В складних умовах боротьби за українську державність музеї повинні робити активний вплив на якнайповніше залучення усіх верств народу до скарбів духовної і матеріальної культури, формування громадянського, правового суспільства, головною цінністю якого має бути ЛЮДИНА. Ефективність впливу на процеси соціального і культурного розвитку українського суспільства суттєво посилюються зростанням їх інтересу до викристалізованої культурної спадщини, сконцентрованої у музеях.
Музейне будівництво на Закарпатті має давні корені. Разом з тим, воно до нинішнього періоду є недостатньо дослідженим.
Будівля жупанату де у 1930-их рр. розміщувався музей Підкарпатської Русі |
Провідною музейною установою краю, створену постановою Народної ради Закарпатської України від 20 червня 1945 р. як Народний музей Закарпатської України, є Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького. На початку формування основу його збірки склали етнографічна й природнича колекції колишнього Земського (крайового) музею в Ужгороді. Згодом, у 1950-их рр., фонди поповнилися експонатами Мукачівського історико-краєзнавчого музею, що був створений на основі колекцій Земського музею ім. Т. Легоцького. Обидва земські музеї, експонати яких стали основою сучасного музею, мають спільну історію й були засновані 90 років тому.
Антонін Бескид - губернатор Підкарпатської Русі, один із засновників музейного товариства |
В Ужгороді, у результаті реорганізації Ужгородської акваристичної спілки, 22 лютого 1929 р. було засноване Земське (крайове) музейне товариство Підкарпатської Русі. Серед засновників були відомі постаті нашого краю: губернатор Підкарпатської Русі Антонін Бескид, земський президент Антонін Розсипал, член земельної ради Антонін Седлачек, композитор і скрипаль, граф Фердинанд (Нандор) Плотені та ін. Метою товариства було об’єднати існуючі у краї збірки пам’яток історії, культури, природи та створити музей в Ужгороді. У 1932 р. воно нараховувало близько 100 постійних членів, діяло 5 секцій (історична, природнича, етнографічна, технічна, ентомологічна). У цьому ж році вони видали збірник Земського музейного товариства (редактор і голова редакційної комісії Ян Вондрачек), у якому були вміщені статті краєзнавчого змісту й статистичні дані про діяльність організації. Спочатку для зберігання експонатів та експозицій у 1929 р. товариству було виділено 6 кімнат у будівлі колишнього жупного управління, які раніше використовувалися як тюремні камери. У наданих кімнатах музейники розмістили частину експонатів і відкрили музей для відвідувачів. До речі, допомогу в організації музею в Ужгороді надавали фахівці Чехословацького Землеробського музею.
Фрагмент експозиції Земського музею |
Фрагмент експозиції Земського музею |
Фрагмент експозиції Земського музею |
У тому ж 1929 р. після довгих судових тяжб між купцем Л. Зінгером, який придбав від дітей Т. Легоцького його музейну збірку і намагався вивезти за кордон, та Чехословацькою державою було досягнуто згоди. Чехословаччина погодилася виплатити Л. Зінгеру компенсацію 30 000 крон і таким чином унікальна колекція залишилася у нашому краї. Того року у Мукачеві був офіційно відкритий Земський музей Т. Легоцького. Очолив установу відомий краєзнавець та археолог Йожеф Янкович (1878-1955).
Упродовж декількох років тривали суперечки між музейними закладами Ужгорода та Мукачева з питання, котрий з них стане головним. У більш вигідному становищі опинилося ужгородське товариство, яке було забезпечене приміщеннями та підтримкою влади. У 1932 р. мукачівська і ужгородська музейні організації об’єднуються у «Підкарпатське крайове музейне товариство». З цього часу Ужгородський земський музей починає функціонувати як центральний музей краю з філією у Мукачеві. Щоб згладити суперечності, які й надалі залишалися між музеями і дозволити їм повноцінно розвиватися, у 1936 р. вирішили закріпити за ними окремі профілі: у мукачівському акцент робився на історію та археологію, в ужгородському – на етнографію та природу.
Титульна сторінка збірника Земського музейного товариства. 1932 р. |
Завдяки декільком статтям, опублікованих у 1935-1936 рр., та путівнику «Průvodce sbírkami musea v Užhorodě» (1936), автором яких був член вченої ради товариства, викладач ужгородської гімназії Алоїс Маліх (1899-1958), є досить детальна інформація про діяльність та структуру музею в Ужгороді. А кілька фотографій, що зберігаються у фондах Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького, дають змогу побачити, як виглядали експозиційні зали музею. У 1933 р. товариству під експозиційні площі передали додатково просторі приміщення (12 кімнат) окружного суду, що розміщувався у будівлі жупанату, де музейники одразу почали побудову експозицій. На той час музейні збірки були доповнені цінними експонатами з музею товариства «Просвіта». Як уже зазначалося, основними напрямами діяльності музею був етнографічний та природничий. У музеї діяли такі відділи: 1) етнографії та сільської культури; 2) національних (етнічних) відносин; 3) природничий (палеонтологія, геологія, географія, мінералогія, ботаніка, зоологія); 4) використання природних ресурсів (землеробство, промисловість, торгівля); 5) шкільництва та освіти; 6) картинна галерея; 7) ужгородське міське відділення; 8) додаткові колекції.
Експозиційні площі музею розподілили наступним чином: дві зали музейники відвели під народний одяг та взірці вишивок з різних куточків краю; тут же експонувалися макети дерев'яних церков. Ще у двох кімнатах був відображений побут верховинців, де відвідувачі могли побачити інтер'єр старої хати та господарських будівель. Окремо експонувався іконостас із закритої церкви з с. Нижня Визниця та ікони на різні релігійні сюжети. У трьох інших залах були представлені чудові природничі колекції, переважно взірці флори та фауни Підкарпатської Русі
Окремий зал займала експозиція міського відділення музею, де були представлені пам’ятки цехового ремесла, зокрема вироби ужгородських гончарів (вази, глечики, та мальовані тарілки), що вирізнялися оригінальністю і були справжніми витворами народного мистецтва. Поряд було відтворено фрагменти гончарної майстерні та глиняну піч, у якій випалювали керамічні вироби. Історія Ужгорода у музеї була висвітлена за допомогою художніх робіт та фотографій, що відображали не тільки його минуле, а й розбудову та впорядкування міста у 1920-1930-их рр.
Офіційне відкриття оновленого музею Підкарпатської Русі відбулося 28 жовтня 1934 р. у рамках святкування в Ужгороді державного свята – 15 річниці проголошення Чехословацької республіки. Першим почесним відвідувачем музею став заступник міністра закордонних справ Чехословаччини К. Крофта. Після урочистого відкриття він прочитав у приміщенні жупанату лекцію «28 жовтня і Підкарпатська Русь»
У листопаді 1938 р. після передачі Ужгорода згідно рішення Віденського арбітражу Угорщині, музейні колекції були вивезені на зберігання у с. Кам'яницю. Весною наступного року збірки повернули знову до Ужгорода, де вони зберігалися до закінчення Другої світової війни.
І до нинішнього часу експонати, які були зібрані ще у 1920-1930-их рр. є прикрасою експозицій не тільки Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, а й багатьох музейних установ краю.
Джахман Михайло, провідний науковий
співробітник музею.