«Живий ланцюг» до Дня Соборності України як прояв єдності української нації

 «Живий ланцюг» - це символічна акція за участі великих груп людей, які взявшись за руки демонструють єдність народу. Однією з наймасштабніших акцій у Центральній та Східній Європі став символічний ланцюг «Українська хвиля», що простягався від Києва до Львова. У січні 1990 р. більшість учасників акції зрозуміли, що розпад Радянського Союзу є неминучим, а самі демонстрації тільки прискорять відокремлення України зі складу СРСР. Розпочалася акція в м. Івано-Франківськ з будівлі Народного дому, де за свідченнями народного депутата України І і ІІ скликань С. Волковецького раніше відбувся акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.

Однак, ланцюг єднання відбувся в переддень свята акту Злуки УНР та ЗУНР, 21 січня 1990 р., у вихідний день, в неділю. Організатором створення «живого ланцюга» виступив Народний Рух за перебудову, головою якого був І. Драч. Через деякий час у своєму щоденнику І. Драч залишив відомості про організацію акції воз’єднання: «Ідею подав дисидент В. Мороз, назву дав О. Гончар, найбільше агітував Д. Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху М. Горинь».
Загалом саму ідею ланцюга було запозичено від країн Прибалтики, які проводили «живий ланцюг» ще в серпні 1989 р. Підготовку «Ланцюга злуки» в Україні розпочали ще у вересні 1989 р., організатори із різних областей збиралися на наради кожного місяця. Основні відмінності рухів полягали в тому, що «Балтійський шлях» тривав всього лише кілька хвилин, а «Українська хвиля» більше години. До того ж, «ланцюг злуки» був неоднорідним за складом: у великих містах не всі люди поміщалися в ланцюг, а між деякими містами й селами відстань між учасниками події могла досягати до 50 м. Ті, хто не змогли поміститися в лінію «живого ланцюга» розпочинали символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у шеренгу людей, а там де була завелика відстань між людьми, штаб акції привозив активістів з Львова, Івано-Франківська на автобусах, щоб ланцюг виглядав цілісним.
«Живий ланцюг» простягнувся аж на 700 км, охопивши близько 450 тис. людей за оцінками радянської влади, а за даними організаторів демонстрацій - близько 3 млн. Фактично, до виходу зі складу СРСР залишалося півтора року, але учасники акцій вже масово виносили українські прапори. У багатьох з них в руках горіла свічка. Хоч «живий ланцюг» мав закінчуватися в Києві, проте, акцію підтримали і східні області: зокрема, у Харкові був організований власний ланцюг єдності, а з Черкащини, Донеччини було відправлено делегації до Києва та Львова. «Увесь час тоді ж комуністи розказували, що там то «западенці», вони там такі страшні, там, а ми тут інші. А просто треба сказати, що ми єдині, ми хочемо єдиного. І тому було прийняте рішення провести цей ланцюг злуки.» - за словами Г. Кіященко, яка була головою управи Полтавського об’єднання «Народного руху України». Окрім цього, під час організації роботи ланцюга було налагоджено роботу медичних оперативних загонів, та на щастя, в цей день медична допомога нікому не знадобилася. Керівництво УРСР та влада на місцях не наважилися до застосування силових методів проти учасників акцій, щоб не загострювати ситуацію. Після закінчення ланцюгу єднання відбулися мітинги-молебні у Києві, Львові, Івано-Франківську та Житомирі.
Кожного року, 22 січня у багатьох містах України до Дня соборності проводять «живі ланцюги». Вперше слово «соборність» для багатьох прозвучало по-справжньому тільки в день утворення ланцюгу. Отже, «живий ланцюг» мав важливе значення для відновлення незалежності України, а проведення таких акцій вже давно стало символом вшанування боротьби українців за власну державність.
Сьогодні Закарпатський краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького разом із скаутською організацією «Пласт» стали ініціаторами флешмобу до Дня Соборності в м. Ужгород. Під час цього заходу учасники змогли урочисто взятися за руки, об’єднавши разом два береги річки Уж. Такі акції є надзвичайно важливими в складний час війни, адже демонструють волевиявлення громадян і нагадують нам, яким непростим шляхом дісталася та свобода, яку ми зараз маємо.
Іванна Бабинець,
Ст. науковий співробітник відділу науково- освітньої роботи та промоції