Постать
Августина Волошина має поставати в очах русинів не тільки, як постать видатного
політика та священника, а ще як постать батька педагогічної думки нашого краю.
Педагогіка Закарпаття увесь період свого існування формувалася в складній
економічно-політичній ситуації. За відсутності власної держави навіть найменша
ідентифікація себе як чогось окремого, вільного від чужої держави у більшості
держав жорстоко каралася, але не у Першій Чехословацькій Республіці.
Одним
з чинників ідентифікації та позиціювання себе від інших є мова, віра, освіта та
історія. Якщо історія, віра, мова у русинів була розвинута, то освіта на момент
створення спільної держави чехів та словаків не визначалася своїм глобальним
розвитком. Августин Волошин будучи професором розумів, що так само, як
Словацька народна рада, що восени 1918 проголосила словацьку націю частиною
однієї великої Чехословаччини в мовному та культурному відношенні. Так само і
русини мають для початку створити свою національну стратегію педагогіки зі
своїми діячами на чолі, а вже пізніше державу. Августин Волошин, що все своє
життя намагався підняти дух русинів як невіддільної частини Великої України, що має бути вільними
від імперії як і територіально, так і психологічно та науково.
За часів життя Августина Волошина в школах майже не було підручників на русинській (українській мові) і це було великою проблемою для виховання національно свідомих школярів. Августин Волошин вважав, що освіта повинна бути не лише засобом передачі знань, але й способом розвитку та самовираження кожної дитини. Волошин прагнув створити атмосферу творчості та вільного самовираження у своїй школі, де діти могли розвивати свої таланти та інтереси. Його підхід до педагогіки був інноваційним і відображав його віру в потенціал кожної дитини. Його методика будувалася на думці, що сьогодні це школярі, а завтра молода еліта, що встановить незалежність.
За
статистичними даними, що надає нам Пешина Йозеф у своїй праці «Освіта в
Підкарпатській Русі в сучасності», що була видана у 1933 у Празі ми дізнаємося,
що у 1921 році на території Підкарпатської Русі нараховувався 321 навчальний
заклад (школа), а вже 1931 році нараховували 425 шкіл з викладанням русинською
(українською мовою). Для такої кількості шкіл була потрібна своя, а саме
русинськомовна програма з підручниками місцевою мовою. Наш земляк прекрасно
розумів, що справа не проста та вимагає негайного вирішення. Саме тому бувши
спочатку вчителем, а потім директором Ужгородської учительської семінарії
Августин Волошин починаючи з 1899 року видає близько 40 підручників з різних
дисциплін. Серед них – "Методическая грамматика карпаторусского языка для
народных школ" (1899, 1921, 1923), "Читанка для угро-русской
молодежи" (кілька видань, починаючи з 1900), "Азбука" (1904),
"Азбука і перша читанка для 1 класу народних шкіл на русском язиці"
(1905, 1913), "Малая Библия для низших кл. народных школ" (1904),
"О письменном язиці Подкарпатських русинов" (1920), "Педагогика
и дидактика для учительских семинарий" (1920), "Фізика" (1921),
"Наука стилізації" (1923), "История педагогики для учительских
семинарий" (1923), "О соціальном вихованню" (1924),
"Педагогика и дидактика" (1924), "Педагогічна психологія"
(1935), "Логіка" (1935), "Подкарпатська Русь" (1936) та
інша. Найцікавішими для нас є праці «О письменном языцѣ подкарпатских русинов»,
що написана живою мовою, яку розуміє та може проаналізувати місцеве населення.
Майже усі підручники, що перераховані вище зберігаються оригіналами в фондах та
експозиціях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара
Легоцького.
На
передодні 15 березня 1938 року не можливо було собі уявити школу Підкарпатської
Русі без підручника автором, якого був батько та захисник русинів. Навіть після
програшу видатний діяч Карпатської України не переставав видавати праці
русинською мовою, в тому числі для студентів «Українського Вільного
Університету» в Празі, що доводить нас до думки, що навіть після березня 1939
року Августин плекав українську національну ідею та надіявся, що найближчим
часом Карпатська Україна знову розквітне, як незалежна держава.
Старший науковий
співробітник
Відділу новітньої
історії,
«Меморіальної
кімнати-музею ім. А. Волошина»
Варга В.П.