1 вересня – День пам’яті видів, винищених людиною. Цього дня 1914 року в зоопарку міста Цинциннаті (США) помер останній мандрівний голуб. В минулому цей вид голубів був найчисленнішим на Землі й налічував від 3 до 5 мільярдів особин. Вони могли утворювати зграї шириною 1,5 км і 500 км завдовжки. Це відстань приблизно як від Ужгорода до Братислави. Саме через людську діяльність (його ловили заради м’яса) та знищення природних екосистем вид повністю зник.
Сьогодні ж пропонуємо вам дізнатися про тварин, які в минулому зустрічалися на Закарпатті. Найбільш відомими викопними тваринами є шерстисті мамонти. Вони, як і слони, походять з Африки. Близько 3 мільйонів років тому мігрували й розселилися на просторах Європи, Азії та Північної Америки. Траплялися вони й у нас, про що свідчать палеонтологічні знахідки. Зокрема в Археологічному музеї УжНУ можна побачити зуб вагою понад чотири кілограми, знайдений у присілку Руське села Ракошино Мукачівського району. У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею зберігаються фрагменти бивнів та зуб, які були знайдені в сірчаному кар’єрі в околиці с. Розділ (імовірно Старий Розділ Львівської області) в 1964 р. Вчені ще й дотепер дискутують над причинами вимирання велетенських тварин. Більшість схиляється до думки, що до цього призвели зміни клімату, а також люди, які полювали на них.
Не витримав конкуренції з людиною й печерний ведмідь. Їхні кістки разом із кам’яними знаряддями праці первісних людей знайшли в печері Молочний Камінь Тячівського району. Печерні ведмеді були більшими за сучасних бурих ведмедів. Попри їхні розміри, вони були досить спокійними й повільними, харчувалися рослинною їжею. В експозиції «Природа Закарпаття» можна побачити деякі кістки та зуби цього виду, знайдені в печері «Перлина» Тячівського району.
У 1951 році музей закупив від Юлії Розсипалової череп та фрагменти рогів великорогого оленя. В інвентарній картці вказано, що знайдені в 1930 році в селі Бадалово Берегівського району. Однак на одному предметі збережена етикетка з написом про те, що знахідка належала Юлії Розсипаловій. У червні 1932 році її виявили в річці Тиса в селі Бадалово, а в 1934 році її передав до Земського музею Антонін Маковічка. Імовірно цей фрагмент потрапив до музею разом з іншими експонатами Земського музею, який знаходився в будівлі жупанату (зараз Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая). Щодо року знахідки, то або помилилися при оформленні записів, або якусь частину кісток знайшли в 1930 році, а іншу – в 1932 році. Характерними для цих тварин були великі роги розмахом до 3 метрів, які ускладнювали втечу самців через ліси від мисливців. У Карпатському басейні гігантські олені, як і печерні ведмеді, вимерли близько 30000 років тому.
Колись українськими степами бігали дикі коні тарпани. Через те, що вони могли завдати шкоди сільському господарству, їх цілеспрямовано відловлювали й відстрілювали. У 1918 році помер останній представник цього виду в Україні. Про те, що дикі коні жили й на Закарпатті, свідчать кістки та зуби, знайдені в 1974 році старшим науковим співробітником музею Наталією Кулагіною на лівому березі річки Уж в Ужгороді.
Люди причетні й до зникнення з території Закарпаття красивої великої пташки дрохви євразійської. Колись вона часто зустрічалася в нашому краї, Вона фігурує і у святковому меню під час весілля Ілони Зріні та Імре Текелі. Під час святкувань з’їли двадцять дрохв. Полювання призвело до того, що птах став дуже рідкісним і зараз є в Червоній книзі України. У своїй праці про птахів Підкарпатської Русі (1931) відомий орнітолог Олександр Грабар пише, що дрохви вже зрідка заходять до нас. Останнього застрелили в околицях смт Батьово в 1930 році. В одному зі своїх оповідань краєзнавець Петро Сова розповідає про полювання на диких птахів у 1936 році в околицях Косинських горбів (Берегівський р-н) на кордоні з Угорщиною. Під час цього полювання було застрелено велику пташку. Коли мисливці підійшли впритул до жертви, то дуже пожалкували. Підстреленим птахом виявився самець рідкісної дрохви. Як зазначив автор, з того часу вони на Закарпатті більше не з’являлися. В експозиції «Природа Закарпаття» є опудало дрохви євразійської. Згідно з записами інвентарних книг відомо, що в музейній колекції були два екземпляри дрохви. Один закуплений від Олександра Грабаря, а інший потрапив із Земського музею. Предмети мали інвентарні номери, але в акті про списання експоната чомусь не вказаний номер, а на підставці, на якій знаходиться зараз опудало є обидва номери, тож з’ясувати чи птах з колекції Олександра Грабаря чи з Земського музею зараз складно. Але залишається той факт, що зараз дрохви, які колись гуляли Закарпатською низовиною, можна побачити тільки в музеї.
Руслана Джахман,
завідувач сектору природи
