«Постать учителя в крайовій традиції» – під такою назвою в стінах Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького 30 вересня з ініціативи відділу історії та краєзнавства провели культурно-просвітній захід у рамках серії «Краєзнавчі зустрічі в Ужгородському замку». Нагадаємо, що прем’єра «краєзнавчих зустрічей» відбулася ще в березні цього року й була приурочена до Дня історика. Отже, добра традиція продовжилася…
Ведучий дійства старший науковий співробітник Маріан Токар на початку згадав про жертовність українців у сучасній боротьбі за свою свободу й наголосив, що чимало серед них є представниками педагогічного загалу, професійне свято яких в Україні відзначатимуть 5 жовтня. Відтак, після хвилини мовчання за жертвами війни, традиційне вступне слово мала директорка музею Ольга Шумовська, котра підкреслила надзвичайно безцінну місію вчителя – як у минулому, так і в наші дні, у майбутньому – бути провідником знань, патріотом, носієм народної, національної ідеї, тим, хто формує громадянську свідомості нових поколінь.
Після цього Маріан Токар подав власне бачення узагальненого портрета вчителя в історично мінливому регіоні й акцентував увагу присутніх на тому, що образ учителя у крайовій традиції – це унікальний феномен, який формувався в досить складному і неоднорідному соціально-політичному середовищі й обійтися без розуміння специфіки історичного розвитку Закарпаття неможливо. Враховуючи те, що роль учителя була ширшою – не лише як педагога, але й як духовного наставника, носія національної культури, соціального провідника у громадах, це набувало особливого значення. І ці традиції досить легко вкоренилися в крайовому середовищі…
Учитель відкривав дітям широкий світ рідної мови й культури, історії рідного краю, ставав організатором позакласних заходів, хорів, оркестрів, гуртків, хат-читалень, бібліотек. Його життя було прикладом для інших майже у всьому – у чесності, охайності, любові до праці. Недаремно в народній пам’яті залишилися імена відомих педагогів, від відомих педагогів-велетнів Олександра Духновича, Августина Волошина, Олександра Маркуша, інших – до простих учителів у сільських народних школах, наприклад – Андрія Міньо, Федора Повхана, Федора Шимоновського, Петра Світлика, Юрія Палюха, Івана Тимканича та інших сільських учителів. Лектор зупинився і на інтерпретації поняття «навчитель», яке в історії краю мало свої цікаві звучання, що традиційно зберегли елементи поваги до вчителя і сьогодні. Було сказано й про вдячність різних поколінь до тих, хто сіє зерно знань і виховує й на виробленому музейниками спеціально для цього заходу символічному «Дереві пам’яті улюбленого вчителя» запропоновано присутнім розмістити листочки з іменами своїх улюблених педагогів, що й було зроблено.
Далі Маріан Токар озвучив характерні й найбільш типові риси, які збереглися в крайовій традиції та якнайкраще доповнюють узагальнений портрет учителя крізь зміни політичних режимів, освітньо-культурних систем, ставлення влади до них у різні історичні часи. Було запропоновано оцінити соціальний, моральний, громадський, інтелектуальний статуси вчителя в крайовій традиції. Підкреслено, що учитель того часу – це не лише шкільний наставник, а справжній просвітитель і моральний авторитет у громаді. Так само коротко було сказано про вчителя на початку 20 ст., коли він уже не просто шкільний наставник, а справжній культурний і громадський діяч, який поєднував навчання з просвітництвом та національно-просвітньою місією, вчителя міжвоєнного Закарпаття (1919–1938), як постаті, яка стала символом відродження та модернізації освіти краю, інтелігента у повному сенсі слова – освіченого, культурного, авторитетного, який ніс знання, культуру, дух модернізації, водночас залишаючись частиною традиційної громади. Також торкнулися й образу вчителя радянської доби, який після Другої світової війни зазнав змін і його можна описати як складний і суперечливий, що поєднував у собі риси традиційного вчителя-просвітника та носія ідеологічних засад системи, людини між двома світами: світом ідеології й світом людяності. А сучасний учитель зіштовхується з новітніми викликами – від технологічних інновацій до нескінченних владних реформ із не завжди ясними перспективами…
Урешті-решт аудиторії було запропоновано обговорити питання – яким уявляєте «ідеального вчителя» минулого й що зберігається традиційним в його образі сьогодні? І присутні активно підтримали цю лінію дискусії. Досвідчена педагогиня-методистка Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти Марія Баяновська, яка завітала з колегами, зосередила свої думки на морально-духовних аспектах портрета крайового учителя, його еволюції від сакрального й авторитарного наставника через інтелігента та культурного провідника до партнера й наставника в діалозі. Відомий педагог-новатор, довгорічний успішний керівник ужгородської школи №5 Петро Кіндюх висловив подяку за те, що в стінах Ужгородського замку з поважною пам’яттю звернулися до постаті вчителя й організували такий захід. У такому ж ракурсі прозвучали й слова краєзнавця Яноша Мешка, який зупинився на документальних дослідженнях із історії крайової освіти, а також ще одного гостя – сучасного письменника й філософа Павла Конча. Про образ учителя в історії Закарпаття, зокрема на Свалявщині й на сучасному етапі в своїх виступах згадав і вчитель Юрій Шипович, який разом із директоркою Інною Туряницею прибули на захід із старшокласниками Плосківського ліцею Полянської сільської ради Мукачівського району. Із повагою та особливою теплотою прозвучали слова Софії Матушак про вчителів від імені всіх однолітків, які завітали цього дня до замку.
Висловлюємо щиру подяку від імені музейників усім присутнім, представникам різних поколінь (ветеранам освітянської ниви, діючим педагогам, методистам і учням-ліцеїстам), які сформували єдине бачення поваги до постаті учителя в крайовій традиції. Також вдячні тим, хто сприяв організації та проведенню заходу – працівникам музею Ользі Шумовській, Валерії Русин, Михайлу Джахману, Іветті Горкій, Дмитру Соловйову, Олені Еврій, Михайлу Лесіву. Окрема подяка завідувачці бібліотекою музею Наталії Сачавській – за організацію виставки раритетних та сучасних педагогічних видань, а також Ользі Тимофієвій – за надані для перегляду низки історичних фотографій, в епіцентрі яких шкільне життя Ужанської долини 1930-х років.
Маріан ТОКАР,
ст. науковий співробітник відділу історії та краєзнавства
