Бращайко Михайло Михайлович (1883 – 1969) – відомий український політичний та громадський діяч, правник (юрист), адвокат, публіцист, видавець, депутат Сойму Карпатської України. Народився він у 1883 р. в с. Блажієво Березького комітату (тепер с. Балажер, Берегівського району) в родині греко-католицького церковного учителя. Початкову освіту здобув у школі села Нанково Хустського району, куди перевели його батька. Відтак продовжив навчання у Мараморош-Сиґетській та Ужгородській гімназіях. Опанувавши середню освіту, вирішив здобувати фах правника. Юридичну освіту отримав в Клужському (Коложварському) й Віденському університетах. У 1913 р, після того як склав адвокатські іспити, створив адвокатську контору в Рахові. З 1913 до 1918 року служив у австро-угорській армії. Коли закінчилася Перша світова війна і Австро-Угорська монархія припинила своє існування, національні меншини, в тому числі й закарпатське населення, опинилися на роздоріжжі, шукаючи, з ким мають далі жити. Почали створюватися громадсько-політичні організації, виникли народні ради і молодий адвокат у 1918 – 1919 роках став їх активістом та провідником української орієнтації.
У грудні 1918 року Михайла Бращайка обрали до Мараморош-Сиґетської народної ради. У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігається «Протокол зборів Марамороської руської (української) ради від 18 грудня 1918 р.», на яких прийняли рішення про скликання «загального собору русинів-українців жиющих в Угорщині». Його призначили на 21 січня 1919 р. Згідно тексту документа пропонували, щоб від однієї тисячі населення на збори до Хуста прибув один делегат (від 1200 чол. – 2 делегати). Запрошували представників всіх громад нашого краю. Підготовка до проведення з'їзду в Хусті тривала близько місяця. В історичній науці цю подію називають по різному: Всезакарпатські збори, Хустський з'їзд, Всекарпатський конгрес русинів-українців або Всенародні збори в Хусті. У Хусті тоді зібралося 420 делегатів із 176 населених пунктів. Збори розпочали свою роботу із Служби Божої о 9 год. Після літургії священник Парканій освятив синьо-жовтий прапор. Збори відрив Юлій Бращайко. Головою одноголосно обрали його брата Михайла Бращайка.
Після приєднання Закарпаття до новоствореної Чехословацької республіки Михайло Михайлович переїздить до Ужгорода, де відкриває власну адвокатську кантору, в якій веде діяльність до жовтня 1938 р.. Але він не обмежувався однією юридичною практикою. В цей час активно включився у політичне життя краю. Разом із братом Юлієм та з Августином Волошином заснували Руську Хліборобську (землеробську) партію. Був її секретарем,, а на з'їзді 27 лютого 1923 р. його обрали головою партії. Довгий час був головним редактором партійної новинки «Руська нива», яка виходила в Ужгороді один раз на тиждень під гаслом «Земля наша мати». На парламентських виборах 1924 р. він був першим номером, як голова партії, у списку кандидатів від Руської Хліборобської (землеробської) партії. Під другим номером у списку йшов Августин Волошин. У серпні 1925 р. Руську Хліборобську партію реорганізували в Християнсько-Народну партію.
Після невдалих для партії виборів 1924 р. Бращайко розчаровується і має намір полишити політику, але згодом приймає рішення продовжувати боротьбу за українську ідею. «По виборах у 1923(4) році я одтягся од політики. Видячи однак, що то що ми в перших роках нашого прилучення до республіки здобули, пропадає – постановив знов взяти активну участь в політичном житю, щоби ратувати ще що можна добувати нових прав» – ось дослівний текст з машинопису, який підписаний Михайлом Бращайком. З того часу він брав активну участь у всіх політичних процесах аж до березня 1939 р. На виборах 1935 р. висувався єдиним кандидатом до чехословацького сенату, але необхідних голосів не набрав.
Багато уваги та часу віддавав публіцистиці, активно пропагував українську мову та культуру. Долучився до заснування газети «Русин» (член видавничої ради) та був її постійним дописувачем. В 1923 р. видав брошуру «Чесько-руські взаємини». У цьому ж році в Ужгороді накладом щоденної газети «Русин» вийшла праця Бращайка «Тарас Шевченко». Тут він подає коротку біографію славетного українського поета та його окремі вірші. Закликає краян разом із всім культурним світом, як сини рідного йому народу, тут над сивою Тисою, так само шанувати його пам'ять «як шанують над крутим ревучим Дністром і над славним ревучим Дніпром».
Протягом 1932 – 1938 рр. видавав та редагував відому в краї газету «Українське слово». Був активним дописувачем багатьох часописів, календарів, газет, які виходили в нашому краї у 1920 – 1930 рр. Так в «Українському слові» час від часу з'являються його статті на гострі суспільно-політичні теми та відстоювання української мови та культури: «Окремого міністра для Підкарпаття», «Безпощадна чехізація», «Винайшли новий нарід і нову мову».
Протягом багатьох років був однодумцем, вірним сподвижником Августина Волошина, поборником за українську ідею. Підтвердженням тому, що Михайло Бращайко був у добрих, дружніх відносинах з Волошином є цінний оригінальний документ, що зберігається у фондах музею – «Заповіт о. Августина Волошина складений у присутності свідків Михайла Бращайка та Людвіга Ланя від 8 липня 1938 р.». Заповіт розпочинається словами «Во славу Божу».
У жовтні 1938 р. Михайло Бращайко разом із урядом Августина Волошина переїхав до Хуста. Тут працював нотаріусом і був обраний депутатом до першого Сойму Карпатської України та головою конституційно-правничої комісії. Він є автором проекту закону про назву, мову, прапор, герб та гімн Карпатської України, який сейм прийняв одноголосно 15 березня 1939 року. Того ж дня зачитав маніфест, який проголосив незалежність Карпатської України.
Після окупації Карпатської України Угорщиною, Михайла Бращайка було заарештовано. Як тільки звільнився, працював у Мукачеві (1939-1940) та Хусті (1940–1944) головою сирітської комісії. У 1944-1945 роках працював спеціалістом у відділі уповноваженого Народної ради Закарпатської України у справах юстиції, протягом 1945-1948 рр. – адвокатом міського суду, звідки вийшов на пенсію. Помер 5 січня 1969 р. в Ужгороді, де й похований на Кальварії.
У експозиції «Закарпаття між двома світовими війнами» постаті Михайла Бращайка відведено окреме місце. Тут можна побачити оригінальні експонати та фотокопії, які відображають його діяльність з 1918 по 1938 рік. Зокрема, Протокол зборів Мараморошської руської (української) ради від 18 грудня 1918 р., «Заповіт о. Августина Волошина…», світлини, фотокопії та оригінали газет, які видавав та редагував Михайло Бращайко.
Михайло Джахман,
завідувач відділу новітньої історії,
Меморільного музею-кімнати А. Волошина
