Августин Волошин, як фундатор закарпатської педагогіки

 

Постать Августина Волошина має поставати в очах русинів не тільки, як постать видатного політика та священника, а ще як постать батька педагогічної думки нашого краю. Педагогіка Закарпаття увесь період свого існування формувалася в складній економічно-політичній ситуації. За відсутності власної держави навіть найменша ідентифікація себе як чогось окремого, вільного від чужої держави у більшості держав жорстоко каралася, але не у Першій Чехословацькій Республіці.

Одним з чинників ідентифікації та позиціювання себе від інших є мова, віра, освіта та історія. Якщо історія, віра, мова у русинів була розвинута, то освіта на момент створення спільної держави чехів та словаків не визначалася своїм глобальним розвитком. Августин Волошин будучи професором розумів, що так само, як Словацька народна рада, що восени 1918 проголосила словацьку націю частиною однієї великої Чехословаччини в мовному та культурному відношенні. Так само і русини мають для початку створити свою національну стратегію педагогіки зі своїми діячами на чолі, а вже пізніше державу. Августин Волошин, що все своє життя намагався підняти дух русинів як невіддільної  частини Великої України, що має бути вільними від імперії як і територіально, так і психологічно та науково.

За часів життя Августина Волошина в школах майже не було підручників на русинській (українській мові) і це було великою проблемою для виховання національно свідомих школярів. Августин Волошин вважав, що освіта повинна бути не лише засобом передачі знань, але й способом розвитку та самовираження кожної дитини. Волошин прагнув створити атмосферу творчості та вільного самовираження у своїй школі, де діти могли розвивати свої таланти та інтереси. Його підхід до педагогіки був інноваційним і відображав його віру в потенціал кожної дитини. Його методика будувалася на думці, що сьогодні це школярі, а завтра молода еліта, що встановить незалежність.


За статистичними даними, що надає нам Пешина Йозеф у своїй праці «Освіта в Підкарпатській Русі в сучасності», що була видана у 1933 у Празі ми дізнаємося, що у 1921 році на території Підкарпатської Русі нараховувався 321 навчальний заклад (школа), а вже 1931 році нараховували 425 шкіл з викладанням русинською (українською мовою). Для такої кількості шкіл була потрібна своя, а саме русинськомовна програма з підручниками місцевою мовою. Наш земляк прекрасно розумів, що справа не проста та вимагає негайного вирішення. Саме тому бувши спочатку вчителем, а потім директором Ужгородської учительської семінарії Августин Волошин починаючи з 1899 року видає близько 40 підручників з різних дисциплін. Серед них – "Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ" (1899, 1921, 1923), "Читанка для угро-русской молодежи" (кілька видань, починаючи з 1900), "Азбука" (1904), "Азбука і перша читанка для 1 класу народних шкіл на русском язиці" (1905, 1913), "Малая Библия для низших кл. народных школ" (1904), "О письменном язиці Подкарпатських русинов" (1920), "Педагогика и дидактика для учительских семинарий" (1920), "Фізика" (1921), "Наука стилізації" (1923), "История педагогики для учительских семинарий" (1923), "О соціальном вихованню" (1924), "Педагогика и дидактика" (1924), "Педагогічна психологія" (1935), "Логіка" (1935), "Подкарпатська Русь" (1936) та інша. Найцікавішими для нас є праці «О письменном языцѣ подкарпатских русинов», що написана живою мовою, яку розуміє та може проаналізувати місцеве населення. Майже усі підручники, що перераховані вище зберігаються оригіналами в фондах та експозиціях Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького.


На передодні 15 березня 1938 року не можливо було собі уявити школу Підкарпатської Русі без підручника автором, якого був батько та захисник русинів. Навіть після програшу видатний діяч Карпатської України не переставав видавати праці русинською мовою, в тому числі для студентів «Українського Вільного Університету» в Празі, що доводить нас до думки, що навіть після березня 1939 року Августин плекав українську національну ідею та надіявся, що найближчим часом Карпатська Україна знову розквітне, як незалежна держава.

Старший науковий співробітник

Відділу новітньої історії,

«Меморіальної кімнати-музею ім. А. Волошина»

Варга В.П.


“БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!”

9 березня 2024 року відзначається 210-та річниця від дня народження геніального українського поета, художника і філософа, нескореного патріота України Тараса Шевченка. До цієї дати відділ історії та краєзнавства Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького підготував тимчасову виставку з фондової колекції музею “БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!”

Пройшло 210 років від народження Великого Кобзаря, проте кожне слово, написане поетом, і досі актуальне. Для багатьох поколінь українців Шевченко є символом свободи та незалежності, а його творчість зараз, у часи нападу країни-агресора рф на Україну, стає як ніколи актуальною, - зазначила у своєму вітальному слові директор музею Ольга Шумовська.
Родзинкою відкриття виставки стали виступи учнів Ужгородської школи мистецтв, які виконали музичні твори на слова Т. Шевченка. Ансамбль гітаристів «Мелодія серця» (керівник Ольга Єнченко) відкрив музичне дійство твором «Борітеся – Поборете», покладеним на музику П. Табаковим. «Думи мої, думи» зазвучали завдяки ансамблю бандуристів (керівник Марія Шиян). Проникливо заспівали пісні на слова Т. Шевченка «Зоре моя, вечірняя», «Взяв би я бандуру», «По діброві вітер виє» учні школи мистецтв та студенти Академії мистецтв і культури. Концертну програму завершила Антоніна Словенка, учениця 3б класу театрального відділу (викл. Галина Вукста), продекламувавши шевченківську «Русалоньку».
На виставці представлено 11 творів відомих українських художників. Серед них найстаріший за часом портрет Шевченка у збірці нашого музею (1938 р.), виготовлений технікою випалу на фанері. Його автором є відомий український літератор Василь Королів-Старий. Київський художник Микола Хрусталенко у 1950-их роках передав до колекції одну із своїх великих робіт під назвою “В Україну летіть думи”. Одне велике полотно “Шевченко під Києвом” виконане у 1964 р. відомим українським художником, вихідцем із Закарпаття Іваном Дубішем. Гарним зразком стилю невисокої рельєфної різьби по дереву є панно відомого свалявського майстра декоративно-ужиткового мистецтва Василя Асталоша “Тарас Григорович Шевченко”“ від 1961 р. Експонувалось на Всесоюзній виставці самодіяльних митців у Києві у тому ж році. Ще один цікавий портрет роботи мукачівського самодіяльного митця Р. Віллашека, де Тарас Шевченко зображений, як художник намальований у 1981 р. Художня колекція музею поповнювалася шевченкіаною і у 1980-1990-і роки. Талановитий ужгородець Богдан Гавата подарував музею 2 роботи: у 1981 р. створив сюжет на полотні за твором Шевченка “Катерина”, а у 1990 р. у техніці туш, гуаш намалював "Тараса Шевченка в оточенні персонажів його творів". Своє оригінальне бачення постаті українського генія у 1989 р. відтворив народний художник України Тарас Данилич, зобразивши Шевченка як пророка і мученика. Велична картина Степана Усика “Портрет Тараса Шевченка” виконана у 1989 році. Представлено також картину колишнього директора нашого музею Юлія Кондора «Не забуваємо, пам'ятаємо, вчимося...” 1989 р.в.
Окрім картин, на виставці також представлені вишиті портрети Тараса Шевченка до 150-ї річниці від дня народження поета. Один із них із фондової колекції: був переданий до музею у 1964 році із с. Нересниця на Тячівщині. Два інші – вишиті вчителькою української мови та літератури із Заріччя на Іршавщині Юлією Ковач (Марко) та Куцюк Євстахієм із м. Стрий на Львівщині подаровані музею. Автори цих вишивок кольорові композиції доповнили вишитими написами, пам’ятними датами.
І книга, без якої важко уявити собі спадок Т. Шевченка – «Кобзар» – перша збірка його поетичних творів.
Шевченкіана активно була представлена і в українській кераміці, де образ Тараса Шевченка та героїв його творів відтворювався у декорі народної та професійної кераміки, а також виробах фарфорових та фаянсових заводів і фабрик. Це яскраво демонструють авторські роботи Бориса Горбалюка: ваза “Тарас Шевченко” і таріль “Тарас Шевченко”, виготовлені ним у 1964 р. на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Професійно відновлений музейним реставратором бюст «Тарас Шевченко» виготовлений у 30-40-х роках ХХ ст. на фабриці С. Литвиненка «Око» у Львові.
Тарас Шевченко вважається основоположником сучасної української літератури. Збірка його поезій, «Кобзар», без якої неможливо уявити собі спадок автора, дала початок новому етапу в історії української літератури. Невеличка книжечка, надрукована в соті роковини уродин Кобзаря, поєднала не тільки цікаві деталі з життя поета, але і рідкісні ілюстрації. Вона вийшла накладом Українського педагогічного товариства у Львві у 1914 р. і була власністю професора Михайла Дутки. Слова Шевченка продовжують звучати не лише на вустах українців, але й громадян країн усього світу. Тільки "Заповіт" Шевченка переклали 150 мовами. На виставці поряд з “Кобзарем” від Народного видання з примітками доктора Василя Симовича, який видало українське видавництво в Катеринославі 1921 р., представлено і сучасні видання поетичних творів Тараса Григоровича на англійській, вірменській, чеській, польській, угорській, румунській мовах.
Виставка доповнена філателістичними матеріалами: поштовий конверт і марки з портретами Тараса Шевченка, його робіт та пам'ятних місць, пов'язаних з його іменем, з колекції музейного робітника Володимира Бубняка
Валерія Русин,
завідувач відділу історії та краєзнавства

Неолітична Венера, як образ жінки

 

Сьогодні, 8 березня, святкується Міжнародний жіночий день. У цей день весь світ шанує жінок, їх красу, місце в історії та культурі. З нагоди цього свята сектор археології ЗОКМ ім. Т. Легоцького хоче привітати все жіноцтво та розповісти невеличку історію про погляд на жінку, її роль ті місце у первісному суспільстві.

Насправді роль жінки у первісних суспільствах доволі складно визначити. Ми не можемо впевнено стверджувати, яке ж місце могла вона могла посідати протягом мільйонів років еволюції. Існує багато припущень щодо функцій, які могла виконувати жінка, проте на превеликий жаль, вони лишаються лише припущеннями.

Відтак світло на це питання проливає поява так званих палеолітичних Венер, що почали виникати у проміжку між 30 000 і 11 000 р. тому. З оригінальною римською богинею краси Венерою вони не мали нічого спільного. Їх так назвали, щоб провести метафоричну паралель, адже на думку деяких науковців вони були тогочасними ідеалами краси.

Самі «Венери» виготовлялися з каменю, глини або кістки, можливо окремі вироби були і з дерева, проте жодна фігурка до наших часів не збереглася. В основному зображувалися жінки, в яких були гіперболізовано збільшені репродуктивні органи та стегна, на окремих фігурках були присутні і сліди ожиріння (див. Мал. 1). Щодо їх призначення до сьогодні точаться палкі дискусії, одні дослідники вважають, що фігурки були втіленням тогочасної краси, інші – первісним божеством,  богинею родючості, або ж це були просто зображення самої скульпторки.

На Закарпатті подібні скульптури з’явилися в добу неоліту у носіїв культури Кріш (5300 – 4600 р. до. н. е.). Це було землеробсько-скотарське населення, що походило з терен Передньої Азії, де у той час вже протягом тисячоліть формувалося поважне ставлення до жіноцтва у суспільстві. Вони окрім справ хатніх, займалися й справами релігійними, були шаманками й жрицями.

Про подібне ставлення до образу жінки на Закарпатті свідчать і неолітичні Венери, що були знайдені на наших теренах (див. Мал. 2-3). Так, ці статуетки мають яскраво виражені груди та стегна, а одна з них ймовірно використовувалася, як кулон, що скоріш за все і свідчить про її релігійне призначення.

Отже, завдяки своїм репродуктивним здібностям та певної сакралізації образу жінка посідала вагоме місце у суспільстві. Навіть після того, як людські суспільства поволі ставали чітко патріархальними, жінка та її образ (Богиня Матір) лишалися поважними в багатьох культурах протягом тисячоліть. Що ж казати, якщо і в наш час, подібні архаїзми зберігаються у свідомості людей і формують їхнє світосприйняття.

 

Вітаємо зі святом 8 березня!

                                   

 Наукові співробітники                

 сектору археології музею





Образ жінки у первісному суспільстві

 У музеї відкрилася тимчасова виставка, що висвітлює таємниці культу жінки в епоху каменю. Відтепер у музеї можна відчути дух давніх часів завдяки новій тимчасовій виставці, присвяченій образу жінки в первісному суспільстві. Ця виставка привертає публіку своїми загадковими артефактами, які допомагають краще зрозуміти роль жінки в повсякденному та духовному житті первісних людей. На виставці представлені різні артефакти, що пов’язані з культом жінки в палеолітичну епоху. Одними із головних артефактів є так звані “палеолітичні венери” - антропоморфні фігурки палеоліту. Статура тіла та риси обличчя фігурок допомагають наочно переконатися у важливості жінки в давніх суспільствах. Керамічні вироби доповнюють картину жіночого культу в епоху каменю. Вони свідчать про те, як жінки виконували важливі релігійні та культові функції в давніх суспільствах, а також про їх вплив на культурний та соціальний розвиток. Одним з ключових аспектів виставки є спроба реконструювати повсякденне життя жінок палеолітичного періоду. Відвідуючи цю виставку, ми можемо зануритися в давню історію людства та дізнатися більше про роль жінки в розвитку культури та релігії. Ця виставка привідкриває перед нами таємниці минулого і надихає задуматися про сутність жіночості у всі часи.

Підготував:
Наровський М.
Старший науковий співробітник сектору Археології
Усі реакції:
Ви, Ольга Шумовська, Дмитро Солов'янов та ще 45

БОРЕЦЬ ЗА НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ

 «Шевченко - митець, який відкрив для
української нації двері в безкінечність.
Сам він є гарантом нашої вічності…»                                                               
Микола Жулинський.

З плином часу ми все більше переконуємося, що творчість Тараса Шевченка - то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.

         Тарас Шевченко залишив нам неоціненні духовні надбання - твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до України, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабих надію й віру.

Т.Г. Шевченко - завжди сучасний, актуальний, щоразу звертаючись до його його слів, нові покоління, знаходять у них потрібне, цікаве, злободенне…

         З нагоди 210-річниці від дня народження  Т.Г. Шевченка в науковій бібліотеці  Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького оформлено книжково-ілюстративну виставку  «Борець за національну ідею».

                                                           Сачавська Н. - зав. бібліотекою.




 


 "Коли Закарпаття пізнало Шевченка"

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) - видатний український поет, художник, громадський діяч і політичний мислитель. Народився в селянській родині на території сучасної Київської області. Відомий як лідер українського національного відродження, Шевченко став символом боротьби за права та гідність українського народу.
Шевченкові належить багато віршів, в яких він висвітлював теми любові до рідної землі, соціальної несправедливості та боротьби за свободу. Його твори відзначаються глибокою емоційністю, проникливістю і гостротою соціального погляду.
У 2024 році Україна відзначає 210-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка. В рамках цього ювілею в Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького в.о. відділу науково-освітньої роботи та промоції Балла Кристина організувала науково-освітній захід "Коли Закарпаття пізнало Шевченка" для дітей, що проходять реабілітацію в Закарпатському обласному дитячому санаторії "Малятко" ЗОР (с. Оноківці, Ужгородський р-н). Діти дізналися більше фактів з біографії видатного українського письменника та історії публікації його творів на Закарпатті, прослухали декламовані вірші, а також закріпили отримані знання через інтерактивний квест, який підготували провідний бібліотекар Дячук Світлана, завідувач відділу обслуговування Мандзинець Марина, головний методист КЗ "Ужгородська публічна бібліотека" Гузак Андріана.
Учнівська молодь із Сумської області ( м.Тростянець) ознайомилася із експозиціями Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т. Легоцького завдяки науковим працівникам Баллі Кристині та Олейник Анні-Марії,які провели для них оглядові екскурсії.
Ст. наук. співробітник
відділу науково-освітньої роботи та промоції
Вероніка Петрушка
Усі реакції:
Ви, Ольга Шумовська, Дмитро Солов'янов та ще 26
5 поширень
Подобається
Коментувати
Поширити