 |
| Bercsényi Miklós - Міклош Берчені |
Граф Міклош Берчені народився у 1665 році у сім’ї великих землевласників у замку Теметвень, що у Північній Угорщині. Свою військову кар’єру розпочав під керівництвом намісника угорського короля Пала Естергазі. Молодий Берчені, який у 1685 році став капітаном Вагшелльє, настільки прославився під час штурму замку Буда у 1686 році, що отримав звання підполковника, а потім був призначений капітаном замку м. Сегед. Дещо пізніше, завдяки шлюбу з Крістіною Другет, він став землевласником в Ужанському краї, пожиттєвим наджупаном комітату Унг, а потім – головним інтендантом Верхньої Угорщини.
Ужгородський замок, який у часи визвольної війни Ференца Ракоці ІІ (1703–1711) став місцем важливих подій, Міклош Берчені укріпив, розкішно облаштував його зали і зібрав тут значну колекцію мистецьких скарбів.
Берчені зав’язав дружбу на все життя із молодим Ференцем Ракоці ІІ. Він розпалив у Ракоці приспане почуття патріотичного обурення, та підтримував паростки бажання діяти у свого молодого друга.
6 травня 1703 року Ференц Ракоці ІІ та Міклош Берчені у Бережанах видали прокламацію, в якій закликали всіх жителів Угорщини вступити у війну проти Габсбургів. На початку визвольної війни Берчені став її керівником та організатором, а після національного об’єднання 1705 року – головним генералом та першим радником країни.
При укладанні Сатмарської мирної угоди, якою завершувалася визвольна війна, він відмовився від королівського помилування і виїхав у Польщу у м. Бережани, а згодом, після укладення мирної угоди у м. Пожаревац у 1718 році, послідував за князем Ференцем Ракоці ІІ у м. Родошто, де і помер у 1725 році. Його прах при перезахороненні Ференца Ракоці ІІ у 1906 році привезли додому і похоронили у м. Кошіце у соборі Святої Єлизавети.
Берчені тричі одружувався, але діти у нього народилися лише від першої дружини Кристіни Гомоннай Другет (1659–1691), яка подарувала Міклошу Берчені сина Ласло Ігнаца (1689–1778) та доньку Жужанну (1691– 1745).
