18 травня в Україні вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу — однієї з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття. Ця дата є символом болю, втрати Батьківщини та багаторічної боротьби кримських татар за право жити на рідній землі. У 2026 році минає 82 рік від початку насильницької депортації кримських татар із Кримського півострова, здійсненої сталінським режимом у 1944 році. У ніч з 17 на 18 травня 1944 року радянська влада розпочала масштабну спецоперацію НКВС із примусового виселення кримських татар із Криму. Упродовж кількох днів із півострова було депортовано понад 190 тисяч осіб. Більшість чоловіків на той час перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії, тому основними жертвами депортації стали жінки, діти та люди похилого віку.
Формальним приводом для депортації стали безпідставні звинувачення кримськотатарського народу у «масовій співпраці з нацистами». Водночас тисячі кримських татар воювали проти нацистської Німеччини, брали участь у бойових діях та були відзначені державними нагородами. Сьогодні історики наголошують, що депортація стала складовою політики СРСР, спрямованої на витіснення корінного населення Криму та зміну етнічного складу півострова.
Людям давали лише кілька хвилин на збори, після чого їх силоміць вантажили у товарні вагони та відправляли до віддалених районів Середньої Азії, Сибіру й Уралу. Дорога тривала тижнями у нелюдських умовах — без належного харчування, води та медичної допомоги. Значна кількість депортованих загинула ще під час перевезення.
Після завершення депортації кримських татар оголосили «спецпереселенцями», фактично позбавивши їх громадянських прав та свободи пересування. Люди перебували під постійним наглядом радянських репресивних органів, змушені були працювати у важких умовах та виживати в незнайомому кліматі. За перші роки вигнання загинули десятки тисяч представників кримськотатарського народу. Водночас радянська влада намагалася знищити будь-які згадки про корінний народ Криму. Із карт та офіційних документів зникали історичні кримськотатарські назви населених пунктів, руйнувалися пам’ятки культури, а сам півострів зазнавав активної русифікації.
Дослідники вважають, що депортація 1944 року стала продовженням тривалої імперської політики Росії щодо Криму та його корінного населення. У кримськотатарській історичній пам’яті ці події відомі як «Сюргюн» — вигнання. Попри багаторічні переслідування та заборони, кримські татари не припинили боротьби за право повернутися на Батьківщину. У 1960–1980-х роках національний рух кримських татар став одним із наймасовіших правозахисних рухів у Радянському Союзі. Лише наприкінці 1980-х років розпочалося поступове повернення кримських татар до Криму. Особливої актуальності тема геноциду кримськотатарського народу набула після незаконної окупації Криму Російською Федерацією у 2014 році. На тимчасово окупованому півострові кримські татари знову зазнають переслідувань, обшуків, незаконних арештів та політичного тиску. Російська влада заборонила діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, а представники корінного народу Криму стали одними з головних об’єктів репресій.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду та встановила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Сьогодні дедалі більше держав світу визнають цей злочин актом геноциду, наголошуючи на необхідності збереження історичної правди та недопущення подібних трагедій у майбутньому. Щороку в Україні до цієї пам’ятної дати проводять тематичні заходи: уроки пам’яті, лекції, конференції, виставки, меморіальні акції та покази документальних фільмів. Особливу увагу приділяють просвітницькій роботі серед молоді, адже збереження національної пам’яті є важливою складовою боротьби за історичну справедливість і територіальну цілісність України.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тисяч невинних жертв геноциду кримськотатарського народу та віддаємо шану тим, хто, попри репресії й вигнання, зумів зберегти свою культуру, мову та національну ідентичність. Пам’ять про трагедію 1944 року є важливою складовою української національної пам’яті та нагадуванням про небезпеку тоталітаризму, політики ненависті та етнічних переслідувань.
Надія Роуканич,
старший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи.
Список використаних джерел та літератури:
1. Депортація кримських татар. Інститут історії України НАН України. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Інститут історії України НАН України
(Дата звернення: 16.05.2026).
2. Геноцид кримськотатарського народу: хроніка депортації 1944 року в документах. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
КримSOS
(Дата звернення: 16.05.2026).
3. Депортація та переслідування кримських татар. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Асоціація мусульман України
(Дата звернення: 16.05.2026).
4. Депортація кримських татар — трагедія корінного народу Криму. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Crimea is Ukraine
(Дата звернення: 16.05.2026).
5. Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Український інститут національної пам’яті
(Дата звернення: 16.05.2026).
6. Крим депортований: до роковин депортації кримськотатарського народу. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Український інститут національної пам’яті — Крим депортований
(Дата звернення: 16.05.2026).
7. Унікальні фото депортованих кримських татар. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
Історична правда
(Дата звернення: 16.05.2026).
