 |
| Ужгородський замок. О. Грабарь. 1940-ві рр. Акварель |
Щорічно 18 квітня з 2000 року в Україні відзначається День пам’яток історії та культури. Цього ж дня у світі відзначається Міжнародний день пам’яток та історичних місць, встановлений у 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (ІКОМОС), створеної при ЮНЕСКО.
Пам'ятка культури – визначна споруда, археологічний об'єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання країни чи людства загалом (пам'ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права тощо) і охороняється законом. В залежності від наукової, історичної та художньої цінності пам'ятки культури бувають світового, державного та місцевого значення.
Найдавніша та найцінніша історико-архітектурна пам'ятка Ужгорода – Ужгородський замок. Замок має давню та цікаву історію, до наших днів зберігся у чудовому стані, чим приваблює до себе сотні тисяч туристів щороку. І це не дивно, адже саме замок став тим ядром навколо якого почало розростатися місто, та став його візитівкою. (фото 1)
 |
| Ужгородський замок взимку. Вид з південної сторони. Літографія Густава Зомборі. 1858 р. |
Згідно з археологічними дослідженнями, перші люди на Замковій горі поселилися ще у добу палеоліту. У давніх хроніках перші згадки про ужгородське городище відносяться до кінця ІХ ст. Літописець угорського короля Бели ІІІ Анонімус у своїй праці «Діяння угрів», написаній десь у кінці ХІІ ст., описує наступні події. У 895 р. угорські племена на чолі з вождями Алмошем та його сином Арпадом під натиском печенігів відступають на захід і, перейшовши карпатські перевали, підходять до Ужгородського замку. Обороною фортеці керував легендарний слов'янський князь Лаборець. Переважаючі сили угорців здолали опір захисників ужгородської фортеці. Сам Лаборець рятується втечею, але був схоплений і страчений на берегах річки, яка з тих пір носить назву Лаборець (сучасна Словаччина).
Перша достовірна згадка про замок в Ужгороді та про саме місто відноситься до 1154 р. Тоді арабський мандрівник, дослідник, географ Аль-Ідрісі виготовив карту світу, на якій було вперше позначено укріплення та поселення під назвою Унг. Справа в тому, що до початку ХХ ст., а точніше до 1920 р., Ужгород мав офіційну назву Унгвар. Переважна більшість дослідників вважає, що у перекладі з тюркської та угорської мов слова «унг» та «вар» означають укріплення над водою чи річкою. А в ті далекі часи Замкова гора з двох сторін омивалася річкою Уж.
Невідомо який вигляд могли мати фортифікаційні та інші споруди Ужгородського замку у ті далекі часи, але можна припустити, що вони не дуже відрізнялися від тогочасних укріплень у сусідніх регіонах. Ймовірніше, це була дерев'яна чи кам'яна вежа (донжон), оточена земляним ровом та насипом, на вершині якого були вертикально закопані у землю загострені колоди (частокіл). Про міць ужгородської твердині свідчить той факт, що у 1086 р. половці на чолі з ханом Кутеском так і не змогли захопити замок. А от, попри відчайдушний опір захисників фортеці, переважаючі сили монголо-татар весною 1241 р. захопили і зруйнували укріплення. Згадується фортеця також в угорських хроніках та історичних працях ХІІІ-ХІV ст.
 |
| Ужгородський замок. О. Грабарь. 1940-ві рр. Акварель |
Протягом майже чотирьох століть історія Ужгорода і угорської держави була тісно пов’язана з родом графів Другетів. Першим до Угорського королівства прибув Філіп І Другет, який на початку ХІV ст. отримав від короля Карла Роберта у якості гонору Ужгородський замок та належну до нього територію. За час володарювання у краї Другети збудували, а точніше докорінно перебудували Невицький та Ужгородський замки. Багато для розбудови замку та міста зробили такі представники цього роду: Іштван V (? – 1599), Дєрьдь ІІІ (1583 – 1620), Янош Х (1611 – 1645) та Дєрдь IV (1633 – 1661).
Наукові дослідження доводять, що замок, який зберіг основні риси до наших днів будувався і перебудовувався у кілька етапів протягом ХІІІ – ХVІІІ ст. Спочатку в ХІV – ХV ст. у романському стилі були зведені з каменю східне та західне крила палацу, які між собою з'єднувалися фортечними стінами. Ці споруди були обнесені сухим ровом та земляним насипом.
Останні суттєві перетворення родиною Другетів у замку були здійснені у кін. ХVІ – середині ХVІІ ст. У 1590-их роках перебудовано замковий палац, зведено могутні вежі в усіх чотирьох кутах та з'єднано житловими приміщеннями східне, західне та південне крила палацу. Тогочасну перебудову замку пов'язують із одним з найбільших землевласників Північно-Східної Угорщини – Ужанським та Земплинським наджупаном Іштваном V Другетом. (фото 2)
 |
| Охоронна дошка з Ужгородського замку. 1970-ті рр. |
У завершальному вигляді на початку XVІІІ ст. замковий палац являв собою чотириярусну споруду разом із підвалами. Четвертий ярус під самою крівлею займали по всьому периметру бійниці. У палаці нараховувалося більше 40 приміщень. У підвалах знаходилися каземати (в'язниця), льохи, де зберігали продукти і т. д.. Перший поверх займали господарські приміщення та кімнати для обслуги замку. Вікон на першому поверсі не було, тільки бійниці. На другому поверсі розташовувалися кімнати господарів замку та їхніх гостей, а також помпезний лицарський зал.
У внутрішньому дворику палацу, який має розміри приблизно 25х20 метрів, представлені архітектурні стилі різних епох. Це свідчить про перебудови замку протягом чотирьох століть. У східній частині дворика, зліва від входу знаходиться замковий колодязь. Глибина сягає 30 метрів. Верхня частина колодязя – дубовий зруб шестикутної форми. Із колодязем пов'язана одна із легенд про таємні ходи Ужгородського замку. Переказують, що в давнину качка, кинута у колодязь, випливала згодом до русла Малого Ужа. (фото 3)
У ХVІ – ХVІІ ст. Ужгородський замок розташований неподалік могутнього Мукачівського замку на кордоні з Трансільванським князівством, був епіцентром боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзької монархії. Один із найбільш нищівних штурмів відбувся у 1644 р. Тоді трансільванський князь, володар Мукачівського замку Дєрдь Ракоці І зруйнував укріплення. Його воєвода Янош Балінг, вдало застосувавши гармати, артилерійським вогнем пошкодив замок і вимусив здатися його гарнізон. Володар замку Янош Х Другет змушений був покинути замок.
 |
| План-схема Ужгородського замку. Друга половина ХVІІІ ст. |
Зважаючи на важливе воєнно стратегічне розташування та відповідно до вимог часу у 1653 – 1658 рр. були зведені нові фортечні укріплення бастіонного типу. Це масштабне будівництво пов'язують із наджупаном Ужанського комітату Дєрдєм IV Другетом (1633 –1661). (фото 4)
 |
| Паспорт історичного пам'ятника (будівлі). Ужгородський замок. 1964 р. |
Зовнішні фортифікаційні споруди мають форму неправильного чотирикутника, а після добудови на початку ХVІІІ ст. п'ятого кілеподібного бастіону конфігурація стає наближена до неправильного п'ятикутника. У той час кожен із бастіонів мав свою назву: Йозефа, Карла, Фердинанда, Терезії та Франциска. Загалом оборонна лінія складалася з п'яти кам'яних бастіонів різного розміру, з'єднаних кам'яною стіною (куртиною) та в'їзної вежі з підйомним мостом. З трьох сторін замок оточений сухим ровом завглибшки 8-10 метрів і шириною до 20 метрів. (фото 5)
Основний вхід у замок прикривав так званий «гусарський замок». Ці фортифікаційні укріплення складалися із земляних насипів та дерев'яного клиноподібного частоколу. А от з північно-східної сторони основні фортечні стіни прикривав рів, заповнений водою з р. Малий Уж. Тут же була зведена система з земляних ровів та насипів.
Останні перебудови ужгородської фортеці як військового об'єкта пов'язують із іменем графа Міклоша Берчені (1665 – 1725). У 1691 р. Він був призначений пожиттєво наджупаном комітату Унг, а наступного року викуповує посілості Другетів на Ужанщині, у тому числі й Ужгородський замок. Після смерті першої дружини Крістіни Другет, у 1695 р. одружився з вродливою і багатою донькою державного судді Іштвана Чакі - Крістіною (1654 – 1723). Місцем проживання молода пара обрала Ужгородський замок. Вони перебудували палац і перетворили його у розкішний графський осідок, великосвітський центр культурного й політичного життя краю кінця XVII – початку XVIII ст.
У роки національно-визвольної війни угорського народу 1703 – 1711 років Ужгородський замок став одним із центрів боротьби. У 1709 – 1710 років Берчені залучив французького військового інженера Лемара та хорватського спеціаліста Стубіча і провів останні перебудови замку, як фортифікаційної споруди та світського житла феодалів. Після поразки повстання у 1711 р. Міклош Берчені разом із дружиною виїжджають до Османської імперії. Ужгородський замок та інші їхні володіння переходять до австрійської казни, яка розмістила тут військовий гарнізон.
У 1728 р. через пожежу в замку був пошкоджений палац та повністю вигоріла замкова церква. Католицький храм Св. Юрія відомий тим, що тут 24 квітня 1646 р була проголошена Ужгородська унія, так і не відновили.
Після того як замок втратив своє воєнно-стратегічне значення імператриця Марія Терезія (1717 – 1780) передала його у володіння новоствореної Мукачівської греко-католицької єпархії, яка вирішила розмістити тут духовну семінарію. У 1776 – 78 рр. під керівництвом єпископа Андрія Бачинського проведено значні роботи з перебудови замку. Приміщення пристосовували під аудиторії, спальні семінаристів, кабінети і т. д.
 |
| Вигляд південно-західного бастіону до реставрації. 1968 – 1969 рр. |
У 1857 р. єпископ Василь Попович (1796 – 1864) видав наказ облаштувати каплицю у колишньому лицарському залі. Освячення зробили 11 лютого 1858 р. на честь покровителів семінарії Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Златоуста. Каплиця, як і семінарія у стінах замку проіснувала до 1945 р.
У 1947 р. Ужгородський замок було передано під експозиційні приміщення музею, створеному 20 червня 1945 р. На сьогодні це провідна музейна установа краю. Загальна кількість музейних експонатів на квітень 2023 р. становить понад 181 тис. одиниць зберігання. Для огляду відвідувачів відкриті понад півтора десятка постійних експозицій та тимчасових виставок, які знайомлять з історією, природою та культурою Закарпаття. Але, безумовно, найціннішим експонатом музею є старовинний замок – пам'ятка архітектури ХIV – XVIII ст., а його дослідження та збереження для наступних поколінь є одним із основних завдань музею. (фото 6)
 |
| Реставраційно-відновлювальні роботи на східній фортечні стіні. 1970 – 1980-ті рр. |
Наукові дослідження, а саме обстеження замку, були проведені спеціалістами Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління у 1968 – 1969 рр.. За їх результатами розроблені проектні пропозиції з відтворення та реставрації замку. Згодом почалися масштабні відновлювальні роботи, які тривали до початку 1990-их рр. За цей час був виконаний величезний обсяг робіт. Насамперед сухі рови були розчищені від дерев та інших насаджень. Наступним етапом стало очищення від шару землі фортечних стін, ровів та бастіонів. І насамкінець були проведені реставраційно-відновлювальні та консерваційні роботи у палаці, на трьох бастіонах на східній та південній куртинах. (фото 7,8)
Інша частина фортечних укріплень залишилася не реставрованою і потребує невідкладних робіт. Складність реставрації подібних укріплень полягає у тому, що необхідно зберігати риси фортифікацій, характерні для усіх етапів мілітарного функціонування, не порушуючи цінних нашарувань періодів необоронного функціонування замку. Адже замок як фортифікаційний об'єкт відображає еволюцію форм укріплень, які набули характерних рис для кожного регіону та певного періоду.
Михайло Джахман – завідувач відділу
експозиційної та науково-методичної роботи