Світла пам’ять героям-історикам
Щороку 29 серпня Україна вшановує тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, за мирне небо, за право бути собою. Це день скорботи, гордості й глибокої вдячності. Серед тисяч героїв – молоді українські історики, які залишили університетські аудиторії, аби стати до зброї й боронити Батьківщину.
Вони вивчали минуле, щоб краще розуміти
сучасність. Досліджували війни та визвольні рухи, шукали правду в документах і
свідченнях. Але доля покликала їх не лише вивчати історію, але й творити її.
Історію власної країни, написану не пером, а кров’ю.
Вони могли б бути авторами підручників,
викладачами, науковцями, хранителями пам’яті. Але стали воїнами. Тими, хто
пішов на передову, залишивши рукописи, дипломи й аспірантуру, аби захистити те,
про що писали – свободу, гідність, право на національну ідентичність.
Ми пам’ятаємо кожного з них. Імена, які,
можливо, ще не встигли стати знаними в науці, але вже навіки вписані в літопис
української боротьби. У День пам’яті захисників, які загинули у боротьбі за
незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, серед інших,
хочемо згадати наступних героїв:
Руслан Ференці випускник
історичного факультету Ужгородського національного університету, учасник
Революції Гідності, який захищав Україну на сході і за відвагу в боях у
2014-2017 роках був нагороджений орденом «За мужність». У лютому 2022 року,
попри інвалідність, пішов до лав ЗСУ, був старшим стрільцем 4-го
десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового батальйону
військової частини А0284. Загинув 10 червня 2022 року у бою біля населеного
пункту Богородичне Краматорського району Донецької області. Похований на Пагорбі
Слави в Ужгороді.
Тарас Гайдук історик
за фахом, екскурсовод і активний учасник громадського життя м. Ужгорода. З
початком повномасштабної війни став на захист України й загинув на південному
фронті, стримуючи наступ ворога. Він був одним із перших, кого поховали на
ужгородському Пагорбі Слави після трагічного 24 лютого 2022 року. 16 березня
2022 року Тарас Гайдук посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ
ступеню.
Микола Гаєвой
навчався на історика в Ужгородському національному університеті, а згодом – в Українському
католицькому університеті. У 2019 році вступив до аспірантури. Для своєї
дисертації обрав політичну біографію діяча ОУН Ярослава Стецька. 24 лютого
2022 року доєднався до лав ЗСУ. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій
(Поліській бригаді ДШВ ЗСУ). Загинув 27 серпня 2024 року на Курському напрямку.
Поховали Миколу Гаєвого 4 вересня 2024 року на Пагорбі Слави в Ужгороді.
Роман Гапак
студент факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного
університету з дитинства мріяв бути військовим, а тому, попри можливість не
потрапити до армії, підписав контракт із ЗСУ ще за рік до початку
повномасштабної війни та брав участь в АТО. Кавалер орденів "За
мужність" – ІІІ і ІІ ступенів та посмертно нагороджений орденом "За
мужність" І ступеня. 27 травня 2024 року загинув внаслідок удару FPV-дрона
у селі Малі Щербаки Запорізької області. Поховали Романа Гапака на Пагорбі
Слави в Ужгороді.
Андрій Кирчів випускник
історичного факультету Ужгородського національного університету. З 16 березня
2022 року проходив службу у військовій частині 3002 Національної гвардії
України. Його було призначено командиром 2-го стрілецького відділення 3-го
стрілецького взводу стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону. 19 червня
2024 року життя Андрія Кирчіва трагічно обірвалось під час виконання
бойового завдання по захисту нашої держави поблизу селища Урожайне
Волноваського району Донецької області.
Вони загинули, але залишили нам заповіт:
не зраджувати правду, берегти історичну пам’ять, продовжувати будувати вільну,
сильну Україну.
Світла пам’ять героям-історикам.
Вічна шана всім, хто поклав життя за незалежність і цілісність нашої держави.
Відділ новітньої історії, Меморіального
музею-кімнати А. Волошина
«Війна – це імена»
До Дня пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України співробітники Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького долучилися до загальнонаціональної акції «Війна – це імена». У внутрішньому дворику Ужгородського замку створена інсталяція яка закликає до вшанування всіх героїв, що віддали своє життя у боротьбі за Україну. У День пам'яті захисників вшановуємо тих, хто став справжнім прикладом мужності та самопожертви тих, хто віддав своє життя заради майбутнього покоління.
Фраза
"війна — це імена" є цитатою Максима Кривцова, який загинув на війні.
Ця фраза підкреслює, що війна — це передусім про людей, їхні життя та пам'ять
про тих, хто загинув. У фондах музею зберігається меморіальний
предмет, який музей отримав від Софії Драбюк. Це підсвічник з гільзи
автоматичного гранатомета, який передав у табір «Строкаті єноти»
військовослужбовець, поет Максим Кривцов, позивний «Далі», автор збірки «Вірші
з бійниці». Він був ментором в цьому таборі. Загинув 7 січня 2024 року. Свічку
власноруч виготовила Софія Драбюк.
У постійній експозиції
Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького, яка має назву «За Україну, за її волю»,
створено окремий розділ, присвячений вшануванню пам’яті закарпатців, котрі
віддали свої життя, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України. На
телеекрані, в режимі слайд-шоу постійно змінюються світлини загиблих
захисників. Така динамічна подача візуальної інформації створює емоційний вплив
на відвідувачів і слугує живим нагадуванням про те, яку надзвичайно високу ціну
було заплачено за нашу свободу, мирне небо та можливість жити у власній країні.
Цей розділ є важливою складовою експозиції, адже нагадує кожному відвідувачу
про героїзм і самопожертву наших земляків. Меморіалізація пам’яті – одне з найголовніших завдань
сучасних історичних інституцій, зокрема й музеїв. Це один зі способів
документування воєнних подій та збереження правди про них для майбутніх
поколінь.
Нехай День пам'яті захисників завжди нагадує нам про
те, як важливо берегти свою країну та пам'ять про тих, хто віддав своє життя за
Українську державу, за наше майбутнє.
Вічна пам’ять та шана Героям! Вони не забуті
Михайло Джахман – завідувач відділу новітньої історії,
Меморіального музею-кімнати А. Волошина
.PNG)
.png)
Ужгородський замок приймав поважних гостей зі Львова та Литви
Сьогодні Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького відвідала делегація зі Львова та Литви. До її складу увійшли директор Львівського історичного музею Роман Чмелик, генеральний директор Палацу великих князів Литовських Відас Долінскас, директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк та інші представники литовських культурних установ.
Для гостей було проведено оглядову екскурсію замком та експозиційними залами музею. Вони мали можливість познайомитися з історією Ужгородського замку – однієї з найдавніших та найцінніших пам’яток архітектури Закарпаття, дізнатися більше про багатющу історію краю, традиції та культурну спадщину.
Гості виявили щиру зацікавленість, активно ставили запитання і не приховували захоплення як самою архітектурою замку, так і різноманітністю музейних експозицій.
Візит проходив у теплій і дружній атмосфері. Учасники делегації висловили щиру вдячність за гостинність і високий рівень екскурсійного супроводу. Відбулася також символічна церемонія обміну подарунками: наші гості передали музею цінну наукову літературу від своїх установ для бібліотеки ЗОКМ, а ми, зі свого боку, підготували для них пам’ятні дарунки, що засвідчують взаємну повагу та готовність до подальшої співпраці.
Подібні зустрічі є надзвичайно важливими для розвитку культурного діалогу та взаємного обміну досвідом між музеями різних країн і регіонів. Вони відкривають нові можливості для спільних проєктів, виставок та наукових досліджень, а також зміцнюють міжнародні та міжрегіональні зв’язки.
Ми щиро вдячні нашим колегам зі Львова та Литви за цей візит, теплі слова і щирий інтерес до історії Закарпаття. Для нас велика честь приймати таких гостей у стінах Ужгородського замку.
Наш музей завжди відкритий для партнерів та друзів, і ми з нетерпінням очікуємо на нові зустрічі та спільні ініціативи, які збагачуватимуть культурний простір України.
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітньої роботи
Птахи Ужгородського замку: лелеки
28 серпня з ініціативи Українського товариства охорони птахів відзначають День лелеки. Це символічний день прощання з величними птахами до наступного року. З кінця липня до кінця серпня в Україні йде активна міграція, масові скупчення білих лелек, які готувалися до далекої дороги, спостерігали у різних куточках нашої країни.
У природі України є два види лелек:
білий і чорний. Обидва гніздяться на Закарпатті. З початку квітня до середини вересня час від часу з’являються
над Ужгородським замком. Навесні ніби вітаються зі старовинними мурами й сповіщають про своє повернення, а
восени повідомляють про відліт
на зимівлю. І так з року в рік, протягом століть, могутня фортеця зустрічає й проводжає лелек.
Люди з давніх часів шанували білого
лелеку й вірили, що в помешканні, на якому вони поселяться, завжди буде щастя й
злагода. Чорному лелеці в цьому плані не пощастило. За легендою, він теж хотів колись
гніздитися у селах на дахах будівель і радувати місцевих жителів своєю присутністю. Але люди не бажали мати таких сусідів, тому що
чорний птах сприймався як недобрий знак, і всіма
способами проганяли небажаного гостя зі своїх обійсть. Птах перебрався до лісу і для
свого гнізда обрав глухі закутки якомога
далі від людини. На
щастя, часи змінилися, люди перестали
переслідувати птахів, тож останніми роками вони можуть поселитися
недалеко від людських осель і часто навідуватися в населені пункти за їжею. Влітку чорного лелеку ми можемо бачити
навіть у центральній частині Ужгорода. Особливо ефектно виглядає він у
сонячну погоду, коли його чорне пір’я блистить і віддає зеленим металічним відтінком.
Гніздо лелек досить велике, розташоване
високо на дереві, будівлі чи електричному стовпі. У 1933-1934 роках відомий
орнітолог, перший завідувач відділу природи музею Олександр Грабар провів
перепис лелеки білого на Підкарпатській Русі. Тоді найбільше гнізд було на
солом’яних та очеретяних дахах. У селі Гать Берегівського району на одній хаті
знаходилося аж шість гнізд. Тепер таких дахів уже немає і лелеки все більше
освоюють стовпи та штучні платформи. За результатами тогорічного обліку, 80%
гнізд було саме на електричних стовпах.
Людину завжди цікавив «побут» лелек. За допомогою камер
спостереження, які останнім часом науковці встановлюють у пташиних гніздівлях,
за птахами можна спостерігати онлайн цілодобово. Але слід пам’ятати, що лелеки
– це дикі птахи і те, що вони викидають своїх пташенят, якщо не можуть
прогодувати, є нормальним явищем. Основне їхнє завдання – залишити після себе потомство,
тож звинувачувати їх у жорстокості або бездушності не варто. Після того, як
діти стали на крило, пара ще деякий час тримається разом, а в теплі краї можуть
летіти в одній зграї або окремо. На зимівлі також кожен турбується за себе і
лише в рідному гнізді вони зустрінуться знову, щоб відкласти яйця, вигодувати й
виростити пташенят.
«Коли приходять холодні і дощові дні сирої осені й
наближається зима, спостерігаємо за зграями наших милих пташок, які відлітають
до краю вічної весни і літа. Зі смутком слухаємо нічний крик гусей, що
тягнуться по темному небі. Одразу усвідомлюємо собі, що немає вже наших милих
ластівок, які є для нас містян такі близькі. Бузьки востаннє закружляли над
Ужгородським замком.» – писав колись викладач гімназії Алоїс Маліх
(Підкарпатська Русь, 1932).
Весною Ужгородський замок буде знову зустрічати лелек із вирію, а граційних птахів ви завжди можете побачити в експозиції «Природа Закарпаття» в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького.
Руслана Джахман
завідувач сектору природи
«Comes Franciscus Gyulay або нарис з історії Ференца Дюлоі - власника Ужгородського замку 1735 - 1740 рр.»
Сьогодні в Каплиці Ужгородського замку була прочитана важлива лекція по дослідженню, яке дає змогу трохи розширити відомості з історії замку. Присвячене воно постаті угорського графа Ференца Дюлоі (1684 - 1740), що був власником Ужгородського замку в період 1735 – 1740 рр. В ході роботи вдалося зібрати велику кількість матеріалів, що представлені у вільному доступі, та яскраво репрезентують різні аспекти з біографії Дюлоі і згодом, при допомозі методу систематизації, аналізу, мікроісторичного дослідження та узагальнення, сформувати матеріал. Тому дане дослідження є першою спробою зробити невеликий нарис до його загальної біографії українською мовою, як намагання дати старт подальшим і детальнішим дослідженням його життя та ефективно використати ці матеріали в розширенні досліджень з історії Ужгородського замку та використовувати їх в роботі ЗОКМ ім. Т. Легоцького.
Кже все таки був цей самий Ференц Дюлоі?
Про нього відомо, що він був одним з 91 особи, яким було надано титул угорського барона чи графа в період між 1711 і 1799 рр. а за часів правління Карла III він взагалі був єдиним простолюдином, який отримав графський титул.
Враховуючи всю доступну інформацію, народився Ференц Дюлоі імовірніше за все в 1684 році, його батьками були Янош Дюлоі та Анна Кемешей. Стосовно перших років його життя, достеменно мало, що відомо. Однак зважаючи на непогані статки своєї родини на той момент та доволі великі землеволодіння, а особливо в його батька, він однозначно був людиною забезпеченою. Зокрема відомо, що у 1716 році він, до прикладу, отримав королівський грант на маєтки Кесегфалва, Модор та степову зону Потт у комітаті Комаром, які належали чоловічій гілці родини Пошар [11]. Таким маєтків згодом у нього буде чимало. Однак куди цікавищими є самі обставини набуття ним нових володінь і багатства, які він, серед іншого, здобув не без допомоги вигідних шлюбів та різних схем з земельними володіннями, адже ще його батько займався кредиторською діяльністю.
Відомо, що першою його дружиною була Ілона Гусар (угор. Huszár Ilona), представниця ще одного знаного роду. Ілона в 1690 році, приблизно в 16-ти річному віці вийшла заміж за Шандора Надецького (угор. Nedeczky Sándor) на 20 років старшого за неї. Відтак, збереглися чисельні відомості про подальші судові тяганини між ним і Надецьким за маєтки в комітаті Комаром. За відсутності Надецького вдома в період національно-визвольної війни, Ференцу Дюлоі, вдалося звабити Ілону Гусар, на яку він був молодшим на 10 років. В 1720 році вони одружились. Через дружину Дюлоі отримує маєтки Корво, Саркани, Лабатлан, Пішке, Біко, Радвани та ін.
. Вже в 1722 році він згадується як делегат комітату Естергом, хоча до того не обімав подібних посад. У 1724 році його було обрано першим віце-губернатором комітату Комаром, водночас він вже був і віце-губернатором комітату Естергом. Також був делегатом комітату Комаром на сеймі 1728/29 років. Окрім того, ще у 1724 році йому також було присвоєно звання королівського радника.
Згодом 24 листопада 1731 року, у віці 57 років помирає його дружина Ілона Гусар і після цього його амбіції зростають ще більше.
Так, уже 12 травня 1732 року йому було надано титул угорського барона.
Згодом, 5 вересня 1733 року він одружується з Барбарою Фолушші.
Вже у 1734 році у Ференца і Барбари народжується син Ференц, який буде єдиною дитиною і спадкоємцем Дюлоі. А 30 березня 1735 року йому буде надано титул угорського графа, таким чином саме він був останнім графом, що володів Ужгородським замком.
За чотири дні до того як Ференц Дюлоі отримає титул графа, 26 березня 1735 року, йому вдається переконати палату передати йому під заставу маєток Унг (Ужгородський замок) за 100 тис. форинтів та 2 тис. золотих. А в той же день, коли він отримує титул графа, 30 березня 1735 року, він одночасно стає і наджупаном комітату Унг.
З деяких документів чітко видно, що ще станом на 1762 рік власником замку є ніхто інший як Ференц Дюлоі молодший і імовірно він володів ним ще до 1764 року.
Замок був значно відбудований та приведений до ладу, про що свідчать тодішні описи, і скоріш за все використовувався як резиденція нового власника.
Помер Дюлоі в серпні 1740 року, рівно 285 років тому.
Похований, імовірніше за все в містечку, що нині носить назву Крави над Дунаєм (слов. Kravany nad Dunajom) і входить до адміністративних територій округу Комарно Нітранського краю Словаччини. В костелі Пресвятої Діви Марії, що зведений імовірніше в першій половині ХІІІ ст. Цю церкву було відновлено в 1712 році саме за ініціативи Ференца Дюлоі, після того як село було знищене в 1707 році під час подій угорської національно-визвольної війни. В цій церкві по сьогоднішній день стоять дві надгробні плити з червоного мармуру, одне поховання родини Лабатлан 1400 року, а інше більш пізнє поховання належить саме родині Дюлоі.
Таким чином, маючи в розпорядженні цілу низку різноманітних джерел, літератури та ресурсів, можна скласти повноцінний нарис з історії постаті Ференца Дюлоі – важливого, як виявилось, графа в історії не лише Ужгородського замку і комітату Унг, але й інших земель нинішніх Угорщини, Словаччини та України. Його біографія є яскравою демонстрацією способу життя тодішньої угорської аристократії, що при допомозі різних методів намагалась піднести своє становище та увійти до кола знаті задля покращення власної соціальної мобільності та можливостей. І саме тому йому, як уже згадувалось, вдалося увійти до числа 91 особи, яким було надано титул угорського барона чи графа в період між 1711 і 1799 рр. а за часів правління Карла III він взагалі був єдиним простолюдином, який отримав графський титул. Причому серед їх числа він був першим хто досяг такого великого статусу і вагомості. Його родинні зв’язки, спадки по материнській та батьковій лінії, кредиторська діяльність, зв’язки при дворі, успішна шлюбна стратегія, дозволили йому втілити в життя багато цілей, хоча в порівнянні з іншими біографіями, його життя в цьому сенсі, все ж, не було сильно унікальним і цілком вписувалось в загальну картину життя тодішньої знаті. Наразі ж, залишається поглиблювати дослідження по окремих аспектах його біографії, щоб мати можливість нарешті відновити пам'ять про нього в історії, в тому числі і Ужгорода та вписати його вклад в історію та розвиток Ужгородського замку.
Тому відслідковуйте подальші дослідження цієї проблематики, щоб бути в курсі найактуальніших відкриттів. Розширену статтю авторства Лесіва Михайла, по цій темі можна буде прочитати на сторінках наукового вісника ЗОКМ ім. Т. Легоцького, присвячного 80-ти річчю музею і зовсім скоро вийде друком. За допомогу і підтримку цього кількамісячного дослідження, Лесів Михайло висловлює щиру подяку дирекції та всім науковим співробітникам, що активно допомагали різними способами та уможоивити це дослідження.
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітнього відділу.
Вручення нагород для призерів конкурсів в Ужгородському замку
Сьогодні 27 серпня за підсумками 2024/2025 навчального року в Ужгородському замку відзначити кращих учнів, призерів конкурсів різних рівнів.
Символічно народження відбулось в стінах культурного спадку нашого краю, де багато століть творилась історія, а сьогодні випускники будуть творити нашу майбутню історію.
Привітати випускників завітали перший заступник голови обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації Василь Іванчо та голова Закарпатської обласної ради Роман Сарай.
Завдяки Програмі розвитку освіти Закарпаття, яку ініціювали і підтримали обласна військова адміністрація та депутатський корпус обласної ради відбулось нагородження випускників, які за результатами участі у національному мультипредметному тесті 2025 року отримали максимальний результат - 200 балів, переможців Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнських учнівських олімпіад з навчальних предметів, Всеукраїнського
конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, а також переможців обласних конкурсів „Малюнок, вірш, лист до мами" та „Захисники України: історія та сьогодення".
Також, дякуємо нашим захисникам та захисницям за можливість працювати та творити історію зараз!
Церковнюк Аліна,
Завідувачка канцелярії
Друзі запрошуємо Вас розширити свої знання про Ужгородський замок!
• 27 серпня (середа) 2025 року
• 15:00
• ЗОКМ ім. Т. Легоцького (Каплиця Ужгородського замку)
Лекція під назвою «Comes Franciscus Gyulay, або нарис з історії Ференца Дюлоі - власника Ужгородського замку 1735 - 1740 рр.». Це представлення кількамісячного дослідження досі майже невідомої для української історіографії постаті в історії Ужгородського замку. Тому запрошуємо істориків, краєзнавців, екскурсоводів та всіх хто цікавиться історією Ужгорода і Закарпаття!
Лектор: Михайло Лесів - завідувач відділу науково-освітньої роботи
Музика незалежної нації у стінах історії
Сьогодні, у день, коли ми святкуємо Незалежність України, у стінах старовинного замку — культурної перлини з багатою історією та традиціями — звучала жива музика, що торкалася серця кожного присутнього.
У камерній атмосфері внутрішнього двору замку виступали талановиті українські музиканти — справжні представники нашої інтелігенції. Їхнє мистецтво — це не просто звук, це голос культури, її сили, витонченості. Кожна нота була сповнена змісту, емоцій і щирої любові до рідної землі.
У цей святковий вечір лунала класика, що перегукувалася з подихом часу і душею. Музика лилася крізь простір, пронизуючи кам’яні стіни, які вже багато століть є мовчазними свідками нашої історії — від героїзму до творчого натхнення.
Такі події — це не просто концерти. Це — акт єднання, подяки та віри в нашу культуру. Вони нагадують, що мистецтво — живе, сильне й вільне. І саме воно формує ідентичність нації, яка незламно тримає свій шлях.
Наш замок сьогодні став не лише сценою для виступів, а й простором, де минуле зустрічається з майбутнім. Де музика стає мовою гідності, сили й натхнення.
НАУКОВА БІБЛІОТЕКА МУЗЕЮ –ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!
Напередодні державного свята - Дня Незалежності України - відвідувачів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького очікують не тільки огляди спеціальних проектів художників молодіжної групи «Фокус група» або виставки прапорів військових підрозділів, які були передані військовими та зібрані музейниками протягом російсько-української війни.
Наукова бібліотека музею підготувала відкритий стенд, де представлені основні досягнення наукових співробітників закладу, починаючи від його становлення. Тут і найперші путівники по музею, і пізніші грунтовні дослідження колишніх і сучасних музейників з питань археології, історії, етнографії, краєзнавства.
Активний зріст у видавничій діяльності музею розпочався наприкінці 1990-их років, а нині ми продовжуємо цю тенденцію і розширюємо спектр наукових і науково-популярних видань. Річні кольорові великоформатні календарі популяризують наші музейні збірки, а буклети по експозиціях і виставках детальніше знайомлять з їх тематикою і представленими експонатами. Багатогранну музейну роботу висвітлюють наукові збірники, для публікацій у яких нині залучаються все більше наукових співробітників нашого закладу.
Ця добірка поліграфічних видань за 80-річну історію музею не велика, але наочно ілюструє оновлення, модернізацію, використання фірмового стилю.
Наталія Сачавська,
завідувач бібліотеки музею
Валерія Русин,
завідувач відділу історії та краєзнавства
«Моя Незалежність» - творче свято незламної країни
Сьогодні, напередодні важливих для нашої країни свят – Дня Державного Прапору України та Дня Незалежності України, в ЗОКМ ім. Т. Легоцького, відбулось особливе святкування цих днів, а саме відкриття 43 виставки художників Фокус групи під назвою «Моя Незалежність».
Оскільки 2025 рік Закарпатською туристичною організацією оголошений роком мистецького туризму, співробітники музею та учасники Фокус групи, спільними зусиллями, вирішили відсвяткувати Державні свята саме відкриттям чергової мистецької виставки, таематика якої є відповідною. На виставці представлені роботи в різних техніках та з різним, особливим баченням авторів того чим для українців є незалежність. Десь вона відображена враженнями від відомих символів України, десь передає побутові відчуття української самоідентичності, але всіх їх обєднує головний мотив – залученість кожного окремого українця і всіх нас разом до особливого явища української нації, спільноти, що попри всі виклики сучасності, продовжує боротись, жити, працювати і творити, а значить продовжує бути Незалежною!
Від імені дирекції та всіх співробітників музею щиро дякуємо всім учасникам Фокус групи, що завжди активно долучаються до співпраці з нашим закладом та постійно роблять свій внесок в розвиток української культури. Саме такі кроки і така праця допомагає нашій країні рухатись вперед. Особливо показовим стало і те, що відкриття виставки відвідали і корифеї закарпатського мистецтва, зокрема пан Янош Рейті – живописець, графік, лауреат обласної премії Й. Бокшая, який якраз і побажав молодим авторам багато працювати, адже саме така обставина є запорукою успіху, як особистого, так і загального національного.
Тому вітаємо наших художників, всіх співробітників музею та співвітчизників з прийдешніми святами та хочемо побажати сил і наснаги до подальшої роботи, яка неодмінно зробить успіх і перемогу нашої країни дійсністю!
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітньої роботи
Символ честі, доблесті та слави
До Дня Державного Прапора України відвідувачі Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького 22 – 24 серпня мають змогу оглянути прапори військових підрозділів, які були передані військовими та зібрані музейниками протягом російсько-української війни. Загалом є 20 прапорів. У збірці переважають бойові стяги закарпатських підрозділів.
На окрему увагу заслуговує переданий до музею військовими 128 ОГШБр, обгорілий у боях під Дебальцево, Державний Прапор України. На багатьох прапорах є підписи захисників. Представлені також прапори 68-го окремого батальйону «Закарпатські шаркані» 101-ї бригади ТрО, 26-го окремого полку Національної гвардії України, 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБр, 13-ї бригади оперативного призначення НГУ «Хартія», Чопського прикордонного загону «Межа безпеки – ми», 711-ї окремої бригади розмінування Державної спеціальної служби транспорту, 3-ї ОШБр (окрема штурмова бригада) Збройних сил України, Прикордонного Зведеного Загону «Мукачево – 2», окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» ЗСУ, ДРБ (добровільно-розвідувального батальйону) «Сонечко», підрозділу «Азов» НГУ.
Державний Прапор України – це не просто полотнище синього та жовтого кольорів. Це символ честі, мужності й нескореності українського народу. Синє небо над головою і золота пшениця під ногами – два кольори, які злилися в єдиний образ свободи та миру. Наш прапор бачив радощі перемоги і сльози випробувань, він майорів над Майданом, поруч із захисниками на фронті, над українськими містами й селами, які виборюють право жити у вільній державі. Він уособлює незламну силу духу, доблесть воїнів і славу предків, які боролися за незалежність. Кожен із нас, піднімаючи погляд на синьо-жовте знамено, відчуває гордість за свою країну та відповідальність перед її майбутнім. Адже прапор – це наш спільний оберіг, наша честь і гідність, символ єдності й віри в перемогу.
Військовий Прапор – це святиня українського воїнства, знак мужності, стійкості та відданості Батьківщині. З ним солдати йдуть у бій, захищають рідну землю та присягають на вірність народові України. На ньому – честь і слава військових частин, кров і подвиг героїв, що віддали життя за свободу. Військовий прапор завжди поруч із захисниками: у найгарячіших боях, під час урочистих присяг, у хвилини радості перемоги та скорботи за полеглими. З покоління в покоління передається повага до цієї святині. Бо втратити прапор – означає втратити честь, а зберегти його високо піднятим – означає утвердити силу та нескореність українського війська. Військовий прапор – це не лише символ, а й жива пам’ять про доблесть і незламність українських воїнів.
Слава Україні! Героям слава!
Михайло Джахман,
завідувач відділу новітньої історії
та Меморільного музею-кімнати А. Волошина
«Історія у фотографії – фотографія в історії»
Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького. 20 серпня о 15:00 в рамках відзначення Всесвітнього дня фотографії у стінах Ужгородського замку відбулася тематична лекція з театралізованими елементами
«Історія у фотографії – фотографія в історії». Ініціаторами та організаторами заходу стали співробітники відділу науково-освітньої роботи – Михайло Лесів, Надія Роуканич та Неллі Гасинець.
День фотографії можна сприймати не лише як глобальне свято, а й у локальному – закарпатському – контексті. Це нагода осмислити, як світлини чехословацьких фотографів зробили наш край видимим у світі та зберегли пам’ять про життя місцевого населення.
Саме з цією метою працівники відділу підготували лекційний матеріал про яскравих майстрів фотографії Чехословацького періоду: Йозеф Провазник, Зденко Фейфар, Рудольф Гулка, Амалія Кожмінова, Нандор Бьом, Еміл Кантор, Степан Качурик.Лекція супроводжувалася оригінальними світлинами, створеними згаданими фотографами. Присутні мали можливість дізнатися: які теми вони найчастіше фіксували; як дослідження краю впливало на їхню творчість; які креативні прийоми використовували (ручна розмальовка світлин, перевізні фотосалони та ін.). На фотографіях оживає колорит Закарпаття: мальовничі пейзажі, традиції та обряди, етнічний одяг, ремесла й побут місцевих жителів. Це не просто фото – це цінні історичні джерела та мистецтво, що передають дух часу.
Для ефектнішої подачі лектори виступали у ретро-образах, що надало події особливого шарму. Було облаштовано фотозону, де гості та колеги могли зробити світлини разом із працівником сектору реставрації Яном-Павлом, який постав у вбранні гуцула. Фотографування заходу здійснював талановитий професійний фотограф Гліб Волков. Він поділився власним баченням фотосправи, продемонстрував колекцію старовинних фотоапаратів та розповів про специфіку їх використання. ( Замовити в нього фотозйомку можна за номером - +380663379327)
Захід познайомив аудиторію з діяльністю фотографів Чехословаччини та Закарпаття 1920–1930-х років, які зробили вагомий внесок у збереження візуальної історії нашого краю.
Він показав, що фотографія є не лише документальним свідченням, а й мистецтвом, яке й сьогодні залишається актуальним – від класичних майстрів минулого до сучасних фотографів.
Роуканич Надія,
Провідний екскурсовод відділу науково-освітньої роботи.
«Ефективна комунікація з ветеранами»
У рамках обласного Плану заходів на 2024- 2026 роки з реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоровя в Україні
на період до 2030 року від Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького прийняла участь у дводенному тренінгу «Ефективна комунікація з ветеранами завідувачка канцелярії Церковнюк Аліна.
Тренінг пройшов у теплій, товариській атмосфері та корисному спілкуванні. Цей тренінг дав можливість підвищити професійність та обізнаність яки види комунікації потрібні для того щоб ветерану легко та швидко адаптуватися до життя в суспільстві.
Впродовж семінару вдалось відпрацювати ряд важливих завдань:
-ознайомитись з впливом воєнних дій на особистість;
-опрацювати питання етичного спілкування працівників з ветеранами та іншими відвідувачами;
-навчились використовувати ефективні технології вирішення конфлікту шляхом ненасильницького спілкування;
опанували навички управління власними емоціями та ознайомити їх із способами впливу на емоційні стани відвідувачів.
Впродовж тренінгу учасники мали можливість тісно поспілкуватись та обмінятись досвідом.
Дякуємо організаторам за запрошення та неймовірно насичений та інформаційнийно наповнений захід, який дасть можливість в майбутньому ще краще розуміти наших Захисників та Захисниць і вчасно надавати необхідну їм допомогу.
Аліна Церковнюк,
Завідувачка канцелярії
Виставка «Світ у кадрі»
19 серпня в Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького відбулося відкриття невеликої виставки «Світ у кадрі» присвяченої Всесвітньому дню фотографії. З привітальним словом виступила директор музею Ольга Шумовська. Коротко про структуру та експонати представлені на виставці розповів завідувач відділу Михайло Джахман. Всесвітній день фотографії та фотографа заснований у 2009 р. за ініціативи відомого австралійського фотографа Корске Ара. Дата свята була обрана невипадково, адже цього дня у 1839 р. було офіційно представлено громадськості метод отримання відбитка фото – дагеротипа, прототипу фотографії. Винахід належить Луї Жаку Манде Дагеру та Жозефу Нісефору Ньєпсу.
У фондосховищах Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького зберігається багато музейних предметів, які розповідають про історію фотосправи в нашому краї та у світі загалом. У музейній колекції є понад 20 фотоапаратів виготовлених між 1900 та 2010 рр., тисячі .фотографій з 1880 р. по сьогоднішній день, негативи, фотоплівки, диски і т. д. На окрему увагу заслуговує камера-обскура виставлена сьогодні для експонування. Багато світлин зроблені відомими фотографами Е. Кантором, С. Качуреком, В. Юхвідом, І. Лоцкером, П. Совою та ін. На багатьох фото на звороті є відтиск штемпелів відомих та маловідомих фотогравфів. Слід відмітити, що фотографія є надзвичайно цінним історичним джерелом. Інформація на ній зберігається та переноситься в часі і просторі. Вона немов зупиняє час, фіксує назавжди подію чи об'єкт. Завдяки знімкам дослідники можуть чітко простежити всі зміни, які відбувалися з плином часу в просторі і в містобудуванні зокрема. Також надзвичайно цінними є написи на звороті фотографій та різні листи-повідомлення на поштових листівках. Фотографії є унікальним і надійним засобом збереження історичної пам'яті для наступних поколінь, а також ємним джерелом інформації про історичні події та явища, історичних діячів, традиції, звичаї та повсякденне життя людей у минулому.
Виставка буде діяти з 19 по 29 серпня. Запрошуємо всіх присутніх відвідати наш музей, ознайомитися з чудовими експозиціями та оглянути тимчасову виставку «Світ у кадрі»
«Пошук»: свято мистецтва і митця
Сьогодні в галереї Ужгородського замку відбулась знакова подія - відкриття персональної виставки робіт хорошого друга нашого музею, художника, скульптора - Андрія Ісайського. Знаковою ця подія є через цілий ряд причин.
Найперше колектив ЗОКМ ім. Т. Легоцького радий, що саме наш музей став місцем проведення першої персональної виставки художника. Вагомості святу додали й іменини самого автора, які він відзначив саме сьогодні. Тому від імені дирекції та всіх співробітників музею, щиро вітаємо нашого активного друга, зичимо натхнення і сил та бажаємо подальших творчих звершень, що неодмінно стануть вагомим внеском у розвиток нашої культури.
Власне, цей внесок помітний і уже, адже виставка носить символічну назву «Пошук», оскільки зміст робіт представляє нам творчі пошуки автора глибинних сенсів людського буття, намагання втілити глибокі теми на полотні чи виразити їх в скульптурі, а тому здається, що знайти схожі між собою роботи неможливо, бо кожна з них репрезентує унікальний спосіб творчого шляху і філософії художника. Тому цю виставку неодмінно варто відвідати справжнім шанувальникам мистецтва.
Що показово, сьогодні привітати автора і відвідати виставку прийшло чимало людей, що залишилися під надзвичайно приємним враженням.
Серед головних гостей, звичайно ж, добре знайомі нам молоді художники Фокус групи, саме в рамках цього об’єднання проходить і ця виставка і стала, таким чином, вже 42 за рахунком, а також зовсім скоро в Ужгородському замку буде презентована і 43, не менш цікава, виставка групи, тому слідкуйте за нашими анонсами!
Виставка Андрія Ісайського триватиме до 26 серпня, тому встигніть поринути в глибокі світи художника і, як висловився сам автор - «знайти в роботах себе і щось для себе»!
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітньої роботи
Поповнення фондів: Наукова бібліотека музею отримала унікальне двомовне видання про старий Ужгород
Наукова бібліотека Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького отримала щедрий дарунок — книгу «Втрачений Ужгород. Професії та підприємства», створену ужгородською журналісткою Тетяною Літераті та перекладачкою Вікторією Рего-Макушин.
Книгозбірня поповнилася двомовним (українсько-угорським) виданням, що містить 24 захопливі історії про колишні професії, знані підприємства та працьовитих мешканців Ужгорода першої половини XX століття.
Це видання відкриває нові сторінки історії міста, занурює читача в неповторну атмосферу старого Ужгорода, поглиблює знання ужгородців про рідне місто та слугує своєрідним путівником для туристів, які прагнуть краще пізнати його минуле.
Сачавська Наталія,
завідувачка бібліотеки
Підписатися на:
Дописи (Atom)