У одному з експозиційних залів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького знаходиться невелика картина ХІХ ст. «Портрет невідомого єпископа», автор невідомий. Твір був відреставрований у 2009 р. реставратором музею Крістіною Клісою.
З історії картини відомо лише те, що вона була знайдена у приміщеннях Ужгородського замку разом з іншими творами мистецтва, конфіскованими у 40-50-х рр. ХХ ст. радянською владою у релігійних громад і перевезеними до замку. Частина предметів була знищена і втрачена назавжди. Працівниками музею протягом років проводяться пошукові і рятівні роботи по збереженню пам’яток історії та мистецтва. Твори досліджуються і атрибуються. Над ними проводяться реставраційні заходи, оскільки вони усі перебувають у поганому стані. У процесі і після реставрації проводиться наукове вивчення предмету, визначення періоду створення і авторства. Важливим відкриттям є встановлення особи портретованого.
Картина «Портрет єпископа» при поступленні на реставрацію перебувала у поганому стані. Основа, тонке лляне полотно прямого переплетення було деформоване, обрізане, з великою кількістю дірок по периметру, прикріплене до нерухомого підрамника. Припускаємо, що втрати полотна можуть складати по 5 см. з кожного боку, оскільки картина була вирізана з оригінальної рами. Грунт тонкий, щільний, із повсюдним кракелюром і заломами, з загрозою осипів авторського фарбового шару. Живопис тонкий, гладкий, виконаний професійним художником. Портретований зображений по груди з повернутою головою в бік. Композиційно правильно розміщений на площині картини. Тло темне, переважають теплі тони. Фарбовий шар мав осипи і потертя по всій поверхні. Старе лакове покриття було потемнілим і забрудненим.
Реставрація передбачала проведення усіх заходів, спрямованих на збереження картини і надання їй експозиційного вигляду. У першу чергу був укріплений живопис з укладанням кракелюру. Картина була знята з неавторського підрамника і здубльована на нове полотно. На замовлення був виготовлений новий розсувний підрамник з кілками, на який закріпили картину. Втрати фарбового шару з грунтом були заповнені реставраційним. Живопис був очищений від забруднень і покритий лаком. Було проведено естетичне тонування у місцях втрат і потертя.
Аналіз художньо-стилістичних рис та порівняльна характеристика «Портрету невідомого єпископа» та портрету єпископа Григорія Тарковича показують нам, що ми бачимо зображення людини старшого віку з високим чолом, важкими виразними верхніми повіками, що глибоко посаджені в надбрівних дугах. Носо-губні складки запалі, чітко видно виличніі дуги. Ніс прямий з чітким виразним округлим кінчиком та красивими округлими ніздрями. Верхня губа вузька, а кутики губ злегка опущені. Вуха виразні, вушна раковина велика. Форма бороди на обидвох роботах повторюється.
Порівнюючи портрет невідомого єпископа у експозиційному залі музею з офіційним портретом першого єпископа Пряшівської єпархії (авторства Йосипа Змія-Мікловшика), ми дійшли до висновку, що з великою вірогідністю на портреті зображено Григорія Тарковича.
Історія заснування Пряшівської єпархії та її перший єпископ Григорій Таркович (1754–1841)
Після тривалої боротьби за звільнення мукачівських владик від інституційної «опіки» латинських єпископів з Еґеру, що почалося майже одразу по укладенню між частиною кліру Мукачівської єпархії на чолі з монахом Чину Святого Василія Великого Партенієм Петровичем і латинським єпископом Еґеру Ґеорґієм Якушичем церковної унії в Ужгороді (1646–1649 рр.), буллою «Eximia Regalium Principum» від 19 вересня 1771 р. папа Климент ХІV канонічно заснував Мукачівську єпархію.
За даними єпархіального перепису 1792 р. у Мукачівській єпархії налічувалося 434 265 греко-католиків, що проживали у 265 парафіях і 1193 філіях. Велика єпархія потребувала інституційної реорганізації. Так у 1776 р. було створено Сатмарський вікаріат. 3 лютого 1787 р. всі 11 руських греко-католицьких парафій Спіської та Рожнявської латинських дієцезій у Словаччині та 5 парафій Перемиської греко-католицької єпархії в Австрії відійшли до Мукачівського єпископства. Незабаром з них було утворено окремий вікаріат з осідком у м. Кошице (1792 р. осідок перенесли до Пряшева), з якого у 1818 р. постала окрема Пряшівська греко-католицька єпархія. 22 вересня 1818 р. папа Пій VІІ буллою «Relata semper» канонічно заснував Пряшівську єпархію.
Першим єпископом новоутвореної Пряшівської греко-католицької єпархії став Григорій Таркович (1816/1818–1841). Народився майбутній єпископ 8 листопада 1754 р. в с. Пасіка на Свалявщині у родині сільського дяка. Після закінчення Ужгородської гімназії (1774 р.) філософію студіював у Великому Варадині (1774–1775 рр.), а теологію – у Віденській семінарії св. Варвари «Барбареумі». Після її закінчення 21-річного Тарковича призначають священиком у Мукачівський монастир, де він вивчає історію церкви, філософію.
У 1787–1792 рр. Григорій Таркович обіймає посаду ректора Ужгородської богословської семінарії, а наступні п’ять років буде парохом церкви в Ужгороді. Досконале володіння багатьма іноземними мовами, освіченість, організаційні здібності посприяли його призначенню в 1803 р. цензором руських книг при університетській друкарні у м. Буда. На цій посаді Григорій Таркович не схвалив переклад і тлумачення літургії Іоаникія Базиловича, натомість дав дозвіл опублікувати «Короткий нарис фундації Федора Корятовича», схвалив проповіді й граматику Михайла Лучкая і розпорядився купити по одному примірнику для кожної єпархії. У 1814 р. Григорія Тарковича призначено Кошицьким вікарієм, а за збігом обставин його також обирають головним Мукачівським капітульним вікарієм. Ці посади він успішно поєднував до 1816 р., який став для нього знаковим.
Користуючись «наполеонівським поневоленням» папи Пія VІІ, цісар Франциск І, посилаючись на своє верховне право патронату, 3 листопада 1815 р. утворив Пряшівську єпархію. 17 травня 1816 р. цісар таки вирішив повідомити Рим про своє рішення і зажадав від папи канонічного визнання Пряшівської єпархії. Григорій Таркович був призначений єпископом Пряшівської єпархії за наказом цісаря Франциска І, але побоюючись неканонічності заснування єпархії, відмовився від єпископства, посилаючись на свій поважний вік (на той момент йому було 62 роки). Одразу ж після запиту щодо канонічного визнання єпархії Апостольським Престолом Григорій Таркович погодився на призначену цісарем посаду.
Григорій Таркович, налагоджуючи справи єпархії щодо матеріального забезпечення та інших важливих питань, пробув у Відні до 17 листопада 1820 р. Прибувши до Пряшева, тоді ще єпископ-номінат важко захворів. Інтронізація ж відбулася 17 червня 1821 р. у василіанському Краснобрідському монастирі зіслання Святого Духа. Єпископські свячення Григорій Таркович символічно отримав «з рук» єпископа матірної Мукачівської єпархії – Олексія Повчія (1817–1831).
Помер Григорій Таркович 16 січня 1841 р. у Пряшеві. Похований у крипті кафедрального собору Івана Хрестителя.
завідувач сектору реставрації Крістіна Кліса
старший науковий співробітник відділу історії та краєзнавства, к.і.н. Діана Штерр