Історична пам’ять є невід’ємною складовою національної ідентичності. Вона зберігає імена тих, хто віддав життя за свободу України, нагадує про ціну незалежності та застерігає людство від повторення трагедій, породжених війною й нехтуванням основоположними нормами міжнародного права.
28 липня Україна вшановує День пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Пам’ятну дату встановлено постановою Верховної Ради України на знак глибокої шани до всіх, хто став жертвою жорстокого поводження під час війни.
В Україні цей день нерозривно пов’язаний із трагедією в Оленівці – одним із найтяжчих воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією проти українських військовополонених. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські війська здійснили обстріл Волноваської виправної колонії біля Оленівки, де утримували оборонців «Азовсталі». Згідно з даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, загинули щонайменше 53 українські Захисники, понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Трагедія в Оленівці стала кричущим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, які гарантують військовополоненим гуманне поводження та покладають на державу, що утримує їх у полоні, повну відповідальність за їхнє життя і безпеку.
Сьогодні пам’ять про Оленівку є пам’яттю про всіх українських військовополонених і цивільних, які зазнали катувань, нелюдського поводження або загинули в російському полоні. Вона нагадує про відповідальність суспільства берегти історичну правду, увічнювати імена полеглих та підтримувати боротьбу за справедливість.
Для музеїв і закладів культури збереження пам’яті про ці події є не лише професійним обов’язком, а й важливою суспільною місією. Сьогодні, коли триває війна, особливого значення набувають документування свідчень очевидців і тих, хто пережив полон, збирання світлин, особистих речей, листів, документів, спогадів родин загиблих і звільнених військовополонених. Саме ці матеріали з часом стають безцінними історичними джерелами, що дозволяють відтворити правдиву картину подій та зберегти людські долі за сухими рядками статистики.
Музейний простір покликаний не лише зберігати артефакти, а й формувати культуру пам’яті, утверджувати повагу до людської гідності та нагадувати про ціну свободи. Збереження й осмислення таких свідчень є запорукою того, що правда про воєнні злочини не буде втрачена, викривлена чи забута, а пам’ять про жертв житиме у свідомості майбутніх поколінь як пересторога проти повторення подібних трагедій.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань і цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.
Пам’ятаємо. Вшановуємо. Свідчимо.
Ігор Шніцер,
Василь Міщанин,
старші наукові співробітники відділу новітньої історії
