27 січня 2026 року минає 110 років від дня смерті одного з найвідоміших ужгородців - Мігая Фінцицького. Цього дня 1916 року громадськість Ужгорода, міські чиновники багато втратили зі смертю свого улюбленого мера, адже фактичний розвиток міста, перш за все, був пов'язаний з його іменем. Протягом двох термінів його перебування на посаді мера (1890—1894, 1904—1916) місто Ужгород справді заслужило назву міста, як писала 30 січня 1916 року газета “Унг” у некролозі у 5 номері. Про діяльність Фінцицького, як керівника Ужгорода, можна дізнатися з опублікованих ним же трьох випусків звітів під назвою “Polgármesteri jelentés Ungvár város közállapotaról” 1907-го, 1909-го і 1912-го років, де він подає цікаві дані з історії та розвитку міста. Гортаючи ці видання, музейники часто черпають цінну інформацію не тільки про наш Ужгород наприкінці ХІХ — початку ХХ століття, але й про самого автора, як досвідченої людини, яка детально знала минуле міста, вивчаючи старі міські записи та документи. Був знаною й достойною людиною на посаді
Різнобічна діяльність Мігая Фінцицького дає підставу сприймати його і як талановитого представника нашої культури. Пригадаймо, як його у юні роки зачарувала усна народна творчість, якою він захопився ще більше, ніж перекладами творів відомих російських та українських письменників і вчених. Значнішими за його літературні переклади є його збірки народної поезії: зібрані народні казки, народні пісні та прислів'я. Під час своєї збиральницької роботи він опрацював 339 народних пісень та 92 тексти казок. На жаль, оригінальний текст цієї праці втрачено. Його колегою по колекціюванню фольклору був Тиводар Легоцький, збірник якого «Угро-русинські народні пісні» побачив світ у 1864р. р. (демонструється в експозиції обласного краєзнавчого музею). В Ужанському комітаті пошуки етнографічного матеріалу розпочав саме Мігай Фінцицький. У 1870 році Товариство ім. Кішфолуді видало його збірку «Угорсько-руські народні пісні». Відомо. що від учителя І. Торми із села Зарічова, М. Фінцицький отримав і записав 41 казку. Перекладені ним на угорську мову казки намагалося надрукувати у 1912 р. літературне товариство Кішфалуді в Ужгороді, але цьому завадила Перша Світова війна… Пізніше цей рукопис був знайдений і виданий у Будапешті під назвою «Залізоноса Інджі-баба». Відомий закарпатський поет і перекладач Юрій Шкробинець зробив чудовий переклад цієї збірки українською мовою: «Закарпатські народні казки, зібрані Михайлом Фінцицьким» вийшли друком у видавництві «Карпати» під назвою «Таємниця скляної гори» у 1974 р.
Додамо, що свої перші літературні спроби Фінцицький друкував ще навчаючись в університеті, чим привернув до себе неабияку увагу в тогочасному літературному середовищі. Він забезпечив пештські журнали не однією проникливою літературною публікацією про Унгвар (Ужгород).. Для видання “Опис Австро-Угорсьої монархії в ілюстраціях”, яке редагував Мор Йокаі під патронатом кронпринца Рудольфа, на прохання редакційної колегії підготував нарис про місто Унгвар (Ужгород) та комітат Унг. Поряд із Кароєм Мейсарошем, Леврінцем Самовольським, Мігаєм Манковічем, Ференцом Турнером був піонером журналістики в Ужгороді. Здобувши юридичну освіту, став головним редактором популярного ужгородського політичного тижневика “Унг” з 2 липня до 21 грудня 1876 року, потім із 7 січня 1883 до 21 грудня 1891 року. У лютому 1892 р. “Унг” вже друкувала звіт Фінцицького як мера про діяльність міської влади у 1891 році та фінансовий стан міста. З публікацій місцевої угорськомовної преси ми дізналися, що Мігай Фінцицький став постійним членом Літературного товариства Дєндєші, заснованого у 1906 р. в Ужгороді Мігаєм Романецем, з 1911 року. Але і до того його відзначали як оратора, талановитого літератора. Це промовисто підкреслює і огляд виступу Мігая Фінцицького на літературному вечорі товариства Дєндєші у газеті “Унг”. 2 березня 1912 року. Фінцицький прочитав цікаву лекцію під назвою «Поезія сліз», у якій спочатку розглянув наукове визначення сліз, а потім виклав цінні думки про сльози в поезії, які далі ми процитуємо у власному вільному перекладі: “...читець провів нас від найдавніших поетів до поетів сучасної епохи. Він завершує своє читання словами, що кожна вібрація людських почуттів викликає сльози на очах людей, бо є сльози горя, радості, болю та плачу, і все це йде зсередини серця. І оскільки джерело людського життя лежить глибоко в серці, поети світу подавали і постійно подають найпрекрасніші думки навколо цього джерела. Ці думки породжують нові поетичні ідеї в чутливих душах, і так поезія проростає своїми найпрекраснішими квітами у сонячному світлі життя, а аромат цих квітів п'янить усіх, хто ним насолоджується.”
Іменем людини, яка з ентузіазмом працювала на благо свого улюбленого міста, після його смерті, була названа одна із ужгородських вулиць. Пам’ять колишнього мера Ужгорода Мігая Фінцицького увічнює і скульптурна композиція нашого колеги Романа Мурника на фасаді будинку на вулиці Духновича, який свого часу був домівкою шанованого міського голови.
Валерія Русин,
завідувач відділу історії та краєзнавства
