Ялинка – знаковий символ зимових свят

 Ось і засяяли ялинки у нашому музеї, прикрашені власноруч та з любов'ю усіма музейними співробітниками, що ще більше надає святковості перебуванню в Ужгородському замку у зимові дні.

Але чи відомо вам, як і коли з'явилася традиція різдвяної ялинки?

У наш час різдвяна ялинка є одним із найзнаковіших символів різдвяно-новорічного святкового циклу, але мало хто знає, що її коріння сягає давніх часів. Прикрашання та шанування дерев з'явилися ще в дохристиянських культурах, де вічнозелені рослини стали символами життя, відродження та родючості. Вічнозелені рослини займали особливе місце у віруваннях германських та кельтських народів. Вони вірили, що ці дерева мають магічну силу, оскільки не скидають листя навіть посеред зими, символізуючи таким чином безперервність життя. Під час зимового сонцестояння (близько 21-22 грудня) люди прикрашали свої домівки сосновими гілками та вічнозеленими рослинами, щоб відігнати злих духів та запросити богів природи повернути весну. Роль дерева як захисника від злих духів породила численні повір'я та легенди. Дослідники фольклору зафіксували одну таку історію, яка належить до типової групи легенд, що пояснюють походження ялинки: Святе Сімейство втікало від своїх переслідувачів, проте жодне з дерев не хотіло сховати їх, навіть пишна тополя, за що була приречена на вічне тремтіння. Нарешті Святе Сімейство знайшло прихисток саме під ялинкою, за що її листя стали вічнозеленими, а гілки ростуть хрест-навхрест.

З поширенням християнства церква адаптувала багато язичницьких звичаїв та включила їх до нової релігії. Вічнозелене дерево стало символом небесного світла та надії, що відображало народження Ісуса. Перша задокументована прикрашена «різдвяна ялинка» згадується в XVI столітті в Німеччині. Кажуть, що реформатор Мартін Лютер прикрасив ялинку свічками, щоб відобразити світло зірок на віфлеємському небі. Наприкінці XVIII століття встановлення різдвяних ялинок з'явилося в багатьох частинах Німеччини та по всій Європі, переважно в будинках аристократії та заможної буржуазії - спочатку в містах, а потім поступово поширилося в селах. На основі етнографічних досліджень можна сказати, що сільське населення почало встановлювати декоративну ялинку як частину свята лише з кінця XIX століття. Однак не уявляймо собі оригінальні різдвяні ялинки такими, якими ми їх знаємо сьогодні. Спочатку вони були скромно прикрашені, лише свічками, а пізніше – паперовими прикрасами, скляними або із сухофруктів чи горіхів. З появою електричних лампочок свічки були замінені безпечнішими, барвистими вогниками, а різдвяна ялинка стала центральним елементом святкових прикрас.

Наприкінці ХІХ ст. різдвяна ялинка перетворилася у загальнонародне надбання: вона встановлювалася на важливих площах, перед міською ратушею, церквою та ринком. Цю ініціативу, започатковану у великих містах США, підхопили і в Європі.

Сьогодні різдвяна ялинка залишається символом життя, любові та єдності. Прикраси, вогні та подарунки, що кладуться під нею, підкреслюють радість спільного святкування. Хоча звичаї прикрашання можуть відрізнятися в різних куточках світу, символічне значення різдвяної ялинки є серцем свята всюди.

Різдвяна ялинка — це не лише красива прикраса, а й місток між минулим і сьогоденням, що несе послання свята крізь століття: надію, радість і відродження.

Завітайте до нашого музею у ці святкові дні, де серед сяючих ялинок, ви зможете побачити ще один достойний експонат у каплиці замку, пов'язаний із зимовими святами. Йдеться про частину стовбура новорічної ялинки, подарованої від України та встановленої у Ватикані на площі Святого Петра 16 грудня 2011 року. Традиція встановлювати різдвяну ялинку на площі Святого Петра у Ватикані з’явилася в 1982 році під час понтифікату Іоанна Павла ІІ. Кожного року ялинки дарує інша країна. У 2011 році саме із Закарпаття вибрали українську ялинку, 30-метрове дерево із 720 гілками, вагою понад 5 тонн, знайдене на Рахівщині. Вже тоді ця акція «Українське Різдво у Ватикані» стала символом української культури та єдності і засвідчила що Україна та її народ – у Європі. Фрагмент цієї ялинки був подарований нашому музею 18 травня 2012 року. Він виставлений для огляду до 7 січня 2026 року.

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

ЗУСТРІЧ З ДИПЛОМАТАМИ У МУЗЕЇ

 Ужгородський замок, який не тільки як історична пам'ятка, але як і музейний простір, стає активним центром культурного життя нашого міста і області.

Сьогодні музей відвідали Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаі спільно з консулом Едіна Албертне Шімон. Дипломати спільно з директором Закарпатського обласного краєзнавчого музею Ольгою Шумовською розглянули питання подальшої співпраці по реалізації важливих культурних проєктів, спільних ініціатив та їх підтримку. Гості оглянули замковий парк, особливо ту частину, де проводилися археологічні розкопки середньовічної церкви Св. Юрія. Генеральний консул Йожеф Бачкаі особисто зацікавився результатами встановлення і тематичного наповнення нового інфобоксу, реалізованого за підтримки Міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини. Ця ініціатива вкотре засвідчує, що завдяки використанню сучасних мультимедійних засобів музейники мають змогу цікавіше і різноманітніше демонструвати і розповідати про історію та збереження найдавнішої сакральної пам'ятки міста на території Ужгородського замку. Ми вкотре переконуємося, що прояв культурної дипломатії ще більше зміцнює дружні зв'язки між нашими народами.

Magyarország Főkonzulátusa Ungvár

Валерія Русин,

завідувач відділу історії та краєзнавства

НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій Закарпаття

 16 грудня, в Міжнародний день чаю, в стінах ЗОКМ ім. Т. Легоцького, відбулась дуже цікава і жвава лекція-обговорення на тему «НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій Закарпаття».

Саме 16 грудня 1773 року увійшло в історію під гучною назвою «Бостонське чаювання». Це мітинг колоністів США, які виступали проти тиску з боку уряду, який призвів до знищення британського чайного вантажу. Ця обставина зіграла велику роль, ставши точкою відліку Американської революції. В цьому і полягає головна мета Міжнародного дня чаю – у боротьбі з численними проблемами чайної галузі. Завдання свята – зробити так, щоб подібні трагічні події не повторилися сьогодні, в XXI столітті. Також International Tea Day з'явився у списку неофіційних міжнародних свят, щоб акцентувати увагу громадськості на позиціях співробітників чайного виробництва і споживачів продукту.

Перед початком лекції, виступила директорка музею Ольга Шумовська, яка підкреслила важливість і цікавість таких заходів, бо про ту ж каву ми вже знаємо дуже багато, її закарпатці вживають щоденно, а в нашому музеї цій тематиці навіть представлена постійна експозиція «Кава на жорнах століть», а от про чайні традиції ми знаємо доволі вдало. До слова, тезу директорки про цікавість теми, підтвердив і факт великої кількості гостей, які завітали на лекцію.

На початку виступив Михайло Лесів – завідувач відділу науково-освітньої роботи ЗОКМ ім. Т. Легоцького, який зробив невеличкий огляд того, яке місце займав чай серед культури ужгородців в період Австро-Угорщини та Чехословаччини. Так, до прикладу, в газеті «Ung» (Ung, 1913. január-június (51. évfolyam, 1-27. szám)1913-01-01/1. Szám) ми зустрічаємо пряму згадку про чаї — «teák» у рекламному або торговому контексті. Це надзвичайно важливо: газета фіксує реальну економіку міста, те, що продавалося і купувалося щодня.

Також один із найпереконливіших типів джерел — це візуальні свідчення. У підписах до ужгородських поштівок початку ХХ століття ми бачимо прямі формулювання: «kávé-tea», або навіть «kávéház és teaház». Наприклад поштова листівка з Ужгорода за 1939 рік з колекції Magyar Kereskedelmi és Vendéglátóipari Múzeum, має назву «Ungvár. A sarkon kávé-tea szaküzlet (Унгвар. На розі спеціалізований магазин кави та чаю). Це означає, що чай не був випадковим або екзотичним напоєм, а входив до стандартного асортименту міських закладів поряд із кавою і користувався значним попитом серед містян.

А от про безпосереднє вирощування чаю в світі і зокрема на території Закарпаття розповіла Неля Михайлівна Жулканич - доктор історичних наук, професор, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ УжНУ. Вона розповіла про історію вирощування чаю в «традиційних країнах», таких як Китай, Індія, Цейлон тощо. А також про те як цю практику згодом перейняла Європа. Так, ми довідалися про найдавнішу діючу чайну плантацію і фабрику в Європі, котра розташована на Азорських островах, архіпелаг, яким керує Португалія. Тут чайна фабрика безперервно діє ще з 1883 року. Також йшлося про подібні практики в Англії, Шотландії, Швейцарії, Італії, Франції тощо.

А що найцікавіше, ми дізнались як і коли чай почали вирощувати на Закарпатті. Так, в 1949 році за вказівкою Йосипа Сталіна вчені Радянського Союзу працюють над створенням умов для вирощування південних тропічних рослин на півночі, а північних рослин – на півдні. На Закарпатті відомий академік Віктор Сочава очолює вирощування цитрусових, чайних рослин та евкаліпту. З усього переліченого приймається лише чай. Чайна плантація на Червоній Горі, неподалік від Мукачева розкинулась на 50-ти гектарах, планують збільшити її площі до 1000 гектарів, але в кінцевому результаті на цьому місці починають вирощувати виноград.

Зараз єдина в Україні чайна плантація перебуває на межі зникнення. Якщо у 60-х роках минулого століття тут на схилах збирали до 1300 кг чайного листя з гектара, то тепер двічі на рік ледь збирають до чотирьох кілограм. Ще недавно ця ділянка носила статус єдиної в Європі і найпівнічнішої плантації чорного чаю в світі, але, коли чайні кущі почали висаджувати в Англії, Шотландії та Німеччині, статус закарпатської плантації понизився. Зараз цією плантацією, на власному ентузіазмі займається Максим Малигін з Києва, який приїздить сюди декілька разів на рік, щоб доглядати за чайними кущами, яких тут збереглося всього 330-360 штук.

Тема лекції викликала жвавий інтерес у публіки та цікаве обговорення: який чай рекомендувати туристам, який чай є найкращим для вживання, які існують його сорти, які перспективи в Закарпаття, яке по суті, має єдину чайну плантацію на всю країну тощо. Тож ми щиро дякуємо нашим гостям за таку активність, за те, що завітали до нас, і за те, що разом з нами намагаються досліджувати цю тематику, перспективи подальшого її вивчення від цього зростають в рази. Тож п’ємо чай, вивчаємо свою культуру і примножуємо її!

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи.

Анонс Виставка дитячих малюнків: «Різдвяна зірочка — оберіг для воїна»

 Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького (Ужгородський замок) запрошує мешканців та гостей міста на відкриття виставки дитячих малюнків учнів Ужгородської школи мистецтв (педагог – заслужений художник України Вовчок В. І.)

17 грудня о 15 год. у стінах давнього замку запалають сотні «зірок», створених руками юних українців. Кожен малюнок — це не просто творча робота, а щира дитяча молитва, втілена у фарбах, та різдвяне світло, що має стати оберегом для наших захисників на передовій. Вихованці Ужгородської школи мистецтв представлять своє бачення Різдвяної зірки як символу незламності та надії.

Після завершення виставки, яка буде діяти кілька днів малюнки разом із волонтерською допомогою будуть передані бійцям 128-ї ОГШБр та іншим підрозділам. У багатьох містах України, зокрема у Львові та Вінниці, у грудні 2025 року проводяться майстер-класи для створення таких зірок, які згодом передають захисникам на передову через волонтерів.

Музейники, юні художники та викладачі розкажуть про традиції малювання різдвяних зірок та роль восьмикутної зірки в українській обрядовості.

Сьогодні дитяча творчість – це потужна зброя та неймовірна підтримка. Нехай світло Різдвяної зірки зігріє серця тих, хто тримає над нами небо!

Дякуємо захисникам за світло в наших оселях, яке ви тримаєте на своїх плечах. Нехай Господь береже вас і ваші родини».

Роль та місце Т. Г. Масарика в історії Підкарпатської Русі

 Томаш Гарріг Масарик назавжди увійшов в історію не лише як засновник Першої Чехословацької Республіки, але і як «президент-філософ», що поєднував глибокі інтелектуальні роздуми з конкретними практичними діями у державному управлінні. Його політичне бачення ґрунтувалося на гуманістичних принципах, ідеях соціальної справедливості та поваги до національної самобутності, що дозволило закласти основу демократичних інститутів у новоствореній чехословацькій державі. Томаш Гарріг Масарик активно пропагував освіту, міжнаціональну толерантність та громадянську активність, вважаючи, що розвиток свідомого суспільства є ключем до стабільності й прогресу. Його концепції свободи, демократії та прав людини вплинули на формування сучасних уявлень про ці цінності не лише в Центральній Європі, а й у ширшому європейському контексті, роблячи його постать актуальною для досліджень політичної філософії, міжнародних відносин і практики демократичного державотворення навіть у сучасних умовах.

У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького зберігається широкий спектр матеріалів, які є важливими джерелами для вивчення історичної ролі Томаша Гарріга Масарика в житті Підкарпатської Русі в міжвоєнний період. Вони дозволяють дослідникам відтворити політичні та соціокультурні процеси, в яких президент Першої Чехословацької республіки виступав як ключова фігура. Зокрема, ці матеріали дають змогу простежити його діяльність щодо інтеграції Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини, забезпечення громадянських прав і свобод населення краю, розвитку освіти та культурних інституцій, а також реалізації його гуманістичних ідей у місцевому контексті. Матеріали музею дозволяють оцінити значення Томаша Гарріга Масарика не лише як державного діяча, а і як мислителя та «президента-філософа», чий вплив на політичний, культурно-освітній та соціальний розвиток нашого краю залишається предметом сучасних історичних досліджень.

Томаш Гарріг Масарик був тим, хто з огляду на поєднання політичних, гуманістичних та геополітичних міркувань підтримав входження нашого краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Станом на 1919 рік це було найоптимальнішим варіантом вирішення статусу карпатського краю. У результаті наш край впродовж майже двадцяти років входив до складу однієї з найдемократичніших держав Центральної Європи, що сприяло його помітному зростанню політичного, соціально-економічного та культурно-освітнього розвитку. Важливу роль у цих процесах відігравав Томаш Гарріг Масарик, президент Чехословаччини, який приділяв значну увагу питанням розвитку Підкарпатської Русі.

За часів президентства Томаша Гарріга Масарика державна політика Першої Чехословацької Республіки із національних питань була досить виваженою і толерантною. Наприклад, ліберальна позиція Томаша Гарріга Масарика посприяла тому, що закарпатські студенти як громадяни Чехословаччини, успішно навчалися в кращих державних вищих навчальних закладах держави, отримуючи стипендії та безплатні гуртожитки. За президентства Томаша Гарріга Масарика на Підкарпатській Русі для духовенства було введено конгруа, громадяни могли змінювати конфесійну належність, залишатися поза релігією і т. д. Він також був відомим меценатом громадських, культурно-освітніх заходів в краї. Водночас Томаш Гарріг Масарик як президент відтягував реалізацію автономних прав Підкарпатської Русі. Попри це, як справедливо відзначає дослідник А.Панов, мав високий ступінь довіри й авторитету не тільки серед представників регіональної політичної еліти, а й серед простих громадян. Відомо, що Томаш Гарріг Масарик побував на Підкарпатській Русі особисто. Його радо зустрічали не лише як президента, але і як великого гуманіста, вченого, філософа, просто мудру людину. Це зайвий раз доводить, що його роль у багатьох суспільно-політичних та культурно-освітніх процесах на Підкарпатській Русі в міжвоєнний період була визначальною.

Ігор Шніцер,

к.н.і., науковий співробітник відділу новітньої історії,Меморіального-музею кімнати А. Волошина

До Дня чаю запрошуємо на тематичну лекцію.

 Чай — це більше, ніж напій. Це історія, традиції та особлива атмосфера, що зігріває покоління.

Запрошуємо вас на захопливу лекцію

«НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій на Закарпатті»,

присвячену історії вирощування та побутування чаю на території Закарпаття.

Спікерка:

Жулканич Неля — доктор історичних наук, професор, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ УжНУ.

Дата: 16 грудня

Час: 12:00

Місце: конференцзал, 2 поверх адмінбудівлі

Обмін досвідом і нові горизонти співпраці між музеями Закарпаття та Львова

 12 – 15 грудня 2025 року делегація музейних співробітників Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького на чолі з директоркою Ольгою Шумовською відвідали Львівську національну галерею мистецтв імені Б. Г. Возницького. Метою поїздки було налагодження музейного співробітництва та обмін досвідом через спільні міжнародні та національні проєкти, зосереджені на цифровізації, захисті спадщини під час війни, обміні знаннями та застосуванні нових технологій у збереженні та представленні колекцій.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького є найбільшим художнім музеєм України. Загальна кількість експонатів тут становить понад 67 тисяч одиниць різних груп зберігання. Колекція почала формуватися зі збірки Музею князів Любомирських, що належав до структури Національний інститут імені Оссолінських й функціонував з 1823 року. Це була найбільша на той час публічна збірка мистецьких скарбів (малярства і скульптури), заснована галицьким меценатом, князем Генріком Любомирським (1777 – 1850)

Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято Магістратом ще у 1897 році. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва цукрового магната з села Ситківці. У Ситківцях тривалий час працювали відомі художники, запрошенні родиною Потоцьких, та робили численні копіювання відомих та знаних витворів мистецтва. Можливо, свою колекцію поміщик Я. Якович отримав від Потоцьких.

23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім'я Б. Г. Возницького.

Завдяки гостинності господарів музейні працівники Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького у попередні дні мали змогу оглянути чудові відділи Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, а саме замкові комплекси «Жовківський замок», «Олеський замок» «Золочівський замок» та «Підгорецький замок». Перед самим від’їздом музейники мали змогу поринути у прекрасне і оглянути чудові відділи «Палацу Потоцьких» та «Палацу Лозинських».

Палац Потоцьких – одна з найвизначніших пам’яток архітектури кінця ХІХ століття в Україні та музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв Б. Г. Возницького, де з 14 лютого 2007 року представлена колекція мистецтва ХІV – ХVІІІ ст. Сьогодні для відвідувачів відкриті палацові інтер’єри першого поверху. До них належать елегантний Вітальний салон, Музичний та Червоний салон з каміном, також неповторні Бальний, Білий, Бенкетний та Бірюзовий салони. Всі вони наповнені чудовими творами мистецтва та вишуканими меблями. До 200-річчя Володимира Дідушицького (1825–1899) в Палаці Потоцьких створена виставка «Володимир Дідушицький. In memoriam». На експозиції представлено живописні твори, скульптурні роботи та етнографічні зібрання, що розкривають взаємопереплетіння української й польської культур.

Фаховий лектор екскурсовод Ярослава Лозинська для закарпатських музейників перетворила екскурсію у справжню магію. Було відчуття, що кожен предмет в розкішному палаці оживає під час її розповідей. Дві години пролетіли як одна хвилина. Це той випадок, коли людина на своєму місці і надихає кожного слухача.

Наступним «місцем муз» який ми відвідали став «Палац Лозинських» - музейний підрозділ Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького, де експонується одна з найбільших збірок європейського та українського мистецтва ХІХ – ХХІ століть. Екскурсію чудовими музейними залами нам провела науковий співробітник Жанна Спірідонова. Щиро дякуємо за чудову екскурсію! Дуже сподобалася легка подача матеріалу та готовність відповісти на будь-яке запитання.

Насамкінець хочемо щиро подякувати за теплий прийом директору Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького Тарасу Возняку, завідувачам відділів, співробітникам та колегам Віктору Кушніренку, Ігорю Зінкевичу, Андрію Ценкіну, Євгену Янушевичу, Володимиру Недзельському, Ігорю Петровичу та іншим музейникам Львівської національної галереї ім. Б. Г. Возницького за професіоналізм, відкритість до співпраці, цінні консультації та сприяння в організації заходу, а також за збереження й популяризацію української культурної спадщини.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

Третя зупинка — третій замок

 13 грудня став надзвичайно насиченим днем для співробітників ЗОКМ ім. Т. Легоцького під час робочої поїздки об’єктами маршруту «Золота підкова Львівщини». За один день нам пощастило відвідати одразу три замки, і фінальним акордом цього насиченого маршруту став Золочівський замок.

До нього ми прибули вже надвечір, однак попри пізню годину нас зустріли з щирою гостинністю та відкритістю. У стінах замку на нас чекав завідувач відділу «Музей-заповідник “Золочівський замок”» пан Володимир Недзельський, який ознайомив із історією та архітектурними особливостями цієї унікальної пам’ятки.

Золочівський замок було збудовано на замовлення Якуба Собеського невідомим італійським архітектором за неоголландською системою оборони. Він належить до типу palazzo in fortezza («палац у фортеці»). Прикметно, що до цього ж типу фортифікаційних споруд належить і Ужгородський замок, тож спільні теми для фахового обговорення виникли одразу.

Із давньої забудови замкового двору до наших днів збереглися палаци — Великий житловий, зведений у стилі пізнього Ренесансу, та Китайський палац — яскрава данина моді на «китайщину», що поширилася в Європі наприкінці XVII — у XVIII століттях. Китайським палацом нас люб’язно провела лектор-екскурсовод Музею східних культур пані Ольга Гуменюк. Її фахова, жива та захоплива розповідь дозволила глибше пізнати колекцію, пов’язану зі східною культурою, та буквально занурила слухачів в атмосферу Сходу. Увага до деталей, цікаві факти про кожен експонат і майстерність подачі залишили надзвичайно сильні враження.

Згодом пан Володимир Недзельський ознайомив нас із експозиціями Великого палацу. В залах першого поверху представлено історію замку від найдавніших часів до сьогодення. Тут експонуються археологічні знахідки поселення висоцької культури XII–VIII ст. до н. е. поблизу Золочева, предмети, пов’язані з обороною та повсякденним життям мешканців замку, портрети його власників, створені малярами XVII–XVIII століть. У палацовій каплиці зберігаються давні українські ікони.

Особливе враження справляє монументальне полотно Мартина Альтомонте «Битва під Парканами», що прославляє перемогу війська короля Яна ІІІ Собеського над турецькою армією у XVII столітті. Розміри картини — майже 8 на 9 метрів — вражають, а її «пара» зберігається в Олеському замку, що надало цій зустрічі з твором особливого емоційного виміру.

Щиро дякуємо колективу Музею-заповідника «Золочівський замок», пану Володимиру Недзельському та пані Ользі Гуменюк за теплий прийом, змістовні екскурсії та фахове спілкування. Враження від відвідин були надзвичайно сильними — нам усе дуже сподобалося, а здобутий досвід і нові знання стануть цінним підґрунтям для подальшої музейної роботи та співпраці

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Тиша залів і голос історії: Підгорецький замок

 Наступною зупинкою нашої робочої поїздки маршрутом «Золота підкова Львівщини» став надзвичайно витончений і водночас строгий Підгорецький замок — одна з найяскравіших перлин української та європейської палацової архітектури.

Тут нас гостинно зустрів пан Ігор Петрович, завідувач відділу «Підгорецький замок». Варто зазначити, що замки, які входять до маршруту «Золота підкова Львівщини», є саме відділами, адже всі вони працюють під егідою Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Тож окрему подяку за організацію цієї поїздки знову висловлюємо генеральному директору галереї — панові Тарасу Возняку.

І от перед нами постала легенда, знана далеко за межами України. Як розповів пан Ігор, палац, первісно двоповерховий, із триповерховими бічними павільйонами та вежею, було зведено за проєктом венеційського архітектора Андреа дель Аква за участю французького інженера Гійома Левассера де Боплана. Концепцію відпочинкової резиденції — «Марса після ратних подвигів» — утілено в архітектурі та декоративному оздобленні споруди гетьманом коронним Станіславом Матеушем Жевуським у 1718–1728 роках.

Справжнього розквіту Підгірці зазнали за часів магната і воєводи Вацлава Петра Жевуського (1728–1760-ті рр.), коли палац наповнився вишуканими мистецькими колекціями, військовими трофеями, архівами з унікальними документами, орієнтальними інтер’єрами, театральними дійствами та звуками оркестру. У 1833–1865 роках зусиллями магната і публіциста Леона Жевуського тут було проведено наукову музеєфікацію палацу, впорядковано колекції та здійснено інвентаризацію малярських творів.

Із початком Другої світової війни князь Роман Владислав Сангушко евакуював значну частину збірки, яка згодом стала основою мистецької колекції у Сан-Паулу (Бразилія). У подальші десятиліття історико-архітектурний комплекс зазнав нищівних втрат унаслідок воєнних лихоліть та пожежі 1956 року. У 1997 році Підгорецький замок увійшов до складу Львівської національної галереї мистецтв.

Сьогодні величні інтер’єри палацу, на жаль, не збереглися, за винятком унікальних міжкімнатних порталів і камінів. Та попри це, Підгорецький замок вражає не стільки внутрішнім наповненням, скільки своїм духом і особливим настроєм. Уява мимоволі повертає відвідувачів до первісного образу палацу з Дзеркальною, Золотою, Жовтою, Зеленою, Кармазиновою та Лицарською залами, Мозаїчним і Китайським кабінетами, до його пишного й продуманого убранства.

Окреме захоплення викликають зовнішні укріплення та фортифікаційні елементи комплексу, які й досі промовляють самі за себе, нагадуючи про оборонний характер цієї шляхетної резиденції. Саме вони привертають особливу увагу людей і стали символом багатьох історичних перипетій, а також натхненням для митців з усього світу, котрі присвячували палацу свої твори, копіювали з нього інші архітектурні шедеври і навіть знімали фільми про нього і в ньому.

Тож щиро дякуємо колегам Підгорецького замку за теплий прийом, змістовну розповідь та можливість доторкнутися до живої історії. А всіх колег, поціновувачів культурної спадщини запрошуємо відвідати Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького, де історія також оживає у музейних залах.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітнього відділу

«Погляд на історію через призму мистецтва: візит до Олеського замку»

 13 грудня співробітники ЗОКМ ім. Т. Легоцького, у другий день своєї робочої поїздки, вирушили в захоплююче турне за маршрутом «Золота підкова Львівщини», по якому нас люб'язно провів наш вірний друг Віктор Кушніренко. Першою зупинкою стало місце, яке дихає історією та традиціями – Олеський замок.

Саме тут, на початку 1970-х років, у приміщеннях замку було вирішено створити музей, що став частиною Львівської картинної галереї. У цей процес долучилися видатні постаті: Андрій Шуляр, Борис Возницький, Володимир Овсійчук, Іван Могитич, Володимир Вуйцик. Саме завдяки їхньому внеску Олеський замок став не просто музеєм, а справжньою кузнею історії та мистецтва.

Зустріли нас одразу біля брами замку завідувач музею-заповідника «Олеський замок» – пан Igor ZinkevychІ, чия розповідь про основні роботи із збереження цієї архітектурної перлини, а також про тонкощі музейної роботи, наповнила наші серця захопленням та повагою. Під його керівництвом замок не лише зберігає свою велич, але й активно готується до святкових заходів, що незмінно притягують відвідувачів.

Особливо надихаючою була екскурсія із Роксоляною Турчиняк, молодшим науковим співробітком, котра провела нас через вражаючі експозиційні зали замку. В її словах оживала історія кожного куточка цього величного замку, і ми змогли поринути у атмосферу тих часів, коли зали фортеці були місцем не лише для оборони, але й для творчості та культури.

Однак найбільше враження на нас справили колекції музею, які є справжнім скарбом. Оригінальні твори мистецтва, що належать до галицько-волинського іконопису XV – XVIII століття, портрети українських гетьманів, європейський живопис та скульптура – все це не просто предмети експозиції, а й відбитки епох, що стали невід'ємною частиною національної спадщини. Неможливо передати словами той захват, який викликають ці витвори, немов вони мають свою душу, свою історію, яку вони не просто розповідають, а й живуть серед нас.

Висловлюємо щиру подяку нашим друзям з Олеського замку за теплий прийом та безцінний досвід. Спільна робота таких музеїв як наш дає можливість зберігати та примножувати культурну спадщину, а також відкривати нові горизонти для розвитку культурної взаємодії. Ми сподіваємося на подальшу співпрацю та запрошуємо всіх відвідати Ужгородський замок, який також багатий на історію та мистецтво, котре, як відомо, може стати найкращим способом для єдності і міцної співпраці.

Мизайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Повідомляємо про зміни в графіку роботи музею на святв!

 

«Будемо дружити музеями» — під таким гаслом стартував наш перший день робочої поїздки до Львова.

 12 грудня музейники Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького розпочали свою робочупоіздку до колег Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького.

Візит розпочався з поселення у величних апартаментах Палацу Потоцьких — однієї з найяскравіших архітектурних перлин кінця ХІХ століття. Саме тут, серед залів, де зберігаються шедеври європейського мистецтва XIV–XVIII ст., ми відчули особливий дух Галичини — шляхетний, витриманий, сповнений історії.

Згодом у палаці відбулася тепла й щира зустріч з директором Галереї — паном Тарасом Возняком — та командою співробітників, що працюють під її егідою. Невимушена розмова за філіжанкою кави переросла у конструктивний діалог про спільні виклики, перспективи та можливі форми співпраці. Саме тут і прозвучав символічний заклик: «дружити музеями». Ми із задоволенням обмінялися подарунками: Львів отримав частинку Закарпаття, а наша команда — запрошення до мандрівки філіалами галереї, під час якої нас люб’язно супроводжували пан Віктор Кушніренко - відомий український діяч культури, директор Благодійного фонду «Підгорецький замок», а також пан Андрій Ценкін - завідувач відділу реставрації ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького.

Першою зупинкою став Жовківський замок — легендарна резиденція, що пам’ятає добу Івана Мазепи, короля Яна III Собеського та численних європейських послів. Біля брами нас одразу зустрів представник замку - пан Євген Янушевич, який провів всіх крізь його історичні зали. Ми побачили відтворену кузню, величну гетьманську залу та безліч експозицій, серед яких особливо вразили виставкові простори з творами образотворчого мистецтва світового рівня.

Неможливо оминути і виняткову виставку «Шлях Творення: сакральна скульптура Галичини кінця XVII — початку XIX століть», яку недарма вже охрестили «Дивом Різдва у Жовкві». Скульптурні шедеври галицьких майстрів — попередників, сучасників та послідовників Івана Георга Пінзеля, зокрема Йогана Пфістера, Томаса Гуттера, Францішека Олендзького, Антона Осінського та інших — стали справжнім відкриттям і джерелом натхнення. До слова реставрацією цих скульптур займався і пан Андрій Ценкін.

Під час цієї мандрівки наші музейники не лише змогли насолодилися мистецтвом та історією, але й змогли побачити «внутрішню кухню» роботи колег. Це був цінний, теплий і професійно насичений день, що подарував нові знання та розширив горизонти для взаємного збагачення досвідом.

Щиро дякуємо Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, її керівництву та співробітникам за гостинність, відкритість і теплу атмосферу.

Ми з нетерпінням очікуємо на продовження співпраці, нові зустрічі та спільні проєкти, адже щира музейна дружба завжди приносить найкращі плоди.

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи

Ті, хто врятував світ: подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС

 11 грудня 2025 р. в стінах Ужгородського замку відбулася лекція до до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. До нашого музею завітали учні 9-го класу Ужгородського ліцею №8 разом із класним керівником.

Чорнобильська катастрофа — наймасштабніша екологічна трагедія сучасної епохи, яка сталася 26 квітня 1986 року внаслідок вибуху реактора четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС. Потужність викиду була співмірною з дією близько 300 атомних бомб, скинутих на Хіросіму у серпні 1945 року. Аварія повністю зруйнувала атомний реактор, спричинила значний вихід радіоактивних речовин у навколишнє середовище, а утворена радіоактивна хмара поширилася на великі території колишнього СРСР.

Із вступним словом до учнів звернулася директорка обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, підкресливши важливість збереження пам’яті про подібні події, аби в майбутньому людство не допустило повторення таких трагедій. Старша наукова співробітниця відділу науково-освітньої роботи Іванна Бабинець розповіла учням про про причини та наслідки Чорнобильської катастрофи. Було наголошено на тому, що радянська влада замовчувала факт аварії в Чорнобилі. Люди, які жили в сусідніх містах, нічого не знали про те, що трапилося. Вперше про вибух на ЧАЕС заговорили в шведських ЗМІ.

Чорнобиль — це не лише масштабна трагедія, а й символ надзвичайної відваги тисячі наших співвітчизників, які долучилися до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вони, ризикуючи власним життям і здоров’ям, виконали свій обов’язок та убезпечили людство від згубного впливу й подальшого поширення радіації. Для школярів було показано короткий відеоролик, який засвідчує подвиг ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Своїми спогадами часів трагедії на ЧАЕС поділилася і класна керівниця Анна Гутич.

На заході також було презентовано книги по тематиці Чорнобилю за сприяння завідувачки наукової бібліотеки ЗОКМ ім. Т. Легоцького Наталії Сачавської. Учні мали змогу ознайомитися із численними світлинами, поданими у книзі "Імення зорі Чорнобиль".

Дякуємо учням та їхній вчительці за інтерес та активність на заході! Такі зустрічі не просто допомагають розвивати музейну педагогіку, а й роблять навчання для учнів живим і змістовним.

Іванна Бабинець,

старша наукова співробітниця відділу науково-освітньої роботи

«Крок до відновлення через культурну спадщину Закарпаття»

 10 грудня 2025 року для групи поранених військовослужбовців, які проходять лікування в Державній установі «Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області», у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького було проведено оглядову екскурсію. Супровід групи здійснила старша наукова співробітниця Іванна Бабинець.

Під час екскурсії відвідувачів ознайомили з історичним минулим краю в межах експозицій «Закарпаття у період VIII – початку ХХ століть». Особливу увагу привернула зала «Артефакти середньовічної церкви Ужгородського замку» з її різноманітними зразками кераміки, прикрас та нумізматичної колекції. Не менш вражаючою для учасників стала зала «Замки Закарпаття», яка дала змогу краще уявити оборонні споруди регіону, що збереглися повністю або частково й нині є важливими пам’ятками.

Наступною була експозиція «З історії духовної культури Закарпаття XVII – початку ХХ століть», розміщена у каплиці Трьох Святителів та прилеглих залах замкового палацу. Вона охоплює три століття духовної історії краю та представлена оригінальними експонатами з фондів музею: книгами й рукописами XVIII–XIX ст., іконами, картами XVIII ст., Значна частина експозиції присвячена історії Ужгородської духовної семінарії, що діяла в стінах замку. Особливе враження справила каплиця, з розкішними розписами.

Третій зал експозиції розповідає про розвиток освіти на Закарпатті. Протягом століть освітні процеси були тісно пов’язані з діяльністю церкви, яка опікувалася підготовкою священників, дяків, переписувачів та носіїв книжної традиції. Особливий інтерес у гостей викликали інтерактивні панелі, що надають доступ до якісних відео- та фотоматеріалів, а також демонстрація оцифрування музейних фондів на прикладі Королівського Євангелія. Маршрут також охопив інші експозиційні зали, тематичні виставки та колекції цінних артефактів.

Захід став важливою частиною психологічної підтримки та реабілітації військовослужбовців. Дотик до історії та культурної спадщини краю сприяє емоційному відновленню, знижує рівень стресу, допомагає переключити увагу з пережитих травматичних подій та відчути зв’язок із рідною землею. Подібні екскурсії формують відчуття підтримки й вдячності суспільства, а також сприяють кращій соціальній адаптації під час лікування.

Надія Роуканич,

провідний екскурсовод відділу науково-освітньої роботи