Серед історичних старожитностей, зібраних колекціонером і музеєзнавцем Тиводаром Легоцьким ще в минулому сторіччі, особливої уваги заслуговує нещодавно відреставрована «готична» шпора ХV ст. співробітниками сектору реставрації музею. Важливість і унікальність пам’ятки полягає у доброму стані збереження, що є рідкістю серед предметів такої давнини. Даний предмет має характерний вигин основи і складається з двох тонких дужок, трикутних у розрізі і з круглим отвором для кріплення на взуття, роздвоєного на кінцівці держака і реп’яшка (зірчастого коліщатка з шістьма зубцями). Коліщатко, на якому збережені усі зубці, рухоме і легко провертається на своїй осі. Експонат зберігається у фондосховищах музею.
Розміри шпори:
• загальна довжина – 14,2 см
• довжина зубців зірчастого коліщатка – 1,6 см
• довжина дужок – 10,2 см
• довжина держака – 2,7 см
• найбільша відстань між дужками – 8 см
Шпори являються парним спорядженням взуття вершника, кріпляться до задника чобота за допомогою провушин із застібкою і служать для точного управління конем. Цей предмет спорядження вершника має багатовікову історію. Дослідники вважають, що появу шпор можна датувати V ст. до н.е. Найбільш ранні зразки шпор або «острог», знайдені на території України датуються ХІ ст., коли з'являються численні кінні княжі дружини. Ранні шпори мали вигляд нерухомого гострого шипа, прикріпленого до дужки. Починаючи з ХІІІ ст. шпора з зіркою замінила нерухому шиповидну форму і завдячує своїм виникненням середньовічній кінноті з її громіздкими сідлами і важкими обладунками. Як правило, появу такого типу шпор дослідники пов’язують із західноєвропейськими впливами. Основною особливістю такого виду було те, що вона більш дбайливо ставилася до коня, оскільки укол відбувався не в одну точку, а розосереджувався з прокручуванням коліщатка. Пізніше, у ХIV ст. розміри шипів зірки збільшилися і сягали декількох сантиметрів. Найбільшими шпорами, до 30 см, володіли середньовічні лицарі, воїни важкої кавалерії, оскільки менша величина цього спорядження не досягала би боків коня, прикритих обладунками. Посадка лицаря змушувала тримати ноги випрямленими далеко від боків коня. Починаючи з середини XV ст., характерними стали зірочки з шістьма тонкими загостреннями, а з XVI - XVII ст. видовжується держак і зменшується довжина шипів зірки. Шпори, крім свого прямого призначення, були ще й ознакою гідності, благородного походження, лицарського звання. Одночасно з мечем вони надівалися при посвяченні в лицарі, дарувалися васалам в знак особливої прихильності сюзерена. І навпаки — розжалування лицаря супроводжувалося зніманням шпор. Ними володіли тільки ті, хто мав право і обов’язок воювати верхи, на противагу піхоті, де були воїни нижчого соціального походження. У Західній Європі у добу середньовіччя цей атрибут вершника, за своїм символічним і суспільним значенням, навіть конкурував з мечем і при посвяченні в лицарі до звичаю вручення зброї додалися обряд підв'язування золотих шпор. За назвами шпор також називалися рицарські ордени і битви.
Носіння шпор широко розповсюдилося з ХVIII ст., коли почали масово формуватися полки регулярної кавалерії, змінилась і їх форма. На заміну зірчастого коліщатка поступово приходить гладкий затуплений реп’яшок без шипів, який і до нині використовується у кінному спорті.
Зав. Сектору реставрації Кліса К. І.
