120 років тому вийшла друком перша наукова стаття Олександра Грабаря

Цьогоріч ми відзначали 140-річчя від дня народження першого завідувача відділу природи Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького, відомого орнітолога Олександра Грабаря. Протягом року наукові співробітники читали лекції, присвячені його біографії, виставляли його художні твори, наукові праці, особисті книги та розмістили онлайн-виставку на сайті музею ( https://www.zkmuseum.com/2023/08/140.html ). Цією заміткою про першу наукову статтю, яка вийшла друком 120 років тому, закінчуємо ювілейний рік Олександра Грабаря.

Свою першу наукову статтю «Az urali bagoly fészkelése hazánkban»
орнітолог опублікував у серпні 1903 року в часописі «Természettudományi
közlöny» («Природознавчий вісник») на сторінках 522-523 угорською мовою.
Вона невелика за обсягом, але має важливу наукову цінність, тому що в ній
автор вперше подає інформацію про факт гніздування сови довгохвостої
(уральської) Strix uralensis на території Австро-Угорщини, до складу якої
входила і територія Закарпаття.

У статті Олександр Грабар пише про те, що гніздо сови довгохвостої він виявив у кінці червня 1902 року (на той час йому ще не було й 19 років і він закінчив перший курс університету) в урочищі Настаз біля Ублі Земплінського комітату (Словаччина). Воно знаходилося на галявині, оточеній великими буками, між двома кам’яними брилами. У гнізді було двоє молодих птахів, які дуже схожі на пташенят сірої сови, але набагато більші за розмірами. Лісник, що був разом з Олександром Грабарем, застрелив біля гнізда самку і вона потрапила в колекцію молодого вченого. Нам невідомо, що сталося з цим опудалом. У колекції музею є чучело сови довгохвостої,
здобутої набагато пізніше у 1934 році, а в колекції Зоологічного музею УжНУ
більшість сов довгохвостих, здобутих у 20-их роках ХХ століття. У цій же
статті Олександр Грабар також повідомляє, що в тому ж році (1902) він отримав із Великих Лазів (зараз Ужгородський район) молодий екземпляр сови, яка ще
не вміла літати, тобто вона точно вилупилася в нашому краї.


Пізніше Олександр Грабар написав ще дві статті, присвячені сові довгохвостій. Одна з них вийшла в 1926 році угорською мовою у орнітологічному журналі «Aquila», а інша – руською мовою в журналі «Підкарпатська Русь» у 1932 році. Тут уже автор подає свої детальні результати спостережень за цим видом: дату та місця зустрічей з птахом. Також Олександр Грабар досліджував вміст шлунку здобутих птахів і в більшості випадків у шлунках він знаходив залишки дрібних гризунів. Це означає, що сова довгохвоста є корисним видом і потребує охорони, на чому й наголошує дослідник. У статті він звертається до вчителів, щоб ті проводили просвітницьку роботу серед населення. «На жаль, до нас ще не дійшла інтенсивна охорона природи, тому закликаю кожну відчуваючу і шляхетно думаючу людину, щоб допомагали нам охороняти наших природних скарбів – наших цікавих птахів» (переклад Р. Джахман). Такими словами завершив свою публікацію у «Підкарпатській Русі» Олександр Грабар.
 

У бібліотеці Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького зберігається підшивка
часописів «Természettudományi közlöny», серед яких є й примірник, в якому
надрукована перша стаття Олександра Грабаря. У 2009 році завідувач відділу
археології Йосип Кобаль переклав її на українську мову, а пізніше текст
перекладу вміщено у книгу «Олександр Грабар (до 130-річчя з дня
народження)» (Кобаль, 2013), тож зараз вона доступна кожному, хто цікавиться
пернатими нашого краю. 

Руслана Джахман старший науковий співробітник
сектору природи відділу історії та краєзнавства