Найбільшим християнським святом є Великдень. У цей день християни святкують перемогу добра над злом, життя над смертю. Із цим днем пов’язано чимало звичаїв і традицій, не тільки церковних, а й народних. Підготовка до свята охоплює не тільки підготовку душі й тіла через молитви й піст, а й підготовку відповідно до традицій і обрядів народу. І залежно від регіону й народу, вони відрізняються.
На Закарпатті, як мультинаціональному краї, переплелися великодні звичаї кількох народів, утворивши унікальне поєднання різних обрядів і традицій. Великодня виставка, відкрита у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького 26 березня 2026 р., репрезентує притаманні для різних регіонів краю особливості підготовки до свята.
Відкриття виставки розпочалося із вшанування хвилиною мовчання наших захисників, завдяки яким ми маємо можливість жити, творити й відроджувати наші традиції.
Звернувшись із вітальним словом до присутніх, Ольга Шумовська, директор музею, наголосила на тому, що відродження традицій, повернення їх із забуття є важливим завдання музею. І особливо наболілим воно є зараз, оскільки культура народу, його звичаї, обряди потребують збереження і захисту. Наш народ, його спадок, намагаються знищити. Але не менш проблемним є те, що дотримання традицій відходить, перестає бути актуальним. Тому у музеї через виставки, експозиції, лекції, просвітницькі заходи нагадують про надбання предків.
Про саму виставку, її структуру і представлені тут експонати розповіла автор – Василина Палинчак-Кутузова, завідувач сектору етнографії. Вона ознайомила присутніх із різними етапами великоднього циклу – від випікання пасок і розпису писанок до освячення кошиків і великодніх забав – які репрезентує виставка.
Із традицією писанкарства знайомлять писанки долинян Закарпаття, відтворені Романом Пилипом за зразками 20-30-х років минулого століття із фондів музею. Особливу роль під час великодніх свят відігравало яйце як символ світотворення, зародження життя та продовження роду. На Закарпатті писанки традиційно розписували за допомогою воскової техніки. У краї створювали переважно дво- або триколірні писанки. Їх прикрашали орнаментами, які бачили довкола себе – гілками ялини, рибками, хрестами, солярними знаками, баранячими ріжками тощо. Використовували й геометричні орнаменти: хрестики (як оберіг), ромби, трикутники, спіралі, елементи у формі літери «S».
Гуцульський пасківник – це про випікання паски та її зберігання. Випікання паски (бабки) було однією з найважливіших справ для ґаздині. Святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім’ї.
Кошик та великодні рушники, серед яких гуцульські, румунські, українські, представляють найважливіший етап свята – відвідини великодньої служби. Вміст кошика відрізнявся у різних районах, але обов’язковим елементом була паска. Крім неї, у кошар збирали шовдарь (свиняче копчене чи в’ялене стегно), писанки або крашанки, ковбаси, масло, сало, хрiн, цибулю, а навіть пляшечку горілки чи вина.
Святкування Великодня супроводжувалося численними іграми й забавами. Розпочиналися вони після того, як освятили паски та поїли свячених страв. Старші люди лягали відпочити, а молодь збиралася на «бавки». У народі говорили: «Без бавки був би сумний Великдень». За народними віруваннями, ігри й забави на Великдень сприяли розвитку і розквіту живої природи, вони відігравали магічно-обрядову роль. Водночас вони були розвагою. Частина ігор була поширена у всьому краї, частина – притаманна лише для того чи іншого населеного пункту. Серед популярниих ігор – «Гнати качки», «Мости» або «Ворітець», «Лапанка», «Вербове колесо». Цікавими є запозичені звичаї. Угорський «Поливаний понеділок» (угорською – Húsvéti locsolkodás) і словацька Oblievačka стали органічною частиною великодніх обрядів у нашому краї. У понеділок хлопці поливають дівчат, а ті дарують їм писанки. А вже у вівторок дівчата можуть "відплатити" – обливати хлопців і теж дарувати символічні подарунки. Усе це в атмосфері веселощів і флірту.
Тож приходьте до нашого музею і дізнавайтеся більше про звичаї святкування Великодня на Закарпатті.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії
