28 серпня з ініціативи Українського товариства охорони птахів відзначають День лелеки. Це символічний день прощання з величними птахами до наступного року. З кінця липня до кінця серпня в Україні йде активна міграція, масові скупчення білих лелек, які готувалися до далекої дороги, спостерігали у різних куточках нашої країни.
У природі України є два види лелек:
білий і чорний. Обидва гніздяться на Закарпатті. З початку квітня до середини вересня час від часу з’являються
над Ужгородським замком. Навесні ніби вітаються зі старовинними мурами й сповіщають про своє повернення, а
восени повідомляють про відліт
на зимівлю. І так з року в рік, протягом століть, могутня фортеця зустрічає й проводжає лелек.
Люди з давніх часів шанували білого
лелеку й вірили, що в помешканні, на якому вони поселяться, завжди буде щастя й
злагода. Чорному лелеці в цьому плані не пощастило. За легендою, він теж хотів колись
гніздитися у селах на дахах будівель і радувати місцевих жителів своєю присутністю. Але люди не бажали мати таких сусідів, тому що
чорний птах сприймався як недобрий знак, і всіма
способами проганяли небажаного гостя зі своїх обійсть. Птах перебрався до лісу і для
свого гнізда обрав глухі закутки якомога
далі від людини. На
щастя, часи змінилися, люди перестали
переслідувати птахів, тож останніми роками вони можуть поселитися
недалеко від людських осель і часто навідуватися в населені пункти за їжею. Влітку чорного лелеку ми можемо бачити
навіть у центральній частині Ужгорода. Особливо ефектно виглядає він у
сонячну погоду, коли його чорне пір’я блистить і віддає зеленим металічним відтінком.
Гніздо лелек досить велике, розташоване
високо на дереві, будівлі чи електричному стовпі. У 1933-1934 роках відомий
орнітолог, перший завідувач відділу природи музею Олександр Грабар провів
перепис лелеки білого на Підкарпатській Русі. Тоді найбільше гнізд було на
солом’яних та очеретяних дахах. У селі Гать Берегівського району на одній хаті
знаходилося аж шість гнізд. Тепер таких дахів уже немає і лелеки все більше
освоюють стовпи та штучні платформи. За результатами тогорічного обліку, 80%
гнізд було саме на електричних стовпах.
Людину завжди цікавив «побут» лелек. За допомогою камер
спостереження, які останнім часом науковці встановлюють у пташиних гніздівлях,
за птахами можна спостерігати онлайн цілодобово. Але слід пам’ятати, що лелеки
– це дикі птахи і те, що вони викидають своїх пташенят, якщо не можуть
прогодувати, є нормальним явищем. Основне їхнє завдання – залишити після себе потомство,
тож звинувачувати їх у жорстокості або бездушності не варто. Після того, як
діти стали на крило, пара ще деякий час тримається разом, а в теплі краї можуть
летіти в одній зграї або окремо. На зимівлі також кожен турбується за себе і
лише в рідному гнізді вони зустрінуться знову, щоб відкласти яйця, вигодувати й
виростити пташенят.
«Коли приходять холодні і дощові дні сирої осені й
наближається зима, спостерігаємо за зграями наших милих пташок, які відлітають
до краю вічної весни і літа. Зі смутком слухаємо нічний крик гусей, що
тягнуться по темному небі. Одразу усвідомлюємо собі, що немає вже наших милих
ластівок, які є для нас містян такі близькі. Бузьки востаннє закружляли над
Ужгородським замком.» – писав колись викладач гімназії Алоїс Маліх
(Підкарпатська Русь, 1932).
Весною Ужгородський замок буде знову зустрічати лелек із вирію, а граційних птахів ви завжди можете побачити в експозиції «Природа Закарпаття» в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького.
Руслана Джахман
завідувач сектору природи
