Щороку 5 листопада відзначають Всесвітній день ромської мови (World Day of Romani Language) – дату, покликану привернути увагу до збереження, розвитку та популяризації ромської мови як важливої складової культурної спадщини ромського народу. Мова є не лише засобом спілкування, а й носієм історичної пам'яті, традицій, усної творчості та колективного досвіду, що передаються від покоління до покоління. Вона зберігає особливості світосприйняття народу, його уявлення про світ, родинні зв'язки та історичний шлях.
Відзначення цього дня – нагода звернутися й до історії ромської спільноти Закарпаття, простежити її культурні традиції та повсякденне життя через архівні свідчення. Особливе місце серед таких джерел посідають етнографічні матеріали Федора Потушняка, які зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Серед рукописних і машинописних матеріалів привертають увагу записи, присвячені ромському населенню, під назвою «Кочові цигани». У них дослідник звертається до особливостей способу життя, поселень, житла, господарських занять, ремесел і соціальних взаємин ромської спільноти. Ці записи дають змогу побачити окремі сторінки її історії та повсякдення, а також краще зрозуміти культурне розмаїття Закарпаття.
Серед аспектів, на яких зупиняється Потушняк, є відмінності у способі життя ромського населення. У тексті він зазначає: «Цигане поділяються на "шатрові" і осілі або "валькові"». Саме таку термінологію використовує автор у своїх записах, класифікуючи ромські групи за характером проживання та господарювання.
Описуючи першу групу, Потушняк звертає увагу на тимчасовий характер перебування її представників у населених пунктах. За його спостереженнями, вони зупинялися за селом, на відкритих місцях, де облаштовували шатра. Такі стоянки були пов'язані з пошуком роботи, обміном виробів на продукти харчування та наданням різноманітних послуг місцевим мешканцям. Коли потреба в їхній праці зменшувалася, вони залишали поселення. Дослідник приділяє увагу й самому шатру, описуючи його конструкцію, матеріали та спосіб облаштування. Таким чином, тимчасове житло постає не лише як прихисток, а й як важлива складова мобільного способу життя.
Іншу модель проживання Потушняк пов'язує з осілими ромськими громадами. Їхні поселення, за його описом, розташовувалися переважно на околицях сіл. Автор зазначає: «Валькові цигане – це осілі цигане. Вони звичайно живуть за селом, або на зарінку в невеличких кучах, наскоро побудованих, без всякого характерного стилю». Цікавими є й відомості про виготовлення будівельного матеріалу – вальків, які використовували для спорудження житла та господарських будівель. Потушняк описує технологічний процес: глину викопували, змочували водою, змішували з посіченою соломою, вимішували, а потім формували з неї будівельні блоки. Ці деталі дають уявлення про традиційні будівельні практики та матеріальне облаштування осілих ромських поселень.
Окреме місце в записах посідає господарська діяльність. Особливу увагу автор приділяє ковальству, яке було одним із важливих ремесел частини ромського населення Закарпаття: «… займаються звичайно ковальством. Це їх привілейоване ремесло...». Далі він перелічує вироби, пов'язані з ремісничою діяльністю, згадуючи серпи, залізні колки, виготовлення та ремонт господарського реманенту. Праця ромських ковалів забезпечувала потреби сільського населення в необхідних металевих виробах і була важливою складовою економічної взаємодії з навколишніми громадами.
Ф. Потушняк також згадує виготовлення та продаж різноманітних виробів, обмін предметів побуту на продукти харчування й інші форми господарських контактів із місцевими мешканцями. У цих описах простежується взаємозалежність між ремісничою спеціалізацією ромського населення та повсякденними потребами сільських громад.
Не оминув дослідник і соціального життя ромських громад. У матеріалах є згадки про родинні зв'язки, шлюби, хрестини, весільні та поховальні звичаї, внутрішню організацію громад, а також роль хрещених батьків і значення родинних відносин. Саме в родинному середовищі традиційно відбувалася передача знань, звичаїв, життєвого досвіду та мовних традицій наступним поколінням. Хоча записи Потушняка не є спеціальним дослідженням ромської мови, вони зберігають відомості про культурне середовище, у якому ця мова функціонувала.
Важливим доповненням до письмових записів є фотографії, що зберігаються разом з етнографічним матеріалом «Кочові цигани». На них зображено представників ромської спільноти: жінок із дітьми, чоловіків, родинні та дитячі групи. Світлини відображають особливості повсякденного одягу, родинного побуту, ремісничих занять і житлового середовища. Особливу увагу привертають жінки з немовлятами, загорнутими у ткані покривала, а також групові фотографії дітей біля житлових споруд. Точне місце фотографування наразі невідоме. За окремими візуальними ознаками світлини попередньо можна датувати 1930-ми – першою половиною 1940-х років ХХ століття.
Ці фотографії доповнюють письмові свідчення, повертаючи до нашого погляду людей, чиє повсякденне життя стало предметом етнографічного зацікавлення Потушняка. За ними постають родини, дитинство, побут і традиції ромської спільноти, а отже – живе культурне середовище, невід'ємною частиною якого була мова. Сьогодні, відзначаючи Всесвітній день ромської мови, важливо пам'ятати, що збереження культурної спадщини не обмежується матеріальними пам'ятками, фотографіями чи письмовими документами. Не менш важливими є мова, усна традиція, родинна пам'ять і знання, які передаються між поколіннями. Саме вони забезпечують тяглість культури та зберігають її самобутність.
Етнографічні записи й фотографії Федора Потушняка допомагають відкрити маловідомі сторінки історії ромів Закарпаття, побачити їхню присутність у культурному просторі краю та осмислити внесок ромської спільноти в його багатонаціональну спадщину. Звернення до таких архівних джерел – це також спосіб зберегти пам'ять про культурне розмаїття Закарпаття та віддати належне спільнотам, чия історія є невід'ємною частиною історії нашого краю.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії
