(до Дня археолога)
Закарпаття має дуже багату стародавню історію, оскільки це завжди була бажана земля для різних племен. Теплий клімат, наявність природних ресурсів приваблювали багато людей, які залишили свої сліди в археологічних пам’ятках. На всіяних археологічним матеріалом землях виросло не одне покоління видатних археологів, як професіоналів, так і аматорів.
Тиводар Легоцький (1830 - 1915)
Фундатором археологічної науки краю – був Тиводар Легоцький, який ще у середині ХІХ ст., на зорі зародження археологічної науки у Європі, розпочав роботу з простого колекціонування і зрозумів, які таємниці зберігає цей невідомий Європі клаптик землі для вивчення давної історії і культури європейських народів. Цій справі він присвятив усе своє життя. Починаючи з 1868 р, коли у Будапешті почав виходити «Археологічний вісник», Легоцький стає його постійним дописувачем. Своїми замітками і статтями: «Про клячанівські кургани», «Арданівське городище», «Давні поселення у Берегові», «Знахідки залізного віку на горі Галіш-Ловачка» та десятками інших знайомить громадськість з багатьма закарпатськими старожитностями. У 1892 році Тиводар Легоцький публікує угорською мовою І том книги «Матеріали до археології нашої батьківщини стосовно Березького комітату та околиці». Монографія була присвячена опису бронзових скарбів, зібраних автором на той час. У 1912 р. Т. Легоцький видає ІІ том монографії, в якому основна увага зосереджена на описі кількох сотень залізних скарбів, відкритих на знаному кельтському городищі Галіш-Ловачці. Слід зазначити, що зібрана Тиводаром Легоцьким археологічна колекція в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в Австро-Угорщині була однією з найбагатших і тому жодна з вагомих праць європейської археології не обходилася без посилання на неї.
 |
| публікації Тиводара Легоцького |
Петро Сова (1894 - 1984)
Вагомий внесок у розвиток археологічної науки Закарпаття у 40-х роках ХХ ст. зробив і ахеолог-аматор Петро Сова. Найбільше уваги приділяв П.П.Сова історії виникнення та розвитку Ужгорода, в якому прожив майже все свідоме життя. Ще в 1937 році вийшла найбільша його наукова праця «Прошлое Ужгорода». В книзі знайшли своє відображення найважливіші події з історії нашого обласного центру від сивої давнини до 1919 року, коли Закарпаття було включено до складу Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь».Петро Сова опублікував ряд наукових статей з питань археології, історії народних промислів, виноградарства та виноробства в краї. Велику кількість публіцистичних статей дослідника присвячено виявленню, охороні та реставрації архітектурних пам'яток краю. Всі свої археологічні знахідки, світлини, записи й замальовки він заповів передати до краєзнавчого музею, де нині шанобливо зберігають пам'ять про свого колишнього керівника. Спадщина його становить 10 книг (історичних нарисів, оповідань і розповідей), понад 230 статей і публікацій, багату археологічну колекцію (понад 5 тисяч експонатів), велику фотозбірку – понад 200 одиниць.
 |
| публікації Петра Сови |
Федір Потушняк (1910 - 1960)
Археологія була найулюбленішим захопленням життя Федора Потушняка. Ще будучи студентом Карлового університету, він у своєму рідному селі Осій відкрив і частково дослідив курганні поховання, які пізніше були віднесені до раннього залізного віку так званої куштановицької культури (VII – ІІІ ст. до н.е.). У 1946 році Ф.Потушняк їде польові археологічні роботи. Перші експедиції Потушняк робить в своє рідне село Осій та його околиці. У 1949 році вчений відкриває цілий ряд пам’яток кам’яного віку (Валахово, В.Ком’яти, Олешник. В Осої, в ур. Чищиник вчений відкриває поселення мідного віку культури Баден (ІІІ тис. до н.е.). Того ж року проводяться перші археологічні розкопки на Мукачивщині у с. Чапівці. 1949 року була видана перша наукова стаття з археології про старожитності з околиць с. Осій. У 1952 році археологічні розкопки проводить спільно з експедицією Закарпатського краєзнавчого музею, очолюваною К.В.Берняковичем ( Колодне, Дунковиця). З- поміж знахідок особливу увагу заслуговують залишки найдавнішого на Україні глиняного дистиляційного пристрою, відкритого ним у 1951 р. поблизу с. Чапівці Мукачівського району. Ця знахідка унікальна, датується ХІІ ст, належить носіям культури ґава. Цікавими були і археологічні дослідження Федіра Потушняка у м. Берегові у кар’єрі цегельного заводу №2 де вчений зафіксував ще одну унікальну пам’ятку – колодязь-кадуб бронзового віку, який на основі знайдених у ньому глиняних посудин, датується XIV – XIII ст. до н.е.( культура Станово). Протягом 1946 – 1959 рр. Ф.М.Потушняк провів археологічні дослідження у більш ніж 40 населених пунктах області і вивчив понад 80 різних пам’яток. Підсумком його роботи стала праця, яка вийшла друком у 1958 році в Ужгороді під назвою «Археологічні знахідки бронзового та залізного віку на Закарпатті».
 |
| публікації Федора Потушняка |
Костянтин Бернякович (1919 - 1983)
Костянтин Бернякович - відомий у нашому краї археолог, який восени 1947 року був направлений із Ленінграду (нинішній Санкт-Петербург) на Закарпаття в якості фахівця-археолога й очолив відділ історії Закарпатського краєзнавчого музею. У 1952 році його призначають заступником директора з наукової роботи. На цій посаді він пропрацював до 1955 року. Бернякович ввійшов в історію закарпатської археологічної науки, як перший дипломований археолог. У 1948 році Костянтин Бернякович почав досліджувати археологічні пам’ятки Закарпаття. Спочатку він разом з Маркіяном Смішком та Федором Потушняком провів розкопки багатошарового поселення на Малій Горі поблизу Мукачева та курганного могильника римського часу в селі Іза Хустського району. А в кінці року розпочав разом з Петром Совою рятівні роботи у внутрішньому дворику Ужгородського замку, які були завершені на весні 1949 року. Починаючи з 1950 року Костянтин Бернякович веде самостійні польові роботи. Великої уваги заслуговують його розкопки слов’янських поселень VIII – IX ст. на Радванці (мікрорайон Ужгорода), селах Червеньово Мукачівського району, Галочі Ужгородського району та Галагові (Ужгород). Своїми археологічними дослідженнями він заклав підґрунтя до наукового вивчення пам’яток археології давніх слов’ян Закарпаття. Саме вченим була висунута концепція виникнення середньовічного Ужгорода на базі трьох слов’янських центрів: Радванки, Галагова і Замкової Гори. Багато часу приділяв Костянтин Бернякович вивченню пам’яток епохи раннього заліза. Проводив розкопки Арданівського городища та курганних поховань куштановицької культури ( Колодне Іршавського району). Працюючи в музеї, К.Бернякович зацікавився й почав вивчати велику колекцію бронзових скарбів, яка зберігалася у фондах і була однією з найбільших в Україні. Підсумком кількарічної роботи став вихід у видавничий світ фундаментальної монографії «Скарби доби бронзи з правого берега Верхньої Тиси (Закарпатська область, УРСР) ». У 1960 році вона була опублікована в Словаччині німецькою, а в 1961-му – словацькою мовами.
 |
| публікації Костянтина Берняковича |
Іван Попович (1941 - 2003)
Іван Попович був відомим археологом нашого краю, старшим науковим співробітником Ужгородської групи відділу археології Інституту українознавства НАН України, старший науковий співробітник відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею. З археологією Попович познайомився під час навчання в університеті. Пізніше працюючи в музеї, він мав можливість оцінити велику і цікаву археологічну колекцію, яка зберігається у фондах. Розпочав Іван Попович свою археологічну роботу у складі Закарпатської археологічної експедиції, почав досліджувати і вивчати археологію залізного віку та скіфську проблематику. Ще навчаючись в університеті темою своїх досліджень обирає куштановицьку культуру. Саме у дослідження пам’яток цієї культури Іван Попович вніс помітний вклад в археологію краю. Він перший з дослідників розпочав польові стаціонарні розкопки поселень куштановицької культури, особливо успішними були його археологічні дослідження біля с. Малі Геївці, розпочаті у 1973 році. Вивченню цієї пам’ятки приділено десять польових сезонів. Крім поселень археолог досліджував і пам’ятки у с. Бобове на Виноградівщині на місці вже на той час, як здавалось дослідженого кургану ним було виявлено ще 13 поховань із багатим супровідним інвентарем ІІІ ст. до н.е. Аналогічно було досліджено курган ранньозалізного віку поблизу с. Невицьке Ужгородського району, який засвідчив про контакти місцевого населення з тарнобжеською групою лужицької культури у Польщі. Крім поховальних пам’яток ним обстежено і взято на облік майже всі відомі на той час окремі кургани і курганні групи куштановицької культури. Протягом 20-ти років він щорічно брав участь у дослідженні багатьох археологічних пам’яток. У коло його наукових інтересів входили також старожитності гальштатського і латенського періодів (городища «Стремтура» і «Дрисино»). Іван Попович виявив і обстежив більше 30 різночасових пам’яток. Проблематиці залізної доби він присвятив 50 повідомлень і статей. Багато часу приділяв своїй монографії про куштановицьку культуру, яка нажаль за життя автора не була видана. Сама книга "Закарпаття за доби раннього заліза" побачила світ у 2006 році у польському Кракові.
 |
| публікації Івана Поповича |
Едуард Балагурі (1931 - 2004)
Відомим ім’ям у археології Закарпаття є Едуард Балагурі. Археолог, історик, доктор історичних наук, колишній завідувач відділу історії Закарпатського краєзнавчого музею. Балагурі ввійшов в археологію, як спеціаліст з епохи бронзи. Проблемним питанням доби бронзи присвячені кандидатська і докторська дисертації вченого , його монографії і статті, всього близько 170. Під час активних польових досліджень було відкрито відомі пам’ятки археології - Медведівці (Мукачівський район, поселення і скарб бронзових предметів), Дяково (Виноградівський район, поселення), та укріплене городище в Шелестові (Мукачівський район). У результаті вивчення й аналізу нових матеріалів поселень бронзового віку в селах Неветленфолу, Пийтерфолу, Олешник, Баранинці та інші Е.А.Балагурі запропонував бронзовий вік Закарпаття поділити на три етапи: 1) ранній (1900 – 1700 рр. до н.е.) до якого відніс культуру Ніршег-Затін і культуру східнословацьких курганів; 2) середній (1700 – 1300 рр. до н.е.) до якого зарахував пам’ятки Отоманської культури; 3) пізній (1300 – 1200 рр. до н.е.) до якого відніс пам’ятки культури Станово. Результати багаторічної роботи Едуард Балагурі опублікував у монографії «Население Верхнего Потисья в эпоху бронзы».
 |
| публікації Едуарда Балагурі |
Михайло Потушняк (1946 - 2009)
Відомим у археології Закарпаття є Михайло Потушняк, який змалку подорожував з батьком (відомим письменником, етнографом, археологом Ф. Потушняком) за археологічними знахідками, брав участь у розкопках. Ще будучи студентом видає свою першу наукову працю «Неолитические памятники Закарпатья» (1966 р). Згодом працював старшим науковим співробітником відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею. М. Потушняк займався вивченням пам’яток кінця кам’яного віку, коли люди почали займатися землеробством і скотарством. Протягом 1970 – 80-х рокв дослідник проводить активні польові роботи на території всього Закарпаття. Найбільше він приділяє уваги пам’яткам неоліту та мідного віку, також бере участь у розкопках поселень інших епох. Широкомаштабні роботи проводяться ним у с. Заставне Берегівського району, Серне Мукачівського району та Малі Геївці Ужгородського району. Зібраний матеріал – десятки тисяч фрагментів кераміки, тисячі кам’яних знарядь праці він ретельно опрацьовує і класифікує. Михайло Потушняк був унікальним у своїй роботі, відкрив нову археологічну культуру. На основі досліджень у Дякові, Заставному та інших пунктах вчений виділив у Карпатському басейні нову неолітичну культуру – культуру мальованої кераміки. Вчений довів, що Закарпаття – це один із найдавніших осередків землеробства і скотарства на території сьогоднішньої України. Наслідки своїх археологічних досліджень Михайло Потушняк опублікував у понад 50 наукових працях.
 |
| публікації Михайла Потушняка |
Всі згадані у статі персоналії працювали у ЗОКМ ім. Т. Легоцького, зробили вагомі внески для науки, сформували колекцію групи «Археологія» фондів ЗОКМ, яка налічує понад 33 тисячі одиниць. До найцінніших зібрань відноситься одна з найбільших на Україні археологічна колекція бронзових виробів. Велику наукову вартість мають й інші чисельні пам’ятки давньої історії Закарпатського краю, зокрема епохи палеоліту, мезоліту, неоліту та слов’янські старожитності. Багато відомих археологів нашого краю працювали і докладали зусиль до поповнення фондів археологічними предметами про них напишемо згодом. З розгортанням археологічних досліджень поповнювались фонди, формувались колекції.
Велика добірка книг, статей, монографій знаходиться у науковій бібліотеці Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.