Виставка «КОРОНИ СВІТУ»

Благодійний фонд імені Б.Г. Возницького
та Закарпатський обласний краєзнавчий музей
імені Тиводара Легоцького
представляють унікальну виставку
«КОРОНИ СВІТУ»
Унікальна експозиція корон, де вперше представлені вінці та корони не тільки різних країн, але й різних континентів, різних епох. У виставці-ретроспективі головних символів влади минулих епох зібрані вінці, корони, головні убори духовних та світських лідерів різних країн світу, зниклих цивілізацій. В експозиції представлено більше 70-ти шедеврів, частина з яких є оригіналами, а частина є копіями, репліками та реконструкціями експонатів, що знаходяться у музеях Австрії, Італії, Великобританії, Румунії, Єгипту та інших країн світу. 








Презентуються вінці, серед яких особливо слід відзначити корони Святого Володимира і Анни Візантійської, які на віки вперед вирішили духовну долю нашого народу. Реконструкція корон X-XI ст. Святого Володимира і Анни Візантійської до цього часу у нашій державі не проводилась і не має аналогів. У цьому проекті реконструкція корон Святого Володимира і Анни Візантійської зроблена вперше. Основою послужили фрески, монети (злотники і сребреники) та візантійські пам’ятки.
В експозиції представлені корона короля Данила Галицького, а також імператорські головні убори, зокрема, Наполеона, Російської та Римської імперій. Окрім того, в експозиції представлені: Великобританія, Греція, Польща, Румунія, інші європейські країни. Окремою складовою виставки виступають іменні головні убори  церковних владик, вінчальні вінці. Серед корон стародавнього світу є реконструкції корон Нефертіті, Тутанхамона, царів Шумеру та Ассирії. Також вражаючими уяву є головні убори володарів величних цивілізацій Америки – ацтеків, майя, інків та інші експонати. Кожен з цих шедеврів може бути окрасою та провідним експонатом будь-якого музею або колекції.
Попри те, що експозиція має виразну загально гуманітарну та просвітницьку тематику, наскрізною і найяскравішою є її патріотична і державотворча місія. Історично саме корона була тим артефактом, що втілював державницьку ідею. Адже, головні убори володарів являють собою символи духовної або світської влади,уречевленням великого служіння та великої відповідальності людей, наділених такою силою. Дотепер королівські корони є одними з найбільших державних реліквій,символами наступництва та спадкоємства об’єднавчих державотворчих зусиль. Проект спрямований на утвердження та розбудову рідної країни, пізнання своєї ідентичності, що й перетворює населення –на народ, націю.
Цей унікальний проект робить вагомий внесок у благородну справу висвітлення подій минулого задля закладення підвалин майбутнього. Виставка пройде усіма регіонами України. Сподіваємося на плідну співпрацю у дуже потрібній справі відродження та збереження духовних чеснот, культурної та мистецької спадщини.
Відкриття виставки 23.02.17 о 15.00 в каплиці Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького за адресою: Ужгород, вул. Капітульна, 33.

Архієрейська Божественна Літургія

12 лютого 2017 року у каплиці Ужгородського замку відбулася Архієрейська Божественна Літургія з нагоди храмового свята Трьох Святителів.


Міжнародний флешмоб музейних селфі

     Переможницею міжнародного флешмобу музейних селфі, який проходив у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького 18 січня 2017 року, визнано Тетяну ТРОЦЮК. Вона нагороджена науково-популярними виданнями музею, зокрема брошурою "Олександр Грабар" Йосипа Кобаля, «ТИВОДАР ЛЕГОЦЬКИЙ» Йосипа Кобаля та О. Кобаль, а також книгою "Зачарований замок".

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку"

За матеріалами опублікованими на порталі: uzhgorod.in

     Василь Шеба вже майже 30 років керує головним музеєм Закарпаття і одним із найцікавіших таких закладів України. Особливий шарм Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького – це, звісно, його головний «експонат», в котрому і квартирує установа. Ужгородський замок – добре збережена фортеця, котра нинішнього вигляду набула ще в XV столітті. Відтак фортифікаційну споруду перетворили на пишний палац. Згодом перипетії історії заселяли сюди і семінарію, і гарнізони. Про кожну з епох замку Василь Станіславович може оповідати годинами, як і про секрети величної і романтичної будівлі. Та наразі нас цікавить передовсім музейна епоха Ужгородського замку. Нині в старовинній твердині, котру заклали ще в X-XI віках, – музей з сучасними амбіціями.

... Спілкувалися ми з Василем Станіславовичем іще влітку. Але незабаром розпочався процес конкурсу на посаду директора музею, і щоби статтю не вважали певним «лобіюванням» досвідченого керівника, ми публікуємо розмову лише зараз, коли він продовжив свою діяльність в цій ролі. І, як усе в Ужгороді, наша зустріч почалася із кави, щоправда, кави … музейної: ми перебуваємо в кімнаті експозиції «Кава на жорнах епох».

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6282)

Це – найсвіжіша наша експозиція. Ужгород – місто кави, і цієї експозиції не могло не бути. Кава – наш символ і наша традиція, місто кавою пахне… Тут – речі з першої кав’ярні Ужгорода, їхній вигляд незмінний із XVIII століття. Музей колись давно придбав їх у спадкоємця кав’ярні. А вже решту робили своїми силами: підставки, оформлення… Щось шукали у крамничках, щось майстрували… Сьогодні відвідувачам до вподоби цей затишний куточок з ароматом кави і духом старого Ужгорода.

– Василю Станіславовичу, а пам’ятаєте своє перше знайомство із замком-музеєм?
– Аякже! Це був 1958 рік. Я приїхав на водійські курси у тодішній ДТСААФ і пішов сюди на екскурсію. Тут на території ріс ясен із величезним дуплом, у котрому я тоді весь поміщався, сфотографувався там. Отак я познайомився із Ужгородським замком і Краєзнавчим музеєм.

– Що вразило?
Вразило все. Я ж із гірського села – з Лютої, Великоберезнянського району Закарпаття – і відвідини величного замку були великим враженням, яке зберігається на все життя. А потім, бачите, доля так склалася, що довелося довгі роки працювати тут. Аж із 1972 року я з цим місцем на «ти», замок і музей – частина моєї долі. Коли мені запропонували очолити установу – у 1988 році – я, звісно, дав згоду. Мушу зазначити: тоді замок був у досить занедбаному, якщо не сказати, перепрошую, страшному стані. Не було крівлі, власне, жодної інфраструктури – ані водогону, ані вбиралень. Те саме із власне музеєм: із чотирьох тисяч квадратних метрів приміщень використовувалося хіба 10%. Були відділи природи й етнографії. Відвідувачів – близько 20-25 тисяч на рік, і заклад майже нічого і не заробляв. До того ж наприкінці 1980-х років фінансування музеїв, котре б допомогло поповнити фонди і облаштувати експозиції, практично припинилося. Ну що ж, незважаючи на це, ми працювали…

– Як? Без підтримки держави?
– Централізовано ми мали фінансування заробітної платні (яка затримувалася) та енергоносіїв. А все інше почали робити практично власними силами: ремонтно-реставраційні роботи, експозиції, комунікації… Розвивати інфраструктуру, аби музей  хоча б трохи відповідав європейським нормам. Заробляли і – робили!

– Заробляти? Тобто, музей має сам знаходити фінансування на утримання і розвиток?
– У нас це так. Більше того -  це європейська практика. Ну, власне, і в радянський час вхід у музей був платний, але ця сума була символічною: кількадесят копійок. Тепер квиток у музей коштує 25 гривень, сьогодні це менше 1 євро, відповідно, в 10 разів менше звичної ціни на вхід у музей у Європі. Але це саме ті кошти, котрі теж дозволяють закладу виживати, звісно, після того, як ми в рази збільшили кількість відвідувачів. 

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6278)

– Боролися за гостя?..
– Для того, аби збільшити кількість відвідувачів, їм, звісно, треба щось показувати. Краєзнавчий музей – це історія краю. Й показувати є що. У нас експонатів тільки основного фонду більше 130 тисяч, а ще є допоміжний фонд. Інша справа – побудова експозиції. Це непросте і дороге діло: облаштування приміщення, вітрини, освітлення, температурний режим, сигналізація… Важко давалася кожна з представлених сьогодні. Але ми завжди прагнули щороку запустити хоча б одну нову експозицію. Доводилося і власні кошти вкладати. Коли пішла в минуле будівельна індустрія радянського Союзу, виконувати ремонтно-реставраційні роботи стало нікому. Був створений невеликий кооператив, в який увійшов і колектив музею, ми виконували тут певні задачі, за документами відповідного інституту в Києві. Багато робили власним коштом підприємства, своїми силами. Я вкладав особисті ресурси.  Інакше б тут було зроблено набагато менше. Пощастило, що і партнери, і колектив ставилися до цього із розумінням. Так ми потроху розвивали цю установу…

– І до чого дійшли? Скількома експозиціями можете похвалитися сьогодні?
– Торік Закарпатський обласний краєзнавчий музей відзначав 70-річчя від дня заснування. Фундатором його був Тиводар Легоцький. Цей видатний патріот організував, ще у Мукачеві, перший музей краю із власної збірки артефактів. Вона стала основою, початком фондів. І наша установа торік нарешті отримала ім’я на честь цієї людини, а ми облаштували пам’ятну експозицію, присвячену Легоцькому та історії музею. Найновіша оця – кавова. А починалося все з експозиції природи. Наступна, яка просто мусила бути в ті роки – це про радянський період, досягнення народного господарства краю, вона сягала 70% виставкових площ, але без неї нам би не дозволили працювати… Започаткувавши традицію «в рік по експозиції», ми облаштували і відкрили «Історію Ужгорода», «Музичні інструменти Закарпаття» (її особливо люблять гості з Канади), «Народний одяг Закарпаття»… Ще – «Між двома війнами», «Августин Волошин і Карпатська Україна», окрема колекція історичних годинників, Замкова каплиця із двома палацовими залами… Щодо «Природи Закарпаття», вважаю, що вона вже застаріла. Маю не просто ідеї – а і готовий проект, який, коли буде виконаний, вразить кожного відвідувача: від дитини і до сивого туриста-європейця!

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6339)

– …А ще замок прикрашає особливе литво – виготовлені на Закарпатті грубки…
– Так, вони просто виставлені у наших залах як елемент інтер’єру. Це переважно витвори Фрідешівського заводу, але подібні цехи були в різних районах. На Закарпатті ремесло литва було неймовірно високого рівня – мистецького! Це підтверджує і скульптура Геракла на нашому подвір’ї. На жаль, не можемо відреставрувати наші чавунні скульптури: дуже тонка робота, не ризикуємо, адже майстерність втрачена, і в ливарному цеху їх можуть просто знищити.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6382)

– Дуже яскрава і збірка зброї…
– Так, прийшовши сюди працювати, я побачив, що в нас велика і цікава колекція зброї, але вона лежить у фондах і ніхто цього багатства не бачить, окрім наших науковців. До того ж, фонди були страшенно непристосовані: вологі, без опалення, все псувалося й іржавіло. Почали виправляти. Реставрували експонати, наймаючи майстрів, і прямували до задачі відкрити цей зал. Красиві тумби, сигналізація, підсвічення - і нарешті відкрили експозицію, котра сьогодні – одна з окрас замку, дуже популярна. Там зараз демонструються речі, які не виставлялися з часу заснування музею. А наша задача – не лише зберігати і вивчати, а й показувати людям! Сьогодні і краяни, і туристи охоче фотографуються з обладунками польського лицаря та з нашою гордістю – шаблею Баторі, легендарного князя і полководця. Ця річ дуже до вподоби угорцям і кожен музей цієї країни просто мріяв би про такий експонат! Але він наш!

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (9023)

– Хто ваш головний гість?
– Звісно, ми орієнтовані на туристів. Але закарпатці, наші земляки – теж наші дорогі відвідувачі. Більше того, один із основних наших орієнтирів – це учнівська і студентська молодь. Адже виховання на історії рідного краю – дуже важливе! Більше 15 років у нас діє програма «Музей – школі». Спільно з освітніми закладам краю проводимо уроки – на території музею, із залученням наших працівників, які також ходять у навчальні заклади і цікаво розповідають про минувшину краю та його скарби й видатних постатей. Ми провели 15 олімпіад «Закарпатський краєзнавець», в котрих беруть участь діти з усіх шкіл області. Вони змагаються у районах, а найкращі – у нас, і ми визначаємо та нагороджуємо переможців. Для дітей це – справжнє задоволення і цікаві відкриття! Не менш важливий конкурс екскурсоводів. Бо часто буває, що цим займаються аматори, і коли вони водять територією замку групи, наприклад, з санаторіїв, диву дивуєшся, що розповідають туристам. Прагнемо підвищувати кваліфікацію та стимулюємо кращих! Ця робота вже триває понад 10 років, залучаємо представників громадських музеїв області, котрих на Закарпатті більше 200. 

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6381)

– Знаю, що окрім розкішної колекції зброї, музей володіє іншими цінними збірками – цікавими монетами, коштовностями…
– Так, хотілося б показати і це. На жаль, підготовка експонатів, побудова експозиції – доволі дороге задоволення. Протягом 25 років музей на ці цілі, а також на наукову роботу, не отримує ані копійки з бюджету. Те, що вдається виконати – із зароблених коштів. Це теж не так багато, бо половина із заробленого іде на ремонтно-реставраційні роботи. Замок будувався у XIV столітті, але в такому вигляді є з XV – з оборонними мурами, зовнішньою фортифікацією. Хіба що у XVII столітті була пожежа, і третій поверх згорів, залишилися лише два зали, де зараз експозиція народного одягу Закарпаття, а загалом його вигляд – як у середньовіччі. І потрібні чималі зусилля і витрати, щоби утримувати замок у такому вигляді, аби його можна було б показувати людям. І торік, на відзначенні 70-річчя, коли у нас були гості з Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії, мої колеги, з якими співпрацюю 40 років, вони зазначали: «Василю, ти вже в певних речах, в інфраструктурі, обігнав наші музеї!». Зізнаюся: приємно чути! Але, звісно, попри утримання замку, частину коштів спрямовуємо на експозиційні роботи. Запланували цікаві сюрпризи! 18 травня наступного року дещо відкриємо… У мене вже інша проблема: брак приміщень – залишилися вільними лише два зали із сорока тих, котрі є в замку на першому поверсі. Там ми б хотіли не тільки експозицію зробити. А й - перетворити зали на красиві приміщення для конференцій і офіційних, урочистих та мистецьких подій, наприклад, прийому іноземних делегацій владою міста та області, відзначення Дня Ужгорода, імпрез, тощо. Звісно, для цього потрібні серйозні кошти. Але найважливіше зараз – крівля!

– Так, знаю, що маєте проблему…
– Дах у замку – мій головний біль. Якщо говорити всерйоз, Ужгородському замку потрібно взагалі замінювати дах. На це необхідно 20-30 мільйонів гривень. В області таких коштів нема. Надія на Київ. Але поки що всі міністерства нам відмовляють. Я особисто звертався до двох Президентів України, під час їхніх візитів до Ужгородського замку. Чекаємо і досі. Тим часом своїми силами і власним коштом облаштували сітку по периметру внутрішнього дворика – аби черепиця з нашого даху раптово не впала на працівників чи туристів. Але своїми силами потрібний обсяг ремонту виконати не можна.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6334)

– Власне, ви просите своє ж, зароблене?
– Так, ми ж гроші спрямовуємо до бюджету. Платимо і ПДВ, як не дивно. І частина коштів від оренди йде в управління майном обласної ради. От востаннє перерахували їм 150 тисяч гривень, а за останні 25 років ця структура нам не передала ані копійки, хоча ніби нас утримує. Парадокс…

– Водночас знаю, що Закарпатський краєзнавчий вважається одним із найуспішніших музеїв країни за господарською діяльністю…
– Я вже казав, що на наприкінці 1980-х – початку 1990-х у нас було по 20-25 тисяч відвідувачів. На сьогодні лише за квитками маємо 130 тисяч гостей на рік, а як додати пільговиків, котрі проходять безкоштовно, сягнемо і 150 тисяч чоловік. Різниця ніби серйозна. І ріст ми спостерігаємо щороку. Навіть незважаючи на те, що відпала Росія, вже кілька років у нас значно менша кількість гостей з Білорусі та, зрозуміло, інших країн колишнього Союзу. Також менше чомусь приїздить угорців. Раніше їх була просто маса – я контактував з друзями, мав прямі угоди, люди прибували цілими автобусами. Утім, спостерігаю, що угорці відновлюють туристичні шляхи на Закарпаття і один з перших об’єктів – Ужгородський замок… Загалом же ми за минулий рік заробили 2 мільйони 250 тисяч гривень, і завдяки цим коштам ми виживаємо. Якби не зароблене – музей варто було б зачиняти.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6348)

– Вважається, що найбільшого розвитку замок отримав у часи Міклоша Берчені та його дружини Крістіни Чакі…
– Так, у нашому внутрішньому дворику є на їхню честь скульптури (їх вдалося встановити завдяки співпраці з угорським товариством імені Сечені та Генконсульству Угорщини в Ужгороді), а заходи, що там відбуваються, продовжують духовну і світську традицію тих часів. Ця чудесна пара перетворила замок із суто фортифікаційної споруди на палац. Тут вирувало культурне життя краю. Прагнемо це відродити. Була виготовлена проектно-кошторисна документація на основі старих малюнків двору, де центр майданчика виглядає як шахова дошка. Ми йшли до цього не один рік, але таки вдалося на тому місці, де під час дощу була багнюка, покласти брук, діставши кольоровий камінь (темний андезит із Хустського району і білий мармур з кар’єру на Житомирщині). Ми змогли привести вигляд цього місця до такого, як маємо зараз, і воно ожило. Концерти, імпрези, Ніч музеїв… Але хочеться більшого! Є ідея виконати і великі шахи. Уже веду перемовини з нашою Академією мистецтв, щоби хтось із талановитих студентів (які, до речі, щороку у нас проходять практику) виконав це як дипломну роботу. Думаю, могла б бути непогана родзинка… Торік нарешті, вперше за років 15, розчистили колодязь у внутрішньому дворику, який так люблять відвідувачі. Знайшли, нарешті, загублене років із 8 тому, портмоне нашого неуважного туриста із Росії (тоді видавали йому довідку замість втрачених у понад 42-метровій висоті документів), та кілька відер монет… А вода у колодязі – джерельна! Його рівень сягає рівня старого русла Ужа, що проходило через найдавніші вулички і потім було штучно змінене при розбудові міста.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6356)

– До слова, урочисті події в замку – це ж теж частина кампанії з розвитку музею?..
– Звісно. Цікаві заходи і приваблюють до нас відвідувачів, і допомагають нам розвиватися. Але не кожні дійства можна тут проводити. Концерт класичної музики – звісно. Нашого неймовірного камерного хору «Кантус» - безперечно, це наші улюбленці, звучать тут казково. Але концерти сучасної музики, коли від шалених децибелів звуку бринять шибки, яким більше двохсот років, і кришаться середньовічні камені – навряд. Ми відповідаємо за збереження і експонатів музею, і самої його старовинної домівки. А от вінчання чи урочистості розписи – це відповідно. Тим паче це знову ж таки гроші за оренду і квитки, й залучення гостей. І, звісно, триває традиція Днів та Ночей музею. Останнє свято у травні пройшло з величезним успіхом – нічної пори тут ходили тисячі людей.  Уже працюємо над майбутніми, щоби проводити їх цікаво, тематично, наприклад, шитимемо костюми для нашого персоналу… Хочемо занурити гостей у середньовічну романтику.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6352)

– Вернімося до головного «експонату». Свого часу мали серйозну проблему, котра могла обернутися бідою – тріснула стіна вежі замку…
– Так, пережили цілу історію. Одразу зауважу: до Закарпаття доходять поштовхи із сейсмічної зони Вранча, що в Румунії. Там відбуваються землетруси, а їхнє відлуння відчутне у нас. І вони призвели до того, що тріщина, котра була на північно-західній вежі, почала загрозливо розширюватися. Наверху вона вже сягнула 20 сантиметрів, ми ставили «маячки», спостерігали її розходження. Тріщина доходила до основи замку, каменю, на котрому стоїть та стіна, й чи не щодня більшала. А найбільша біда у тому, що під вежею і тим бастіоном – урвище, а внизу – місто, житлові будинки. Могло дійти до трагедії… Я підняв на ноги всіх! Дійшов до найвищих владних кабінетів. Сюди приїздили науковці, рятувальники… Пощастило, що міністром з питань надзвичайних ситуацій тоді був наш земляк Віктор Балога, вдалося достукатися, і фахівці визначили, що загроза – реальна і термінова, може бути лихо. Урядова комісія, вивчення ситуації, розробка проектно-кошторисної документації, і, врешті, виділення коштів для робіт. Все робили стрімко – щодня міг бути поштовх і башта могла розвалитися, що означало руйнування самого замку та біду внизу. Найскладнішим завданням був сам метод ремонту…

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6375)

– А дійсно – як відремонтувати середньовічну башту, що височіє над містом?..
– От і ми міркували… Пропонувалося різне. Перший варіант, який пропонували науковці – я його «зарізав». Метод збільшував вагу башти втричі. Це могло наробити ще більше шкоди. Досліджував тему і знайшов таку річ: іще двісті років тому цю вежу вже скріплювали з основою замку. Знайшов ковані металічні прути, протягнуті через стіни. Позаяк не було тоді ще тросів, вони до замку притягувалися 6-9-метровими дубовими балками. Так і скріпляли стіни. (Потім я умисно лишив частину цих речей у залі башти на видноті після рятувальної операції). Запропонував науковцям цей дідівський спосіб, й так і зробили. Працювали дуже оперативно: кошти надійшли у жовтні, мали завершити до кінця року. Остаточно доробили все у січні, а на початку лютого у Вранчі стався черговий землетрус – 6,5 балів, з яких до нас докотилося 3,5. Не зміцнили б башту – могла б бути біда, про наслідки якої і думати не хочу. Тепер, коли мене питають: чи не впаде вежа? – чесно відповідаю: хіба вже з самим замком! А завдяки цьому маємо приємний бонус: відремонтована власне вся башта і її крівля. Я дуже вдячний будівельникам, які ще й виконали додаткові роботи власним коштом. Та що казати – щастило на фахівців: от у кооперативі над реставрацією замкової каплиці працювали такі майстри, що їх згодом запросили на Афон, і вони там і лишилися…

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6402)

– Зізнавайтеся: легендарну Білу Діву бачили?
– І не раз! (підкліпує, - авт.). Так, замок має кілька легенд, але ця – найвідоміша. Вона перегукується із тими переказами, які побутують у замках Словаччини, але найдетальніша і найгарніша. У XV столітті замок був осердям регіону і – неприступною фортецею. Але якщо її не брали, територія не вважалася завойованою. Замок майже неможливо брати штурмом, не візьмеш осадою, а значить, треба шукати слабкі місця і йти на хитрість. Наприклад, мати на увазі, що кожна фортеця має підземні ходи. От вороги і підіслали до красуні – доньки господаря замку - файного хлопця. Він зміг знайти ключика до її серця, й вона показала хлопцеві підземний хід. Батько не пробачив дівчину за зраду і назавжди залишив її в палаці – замурувавши в стіні. Вважається, що її неспокійна душа досі ходить тут привидом. У білій сукні. Дехто ніби бачив її на мурах…

– От про ходи докладніше, будь ласка!
– Вони, звісно, є, виходять за територію замку. Я там був, їх облазив, один має вхід біля західної вежі, ми пройшли десь сто метрів, є розвилка, одна гілка іде до собору, а інша униз, на Підградську вулицю. Є вихід і на протилежний бік - свого часу, кільканадцять років тому, діти примудрилися прокопати отвір і потрапили у підвали. Там і зараз можна пролізти, але, взагалі-то, вони були такі, аби вільно ходити. Я мрію розчистити ці ходи та влаштувати цікаву атракцію!
Часом згадують легенди про те, що Ужгородський замок має хід до Мукачівського – Паланку, а й такий, що на коні проїдеш! А ще – до підвалів у Середньому, звідки буцім вино у палац доправляли возом…
Зрозуміло, що це вигадки, і рівень цих споруд, весь ландшафт, та і річки, підземні води, роблять усе це тільки казками. Так, хід з Паланку є, але він веде лише за межі самої гори. А викопані полоненими турками Середнянські підвали творені вручну і глибина не дала б облаштувати там таких виходів і тим паче сполучення з Ужгородом.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6407)

– Це зрозуміло. А що ще цікавого і правдивого знаходили у своїх мандрах замком?
– Дуже цікава і оригінальна система димоходів. Так, у середньовіччі люди жили недовго: гинули як не на війнах, то від хвороб. Але вельможі прагнули убезпечитися. Зокрема, від застуд і туберкульозу, викликаних холодом і вологістю. Але як опалити стіни двометрової товщини? Димоходами! Димоходи від грубок ідуть у стінах зиґзаґами, як змійовики. І дим, гаряче повітря гріли стіни і відтак приміщення. Так могли підтримувати температуру взимку. А, взагалі, знаходиться дещо і зараз. Коли робили дегустаційний зал і експозицію «Каземати», товаристов «Ужгородський замок» вивезло десь 80 вантажівок ґрунту зі сміттям, накопиченими століттями. Але спершу це все оглядали наші археологи. Не можу сказати, що знайшли надто унікальні й цінні речі, але стару кераміку, монети, певні металеві предмети – так.

– І це ж невеличка частина підвалів?
– Так, це лише маленька частина. Ліва сторона основного корпусу чекає свого часу. У мене є мрія – дослідити і привести їх до ладу.  Навіть запрошував австрійського мільйонера, якому міг бути цікаві такий проект, і магната з Німеччини, із Гамбурга… Мій син Олександр іще в студентські роки склав проект з відродження цих підвалів. Але після того, як цих людей обманули в Києві, де вони взяли участь у масштабному проекті з відновлення історичної спадщини, європейцям стало не цікаво працювати в Україні. Та мрія ніде не поділася. Бачу там перспективи. Вважаю за потрібне відновити як підвал, так і майданчик біля лівого крила замку, де господарський двір. З того місця може розгорнутися туристові чудовий вид, якщо привести до ладу територію і, зробивши її безпечно, відкрити відвідувачам. Там є вхід до підвалу і можна зробити маршрут казематами замку – до кілеподібного бастіону.  Ці ходи люди не бачили 150 років, але ми їх відкриємо!

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6420)

– Тобто, Ви переконані, що замок має не просто консервуватися, а відкриватися і оживати… А як щодо оренди замків комерційними структурами, облаштування там певних об’єктів?
– Це – світова практика. У Європі здають в концесію цілі замки, частини палаців, і розвивають у фортецях комерційні об’єкти. Бо утримувати їх державі дуже дорого. До прикладу, графиня Шенборн віддає свій замок, а мешкає в невеличкому особняку. При замках працюють кафе та інші атракції. Ба більше – сьогодні наявність сувенірної крамниці й ресторану є обов’язковим атрибутом сучасного музею. Таке є у Луврі, в Уфіцці, у Вавелі… Ми взяли це за основу. Спершу в замку зробили маленьке кафе в приміщенні, де був лише склад і сміття скупчувалося. У той момент тут не було місця, де можна випити кави, холодної води чи просто помити руки. Коли почали це робити – виникли нові задачі: водогін, каналізація, електрика… І саме завдяки орендарям на території замку дуже багато чого було зроблено. Навіть просте побутове питання – вбиральні. Тепер ними можуть користуватися як туристи, так і працівники музею. А до того, ганьба казати, була вигрібна яма. Завдяки «доброзичливцям» мали купу перевірок, і виникає питання, де ж вони були, коли ми шукали інвесторів. Орендна плата за ці об’єкти виручає музей. Крім того, в замку реставрували частину підвалів і облаштували нову експозицію – «Каземати», яку туристи вже прозвали «Камера тортур». Ремонт підвалів коштом товариства «Ужгородський замок» тривав рік, і протягом всього цього часу підприємство теж сплачувало нам оренду, вклавши в саму реставрацію (відновлено вигляд залів XVII століття) величезні кошти. Нині там – краса. До слова, директорові товариства пропонували розвивати такі ж об’єкти у замку Ланцут у Польщі, але для цього б довелося все тут зачинити й переїхати, бо ця робота потребує не тільки хисту, а й щоденної присутності. До того ж, відвідувачі цих об’єктів – це і відвідувачі замку, котрі сплачують за квитки, а товариство допомагає з організацією свят, 
тих самих Днів і Ночей музею.

Василь Шеба: "Мрію показати людям підземні ходи Ужгородського замку" (3I3G6376)

– Буває, що часом Ви почуваєтесь не директором музею, а завгоспом замку?
– Буває… Особливо коли облаштовував, наприклад, водогін. Без копійки бюджетних коштів. Сам придбав оту величезну ємність для води. І виникла проблема, як її завезти на територію музею – у вхід вона ж не проходить. Це знав лише я і майстри. Але Вам відкрию секрет. Я відрізав від неї четвертину, ми завезли ємність на «качалках» отак по частинах, встановили, сховавши за стіною (щоби не було видно і не псувався вид), з’єднали зварюванням. Так замок уперше отримав водогін – ну, майже за історичним, римським методом...  А от опалення в трьох корпусах уже цілком сучасне, електричне, і втричі економніше, ніж на дровах… Та що казати: господарство велике і складне. Усе ж XV сторіччя…

– Разом з тим музей має сильний науковий підрозділ…
– Уся археологія нашого УжНУ вийшла з музею, всі корифеї: від Балагурі і до Котигорошка. Наші наукові співробітники мають ім’я не лише в Україні, а в Європі, як от керівник відділу археології Йосип Кобаль. Фахівці здійснюють експертизи старожитностей, археологічних знахідок та навіть вилучень антикварних предметів на митниці. Проводимо видавничу діяльність, беремо участь і організовуємо міжнародні конференції. Уже 15 років  публікуємо науковий збірник, а до 70-річчя видали ошатний альбом «Скарби Закарпатського краєзнавчого музею», який перекладений і англійською, що дозволяє розповідати про наш заклад за кордоном. Кожен із наших працівників – патріот Закарпаття, Ужгорода, і - фанат нашого замку. Спільним колективом ми прагнемо розвивати музей ще і ще, і довести: відвідини Закарпаття неможливі без походу в Ужгородський замок. У замок, якому вже шість віків, але який є цікавим музеєм. Ба більше: маємо ідеї, як зробити його ще цікавішим і для місцевих, і для гостей! Одна з найближчих задач – відновити шаблю, яку ніс Турул – міфічний орел, один з легендарних персонажів в угорців і наш улюбленець туристичних фотосесій, що красується на подвір’ї, поблизу ще одного нашого особливого експоната – фундаменту першої церкви Ужгорода, храму святого Юра. Звісно, головна мрія – відкрити підземні ходи і влаштувати новий романтичний маршрут підвалинами замку. Приїздіть і приходьте усі – я розкажу і покажу вам ще багато цікавого!

Джерело: uzhgorod.in

УВІЧНЕННЯ ПАМ'ЯТІ

     27 січня 2017 року, у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, відбудеться урок пам'яті в експозиції музею “Закарпаття у роки другої світової війни”.

    В експозиції музею “Закарпаття в роки Другої світової війни” розділ “Голокост євреїв на Закарпатті” представлений понад 20 оригінальними експонатами та фотознімками, серед яких є роба та головний убір полоненого концентраційного табору, скрипка Ріхарда Урбаніка, політв'язня радянських таборів у Сибіру (1941-1951 рр.), яка пройшла із господарем усі табори і в'язниці, шестикутна жовта зірка та інші.

   Навесні 1944 року розпочався справжній геноцид проти єврейського населення. Згідно з обліком, який у 1944-1945 роках проводила надзвичайна комісія, у краї було 112 500 чоловік єврейського населення. У концтаборах Освєнцім, Дахау та інших було знищено 104 000 людей. Після війни повернулися додому близько 7 тисяч чоловік.

Роба та головний убір полоненого
концентраційного табору

MuseumSelfieDay - 2017 в Україні

     Європейський проект Culture Themes нагадує: 18 січня 2017 року відбудеться міжнародний флешмоб музейних селфі

Граф Міклош Берчені (Gróf  Bercsényi Miklós)

     В Україні цьогоріч акція пройде вже втретє. У 2017 році до неї долучається і наш Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького

     Для участі потрібно прийти до улюбленого чи ненависного музею, зробити "селфі" (фотопортрет власноруч) на фоні музею чи поруч з найулюбленішим експонатом та опублікувати його в Facebook із хештегами: #MuseumSelfie #ZOKM

     Авторів найкреативніших та найпопулярніших фото чекають подарунки від музею!