Подорож у часі: особлива екскурсія для особливих гостей

 Сьогодні Ужгородський замок мав приємну й почесну нагоду приймати гостей з Тернопільщини — пані Світлану Батайлюк, директорку Департаменту культури та туризму Тернопільської ОДА. Її візит став логічним і красивим продовженням насиченого подіями дня, адже відбувся одразу після презентації торта «Ужгородський замок», який гості також вже встигли скуштувати.

Для пані Світлани було організовано спеціальну екскурсію експозиціями Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Екскурсію провів Михайло Лесів, який після завершення презентаційного заходу залишився в образі персонажа ХІХ століття. Такий формат дозволив подати історичний матеріал у доступний і водночас змістовний спосіб, зберігаючи відповідну атмосферу музею. У такому форматі музей постає не лише сховищем пам’яті, а справжнім простором переживань, де історія відчувається особливо емоційно, де кожен зал має свій настрій, а кожна епоха — власний голос. І ця жива, щира подача не могла не залишити враження.

Під час огляду експозицій гості ознайомилися з ключовими етапами історії Ужгородського замку, його роллю в культурному та суспільному житті регіону, а також з унікальними музейними предметами, що репрезентують різні історичні періоди. Особлива увага була приділена значенню замку як одного з провідних осередків збереження культурної спадщини Закарпаття.

Щиро дякуємо пані Світлані Батайлюк за візит, увагу до діяльності музею та інтерес до історико-культурної спадщини нашого краю. Запрошуємо знову відвідати Ужгородський замок і продовжити знайомство з його експозиціями та культурними ініціативами.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Смак, у якому живе історія: народження торту «Ужгородський замок»

 19 грудня в історичних стінах каплиці Ужгородського замку панувала особлива атмосфера — тут переплелися минуле і сучасність, культура й гастрономія, спогади та нові сенси. Саме цього дня відбулася офіційна презентація авторського торту «Ужгородський замок» від кондитерської компанії «ASA Sweets».

Подія зібрала численних гостей: творців десерту, представників Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького, представників влади, екскурсоводів, блогерів і, звісно ж, поціновувачів солодкого мистецтва. Кожен із присутніх прийшов не лише скуштувати новинку, а й стати свідком народження символу.

Зі вступним словом виступила директорка ЗОКМ ім. Т. Легоцького Ольга Шумовська. Вона наголосила на важливості подібних ініціатив, адже саме в них втілюються найсміливіші ідеї, що репрезентують багатство історії нашого краю та його гастрономічні традиції. Ужгородський замок — головна історико-культурна перлина міста — постає тут не просто архітектурним об’єктом, а джерелом натхнення. Як і торт, він зберігає багатошаровість історії, пам’ять поколінь і відчуття тяглості часу. Саме тому це поєднання виявилося напрочуд вдалим.

Своїми роздумами поділився й Євген Тищук, директор департаменту культури Закарпатської ОДА. Він влучно зауважив, що людина завжди прагне гармонії: ми відвідуємо музеї, щоб наситити духовний світ, але водночас шукаємо радості й для смакових рецепторів. Торт «Ужгородський замок» органічно поєднав ці два світи — духовний та матеріальний, історичний і цілком земний, знайомий кожному з нас через смак.

Про ще один важливий аспект — синергію культури та бізнесу — говорила Наталія Штефуца, депутатка обласної ради, голова бюджетної комісії. Вона наголосила, що саме у співпраці цих сфер народжуються проєкти, здатні не лише дивувати, а й формувати нові культурні традиції регіону.

Про шлях від ідеї до реалізації розповів власник компанії «ASA Sweets» Сергій Семак. За його словами, задум створити торт, присвячений Ужгородському замку, жив у ньому давно — ще з дитинства, адже багато років його життя тісно пов’язані з цим місцем. Проте справжнім каталізатором стали трагічні події 2022 року. Під враженням від пісні гурту «АНТИТІЛА» «Фортеця Бахмут» народилася ідея поєднати два образи-фортеці: Бахмут — як символ стійкості й незламності української державності, та Ужгород — як символ історичної пам’яті й збереження спадщини. Так з’явився торт, який, надихаючись історією, однозначно стане її частиною.

Про смакову палітру десерту розповіла представниця компанії пані Юлія. Основу торта складає безе з додаванням подрібненого фундука, що дарує легку хрусткість і благородну горіхову нотку. Центральний акцент — насичений крем на основі чорного шоколаду з глибоким, оксамитовим смаком. Йому вторить ніжний білий заварний крем із натуральною ваніллю, що додає м’якості й витонченості. Особливої гармонії надає прошарок ароматної солоної карамелі, де солодке й солонувате зливаються в ідеальний баланс. Завершує композицію вишуканий декор із білого шоколаду у формі Ужгородського замку — впізнаваного символу міста та його величі.

Після офіційної частини гості із задоволенням перейшли до дегустації: смакували торт, ділилися враженнями, обговорювали нові ідеї та можливі майбутні проєкти. У повітрі відчувалося не просто задоволення від десерту, а щире натхнення.

Наприкінці хочеться щиро подякувати всім, хто долучився до реалізації цієї події: творцям, партнерам, представникам культурної сфери та кожному гостю. Подібні проєкти мають надзвичайну цінність, адже вони не лише популяризують історію рідного краю, а й показують, що культура може бути живою, смачною та близькою кожному. Саме в таких ініціативах народжується сучасна ідентичність — та, яку хочеться зберігати, примножувати й передавати далі.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Розповідь-екскурс про Старий церковний бетлегем від Михайла Тофелюка

 Відвідувачі Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького сьогодні мали можливість почути про колядницькі гурти бетлегеми від їх безпосереднього учасника. Про колорит цього дійства, його учасників, особливості підготовки розповів керівник колективу колядників з Кобилецької Поляни, дослідник-краєзнавець селища Михайло Тофелюк. Таку можливість ми отримали завдяки сприянню Маріана Токаря, провідного наукового співробітника відділу історії та краєзнавства. Завдяки співпраці між структурними підрозділами музею відвідувачі нашого закладу змогли почути цікаву інформацію про закарпатські традиції бетлегемів.

Свою розповідь пан Михайло розпочав із короткого ознайомлення з історією населеного пункту, його історією та відомими особистостями, народженими тут. Після цього він перейшов до розповіді про традиції колядування в рідному населеному пункті. Його виступ базувався передусім на описі діяльності бетлегемів за 30-річну історію після відродження традиції, яка майже зникла за радянський період. Відновилася їх діяльність за ініціативи Федора Тофелюка у 1994 р. Колядницький колектив селища за цей час неодноразово брав участь у різних різдвяних фестивалях та святкуваннях, займаючи призові місця та популяризуючи свої культуру й традиції. Такі визнання на фестивалях є свідченням правильного вектору – збереження й відтворення прадавніх традицій колядування, що передаються вже не одне покоління.

До 30-ї річниці з моменту відновлення традицій колядування Михайло Тофелюк разом з батьком випустив збірник колядок Кобилецької Поляни, щоб ці слова прославляння Різдва й надалі зберігали свою актуальність, бо до цього колядки та вистави передавалися в усному порядку, і тільки інколи рукописно записувалися десь на листках чи зошитах. Примірники цієї збірки були подаровані й нашому музею. Відтепер всі бажаючі ознайомитися із різноманіттям колядок нашого краю зможуть зробити це в бібліотеці закладу.

Окрему увагу було звернено на опис костюмів бетлегемського колективу, роль кожного учасника дійства, важливість деталей. Пан Михайло розповів присутнім про підготовку до колядування, розподіл персонажів, початок походу бетлегему селищем. Його оповідь охопила й традиційні забави та ігри, які розігрують бетлегеми, завітавши до хати, зокрема прадавню різдвяну розвагу під назвою «ліганя».

Такі розповіді є актуальними у контексті наближення свят, адже дозволяють зрозуміти весь процес та особливості колядницьких традицій нашого краю.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

ЗАКАРПАТСЬКИЙ БЕТЛЕГЕМ

 Виставку про одну з різдвяних традицій краю відкрили у обласному музеї

Сьогодні в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького відкрилася виставка, яка розкриває один із аспектів святкування Різдва Христового на території нашого краю. Присвячена вона «бетлегемам» - театралізованим виставам, які розігруються на Різдво і сповіщають про народження Ісуса Христа. На Закарпатті, особливо в селах, до сьогодні ще збереглися традиції, коли дітлахи, підлітки або й навіть старші чоловіки збираються у бетлегемський вертеп і ходять колядувати по селу.

Розпочали відкриття із хвилини мовчання, віддавши шану воїнам, завдяки жертві яких ми маємо можливість зустрічати Різдво вдома, у рідних стінах, відвідувати і влаштовувати культурні заходи. Після цього прозвучав Гімн України.

Із вітальним словом до присутніх звернулася директор музею Ольга Шумовська. Вона наголосила, що в цей час, коли щодень від дій агресора, страждає український народ і культура, надзвичайно цінним є згадувати про своє коріння, свої звичаї й традиції. І напередодні такого світлого свята, як Різдво, відкриття виставок, проведення культурних заходів, які спрямовані на розкриття різних аспектів його святкування у регіоні, є одним із важливих завдань нашого музею. І зустрівши колядницький колектив, побачивши бетлегем, згадуєш своє дитинство, повертаєшся думками у минуле.

Автор виставки завідувач сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова підкреслила, що представлені тут персонажі – традиційні для такого театралізованого дійства як бетлегем. Демонструються Ангели, Пастир та Чорт, а до основного ядра виконавців входили Ангели, Пастирі і Дідо. У розширеному складі до них могли долучатися такі костюмовані персонажі як Владика, Баба, Єврей (Жид), Королі та інші. З собою бетлегем носив зменшену копію церкви, переважно тієї, яка була в селі. Така церква представлена і на виставці.

Чудовим доповненням став виступ від колядницького гурту «Джерела», відділу творчої діяльності «Джерела» (керівник – Лутак С.В.) КЗПО «ПАДІЮН» під назвою «Весела коляда». Вони розіграли сценку візиту бетлегемської ватаги до хати. Розпочали виступ із виконання пісні М. Леонтовича «Щедрик». Звучали у їх виконанні й колядки «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Коли ясна звізда», «По всьому світу», «Нова радість стала» та «Небо і земля». Атмосферне і яскраве виконання додало заходу автентичності та святкового настрою.

Різдвяним настроєм повіяло і від картин ужгородського художника Ярослава Дуленка. Його роботи розкривають багатогранність коляди, костюмовані образи бетлегемів та традиції Різдва. Теплі кольори його творів наводять на думку про сімейний затишок, забави та святкування.

Яскравою зірочкою стала юна Маруся Орос, яка виступила із розповіддю про звичаї святкування Різдва Христового на Іршавщині. Дівчинка ознайомила присутніх із особливостями колядування, сімейними кулінарним рецептами різдвяних страв й традиції бетлегемів, зокрема те, що серед персонажів є обов’язково Дід і Баба, які грають роль бешкетників: шумлять і дзвенять у дзвіночки. Дідо просить гроші від господарів «Бабі на ушливу масть».

Ознайомитися із закарпатським бетлегемом можна до 5 січня 2026 р. Тож щиро запрошуємо всіх оглянути виставку й дізнатися більше про закарпатські різдвяні традиції.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії

«Зустріч у стінах історії: візит до Ужгородського замку»

 До Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького сьогодні завітала почесна гостя — Оксана Володимирівна Іонова, начальниця відділу креативних індустрій та соціокультурного розвитку Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти Міністерства культури України. Для шановної гості було проведено оглядову екскурсію Ужгородським замком. Кожна зала відкривала відвідувачам яскраві експозиції та унікальні експонати, що розповідають про багатогранну історію краю. Знайомство розпочалося з території музею, де скульптури привертають увагу не лише своєю естетикою, а й особливостями виконання та символічними акцентами.

Подорож експозиціями продовжилася у головних залах замку — хронологічно, від найдавніших сторінок історії Закарпаття до ключових епохальних періодів. Особливе враження справили розповіді про володарів замку, їхній внесок у розвиток Ужгорода та трансформацію замкової резиденції. Атмосфера їхніх епох відчувається й нині завдяки експонатам, що наочно відтворюють культурні, політичні та економічні риси минулого — від спадщини графів Другетів до періоду діяльності духовної семінарії.

Також було представлено надбання археологічних розкопок на території церкви Святого Юрія. Виявлені артефакти вразили гостю не лише візуальною привабливістю, а й своїм призначенням та прихованими сенсами, закладеними в деталях знахідок.

Знайомство з краєм доповнила зала «Замки Закарпаття», де мініатюрні макети розкривають оборонну міць, архітектурне розмаїття та стратегічну роль замків у формуванні історичного ландшафту регіону.

В оформленні експозицій гостю зацікавили наявність картин коридорами палацу, геральдичні елементи та сучасні інтерактивні рішення, які допомагають глибше зрозуміти експонати й їхній історичний контекст.

У теплій та приємній атмосфері ми щиро радіємо кожному візиту та звісно чекатимемо нових зустрічей у стінах Ужгородського замку.

Надія Роуканич,

провідний екскурсовод відділу науково-освітньої роботи

Різдвяна зірочка – оберіг для воїна

 У рамках співпраці Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького та Ужгородської школи мистецтв 17 грудня 2025 року в Ужгородському замку відкрилася передріздвяна виставка дитячих малюнків «Різдвяна зірочка – оберіг для воїна». На початку заходу хвилиною мовчання вшанували всіх, хто загинув у російсько-українській війні. Виставка «Різдвяна зірочка – оберіг для воїна» – це не просто малюнки, це послання любові, надії та підтримки нашим захисникам і захисницям. Різдвяна зірка здавна була символом світла, добра і Божого благословення. У дитячих малюнках вона стає оберегом – знаком того, що воїни не самі, що про них пам’ятають, моляться і чекають вдома.

Провідний науковий співробітник Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Лариса Ганусинець розповіла про плідну співпрацю музею з Ужгородською школою мистецтв, яка триває вже чотири роки. За цей час було організовано три виставки учнівських робіт. Така співпраця сприяє розвитку дитячої творчості, популяризації мистецтва та активному залученню молоді до культурного життя краю і продовжується й надалі.

Свої чудові малюнки учні намалювали дякуючи видатному педагогу, заслуженому художнику України Василю Вовчку, який на відкритті виставки розповів про своїх талановитих учнів та їх роботи.

На дитячій виставці «Різдвяна зірочка – оберіг для воїна» представлені малюнки Анастасії Райкс, Анни Бонь, Катерини Хмельницької, Софії Головнич, Юлії Боднар, Томаша Сабіни, Емілії Романець, Ніки Ковальової, Соломії Головнич, Ігора Ушакова, Олівії Лакіди, Уляни Дубляк, Єсенії Налигач, Назара Монинець, Емма Сікорська, Катерина Садохіна, Емілія Романець, Родомир Борисюка, Ганни Бук, Дарини Масинець, Аделіни Короткової, Вероніки Архипенко, Андрія Кучерявого, Емілії Свиди, Софії Белогурової, Марії Добринь, Яни Сербинської, Катерини Чукавіної, Кіріона Бокоча, Вадима Пліски, Єви Вітвіцької, Катерини Сороки, Софії Мачехіної, Емілії Савко, Ростислава Бордажа, Влади Шанти, Олександри Лої, Юрія Зозулича.

Дитячі малюнки на виставці «Різдвяна зірочка – оберіг для воїна» наповнені особливим світлом і щирістю. У кожній роботі, дитяча віра в добро, тепло рідного дому та надія на мир. Різдвяна зірочка постає не просто святковим символом, а справжнім оберегом, який охороняє воїнів, зігріває їхні серця й нагадує, що на них чекають. Кожен дитячий малюнок – це маленька молитва, послана воїну, знак підтримки й вдячності. Вони дарують надію, додають сил і нагадують, що за спинами захисників – ціла країна, її діти та майбутнє.

Дитячі малюнки, представлені на виставці «Різдвяна зірочка – оберіг для воїна», зовсім скоро будуть передані нашим воїнам. Вони стануть для захисників теплим привітом з дому, знаком підтримки й віри, оберегом, який нагадуватиме: про них пам’ятають, у них вірять і щиро дякують за кожен день захисту України.

Висловлюємо щиру вдячність юним авторам робіт за їхні відкриті серця, добрі думки й любов до України, вкладені в кожен малюнок. Окрема подяка вчителю Василю Вовчку за натхнення, підтримку дитячої творчості та виховання у дітей патріотизму, людяності й віри в перемогу.

Нехай ці малюнки зігріють серця наших воїнів, додадуть їм сил і стануть справжніми різдвяними оберегами на шляху до миру й Перемоги.

Лариса Ганусинець,

провідний науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального-музею кімнати А. Волошина

Ялинка – знаковий символ зимових свят

 Ось і засяяли ялинки у нашому музеї, прикрашені власноруч та з любов'ю усіма музейними співробітниками, що ще більше надає святковості перебуванню в Ужгородському замку у зимові дні.

Але чи відомо вам, як і коли з'явилася традиція різдвяної ялинки?

У наш час різдвяна ялинка є одним із найзнаковіших символів різдвяно-новорічного святкового циклу, але мало хто знає, що її коріння сягає давніх часів. Прикрашання та шанування дерев з'явилися ще в дохристиянських культурах, де вічнозелені рослини стали символами життя, відродження та родючості. Вічнозелені рослини займали особливе місце у віруваннях германських та кельтських народів. Вони вірили, що ці дерева мають магічну силу, оскільки не скидають листя навіть посеред зими, символізуючи таким чином безперервність життя. Під час зимового сонцестояння (близько 21-22 грудня) люди прикрашали свої домівки сосновими гілками та вічнозеленими рослинами, щоб відігнати злих духів та запросити богів природи повернути весну. Роль дерева як захисника від злих духів породила численні повір'я та легенди. Дослідники фольклору зафіксували одну таку історію, яка належить до типової групи легенд, що пояснюють походження ялинки: Святе Сімейство втікало від своїх переслідувачів, проте жодне з дерев не хотіло сховати їх, навіть пишна тополя, за що була приречена на вічне тремтіння. Нарешті Святе Сімейство знайшло прихисток саме під ялинкою, за що її листя стали вічнозеленими, а гілки ростуть хрест-навхрест.

З поширенням християнства церква адаптувала багато язичницьких звичаїв та включила їх до нової релігії. Вічнозелене дерево стало символом небесного світла та надії, що відображало народження Ісуса. Перша задокументована прикрашена «різдвяна ялинка» згадується в XVI столітті в Німеччині. Кажуть, що реформатор Мартін Лютер прикрасив ялинку свічками, щоб відобразити світло зірок на віфлеємському небі. Наприкінці XVIII століття встановлення різдвяних ялинок з'явилося в багатьох частинах Німеччини та по всій Європі, переважно в будинках аристократії та заможної буржуазії - спочатку в містах, а потім поступово поширилося в селах. На основі етнографічних досліджень можна сказати, що сільське населення почало встановлювати декоративну ялинку як частину свята лише з кінця XIX століття. Однак не уявляймо собі оригінальні різдвяні ялинки такими, якими ми їх знаємо сьогодні. Спочатку вони були скромно прикрашені, лише свічками, а пізніше – паперовими прикрасами, скляними або із сухофруктів чи горіхів. З появою електричних лампочок свічки були замінені безпечнішими, барвистими вогниками, а різдвяна ялинка стала центральним елементом святкових прикрас.

Наприкінці ХІХ ст. різдвяна ялинка перетворилася у загальнонародне надбання: вона встановлювалася на важливих площах, перед міською ратушею, церквою та ринком. Цю ініціативу, започатковану у великих містах США, підхопили і в Європі.

Сьогодні різдвяна ялинка залишається символом життя, любові та єдності. Прикраси, вогні та подарунки, що кладуться під нею, підкреслюють радість спільного святкування. Хоча звичаї прикрашання можуть відрізнятися в різних куточках світу, символічне значення різдвяної ялинки є серцем свята всюди.

Різдвяна ялинка — це не лише красива прикраса, а й місток між минулим і сьогоденням, що несе послання свята крізь століття: надію, радість і відродження.

Завітайте до нашого музею у ці святкові дні, де серед сяючих ялинок, ви зможете побачити ще один достойний експонат у каплиці замку, пов'язаний із зимовими святами. Йдеться про частину стовбура новорічної ялинки, подарованої від України та встановленої у Ватикані на площі Святого Петра 16 грудня 2011 року. Традиція встановлювати різдвяну ялинку на площі Святого Петра у Ватикані з’явилася в 1982 році під час понтифікату Іоанна Павла ІІ. Кожного року ялинки дарує інша країна. У 2011 році саме із Закарпаття вибрали українську ялинку, 30-метрове дерево із 720 гілками, вагою понад 5 тонн, знайдене на Рахівщині. Вже тоді ця акція «Українське Різдво у Ватикані» стала символом української культури та єдності і засвідчила що Україна та її народ – у Європі. Фрагмент цієї ялинки був подарований нашому музею 18 травня 2012 року. Він виставлений для огляду до 7 січня 2026 року.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

ЗУСТРІЧ З ДИПЛОМАТАМИ У МУЗЕЇ

 Ужгородський замок, який не тільки як історична пам'ятка, але як і музейний простір, стає активним центром культурного життя нашого міста і області.

Сьогодні музей відвідали Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаі спільно з консулом Едіна Албертне Шімон. Дипломати спільно з директором Закарпатського обласного краєзнавчого музею Ольгою Шумовською розглянули питання подальшої співпраці по реалізації важливих культурних проєктів, спільних ініціатив та їх підтримку. Гості оглянули замковий парк, особливо ту частину, де проводилися археологічні розкопки середньовічної церкви Св. Юрія. Генеральний консул Йожеф Бачкаі особисто зацікавився результатами встановлення і тематичного наповнення нового інфобоксу, реалізованого за підтримки Міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини. Ця ініціатива вкотре засвідчує, що завдяки використанню сучасних мультимедійних засобів музейники мають змогу цікавіше і різноманітніше демонструвати і розповідати про історію та збереження найдавнішої сакральної пам'ятки міста на території Ужгородського замку. Ми вкотре переконуємося, що прояв культурної дипломатії ще більше зміцнює дружні зв'язки між нашими народами.

Magyarország Főkonzulátusa Ungvár

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій Закарпаття

 16 грудня, в Міжнародний день чаю, в стінах ЗОКМ ім. Т. Легоцького, відбулась дуже цікава і жвава лекція-обговорення на тему «НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій Закарпаття».

Саме 16 грудня 1773 року увійшло в історію під гучною назвою «Бостонське чаювання». Це мітинг колоністів США, які виступали проти тиску з боку уряду, який призвів до знищення британського чайного вантажу. Ця обставина зіграла велику роль, ставши точкою відліку Американської революції. В цьому і полягає головна мета Міжнародного дня чаю – у боротьбі з численними проблемами чайної галузі. Завдання свята – зробити так, щоб подібні трагічні події не повторилися сьогодні, в XXI столітті. Також International Tea Day з'явився у списку неофіційних міжнародних свят, щоб акцентувати увагу громадськості на позиціях співробітників чайного виробництва і споживачів продукту.

Перед початком лекції, виступила директорка музею Ольга Шумовська, яка підкреслила важливість і цікавість таких заходів, бо про ту ж каву ми вже знаємо дуже багато, її закарпатці вживають щоденно, а в нашому музеї цій тематиці навіть представлена постійна експозиція «Кава на жорнах століть», а от про чайні традиції ми знаємо доволі вдало. До слова, тезу директорки про цікавість теми, підтвердив і факт великої кількості гостей, які завітали на лекцію.

На початку виступив Михайло Лесів – завідувач відділу науково-освітньої роботи ЗОКМ ім. Т. Легоцького, який зробив невеличкий огляд того, яке місце займав чай серед культури ужгородців в період Австро-Угорщини та Чехословаччини. Так, до прикладу, в газеті «Ung» (Ung, 1913. január-június (51. évfolyam, 1-27. szám)1913-01-01/1. Szám) ми зустрічаємо пряму згадку про чаї — «teák» у рекламному або торговому контексті. Це надзвичайно важливо: газета фіксує реальну економіку міста, те, що продавалося і купувалося щодня.

Також один із найпереконливіших типів джерел — це візуальні свідчення. У підписах до ужгородських поштівок початку ХХ століття ми бачимо прямі формулювання: «kávé-tea», або навіть «kávéház és teaház». Наприклад поштова листівка з Ужгорода за 1939 рік з колекції Magyar Kereskedelmi és Vendéglátóipari Múzeum, має назву «Ungvár. A sarkon kávé-tea szaküzlet (Унгвар. На розі спеціалізований магазин кави та чаю). Це означає, що чай не був випадковим або екзотичним напоєм, а входив до стандартного асортименту міських закладів поряд із кавою і користувався значним попитом серед містян.

А от про безпосереднє вирощування чаю в світі і зокрема на території Закарпаття розповіла Неля Михайлівна Жулканич - доктор історичних наук, професор, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ УжНУ. Вона розповіла про історію вирощування чаю в «традиційних країнах», таких як Китай, Індія, Цейлон тощо. А також про те як цю практику згодом перейняла Європа. Так, ми довідалися про найдавнішу діючу чайну плантацію і фабрику в Європі, котра розташована на Азорських островах, архіпелаг, яким керує Португалія. Тут чайна фабрика безперервно діє ще з 1883 року. Також йшлося про подібні практики в Англії, Шотландії, Швейцарії, Італії, Франції тощо.

А що найцікавіше, ми дізнались як і коли чай почали вирощувати на Закарпатті. Так, в 1949 році за вказівкою Йосипа Сталіна вчені Радянського Союзу працюють над створенням умов для вирощування південних тропічних рослин на півночі, а північних рослин – на півдні. На Закарпатті відомий академік Віктор Сочава очолює вирощування цитрусових, чайних рослин та евкаліпту. З усього переліченого приймається лише чай. Чайна плантація на Червоній Горі, неподалік від Мукачева розкинулась на 50-ти гектарах, планують збільшити її площі до 1000 гектарів, але в кінцевому результаті на цьому місці починають вирощувати виноград.

Зараз єдина в Україні чайна плантація перебуває на межі зникнення. Якщо у 60-х роках минулого століття тут на схилах збирали до 1300 кг чайного листя з гектара, то тепер двічі на рік ледь збирають до чотирьох кілограм. Ще недавно ця ділянка носила статус єдиної в Європі і найпівнічнішої плантації чорного чаю в світі, але, коли чайні кущі почали висаджувати в Англії, Шотландії та Німеччині, статус закарпатської плантації понизився. Зараз цією плантацією, на власному ентузіазмі займається Максим Малигін з Києва, який приїздить сюди декілька разів на рік, щоб доглядати за чайними кущами, яких тут збереглося всього 330-360 штук.

Тема лекції викликала жвавий інтерес у публіки та цікаве обговорення: який чай рекомендувати туристам, який чай є найкращим для вживання, які існують його сорти, які перспективи в Закарпаття, яке по суті, має єдину чайну плантацію на всю країну тощо. Тож ми щиро дякуємо нашим гостям за таку активність, за те, що завітали до нас, і за те, що разом з нами намагаються досліджувати цю тематику, перспективи подальшого її вивчення від цього зростають в рази. Тож п’ємо чай, вивчаємо свою культуру і примножуємо її!

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи.

Анонс Виставка дитячих малюнків: «Різдвяна зірочка — оберіг для воїна»

 Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького (Ужгородський замок) запрошує мешканців та гостей міста на відкриття виставки дитячих малюнків учнів Ужгородської школи мистецтв (педагог – заслужений художник України Вовчок В. І.)

17 грудня о 15 год. у стінах давнього замку запалають сотні «зірок», створених руками юних українців. Кожен малюнок — це не просто творча робота, а щира дитяча молитва, втілена у фарбах, та різдвяне світло, що має стати оберегом для наших захисників на передовій. Вихованці Ужгородської школи мистецтв представлять своє бачення Різдвяної зірки як символу незламності та надії.

Після завершення виставки, яка буде діяти кілька днів малюнки разом із волонтерською допомогою будуть передані бійцям 128-ї ОГШБр та іншим підрозділам. У багатьох містах України, зокрема у Львові та Вінниці, у грудні 2025 року проводяться майстер-класи для створення таких зірок, які згодом передають захисникам на передову через волонтерів.

Музейники, юні художники та викладачі розкажуть про традиції малювання різдвяних зірок та роль восьмикутної зірки в українській обрядовості.

Сьогодні дитяча творчість – це потужна зброя та неймовірна підтримка. Нехай світло Різдвяної зірки зігріє серця тих, хто тримає над нами небо!

Дякуємо захисникам за світло в наших оселях, яке ви тримаєте на своїх плечах. Нехай Господь береже вас і ваші родини».

Роль та місце Т. Г. Масарика в історії Підкарпатської Русі

 Томаш Гарріг Масарик назавжди увійшов в історію не лише як засновник Першої Чехословацької Республіки, але і як «президент-філософ», що поєднував глибокі інтелектуальні роздуми з конкретними практичними діями у державному управлінні. Його політичне бачення ґрунтувалося на гуманістичних принципах, ідеях соціальної справедливості та поваги до національної самобутності, що дозволило закласти основу демократичних інститутів у новоствореній чехословацькій державі. Томаш Гарріг Масарик активно пропагував освіту, міжнаціональну толерантність та громадянську активність, вважаючи, що розвиток свідомого суспільства є ключем до стабільності й прогресу. Його концепції свободи, демократії та прав людини вплинули на формування сучасних уявлень про ці цінності не лише в Центральній Європі, а й у ширшому європейському контексті, роблячи його постать актуальною для досліджень політичної філософії, міжнародних відносин і практики демократичного державотворення навіть у сучасних умовах.

У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького зберігається широкий спектр матеріалів, які є важливими джерелами для вивчення історичної ролі Томаша Гарріга Масарика в житті Підкарпатської Русі в міжвоєнний період. Вони дозволяють дослідникам відтворити політичні та соціокультурні процеси, в яких президент Першої Чехословацької республіки виступав як ключова фігура. Зокрема, ці матеріали дають змогу простежити його діяльність щодо інтеграції Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини, забезпечення громадянських прав і свобод населення краю, розвитку освіти та культурних інституцій, а також реалізації його гуманістичних ідей у місцевому контексті. Матеріали музею дозволяють оцінити значення Томаша Гарріга Масарика не лише як державного діяча, а і як мислителя та «президента-філософа», чий вплив на політичний, культурно-освітній та соціальний розвиток нашого краю залишається предметом сучасних історичних досліджень.

Томаш Гарріг Масарик був тим, хто з огляду на поєднання політичних, гуманістичних та геополітичних міркувань підтримав входження нашого краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Станом на 1919 рік це було найоптимальнішим варіантом вирішення статусу карпатського краю. У результаті наш край впродовж майже двадцяти років входив до складу однієї з найдемократичніших держав Центральної Європи, що сприяло його помітному зростанню політичного, соціально-економічного та культурно-освітнього розвитку. Важливу роль у цих процесах відігравав Томаш Гарріг Масарик, президент Чехословаччини, який приділяв значну увагу питанням розвитку Підкарпатської Русі.

За часів президентства Томаша Гарріга Масарика державна політика Першої Чехословацької Республіки із національних питань була досить виваженою і толерантною. Наприклад, ліберальна позиція Томаша Гарріга Масарика посприяла тому, що закарпатські студенти як громадяни Чехословаччини, успішно навчалися в кращих державних вищих навчальних закладах держави, отримуючи стипендії та безплатні гуртожитки. За президентства Томаша Гарріга Масарика на Підкарпатській Русі для духовенства було введено конгруа, громадяни могли змінювати конфесійну належність, залишатися поза релігією і т. д. Він також був відомим меценатом громадських, культурно-освітніх заходів в краї. Водночас Томаш Гарріг Масарик як президент відтягував реалізацію автономних прав Підкарпатської Русі. Попри це, як справедливо відзначає дослідник А.Панов, мав високий ступінь довіри й авторитету не тільки серед представників регіональної політичної еліти, а й серед простих громадян. Відомо, що Томаш Гарріг Масарик побував на Підкарпатській Русі особисто. Його радо зустрічали не лише як президента, але і як великого гуманіста, вченого, філософа, просто мудру людину. Це зайвий раз доводить, що його роль у багатьох суспільно-політичних та культурно-освітніх процесах на Підкарпатській Русі в міжвоєнний період була визначальною.

Ігор Шніцер,

к.н.і., науковий співробітник відділу новітньої історії,Меморіального-музею кімнати А. Волошина

До Дня чаю запрошуємо на тематичну лекцію.

 Чай — це більше, ніж напій. Це історія, традиції та особлива атмосфера, що зігріває покоління.

Запрошуємо вас на захопливу лекцію

«НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій на Закарпатті»,

присвячену історії вирощування та побутування чаю на території Закарпаття.

Спікерка:

Жулканич Неля — доктор історичних наук, професор, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ УжНУ.

Дата: 16 грудня

Час: 12:00

Місце: конференцзал, 2 поверх адмінбудівлі

Обмін досвідом і нові горизонти співпраці між музеями Закарпаття та Львова

 12 – 15 грудня 2025 року делегація музейних співробітників Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького на чолі з директоркою Ольгою Шумовською відвідали Львівську національну галерею мистецтв імені Б. Г. Возницького. Метою поїздки було налагодження музейного співробітництва та обмін досвідом через спільні міжнародні та національні проєкти, зосереджені на цифровізації, захисті спадщини під час війни, обміні знаннями та застосуванні нових технологій у збереженні та представленні колекцій.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького є найбільшим художнім музеєм України. Загальна кількість експонатів тут становить понад 67 тисяч одиниць різних груп зберігання. Колекція почала формуватися зі збірки Музею князів Любомирських, що належав до структури Національний інститут імені Оссолінських й функціонував з 1823 року. Це була найбільша на той час публічна збірка мистецьких скарбів (малярства і скульптури), заснована галицьким меценатом, князем Генріком Любомирським (1777 – 1850)

Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято Магістратом ще у 1897 році. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва цукрового магната з села Ситківці. У Ситківцях тривалий час працювали відомі художники, запрошенні родиною Потоцьких, та робили численні копіювання відомих та знаних витворів мистецтва. Можливо, свою колекцію поміщик Я. Якович отримав від Потоцьких.

23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім'я Б. Г. Возницького.

Завдяки гостинності господарів музейні працівники Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького у попередні дні мали змогу оглянути чудові відділи Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, а саме замкові комплекси «Жовківський замок», «Олеський замок» «Золочівський замок» та «Підгорецький замок». Перед самим від’їздом музейники мали змогу поринути у прекрасне і оглянути чудові відділи «Палацу Потоцьких» та «Палацу Лозинських».

Палац Потоцьких – одна з найвизначніших пам’яток архітектури кінця ХІХ століття в Україні та музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв Б. Г. Возницького, де з 14 лютого 2007 року представлена колекція мистецтва ХІV – ХVІІІ ст. Сьогодні для відвідувачів відкриті палацові інтер’єри першого поверху. До них належать елегантний Вітальний салон, Музичний та Червоний салон з каміном, також неповторні Бальний, Білий, Бенкетний та Бірюзовий салони. Всі вони наповнені чудовими творами мистецтва та вишуканими меблями. До 200-річчя Володимира Дідушицького (1825–1899) в Палаці Потоцьких створена виставка «Володимир Дідушицький. In memoriam». На експозиції представлено живописні твори, скульптурні роботи та етнографічні зібрання, що розкривають взаємопереплетіння української й польської культур.

Фаховий лектор екскурсовод Ярослава Лозинська для закарпатських музейників перетворила екскурсію у справжню магію. Було відчуття, що кожен предмет в розкішному палаці оживає під час її розповідей. Дві години пролетіли як одна хвилина. Це той випадок, коли людина на своєму місці і надихає кожного слухача.

Наступним «місцем муз» який ми відвідали став «Палац Лозинських» - музейний підрозділ Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького, де експонується одна з найбільших збірок європейського та українського мистецтва ХІХ – ХХІ століть. Екскурсію чудовими музейними залами нам провела науковий співробітник Жанна Спірідонова. Щиро дякуємо за чудову екскурсію! Дуже сподобалася легка подача матеріалу та готовність відповісти на будь-яке запитання.

Насамкінець хочемо щиро подякувати за теплий прийом директору Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького Тарасу Возняку, завідувачам відділів, співробітникам та колегам Віктору Кушніренку, Ігорю Зінкевичу, Андрію Ценкіну, Євгену Янушевичу, Володимиру Недзельському, Ігорю Петровичу та іншим музейникам Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького за професіоналізм, відкритість до співпраці, цінні консультації та сприяння в організації заходу, а також за збереження й популяризацію української культурної спадщини.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

Третя зупинка — третій замок

 13 грудня став надзвичайно насиченим днем для співробітників ЗОКМ ім. Т. Легоцького під час робочої поїздки об’єктами маршруту «Золота підкова Львівщини». За один день нам пощастило відвідати одразу три замки, і фінальним акордом цього насиченого маршруту став Золочівський замок.

До нього ми прибули вже надвечір, однак попри пізню годину нас зустріли з щирою гостинністю та відкритістю. У стінах замку на нас чекав завідувач відділу «Музей-заповідник “Золочівський замок”» пан Володимир Недзельський, який ознайомив із історією та архітектурними особливостями цієї унікальної пам’ятки.

Золочівський замок було збудовано на замовлення Якуба Собеського невідомим італійським архітектором за неоголландською системою оборони. Він належить до типу palazzo in fortezza («палац у фортеці»). Прикметно, що до цього ж типу фортифікаційних споруд належить і Ужгородський замок, тож спільні теми для фахового обговорення виникли одразу.

Із давньої забудови замкового двору до наших днів збереглися палаци — Великий житловий, зведений у стилі пізнього Ренесансу, та Китайський палац — яскрава данина моді на «китайщину», що поширилася в Європі наприкінці XVII — у XVIII століттях. Китайським палацом нас люб’язно провела лектор-екскурсовод Музею східних культур пані Ольга Гуменюк. Її фахова, жива та захоплива розповідь дозволила глибше пізнати колекцію, пов’язану зі східною культурою, та буквально занурила слухачів в атмосферу Сходу. Увага до деталей, цікаві факти про кожен експонат і майстерність подачі залишили надзвичайно сильні враження.

Згодом пан Володимир Недзельський ознайомив нас із експозиціями Великого палацу. В залах першого поверху представлено історію замку від найдавніших часів до сьогодення. Тут експонуються археологічні знахідки поселення висоцької культури XII–VIII ст. до н. е. поблизу Золочева, предмети, пов’язані з обороною та повсякденним життям мешканців замку, портрети його власників, створені малярами XVII–XVIII століть. У палацовій каплиці зберігаються давні українські ікони.

Особливе враження справляє монументальне полотно Мартина Альтомонте «Битва під Парканами», що прославляє перемогу війська короля Яна ІІІ Собеського над турецькою армією у XVII столітті. Розміри картини — майже 8 на 9 метрів — вражають, а її «пара» зберігається в Олеському замку, що надало цій зустрічі з твором особливого емоційного виміру.

Щиро дякуємо колективу Музею-заповідника «Золочівський замок», пану Володимиру Недзельському та пані Ользі Гуменюк за теплий прийом, змістовні екскурсії та фахове спілкування. Враження від відвідин були надзвичайно сильними — нам усе дуже сподобалося, а здобутий досвід і нові знання стануть цінним підґрунтям для подальшої музейної роботи та співпраці

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи