Після захоплення Карпатської України угорськими військами для військових Карпатської січі та мирних жителів постало тяжке питання – що робити далі? Частина жителів краю обрала для себе шлях еміграції, в тому числі до Польщі. Саме з цих колишніх військових та чоловіків, що добровільно взяли до рук зброю, у другій половині березня почнуть формувати Чехословацький легіон. До його складу увійшли близько 900 осіб жителів не тільки нашого краю, а і всієї Чехословаччини. Перебували військові на сході Польщі (найбільш чисельна частина у Кракові та Львові). Легіон не забезпечили великою кількістю зброї та амуніції. Швидке навпаки – на озброєнні було всього 12 кулеметів та 50 гвинтівок. Тому важко було бути боєздатним підрозділом.
У вересні 1939 року Німеччина почала збройну агресію та, перейшовши кордон Польщі, почала окупацію. Легіон у цей час відійшов до східного кордону. З вступом військ радянського союзу на територію Польщі військові опинилися під окупацією. Вони здали зброю, сподіваючись на помилування з боку радянських військ, але сталося навпаки. Учасників полку оголосили інтегрованими особами та відправили до таборів. Радянський уряд не надавав особливої уваги учасникам полку, бо не вважав їх великою проблемою. Ба більше, навіть у 1940 дозволив виїзд учасників легіону до країн, що боролися проти Німеччини. Основна маса учасників легіону скористалася можливістю.
З початком псування відносин між СРСР та Третім Рейхом почався пошук майбутніх партнерів. Одним з кроків були переговори між представниками СРСР та чехословацьким урядом у вигнанні. Як результат, у травні 1941 було підписано договір, за яким на території СРСР було дозволено сформувати Чехословацький піхотний полк. Це рішення врятувало закарпатців від повного винищення.
Окремий Чехословацький полк почали формувати у 1942 р. у місті Бузулук (нині Оренбургська область). Першими були 93 колишні легіонери (одним з них був Степан, який заради конспірації записався як чех), що примхою долі залишилися в радянському союзі. Згодом додалися жителі Чехії та Словаччини, що свого часу незаконно перетнули кордон. Також до полку вступали ті з громадян радянського союзу, що мали чеське або словацьке коріння. Формування корпусу затягувалося, що дало час для підготовки бійців. Воїни використовували чехословацьку форму та погони, жили за статутом чехословацької армії. У організаційних питаннях батальйон підпорядковувався уряду у вигнанні, а оперативних – командуванню радянських частин. Такий порядок зберігся і до кінця Другої Світової Війни.
«Бойове знамено чехословацького корпусу перед будинком командування в с. Веселому (Харківська область).
Наприкінці 1942 року національний склад батальйону виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 євреїв і 1.780 українців із Закарпаття. 30 січня 1943 р. учасники батальйону склали присягу. З початком лютого почався бойовий шлях Окремого Чехословацького піхотного батальйону.
«Історичне фото. Цього дня 974 чехословацьких Воїна відправляються на боротьбу за вільну Чехословаччину»
«Дорога на фронт військових Чехословацького корпусу в СРСР. Лютий 1943»
У період лютого-березня 1943 року сили батальйону, що спочатку увійшли до складу 3-ї танкової армії Воронезького фронту було зайняті у обороні сіл на Харківщині. 8-9 березня брали участь у Харківській оборонній операції, втративши близько 112 бійців та 106 пораненими, що було непоправною жертвою не тільки для закарпатців, а і всієї України. Напередодні 15 березня від радянського військового командування надійшов наказ про зміну рубежів. Відповідно до нього батальйон відійшов за межі Харкова. Спочатку знову на оборонні позиції, але пізніше, у зв’язку зі змінами на фронті 25 березня, відійшов до тилу.
«Командир чехословацької частини Людвиг Свобода перед Строєм зачитує наказ про нагородження бійців, що проявили геройство в боях під Соколовим (Харківська область, 1943 рік)»
Радянське командування оцінило порив бійців батальйону та наказало створити на основі батальйону 1-у окрему Чехословацьку піхотну бригаду. Формування її відбувалося в Новохоперську (Воронезька область, РФ). До складу бригади увійшло 3 517 осіб, до яких додали радянських офіцерів, але їхня кількість була мізерна. З жовтня 1943 бригада пройшла геройський шлях, учасники батальйону брали участь у Київській наступальній операції, Житомиро-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській операціях. За героїзм, проявлений у цих операціях, бригада була нагороджена чотирма нагородами (двома радянськими та двома чехословацькими). Весною 1944 р. її перевели до тилу, але не надовго.
У квітні 1944 року бригада була реорганізована в 1 Чехословацький армійський корпус. Його чисельний стан становив 16 171 особи. Серпень 1944 року став переломним для корпусу – бійці 1 українського фронту (в складі якого була бригада) підійшли до довоєнного кордону Чехословаччини. У Східно-Карпатській операції корпусу приділили роль одного з найголовніших військових формувань для прориву для допомоги словацькому повстанню.
Частина бійців у важких боях прорвалися у гори та звільнили місто Дукле, а згодом геройськи був взятий Дукельський перевал. Після переходу перевалу бої відбувалися уже на території довоєнної Чехословаччини. До кінця війни корпус звільняв територої у складі 4-го Українського фронту. 17 травня 1945 року урочистим парадом у Празі закінчився бойовий шлях корпусу.
«Командири Чехословацького корпусу з радянськими інструкторами. Другий справа: командир Чехословацького корпусу генерал-полковник Свобода та його заступник ст.лейт. Богумир Ломський, пізніше міністр оборони Чехословаччини»
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 10 серпня 1945 року за вміле командування підрозділом та героїзм громадянину Чехословаччини Вайді Степану Миколайовичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Чехословацька бригада була нагороджена орденами Суворова II ступеня і Богдана Хмельницького I ступеня, чехословацьким Військовим Хрестом та медаллю «За хоробрість перед ворогом». Командиру корпусу наказом Президії Верховної Ради СРСР за вміле командування підрозділом та героїзм було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Віталій Варга,
ст. науковий співробітник відділу новітньої історії
