Колектив Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т.Легоцького вітає з днем народження свого керівника

Шановний Михайло Васильович!

 
Прийміть найщиріші вітання
з нагоди Вашого Дня народження!

    Нехай завжди Вас супроводжує вдача, постійно зігріває тепло людської вдячності, а будні і свята наповнюються радістю, світлом та любов’ю рідних та близьких.

    Вічної молодості Вашій душі та доброти серцю, здійснення всіх Ваших планів та сподівань!

    Щоб це свято подарувало Вам нові успішні відкриття та неймовірні звершення, успіхи в кар’єрі та виконання заповітних бажань!

    Спасибі за те, що ми маємо змогу вчитися у Вас, спасибі за збереження нашої дружної команди, за те, що ви прощаєте наші помилки і упущення, за розуміння і терпіння, за відстоювання наших інтересів і заступництво. Хай доля щедро нагородить вас за все, що ви зробили для колективу. Ну, а ми в свою чергу обіцяємо – ми не підведемо!

    Бажаємо енергійності, стійкості духу, наснаги, реалізації планів та нових ідей. Нехай успіх завжди буде на Вашому боці, а будь-яка справа має позитивний результат!

    Нехай шлях по кар’єрних сходах веде лише на вершину успіху!

Колектив музею.

«Служителі музи Мельпомени» (спадщина братів Шерегіїв у фондах ЗОКМ ім. Т. Легоцького)

    Нову онлайн виставку Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького «Служителі музи Мельпомени» (спадщина братів Шерегіїв у фондах ЗОКМ ім. Т. Легоцького) підготували співробітники відділу історії та краєзнавства у січні 2022 року з нагоди святкування 75-річчя Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Вона презентує тільки незначну частину з майже півтисячі оригінальних експонатів, які є у фондосховищі музею.








Колекція кавомолок у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького

 

    Першими, хто почав перемелювати зерна кави, були бедуїни-кочівники. Саме вони вперше спробували справжній смак кави і дізналися про способи їх приготування. Бедуїни розтирали зерна кави у ступках, але це не давало потрібного ефекту, натомість вимагало багато фізичних зусиль. Бо як відомо, для приготування кави по-східному (турецька) потрібно, щоб кава була дрібного помолу. Для цього були створені ручні кавомолки різних конструкцій, в яких зерна перемелювали (на зразок борошняних млинів) жорнами.

   Згідно наукових досліджень, перші кавомолки з’явилися у XV ст. За конструкцією ручні кавомолки поділяються на кілька видів. На території Європи найбільшого поширення набули ручні кавомолки у вигляді квадратного, переважно дерев’яного ящика, внизу якого знаходилася висувна шухлядка для меленої кави. До верхньої частини кріпився металевий механізм для перемелювання. У середині такої кавомолки знаходяться два жорна які мелють каву. За допомогою гвинта їх можна зжати і розжимати. Таким чином регулювали помол зернят. Жорна виготовляли з різних матеріалів: чавун, сталь та кераміка. Металеві відомі своєю міцністю та довговічністю, а от керамічні краще зберігають смакові якості кави. Це пояснюється тим, що кераміка не вступає у хімічні реакції при нагріванні. Цікавим фактом є те, що відомий на сьогодні французький автогігант «ПЕЖО» свою виробничу діяльність розпочав із виготовлення млинків у другій половині ХІХ ст.

    За іншим принципом створені млинки для кави на сході, зокрема турецькі. Вони мають форму циліндру, що набагато зручніше у використанні, і дають дуже дрібний помол. Але був у них і недолік: розраховані на малі заправки, які складали у середньому 30 г. Досить поширеними були і кавомолки на зразок м’ясорубки. Принцип дії аналогічний, тільки замість ножа стоять диски для перетирання продукту.

    Деякі старі кавомолки схожі на колісниці через колеса по боках, які служили ручками. Такі пристрої розраховані на більші обсяги переробки кави. Вони використовувалися у комерційних цілях і були поширені переважно на американських просторах. Цікаво, що «кавомолками» називали перші кулемети системи Аджира у ХІХ ст.; все через ті ж великі колеса по боках. 

    У фондових зібраннях Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького невелике але помітне місце займає колекція млинків для помолу кави та інших продуктів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Загалом зібрання нараховує 34 пристрої для перемелювання сипучих продуктів. Колекція формувалася шляхом закупки музейних предметів у приватних осіб. У 1980 р. два пристрої для помолу закупили від гр. Чулак М. А. з Мукачева та один від гр. Якоб О. Д. з Ужгорода. Колекція фактично була сформована у 1981 р. коли від гр. Крамського В. М. з Ужгорода було закуплено колекцію з 26 млинків. Тут представлені пристрої виключно європейського виробництва. Є серед них вироби відомих торгових марок: «F. O. Osterreich & Ungarische Industrie» (Австро-Угорщина), «Aero», «Sphinx. Filakovo», «Sava», «Garantie. B. O.» (Чехословаччина, Словаччина), «Java», «Leinbrock's-Reform (Reform)», «F. O.», «M. G. St. Garantiert» (Mocca maklwerk geschmiedetes garantiert) (Німеччина), «Goldenberg et Cie» (Франція) та ін. Також представлені кавомолки виготовлені підприємствами у нашому краї. Зокрема, по одному екземпляру із Буштина та Кобилецької Поляни. Механізми для перемелювання з чавуну відливали на залізо-ливарних підприємствах нашого краю, зокрема на заводі у Кобилецькій Поляні. Всі млинки, за винятком одного, належать до європейського зразка з характерним ящиком внизу переважно квадратним і виготовленим з дерева, проте у колекції є екземпляри і з циліндричними та овальними нижніми частинами та виготовлені з металу. У нижній частині контейнера розміщувалися висувні шухлядки для мелених продуктів. До верхньої частини прикріплений механізм для перемелювання.

    Тематичним доповненням колекції є дві чудові кавоварки, виготовлені у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Одна з них мідна гасова кавоварка виготовлена у Сполучених Штатах Америки, інша – спиртова, виготовлена в Австрії (Відень). Всіх поціновувачів історії та ароматного напою запрошуємо відвідати експозицію Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького «Кава на жорнах століть», де можна побачити всі ці експонати

Михайло Джахман – завідувач відділу
експозиційної та науково-методичної роботи

НАСОЛОДИТИСЯ РІЗДВЯНИМИ КОЛЯДКАМИ, ВЕРТЕПНИМ ДІЙСТВОМ ТА ПОРИНУТИ У АТМОСФЕРУ ТРАДИЦІЙНОГО СВЯТКУВАННЯ МОЖНА БУЛО В ЗАКАРПАТСЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ ІМ Т. ЛЕГОЦЬКОГО


    Різдво Христове - перш за все свято добра, миру, милосердя. Незважаючи на те, що Різдво - сімейне свято, дуже важливим в цей час допомагати хворим, потребуючим і всім хто з різних причин позбавлений святкових радощів. В дні різдвяних свят прийнято також миритися з ким у сварці, пробачити будь – які образи, щоб відчути всю радість і чарівність не тільки свята, а й життя. Різдво Христове — це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов’язує нас до внутрішнього відродження.


    11 січня 2022 року в Каплиці Ужгородського замку відбулася різдвяна програма для вихованців дитячих будинків сімейного типу Ужгородського району.

    Метою проведення святкової програми було дізнатися про значення свята Різдва Христового, привернути увагу дітей до християнських традицій , ознайомити дітей із традиціями і обрядами нашого краю, пригадати колядки, щедрівки. Поглибити знання дітей з культури, традицій, фольклору етнічних закарпатців, виховувати любов і повагу до рідного краю і людей різних національностей та їх традицій.



    Атмосферу свята допомогли створити семінаристи ужгородської греко-католицької академії ім. Блаженного Теодора Ромжі, які подарували запрошеним дітям чудові емоції під час виконання автентичних різдвяних колядок. Ми маємо дуже багату спадщину- наші колядки. Є колядки , які знають більшість закарпатців, проте є такі, які з кожним роком забуваються і втрачаються.

    Науково - освітнє заняття на тему « Народні традиції наших пращурів гуцулів, бойків, лемків на Святий Вечір, Різдво та Новий рік за старим стилем кінця XIX ст. – 50 років XX ст.», яке провів зав. сектору етнографії Грибанич Ілля Іванович сприяло поглибленню знань дітей із звичаями та традиціями нашого краю.



    Давнім і унікальним різдвяним звичаєм в нашому краї було і залишається ходіння із вертепом. Різдвяний вертеп за участі чудової молоді з парафії Покрова Пресвятої Богородиці (Ротонда) допоміг дітям здійснити освітню подорож у давні часи, ознайомитися з історією Різдва, традиціями українського народу, замислитися над тим, що таке добрі вчинки, як кожна людина може допомогти добру перемогти зло.

    Різдвяна зустріч в Ужгородському замку пройшла дуже гармонійно, захопливо та атмосферно, а запрошеним гостями та присутнім намагалися подарувати приємні враження, радість.



Невицький замок - зимові фото з висоти пташиного польоту

Птахи Ужгородського замку: синички

    В кінці 2021 року Закарпатська туристична організація  оголосила туристичний рік в Закарпатті 2021-22 роком бірдвотч-туризму (спостереження за птахами). Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук Федір Шандор https://www.facebook.com/photo/?fbid=4202293709899889&set=a.235482703247696. У парку Ужгородського замку теж можна спостерігати за птахами. Загалом тут зафіксовано близько 50 видів пернатих, які у різні пори року можна побачити на замковій горі. Це чудове місце для тих, хто  тільки починає знайомитися з птахами. 

Синиця велика

         Наша перша розповідь присвячена синиці великій та її «родичам». Майже всі, від малого до великого, впізнають  синицю велику. Симпатична пташка має гарне забарвлення. Спинка в неї жовто-зелена з маслиновим відтінком, крила та хвіст темні,  голова чорна  з білими щічками, посеред яскраво-жовтого черевця проходить чорна смуга. Пташка зовсім невелика, розміром з горобця, просто є найбільшою в родині  синичок, тому й називається  так. Вона добре пристосувалася до людських ландшафтів. Її завжди можна побачити у парку Ужгородського замку. 

Синиця чорна

      Кожного дня великі синиці займаються своїми синиччиними  справами. Весною співають, радіють сонечку, влітку займаються вихованням малих, а  холодний період проводять у пошуках  їжі.  Часто залітають у виставкові зали чи робочі кабінети працівників.

Синиця велика

      Деколи поруч крутиться менша, одягнена в світло-синю «шапочку»,   синиця блакитна. Ці два види дуже подібні за способом життя: гніздяться в дуплах, весною і літом харчуються павуками, комахами, а  ближче до зими — насінням. 

Синиця блакитна
Синиця велика

         Рідше, ніж попередні види, трапляється синиця чорна.  Вона схожа на велику синицю, тільки менша,  голова і потилиця в неї  чорні, щоки бруднувато-білі, на горлі і у верхній частині грудей — велика чорна пляма, полюбляє насіння хвойних. Побачити її на території замкового парку можна тільки в осінньо-зимовий період. Тут вона разом із іншими синичками поїдає насіння біоти східної, модрини та червоні плоди тису ягідного.

         Зрідка на обід  навідуються довгохвості синички. Ці рожеві кульки з довгими хвостиками ніколи не літають  поодинці. Невеличкі зграйки раптово з’являються у кронах дерев, погаласують і миттю зникають, наче їх тут і не було. Надовго вони не затримуються, тому побачити їх — це справжня удача.  

Синиця велика
Синиця довгохвоста

           Зараз основне завдання синичок — знайти достатньо їжі  й пережити зиму.  Весь день  проводять у пошуках  їжі. Цікаво спостерігати, як вони безперервно бігають по гілках дерев, іноді навіть зависають головою донизу. Деколи через харчі  можуть і почубитися. Залюбки вони приймають і гостинці від людей, зокрема несмажене насіння соняшнику та несолоне сало на годівничці. 

Руслана Джахман старший науковий співробітник
сектору природи відділу історії та краєзнавства

Музейна ікона. Ікона «Різдво Христове» ХІХ ст.

Ікона «Різдво Христове» ХІХ ст.
Дерево, фарба. Розмір 31 х 35,5 см
Передано Чопською митницею у 1983 р.

   Ця ікона – перший експонат проекту «Музейна ікона. Церковно-календарний рік». Протягом року щомісяця ми будемо розміщувати інформацію про одну ікону. Мета проекту – знайомити читачів із найкращими музейними предметами, що зберігаються у фондосховищах, долучати до життя музею якомога ширшу аудиторію.

   У фондових зібраннях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького невелике, але помітне місце займає колекція ікон на дереві ХVІІІ – початку ХХ ст., яка нараховує 476 музейних предметів. Невелика частина виставлена для огляду відвідувачами в експозиціях та на виставках, а більшість зберігається у запасниках музею. Колекція формувалася з 1948 р. шляхом закупки від приватних осіб, передачі з Чопської митниці, церков та інших організацій.

   Ікона (від грец. – зображення, образ) – живописне, мозаїчне чи рельєфне зображення Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці Марії, апостолів, пророків і канонізованих церквами святих. Святі отці називали ікону Євангелієм для неграмотних. «Зображення використовується у храмах, щоб ті, хто не знає грамоти, хоча б, дивлячись на стіни, читали те, що не в силах прочитати в книгах», – писав святитель Григорій І Великий (бл. 540 – 604) (64-й папа Римський). Ікони малювали спеціальною технікою за традиційними приписами: кипарисову, дубову, липову чи ін. дошку скріплювали тонким полотном, покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яєчною темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).

   В українському суспільстві ікона займає особливе місце у житті людини та є невід'ємною частиною християнської традиції. Без них важко уявити інтер'єр храму чи житло людини.

Лариса Ганусинець, Михайло Джахман –
співробітники відділу експозиційної та
науково-методичної роботи

ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ ФЕДАКА

    «Кожного із нас веде у минуле свій шлях, єднає із ним свій живильний нерв. Звичайно, наскільки ми проникли у нього – залежить не єдино від нас самих, але святий наш обов’язок – вберегти набуток пам’яті людської…» 

 Василь Федак


    Автору цих рядків – Василю Федаку в 2021 році виповнилося би 110 років з дня народження та пройшло 30 років від дня смерті. Василь Васильович Федак (1911–1991) – спортивний журналіст, спортсмен, педагог, тренер, громадський та спортивний діяч, спортивний функціонер та адміністратор (організатор), спортивний фотокореспондент. Цей перелік можна продовжувати і далі.


   Найкращим вшануванням його пам'яті стало видання книги «На Голгофу й назад. Справа Василя Федака». Книга побачила світ наприкінці 2021 р. у видавництві «Арт Економі» у Києві, укладачі Баняс В. В. та Павловець В. А.


   У книзі вміщено й роботу завідувача відділу експозиційної та науково-методичної роботи Михайла Джахмана «Навіки зі спортом». У статті поряд із загальними бібліографічними даними більше уваги акцентовано на журналістській та видавничій діяльності Василя Федака, його намаганнях створити музей спорту на Закарпатті і співпраці зі Закарпатським ОКМ ім. Т. Легоцького.

   У другій частині книги можна ознайомитися з вибраними документами зі слідчої справи Федака №5959, яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Закарпатській області.

Михайло Джахман – завідувач відділу експозиційної
та науково-методичної роботи.