Видатною постаттю в історії релігії і духовної культури нашого краю є мукачівський греко-католицький єпископ Юлій Фірцак (1836-1912), який посідає трон мукачівських владик з 1892 по 1912 рік. Багато його розпоряджень та ініціатив служили інтересам греко-католицької церкви. Велику увагу єпископ приділяв розвитку освіти, церковного співу, самопідготовці духовенства, видавництву книжок, розвитку різних спільнот, а також старався піднести рівень життя русинського народу. Міська управа Ужгорода 27.03.1911 р. на святі, присвяченому 50-річчю висвячення єпископа Фірцака на священика, прийняла рішення відрізок вулиці від Капітульної, Собору, до будівлі чоловічої королівської гімназії (нині торговельно-економічний коледж) назвати його іменем (до 1945 р.), а самого єпископа обрати почесним громадянином міста. Серед рукописного і архівного фонду Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького є чимало циркулярів, підписаних єпископом, церковних розпоряджень, виданих ним, документів про відоме Общество св. Василія Великого, відновлене завдяки благословення Юлія Фірцака у 1895 р., «Церковный уставъ», який щороку (з 1897 р.) видавався за наказом Владики, нотних збірників церковного співу, словників, книг. Деякі з них представлені в експозиційних залах музею, що висвітлюють розвиток духовної культури нашого народу у ХІХ ст.
.jpg)
Народився 22.08.1836 р. в c. Худльово комітату Унґ (нині Ужгородський р-н Закарпатської області) в сім’ї священика Василя, котрий служив у селі парохом.
Богословські студії скінчив у Відні. Спочатку навчання у семінарії Барбареум (1855−1859), по завершенні якої складає лише ригоризм з догматики (1859). Одразу ж здобуває вищі богословські студії в Августінеумі (1859−1861), після яких складає ригоризм з морального богослов’я. Офіційно навчання у Відні завершив 26.09.1861 р.
26.09.1861 р. єпископ Василь Попович (1837−1864) висвячує Ю. Фірцака на священика і призначає професором догматики до єпархіальної семінарії в Ужгороді.
1876 р. отримав титул каноніка і зайняв посаду ректора семінарії, яку обіймав до 1887 р. Того ж року обраний депутатом до угорського парламенту від Великоберезнянського округу.
Король Франц Йосип 26.05.1891 р. призначив, папа Лев ХІІ 17.12.1891 р. іменував його мукачівським єпископом. Євген Фенцик, редактор духовно-літературного журналу «Листок», з цього приводу святково оформив титульну сторінку свого видання від 1 липня 1891 р., де розмістив фото Юлія Фірцака та присвячену йому віршовану оду.
Єпископські свячення йому уділив у Пряшеві 10.04.1892 р. місцевий єпископ Іоан Валій (1882−1911). Був інтронізований в Ужгороді 01.05.1892 р.
1892 року новий владика виклопотав у Апостольській Столиці відпустову індульгенцію на свято Вознесіння ГНІХриста, а 1893 р. він отримав відповідні відпустові привілеї і для Боронявського монастиря на Мараморощині.
З нагоди 1000-ліття смерті св. Кирила і Мефодія папа Лев ХІІ увів вшанування рівноапостольних св. Кирила і Мефодія і встановив їх свято для цілої Вселенської Церкви. Усупереч позиції угорського уряду єпископ Юлій Фірцак услід за рішенням Львівського синоду (1891) тихо і без розголосу 1895 р. також увів їхнє свято до Молитвослова.
1896 р. єпископ разом з іншими 14-ма депутатами угорського парламенту звернувся до прем’єр-міністра та міністра у справах релігії та освіти, торгівлі, внутрішніх справ, сільського господарства та міністра фінансів з «Меморандумом у справі допомогти і розвитку духовних і матеріальних умов рутеномовного народу, який проживає проживає у північно-східних Карпатах». Саме цей меморандум започаткував «Руську акцію» (пізніше назва змінена під тиском уряду на «Верховинську акцію») для покращення економічного становища рутенського населення Верховини. Від імені уряду у 1897 р. її очолив економіст Едмунд Еґан (1851−1901). Фірцак створює майже 100 споживчих і кредитних кооперативів у рамках цієї програми. У 1900 р., на домагання священиків, єпископ наказав усім парохам засновувати у своїх парафіях «Братство тверезості», яке вручив під покровительство св. Іоана Хрестителя та затвердив його Устав.
За наказом Владики (1897) щороку видавався т.зв. «Церковный уставъ», в якому були детально описані літургійні приписи щодо окремих відправ на всі неділі й свята церковного року.
1897 р., розроблений каноніком Олександром Микитою устав Общества св. Розанца, за згодою консисторії був затверджений єпископом Юлієм Фірцаком. Єпархіальним керівником рожанцевих товариств єпископ призначив о. Андрія Карцуба. 1903 р. єпископ дозволив о. Карцубові заснувати при кафедральному храмі в Ужгороді Общество св. Розанца.
З благословення владики Юлія Фірцака 29.08.1895 р. було відновлено роботу Общества св. Василія Великого, котре очолив тодішній ректор духовної семінарії в Ужгороді канонік Іоан Якович,, а його заступниками стали канонік Іоан Туряй та архідиякон Гавриїл Чопей. Друкованим органом товариства стала газета «Наука», яка від 05.05.1897 р. виходила кожного другого тижня. Першим редактором її став тогочасний віце-ректор єпархіальної семінарії о. Юлій Чучка. У 1899 р. Общество св. Василія Великого придбало власну друкарню, яку було розміщено в приміщенні семінарії на території Ужгородського замку. Першим її директором став гімназійний викладач релігії о. Еммануїл Рошкович. Після розпуску Общества всю його власність і друкарню передано заснованій 1902 р. Акціонерній видавничій спілці «Уніо».
З благословення єпископа Юлія Фірцака «Уніо» опублікувало: «Букваръ» М. Врабеля (1898), молитовник о. Е. Рошковича «Ангелъ Господень» (1902), повний «Пђсенникъ» релігійних пісень о І. Сільвая (1902), «Азбуку», «Читанку» і «Граматику» о. Августина Волошина для церковних шкіл, «Угорськую рђчь» дяковчителя І. Мигалки, «Библію», «Литургику» і «Церковную исторію» о. Е. Мустяновича, «Малый катехизмъ» і «Великій катехизмъ» каноніка О. Микити, «Великій Изборникъ» (1906), перевірений каноніком Петром Ґебеєм, «Церковное простопђніе на нотахъ» (1906), укладене о. І. Бокшаєм та о. Й. Малиничем, «Старославянскій-оугорскій-русскій-нђмецкій словарь къ священному писанію» (1906), укладений о. Е. Кубеком. З дозволу єпископа у 1909 р. було засновано Християнське народне брастсво, друкованим органом якого була газета «Наука», котру до 1914 р. фінансово підтримувала єпархія.
Єпископ Юлій (Фірцак) провів два єпархіальні синоди – 1897 р. і 1903 р. На першому з них, що відбувся в Ужгороді 30.09.1897 р., було порушено питання щодо матеріального забезпечення кліру, відносно церковних шкіл, душпастирської праці та церковних організацій. На першому з них, що відбувся в Ужгороді 30.09.1897 р., було порушено питання щодо матеріального забезпечення кліру, відносно церковних шкіл, душ пастирської праці та церковних організацій. Другий синод, який відбувся 8-12.09.1903 р., працював у чотирьох комісіях: 1) фінансові справи, 2) життя духовенства, 3) душпастирська праця і навчання релігії на парафіях і 4) соціально-економічна діяльність духовенства. Синод постановив, щоб «катехизм і Біблію всюди навчали народною мовою».
1903 р. мукачівський єпископ провів повний ремонт резиденції, покрив її новим дахом і відновив єпископську каплицю. Того ж року він заснував жіночу учительську семінарію. Першим її директором став керівник чоловічої учительської семінарії о. Віктор Каменський (до 1906). Ще в 1897 р., за його директорства (1892−1917), чоловіча учительська семінарія в Ужгороді стала чотирикласною. Правда, 1908 р. руську, як обов’язкову мову викладання для греко-католицьких дітей, в обох семінаріях було повністю скасовано.
На останні роки владицтва Юлія Фірцака відноситься зародження православного руху, який розпочався в с. Іза комітату Мараморош (тепер Хустський р-н Закарпатської області). Місцеві вірники на чолі зі своїм дяковчителем Андрієм Владимиром 1902 р. виступили проти змадяризованого пароха о. Андрія Азарія (мол.). Мукачівський єпископ, наляканий зверненням ізянських вірників до Сербського патріарха вислати їм православного священика, особисто просив імператора Франца Йосифа не допустити приїзду до с. Ізи о. Герасима Петровича. Заарештованих селян, які перейшли в православ’я, угорський уряд судив у Мараморош-Сиготі «за зраду батьківщині». За брутальний судовий процес передова європейська громадськість засудила угорську судову систему: в таборі її захисників перебував і єпископ Юлій (Фірцак).
На доручення останнього єпархіального синоду, старанням владики 1906 р. вийшов перший нотний збірник угро-руського церковного співу «Церковное простопђніе на нотахъ». За наспівом дяка кафедрального храму Йосифа Малинича його уклав професор музики й церковного співу при дяковчительській семінарії, диригент хору кафедрального собору Іоан Бокшай.
Аналогічну уніфікацію єпископ вирішив здійснити і з використовуваними в єпархії пісенниками духовних пісень. Так, на основі трьох рукописних пісенників: дяковчителя Василя Липець кого з Нового Давидкова біля Мукачева, дяка Юрія Яцини з Колодного (тепер Іршавський р-н) та пароха с. Терешуля (тепер с. Тарасівка Тячівського р-ну) о. Еміліяна Стрипського за вказівкою Юлія Фірцака парох с. Нове Давидково Іоан Сільвай 1903 р. уклав повний пісенник під назвою «Пісенник или Собраніе пђсней поемыхъ во дни Праздниковъ и Нарочистыхъ святыхъ, равно Пђсней покаянныхъ и надгробныхъ».
Єпископ Юлій Фірцак, подібно до своїх знаменитих попередників А. Бачинського (1773−1809) та В. Поповича (1837−1864), управляв єпархією дуже сумлінно, суворо наглядав за дотриманням порядку і дисципліни. Він постійно видавав нові розпорядження, пригадував старі та кодифікував розпорядження своїх попередників за їхнім змістом. Перший циркуляр уже в сані єпископа видав 06.04.1891 р. в Ужгороді. За 1892 р. оголошено 8 розпоряджень, 1893 р. опубліковано 12 циркулярів до священиків та парафіян, 1894 р. опубліковано 16 циркулярів. Старанно звертав увагу священників на ті державні закони, що стосувалися церковного життя протягом деяких років. Наприклад, 1910 р. він видав аж 12 циркулярів, кожний з яких по 4-6 сторінок фоліо. Щодо мови його розпоряджень, то наприклад, Різдвяне послання до вірників та духовенства від 1894 р. було написане руською мовою, тоді як циркуляри для священиків – угорською мовою.
Під тиском уряду єпископ Юлій Фірцак звернувся своїм пастирським листом від 16.06.1910 р. до священиків, щоб у кожній парафії скликали загальні збори і детально пояснили парафіянам значення заміни церковного календаря, які своїми підписами в заяві повинні висловити своє ставлення в цьому питанні. Та на цьому справа календарної реформи при Фірцакові й закінчилася.
За 20 років свого владицтва Юлій Фірцак спорудив і відкрив понад 200 церковних шкіл (з 417 колишніх парафіяльних шкіл Мукачівської єпархії навчання проходило лише у 119, обмежуючи лише читанням із Псалтиря, навчання катехизму та церковного співу).
Єпископ Юлій Фірцак найбільше з усіх владик жертвував на різні єпархіальні цілі. Коли з нагоди 50-річчя його священства був заснований т.зв. Фонд ім. Ю. Фірцака для бідних, то він особисто вніс на його рахунок 43 тис. австр. крон.
1901 р. Ю. Фірцак першим з мукачівських єпископів був відзначений папою Левом ХІІІ титулом «Римського графа й Асистента папського трону».
Після довготривалої хвороби помер в Ужгороді 01.06.1912 р., так і не дочекавшись призначення єпископа-помічника. На відміну від своїх попередників, був похований не в крипті кафедрального храму, а в спеціальній каплиці, побудованій на замковому кладовищі, де зазвичай ховали різних священиків.
Єпископ Юлій Фірцак, як писалося в некролозі, «…змагався всіма силами піднести духовне життя вірних, тож відвідував свої парафії, щоб зміцнити їх у вірі й любові до їхнього тисячолітнього обряду».
Діана Штерр, к.і.н., ст. н/с відділу історії та краєзнавства,
Валерія Русин, завідувач відділу історії та краєзнавства