Щороку 27 вересня в Україні як і у всьому світі відзначається День туризму. Це свято було засноване Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації у 1979 році з метою популяризації туризму, висвітлення його внеску в економіку та розвиток зв'язків між народами. В Україні День туризму отримав офіційний статус завдяки указу Президента України у 1998 році.
Історія туризму на Закарпатті має давні корені. Зародження припадає на період Австро-Угорщини та Чехословаччини. У цей період почалося формування закарпатського туризму як такого, що базувався на природних багатствах регіону, зокрема на лікувальних джерелах і можливостях для гірських походів. Подорожі до нашого краю стають надзвичайно популярними у 1920 – 1930-их роках. І саме тоді туризм набуває масових форм, які вже є притаманними для нашого. Переглядаючи науково-популярну літературу того часу, знаходимо багато видань та статей, присвячених розвитку туристичної галузі, яку тоді називали «туристика». Цей термін визначений польською науковою школою туризму для позначення прикладних наук про туризм та туристичне обслуговування.
У деяких статтях піднімалися важливі питання, які є актуальними і для нашого часу. Так у суспільно-політичному тижневику Республіканської хліборобської (аграрної) партії на Підкарпатській Русі від 26 травня 1936 року вміщено цікаву статтю про проблеми і перспективи зеленого туризму в нашому краї. В оригіналі стаття надрукована українською мовою як і вся газета. Ми намагалися по можливості подати текст мовою оригіналу з незначними виправленнями згідно сучасного українського правопису.
Дещо про туристику в нашому краї
Туристика – це відвідування гарних країн, гір та рік, і має особливо для нашого краю неабияке значення. В Європі є країна, а то Швейцарія, в якій більш ніж половина народного доходу робить туристика, то є чужоземні туристи відвідують Швейцарію, завозять до неї гроші, там їх видають в готелях, купують молоко, масло, яйця сир. І в Італії дуже велику роль відіграють гроші, ввезені туристами з усього світу. В останніх роках завдяки значній пропаганді в Чехословаччині та Німеччині, як взимку, так і в влітку, відвідує нашу Верховину маса туристів, які приходять освіжитися, накохатися до нашого краю красотою природи, чарівними краєвидами.
На Підкарпатській Русі, з осередком в Ужгороді, давно зорґанізувалося Товариство Туристів, яке має за завдання з одного боку пропагувати відвідування нашої країни, а з другого боку облаштувати нічліг, харчування на нашій Верховині так, щоб туристи почувалися в нас дома і щоб їм завжди хотілося вертатися до нас. Але це товариство без відповідної підтримки з боку самого населення тих країн, куди туристи заходять, не буде мати такого значення, як би це було бажане. Тому закликаємо наших людей, щоб в відповідній мірі спричинилися до того, аби туристи малися в нас добре.
Передусім треба унеможливити жебракам та жебраючим дітям, аби настирливо не турбували туристів, щоб ми не виглядали жебрацькою нацією. Свого часу в Італії погане враження робили т. зв. лацароні, то є тисячі італійських жебраків, які оббирали туристів й тому перед війною західний туристичний світ називав італійців жебрацькою нацією. Сьогодні вже в Італії туристи мають спокій, бо Мусоліні заборонив жебрати від туристів та інших подорожуючих.
Супроти цього треба старатися, щоб туристи з наших країв відходили з добрим вражінням. Будинки треба підбілити, в хатах прибрати, на подвір’ях гарно замести. Взагалі треба дбати про чистоту сіл, аби туристи не виходили з наших хат з огидою від нечистоти.
Туристи шукають нічліг, їжу, молоко, сир, масло, яйця, але не купують ці речі від тих, що своїм вбранням і нечистотою в хатах нагадують бруд та огиду. Взагалі з туристами треба поводитися так, як людина поводиться з дорогими любими гостями, яким бажає, аби чим частіше верталися до неї. Треба бути ввічливому, давати інформацію щодо країни, лісів, гір та рік; треба їх і підвести до бажаного місця, показувати красоту нашої країни, якщо маємо на це час, а коли б за це хотіли вам кинути пару грайцарів ніхто не збагатіє, а турист віднесе з собою добре вражіння про наш народ, буде й інших наговорювати, аби відвідували наш край.
Інша справа, що коло туристів можна й інакше заробити. Вони, як ми вище навели, потребують молоко, хліб, сир, масло, яйця. І коли вони приходять в великому числі, то наші селяни цих продуктів можуть їм у великій кількості продати. Але й тут треба вважати, щоб з туристів не здирати шкіру, тобто не просити від них ціни захмарні, бо туристи це не міліонери, це здебільше урядовці, студенти та інші бідні службовці.
Треба мати перед очима, аби ми собі й своїй країні перед туристами робили славу, пропаганду, бо вони, вертаючись до дому, ввесь час розказують, що вони в нас чули та бачили, який ми народ й яка наша країна.
Отже туристів приймайте ввічливо, не допускайте до них настирливих жебраків, продавайте їм якісне й дешево.
Вчителі повинні на цю тему проводити лекції, як в школі між дітьми, так поза школю між дорослими. Це саме треба робити й по читальнях.
Домашній турист
Михайло Джахман,
завідувач відділу новітньої історії
та Меморільного музею-кімнати А. Волошина
