.JPG)
А почалося все 22 січня 1919 року з проголошення Акту з’єднання (злуки) Української народної республіки і Західно - Української народної республіки.
За день до дня злуки в Києві, 21 січня 1919 року в місті Хуст відбувся Всенародний Конгрес. На нього прибуло 420 делегатів із 175 населених пунктів краю. Метою з’їзду було об’єднати всі раніше створені Народні Ради, які висловились за злуку з Україною, в одну – центральну і суспільно виробити відповідний документ про державно-правовий статус краю та приєднання Закарпаття до України. В той же день делегати з’їзду С. Клочурак та І. Климпуш передали уряду ЗУНР у Станіславі рішення населення краю. Про резолюцію Хустського з’їзду було повідомлено столицю України. Адже на урочистій церемонії злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року говорилось і про наш край, а в усіх документах злуки Закарпаття вважається складовою частиною Соборної Держави.
Двадцяту річницю Соборності України закарпатці відзначили в столиці Карпатської України місті Хусті 22 січня 1939 року величавою нечуваною досі багатотисячною маніфестацією. ЇЇ дуже гарно описав очевидець, учасник зібрання, український письменник Василь Гренджа – Донський. До Хусту люди почали з’їжджатися ще напередодні зібрання. А вже від самого ранку поїзд за поїздом прибуває до станції, українське населення спішить до столиці на маніфестацію. Довжелезні ряди селянських возів з близької околиці, вантажні авто з дальніх сіл, потяги з най дальніх закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, автомашин заповнили всі бічні вулиці. Сотні, тисячі синьо-жовтих прапорів на вулицях, ці дві барви сьогодні домінують всюди. Уніформи, народні одяги з різних околиць по Хусту маком цвітуть. Зразу можна розрізнити по одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини повно людей. Це ж річниця Української Соборності – велике свято. Під синьо-жовтими прапорами люди стікаються до центру Хуста з різних напрямків, найбільше від залізничної станції. Волівчани приїхали на трьох величезних автомобілях, чоловік двісті. Десята година. На центральній площі міста вже тісно. Біля тридцяти тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. За останні двадцять років такі ж багатолюдні були збори учасників Всепросвітянського з’їзду в Ужгороді в 1937 році. Біля одинадцятої години після Богослужінь сформувався величезний похід, який рушив на центральну вулицю столиці. Оркестри заграли українські походові пісні. Старовинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу.
Три години тривав похід вулицями міста, а вже о чотирнадцятій годині розпочались промови організаторів цього дійства. Прем’єр-міністр Карпатської України Августин Волошин до обіду мав таку ж маніфестацію народу в селі Білки. Там зібралося більше одинадцяти тисяч учасників. Його промову в Хусті народ зустрів оваціями і всенародною підтримкою. Під кінець влетіло авто міністра Юліана Ревая, що повернувся з подібної маніфестації із Сваляви.
Подібні всенародні зібрання служили також для агітації народу напередодні проведення виборів до Першого Сойму Карпатської України. Учасники зборів у Хусті рознесли по всьому краю почуте українське слово, ще більше перейнялися тим духом свободи і Соборності України.
Лише через десятиліття 21 січня 1990 року між Києвом і Львовом був утворений живи1й людський ланцюг – «Українська хвиля». Ця подія одержала відгук у всіх областях України. Дана акція засвідчила ідею єдності українських земель. Акція єднання і Соборності проходить щорічно і в Ужгороді. Символічно учасники цієї події з’єднують воєдино набережні Ужа і два мости міста, несучи в руках найбільший стометровий Український прапор.
В бібліотеці музею відкрита до дня Соборності України виставка «Єднання – заради незалежності». На стендах історична література, публіцистика, спогади учасників національно – визвольних змагань, альбоми з історичними світлинами. Показані історичні журнальні і газетні публікації.
Честь і слава усім борцям за соборну Україну. Їхній могутній і незнищений дух привів до Незалежної Української держави. Будьмо гідні цієї незламної дати.
Іван Орос, завідувач відділу історії Карпатської України,
Меморіальної кімнати – музею А. Волошина,
Меморіального комплексу «Красне поле».
Меморіальної кімнати – музею А. Волошина,
Меморіального комплексу «Красне поле».