Уже більше тижня в парку Ужгородського замку можна побачити невеликих, майже як горобець польовий, пташечок, які разом зі синичками смакують плодами біоти східної, тису ягідного та іншим насінням. Це зграя самців зябликів. Якщо зима буде не дуже холодною, то вони можуть залишитися до весни. Самки зазвичай летять у тепліші місця.
Зяблики належать до ряду Горобцеподібні родини В’юркові. Вони поширені як в лісах, так і в міських парках та приватних садках. Для птахів характерний статевий диморфізм. Самці, як і прийнято в пернатих, дуже красиві, особливо весною. Вони мають винно-рожеву грудку, коричнево-зелену спинку і синьо-сіру голову. Самки забарвлені скромніше у сірувате оперення. І в самців і в самок на крилах є білі смуги.
Свою назву зяблики отримали від слова «зябнути», мерзнути. Насправді вони зовсім не мерзляки. Поодинокі дорослі самці часто зимують у замковому парку, а якщо й відлітають десь на зимівлю, то повертаються ранньою весною на початку березня. Латинська назва Fringilla coelebs перекладається як зяблик холостяк, На зимівлю вони збираються у великі чоловічі зграї, тому й отримали таку назву від Карла Ліннея. На місця гніздування хлопчики й дівчатка теж прилітають окремо. Деколи великі зграї самців зябликів весною відпочивають на замковій горі.
Обравши місце для гніздування, самка зяблика починає будувати гніздо. Самець своїм співом повідомляє, що територія зайнята і може підносити будівельний матеріал. Гніздо має кулясту форму, щільно сплетене з рослинного матеріалу: гілочки, коріння, стебла. Зовні стінки обкладені мохом, лишайником або корою берези. Майбутня мама старається добре замаскувати домівку, щоб не привертати увагу хижаків. Зяблики гніздяться і в парку Ужгородського замку. У червні тут можна спостерігати за тим, як батьки годують виводок. Пташенята схожі на маму. Спочатку вони тримаються батьків, а як подорослішають, то збираються в зграї і кочують з місця на місце.
Зяблики на замковому подвір’ї зовсім не бояться людей. До них можна підійти близько і спостерігати. Зараз вони переважно зайняті пошуком їжі, а навесні вже будуть виспівувати і радувати нас своїми трелями.
Руслана Джахман,
в.о. завідувачки сектору природи
