10 листопада – Міжнародний день вишивальниць
Вишивка – це не лише оздоба одягу чи домашнього текстилю. В орнаментах, кольорах і техніках відображені місцеві традиції, естетичні уподобання та культурні зв’язки поколінь. Особливо виразно це простежується на Закарпатті – багатонаціональному краї, де кожна спільнота зберігала власні особливості вишивального мистецтва.
Міжнародний день вишивальниць відзначають 10 листопада. Його започаткували у 2013 році, пов’язавши дату з ушануванням святої великомучениці Параскеви Іконійської, яку в народній традиції вважають покровителькою вишивальниць. Із її іконою можна ознайомитися в експозиції музею «Сакральна скарбниця». Ще однією покровителькою майстринь вишивання вважають святу Варвару, зображення якої представлено в експозиції «Історія духовної культури Закарпаття».
З цієї нагоди в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького представили інсталяцію «Вишите Закарпаття: традиції народів краю в орнаментах, нитках і барвах», розміщену в експозиції «Народні музичні інструменти та народний одяг Закарпаття». Вона знайомить відвідувачів із розмаїттям вишивальних традицій українців, угорців і румунів Закарпаття.
Перед початком заходу присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць України.
Звертаючись до учасників, директорка музею Ольга Шумовська наголосила, що вишивка є особливою мовою культурної спадщини, у якій поєдналися майстерність, пам’ять і традиції багатьох поколінь. За кожним музейним експонатом стоїть праця й талант конкретної майстрині. Тому завдання музею – не лише зберігати ці свідчення минулого, а й відкривати їх сучасникам, підтримувати інтерес до народного мистецтва та сприяти передаванню традицій наступним поколінням.
Авторка інсталяції, завідувачка сектору етнографії Василина Палинчак-Кутузова, ознайомила присутніх із представленими предметами та розповіла про особливості вишивки різних етнографічних груп і народів краю.
Українська вишивка Закарпаття формувалася в середовищі лемків, бойків, гуцулів і долинян. Кожна група мала характерні особливості оздоблення одягу, а в окремих місцевостях побутували власні варіанти орнаментів, кольорових поєднань і розташування вишивки.
Так, у лемківських осередках Перечинщини жіночі сорочки прикрашали комір, манжети, плечову частину та нагрудний розріз. Для ранніх зразків були характерні геометричні орнаменти, виконані низинкою, хрестиком і гладдю; на початку ХХ століття поширилися також стилізовані рослинні мотиви. Бойківські сорочки вирізнялися стриманішим декором і дрібними геометричними візерунками: спочатку переважала біла вишивка, згодом з’явилися багатоколірні поєднання. Гуцульська вишивка Рахівщини відома геометричними композиціями та насиченою кольоровою гамою. Вона доповнювала оздоблення інших складових жіночого строю, зокрема кептарів. У долинянських осередках особливості сорочок визначалися не лише орнаментом і кольорами, а й кроєм та розташуванням вишивки на рукавах, манжетах і нагрудній частині.
Своєрідністю відзначалися й вишивальні традиції угорського населення Закарпаття, особливо в осередках Берегівщини. Для оздоблення одягу використовували різні різновиди гладі, часто поєднуючи вишивку з мереживом. Серед поширених мотивів – тюльпани, фіалки, волошки та інші квіти, скомпоновані у букети й симетричні композиції. Ці особливості відображені в угорських вишитих рушниках 1930–1940-х років із сіл Великі Береги та Оросієво, які зберігаються в музейній колекції.
Локальні риси мала й вишивка жіночого одягу румунського населення краю. Одним із характерних типів сорочки, поширених у південних районах Закарпаття, була так звана «волоська» сорочка. Її вирізняли прямокутний виріз горловини, призбирані частини полотна та оздоблення рукавів, манжет і нагрудної частини. У музейній збірці цей напрям представлений жіночою сорочкою 1930–1940-х років із Добрянського Тячівського району, спідницею-фартухом із Солотвина 1940-х років і фартухом «плат» того самого періоду з Бая-Маре (Румунія).
Окрему частину інсталяції становлять предмети, що демонструють використання вишивки в повсякденному побуті. У фондах музею зберігаються рушники, скатертини, серветки, фрагменти оздоблення подушок та інші текстильні вироби. Серед них – рушник із Киблярів 1930-х років, відомий під місцевою назвою «пулька», рушник із Чорної Тиси, виконаний у 1950-х роках Василиною Дердюк, скатертина 1930-х років із Виноградова, серветка 1960-х років з Ужгорода та таця з вишивкою під склом із Кушниці 1940-х років. Особливу увагу привертає чоловіча вишита краватка 1940–1950-х років.
Про майстринь минулого нагадує також поштова листівка 1930-х років із зображенням вишивальниці з Рахівщини. Адже саме жіноча праця забезпечувала передавання навичок від матері до доньки: жінки створювали одяг і домашній текстиль, готували посаг, зберігали й розвивали місцеві орнаментальні традиції.
Традиція вишивання продовжується і сьогодні. І приємно бачити, як народні вишиті орнаменти займають все більше місця в оздобленні сучасного одягу, стають мейн-стрімом. Представлена інсталяція дає змогу побачити вишивку як важливу складову матеріальної та духовної культури Закарпаття. У музейних предметах збереглися свідчення майстерності, смаків і повсякденного життя мешканців краю, а діяльність сучасних вишивальниць підтверджує тяглість традиції, яка й надалі знаходить своє продовження.
