Сьогодні вже 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення, яке в багатьох з нас асоціюється з дуже різними емоціями. Хтось відчуває біль, а потім бажання помсти. Хтось гордість, а потім розпач. Хтось сумує, а потім радіє. Звісно, що ми б не хотіли робити акценти саме на таких речах, але сьогодні той день в який вартує говорити саме про них. Але ми звернемо увагу на той сегмент українського суспільства, який був залучений у сфері культури й ще до початку повномасштабного вторгнення робив все, щоб плекати, накопичувати та розвивати всі ті моменти, котрі пов’язані з українським культурним геном на всіх рівнях – історія, звичаї, творчість тощо. Тому найпершим нашим завданням є нагадувати всім про те, що наша країна продовжує знаходитись в стані війни та цивілізаційної битви за своє існування і ми трохи поговоримо саме про це.
Сьогодні діячі культури основним заняттям яких є той чи інший мистецький розвиток в будь-якому з напрямків самого поняття культури виконують на сьогодні унікальну роль. В умовах відносно спокійного та мирного життя в будь-якій ситуації зберігати свою національну спадщину видається не таким вже і складним заняттям для пересічного громадянина, що звісно не є таким. Але в порівнянні з цією роботою в умовах, коли незалежність України здобувається в титанічних умовах. Відповідно до цього завдання зберігати та накопичувати спадщину є надскладним завданням, бо особливо ті, хто знаходяться на периферії бойових дій чи безпосередньо беруть участь в бойових діях – є «героями» сьогодення і заслуговують на окрему пошану.
На жаль в тих умовах, коли життю таких людей загрожує війна в самому її обличчі не доводиться уникати і втрати на цьому напрямку. Леонід Лавренчук, Юрій Помаз, Віталій Крутий – в цивільному житті працівник музеїв, які є близьким до нас не лише за своїм фахом, але й за потяг до кращого майбутнього. Чи, наприклад наш земляк Микола Гаєвой, який через науку апелював до тієї несправедливості, яку чинить сьогодні наш ворог. Вічна пам’ять всім, хто загинув від рук агресивного ворога захищаючи рідну державу – Україну.
Серед тих, хто продовжує захищати Україну й Олена Герасим’юк (поетеса та письменниця), Олег Сенцов (режисер) та інші перераховувати яких не вистачить часу. Серед тих, хто хоча й не воює безпосередньо, але робить все для того, щоб зі свого місця наближати справедливе завершення цієї війни й наш земляк Андрій Любка, який є письменником романістом, поетом та перекладачем. Він є волонтером та громадським діячем, який не просто словом, але й ділом доводить те, що загальна єдність лише посилює нашу силу та стійкість.
В умовах повномасштабного вторгнення не залишається осторонь і Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького в тому числі й співпраці на різних рівнях з колегами з Рівненського обласного краєзнавчого музею та інших музеїв України.
Відтак культура та захист країни є нерозривними поняттями. Кожен продовжує виконувати своє священне завдання по захисту Батьківщини в тому числі й діячі культури, які беруть участь в багатьох напрямках роботи, які існують на сьогодні.
Відділу науково-освітньої роботи та промоції
