Сьогодні в Каплиці Ужгородського замку була прочитана важлива лекція по дослідженню, яке дає змогу трохи розширити відомості з історії замку. Присвячене воно постаті угорського графа Ференца Дюлоі (1684 - 1740), що був власником Ужгородського замку в період 1735 – 1740 рр. В ході роботи вдалося зібрати велику кількість матеріалів, що представлені у вільному доступі, та яскраво репрезентують різні аспекти з біографії Дюлоі і згодом, при допомозі методу систематизації, аналізу, мікроісторичного дослідження та узагальнення, сформувати матеріал. Тому дане дослідження є першою спробою зробити невеликий нарис до його загальної біографії українською мовою, як намагання дати старт подальшим і детальнішим дослідженням його життя та ефективно використати ці матеріали в розширенні досліджень з історії Ужгородського замку та використовувати їх в роботі ЗОКМ ім. Т. Легоцького.
Кже все таки був цей самий Ференц Дюлоі?
Про нього відомо, що він був одним з 91 особи, яким було надано титул угорського барона чи графа в період між 1711 і 1799 рр. а за часів правління Карла III він взагалі був єдиним простолюдином, який отримав графський титул.
Враховуючи всю доступну інформацію, народився Ференц Дюлоі імовірніше за все в 1684 році, його батьками були Янош Дюлоі та Анна Кемешей. Стосовно перших років його життя, достеменно мало, що відомо. Однак зважаючи на непогані статки своєї родини на той момент та доволі великі землеволодіння, а особливо в його батька, він однозначно був людиною забезпеченою. Зокрема відомо, що у 1716 році він, до прикладу, отримав королівський грант на маєтки Кесегфалва, Модор та степову зону Потт у комітаті Комаром, які належали чоловічій гілці родини Пошар [11]. Таким маєтків згодом у нього буде чимало. Однак куди цікавищими є самі обставини набуття ним нових володінь і багатства, які він, серед іншого, здобув не без допомоги вигідних шлюбів та різних схем з земельними володіннями, адже ще його батько займався кредиторською діяльністю.
Відомо, що першою його дружиною була Ілона Гусар (угор. Huszár Ilona), представниця ще одного знаного роду. Ілона в 1690 році, приблизно в 16-ти річному віці вийшла заміж за Шандора Надецького (угор. Nedeczky Sándor) на 20 років старшого за неї. Відтак, збереглися чисельні відомості про подальші судові тяганини між ним і Надецьким за маєтки в комітаті Комаром. За відсутності Надецького вдома в період національно-визвольної війни, Ференцу Дюлоі, вдалося звабити Ілону Гусар, на яку він був молодшим на 10 років. В 1720 році вони одружились. Через дружину Дюлоі отримує маєтки Корво, Саркани, Лабатлан, Пішке, Біко, Радвани та ін.
. Вже в 1722 році він згадується як делегат комітату Естергом, хоча до того не обімав подібних посад. У 1724 році його було обрано першим віце-губернатором комітату Комаром, водночас він вже був і віце-губернатором комітату Естергом. Також був делегатом комітату Комаром на сеймі 1728/29 років. Окрім того, ще у 1724 році йому також було присвоєно звання королівського радника.
Згодом 24 листопада 1731 року, у віці 57 років помирає його дружина Ілона Гусар і після цього його амбіції зростають ще більше.
Так, уже 12 травня 1732 року йому було надано титул угорського барона.
Згодом, 5 вересня 1733 року він одружується з Барбарою Фолушші.
Вже у 1734 році у Ференца і Барбари народжується син Ференц, який буде єдиною дитиною і спадкоємцем Дюлоі. А 30 березня 1735 року йому буде надано титул угорського графа, таким чином саме він був останнім графом, що володів Ужгородським замком.
За чотири дні до того як Ференц Дюлоі отримає титул графа, 26 березня 1735 року, йому вдається переконати палату передати йому під заставу маєток Унг (Ужгородський замок) за 100 тис. форинтів та 2 тис. золотих. А в той же день, коли він отримує титул графа, 30 березня 1735 року, він одночасно стає і наджупаном комітату Унг.
З деяких документів чітко видно, що ще станом на 1762 рік власником замку є ніхто інший як Ференц Дюлоі молодший і імовірно він володів ним ще до 1764 року.
Замок був значно відбудований та приведений до ладу, про що свідчать тодішні описи, і скоріш за все використовувався як резиденція нового власника.
Помер Дюлоі в серпні 1740 року, рівно 285 років тому.
Похований, імовірніше за все в містечку, що нині носить назву Крави над Дунаєм (слов. Kravany nad Dunajom) і входить до адміністративних територій округу Комарно Нітранського краю Словаччини. В костелі Пресвятої Діви Марії, що зведений імовірніше в першій половині ХІІІ ст. Цю церкву було відновлено в 1712 році саме за ініціативи Ференца Дюлоі, після того як село було знищене в 1707 році під час подій угорської національно-визвольної війни. В цій церкві по сьогоднішній день стоять дві надгробні плити з червоного мармуру, одне поховання родини Лабатлан 1400 року, а інше більш пізнє поховання належить саме родині Дюлоі.
Таким чином, маючи в розпорядженні цілу низку різноманітних джерел, літератури та ресурсів, можна скласти повноцінний нарис з історії постаті Ференца Дюлоі – важливого, як виявилось, графа в історії не лише Ужгородського замку і комітату Унг, але й інших земель нинішніх Угорщини, Словаччини та України. Його біографія є яскравою демонстрацією способу життя тодішньої угорської аристократії, що при допомозі різних методів намагалась піднести своє становище та увійти до кола знаті задля покращення власної соціальної мобільності та можливостей. І саме тому йому, як уже згадувалось, вдалося увійти до числа 91 особи, яким було надано титул угорського барона чи графа в період між 1711 і 1799 рр. а за часів правління Карла III він взагалі був єдиним простолюдином, який отримав графський титул. Причому серед їх числа він був першим хто досяг такого великого статусу і вагомості. Його родинні зв’язки, спадки по материнській та батьковій лінії, кредиторська діяльність, зв’язки при дворі, успішна шлюбна стратегія, дозволили йому втілити в життя багато цілей, хоча в порівнянні з іншими біографіями, його життя в цьому сенсі, все ж, не було сильно унікальним і цілком вписувалось в загальну картину життя тодішньої знаті. Наразі ж, залишається поглиблювати дослідження по окремих аспектах його біографії, щоб мати можливість нарешті відновити пам'ять про нього в історії, в тому числі і Ужгорода та вписати його вклад в історію та розвиток Ужгородського замку.
Тому відслідковуйте подальші дослідження цієї проблематики, щоб бути в курсі найактуальніших відкриттів. Розширену статтю авторства Лесіва Михайла, по цій темі можна буде прочитати на сторінках наукового вісника ЗОКМ ім. Т. Легоцького, присвячного 80-ти річчю музею і зовсім скоро вийде друком. За допомогу і підтримку цього кількамісячного дослідження, Лесів Михайло висловлює щиру подяку дирекції та всім науковим співробітникам, що активно допомагали різними способами та уможоивити це дослідження.
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітнього відділу.
