26 грудня 2019 року в каплиці Ужгородського замку відбулася презентація книги Станіслава Михайловича Аржевітіна «Шкільництво» — чергового тому із серії «Історія верховинського села Колочава», організована обласною організацією Національної спілки краєзнавців України (ЗОО НСКУ) за підтримки керівництва Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Перед численною аудиторією виступив автор книги, який розповів про роботу над новим дослідницьким доробком і творчі плани. Одночасно він вручив заступнику директора музею з наукової роботи, голові ЗОО НСКУ М. В. Делегану, який модерував на зібранні, диплом про удостоєння його відзнаки «Почесний член Закарпатського Товариства у Києві».
С. М. Аржевітін також передав у дарунок бібліотекам систем освіти та культури по 25 книг «Шкільництво».
С. М. Аржевітін також передав у дарунок бібліотекам систем освіти та культури по 25 книг «Шкільництво».
Перед книгою «Шкільництво» вийшли у світ книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), згодом — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві. Книга «Шкільництво» складається з 1328 сторінок. Окремі читачі її уже назвали освітнім капіталом, а інші - шкільною Біблією. Автор дослідив величезну кількість архівних документів і матеріалів, а за сприяння у дослідницькій діяльності він у книзі висловив вдячність директору Державному архіву Закарпатської області (1995-2011 рр.).
«Шкільництво» - розповіді не тільки про колочавські освітянські справи, а й про зародження й становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Окремі розділи розповідають про добу урядування у цій галузі за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.) та радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. На жаль, не висвітлено стан освіти у період незалежної української держави.
«Шкільництво» - розповіді не тільки про колочавські освітянські справи, а й про зародження й становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Окремі розділи розповідають про добу урядування у цій галузі за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.) та радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. На жаль, не висвітлено стан освіти у період незалежної української держави.
В обговоренні книги взяли участь: доцент Ужгородського Національного університету, кандидат філологічних наук, краєзнавець, І. М. Сенько; професор, доктор історичних наук, заступник голови Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Р. А. Офіцинський; доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, письменник, краєзнавець П. М. Ходанич; директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту, кандидат історичних наук, відповідальний секретар ЗОО НСКУ В. В. Коцан; Заслужений працівник культури України, член правління ЗОО НСКУ В. С. Габорець; заступник голови Товариства «Закарпатці у Києві», професор, доктор юридичних наук, генерал В. П. Мікулін, колишня вчителька математики Колочавської середньої школи Г. П. Штаєр та ін.
З пісенним вітанням учасників зібрання виступив народний артист України, соліст П. П. Матій, який виконав твори на слова письменників – краєзнавців області В. С. Габорця та В. П. Густі.
З особливим зацікавленням учасники зібрання слухали виступ директора провідного закладу культури галузі, члена правління ЗОО НСКУ В. С. Шеби, який, зокрема, продемонстрував оригінал рукопису 1737 року «Перло драгоценноє», написаного колочавським дяком Лугошем. Рукопис зберігається у фондах музею. Він також привернув увагу до проблеми компіляторства, що характерна для окремих так званих вчених-істориків.
У присутності поважних учасників зібрання голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган вручив квитки новоприйнятим до обласної організації краєзнавців та Подяку Національної спілки краєзнавців України М. М. Греньо, голові Громадської ради при Закарпатській обласній державній адміністрації.
У минулому році презентацію книги проведено також у Національній спілці краєзнавців України (м. Київ) та музейному комплексі «Старе село Колочава» Міжгірського району Закарпатської області.
У 2020 році ЗОО НСКУ спільно з С. М. Аржевітіним планує презентацію нового тому з історії Колочави й Закарпаття - періоду Закарпатської України, унікальної сторінки в історії Срібної Землі.
З пісенним вітанням учасників зібрання виступив народний артист України, соліст П. П. Матій, який виконав твори на слова письменників – краєзнавців області В. С. Габорця та В. П. Густі.
З особливим зацікавленням учасники зібрання слухали виступ директора провідного закладу культури галузі, члена правління ЗОО НСКУ В. С. Шеби, який, зокрема, продемонстрував оригінал рукопису 1737 року «Перло драгоценноє», написаного колочавським дяком Лугошем. Рукопис зберігається у фондах музею. Він також привернув увагу до проблеми компіляторства, що характерна для окремих так званих вчених-істориків.
У присутності поважних учасників зібрання голова ЗОО НСКУ М. В. Делеган вручив квитки новоприйнятим до обласної організації краєзнавців та Подяку Національної спілки краєзнавців України М. М. Греньо, голові Громадської ради при Закарпатській обласній державній адміністрації.
У минулому році презентацію книги проведено також у Національній спілці краєзнавців України (м. Київ) та музейному комплексі «Старе село Колочава» Міжгірського району Закарпатської області.
У 2020 році ЗОО НСКУ спільно з С. М. Аржевітіним планує презентацію нового тому з історії Колочави й Закарпаття - періоду Закарпатської України, унікальної сторінки в історії Срібної Землі.
До С. М. Аржевітіна глибоку повагу мають насамперед жителі Колочави, де він провів дитячі й шкільні роки. Останніми десятиріччями він масштабно розповів про село над Тереблею, під гірським масивом — майже на весь світ. Невипадково Колочава, село у долині чарівно-казкових гір, у підніжжя величної Стрмби стало центром туризму Закарпаття й визнано серед туристів найпопулярнішим селом в Україні. Загальновідомим став і приватний музейний комплекс «Старе село Колочава», створений з ініціативи й на кошти Аржевітіна. Як результат, гірське верховинське село має нині 10 різнотипних музейних закладів. Не кожне велике місто може похвалитися такою вражаючою кількістю історичних культурно-освітніх об’єктів. До заслуг вихідця з Колочави перед земляками можна додати й багато інших добрих справ. Зокрема, завдяки його старанням тут традиційно проводиться оригінальний фестиваль «Ріплянка», організовано школу вівчарства, прокладено асфальтівку в житловому масиві Брадолець — таку добротну, що хоч коти нею яйце. А ще Аржевітін бере участь у організації щорічного святкування Дня села, проведенні спортивних змагань, за його сценарієм знято серію фільмів із життя та історії Колочави...
Щойно побачила світ книга Аржевітіна «Шкільництво» — черговий том із серії «Історія верховинського села». Перед тим були книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), потім — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві. Що не видання, то фоліант. Остання книга складається з 1300(!) з гаком сторінок. Одні її уже назвали освітнім капіталом, а інші шкільною Біблією. Авторові довелося перелопатити силу-силенну архівних матеріалів, за що він вдячний Державному архіву Закарпатської області.
Щойно побачила світ книга Аржевітіна «Шкільництво» — черговий том із серії «Історія верховинського села». Перед тим були книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), потім — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві. Що не видання, то фоліант. Остання книга складається з 1300(!) з гаком сторінок. Одні її уже назвали освітнім капіталом, а інші шкільною Біблією. Авторові довелося перелопатити силу-силенну архівних матеріалів, за що він вдячний Державному архіву Закарпатської області.
«Шкільництво» — оповіді не лише про колочавські освітянські справи, а й про зародження та становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Охоплено добу урядування на цих теренах за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.), радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. Скажімо, у розділі «Путівник по шкільництву Закарпаття, Міжгірщини, Колочави» можна довідатися, що за австрійсько-угорський час перші державні школи відкрилися на Верховині у середині ХІХ ст. А в селах Тереблянської долини — на початку ХХ ст. Першими навчителями були дяки, згодом дипломовані церковнопарафіяльні вчителі. На завершення цього проміжку часу у Волівському окрузі (нинішній Міжгірський район) налічувалося 14 державних і 23 церковні школи, головною метою яких було змадяризувати горян, утримувати своїх парафіян у своїй конфесії. Бурхливішим став розвиток шкільництва під час чеського періоду. Як пише автор, «на початку 1921 року у 487 селах на Підкарпатській Русі було: 527 шкіл з народною (руською) мовою навчання (28817 учнів), 116 — з мадярською (11579 учнів), 32 — зі словацькою (2692 учні), 7 — з румунською, 2 — з німецькою (796 учнів), одна — з єврейською. Серед цих шкіл 267 були державними, 318 уніатськими, 51 реформаторська... У 1938 році кількість шкіл збільшилася до 938, зокрема на Мараморощинині - до 319, кількість вчителів зросла до 1321 особи...
За джерелами фінансування школи поділялися на державні, церковні (римо-католицькі, греко-католицькі, євангелістські, юдейські), казенні і приватні; за мовою навчання — на підкарпатські (народні), чехословацькі, мадярські, німецькі, румунські, єврейські, циганські...»
Цікавий розділ — «Вчителі з «Вкрайіни». Одразу після Другої світової війни Міністерство освіти УРСР у зв’язку з браком педагогів направило на Закарпаття 805 учителів, а на 1950 р. їх було вже майже 5000 чоловік, котрі переїхали зі східних і центральних областей республіки. Понад 250 освітян потрапило і в Колочаву, проте лише 15 із них назавше пов’язали свою професійну долю з цим селом. З-поміж них — батько автора, вже покійний Михайло Іванович, який викладав фізкультуру і військову підготовку, та мати Любов Дмитрівна, котрій уже нівроку 86 літ.
На знак данини пам’яті захожим освітянам С. Аржевітін зініціював встановлення пам’ятника у 2009 році, назва якого «Вчителька з Вкрайіни» — так місцевою говіркою тоді величали нашу нинішню державу.
Дебютна презентація книги «Шкільництво» відбулася у Колочаві за присутності освітян району на чолі з начальником відділу освіти Міжгірської РДА Надією Олексієнко. Автор вручив примірники шкільним бібліотекам.
Довідково
Станіслав Аржевітін народився 14 червня 1961 р. в сім’ї вчителів у селі Колочава Міжгірського району Закарпаття.
Доктор економічних наук. Завідувач кафедри банківської справи Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. Народний депутат України п’ятого та шостого скликань. Заступник міністра МНС з економічних питань (2004—2005 рр.). Радник Президента України (2005—2010 рр.). Секретар Ради Українського козацтва при Президентові України (2005—2012 рр.). Член правління Національної спілки краєзнавців України. Член Національної спілки письменників України. Нагороджений державними орденами: Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст., відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи.
Станіслав Аржевітін народився 14 червня 1961 р. в сім’ї вчителів у селі Колочава Міжгірського району Закарпаття.
Доктор економічних наук. Завідувач кафедри банківської справи Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. Народний депутат України п’ятого та шостого скликань. Заступник міністра МНС з економічних питань (2004—2005 рр.). Радник Президента України (2005—2010 рр.). Секретар Ради Українського козацтва при Президентові України (2005—2012 рр.). Член правління Національної спілки краєзнавців України. Член Національної спілки письменників України. Нагороджений державними орденами: Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст., відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи.
