого Андрія ворожити мають саме дівчата або жінки. За усталеним звичаєм, напередодні вони дотримуються посту й моляться святому, просячи подарувати їм доброго судженого. Найцікавішими на Андрія є обряди ворожіння на майбутнього нареченого, які дівчата проводять у колі подруг.
Дослідник Юрій Чорі у своєму дослідженню «Звичаї рідного села», присвяченому обрядово-звичаєвим традиціям Закарпаття, наводить дані про те, що для ворожіння в цей день використовували різні способи. Це могло бути:
- гадання на штахетках (коли починали з рандомної штахетки вираховувати до дев’яти і по дев’ятій визначали, який на зріст, здоров’я і які фізичні дані буде мати наречений);
- черевиках (кидали через себе і по тому, як впав черевик – носком до хати чи до порога – визначали, чи піде дівчина заміж);
- виписували імена хлопців, листочки з одним чистим ховали під подушку, а на світанку витягали. Яке ім’я було на листочку, так чоловіка й зватимуть;
- витягали з постелі соломину й кидали на дерево, на яке паде світло із вікна. Якщо стебло зачіпалося за гілки – бути весіллю, якщо падало на землю – подівує;
- ходили до хлівця (кутця), стукали у дверцята, примовляючи. Якщо звідти чути хрюк – посвальбують, а ні – то ще чекати.
Були ворожіння й такі, які не кожна наважувалася провести. Одним із них було гадання за допомогою дзеркала. Тоді сідали перед дзеркалом, по обидва поки якого ставили запалені свічки. Промовляли заговір, відверталися, а потім різко в дзеркало дивилися. Там можна було побачити обличчя судженого. Втім, вважали, що у такий момент може й нечиста сила заглянути, адже межа між світами була дуже тонка.
Звертали увагу й на сни, які снилися у ніч на Андрія, щоб визначити, що чекає у найближчі дні. Вважали, що через сни цієї ночі майбутнє проглядає чіткіше.
Загалом способів поворожити у цей день було багато, не всі з них збереглися до наших днів. Ознайомитися з ними можна в тому числі й через дослідження обрядовості нашого краю. Деякі з цих праць зберігаються і в книжковому фонді наукової бібліотеки Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії
