Щороку 2 серпня світ вшановує Міжнародний день пам'яті жертв геноциду ромів. Саме в ніч із 2 на 3 серпня 1944 року в нацистському концтаборі Аушвіц-Біркенау було ліквідовано так званий «ромський сімейний табір» (Zigeunerlager). За одну ніч у газових камерах загинули близько трьох тисяч ромських чоловіків, жінок і дітей. Ця дата стала символом трагедії, відомої як Пораймос (ром. Porajmos – «поглинання», «знищення») – геноциду ромського народу, здійсненого нацистським режимом та його союзниками під час Другої світової війни. За різними оцінками, жертвами переслідувань стали від 220 до 500 тисяч ромів Європи.
Для Закарпаття ця дата має особливе значення. Ромська громада є невід'ємною складовою історії та культурної спадщини краю, а її трагічна доля в роки Другої світової війни ще донедавна залишалася малодослідженою. Лише останніми роками, завдяки роботі істориків, архівістів та ромських громадських організацій, вдалося відновити багато невідомих сторінок цієї історії.
У 1939–1944 роках Закарпаття перебувало під владою Королівства Угорщина. Саме в цей період ромське населення краю опинилося під постійним адміністративним контролем. На відміну від окупованих нацистами територій, де масові розстріли розпочалися вже у перші роки війни, на Закарпатті переслідування здійснювалися поступово: через дискримінаційне законодавство, адміністративний нагляд, примусову працю, ізоляцію та підготовку до депортацій.
Дослідження закарпатської ромологині Євгенії Навроцької свідчать, що вже на початку 1940-х років угорська адміністрація проводила систематичний перепис ромського населення, здійснювала контроль за місцями проживання ромських родин, обмежувала їхнє пересування та збирала інформацію про майновий стан і склад сімей. Такі обліки стали одним із перших етапів політики переслідування ромів Закарпаття.
Особливо показовою є ситуація в Ужгороді. Уже у 1942 році міська влада ухвалила рішення про ліквідацію ромських поселень та примусове переселення їхніх мешканців за межі міста. До виконання цього рішення були залучені міська адміністрація, поліція, санітарна служба та інженерний відділ. Під час реалізації цього плану не враховувалися ані думка ромської громади, ані елементарні умови для життя людей після переселення. Такі дії були складовою загальної політики ізоляції ромського населення.
Одночасно проводився детальний перепис ромських родин. У березні 1943 року було складено повний список ромського населення Ужгорода. Лише в поселенні на вулиці Берчені проживали 56 родин, що налічували 284 особи. Подібні реєстри створювалися і в інших населених пунктах краю. Зібрані відомості використовувалися для посилення контролю над ромським населенням та стали підготовчим етапом до його ізоляції.
Однією з найпоширеніших форм переслідування стала примусова праця. Чоловіків мобілізували до угорських трудових батальйонів, де вони виконували важкі фізичні роботи без належного забезпечення та соціального захисту. Значну кількість ромів було направлено на будівництво оборонної «лінії Арпада», де вони споруджували траншеї, укріплення та бліндажі. Жінок, навіть тих, які залишалися самі з малолітніми дітьми, примушували до сезонних сільськогосподарських робіт. Усні свідчення очевидців зберегли спогади про виснажливу працю, постійний голод, жорстоке поводження та роз'єднання сімей.
Після завершення депортації єврейського населення Закарпаття навесні–влітку 1944 року переслідування ромів набули ще більш масштабного характеру. Угорська влада розпочала створення спеціальних ромських таборів-гетто. Такі табори діяли в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Сваляві, Рахові, Чопі та інших населених пунктах краю. Їх оточували колючим дротом, а охорону здійснювали угорські жандарми. Люди перебували в ізоляції, потерпали від нестачі харчів, антисанітарії та поширення інфекційних хвороб. У таборах проводили примусову санітарну обробку, людей голили наголо, дезінфікували одяг, готуючи їх до депортації в концентраційні табори Третього Рейху.
На щастя, реалізувати цей задум повністю не вдалося. Стрімкий наступ радянських військ восени 1944 року зірвав плани масової депортації ромського населення Закарпаття до таборів смерті. Водночас багато закарпатських ромів уже стали жертвами примусової праці, голоду, катувань, розстрілів і депортацій.
Міжнародний день пам'яті жертв геноциду ромів є нагадуванням про те, до яких наслідків призводять расизм, дискримінація, ксенофобія та мова ненависті. Збереження пам'яті про Пораймос є невід'ємною складовою європейської культури пам'яті та важливою умовою формування суспільства, заснованого на повазі до людської гідності, прав людини та культурного різноманіття. У колишньому концтаборі Аушвіц ІІ – Біркенау на місці «ромського сімейного табору» встановлено Меморіал жертвам геноциду ромів. Сьогодні це місце є одним із найважливіших міжнародних символів пам'яті про Пораймос – геноцид ромського народу під час Другої світової війни. В Ужгороді 2 серпня 2023 р. відкрили меморіальний знак. Це – бронзова міні-скульптура ромської родини, яка розташована на великому колесі, що символізує свободу. Її встановлено на подвір’ї найстарішої в Європі «ромської» школи, заснованої у 1926 році. Поряд – одне із найстаріших ромських поселень Ужгорода, відоме як Мочар.
Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького долучається до вшанування пам'яті невинних жертв Пораймосу. Збереження історичної пам'яті, популяризація достовірних знань про минуле та вивчення історії всіх етнічних спільнот Закарпаття є важливою складовою музейної діяльності.
Схиляємо голови перед пам'яттю всіх, чиї життя були обірвані лише через їхнє походження. Пам'ятаючи трагедії минулого, ми утверджуємо цінності людяності, взаємної поваги та відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії
