Хоч зима цього року й видалася теплою і безсніжною, та лютий вирішив – снігу бути. Натрусило трохи, хоч і не так як кілька десятків років тому, коли випадало по півметра і більше. А як же пересувалися засніженими просторами наші предки? У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького є відповідь і на це питання.
Одним із найдавніших засобів, який наші предки використовували для пересування взимку, були поступальні лижі. Ще в 1950-их рр. місцеве населення використовувало їх для подолання відстаней по снігу. Конструкція цих лиж складалася з коло- чи еліпсоподібного дерев’яного обруча («лубок», «ободок») діаметром 30-35 см. Всередині переплітали мотуззям, ремінцями, іншими матеріалами. Переплетення слугувало як підставкою для ноги, так і опорою на снігу. Використовували також дріт й шматки шкіри. Іноді виготовляли з металу, але вони були незручні й важкі. Називали це пристосування по різному – «лапки», «снігоходи», «снігоступи». Чоботи або постоли до «лапок» прив’язували мотузками чи ремінцями або засовували між плетіння. За допомогою «снігоступів» людина пересувалася по снігу «ведмежим кроком», тобто так, щоб одна частина пішого пристосування не торкалася іншої, підпираючися високою палицею. Чим більшою є площа «підошви», тим зручніше ходити по снігу. Надто великих старалися не робити – щоб не плуталися ноги.
У фондах музею зберігається кілька пар таких народних пристосувань для пересування снігом. Всі вони були закуплені на початку 70-х років минулого століття від Михайла Потушняка, сина відомого закарпатського етнографа, археолога та краєзнавця Федора Потушняка. Снігоступи датуються початком ХХ ст. Ймовірно, виготовлено їх було в с. Осій на Іршавщині, звідки родом і сам вчений.