Музеї відіграють надзвичайно важливу роль у збереженні культурної спадщини, розвитку освіти та формуванні національної ідентичності. В Україні — країні з тисячолітньою історією та багатою культурою — музейна справа є невід'ємною частиною суспільного життя.
До основних напрямів діяльності музеїв належать: формування музейного фонду, збереження музейних предметів, наукове опрацювання фондів, експозиційна та виставкова діяльність, освітня й культурно-просвітницька робота, науково-дослідницька діяльність, популяризація спадщини. Ця робота не може бути довільною чи безсистемною — вона чітко регламентується законодавством України.
29 червня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про музеї та музейну справу» — нормативно-правовий акт, що визначає загальні засади створення та діяльності музеїв України, порядок наукового формування, обліку, зберігання, охорони й використання Музейного фонду України. Закон набрав чинності 15 серпня 1995 року. Він визначив правові засади функціонування музеїв, гарантував захист музейних колекцій і став основою для збереження, розвитку та популяризації національної культурної спадщини.
Музеї України — це не просто сховища артефактів та старожитностей, а й активно діючі установи, де зберігається історична пам’ять, осмислюється сучасність і формується майбутнє. Розвиток музейної справи свідчить про рівень культурної зрілості суспільства, підтримка та модернізація українських музеїв — це інвестиція в національну ідентичність, освіту і безпеку нашої держави. Водночас існує низка викликів і проблем, з якими стикаються українські музеї:
• недостатнє фінансування — обмежені можливості для реставрації, оновлення експозицій, впровадження сучасних технологій та забезпечення гідної оплати праці музейних працівників;
• збереження фонду — музейні колекції потребують дбайливого зберігання та реставрації, а також поступового впровадження сучасних стандартів безпеки й кліматичного контролю у приміщеннях.
• застарілі експозиції та методи роботи — деякі музеї потребують осучаснення подачі матеріалу та впровадження інтерактивних елементів, щоб зацікавити широку аудиторію, особливо молодь;
• цифровізація — процес оцифрування музейних колекцій відбувається повільно, що обмежує доступність інформації та можливості для наукових досліджень;
• кадрова проблема — низькі зарплати та відсутність престижу професії призводять до відтоку кваліфікованих фахівців;
• безпека в умовах війни — повномасштабна війна створила безпрецедентні загрози, включно з ризиком руйнування, необхідністю евакуації колекцій та забезпеченням безпеки персоналу й відвідувачів.
Попри труднощі, музейна справа в Україні має значний потенціал для розвитку. Серед ключових напрямів:
• збільшення фінансування та залучення інвестицій — розробка державних програм підтримки музеїв, залучення грантів від міжнародних фондів і приватного сектору;
• модернізація та цифровізація — впровадження сучасних технологій, створення інтерактивних експозицій, розробка віртуальних турів і оцифрування фондів для розширення аудиторії та підвищення доступності;
• освітня та культурна діяльність — музеї мають стати потужними освітніми центрами, що пропонують лекції, майстер-класи, дискусії та інші заходи;
• співпраця та партнерство — розвиток взаємодії між музеями, освітніми установами, туристичними компаніями та громадськими організаціями;
• інклюзивність та доступність — створення безбар’єрного середовища для людей з інвалідністю й програм для різних соціальних груп;
• міжнародна презентація культури — представлення української культурної спадщини за кордоном для зміцнення міжнародного іміджу країни.
Найважливішим напрямом роботи в умовах сучасної війни залишається розробка стратегій з охорони та евакуації колекцій, створення безпечних сховищ і забезпечення психологічної підтримки для працівників.
Анастасія Хома,
завідувачка відділу фондів,
Василина Палинчак-Кутузова,
провідний науковий співробітник відділу історії та краєзнавства
